Суспільство
Свято – привід зробити приємно іншим: три новорічні історії, які змусять повірити у добро
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Якщо ви думаєте, що дива у Новий рік трапляються тільки у фільмах, ви помиляєтесь. ШоТам розкаже історії трьох українців, які у цей казковий час стають справжніми чарівниками та приносять радість оточуючим. І роблять це безкорисливо. Просто тому, що щиро хочуть допомогти.
Микола Михальнюк
Бізнесмен, ветеран ЗСУ, очолює волонтерську групу міста Хмільник, Вінницької області. Вже шість років поспіль разом з іншими волонтерами возить на фронт допомогу. Останні два роки перед новорічними святами перевтілюється у Діда Мороза або Святого Миколая, аби підняти дух бійцям на передовій та відвідати дитячі будинки у прифронтових зонах.
Святий Миколай заглядає і на фронті
Волонтером я став шість років тому, ще коли був на Майдані. Я тоді брав участь у всіх акціях протесту. А з настанням війни почав збирати допомогу нашим бійцям на фронт. Тоді я згуртував навколо себе чимало небайдужих людей, з якими ми щомісяця возили хлопцям необхідні речі та їжу.
Щоправда, останні два роки вдається їздити лише раз на три місяці. Зараз дуже важко зібрати допомогу – люди не мають такої можливості, як раніше. Та й втомились вже. Але ми не здаємось.
Щороку ми вітаємо наших хлопців з новорічними святами. Останні рази я робив це в одежі Святого Миколая. Мені подобається реакція солдат. Уявіть лише, ми приїжджаємо на блок-пост, де стоїть наша сувора Нацгвардія. Але коли хлопці бачать у машині казкового бороданя, то одразу змінюються в обличчі. Вони виходять обійматись, фотографуватись, обмінюватись подарунками.
Це тепло просто потрібно відчути. Відчути ту радість та побачити посмішки на їхніх обличчях. Вони згадують своє дитинство, Новий рік, трошки відволікаються та розслабляються.
Бійці нас завжди згадують. Тільки но побачать нашу машину, одразу кажуть: “О, так це ж ви Миколаєм до нас приїжджали”.
На передовій як ніколи потребують підтримки
Звичайно, з пустими руками до них не поїдеш. Тому подарунки збираємо всім містом. Хочеться і домашнього їм чогось привезти, і теплих речей, бо ж зима. Зазвичай ми наперед питаємо їх, що необхідно, і вже тоді збираємо.
Школи та садочки нашого району намагаються передати щось зроблене власноруч. Наприклад, щороку збирають ялиночки з цукерок, вирізають паперові іграшки, малюють малюнки. Я привожу ці поробки, а хлопці ставлять їх у себе на блок-пості або у підрозділі. А потім згадають цих діточок, свою рідну домівку, відчувають їхнє тепло.
“Після відвідування дитячих будинків я плакав…”
Минулого року ми їздили в Авдіївському напрямку – це Авдіївка, Золоте 1, Золоте 2, Золоте 3. Дорогою ми зазирали до дитячих будинків. Якщо чесно, мене дуже розчулили дітки там. Ти даруєш їм шматочок батьківського тепла та турботи. А вони сідають тоді на коліна і розповідають про свої мрії. Найбільше мене вразили їхні посмішки, іноді навіть сльози діток, які нарешті побачили Діда Мороза. Виходячи звідти, я плакав, так у мене боліло серце.
Нещодавно я телефонував в один з дитячих будинків, нас там вже чекають. Кажуть, то вже для них традиція, що на Новий Рік приїжджає Дід Мороз. Діти чекають, тож треба збиратись.
Правда, в останню поїздку я їхав своїм автомобілем і зламався. Якщо справлять, то поїдемо. Ні, то будемо сподіватись на київських волонтерів. Вони, до слова, готують 3 тонни олів’є для наших солдат. Минулого року їм вдалось доставити такий сюрприз. А зараз і ми приєднались до цієї акції, щоб підготувати хлопцям салати. Можливо, мене з собою візьмуть Дідом Морозом. Ідея є, але треба втілити її в життя, а часу залишається мало. Та, думаю, все вирішимо. Бо ж наших хлопців на фронті потрібно підтримувати. Хто, як не ми?
Євгенія Токовенко
Графічний дизайнер, фрілансер, координаторка руху Молодь за мир – європейська благодійна організація, яка допомагає бідним та займається миротворчою діяльністю. Щороку Євгенія допомогає організовувати акцію Таємний Санта, де всі охочі збирають подарунки для нужденних – бездомних, бабусь та дідусів з будинків для літніх, дітей, ромських сімей.
Таємний Санта для нужденних
Я вже дев’ять років в організації Молодь за мир (далі – МзМ). Якось на першому курсі мій одногрупник запросив мене приєднатись до роздачі їжі бездомним, і ми пішли на київський вокзал. Того разу я мало що зрозуміла – як все відбувається, хто ці люди, чому вони приходять, чому роздають їжу. Але мені здалось, що це щось дуже вартісне і важливе. Так я і залишилась в МзМ.
Щороку ми проводимо всеукраїнську акцію Таємний Санта. Можна сказати, що це проєкт року нашої спільноти. По-перше, він об’єднує багатьох людей, які хочуть нам допомогти. А по-друге, він добирається до кожної бідної людини, яку ми знаємо і зустрічаємо протягом року.
Читайте також: Як зробити добру справу на свята? 10 варіантів
Це працює так: людина реєструється, щоб зробити подарунок для нужденного. Ми висилаємо їй лист з профайлом того, кому треба зібрати пакунок, та списком речей, які можуть стати йому в пригоді. Це щось достатньо просте. Наприклад, для бездомних ми збираємо рукавички, шапки, ліхтарики, термоси, солодощі. Цього року, до слова, список необхідних речей поповнився. Ми додали багаторазові маски, що особливо потрібно бездомним, адже у них немає можливості постійно їх оновлювати чи купувати нові.
Свято в умовах карантину
Всі подарунки, які присилають нам на пошту або приносять особисто, ми збираємо в наших офісах. Вони вже перетворюються на ельфійські склади. Потім ми сформовуємо пакунки, аби вони були більш-менш однакові. Цього року, до слова, попри карантин ми маємо близько 3 тисяч Таємних Сант. Це доволі багато.
Зазвичай ми проводимо великі свята 6 та 7 січня – влаштовуємо різдвяні обіди з усіма нашими бідними. Там і даруємо їм подарунки. Цього року, на жаль, через карантин ми не зможемо зібратись у приміщенні, але свята все одно відбудуться. Ми готуємо святкові обіди на винос, всі подарунки будуть вручені.
Попередньо ми дамо кожному нашому другу офіційне святкове запрошення на Різдво, де буде написано його ім’я та прізвище, дата і час. Потім на цьому святі кожен отримає свій подарунок. Ми все приготуємо, організуємо, наче ті олені Санти доставимо та подаруємо.
Бездомні не вірять, що таке Різдво організоване для них
Кожне Різдво чимось особливе. Останнє, наприклад, ми влаштовували у готелі Братислава у Києві, у великому банкетному залі. Нас було близько 140 – це наші бідні друзі з вулиці, самотні старенькі.
Найбільше у таких святкуваннях запам’ятовується дві речі. Перше – це те, як дивує вся ця краса людей, які приходять туди. Уявіть, це шикарний зал, де ми все по-святковому розставляємо, на столах красиві скатертини, свічки… Людей з вулиці, які ночують на вокзалі і вже давно відвикли приходити в ресторан чи заклад, це шокує. Вони ніяковіють від того, що їх чекають у такому місці. Траплялось, що деякі нам навіть не вірили, коли ми їх туди запрошували.
Загартовані чоловіки з вокзалу, роботяги побиті життям, доволі нещасні, стають абсолютно іншими людьми, коли потрапляють до нас на Різдво. Вони стають ніжними та чуйними чоловіками, які хочуть пережити разом з кимось це свято.
Друге, що врізається у пам’ять – це подяка від цих людей. Коли вони побували на святковому обіді, посиділи за гарним столом, поспілкувались з людьми, добре поїли, вони щиро дякують тобі за це. Ми витрачаємо багато зусиль та часу на те, щоб все організувати. Коли люди вдячні, ми це бачимо. Навіть якщо вони не виражають це словами, бо часто навіть не можуть. Це видно по виразу їхнього обличчя. Це говорить про те, що ми робимо прекрасну та правильну справу.
“Старенькі навіть не знали, що сьогодні свято…”
Щороку 6 січня ми також збирались великою компанією і йшли вітати стареньких у пансіонатах. Переодягались у святкові костюми. І з великими подарунками, які нам присилали таємні Санти, ходили вітати всіх з Різдвом. Ми заходили до кожного у кімнати, дарували подарунок, вітали, робили фото. Таким чином до людей приходило Різдво.
Люди у будинках для літніх дуже самотні. Деякі, маючи інвалідність, не можуть виходити на вулицю. Вони і не знали про Різдво. Вони питали, які сьогодні місяць та день. Коли ми їм казали, що сьогодні Різдво і ми прийшли їх вітати, деякі люди плакали.
На жаль, вони не мають різнобічного спілкування – з молоддю, старими, сусідами та друзями. Навколо нас багато людей, а вони там закриті. Особливо у карантин. Уявіть, якщо нам тяжко два тижні не виходити з дому, що сказати про тих, хто вже понад 9 місяців в ізоляції. Це жахливий досвід. Тому ми з радістю приймаємо листи для старих. Якщо хтось хоче листуватись з ними, ми можемо надати контакти. Потреба у спілкуванні у них завжди була великою, а особливо зараз.
Читайте також: «Алло! Мені більше нема кому подзвонити». Як волонтери стають телефонними друзями для самотніх людей
Людмила та Олег Донченки
Жителі села Хороше на Дніпропетровщині. Жінка працює директором дитячого садочку, чоловік – шахтарем. Сім’я щороку влаштовує односельцям свято, вітаючи їх у новорічних костюмах. Цьогоріч організували збір коштів, аби прикрасити село до свят.
Захотілось подарувати новорічний настрій оточуючим
Знаєте, для мене Новий рік – це як особлива традиція, яка пішла з дитинства. Коли я була маленька, до моїх батьків чимало людей сходилось на святкування. Тоді всі були такі дружні – ходили по домівках, вітали один одного зі святами. До нас приходили розмальовані Дід Мороз та Снігуронька. І одразу такий настрій був новорічний.
Років з 10 тому я так загорілась святкуванням та запропонувала своєму чоловіку: а що як ми вдвох вітатимемо всіх у святковому вбранні, даруватимемо новорічний настрій оточуючим. Він мене підтримав.
Читайте також: Новий рік у Києві. Як святкуватиме столиця в умовах пандемії
Я звернулась до директора місцевого товариства, який з радістю виділив нам кошти на придбання костюмів. Ми закупили тканину, місцева кравчиня зробила нам вбрання, навіть залишились гроші на перуку та бороду для Діда Мороза. Ми купили подарунки – те, що могли собі дозволити. Якість цукерочки, новорічні прикраси, сніжок. Того року ми відвідували знайомих, але, коли на вулиці нас бачили інші люди – теж запрошували до себе.
Хочеться, щоб хтось зробив добро безкорисливо
Ми ніколи нічого не беремо за наші привітання. Зараз такий скрутний час, коли хочеться, щоб хтось зробив добро просто так. Це і нам задоволення приносить, і людям. Врешті решт, не такі ми зараз багаті, що все потрібно робити за гроші. Подаруночки ж купити не складно. Минулого року ми роздавали цукерки та мандарини.
Щороку я обов’язково пишу новий сценарій. Не ходити ж з однаковими віршами. За кілька днів до свята ми з чоловіком після роботи сідаємо розучувати слова. У Новий рік, 31 грудня, чоловік повертається з роботи о 17:15, трошки відпочиває, п’є каву і ми починаємо переодягатись та фарбуватись.
Потім ми потихеньку ходимо з хати до хати, до тих, хто нас чекає. Людей до 30 за ніч вдається привітати. Але ми завжди намагаємось до 23:30 повернутись додому, бо у нас є діти, які на нас чекають. На диво, більш емоційно на наші привітання реагують не дітки, а люди за 50 років. Діти, мабуть, зараз вже більш сучасні і не сильно вірять вже в Діда Мороза.
А старші люди з нетерпінням на нас чекають. Був, наприклад, один чоловік, до якого ми зайшли, почали вітати, а він каже: “Діду Морозу, я готувався весь рік”. Уявляєте, він вчився грати на баяні, щоб перед нами зіграти. А людині 50 років, і вона на доволі важливій посаді працює.
.
Були ми також у колишнього сільського голови. Йому цього року виповнюється 90. Ми прийшли до нього, почали співати новорічні пісеньки, а він стояв і підспівував. Певне, зараз старшому поколінню не вистачає якогось свята та веселощів.
Привітання в умовах карантину
Тепер через карантин у Новий рік ми не ходитимемо по домівках, щоб не було нарікань. Але ми знайшли вихід. Ми записали відеопривітання від Діда Мороза. Ми кожному готуємо окремий ролик, де до нього звертаються за іменем. Наш старший син допомагає знімати та монтувати ролики.
Та не залишати ж людей взагалі без свята. Як жартує мій чоловік: “Наша мама всюди влізе”. Тож, я влаштувала збір коштів на новорічний декор, аби прикрасити ялинку біля сільради, розвісити гірлянди. Я підгледіла ідею у сусідньому селі – вони того року так робили. Ми вже зібрали близько 4 тисяч гривень, тепер шукаємо, де закупити все необхідне.
***
Кожен з нас у Новий рік може принести трошки новорічного дива оточуючим. Не важливо, багато у вас однодумців, чи мало. Чи маєте ви велику спільноту у столиці, або лише маленьку сім’ю у невеличкому селі. Творити дива насправді може кожен. І зовсім не обов’язково для цього мати костюм Святого Миколая, Санта Клауса чи Діда Мороза. Все починається з добрих намірів.
Редакція ШоТам щиро вітає вас з прийдешніми новорічними святами та бажає тільки позитивних новин у 2021 році!
Суспільство
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Історія Cantona Pub почалася з дружньої інвестиції, яка за сім років перетворилася на легендарний футбольний паб у центрі Львова. Тут збираються вболівальники, айтівці, артисти філармонії та оперного театру. А тепер – ще й волонтери, які допомагають ЗСУ.
З 24 лютого Cantona Pub перетворився на волонтерський центр, який упродовж перших двох тижнів був радше пунктом обігріву, ніж закладом із крафтовим пивом. Сьогодні команда пабу відновила роботу, але продовжує допомагати військовим. Адже частина з них напередодні війни сиділа за одним із столиків, а вже за тиждень вирушила на передову.
Енді Марковець
Засновник та власник львівського футбольного пабу Cantona Pub
Вболіваю за львівські «Карпати» з шести років
Я дуже люблю футбол, переглядаю матчі за будь-якої нагоди, та й сам раніше грав за аматорські команди. А почалося все, мабуть, ще в 1993 році. Тоді в шестирічному віці батько вперше взяв мене на матч львівських «Карпат». І відтоді я почав вболівати за «левів». Ця любов триває й донині – вже майже 30 років.
А трохи згодом, у травні 1999 року, я почав слідкувати за грою «Манчестер Юнайтед». Тоді на стадіоні «Камп Ноу» в Барселоні відбувся знаменитий фінал Ліги чемпіонів УЄФА. «Манчестер» програвав із рахунком 0:1, але на останніх хвилинах забив два голи й вирвав перемогу в німецької «Баварії».
Із відкриттям пабу допомогли друзі
До відкриття пабу я протягом чотирьох років працював на «24 каналі». Був інженером, технічно забезпечував, аби у наших редакторів було відео для сюжетів. Але сталося так, що я втратив роботу.
Коли я вже був безробітним і все йшло, скажімо так, не дуже добре, до мене звернулися друзі. Вони чомусь повірили в мене й запропонували інвестувати свої заощадження. Так, кошти були невеликі, але це все одно неабияк надихнуло.
І одного ранку я прокинувся з чітким усвідомленням того, що маю робити далі і як це все виглядатиме. Тоді й з’явилася й назва нашого пабу і концепція – яким має бути заклад. Це все було сім років тому – в 2015.
Паб, у якому збираються і вболівальники, і артисти оперного театру
Коли ми лише починали роботу над відкриттям пабу, головною ідеєю було зробити місце, в якому можна буде подивитися будь-який матч. У Львові багато барів, але футбольних – практично не було. Тому ми прагнули створити заклад, де могли б збиратися любителі футболу, дивитися та обговорювати матчі й пити смачне крафтове пиво.
Ми не були першим футбольним пабом у Львові. Але інші паби дуже швидко зачинялися. Сьогодні, напевно, подібних закладів у місті вже немає.
Чому назвалися на честь Еріка Кантони (легендарного нападника «Манчестер Юнайтед», – ред.)? Через його харизму, характер та щирість. Мені здається, це дуже пасує і футболісту, і пабу. Якщо в тебе є власний стиль, якщо ти маєш харизму, завжди залишаєшся собою й любиш те, що робиш, – на тебе точно чекає успіх.
Ідуть не в заклад, а до людей, які там працюють
Ми позиціонуємо себе як локальний паб. До нас ходять або наші друзі, або ті, хто мешкає чи працює неподалік. Наприклад, практично весь оркестр Львівської національної філармонії, артисти балету оперного театру, айтівці тощо. Тобто немає такого, щоб у пабі сиділи лише футбольні фанати. І тим більше ніхто не дивитиметься на тебе косо, якщо ти просто прийшов випити пива чи поїсти.
Думаю, найбільший наш актив – це команда. Я хоч і власник, але щодня працюю як бармен. Тобто кожен із нас – універсальний солдат. І якщо я не можу з якихось причин бути барменом, на моє місце без проблем стає офіціантка Катя або кухар Руслан.
Наша команда дуже згуртована, адже ми працюємо разом практично з самого початку. А отже, плинності кадрів у нас немає. Це важливо, бо часто відвідувачі ходять не в конкретний заклад, а до персоналу. До людей, які тебе обслуговують, наливають пиво й готують їжу.
Сплячі люди в нашому Instagram – володарі Кубка Гаскойна
До 24 лютого у нас була традиція: кожен, хто випивав так багато, що засинав, отримував уявний Кубок Пола Гаскойна. Це англійський футболіст, гравець збірної, який «поховав» свою кар’єру через алкоголь. Після гри він міг прямо в формі й бутсах бігти зі стадіону в паб, аби випити свіжого пивка.
Через деякий час у нас в пабі з’явилася книга з його біографією. І ми вирішили, що будемо публікувати в Instagram лише світлини людей, яку беруть цей Кубок Гаскойна. Але це все було до війни. Сьогодні ми вже не дозволяємо, аби подібне траплялося.
Перші два тижні працювали як пункт обігріву
Неможливо бути готовим до повномасштабного вторгнення в 21-му столітті. Тим більше, коли світ дуже медійний. І уявити, що в центрі Європи може спалахнути така війна, – було дуже складно.
Але коли це почалося, ми всі зібралися й вирішили працювати далі. Ніхто не хотів нікуди їхати, всі залишилися на своїх місцях. Перші дні у Львові було дуже багато переселенців з інших регіонів, людей, яких зачепила війна.
Ми почали їх безкоштовно годувати, якось втішати. Вже 25-го лютого ми з моєю дівчиною Катериною забрали кота й перехали на два тижні до паба. Просто, щоб завжди бути тут і допомагати.
Якоїсь миті у нас було дуже багато людей, почали сходитися волонтери, приносити різні речі, які необхідно було передати на фронт. Адже це зручно – наш заклад розташований у центральному районі міста.
Ті, хто вчора пив у нас пиво, сьогодні вже на війні
Водночас ми почали думати над тим, як допомогти нашим друзям, які з першого дня вирушили на війну. Уявіть, ще минулої п’ятниці вони сидять в пабі й п’ють пиво, а вже через тиждень усі ці, умовно, п’ятнадцять чоловіків у складі одного підрозділу воюють десь на сході нашої країни. Ми не могли не підтримати їх. Хотілося, аби в хлопців було все найкраще – каски, броники, приціли, медицина. Це все – розхідний матеріал, і його потрібно постійно поповнювати.
Наразі ми допомагаємо, перш за все, тим, кого знаємо особисто. Але ніколи не відмовляємо, якщо до нас звертаються. Наприклад, якщо була потреба знайти 25 аптечок, а ми закупили 50 – відправляємо всі 50 до різних підрозділів. Туди, де цього потребують.
Насправді, більшу частину роботи беруть на себе саме волонтери. Ми надаємо частину приміщення, допомагаємо переносити коробки, але саме вони роблять практично неможливі речі. Це 10-15 людей, які шукають усе необхідне, знаходять, пакують та відправляють на передову. І більшість із них – наші постійні відвідувачі.
Працюємо далі, аби донатити на ЗСУ
Перші два тижні повномасштабної війни ми працювали як столова та пункт обігріву. Але коли на барі мене почали запитувати не про допомогу, а про односолодовий віскі, я зрозумів, що можна знову працювати, заробляти гроші та допомагати армії.
Сьогодні ми на 80% працюємо як звичайний паб, а на 20% – як база для волонтерів. Ми виділили для них певну частину приміщення, де можна зберігати допомогу для військових. Також у наших волонтерів завжди є місце для обіду чи відпочинку. Але решта площі – це паб, у якому приймають замовлення та показують футбол.
Коли про нас написав Кантона, я два дні не міг перестати усміхатися
У перші дні війни до нас завітав французький журналіст, який приїхав, аби висвітлювати війну. Його дуже зацікавив наш заклад, адже Кантона – також француз. Цей журналіст тусувався у нас майже тиждень. А згодом на сторінках провідного французького спортивного видання L’Еquipe вийшла його стаття, де було згадано й Cantona Pub.
За кілька днів після цього з нами зв’язався рідний брат Кантони – Жан-Марі. Мовляв, Ерік хотів би опублікувати в Instagram кілька світлин на нашу підтримку.
Коли він справді запостив наші фото, я, чесно кажучи, два дні не міг перестати усміхатися. І навіть не так важливо, чи приїде він сюди після перемоги. Важливо, що він знає про нас, підтримав нашу роботу і Україну загалом. А отже, ми не самі в цій війні проти величезної імперії.
Завдяки цьому допису у нас збільшилася кількість пожертв на допомогу армії. А ще люди почали просити шеврони, які ми зробили для наших воїнів. Тож тепер, аби отримати шеврон Cantona Pub, достатньо кинути на рахунок будь-яку суму. І це також дає свій результат.
Не шкодуйте зусиль та грошей для нашої перемоги
Звичайно, коли в твоїй країні війна, ніхто не може почуватися в безпеці. Ніхто не може бути впевненим, що побачить наступний світанок. Тому треба всіма можливими способами та силами допомагати нашим захисникам. Аби в них було абсолютно все. І не варто шкодувати жодних грошей та жодних зусиль. Бо саме так день нашої перемоги настане якомога швидше.
Якщо Кантона справді приїде святкувати нашу перемогу – це буде неймовірна подія. Але спочатку нам потрібно перемогти. А вже потім будемо домовлятися, як все влаштувати. Адже з війни повернуться й наші друзі. Напевно, буде якась програма, екскурсії. Але це все буде вже згодом, після. Після нашої перемоги.
Номер карти для переказів по Україні
5168745322065381 (ПриватБанк)
ANNA LEVCHUK
UA513052990000026205738702315
SWIFT / BIC CODE: PBANUA2X
Bank name: PRIVATBANK
Bank Address: 1D HRUSHEVSKOHO STR., KYIV, 01001, UKRAINE
PayPal: [email protected]
Суспільство
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Воїни 30-ї окремої механізованої бригади ім. князя Костянтина Острозького знищили ворожий танк і захопили трофейну зброю.
Атмосферні фото опублікували на фейсбук-сторінці бригади.
«Російська техніка виглядає краще коли вона вщент знищена, а зброя окупанта стріляє влучніше проти них самих у власності українських військових», — написали бійці 30-ї бригади ЗСУ.
Про 30 ОМБр
30-та окрема механізована бригада імені князя Костянтина Острозького — формування механізованих військ у складі Сухопутних військ Збройних сил України. За організаційно-штатною структурою входить до складу ОК «Північ».
Під час війни на сході України бригада у 2014 році вела важкі бої. З 2018 року бригаді присвоїли назву князя Костянтина Острозького — полководця Великого князівства Литовського середніх віків.
Дивіться відео: Харизматичний військовий ЗСУ пише пісні і вірші прямо на фронті
Нагадаємо, 30 ОМБр розгромила ворожі БТР, замасковані в кущах.
Також ЗСУ знищили ворожі склади боєприпасів на Харківщині і Херсонщині.
Фото: facebook.com/30brigade.
Суспільство
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Збройні Сили України ліквідували склади боєприпасів окупантів в Ізюмі на Харківщині та в селищі Давидів Брід на Херсонщині.
Про це повідомили у вечірньому зведенні Генерального штабу ЗСУ у понеділок, 16 травня.
Зазначається, що Сили оборони нанесли вогневе ураження по ворожих складах у місті Ізюмі, внаслідок чого знищено значний запас боєприпасів.
Також Сили оборони України здійснили вогневе ураження польового складу боєприпасів противника в районі населеного пункту Давидів Брід на Херсонщині.
Окрім того, на Харківському напрямку ворог намагався вести бойові дії в напрямку населеного пункту Тернова, успіху не мав.
Дивіться відео: Прикордонник, який послав російський корабель, став найцитованішим автором України
На Сєвєродонецькому напрямку окупанти вели бої в районі населеного пункту Борівське, зазнали втрат.
На Бахмутському напрямку в районі Гірського російські окупанти зазнали втрат та відійшли.
На Курахівському напрямку ворог наступав в районі Марʼїнки та Новомихайлівки, успіху не мав.
Нагадаємо, бойова група К2 зупинила наступ ворожих танків на Донеччині.
Як ми повідомляли раніше, прикордонники на Сумщині відігнали диверсантів, які проривалися на територію України.
Фото: facebook.com/kmp.vmsu.ua.
