«Перш за все, я спортсмен». Як двірник із Херсона у 49 років став чемпіоном світу з джиу-джитсу

Двірник став чемпіоном світу. Або ж чемпіон світу працює двірником? Це історія про 49-річного херсонця, який сім років тому почав займатися джиу-джитсу. За цей час Ігор Євтушенко встиг стати призером українських та європейських чемпіонатів, поєднуючи виступи з тренуванням у власному залі та роботою двірником у місцевій школі. 

Ігор каже, що бізнесмен із нього – поганий, адже коштів з тренувань вистачає лише на оплату оренди підвалу, в якому розташований спортивний клуб, та комунальні послуги. Перед чемпіонатом світу в ОАЕ спортсмен опублікував у Facebook допис із проханням допомогти зібрати кошти на поїздку. І люди відгукнулися. Додому Ігор Євтушенко повернувся чемпіоном.

Я проста людина, нічого особливого

Ким я хотів бути у дитинстві? Як і всі радянські діти: пілотом, пожежником, космонавтом. Риболовлю ще полюбляв. Але ж хто її не любить?

Закінчив Київську морську школу і повернувся у рідний Херсон. Почав працювати за спеціальністю у рятувально-водолазній службі. Нашим завданням було усунення аварійних ситуацій на водних обʼєктах. Тобто ми рятували людей, часом діставали тіла, часом підіймали кораблі. Пропрацював так 14 років, однак службу розформували. Проста людина, нічого особливого. 

Почав займатися спортом, аби скинути зайву вагу

Після розформування рятувально-водолазної служби фізичних навантажень у моєму житті стало менше, і я почав швидко набирати вагу. Виріс такий живіт, що мені стало складно завʼязувати шнурки. Набрав десь 20 зайвих кілограмів. Тож я почав бігати біля будинку. Побігав так з тиждень і набридло.

Хотілося знайти щось інше. Першим натрапив на оголошення про набір в клуб бойового самбо. Що ж, спробував. За девʼять місяців завдяки навантаженням я дійсно скинув вагу, однак стало нецікаво. Це був просто зал, де кожен працював у своєму режимі. Що в YouTube побачив – те і робиш.

Читайте також: «Військові теж бояться стоматологів». Як лікар з Одещини Анатолій Стодола рятує зуби українських бійців на передовій

На тренування з джиу-джитсу я вперше потрапив у Києві. Тоді я просто на вокзалі побачив оголошення: якийсь Валентин Вареников запрошує на тренування. Подзвонив і  записався разом із сином.

Після першого тренування зрозумів, що це саме те, що мені потрібно. Так, починати складно, але все залежить від характеру. Коли повернулися додому, то орендували підвал і перетворили його на зал для тренувань. Тренера у мене не було, однак мене запросили до міжнародного тренувального табору в Данії, де було багато різних тренерів – там всьому і навчився. Тепер я сам треную.

Зараз в нашому бійцівському клубі 17 людей. Наймолодшому – Ярославу – 9 років, а найстаршому – мені – 49. Я не один чемпіон, у нас таких багато: мій син – двократний чемпіон України, ще один наш боєць – чемпіон Швеції і Молдови. Є у нас і дівчина – чемпіонка Румунії.

Джиу-джитсу – це різновид бойового мистецтва. Існує два види – японське та бразильське. Перше передбачає удари та роботу зі зброєю, а специфіка другогополягає у відсутності ударів, техніка базується на больових та задушливих прийомах.  Ігор займається бразильським джиу-джитсу.

Зранку – двірник, ввечері – тренер

Люди забагато уваги приділяють моїй нинішній роботі. Це звичайна професія. «Двірник» у заголовках – це, напевно, показник виховання.

Так, зараз я працюю у херсонській школі №57, та це не була робота всього мого життя. Після того, як рятувально-водолазну службу розформували, я працював і листоношею (розносив пенсії бабусям), і у меблевому цеху. Однак всі роботи були з таким графіком, який не дозволяв мені ходити на тренування. Я мусив постійно поспішати і запізнюватись. Тому я шукав роботу, яка б не заважала мені тренуватись. 

Це єдина причина, чому я працюю двірником – маю о 16:00 бути у залі. Оскільки черги на вакансію немає, директорка школи погодилася, щоб я приходив не о 8 ранку, а о 7, і йшов теж на годину раніше. 

Основне моє заняття – це джиу-джитсу. Однак грошей на ньому не заробляю. Усі кошти з тренувань йдуть на оренду та комуналку, а їсти й одяг купувати треба. 

Прийшов у спорт після 40

Хоча я займаюсь джиу-джитсу всього 7 рік, вже встиг виграти чемпіонати України та Європи у своїй та ваговій категоріях. Я давно хотів поїхати на світові змагання, однак фінансів не вистачало.

Остаточно вирішив, що поїду до ОАЕ десь наприкінці серпня або на початку вересня. Тоді ж почав шукати собі у спаринг партнерів, які за стилем ведення боротьби підходили б під мого суперника. Тоді я знав, що опонентом стане спортсмен з Румунії. Аби підготуватися, довелося їздити в Одесу та Кривий Ріг – на бої з партнерами.

Читайте також: Речі, що побували на Евересті та в Антарктиді. Як бренд Turbat виводить Україну на світовий ринок туристичного спорядження

Кошти надсилали навіть з Іспанії

Уся поїздка на чемпіонат світу з джиу-джитсу в ОАЕ коштувала 700$. Із них сто доларів пішли на внесок за участь в Чемпіонаті, інше – на переїзд, проживання та їжу. Таких грошей у мене не було. Знайома запропонувала позичити, але як би я їх повернув? У мене ж зарплата 4800 гривень. Тому я відмовився.

Тоді вона ж запропонувала написати допис у Facebook, аби люди допомогли зібрати всю суму. Чесно, я навіть не сподівався. Думав, максимум вийде назбирати так до 5 тисяч гривень. Та сталось інакше: вранці я мав купу вподобань, репостів та переказів коштів. Я не очікував, та це було приємно й відповідально. Я не знав більшості людей, які надіслали кошти. Були навіть перекази з Іспанії та інших країн. Якийсь хлопець  з Херсону – Іван – почав просувати мою історію, тож через 2-3 дні я зібрав потрібну суму. З екіпіруванням та спарингом з партнерами допомогла компанія B1 Promotions. 

На чемпіонаті світу складно всім

Я змагався у категорії 69 кілограмів, хоча важу 63, та віковій категорії від 45 років. У моїх категорії є лише один поєдинок – і це фінал. 

Хоча я готувався до суперника з Румунії, він перевівся у меншу вагу. Тож на чемпіонаті я вийшов на поєдинок проти азербайджанця Азаду Джафарзаде. І переміг. Чи було складно? Я не можу на це відповісти, адже сказавши «складно» чи «легко», я якось прокоментую свого суперника. А я не хочу цього робити. 

Там було безліч людей, я навіть не можу назвати точну цифру. Звісно, перемогли не всі. Але якщо людина навіть просто вийшла на татамі, безвідносно до того, перемогла чи програла, вона вже вартує поваги. Є багато диванних експертів, які починають писати чи казати, що «той переміг, той програв, тому було складно». А ви одягніть пояс і вийдіть на татамі. Не треба перемагати, просто вийдіть. І вже потім кажіть, легко це чи складно. На чемпіонаті світу складно всім.

Коли їхав на змагання, то думав, що стрибатиму від радості, якщо переможу. Та я досі не усвідомив того, що сталося. Поки що відчуваю лише втому. 

Мрію про участь у чемпіонаті в Бразилії

Хочу, аби якомога більше людей приходили до нашого клубу. Щоправда, наразі там потрібно зробити ремонт, а ще я хочу змінити спортивні мати, оскільки ті, що там зараз, ми робили з підручних матеріалів. Та для цього всього потрібні фінанси. У мене їх немає.

Після перемоги люди почали запитувати, чи можна записатися до мене на тренування, і чи займаюсь я цим взагалі. Не просто можна, а потрібно. Перш за все, я тренер. А наш клуб – це представник академії Familia LULA Jiu-Jitsu в Україні. Головний зал розташований у Ріо-де-Жанейро. Керівник, мозок та професор академії – володар чорного поясу Luiz Roberto Delvivo, у США філіалом керує ще один чорний пояс –  Kelly Beech. Ну а тут, в Україні, є я – пурпуровий пояс Ігор Євтушенко. 

Насправді ані вік, ані фізичні дані не мають жодного значення для тих, хто прагне зайнятися джиу-джитсу. У будь-якому випадку ви станете кращими, аніж було вчора. І ми завжди відкриті для всіх. 

У Херсоні я також проводжу тренувальні табори: це і майстер-класи, і сплави на байдарках. Мені подобається сам процес боротьби. А ще у мене є мрія – поїхати на чемпіонат в Бразилії. Він має відбутися влітку наступного року. Та це все потребує грошей.