Суспільство
Синдром бідності: що це таке та як розпізнати
Не жили заможно, нічого і починати. Часто чули цю фразу? А може й самі, листаючи стрічку в соцмережах, де ваші знайомі відпочивають чи скуповуються в дорогих бутиках, думаєте звідки у них стільки грошей? Чому я тяжко працюю, але дозволити собі купити цю банку ікри не можу?
Психологи називають це синдромом бідності, коли людина програмує себе на добровільні злидні. Більше того, для таких людей гроші – це щось страшне і недосяжне, а ті, хто живе у достатку – крадії та шахраї.
Ми поспілкувались з двома психологами та розпитали, як проявляється такий синдом та як його позбутись.
Марія Жиган
Психолог, бізнес-тренер, коуч креативності
Катерина Гольцберг
Дитячий і сімейний психолог, президент Професійної Асоціації дитячих аналітичних психологів
У чому сутність синдрому бідності
Психологи стверджують, що такий тип поведінки, як правило, дістався у спадок. Людина, яка виросла в сім’ї, де постійно економили і тряслись над тим, як дожити до зарплати схильна до того, що синдром бідності сформується і в неї.
При чому, тут може бути два варіанти. Перший, коли це транслюється словами. “Гроші – це зло, а ми хороша сім’я і не крадемо”. І другий варіант, коли атмосфера каже сама за себе. Наприклад, батьки купують найдешевші продукти, йдуть зайві кілометри пішки, аби зекономити ті 10 гривень. Тут людина розуміє, що потрібно оберігати кожну копійку.
Так, може скластись враження, що економити і копити на свою мрію – це добре. Але коли доходить справа до фанатизму в заощадженнях – це і є синдром бідності, який не дозволяє людині рухатись далі, а стопить її на місці.
Такі люди недооцінюють себе, вважають себе не гідними тих грошей і оточують себе заборонами. Проте, ця бідність, насправді, в голові, а не гаманці. Адже синдром бідності є у людей, які просто не вміють розпоряджатись своїми фінансами і зайвий час не напрягаються.
Інші ж, бояться показатись бідним, купують собі останні моделі айфонів в кредит, але ніколи не зізнаються, що рахують дні до зарплатні і щось їм не вистачає. Ви можете роками чекати виграшу в лотерею чи спадку від якоїсь самотньої родички, але по факту, обмежуєте себе у всьому. Ось це синдром бідності.
Може і в мене цей синдром? Як розпізнати?
Такі люди не виправдано вважають себе бідними та нещасними. Існує ряд причин, про які розповіли психологи, якими ж рисами володіє “хворий на бідність”.
- Фанатично економить. Такі люди постійно жаліють гроші, як на себе, так і на своїх близьких. Вони економлять на елементарних речах: їжі, одягу та, навіть, ліках. Накопичувати кошти і боятись витратити зайву копійку – це про них.
- “Гроші – це зло”. У людини з синдромом бідності ця “хвороба” прослідковується і у її мові. Вона постійно говорить, що гроші просто так не дістаються, це погано. Людина в постійному напруженні і весь час чекає якоїсь біди.
- Шукає собі виправдання. Тема грошей для людини важка і вона вважає, що це щось особливе. Тому шукає виправдання, чому грошей немає. Наприклад, розказує, що головне розвиток духовний. Тут часто можна почути фразу “У мене немає грошей, але я хороша людина”.
- Постійно жаліється. Людина з синдромом бідності вважає себе жертвою та постійно ниє, що у нього немає грошей. А ще, вважає себе негідним грошей. На думку Марії, такі люди можуть відмовити собі навіть у зайвій порції смачної кави, вважаючи, що він не заслужив порадувати себе.
- Вважає, що гроші мають лише шахраї. Існує така думка, що “чесних” грошей не буває. Це також йде з дитинства, коли в сім’ї постійно транслюють, що у нашій країні гроші можна тільки вкрасти. Люди, які так вважають, сидять у своїй закритій коробці, не бачачи нічого навкруги. Сьогодні більшість заробляє реальні гроші завдяки своїм знанням, умінням та старанням, але синдром бідності заважає “хворим” бачити це.
- Боїться брати на себе відповідальність. “Краще буду працювати на “дядю”, ніж візьму на себе таку відповідальність”. Часто чуєте? Якщо у людини немає відповідальності, то будуть і проблеми з грошима. Тут такий попуск контролю, коли всі навколо відповідають за їх життя, крім них.
- Заздрить іншим. Чому у нього є, а у мене немає. Вони можуть і не говорити прямо про свою заздрість, але ця жаба буде душити їх ночами.
- Висміює бідних. Ті, хто мають такий синдром, часто зневажають бідних і погано говорять про них. Це стосується тих, хто з бруду в люди. Вони бояться, щоб ніхто не подумав, що вони бідні і часто зневажливо відносяться до обслуговуючого персоналу.
- Думає, що народився не в тій родині. “В моїх жилах не тече кров аристократа і мій батько не депутат, тому я буду бідувати все життя”. Так вважають ті, у кого зовсім немає бажання щось змінювати у своєму житті. Ну звісно, краще продовжувати жити в будинку з обдертими стінами і звинувачувати свій родовід.
Як позбутись цього “недугу”?
З таким біднятським мисленням можна впоратись. Перше, що потрібно- це виявити, що з вами щось не так. Потрібно збагнути, що ви не такі бідні, яким здаєтесь.
Перестаньте трястись над кожною копійкою та не бійтесь витратити зайвого. Чашкою смачної кави, або смачною вечерею в ресторані можна себе побалувати. Не позбавляйтесь найменших задоволень.
Не заглядайте більше до сусіда, не порівнюйте себе з ним і не рахуйте його гроші. Краще докладіть зусиль і працюйте над собою: сходить на тренінг, запишіться на курси, або й зовсім змініть роботу. Тоді точно будете знати і розуміти ціну грошам.
Важливо навчитись правильно зберігати свої гроші. Записуйте свій прибуток і витрати, тоді буде видно, куди що витрачається і куди рухається. Повірте – це дуже ефективно.
Синдром бідності – це переконання, які обмежують людину і не дозволяють пускати гроші в життя.
Важливо розібратись зі своїм оточенням. Потрібно працювати над своїми переконаннями, не боятись і в той же час не кланятись грошам. Найефективніший метод – звернення до психолога, бо він допоможе вам розібратись з вашою історією, звідки такий синдром оселився у вашій голові.
Головне знайте, що гроші – це не головне. А синдром бідності не у вашому гаманці, а у вашій голові.
Суспільство
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
очільниця ГО «Юстина».
Вирішили створювати свою громадську організацію
Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.
«Юстина», бо справедливість
Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.
Спільний запит у селі — велопарковка
Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.
Зробили покриття та надихнули інших на зміни
Коментарі
Як працюватиме новий маршрут?
- На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
- На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.
Що змінюється для пасажирів?
Коментарі
Коментарі