Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Бессарабське вино ще литиметься рікою»: сім’я виноробів з Одещини відновлює стародавні рецепти та виноградники, знищені «совєтами»

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Колеги з різних куточків світу — виноградарі, винороби, туроператори — довго вмовляли Ірину Польшакову виїхати в безпечне місце. У Португалії пропонували роботу, а в Австралії — навіть землю. Але вона не покинула Ізмаїл навіть коли росіяни почали активно обстрілювати це містечко на Одещині.

«Я вже така дівчинка доросла, гм! (сміється) Мене так просто не злякати. А виноградник — це ж як домашня тваринка: потрібен постійний догляд, не можна просто взяти й поїхати, а його покинути», — каже виноробка. 

Родина Польшакових має власну виноробню та винний льох, де гості можуть скуштувати особливе полинове вино та локальні делікатеси, які Ірина готує за стародавніми рецептами Бессарабії.

Про випадкових туристів під час війни, «Червону книгу» українських смаколиків та секрети приготування хліба на диких дріжджах жінка розповіла ШоТам.

Ірина Польшакова

співвласниця винного льоху Vinaria в м. Ізмаїл, голова громадської спілки «Дорога смаку та вина Української Бессарабії».

Інженерка з родини старообрядців

Я народилася в родині липованів — так називають старообрядців, які живуть у дельті по обидва боки Дунаю. Це нащадки тих, хто понад 300 років тому не визнали церковної реформи в царській росії та втекли від гонінь у Бессарабію. Це досить закрита спільнота, і зв’язки з кимось з-поза її меж були довгий час заборонені. Та з часом почали укладатися змішані шлюби — так одружилися мій батько-липованин з моєю мамою-українкою з Дону.

Амбасадорка української Бессарабії Ірина Польшакова тримає атлас «Ковчег смаку України», в якому зібрано інформацію про традиційні українські смаколики, які можуть зникнути з нашого столу. Фото надала Ірина Польшакова

Змалку я звикла до мультикультурного середовища: у Бессарабії живуть румуни, молдовани, болгари, гагаузи, греки, євреї… Це ніби таке кольорове намисто з різних етносів, тож і кухня, і поведінка, і традиції дуже різні. Тому, мабуть, не дивно, що в якийсь момент я, маючи диплом інженерки-будівельниці та чималий стаж бухгалтерки, почала більше цікавитися традиціями місцевої кухні: як замаринувати дунайку (український чорноморсько-азовський оселедець) чи засушити мірудію (приправу з пряних трав, подрібнених на борошно).

Купили землю й відновлюємо те, що вирубали «совєти»

Наша родина має невелику власну виноробню за 7 км від Ізмаїлу. Коли ми придбали землю, там був сад і трошки винограду. Ми все переформатували: сад зменшили, а виноградники розвиваємо. Мій брат Валерій взявся відроджувати ті сорти винограду, які колись росли на території української Бессарабії та були втрачені під час радянської Перебудови. 

Тоді була антиалкогольна кампанія, і за наказом радянських керівників виноградники в Україні вирубували. Це було дуже травматично для бессарабів, бо споконвіку вони винороби, і для них виноград як для українців з інших регіонів пшениця. У той період з української землі майже зникли грузинські та румунські сорти винограду, які вже адаптувалися до місцевих умов — це ркацителі, сапераві північний, фетяска трьох видів. 

Один з етапів виготовлення вина: спеціально підготовлений виноград висипають в каду для подальшого витискання соку. Фото надала Ірина Польшакова

У 2016 році наша родина придбала старий льох у центрі Ізмаїла, аби частувати там гостей нашим вином. Так з’явився винний погріб Vinaria. Це родинний проєкт: брат виготовляє вино, а я відповідальна за маркетинг і прийом гостей. 

Будівля нашого льоху дуже давня, і ми одразу вирішили, що максимально будемо зберігати цю автентику та навіть ароматику бессарабських підвалів. Лишили всі арки й теж використовуємо їх як полиці для вина. Цеглу покрили спеціальним лаком. Увесь інтер’єр вибудовували в цій же атмосфері винного льоху та бессарабських подвір’їв.   Меблі нам зробив столяр з Трускавця, всі ковані оздоби приїхали з відомої львівської кузні. 

Ірина Польшакова в залі родинного винного льоху Vinaria в м. Ізмаїл під час зйомок сюжету для ШоТам. Фото: ШоТам

Дорога смаку та вина

На жаль, Бессарабія довгий час була закритим краєм. У радянський період потрібно було брати спеціальні посвідчення, дозволи на візит, бо це ж прикордоння. Після розвалу СРСР довгий час туризму не давала розвиватися інша проблема: немає доріг і туристичної інфраструктури. Та ось нарешті на Одещині оновили дороги, почали з’являтися приватні готелі та маленькі крафтові виробництва. До Ізмаїла з Одеси можна доїхати за 3,5 години замість семи. Наш регіон обрали як пілотний проєкт для програми Євросоюзу «Географічні зазначення в Україні». 

Географічне зазначення — це особливий статус, який присвоюють певним продуктам, що мають певне географічне походження й зумовлені ним властивості та репутацію. Наприклад, такий статус є у швейцарських годинників, коньяку, сиру Рокфор. Це значить, що певні назви можуть надавати виключно товарам, виробленим у конкретному регіоні, за яким і закріплене їхнє географічне зазначення.

Аби зберегти й популяризувати бессарабські кулінарні традиції, у 2019 році створили проєкт «Дороги смаку та вина Української Бессарабії». Цей еногастрономічний маршрут об’єднав в одну спільноту десятки місцевих виробників: сироварів, виноробів, пекарів, власників етносадиб. З нами працювали європейські фахівці та ментори, наша Спілка підписала договори про співпрацю з туристичними агенціями, до нас почали їхати українські й іноземні туристи — все йшло добре. 

Мапа еногастротуристичного маршруту «Дороги смаку та вина Української Бессарабії». Фото надала Ірина Польшакова

Але у 2020 сталася ковідна пандемія, і все завмерло. У 2021 році ми знову почали працювати: туроператор з Румунії щотижня привозив до нас туристів, дехто приїздив навіть кілька разів за сезон. 31 грудня 2021 року льох Vinaria прийняв останню групу з-за кордону.

14 лютого 2022 року: спільнота учасників проєкту «Дорога смаку та вина Української Бессарабії» зібралася у винному погребі Vinaria, аби відсвяткувати День Тріфона Зарізана — свято всіх виноградарів і початку весняних польових робіт. За 10 днів розпочалася повномасштабна війна. Фото: Wine.and.taste.route.of.Ukrainian.Bessarabia

За кордон тільки щоб рекламувати українське

Коли почалася повномасштабна війна, мій чоловік став до оборони країни. В Ізмаїлі організували штаб самооборони та волонтерський центр. Спільнота місцевого малого бізнесу допомагала з продуктами, ліками, з розселенням переселенців. Той самий партнер з Румунії, який ще місяць тому привозив до нас туристів, зібрав і передав нам такі дефіцитні в перші дні вторгнення медикаменти. 

Коли в Україні почалася повномасштабна війна, виноградарі та винороби з усього світу підтримали українських колег, кликали до себе. Пропонували роботу в Португалії, в Австралії навіть давали гектари землі. Уся наша спільнота дуже вдячна за таку підтримку, та я виїжджала за кордон лише ненадовго, аби на різних міжнародних заходах просувати українське та розповідати про наших виробників.

Виноградники не можна залишати надовго, бо треба постійний догляд. Це сімейна справа, сенс життя для нашої родини, і я не можу її покинути. Та й на винному виробництві є робота в будь-яку пору року. 

Перших «воєнних» туристів я обіймала й плакала

Ізмаїл довгий час був у відносному спокої щодо прямих атак. Перший масований обстріл стався в серпні 2023 року. Місто стало зерновим хабом, і через це нас атакують. 

Як туристичний бізнес ми стоїмо на паузі. Можна сказати, що практично єдині мої туристи — це вимушені переселенці, які переїхали до нас із більш небезпечних регіонів і бажають ближче познайомитися з краєм, що їх прихистив. Ну й ще одиничні волонтери з-за кордону, які їдуть підтримати Україну і хочуть також побачити якісь місцеві цікавинки. 

Наслідки російських атак в Ізмаїлі 2 серпня 2023 року. Фото: Одеська ОВА

Перші й поки єдині мої «воєнні» туристи трапились у червні цього року — це була група з Одеси. Я раділа шалено, коли ці люди прийшли до мого льоху. У мене наче душа відкрилась, бо це був такий шматочок колишнього життя, спогад про те, як би все могло бути, якби не… Я плакала й обіймала кожного як рідного. У нашому льоху було багато пишних весіль, делегацій, джазових концертів і дегустацій, але ось цих перших туристів-відчайдухів запам’ятаю, мабуть, на все життя.

Я влаштувала їм наше традиційне частування: дунайський оселедець, мамалига за моїм фірмовим рецептом і, звісно, моя гордість — хліб на винних дріжджах у поєднанні з мірудією і червоною солодкою паприкою та полинове вино.

Забуті рецепти та «Червона книга» українських смаколиків

Хліб на винних дріжджах — це давній бессарабський рецепт, на жаль, уже майже забутий. Я вирішила відновити й популяризувати його. Що таке винні дріжджі? Коли відбувається ферментація вина, на поверхню піднімаються дикі дріжджі. Вони є в багатьох фруктах та овочах, але саме виноградні вважаються найактивнішими. Бессарабські господині знімали цей верхній шар із сусла, змішували з кукурудзяним борошном і формували з цієї маси пласкі коржики. Далі їх висушували на відкритому повітрі й сонці та зберігали цілий рік до наступного врожаю.  

Ірина Польшакова показує фірмовий гастросувенір з української Бессарабії — сухі винні дріжджі. Фото: ШоТам

Такі дріжджі дуже потужні, можуть підняти тісто навіть на житньому та цільнозерновому борошні. Це продукт ферментації, який є дуже корисним для нашого здоров’я, зокрема, для травлення. Хліб на винних дріжджах користується популярністю в тих, хто дотримується здорового способу життя. А ще його багато не з’їси, бо він дуже  насичений і відрізняється від магазинного хліба. Такі коржики-дріжджі стали одним з фірмових гастросувенірів з української Бессарабії.

Винні дріжджі навіть потрапили в «Ковчег смаку України». Це така собі «Червона книга» для продуктів і страв, які майже зникли з наших столів. Цей атлас торік випустив Італійський університет гастрономічних наук. 

Ще один віднайдений рецепт, який я намагаюся повернути до життя, — полинове вино за рецептом, яким зі мною поділилися в селі, недалеко від якого розташований наш виноградник. 

Традиційні страви взагалі можуть бути втрачені, тому що темп сучасного життя не дозволяє нам часто готувати щось часозатратне — значно простіше піти до супермаркета й купити щось готове. Наші прадідусі та прабабусі вкладали багато ручної праці саме в приготування їжі для родинного столу. Моя мета — відновити й зберегти ці традиції та рецепти й розповісти про них світу, бо це наш скарб

Ірина Польшакова з колегами тримає традиційні бессарабські частування на фестивалі в Турині, Італія. Фото надала Ірина Польшакова

Бессарабське вино ще буде литися рікою

Чи готова я запрошувати до себе гостей? Так. От хоч зараз дзвоніть, пишіть і бронюйте. Тому що ми продовжуємо жити, виробляти вина, сири, м’ясні делікатеси. Ми — виробники, і не можемо дозволити собі зовсім зупинитися, інакше це все. 

Ми всі розуміємо, що до нас їдуть не просто смачно й оригінально поїсти. Зараз не проблема купити шматок крафтового сиру чи пляшку вина в магазині. Але ж ми даруємо, хай навіть продаємо, не просто послуги, а саме емоції. Той самий келих вина звучатиме й смакуватиме по-різному в домашній обстановці та в затишній атмосфері старого винного льоху. 

Звісно, відновлення та новий розквіт туризму в Україні можливий лише після Перемоги. Ми всі її дуже чекаємо. І повірте, після закінчення війни бессарабське вино буде литися рікою, а бринзі, ковирмі з баранини, плациндам не буде кінця, щоб відсвяткувати відновлення турів нашою Дорогою Вина та Смаку. 

Суспільство

Не шиють і не тчуть, а виготовляють за допомогою пістолета. Як у Черкасах створюють нетипові крафтові килими

Опубліковано

Що поєднує між собою крафтові килими і тафтинговий пістолет? Те, що перше можна створити за допомогою другого. Уявлення про килими та їхнє призначення змінює подружжя Сергія та Ельвіри Таморків з Черкас, які понад рік розвивають власну справу.

«Я думав, що килими це щось з типовими візерунками, що має лежати на підлозі або висіти на стіні. А потім зрозумів, що їх можна робити будь-якої форми та навіть у вигляді героїв фільмів чи мультфільмів», – ділиться Сергій.

Про килими у вигляді персонажів з Гаррі Поттера та підтримку державного гранту для ШоТам розповів засновник сімейного бізнесу RootsRugs Сергій Таморка. 

Перший килим – для друга

Сімейному бізнесу Сергій та Ельвіри Таморків більше року. Перший килим вони створили в грудні 2022 року та опублікували його фото в соціальних мережах. Це був двометровий крафтовий килим в етностилі з українськими та марокканськими мотивами, який подружжя зробило на замовлення свого друга.

Раніше Сергій з дружиною жили у Києві та працювали в сфері торгівлі одягом – мали власний магазин.  За освітою Ельвіра – біотехнолог, а Сергій технік сільського та лісового господарства. Освіта обох зовсім не пов’язана з творчістю, але саме вона є невід’ємною частиною життя цієї сім’ї. 

Подружжя Таморків, яке створює крафтові килими

Сергій та Ельвіра Таморки. Фото надав Сергій

Про створення килимів неординарним способом Сергій дізнався в 2019 році і хотів спробувати. Побачив кілька відео в американському YouTube та світлини на іноземних сайтах.

Незвичайний крафтовий килим

3D-килим, який створило подружжя. Фото надав Сергій Тиморка

Крафтові килими не лише на стіну та підлогу?

Сергій каже, що раніше мав доволі консервативну думку про килим: «Я думав, що килими – це щось з типовими візурунками, що має лежати на підлозі або висіти на стіні. А потім зрозумів, що їх можна робити будь-якої форми та навіть у вигляді героїв фільмів чи мультфільмів».

Яскравий килим, який свторило подружжя

Замовлення у вигляді мультиплікаційного героя. Фото надав Сергій Тиморка

Після початку повномасштабної війни ситуація з сімейним магазином одягу була доволі складною, в перші тижні весни розпродали весь наявний товар і вирішили припинити роботу. 

В Черкаси хотіли переїхати давно, бо звідти родом Ельвіра і місто завжди здавалося парі більш комфортним для життя. Сергій каже, що в Києві багато часу витрачав на логістику, дорогу, особливо в питаннях бізнесу. Після переїзду Сергій з Ельвірою думали, чим можуть займатися далі і чоловік згадав про виготовлення килимів.

Сергій розповідає, що процес створення килима починається з малюнка, який переноситься на раму. Малюнок може бути створений заздалегідь або намальований від руки, який потім треба за допомогою проектора перенести на полотно, яке перед тим натягують на раму. Далі відбувається процес вишивки, але не руками, а за допомогою пістолета, який протикає полотно. Чоловік наголошує, що це не машинна вишивка, килими створюються саме за допомогою пістолета.

Тафтинговий пістолет – постійний помічник в роботі тафтинговий пістолет, за допомогою якого подружжя створює вироби петельною технікою. Також можна використовувати великі пневматичні пістолети, аби створювати 3D-килими з довгим ворсом.

Процес створення крафтового килиму

Сергій Таморка створює килим за допомогою тафтингового пістолета. Фото: Суспільне Черкаси

Відразу вийшли на експорт

Спочатку Таморки придумували лише власні малюнки, адже експериментували та використовували різні мотиви вишивки. А далі клієнти почали робити замовлення за вже готовим малюнком. 

Більше 80% клієнтів замовляють крафтові килими у США, а інші – з Європи та України в тому числі. «Тафтиногові килими – це нова ніша в бізнесі, яка тільки зароджується в Україні, проте виробників уже є достатньо. Є виробники, які створюють килими саме для українських споживачів, ми ж вирішили відразу орієнтуватися на експорт», – каже Сергій.

Станом на сьогодні Таморки створили приблизно 200 килимів. Пошити килим можна і за кілька годин, але його створення не обмежується виключно шиттям. Тому в середньому на килим пара витрачає до двох-трьох робочих днів.

Синій килим створений Таморками

Об’ємний килим, який створили Таморки. Фото надав Сергій 

Корінь Мандрагори та етнічні мотиви

Сергій каже, що серед виробів має багато фаворитів, які, переважно, пов’язані з якимись персонажами. Наприклад, корінь Мандрагори з листками як у фільмі про Гаррі Поттера – одна частина килимка, а інша – горщик, за який корінь ховається. Це тип розсуваного килимка. В дитинстві Сергій дуже любив «Завойовник Зім», де був персонаж Гір, що перевдягався в зеленого собаку. Цього героя часто замовляли з-за кордону.

Килим, який створило подружжя

Розсувний килим з коренем мандрагори в горщику. Фото надав Сергій Таморка

«Найцікавіше для нас – робити щось унікальне, що потребує поєднання кількох технік. Ми хочемо створити найбільш унікальний килим в світі», розповідає Сергій Таморка.

Запитів від іноземних клієнтів дуже багато. Часто люди надсилають власні фото або просять створити якогось персонажа. Від клієнтів з України замовлень значно менше, але Сергій ділиться, що всі вони теж дуже різноманітні. Клієнти замовляли традиційний великий етнічний килим, а ще персонажів з аніме чи героїв мемів. 

Грантова підтримка для розвитку бізнесу

Розвивати власний бізнес Таморкам допоміг державний грант «Власна справа». Сергій ділиться, що подав заявку через «Дію» за кілька хвилин. І радить всім, хто хотів би спробувати податись на грантову підтримку, обов’язково подумати про свій бізнес-план – що хочете робити, як саме і кому це може бути потрібно. А ще важливо вміти планувати свій бізнес на тривалий час, хоча б на кілька років.

Таморкам грантові кошти допомогли збільшити об’єми сировини, кількість унікальних моделей, які створили самі та наповнили ними сайт, аби клієнти мали більший вибір. А ще орендувати приміщення, адже до того створювали килими вдома, де вже не поміщалися зі своїми рамами. 

Крафтові килими закордон продають за допомогою всесвітнього маркетплейсу крафтових товарів Etsy. Сергій та Ельвіра зараз взяли на роботу людину, яка адмініструватиме їхній магазин на цьому сайті, а вони витрачатимуть більше часу на саме створення килимів та своєї власної крафтової історії.

«Складно зберігати рівень якості при масштабуванні, тому ми хочемо залишатися на такому рівні своєї крафтовості. Ми прагнемо росту, але не плануємо створювати цех, де працюватимуть п’ятдесят людей, що робитимуть наші килими у великих об’ємах. Ми зосереджені на меншій кількості, але більшій якості», розповідає Сергій.

Килими на експорт, гроші – в Україну 

Для подружжя Таморків створення власних крафтових килимів – це можливість для творчості та прояву власної фантазії. «Ми хочемо приносити у цей світ щось цікаве, робити щось своє, продавати це закордоном, але залучати кошти сюди, в Україну», каже Сергій.

Чоловік переконує, що їхні кими відрізняються від магазинних тим, що їх не можна знайти на полицях магазинів. Він каже, що це унікальні роботи, які прив’язані до конкретних людей, залежно від їхніх запитів. А ще часто клієнти замовляють тафтингові килими як подарунок для своїх близьких.

Про плани на майбутнє Сергій відповідає впевнено та водночас з надією: «Ми плануємо покращувати свою майстерність, виготовляти більше цікавих килимів гарної якості, оновити свої інструменти та майстерню, покращувати сервіс та надання клієнтських послуг, створювати робочі місця. І найголовніше – знайти свій унікальний килим. А ще мріємо перемогти ворога у війні, аби відновили авіасполучення і доставка в США займала кілька днів».

Читати далі

Суспільство

Як дозвілля допомагає людям після травм повертатися до звичного життя

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту журналістики рішень. Ми створили його для людей, які постраждали від мінно-вибухових травм.
Тут розповідаємо історії українців, які втратили кінцівки чи отримали інші тяжкі поранення, щоби люди з такими випадками знали — в їхній унікальній ситуації є вихід.

Ці історії можуть стати прикладом для держави та волонтерів, аби виробити системні рішення для людей, життя та тіло яких змінилося внаслідок війни.

Яким є шлях до відновлення після травм, отриманих внаслідок війни? Окрім медичної допомоги, реабілітації та психологічної допомоги важливо забезпечити умови, щоб люди мали доступ на рівні з іншими мешканцями громади до спортивних, культурних закладів та заходів. Регулярні фізичні заняття допомагають в реабілітації, а дозвілля допомагає повернутися до життя як до травми. 

Дозвілля повертає до звичного життя

Станом на кінець 2023 року в Україні проживають приблизно 3 млн людей з інвалідністю, як зазначало Мінсоцполітики. 

Лікування, реабілітація та психологічна підтримка необхідні для відновлення постраждалих від вибухонебезпечних предметів. Та не менш важливим є повернення чи наближення його до того ритму життя, яке було до травми. Це можна зробити, забезпечивши доступ на рівні з усіма до дозвілля.

Фізичні вправи допомогли відновитися

Сергій Прищепа серйозно постраждав унаслідок вибуху касетних снарядів, коли їхав з родиною в авто на Київщині в березні 2022 року. Його дружина закрила своїм тілом 9-річного сина й загинула, а хлопчик отримав психологічну травму. 

Сергій отримав переломи руки та щелепи, а також опікові й уламкові травми. Йому вчасно надали першу медичну допомогу, а потім зробили низку операцій.

Сергій Прищепа показує автівку, яка постраждала внаслідок касетних снарядів. Фото: ШоТам

«До звичного ритму життя я повернувся не одразу, – згадує Сергій. – У мене був абонемент у спортзал, куплений у січні до початку повномасштабної війни, і тільки восени 2022 року я знову спробував фізичні вправи в спортзалі».

Чоловік каже, що регулярні фізичні заняття по півтори години на день відволікають психологічно, а також допомагають фізично. Спочатку його ноги згиналися не повністю – бракувало сил і мʼязової маси. Тепер чоловік повернувся до того рівня підготовки, який мав до поранення. 

Наблизитися до життя, яке в Сергія було до поранення, він зміг влітку 2023 року, адже у квітні йому ще робили операції на щелепі. 

«Звісно, у звʼязку з тим, що в країні війна, дозвілля змінилося. Ми з сином їздимо на дачу, відпочиваємо, я працюю. Якщо в Києві залишаємося, то, наприклад, йдемо в кіно. Нещодавно були на ВДНГ – каталися на ковзанах», – розповів Сергій.

Сергій Прищепа повернувся до того рівня фізичної підготовки, який мав до поранення. Фото: ШоТам

Країна стає доступнішою

Заступниця керівника ГО «Доступно.UA» Наталка Пархитько каже, що за останні роки інфраструктура в Україні стала більш доступною для людей з інвалідністю. 

«Не потрібно придумувати щось нове окремо для людей з інвалідністю. Головна задача – це зробити доступнішими якомога більше послуг, інфраструктуру та інформацію», – наголошує експертка.

Також важливим є сприйняття людей з інвалідністю, тому що досі існує бар’єр у спілкуванні. Так людей, які отримали інвалідність, жаліють або навпаки – героїзують, і це може бути неприємним досвідом. Якраз через небажання чути такі слова люди часом і вирішують побути вдома замість корисного дозвілля – подорожей, відвідування кінотеатрів тощо.

«Приміром, у Києві є доступні локації [для людей з інвалідністю]. Це, наприклад, кінотеатри в торгово-розважальних центрах. Так, можливо, вони й не ідеальні, але все ж надають можливість брати активну участь у соціальному житті Києва», – каже Наталка Пархитько.

У закладах усе частіше зʼявляються вбиральні, адаптовані під потреби людей з інвалідністю – вони зручні та мають широкі проходи. Також іноді зустрічаються знижені касові зони, щоб людям на кріслі колісному було комфортніше купити все необхідне.

Бізнесу у сфері дозвілля варто ставати свідомішим

Проєктна менеджерка групи проєктів з інклюзії та реабілітації UNDP Олена Іванова закликає бізнес, що пов’язаний з дозвіллям, ставати соціально свідомим – більш доступним для людей з інвалідністю. Дбати про фізичну доступність закладу, пристосовані вбиральні. Це стосується всіх видовищних закладів та закладів харчування, фітнес-клубів.

Для людей, які втратили слух, робити дублювання жестовою мовою та титрування, а для тих, хто втратив зір – аудіодескрипцію фільмів та спектаклів, спортивних змагань. Для дітей – інклюзивні парки розваг і майданчики, мистецькі школи та спортивні гуртки.

Читайте також: Інклюзивні парки для дітей в Україні: як працюють та як створити у своїй громаді

Від цього заклади лише виграють, адже люди будуть приходити й витрачати там гроші. А для самих постраждалих це можливість почуватися на рівні з іншими й мати дозвілля, яке допомагає відновлюватися фізично та психологічно.

Матеріал створено в партнерстві з ПРООН в Україні за фінансової підтримки Уряду Японії. Серію публікацій реалізують в межах проєкту «Сприяння безпеці людей в Україні шляхом реагування на багатовимірну кризу, спричинену війною».

Читати далі

Суспільство

Штучний інтелект допомагатиме розміновувати Україну — Мінекономіки

Опубліковано

Міністерство економіки підписало угоду про партнерство з американською компанією Palantir Technologies, яка використовуватиме штучний інтелект для допомоги в розмінуванні України.

Про це йдеться у повідомленні міністерства.

Зазначається, що гуманітарне розмінування — це нульовий етап відновлення України. Наразі потенційно забрудненими є 156 000 квадратних кілометрів землі, в зоні ризику перебуває понад 6 мільйонів українців.

«Саме тому прискорення гуманітарного розмінування, зокрема завдяки співпраці з такими технологічними компаніями як Palantir — це можливість зберегти життя людей та швидше розпочати відбудову України», — зазначила міністерка Юлія Свириденко під час підписання документа в Лондоні.

Угода містить конкретні положення щодо співпраці за такими напрямками:

  • оцифрування операцій гуманітарного розмінування, автоматизація процесів, передбачених Національною стратегією протимінної діяльності на період до 2033 року;
  • розширення цифрових можливостей для координації вивільнення та оцінки земель, визначення пріоритетів регіонів та управління ризиками в протимінній діяльності;
  • використання асистента на базі платформи штучного інтелекту Palantir (AIP) для прийняття рішень у протимінній діяльності.

Платформа працюватиме з великими базами даних, сформованих дотичними до виконання заходів протимінної діяльності структурами, починаючи від органів місцевого самоврядування, регіональної влади, міністерств та відомств і завершуючи операторами протимінної діяльності.

Читайте також«Наша місія – зробити українське поле безпечним». У стартапі Efarm.pro винайшли трактор-розміновувач на автопілоті. Як він працює

Передбачається, що бази міститимуть як сталу інформацію, наприклад, оцінку економічної ефективності сільгоспземель, близькість забруднених територій до комунікацій тощо, так і оперативну, яка буде регулярно оновлюватися. Йдеться, зокрема, про дані обстеження територій ДСНС, ДССТ, неурядовими операторами, кількість та стан техніки, наявність піротехнічних підрозділів  на конкретних напрямках і т.ін.

Як працюватиме платформа

Завдяки можливостям Palantir AIP, платформа аналізуватиме інформацію та надаватиме рекомендації щодо оптимізації процесів. Наприклад, зможе порадити, враховуючи всі дані, як найефективніше провести очищення конкретної території – за допомогою нових методів розмінування, таких, як дрони, чи з застосуванням традиційних методів. Кінцевою ж метою вбачається розмінувати території швидше та за менших витрат.

Раніше ми повідомляли, що у Мінекономіки планують, що штучний інтелект допоможе в гуманітарному розмінуванні території України. Відомство уже сформувало цілісну стратегію інформаційного менеджменту гуманітарного розмінування, що базується на data-орієнтовному підході.

Фото: Мінекономіки України.

Читати далі