Суспільство
«Самі собі фест»: як 370 харків’ян організували собі фестиваль без держави та інвесторів
Харків — місто культури, мистецтва та творців. Саме тут три роки тому двоє харків’ян почали збирати разом творчих людей. Обрали вони для цього найпрекрасніше — музику. Фест у їхніх барах не міг оминути жоден митець, і ця тусовка щоразу зростала у масштабах.
Аж раптом — карантин, втрата приміщення, відсутність музичної апаратури. Залишилася лише любов до музики та творча спільнота, яка чекала нових зустрічей під драйвову музику. Хлопці не розгубилися і попросили у творців про допомогу. Так 370 людей об’єдналися і самі зробили собі фест — ще крутіший та серйозніший. Його відвідали понад 5 тисяч людей. Вони не зупиняються і вже планують повторити успіх наступного року.
Віталій Собченко,
Співзасновник фестивалю «Самі собі фест» (SSF)
Працює у сфері дизайну й архітектури, організатор масових заходів
Артем Савченко,
Співзасновник фестивалю «Самі собі фест» (SSF)
Займається цукровим бізнесом та організацією масових заходів
Сусідство з тим, хто «в темі»
Після 10 років роботи у сфері дизайну та архітектури я вирішив зануритися у ресторанний бізнес. У Харкові я відкрив свій винний бар «Loza Strekoza», а за його стіною був коктейльний і танцювальний бар мого найкращого друга — Артема Савченка. Однією з особливостей наших закладів було те, що вони розташовувалися не на прохідній вулиці. Тому нашим завданням було притягти в це місце якомога більше людей.
Ми думали над тим, що нас об’єднує, і прийшли до висновку, що обидва любимо музику. Тому спільно з друзями вирішили зробити маленький камерний фестиваль під назвою Vinyl Fest. Вініл якраз був уособленням нашої такої любові до музики, емоцій та крафтовості. На фестивалі був ярмарок, фотостудія, продавалася кераміка та ювелірка, виступали наші друзі зі спільноти «Культура звуку».
Через те, що грала музика і була приємна атмосфера, люди стали приходити. Це була така локальна хіпстерська тусовка. І ось ми зробили цей фест, й він насправді дуже полюбився городянам. І за два роки ми провели цей фестиваль 11 разів: кожного місяця літа і потім ще взимку в закритому приміщенні.
«Люди — допоможіть»
Після двох років ми вийшли з ресторанного бізнесу через низку особистих причин і були вимушені покинули цю локацію. Але ось ця любов до фестивалю та тих неймовірних емоцій — ми все це так полюбили. І вирішили зробити фестиваль на новому місці — в одному з дворів такого собі міського божевільного «Метасовського». Він постійно малював і писав на стінах різні фрази: «Ленін», «космос» тощо. Ми захотіли зробити там свій Vinyl Fest: все такий же з музикою, ярмарком та духом крафтовості.
Але ми зіткнулися з низкою складнощів. У нас вже не було свого приміщення, води, електрики, туалету, меблів. Бо коли у нас були заклади харчування, ми все це могли використовувати. Але на новому місці, якщо щось і було, то лише занедбане. На купівлю всього потрібні були кошти, а одна з особливостей фестивалю — вхід на нього безкоштовний.
В якийсь момент ми зрозуміли, що не справляємося, і стали просити людей нам допомогти. Ми придумали хештег, під яким просили людей притягнути якісь меблі, кудись сходити, позичити подовжувачі чи електрогенератори.
Викорінюємо «синдром радянщини»
І люди стали нам допомагати, адже в нас уже був приємний шлейф від попередніх фестивалів. Все стало набагато душевніше, тому що до цього були причетні інші люди. Ми також помітили, що ця причетність прибирає оцінювальні судження відвідувачів про фестиваль. Адже якщо ти заплатив за вхід на якийсь фестиваль, то одразу оцінюєш, подобатися він тобі чи ні. А якщо ти взяв участь у його створенні, тоді ти вже частина цього, відповідно, навряд чи будеш говорити про нього погано.
Хоча говорити про повну залученість людей ще зарано. Все фінансування тоді лягло на наші плечі. Та й люди зголошувалися допомагати в організації фестивалю, а ось прибирати територію після нього о третій ночі знесиленими доводилося нам, організаторам. Водночас кожен, хто нам допомагав, фактично став нашим агентом: він особисто запрошував до нас своїх друзів. Таким чином фестиваль тоді відбувся, відвідали його понад тисяча людей. Творчі люди йшли до нас, щоб поринути в цю «вінілову атмосферу», послухати приємну музику, пройтися ярмарком і гарно провести час.
Ми розуміли, що цього разу організовували фестиваль вже не компанія з десяти друзів, а невеличка спільнота людей. І вже якось сама собою з’явилася назва «Самі собі фест» (SSF), під якою ми хотіли влаштовувати наступні фести у майбутньому.
Залучати людей — це важливо. Тому що наше суспільство — це як пострадянський синдром. У період СРСР зверху завжди була чітка вказівка, що треба робити. Ми ж якраз своїм фестивалем хочемо показати, що немає меж, ми можемо самі робити, що хочемо, і самі вибирати вектор розвитку. Ми маємо право самовиражатися. Самі люди, які були причетні до створення фесту, були натхненні участю в такого роду події. Люди усвідомили, що можна робити величезні й класні штуки, не маючи на старті нічого, крім бажання і віри у свій успіх.
Карантин додав зневіри
У наших фестивалів є одна особливість — вони щороку стають масштабнішими, складнішими й цікавішими. А тут на тобі — 2020 рік, карантин. У сфері архітектури у мене на той період зупинилися замовлення. І довелося вибирати: або сидіти на ізоляції й нічого не робити, або присвятити сили й енергію на створення першого фесту SSF. Звичайно, я обрав друге. Для розуміння, до цього ми з другом самостійно організовували фестивалі у наших закладах, тепер же захотіли зробити фест, повністю створений завдяки зусиллям людей.
У Харкові є архітектурний інститут Metod lab зі студентами, випускниками та людьми з цієї сфери. Ми з компанією Sobchenko architects прийшли до них з ідеєю організувати воркшоп для студентів з проєктування фестивалю і громадського простору на провулку Воробйова. Хлопцям ідея сподобалася. І протягом двох місяців навесні під час першого локдауну в Zoom ночами 20 молодих хлопців разом зі мною проєктували цей фест. У кожного була своя зона відповідальності.
Деякі хлопці не вірили, що фест вдасться провести, адже для цього нам треба було зібрати 120 тисяч гривень на замовлення техніки, музичного обладнання та іншого. Взагалі весь наш фест і ця тусовка засновані на вірі. Завданням нашої команди було випромінювати впевненість, що все вдасться. І це було найскладніше, тому що ніхто з нас до кінця не знав, чи так воно й буде. Ми навіть не були впевнені, чи вдасться зібрати потрібну суму. Це все ж величезна відповідальність. Ми запланували знайти стільки волонтерів, організувати зону фудкорту, ярмарки, майстер-класи, запросити крутих артистів та музикантів. Все в нашій уяві виглядало так масштабно, а грошей на реалізацію зовсім не було.
«Вирулили» завдяки небайдужим
Цю суму ми почали збирати через краудфандинг на «Спільнокошті». Вирішили так: якщо у нас не вийде знайти кошти й зробити SSF, ми просто повісимо прапорці Vinyl Fest і зробимо його. Це, звичайно, буде набагато простіше, ніж ми собі задумали. Але за тиждень до фесту знайшовся спонсор. Також допомогли небайдужі люди, які, так само як і ми, горять цією справою. І ми таки зробили фестиваль. «Вирулили» все на фінішній прямій.
Одна з причин, чому люди стали включатися в організацію і донатити кошти, — це те, що ми не просто хотіли зібратися і потусити. Нам важливо було залишити після себе артпровулок на Воробйова, де могла б збиратися вся ця творча аудиторія. Тому що є відчуття, що всі трохи розрізнені. Вони роблять якісь цікаві штуки, але локально, у своїх майстернях. Потрібен простір, щоб об’єднувати цих людей. І коли почне цей бульйон варитися, тоді будуть з’являтися нові цікаві та творчі особистості, які несуть культуру. Тому ми запросили художників, і весь цей провулок зафарбували. І тепер там практично як у Берліні. І це не просто графіті, а повноцінні художні роботи.
Цей проєкт дуже цікавий, і ми його самі собі зробили. В цьому і є наше завдання, що ми самі можемо не тільки фестиваль зробити — а будь-що, чого б нам разом хотілося. І якщо у нас вийде щось змінити в Харкові, то далі ця концепція може поширюватися на інші міста країни. Наше завдання в тому, щоб активізувати якомога більше людей робити своє життя свідомішим, чистішим, і самим вибирати вектор свого розвитку.
Імена небайдужих дізналися всі
Коло входу на фестиваль стояв стенд, де був список з 370 людей, які взяли участь у створенні SSF — допомагали фізично або донатили. Там було написано: «Ці люди самі собі зробили фест». Загалом на фест, за нашими підрахунками, прийшли більш як 5 тисяч людей. Переважно — творча молодь, інтелігенція і ті, хто займається мистецтвом. Аудиторія була дуже хороша, атмосфера панувала душевна і приємна. Попри те, що випробувань на шляху до фесту було багато, він все-таки відбувся.
На вході відвідувачів зустрічав волонтер, який вимірював температуру і давав буклет. Там був прописаний лекторій: хто, коли й де виступає, інформація про майстер-класи та поділ сцен зі списком артистів. Коли потрапляєш всередину, одразу бачиш дуже багато мистецтва — триметрові стенди з роботами художників. За 20 метрів звідти розміщувалося дивовижне місце, де музиканти на піаніно грали класичну музику. Далі стояла імпровізована кімната у радянському стилі, де били татуювання. Ще далі — досить довгий ярмарок, де продавали екотовари. Особливу атмосферу створювала сцена, де всі діджеї грали з вінілу. Під вечір там були живі концерти.
Я вважаю, що є два Харкова. Один — органічно побудований, історично сформований, а інший — прибудований. І ці два міста не зовсім перетинаються.
І коли ми говоримо про перше місто, то для нього 5 тисяч — це вагома кількість людей. І завдяки тому, що у мене був винний бар, я міг познайомитися з величезною кількістю людей. І майже всю цю аудиторію, яка була у нас на фестивалі, ми знаємо в обличчя. І можна сказати, що прийшли практично всі представники культури, які є в місті.
Читайте також: «Непустир»: як у Добропіллі мешканці перетворили звалище на публічний простір
Ми трохи хвилювалися, що будемо проводити фестиваль під час пандемії. По-перше, через те, що він може не відбутися. По-друге, що ми беремо відповідальність, збираючи величезну кількість людей. Але водночас ми бачили, що різні фестивалі пройшли у Києві та Одесі. І тим більше ми його проводили просто неба, на свіжому повітрі — це не закритий простір. У нас величезного скупчення людей не було, може хіба що трохи ввечері, коли відвідувачі танцювали. Але у нас були дотримані всі запобіжні заходи: на вході всім міряли температуру, скрізь були антисептики.
Черговий SSF — не за горами
Зараз ми збираємо кошти на творчий простір — розробили проєкт створення лавки, яка вміщує пів сотні людей. Ми б хотіли, щоб в самому центрі — на провулку Воробйова — збиралася творча молодь і всі, хто були на фесті. І щоб далі відбувалася вся ця тусовка, а котел творчості продовжував варитися. Тому що в Харкові не так багато місць, де можуть збиратися такі люди — їх буквально кілька. Після лавки ще хочемо побудувати дитячий майданчик: на місці одного занедбаного хотіли б зробити новий і сучасний з екодерева.
Щодо фестивалю, наступний «Самі собі фест» плануємо на 2021 рік. Він настільки масштабний, що часто його проводити складно, бо він — енерговитратний. Для нас найкрутіше, що може бути — це якщо армія людей, які відвідують фест, задонатять по 50 гривень. Це буде єдність заради великої мети. І ми сподіваємося, у нас вийде до цього прийти. Бо наразі багато людей не співвідносять себе з цим дійством. Часто думають, що організатори впораються й без них. Ми, звичайно, могли зробити платний вхід, але це зовсім інша емоція.
Також було б супер, якби до нас за цей час приєдналися ще більше людей, охочих допомагати в організації SSF. Цей фестиваль був крутим тільки через те, що включалися люди. Чим більше людей ми будемо мати, тим масштабніші речі зможемо робити. Це складно, але воно окупається. Ти бачиш очі задоволених людей і розумієш, що це варте того. І це єднання створює здорове суспільство. Коли ми творимо щось разом, з’являється цінність. Ми хочемо навчити людей цінувати те, що їх оточує.
Випробуйте себе в знанні історії Києва: на кожній сторінці — старовинна фотографія та факт про конкретне місце, а на звороті — його сучасний вигляд і відповідь.
Дізнайтеся разом з ШоТам, наскільки добре ви знаєте столицю та її еволюцію крізь час.
Під час археологічних досліджень цієї вулиці виявили систему підземних тунелів і катакомб. Ці ходи використовували в різні періоди історії міста, наприклад, під час Другої світової війни.
Клацніть, щоб перевернути
Це місце розташоване між сімома вулицями, а влітку по вечорах тут відбувається шоу світломузичних фонтанів.
Клацніть, щоб перевернути
До 1500-річчя Києва цю памʼятку реконструювали, хоча точний вигляд оригінальної споруди залишався невідомим.
Клацніть, щоб перевернути
З кінця 18 століття на цій площі проводили відомі ярмарки, на яких збиралися купці з усієї Європи.
Клацніть, щоб перевернути
На початку 20 століття ця будівля слугувала місцем проведення балів, концертів і театральних вистав для київської еліти.
Клацніть, щоб перевернути
У 2015 році під час розкопок на цій площі археологи знайшли цілу вулицю часів Київської Русі та стародавні артефакти.
Клацніть, щоб перевернути
До 2001 року через цю площу, яка була важливим пересадковим пунктом у міській транспортній мережі, проходила трамвайна лінія.
Клацніть, щоб перевернути
Share:
28 березня в Києві відбулася презентація дослідження «Жінки у війні: мотивації залишатися та причини виїжджати», під час якої експерти проаналізували, що спонукає українок залишатися в країні, попри війну, а що може змусити їх вирішити переїхати за кордон.
ШоТам відвідали презентацію та готові поділитися з вами результатами.
Про опитування
З 23 по 30 січня 2025 року Центр економічної стратегії спільно з American University Kyiv провів опитування серед жінок віком від 18 до 60 років, які живуть в Україні (за винятком тимчасово окупованих територій). Також експерти опитали українок, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. У дослідженні взяли участь 2018 респонденток.
Як війна вплинула на переселення жінок
- 39% українок були змушені залишити свої домівки; з них 53% вже повернулися.
- 69% переміщених жінок залишалися в межах України, 24% виїхали за кордон, а 7% поєднували обидва варіанти.
- Більшість переміщень були тривалими: 39% опитуваних перебували поза домом понад рік.
Мотивація залишатися в Україні
Згідно з дослідженням, для 79% опитаних є важливим залишатися в Україні, 15% не визначилися з відповіддю, а 6% не вважають це принциповим.
Що повпливало на таке рішення:
- вік і соціальний статус: старші жінки частіше обирають залишатися;
- фінансовий стан: люди з вищими доходами менш схильні до еміграції;
- власність житла: наявність власного житла підвищує бажання залишитися;
- мова спілкування: україномовні громадянки частіше обирали залишитися.
На відміну від попередніх досліджень, нині жінки з вищими доходами менш схильні до виїзду.
«Так само окремо в нас була категорія підприємиць, тобто власниць своєї справи. Вони, в принципі, не хочуть виїжджати з України, хочуть залишатися тут», — відзначила заступниця директора Інституту поведінкових досліджень Наталя Заїка.
Всупереч очікуванням і поширеним стереотипам:
- жінки з дітьми мають таке ж бажання залишатися в Україні, як і ті, хто не має дітей;
- відсоток жительок сіл і містянок, які хочуть жити в Україні, приблизно рівний;
- для жінок, чиї населені пункти зараз розташовані в окупації або а зоні активних бойових дій, не менш важливо залишатися в Україні.
Читати також: Працювала в Лондоні, але повернулася в Україну: це управліниця, що цифровізує державу
Основні причини залишатися
«У відкритих відповідях часто повторюються фрази: “Тому що тут моя сім’я”, “Тому що тут мої діти”. Це підкреслює глибоку прив’язаність до рідних і бажання підтримувати їх у складні часи», –– зауважила Наталя Заїка.
Які ризики бачать в Україні та за кордоном
Жінки за кордоном значно гостріше сприймають потенційні ризики повернення до України, оцінюючи їх у півтора-два рази вище, ніж ті, хто залишився в країні. Водночас другі бачать більше загроз у разі переїзду за кордон, пов’язаних із соціальною адаптацією, фінансовою стабільністю та медичним забезпеченням.
Перспективи життя за три роки
Жінки, які залишаються в Україні, загалом дивляться в майбутнє з більшою надією, ніж ті, що перебувають за кордоном. Більшість українок вважають, що за три роки вони зможуть повернутися до своєї довоєнної спеціальності — так думають 59% респонденток. Серед жінок за кордоном таких менше — лише 47%, хоча вони частіше розглядають варіант зміни професії або перекваліфікації.
Щодо рівня життя, 46% опитуваних в Україні очікують на покращення своїх умов за три роки, тоді як серед людей за кордоном цей показник значно вищий — 80%. Проте ймовірність погіршення рівня життя бачать лише 7% жінок в Україні, а серед жінок за кордоном таких 20%.
Перспективи завершення війни для них також виглядають по-різному. Майже третина опитуваних в Україні (29%) вірить, що за три роки війна повністю завершиться. Однак серед жінок за кордоном такий оптимізм мають лише 5%. Водночас майже половина останніх (45%) вважає, що війна залишиться в стані замороженого конфлікту, тоді як в Україні таку думку поділяють лише 12%.
Читати також: Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи
Про дослідників
Центр економічної стратегії (ЦЕС) — незалежний аналітичний центр, заснований у травні 2015 року. Його мета — підтримка реформ в Україні для досягнення стійкого економічного зростання. Центр проводить незалежний аналіз державної політики та сприяє посиленню громадської підтримки реформ.
American University Kyiv (AUK) — це приватний університет, розташований у Києві. Заснований у партнерстві з Arizona State University (ASU) та Cintana Education, AUK надає інноваційну вищу освіту за американськими стандартами на рівнях бакалаврату, магістратури й докторантури.
Фото обкладинки: UAExperts.
На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.
Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»
