Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Свято – привід зробити приємно іншим: три новорічні історії, які змусять повірити у добро

Опубліковано

Якщо ви думаєте, що дива у Новий рік трапляються тільки у фільмах, ви помиляєтесь. ШоТам розкаже історії трьох українців, які у цей казковий час стають справжніми чарівниками та приносять радість оточуючим. І роблять це безкорисливо. Просто тому, що щиро хочуть допомогти.

Микола Михальнюк

Микола Михальнюк

Бізнесмен, ветеран ЗСУ, очолює волонтерську групу міста Хмільник, Вінницької області. Вже шість років поспіль разом з іншими волонтерами возить на фронт допомогу. Останні два роки перед новорічними святами перевтілюється у Діда Мороза або Святого Миколая, аби підняти дух бійцям на передовій та відвідати дитячі будинки у прифронтових зонах. 

Святий Миколай заглядає і на фронті

Волонтером я став шість років тому, ще коли був на Майдані. Я тоді брав участь у всіх акціях протесту. А з настанням війни почав збирати допомогу нашим бійцям на фронт. Тоді я згуртував навколо себе чимало небайдужих людей, з якими ми щомісяця возили хлопцям необхідні речі та їжу. 

Щоправда, останні два роки вдається їздити лише раз на три місяці. Зараз дуже важко зібрати допомогу – люди не мають такої можливості, як раніше. Та й втомились вже. Але ми не здаємось. 

Щороку ми вітаємо наших хлопців з новорічними святами. Останні рази я робив це в одежі Святого Миколая. Мені подобається реакція солдат. Уявіть лише, ми приїжджаємо на блок-пост, де стоїть наша сувора Нацгвардія. Але коли хлопці бачать у машині казкового бороданя, то одразу змінюються в обличчі. Вони виходять обійматись, фотографуватись, обмінюватись подарунками.

Це тепло просто потрібно відчути. Відчути ту радість та побачити посмішки на їхніх обличчях. Вони згадують своє дитинство, Новий рік, трошки відволікаються та розслабляються. 

Бійці нас завжди згадують. Тільки но побачать нашу машину, одразу кажуть: “О, так це ж ви Миколаєм до нас приїжджали”. 

На передовій як ніколи потребують підтримки

Звичайно, з пустими руками до них не поїдеш. Тому подарунки збираємо всім містом. Хочеться і домашнього їм чогось привезти, і теплих речей, бо ж зима. Зазвичай ми наперед питаємо їх, що необхідно, і вже тоді збираємо.

Новий рік
Щороку пан Микола їздить на фронт вітати бійців з новорічними святами. Фото: Микола Михальнюк

Школи та садочки нашого району намагаються передати щось зроблене власноруч. Наприклад, щороку збирають ялиночки з цукерок, вирізають паперові іграшки, малюють малюнки. Я привожу ці поробки, а хлопці ставлять їх у себе на блок-пості або у підрозділі. А потім згадають цих діточок, свою рідну домівку, відчувають їхнє тепло. 

“Після відвідування дитячих будинків я плакав…”

Минулого року ми їздили в Авдіївському напрямку – це Авдіївка, Золоте 1, Золоте 2, Золоте 3. Дорогою ми зазирали до дитячих будинків. Якщо чесно, мене дуже розчулили дітки там. Ти даруєш їм шматочок батьківського тепла та турботи. А вони сідають тоді на коліна і розповідають про свої мрії. Найбільше мене вразили їхні посмішки, іноді навіть сльози діток, які нарешті побачили Діда Мороза. Виходячи звідти, я плакав, так у мене боліло серце.

Нещодавно я телефонував в один з дитячих будинків, нас там вже чекають. Кажуть, то вже для них традиція, що на Новий Рік приїжджає Дід Мороз. Діти чекають, тож треба збиратись.  

Правда, в останню поїздку я їхав своїм автомобілем і зламався. Якщо справлять, то поїдемо. Ні, то будемо сподіватись на київських волонтерів. Вони, до слова, готують 3 тонни олів’є для наших солдат. Минулого року їм вдалось доставити такий сюрприз. А зараз і ми приєднались до цієї акції, щоб підготувати хлопцям салати. Можливо, мене з собою візьмуть Дідом Морозом. Ідея є, але треба втілити її в життя, а часу залишається мало. Та, думаю, все вирішимо. Бо ж наших хлопців на фронті потрібно підтримувати. Хто, як не ми?

Євгенія Токовенко

Євгенія Токовенко

Графічний дизайнер, фрілансер, координаторка руху Молодь за мир – європейська благодійна організація, яка допомагає бідним та займається миротворчою діяльністю. Щороку Євгенія допомогає організовувати акцію Таємний Санта, де всі охочі збирають подарунки для нужденних – бездомних, бабусь та дідусів з будинків для літніх, дітей, ромських сімей.

Таємний Санта для нужденних

Я вже дев’ять років в організації Молодь за мир (далі – МзМ). Якось на першому курсі мій одногрупник запросив мене приєднатись до роздачі їжі бездомним, і ми пішли на київський вокзал. Того разу я мало що зрозуміла – як все відбувається, хто ці люди, чому вони приходять, чому роздають їжу. Але мені здалось, що це щось дуже вартісне і важливе. Так я і залишилась в МзМ.

Щороку ми проводимо всеукраїнську акцію Таємний Санта. Можна сказати, що це проєкт року нашої спільноти. По-перше, він об’єднує багатьох людей, які хочуть нам допомогти. А по-друге, він добирається до кожної бідної людини, яку ми знаємо і зустрічаємо протягом року. 

Читайте також: Як зробити добру справу на свята? 10 варіантів 

Це працює так: людина реєструється, щоб зробити подарунок для нужденного. Ми висилаємо їй лист з профайлом того, кому треба зібрати пакунок, та списком речей, які можуть стати йому в пригоді. Це щось достатньо просте. Наприклад, для бездомних ми збираємо рукавички, шапки, ліхтарики, термоси, солодощі. Цього року, до слова, список необхідних речей поповнився. Ми додали багаторазові маски, що особливо потрібно бездомним, адже у них немає можливості постійно їх оновлювати чи купувати нові. 

Свято в умовах карантину

Всі подарунки, які присилають нам на пошту або приносять особисто, ми збираємо в наших офісах. Вони вже перетворюються на ельфійські склади. Потім ми сформовуємо пакунки, аби вони були більш-менш однакові. Цього року, до слова, попри карантин ми маємо близько 3 тисяч Таємних Сант. Це доволі багато. 

Новий рік
Щороку організація Молодь за мир організовує різдвяні обіди для нужденних. Фото: Євгенія Токовенко

Зазвичай ми проводимо великі свята 6 та 7 січня – влаштовуємо різдвяні обіди з усіма нашими бідними. Там і даруємо їм подарунки. Цього року, на жаль, через карантин ми не зможемо зібратись у приміщенні, але свята все одно відбудуться. Ми готуємо святкові обіди на винос, всі подарунки будуть вручені. 

Попередньо ми дамо кожному нашому другу офіційне святкове запрошення на Різдво, де буде написано його ім’я та прізвище, дата і час. Потім на цьому святі кожен отримає свій подарунок. Ми все приготуємо, організуємо, наче ті олені Санти доставимо та подаруємо. 

Бездомні не вірять, що таке Різдво організоване для них

Кожне Різдво чимось особливе. Останнє, наприклад, ми влаштовували у готелі Братислава у Києві, у великому банкетному залі. Нас було близько 140 – це наші бідні друзі з вулиці, самотні старенькі. 

Найбільше у таких святкуваннях запам’ятовується дві речі. Перше – це те, як дивує вся ця краса людей, які приходять туди. Уявіть, це шикарний зал, де ми все по-святковому розставляємо, на столах красиві скатертини, свічки… Людей з вулиці, які ночують на вокзалі і вже давно відвикли приходити в ресторан чи заклад, це шокує. Вони ніяковіють від того, що їх чекають у такому місці. Траплялось, що деякі нам навіть не вірили, коли ми їх туди запрошували. 

Загартовані чоловіки з вокзалу, роботяги побиті життям, доволі нещасні, стають абсолютно іншими людьми, коли потрапляють до нас на Різдво. Вони стають ніжними та чуйними чоловіками, які хочуть пережити разом з кимось це свято. 

Друге, що врізається у пам’ять  – це подяка від цих людей. Коли вони побували на святковому обіді, посиділи за гарним столом, поспілкувались з людьми, добре поїли, вони щиро дякують тобі за це.  Ми витрачаємо багато зусиль та часу на те, щоб все організувати. Коли люди вдячні, ми це бачимо. Навіть якщо вони не виражають це словами, бо часто навіть не можуть. Це видно по виразу їхнього обличчя. Це говорить про те, що ми робимо прекрасну та правильну справу. 

“Старенькі навіть не знали, що сьогодні свято…”

Щороку 6 січня ми також збирались великою компанією і йшли вітати стареньких у пансіонатах. Переодягались у святкові костюми. І з великими подарунками, які нам присилали таємні Санти, ходили вітати всіх з Різдвом. Ми заходили до кожного у кімнати, дарували подарунок, вітали, робили фото. Таким чином до людей приходило Різдво.

Люди у будинках для літніх дуже самотні. Деякі, маючи інвалідність, не можуть виходити на вулицю. Вони і не знали про Різдво. Вони питали, які сьогодні місяць та день. Коли ми їм казали, що сьогодні Різдво і ми прийшли їх вітати, деякі люди плакали. 

На жаль, вони не мають різнобічного спілкування – з молоддю, старими, сусідами та друзями. Навколо нас багато людей, а вони там закриті. Особливо у карантин. Уявіть, якщо нам тяжко два тижні не виходити з дому, що сказати про тих, хто вже понад 9 місяців в ізоляції. Це жахливий досвід. Тому ми з радістю приймаємо листи для старих. Якщо хтось хоче листуватись з ними, ми можемо надати контакти. Потреба у спілкуванні у них завжди була великою, а особливо зараз.

Читайте також: «Алло! Мені більше нема кому подзвонити». Як волонтери стають телефонними друзями для самотніх людей

Людмила та Олег Донченки

Людмила та Олег Донченки

Жителі села Хороше на Дніпропетровщині. Жінка працює директором дитячого садочку, чоловік – шахтарем. Сім’я щороку влаштовує односельцям свято, вітаючи їх у новорічних костюмах. Цьогоріч організували збір коштів, аби прикрасити село до свят. 

Захотілось подарувати новорічний настрій оточуючим

Знаєте, для мене Новий рік – це як особлива традиція, яка пішла з дитинства. Коли я була маленька, до моїх батьків чимало людей сходилось на святкування. Тоді всі були такі дружні – ходили по домівках, вітали один одного зі святами. До нас приходили розмальовані Дід Мороз та Снігуронька. І одразу такий настрій був новорічний.  

Років з 10 тому я так загорілась святкуванням та запропонувала своєму чоловіку: а що як ми вдвох вітатимемо всіх у святковому вбранні, даруватимемо новорічний настрій оточуючим.  Він мене підтримав. 

Читайте також: Новий рік у Києві. Як святкуватиме столиця в умовах пандемії

Я звернулась до директора місцевого товариства, який з радістю виділив нам кошти на придбання костюмів. Ми закупили тканину, місцева кравчиня зробила нам вбрання, навіть залишились гроші на перуку та бороду для Діда Мороза. Ми купили подарунки – те, що могли собі дозволити. Якість цукерочки, новорічні прикраси, сніжок. Того року ми відвідували знайомих, але, коли на вулиці нас бачили інші люди – теж запрошували до себе.

Хочеться, щоб хтось зробив добро безкорисливо

Ми ніколи нічого не беремо за наші привітання. Зараз такий скрутний час, коли хочеться, щоб хтось зробив добро просто так. Це і нам задоволення приносить, і людям. Врешті решт, не такі ми зараз багаті, що все потрібно робити за гроші. Подаруночки ж купити не складно. Минулого року ми роздавали цукерки та мандарини. 

Новий рік
Сім’я на Дніпропетровщині вже понад 10 років безкорисливо вітає односельчан з новорічними святами. Просто, аби подарувати оточуючим трошки святкового настрою. Фото: Людмила Донченко

Щороку я обов’язково пишу новий сценарій. Не ходити ж з однаковими віршами. За кілька днів до свята ми з чоловіком після роботи сідаємо розучувати слова. У Новий рік, 31 грудня, чоловік повертається з роботи о 17:15, трошки відпочиває, п’є каву і ми починаємо переодягатись та фарбуватись. 

Потім ми потихеньку ходимо з хати до хати, до тих, хто нас чекає. Людей до 30 за ніч вдається привітати. Але ми завжди намагаємось до 23:30 повернутись додому, бо у нас є діти, які на нас чекають. На диво, більш емоційно на наші привітання реагують не дітки, а люди за 50 років. Діти, мабуть, зараз вже більш сучасні і не сильно вірять вже в Діда Мороза.

А старші люди з нетерпінням на нас чекають. Був, наприклад, один чоловік, до якого ми зайшли, почали вітати, а він каже: “Діду Морозу, я готувався весь рік”. Уявляєте, він вчився грати на баяні, щоб перед нами зіграти. А людині 50 років, і вона на доволі важливій посаді працює.

.

Були ми також у колишнього сільського голови. Йому цього року виповнюється 90. Ми прийшли до нього, почали співати новорічні пісеньки, а він стояв і підспівував. Певне, зараз старшому поколінню не вистачає якогось свята та веселощів.

Привітання в умовах карантину

Тепер через карантин у Новий рік ми не ходитимемо по домівках, щоб не було нарікань. Але ми знайшли вихід. Ми записали відеопривітання від Діда Мороза. Ми кожному готуємо окремий ролик, де до нього звертаються за іменем. Наш старший син допомагає знімати та монтувати ролики.

Та не залишати ж людей взагалі без свята. Як жартує мій чоловік: “Наша мама всюди влізе”.  Тож, я влаштувала збір коштів на новорічний декор, аби прикрасити ялинку біля сільради, розвісити гірлянди. Я підгледіла ідею у сусідньому селі – вони того року так робили. Ми вже зібрали близько 4 тисяч гривень, тепер шукаємо, де закупити все необхідне.

***

Кожен з нас у Новий рік може принести трошки новорічного дива оточуючим. Не важливо, багато у вас однодумців, чи мало. Чи маєте ви велику спільноту у столиці, або лише маленьку сім’ю у невеличкому селі. Творити дива насправді може кожен. І зовсім не обов’язково для цього мати костюм Святого Миколая, Санта Клауса чи Діда Мороза. Все починається з добрих намірів. 

Редакція ШоТам щиро вітає вас з прийдешніми новорічними святами та бажає тільки позитивних новин у 2021 році!

Суспільство

Асистенти вчителя та ресурсна кімната: як в Україні працює інклюзивна освіта під час війни

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту журналістики рішень. Ми створили його для людей, які постраждали від мінно-вибухових травм.
Тут розповідаємо історії українців, які втратили кінцівки чи отримали інші тяжкі поранення, щоби люди з такими випадками знали — в їхній унікальній ситуації є вихід.

Ці історії можуть стати прикладом для держави та волонтерів, аби виробити системні рішення для людей, життя та тіло яких змінилося внаслідок війни.

«Ми були в окупації, в оточенні. У цей час дитина пережила дуже багато страхів», – ділиться мама 8-річного Всеволода. Такий досвід негативно вплинув на психіку дитини: хлопчик перестав комунікувати з людьми, почав погано їсти та спати. Допомогу для нього батьки знайшли в інклюзивному центрі в Бучі, що на Київщині.

Під час воєнного стану в Україні відновили свою роботу більшість інклюзивно-ресурсних центрів. Там з дітьми працюють фахівці, які визначають, як на малечу вплинули травми, та знаходять шляхи для відновлення. Бучанський досвід інклюзивної освіти під час війни – у матеріалі ШоТам.

Інклюзивної освіти потребують понад 50 тисяч дітей

Попри воєнний стан, в Україні продовжують працювати спеціальні заклади освіти й інклюзивні класи. За інформацією Міносвіти, нині працюють понад 6 тисяч інклюзивних груп у дитсадках і 29,3 тисячі класів у школах, а також 690 інклюзивно-ресурсних центрів (ІРЦ).

З 2022 року в таких закладах фахівці можуть проводити комплексну оцінку дітей, які отримали психологічні травми, та в разі потреби надавати їм психолого-педагогічний супровід під час навчання.

інклюзивна освіта, Бучанський ІРЦ
Дитина займається у Бучанському інклюзивному центрі. Фото: ШоТам

За останні п’ять років кількість учнів, які мають особливі освітні потреби, зросла більш ніж удвічі. На кінець 2023 року особливі освітні потреби мали 11 тисяч дітей у садках,  40 тисяч школярів, а також 7 тисяч діток різного віку, які перебували на обліку в ІРЦ.

Війна не відкинула інклюзію на задній план

Один із закладів, який нині, в умовах війни, продовжує роботу з дітками, які мають особливі освітні потреби – Бучанський ліцей №3. Там навчаються ті, хто мають інтелектуальні, навчальні чи мовленнєві труднощі.

Зі школярами в класі працюють асистенти вчителя. Також для них організовують додаткові заняття: корекційні й розвиткові. У школі є практичний психолог, логопед і дефектолог, які працюють з дітьми.

інклюзивна освіта, Бучанський ліцей №3
Будівля Бучанського ліцею №3. Фото: ШоТам

Заступниця директорки Наталія Харченко розповідає, що на базі ліцею є «ресурсна кімната» – спеціально облаштоване приміщення, де проводять групові психолого-педагогічні заняття для діток з особливими освітніми потребами. Її постійно поповнюють корисними матеріалами, які потрібні для занять.

«На базі ліцею громада відкрила інклюзивно-ресурсний центр, на обліку в якому перебувають приблизно 600 дітей. Він ставить за мету надати право діткам з особливими освітніми потребами здобути якісну освіту», – каже директорка закладу Альона Комінко. Тут проводять комплексну оцінку, яка визначає освітні потреби дитини, а також надають рекомендації для закладів освіти щодо супроводу такої дитини на інклюзії надалі в її навчанні.

інклюзивна освіта, Бучанський ІРЦ
Дитина грається у Бучанському інклюзивному центрі. Фото: ШоТам

«Основна наша мета – якомога більшою мірою сприяти соціалізації й адаптації дітей у суспільстві й навчальних закладах, зокрема», – розповіла директорка центру.

Замкнувся в собі й перестав говорити

Чимало дітей внаслідок війни зазнали травм, що вплинули на їхнє життя, зокрема, й на освітній процес. «Ми чуємо від батьків про «відкат» у розвитку дітей, погіршення їхнього стану, – каже Альона Комінко. – Це ті виклики, які фахівці центру приймають щодня».

Вплив війни відчула на собі, зокрема, родина Костяченків. Стан здоровʼя Всеволода з початком повномасштабної війни дуже погіршився. Як каже мама хлопчика Олена, він став більш замкнутим, роздратованим, перестав комунікувати з іншими та будь-що робити. Всеволод погано їв і спав. 

«Ми родиною виїхали з Маріуполя: були в окупації, в оточенні. У цей час дитина пережила дуже багато страхів. Нам вдалося виїхати, ніхто не постраждав фізично, але всі дуже постраждали морально. У дитини залишилося все, що вона мала – іграшки, друзі – в окупованому Маріуполі», – ділиться Олена.

інклюзивна освіта, Бучанський ІРЦ
Ресурсна кімната у Бучанському інклюзивному центрі. Фото: ШоТам

Впоратися з цим самотужки батьки не змогли, тому звернулися по допомогу до фахівців. Зараз Всеволод за порадою психіатра має індивідуальне навчання, тобто вчителі приходять до нього додому проводити уроки. Також він відвідує інклюзивний центр, який уже допоміг хлопчику знову заговорити з іншими. Його мама ділиться, що Всеволод усе частіше почав перемикатися з думок про минуле на те, де він зараз і що має. Улюблені дні тижня Всеволода – вівторок і пʼятниця, бо саме тоді хлопчик приходить у свій улюблений центр.

Дбати про себе потрібно й дітям, і дорослим

«Через війну серед дітей почастішали випадки заїкань, погіршилася памʼять, зросла тривожність», – ділиться шкільна психологиня Ольга Ващенко. Каже, це почалося після переходу дітей на дистанційне навчання. Вдома з батьками такі діти можуть розмовляти й поводитися нормально, та щойно буде потреба виступити перед усім класом і вчителем, зʼявляться проблеми, яких раніше не було.

Ольга Ващенко
Дитяча психологиня Бучанського ліцею №3 Ольга Ващенко. Фото: ШоТам

Психологиня радить батькам дітей, які повертаються на навчання після травм, обовʼязково поговорити на тему безпеки, щоб школярі не боялися. Діткам, зокрема, слід розповісти, що в навчальному закладі є укриття, куди можна буде спуститися на випадок повітряної тривоги. Якщо страх не зникає, то варто відвести дитину до психолога.

А ще батькам варто стежити за власним психологічним станом. Згідно з результатами дослідження, опублікованого в Американському журналі психіатрії, ризики тривожних розладів, депресії та вживання психоактивних речовин були вищими в дітей тих батьків, які мали депресію, ніж у дітей тих батьків, які жили без депресії.

Альона Комінко
Директорка Бучанського інклюзивного центру Альона Комінко. Фото: ШоТам

Про це каже й директорка Бучанського інклюзивного центру Альона Комінко. Вона переконана: розвиток дітей насамперед залежить від внутрішньої стабільності дорослих, які перебувають поруч з ними. Тому дуже важливо, щоб батьки турбувалися й про себе та не боялися в разі потреби звернутися по психологічну допомогу.

інклюзивна освіта, Бучанський ІРЦ
Діти граються у дворі Бучанського інклюзивного центру. Фото: ШоТам

Щоб дорослі могли краще допомагати дітям, UNDP організувала тренінг з сенсорної інтеграції. 44 особи, серед яких фахівці ресурсних центрів, психологи, педагоги, логопеди та батьки дітей, які отримали травми та порушення внаслідок війни в Україні отримали нові знання як працювати та спілкуватися з такими дітками. 

Матеріал створено в партнерстві з ПРООН в Україні за фінансової підтримки Уряду Японії. Серію публікацій реалізують в межах проєкту «Сприяння безпеці людей в Україні шляхом реагування на багатовимірну кризу, спричинену війною».

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили пілотний проєкт зубопротезування ветеранів

Опубліковано

Уряд запустив пілотний проєкт щодо зубопротезування ветеранів.

Про це повідомив прем’єр-міністр Денис Шмигаль.

Зазначається, що учасники бойових дій, люди з інвалідністю внаслідок війни та інші категорії військовослужбовців зможуть безкоштовно отримати ці послуги в лікарнях, незалежно від їхньої форми власності.

Держава компенсує медзакладам витрати на лікування через Національну службу здоров’я України.

Загалом планують спрямувати на цю програму 750 млн грн, які вже закладені в державному бюджеті.

Читайте також: «Наші клієнти – люди з титановим стрижнем». Стоматолог з Краматорська перевіз свою клініку до Чернівців

Читайте також: «Військові теж бояться стоматологів». Як лікар з Одещини Анатолій Стодола рятує зуби українських бійців на передовій

Нагадаємо, у Львові подружжя стоматологів безкоштовно лікує зуби захисникам.

Фото: Урядовий портал.

Читати далі

Суспільство

Лікарню на Львівщині обладнали сонячною електростанцією

Опубліковано

У Львівській області на Бориславській центральній міській лікарні встановили сонячні панелі з системами збереження енергії. Гібридну сонячну станцію встановлено на будівлі поліклінічного та терапевтичного відділень медичного закладу.

Про це повідомили у Міністерстві охорони здоров’я України.

Зазначається, що загальна потужність станції – 30 кВт. Крім значної економії енергоносіїв, таке обладнання дозволяє накопичувати енергію і може використовуватися як резервне джерело живлення. Запас акумуляторного модуля становить 40 кВт.

Чому це важливо?

Сонячна електростанція здатна згенерувати до 25000 кВт електричної енергії на рік, що дасть можливість економити до 35% електричної енергії, необхідної для функціонування будівлі. Так, близько 160 тис. грн на рік лікарня зможе зекономити на оплаті комунальних послуг.

Сонячна станція складається з 52 фольтаічних елементів, потужністю 540 Вт кожен, інвертора, блоку управління, 8 акумуляторів місткістю по 5 кВт та системи захисту.

Читайте також: «Не підходь, не чіпай, дзвони 101»: як у громаді на Київщині місцевих навчають ризикам вибухонебезпечних предметів

Для монтажу та встановлення сонячних панелей на даху лікарні був проведений ремонт перекриття будівлі коштом місцевого бюджету. Загальна вартість перекриття даху на 750 м² склала 294 тис. грн.

Про лікарню

Центральна міська лікарня м. Борислава надає послуги з первинно-медико-санітарної допомоги та багатопрофільного амбулаторного й стаціонарного лікування. Лікарня має поліклінічне, терапевтичне, дитяче, акушерсько-гінекологічне відділення та відділення хірургічних патологій лікарні, що розташовані за різними адресами. Зараз медзаклад обслуговує населення Бориславської громади та сусідніх громад Дрогобицького району Львівської області – понад 40 тисяч осіб.

«В умовах щоденних обстрілів та атак з боку російської армії на енергетичну систему України встановлення сонячного енергетичного обладнання дозволить забезпечити безперебійну роботу лікарень за будь-яких критичних умов, у тому числі у випадку аварійних відключень електроенергії», — йдеться у повідомленні.

Нагадаємо, в Ірпені на Київщині сонячні панелі встановили у дитячому садочку.

Окрім того, на даху трамвайного депо Вінниці встановили сонячну електростанцію.

Фото: МОЗ України.

Читати далі