

Суспільство
Сміття, що рятує: як краєзнавець з Сумщини відновлює пам’ятку ХІХ сторіччя
Поки в Європі сортування сміття вже давно стало нормою, в Україні цим займаються одиниці. Основна причина – відсутність необхідної інфраструктури.
І якщо одні досі шукають виправдання, інші створюють центри сортування сміття самостійно. Один з таких ентузіастів – Олександр Мірошниченко, який у місті Глухів, що на Сумщині, відкрив Громадську сортувальню. За професією він історик-краєзнавець, а у вільний від роботи час збирає сміття і на виручені кошти відновлює історичну пам’ятку свого міста.
Олександр поділився своєю історією, як йому вдалось налагодити систему збору вторинної сировини, навчити цьому школярів та чому він опікується пам’яткою, до якої іншим немає діла.

Олександр Мірошниченко
Науковий співробітник Національного заповідника Глухів, що на Сумщині. Перетворив сортування сміття на тренд у своєму місті. Зароблені на цьому гроші вкладає у відновлення історичної пам’ятки.
Той, хто хоче сортувати сміття – знайде способи це робити
У Глухові система вивозу сміття така ж, як і у всій Україні – величезне сміттєзвалище, де все разом хаотично вивозиться, а потім пересипається землею або лежить великою купою.
Тому ми влаштували у місті Громадську сортувальню сміття, яка знаходиться на території будинку Миклашевських. Це старовинна пам’ятка архітектури Глухова, але до неї нікому немає діла.

Люди можуть приносити туди різноманітні пляшки, поліетилен, картон. Ми все сортуємо, а потім доставляємо на заводи-переробники. Кошти, які ми отримуємо, вкладаємо у цей об’єкт – фарбуємо вікна, двері, щоб пам’ятка, була привабливою, адже вона знаходиться у центрі міста і її агресивний стан відштовхує людей.
Команди, як такої у нас немає. Кажучи ми, я маю на увазі містян. Без їхньої підтримки не було б цього руху. Якщо занадто багато вторинної сировини, просто публікуємо у фейсбуці об’яву, що потрібна допомога, і люди приходять – діти, підлітки або цілі сім’ї.
Якщо хтось з маленьких міст думає, що їм нікуди дівати вторинну сировину – вони просто не шукали. Поруч обов’язково є компанія, яка займається сміттям. Хто хоче, той знаходить і працює.
Сортування сміття у місті стало трендом
Поштовх цій ідеї дала моя подруга з Норвегії. Коли ми з сім’єю гостили у неї, то побачили, як у скандинавській країні налагоджена система збору та сортування сміття. Це роблять всі – від школярів до пенсіонерів.
Ми спробували повторити їхній досвід і у нас вийшло. Місто невеличке, тож можна було підходити до кожного власника кав’ярні, ресторану, аптеки, кафе і просити не викидати сміття. Ми пройшлись перукарнями, і вони також почали віддавати нам свою тару.
Жодна організація не відмовила, але за однієї умови – ми мали робити це постійно, аби сміття у них не захаращувалось. Зараз у Глухові немає такого закладу харчування, який не був би підключений до системи нашого проєкту.
Читайте також: Здай пляшку – отримай винагороду: українці створили екологічний додаток
Майже всі заклади знаходяться в районі 300 метрів від пам’ятки, тож збір у них відбувається вручну або на велосипеді. Деякі дрібні заклади, де готують шаурму, наприклад, щодня приносять пляшки з-під олії. Але всерівно, без щоденного обходу точок не обійтися.
Заклади, що знаходяться віддалено, накопичують за місяць своє “багатство” і привозять до Громадської сортувальні самостійно. До нас, до речі, приєднались такі компанії, як Нова пошта та Делівері. У них колосальний потік паперу – ми забираємо у них від 300 кг картону на тиждень.

Сортування стало популярним і вже вийшло за рамки нашого проєкту. ОСББ, наприклад, бачать, що це приносить користь і якісь копійки. Тому глухівські домогосподарства починають своїми силами робити контейнери, а городяни на рівні будинку або декількох самостійно сортують та здають зміття. Це стало трендом.
Ми навіть отримуємо дзвінки з інших міст Сумської та Чернігівської області, де люди питають, як це організувати.
Кошти отримуємо невеликі. За день на території пам’ятки акумулюється в еквіваленті на сировину близько 100 грн. Але для цього треба працювати кожного дня.
Будинок, де відпочивав Мазепа та ріс Скоропадський
Будинок Миклашевських, яким ми опікуємось, завжди приваблював своєю загадковістю. Він знаходиться в самісінькому центрі, кожен містянин повз нього проходить.
Коли ми навесні минулого року туди потрапили, внутрішній простір нас вразив. Всередині збереглись автентичні елементи – декор скла, оригінальні сходи ХІХ сторіччя, металеві балясини, підвал.

Перше, що ми зробили – заблокували приміщення, щоб ніхто не міг туди потрапити і нашкодити. Нам постійно били скло, а ми все одно його відновлювали. Та вже є прогрес: за півроку жодна людина не розбила скло. Це лакмусовий папірець, який показує відношення соціуму до цього об’єкту.
З ним пов’язано дуже багато історій. Будинок з’являється в багатьох джерелах ХVIII сторіччя, як місце, де постійно відпочивав Іван Мазепа. Це був будинок його товариша, Михайла Миклашевського, який заснував перший музичний театр на Лівобережжі.
А найяскравішим Міклашевським став Андрій Михайлович, який на початку ХІХ сторіччя заснував в селі неподалік порцелянову фабрику. Апофеозом фабрики стали порцелянові іконостаси для церков. Тоді Миклашевський прославився на всю Російську імперію.
Одна з доньок поміщика вийшла заміж за члена родини Скоропадських, і від цього шлюбу з’явився Павло Скоропадський. Так Андрій Миклашеський став дідусем останнього гетьмана України.
Читайте також: Забиваємо баки: як на Донеччині активісти навчають людей сортувати сміття і заробляти на цьому
Пам’ятка належить Укрпошті, але цей об’єкт виставлений на аукціон, який триває вже декілька місяців. Ми розуміємо, що у будь-який момент до будинку Миклашевських може зайти новий власник, а будь-які дії є протиправними. Наша мета – законсервувати будівлю. Найкрутіше, що ми можемо зробити – полагодити дах, закрити діри, адже дощова вода і сніг потраплять всередину і пам’ятка руйнується в лічені години.
Так, ми відремонтували одну з щілин у даху, бо в неї потрапляла волога, утворюючи маленьке озеро на першому поверсі. За минулий рік ми зібрали 20 тис. гривень і всі ці гроші вклали в ремонт.
Наша мета – навчити людей сортувати сміття
У докарантинний час серед вчителів загальноосвітніх шкіл виникла ідея популяризувати на базі нашої пам’ятки уроки екологічного виховання. Щоб потрапити на територію, діти мали принести свою вторинну сировину. Вони відсортовували її самостійно – кришечки відкручували від пляшок.
Дітям важко зрозуміти, що таке збереження природи. Але коли ми відсортували, запакували мішки, віднесли до пункту прийому, показали, що сміття може приносити гроші, у дітей виник завершений ланцюжок.

Потім, ти бачиш на пункті прийому цих же дітей вже зі своїми батьками. Вони приносять купу сміття зі своїх домівок і заробляють собі на цукерки або іграшки. Це дуже круто. Хочеться їм аплодувати.
Водночас, ми не хочемо бути монополістами. Ми не агітуємо людей приносити вторинну сировину тільки нам. Основна мета – не заробити гроші, не відновити пам’ятку, основна мета – щоб люди навчились сортувати сміття.
Починали з пакету пластику
Більше складнощів виникало з комунікацією між городянами. Песимізм серед українців присутній і поки щось не зрушиться, люди сумніваються, навіщо воно потрібно.
Налагодити комунікацію, відбитись у соцмережах від людей, які нічого не роблять, а тільки критикують було емоційно складно, доходило навіть до сутичок.
Читайте також: Прикраси зі сміття: як соціальний бізнес піклується про екологію
Коли люди побачили прогрес, у більшості вже не виникає запитань, куди воно дівається. Люди знають – все, що потрапляє на Громадську сотрувальню, поїде на переробку.
Ми починали просто з пакету пластику, який віднесли на переробку, зважили і отримали копійку. Коли компанія, яка займається переробкою, побачила, що наші об’єми збільшуються, до нас почали приїжджати вантажівки, які щотижня забирають декілька тон вторинної сировини. Минулого тижня навіть дві вантажівки приїхало – це серйозний стрибок.

Ми також навчились працювати в умовах карантину. Основним постачальником сировини були кафе, які зараз не працюють, тому ми пішли іншим шляхом. Ми почали збирати сміття у лісопосадках та на березі озера. Під час першої хвилі карантину ми очистили від сміття одне з найбільших озер Глухова повністю. Ми знаходили пляшки, які лежали з 50-х та 60-х років. Ця місія тривала місяць, але результати вражають.
Самоорганізація городян вражає навіть європейців
Завдяки моїй прямій професії, як науковця та екскурсовода, я намагаюсь, щоб кожен турист, який приїздить до Глухова, обов’язково потрапив до цієї будівлі.
Якось до Глухова приїхали інструктори НАТО з Польщі та Прибалтики. Я організовував їм екскурсію, і коли вони побували на нашому об’єкті, то були здивовані, як не на державному і навіть не на муніципальному рівні городяни самоорганізувались.
Завдяки увазі медіа, у фейсбуці до мене почали додавались люди з суміжних проєктів з Києва, Тернополя, Львова, Івано-Франківська. Нещодавно я отримав лист від киянина, якого зачепила наша історія. Він пише, що готовий приїхати до нас, щоб допомогти відсортувати сміття. Це круто. Це надихає.
Суспільство

Аби бути супергероєм, не потрібні суперздібності. Достатньо стати донором плазми, адже кожна четверта людина щонайменше раз у житті потребувала чи потребуватиме переливання компонентів крові чи препаратів на їхній основі.
До Всесвітнього дня донора ШоТам разом з компанією Biopharma Plasma, яка першою в Україні почала виготовляти з донорської плазми ліки, що рятують життя, розробили тест. Усього 5 хвилин, і ви виявите, які хибні переконання щодо донації плазми ви маєте та про які бонуси для донорів ще не знаєте.
1. Як проходить донація плазми?

2. Хто може бути донором плазми?

3. Як часто можна здавати плазму?

4. Що таке взагалі ця плазма крові?

5. Чому донорство плазми таке важливе?

6. Чим можна замінити донорську плазму крові при виготовленні ліків?

7. Як плазмаферез впливає на наш організм?

8. Як довго відновлюються наші запаси плазми після донації?

9. З донорської плазми виготовляють препарати, такі як імуноглобуліни та фактори згортання крові. Як гадаєте, чиї життя рятують ці ліки?

10. Чи правда, що за донацію плазми можна отримати грошову компенсацію?

Йой, ми виявили у твоїх відповідях чимало шкідливих упереджень! Але головне, що в тебе є бажання дізнатися більше на таку важливу тему, як донорство плазми крові. Можливо, ти раніше зовсім нічого не чув/не чула про донацію компонентів крові або ж це були вигадки чи відверті жахайки на медичні теми, яких, на жаль, вдосталь у мережі. Але тепер ти точно знаєш, що:
— донорство плазми, як і донорство крові, рятує людські життя;
— при донації плазми донор зберігає всі свої червоні кров'яні тільця, а натомість його кров очищується від токсинів;
— донором може стати кожен повнолітній, хто має вагу більше 50 кг, добре самопочуття та бажання рятувати життя;
— аби відновити об’єм плазми, нашому організму знадобиться всього 1-2 доби. Головне пити достатньо чистої води та не забувати споживати білки;
— донори плазми можуть отримати безкоштовні консультації лікаря та пройти медичні скринінги в центрах Biopharma Plasma в різних містах України.
Детальніше про умови тут. Мапа центрів Biopharma Plasma — за посиланням.
Ти ще маєш трохи сумнівів: а може, плазма не така потрібна, як кров? Чи дійсно вона когось рятує? Чи справді донація плазми безпечна для донора? Настав час поповнити свою базу знань, аби стати амбасадором донорського руху в Україні! А почати можеш із цієї пам’ятки:
— донорська плазма життєво необхідна тим, хто бореться з онкологією, імунодефіцитом, важкими опіками та пораненнями;
— донорство плазми приносить користь самому донору: під час процедури плазмаферезу його кров очищується від токсинів та «омолоджується»;
— аби відновити задоначений об’єм плазми, нашому організму знадобиться всього лиш 1-2 доби! Головне пити достатньо чистої води та не забувати споживати білки.
Донори плазми можуть отримати безкоштовні консультації лікаря та пройти медичні скринінги в центрах Biopharma Plasma по всій Україні! Детальніше про умови тут. Мапа центрів Biopharma Plasma — за посиланням.
Нічого собі, ти знаєш так багато про донорство плазми крові! Схоже, ти вже маєш досвід у цій важливій справі.
Австралієць Джеймс Гаррісон першим увійшов в історію як «Людина з золотою рукою» — за своє життя він пожертвував плазму крові 1 173 рази та врятував життя більш ніж 2 мільйонів новонароджених. Можливо, саме ти підхопиш цю супергеройську місію та станеш новою «Людиною з золотою рукою» та легендою донації з України? Ділися своїми результатами в соцмережах — не для того, аби похвалитися, а щоб твої друзі знали, до кого можуть звернутися по пораду як до досвідченого донора!
Ну а бонусом для них буде мапа центрів Biopharma Plasma, де всі донори можуть отримати тут.
Поділіться своїми результатами:
Фото: Biopharma Plasma
Суспільство

У Галицькому національному природному парку зафіксували найбільшу на заході України колонію рідкісних птахів. Науковці нарахували десятки гнізд та сотні пташенят представників родин Ібісових і Чаплевих, які занесені до Червоної книги України.
Про це повідомили на сторінці Галицького національного природного парку.
На початку червня дослідники провели облік у полівидовій колонії птахів, щоб зрозуміти масштаби явища. У парку виявили близько 25 гнізд Косаря білого, у яких — 36 пташенят. Загальна кількість цих птахів у парку близька до 90. Зазвичай цей вид мешкає вздовж Чорноморського узбережжя, і востаннє у Галицькому нацпарку його гніздування фіксували 15 років тому.
Серед інших рідкісних птахів — Чепура мала (29 гнізд, 101 пташеня) та Квак звичайний (52 гнізда, 168 пташенят). Їхню чисельність у парку нині оцінюють в 160 та 270 особин.
Читайте також: Щоб зберегти рідкісні рослини, у лісах Хмельниччини створили три охоронні зони
А ще дослідники помітили Коровайку буру — одного з найрідкісніших птахів для Опілля. В Україні цей вид трапляється лише в кількох локаціях на півдні, тож, за словами орнітологів, його поява на Івано-Франківщині — надзвичайна рідкість.




Нагадуємо, що на Поліссі втілять найбільший в історії України проєкт по відновленню боліт у заповідниках.
Фото: фейсбук-сторінка Галицького національного природного парку
Суспільство

В Україну повернули тіла 1200 полеглих захисників. За даними російської сторони, це тіла військових, які мали українське громадянство. Репатріацію провели згідно домовленостей у Стамбулі.
Про це повідомили в Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими.
Надалі слідчі правоохоронних органів та експертні установи МВС проведуть ряд експертиз та ідентифікацію тіл.
Читайте також: З окупації та росії вдалося врятувати велику групу українських дітей
Полеглих вдалося повернути завдяки спільним зусиллям Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, Об’єднаного центру при СБУ, ЗСУ, МВС, Офісу омбудсмена, Секретаріату уповноваженого з питань зниклих безвісти, ДСНС та інших структур сектору безпеки й оборони.
Репатріацію провели за сприяння Міжнародному Комітету Червоного Хреста.


Нагадуємо, що на підконтрольну територію України вдалося повернути 11 дітей з окупованої Херсонщини.
Фото: фейсбук-сторінка Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими