Суспільство
Що подивитися під час канікул? 6 українських фільмів до новорічних свят
Посеред новорічної метушні так хочеться інколи знайти годинку тиші та спокою. А що може бути краще, аніж перегляд гарного кіно? ШоТам з онлайн-платформою Takflix зібрали для вас шість українських фільмів, які ідеально підходять до перегляду у новорічні канікули. Тут і казки для всієї родини, і художня документалістика, аби помедитувати перед Новим роком, і класика для справжніх кіноманів.
Новий рік у сімейному колі
драма, режисер Максим Наконечний, 2017
Яна та її чоловік – переселенці. Цей Новий рік вони разом із сином святкують у новому місці, в орендованій квартирі. Та все йде зовсім не за планом, від закупівель у супермаркеті до самого святкування. І заразом зовсім немає того заповітного новорічного настрою. І що ж може все змінити?
Короткометражний фільм «Новий рік у сімейному колі» показує реальність багатьох українців після початку війни. Водночас ця стрічка зберігає гумор та легку атмосферу, яку ми всі так чекаємо від новорічний фільмів, та нагадує, що найважливіше — це рідні люди поруч.
Пекельна Хоругва, або Різдво козацьке
пригодницьке фентезі, режисер Михайло Костров, 2019
Козакам, які віддали своє життя в бою за рідну землю, прощаються всі гріхи. Обуреним цим, Чорт побився об заклад зі святим Петром, що зможе заманити у своє царство і втримати там до Різдва найліпшого козака. І якщо Чорт виграє парі, то і козаки потраплятимуть у пекло. Так і опинився козак Семен у підземеллі нечистої сили. І чи вдасться йому звідти вибратися?
«Пекельна Хоругва» — це запальна суміш з українського фольклору, масштабних бойових сцен, історії кохання та дружби і, звичайно ж, гумору. І зовсім неочікувано глядач отримує ідеальну різдвяну казку для всієї родини. Стрічку також можна переглянути за більш вигідною ціною разом із іншими фільмами для всієї родини у добірці «Кіно під ялинку».
Жива ватра
документальний, режисер Остап Костюк, 2016
Десь далеко-далеко, в серці українських Карпат, існує та бореться за виживання світ традицій та ремесла. Світ, в якому гори — живі, а вівчарство — це покликання, а не робота. «Жива ватра» розповідає про трьох чоловіків-вівчарів різних поколінь. 82-річний Іван нещодавно поховав дружину і сам вже готується до смерті. 39-річний Василь намагається з усіх сил зберегти своє тваринне господарство, а 10-річний Василь переходить до нової школи-інтернату.
Жива ватра — це вогонь, який оберігає. Саме так головні герої оберігають древні традиції у сучасному світі. Людям великих міст є, чому у них повчитися — жити суголосно поклику серця та у єдності з природою.
Казка про гроші
казка, режисерка Олеся Моргунець-Ісаєнко, 2017
У Йом-Кіпур, або ж Судний день, Чорт може забрати будь-кого. Саме така доля спіткала шинкаря єврея Янкеля. І аби не залишати села без шинка, звичайний сільський парубок Левко привласнює його собі. Щоправда, нещодавно Левко успадкував млин дядька, і надто вже почав цінувати гроші понад усе.
Фільм-казка показує, як людина змінюється та втрачає себе і людей поряд у гонитві за грошима. Однак Левко не знає, що нечиста сида полює і за ним. Чи встигне він все виправити, перш ніж Чорт добереться і до нього? Фільм режисерки Олесі Моргунець-Ісаєнко — це затишна казка для всієї родини про вічні цінності.
Вавилон ХХ
драма, режисер Іван Миколайчук, 1979
«Вавилон ХХ» розповідає про напівміфічні часи революції 1920-их років. На прикладі маленького закритого суспільства села Вавилону на початку нової ери показуються часи змін та перетворень. Насамперед це стосується політично-суспільних змін та приходу комуни. Утім це лише маска це кіноцензури СРСР.
Цей фільм передусім про зміну людської природи в кризові часи. Іван Миколайчук, культова особистість в історії українського кіно, розповів історію фрагментарно, через призму магічного реалізму. Стрічка має складну та метафоричну кіномову, як і українське поетичне кіно. А через усі перипетії глядача проводить сільський трунар-філософ Фабіан (роль якого виконав Миколайчук). Він, як і глядач, лише споглядає, та майже ніколи не стає прямим учасником подій.
Історія Зимового саду
документальний, режисер Семен Мозговий, 2018
«Історія Зимового саду» — це, перш за все, історія кохання. Валентина Миколаївна 45 років доглядає за павільйоном квітникарства, який розташований на території ВДНГ у Києві. Прохання керівництва піти з посади вражає Валентину Миколаївну, адже Зимовий сад — це її особистий всесвіт.
Ця документальна стрічка задумлива і медитативна, навіть меланхолійна. Саме так і буває, коли розмірковуєш про вічне — життя і смерть, зміну пір року, або зміни в житті. Окремо заворожує та впливає на медитативний настрій фільму кадри, які наповнені симетрією та вічнозеленим кольором рослин саду, які, до того ж, нагадують, що будь-яка зима — не вічна.
Ані з Єльцовій з Херсонщини лише 23 роки, і майже три з них вона перебуває в полоні росіян. Просто за те, що любить Україну. Її мужність і стійкість вражає! Але її історія відома небагатьом, хоча вона гідна того, щоб її знали мільйони.
Зробімо разом все, щоб голос Ані був почутий, а її звільнення стало реальністю! Поділіться цим відео і позначте у коментарях всіх, хто, на вашу думку, може допомогти з розголосом і цим наблизити повернення Аню додому.
НА ВДНГ презентували концепцію Терапевтичного саду. Це новий публічний простір Києва для відновлення військових, ветеранів, ветеранок та цивільних.
Про це повідомила пресслужба Big City Lab.
Перші рослини вже висадили
На презентації показали мапу саду та як виглядатиме простір. Під час заходу на території висадили перші рослини.
Терапевтичний сад поєднає садівничу, тілесну та арттерапії, зони для індивідуального розвантаження та місця відпочинку дітей. Тут фахівці працюватимуть з військовими, ветеранами та їхніми родинами. Простір планують зробити безпечним, доступним і відкритим для всіх охочих.
Читайте також: Скейтпарк під сиренами: молодь прифронтової Охтирки створила простір сили й підтримки (ФОТО)
Пілотний проєкт на ВДНГ може стати моделлю, яку згодом масштабуватимуть у лікарнях, реабілітаційних центрах та публічних просторах по всій країні. Відкрити Терапевтичний сад збираються цьогоріч у серпні.
Перша леді Олена Зеленська, що була на презентації, прокоментувала: «Цей простір – про гідність. Гідність людини, яка повертається з фронту чи відновлюється після травми. Гідність нашого суспільства бути поруч, створювати умови, які допомагають».
Хто реалізує проєкт
Проєкт реалізує ВДНГ спільно з Міністерством у справах ветеранів. Терапевтичний сад для ВДНГ проєктує урбан-бюро Big City Lab в партнерстві з архітектурним бюро PUPA.команди працюють над концепцією саду вже понад 6 місяців
Такі безбар’єрні простори —це частина національної стратегії за ініціативи першої леді Олени Зеленської. Простір створюють за підтримки Visa, ПриватБанк, Work UA та Expolight.
Нагадуємо, що данський урбаніст оголосив конкурс на найкращий дизайн арту для Контрактової (ВІДЕО).
Фото: пресслужба Big City Lab
Суспільство
Ми прагнемо надихнути прикладом, аби інші підприємці долучалися до цієї державної програми.
Олена Прудка працює в медичній сфері майже 30 років. Починала свій шлях у професії як медсестра, а останні сім років займається фізичною реабілітацією. Під час повномасштабної війни фахівчині запропонували відкрити й очолити центр хребта RESPINE у Броварах.
Олена відразу взяла на роботу двох жінок з інвалідністю на посади адміністраторки та медсестри, а держава відшкодувала їй кошти за меблі та техніку для працівниць.
Інвалідність не завжди є помітною ззовні
Понад два роки тому я стала підприємицею, адже відкрила новий центр хребта в рідному містечку та наймала людей на роботу.
Тоді я вирішила, що гарним стартом для центру буде грантова підтримка — держава саме виділяла 250 тисяч гривень на розвиток власної справи. Завдяки цим коштам вдалося закупити необхідне обладнання, зокрема якісний апарат для фізіотерапії.
Апарат для фізіотерапії, який закупили за грантові кошти. Фото надала Олена Прудка
Саме тоді до мене на роботу прийшла на посаду адміністраторки Марина Юр. Вона з дитинства має проблеми з серцем, і через це їй призначили ІІ групу інвалідності.
Як у випадку Марини, інвалідність не завжди помітна ззовні. Це не обов’язково відсутність кінцівок, втрата зору чи пересування на кріслі колісному. Окрім Марини, донедавна в центрі також працювала медсестра, в якої є інвалідність через онкологію кишківника, проте ця жінка вже вийшла на пенсію.
Читайте також: Запитали думку жителів і подалися на грант: в Оржицькій громаді відкрили відділення для реабілітації
Держава виділила по 70 тисяч гривень для кожної працівниці
Оскільки обидві жінки мають інвалідність, працівники місцевого центру зайнятості порадили мені подати заявку на програму «Державна компенсація за облаштування робочих місць для людей з інвалідністю». Рік тому я звернулася за компенсацією, і держава виділила майже по 70 тисяч гривень для кожної з них.
Працівники центру зайнятості в Броварах також допомогли мені з оформленням цього запиту. Я зібрала пакет документів, надала чеки за меблі й обладнання, а потім мені повернули їхню вартість. Проте підприємці можуть подати заявку також самостійно — через «Дію».
Для адміністраторки ми закупили нові світильники для кращого освітлення робочого столу, зручне крісло, комп’ютер, принтер, планшет і телефон. Спеціальної техніки через свою групу інвалідності Марина не потребувала.
Робоче місце адміністраторки центру хребта Марини Юр. Фото надала Олена Прудка
А от для нашої медсестри фізіотерапії, завдяки державній компенсації, ми придбали спеціальну медичну кушетку, яку можна регулювати за висотою та опускати автоматично. У жінки були накладені шви на животі, тож їй було складно нахилятися до пацієнтів — і ця кушетка дуже допомагала в роботі.
Медична кушетка з регулюванням для медсестри з інвалідністю. Фото надала Олена Прудка
Вона просто натискала кнопку, і ліжко регулювалося під кожного пацієнта. Також ми придбали для неї зручне крісло та комп’ютер для роботи.
Читайте також: Щоб люди не відчували бар’єрів. Активістка з Донеччини створила реабілітаційний центр на Франківщині
Можна зекономити й отримати краще обладнання
Про інвалідність своїх працівниць я дізналася вже після їхнього працевлаштування, проте для мене це не мало значення, — я не вважаю інвалідність перепоною для роботи. Ми живемо в такий час, коли це не є проблемою.
Олена Прудка під час занять з фізіотерапії з пацієнтом. Фото надала Олена Прудка
Деякі роботодавці можуть хвилюватися, що якщо брати на роботу людей з інвалідністю, то доведеться займатися паперовою тяганиною й оформлювати багато документів, а також витрачати додаткові кошти, аби облаштувати робоче місце для таких працівників.
Та подати заявку можна через «Дію». Разом із заявкою треба додати:
- дані про людину з інвалідністю;
- копії документів, що підтверджують її працевлаштування та групу, а також купівлю обладнання для її роботи.
Після її схвалення кошти приходять на рахунок протягом п’яти днів. Це вдала можливість зекономити й отримати нове обладнання для своєї справи.
Інклюзивність — це про гідність та повагу
Досвід Олени доводить: інвалідність не є перешкодою для професійної реалізації та тягарем для роботодавця — це не про обмеження, а про можливості. Бізнес може отримати від держави реальну підтримку — як фінансову, так і організаційну, головне — знайти фахових працівників.
Облаштування робочих місць з урахуванням потреб конкретної людини не завжди потребує великих витрат, але може суттєво вплинути на ефективність роботи та атмосферу в колективі. А державна компенсація допомагає заощадити, і водночас підвищити якість обладнання.
Приклад Олени — ще одне свідчення того, що інклюзивність — це про гідність, повагу та незалежність. Це шлях до сильнішого, людянішого суспільства, у якому кожен і кожна має право на роботу та розвиток.
Інформаційна кампанія щодо державної програми компенсації за облаштування робочих місць для людей з інвалідністю реалізується Програмою розвитку Організації Обʼєднаних Націй (ПРООН) в рамках проєкту «Протимінна діяльність в Україні» на запит Міністерства економіки України за участі Державної служби зайнятості та за фінансової підтримки Уряду Республіки Корея.
