Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Військові теж бояться стоматологів». Як лікар з Одещини Анатолій Стодола рятує зуби українських бійців на передовій

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Поїхати до прифронтового містечка без паспорта, аби лікувати наших бійців. Довіритися незнайомцю, який зустрів на вокзалі та повіз у протилежному напрямку. Працювати по 18 годин на добу, але все одно повертатися. Одягати клоунську перуку, аби воякам було не так страшно. Це історія Анатолія Стодоли – стоматолога-волонтера, який рятує зуби українських захисників.

Анатолій Стодола

Стоматолог, волонтер, разом із «Тризуб Дентал» здійснив понад десять ротацій на фронт. Працює в місті Южне (Одеська область)

Я був чуваком з хіп-хопу, який заробляв стоматологією

Я люблю пожартувати, що моя трудова кар’єра почалася ще в трирічному віці. Тато і мамо – стоматологи, і коли в селі закрили дитсадок, я ходив до них на роботу та тримав колінка дорослим тіткам та дядькам, які боялися. Мені було цікаво, а мамі – спокійно, адже я був під наглядом.

Взагалі тато хотів, аби я вступав на міжнародні відносини та будував якусь дипломатичну кар’єру. Якби я до нього прислухався, напевно, якоїсь реалізації в професії не вийшло б. Просто навчання заради диплому, а може, і його не було б. А якби зі своїм характером я все ж став би послом, то навіть якась найбільш миролюбива Ямайка почала б воювати проти України. Я точно наговорив би щось зайве.

Коли в десятому класі сказав, що вступатиму на стоматологію, почався страшенний скандал. Та попри відсутність якоїсь віри я все ж вступив і закінчив університет. Тоді я ставився до навчання інакше. Просто хотів отримати диплом – батьки все одно навчали, як працювати на практиці. Зараз мене б просто вигнали з університету через конфлікти, бо сьогодні я розумію, що нас практично не вчили. Хоча, може й наша мотивація була недостатньою.

До завершення університету я вже повноцінно працював. Але тоді я був учасником доволі активного хіп-хоп двіжу, були графіті-двіжухи, записувалися якісь треки, ми були дотичні до організації хіп-хоп порталу Під-Біт. Я був чуваком у хіп-хопі, який просто заробляв гроші в стоматології. Вже на фронті я відчув себе саме стоматологом. Усе інше відійшло, я став тим, ким є зараз. Я – стоматолог, все інше – другорядне.

Витратив на допомогу військовим усе, що назбирав на ремонт у квартирі

У лютому 2014 року наше місто опинилося в крижаній облозі. Завали снігу, крига, обірвані проводи. Жодного доступу до інтернету чи якоїсь інформації. Єдине, що було – газ. Ми були ізольовані та жили в інформаційному вакуумі. За кілька днів нарешті відкрили трасу до Одеси, і я поїхав до друга, аби підзарядити телефон. Тоді я дізнався, що Небесну Сотню розстріляли. Тієї миті в мені виник якийсь комплекс, відчуття провини, що я живий, а вони загинули.

Коли почалася війна, ми з мамою почали якось допомагати хлопцям. Але чим саме? Що їм потрібно? Біс його знає. Ми ще не розуміли всіх цих військових потреб. Вже зараз, коли згадую, що ми купляли воякам, розумію, що це був якийсь треш. Я просто за тиждень заробляв якусь суму грошей, йшов у секонд, щось купляв, відправляв. 

На той час я вже встиг виплатити квартиру й почав збирати на ремонт. Аж тут з’ясувалося, що десь в артилерії воює хлопець з нашого села. Він був прокурором, міг відмовитися від служби, але пішов. Щойно ми про це дізналися, почали допомагати тому батальйону. Так витратилися всі накопичені кошти.

Коли й ті гроші закінчилися, ми з мамою дістали відкладене на подорож. Вийшло десь по 500 доларів з людини. Ми скинулися й купили десять аптечок. Почали роздавати знайомим військовим, але за умови, що вони приїдуть до нас, а ми розповімо, як і чим правильно користуватися. Це було цікаво, якийсь новий досвід. Але що далі? Гроші закінчилися, як ще можна допомогти? Ми лікуємо зуби.

Кажуть, треба їхати в Зайцеве, а я гадки не маю, де це

У мене з’явилася нав’язлива думка, що треба їхати лікувати туди, на Донбас. Там, на війні, ми більш потрібні. Навіть було, де взяти стоматологічну турбінну установку. Вона лежала у знайомих в селі. Саморобна, виготовлена в Миколаєві за вкраденими у японців кресленнями. Вона нагадувала труну, але все одно була кращою за радянські аналоги. Думав, для фронтовий умов підійде.

Але не було жодного знайомого на фронті, окрім хлопців, яким декілька разів лікував зуби. Вони були просто строковиками, які після служби пішли на контракт. Якихось контактів, аби хтось міг «порішати», не було. Почав запитувати серед друзів, знайомих – все марно. Чув про якусь організацію, яка займається лікуванням на передовій, але ані контактів, ані навіть назви знайти не міг.

Я тоді практично не дивився телебачення, лише два канали: з мультиками та про риболовлю й полювання. Інколи вмикав ще 24 канал: коли знав, що мій друг, Вова Рунець, десь на фронті. Він з перших днів їздив туди як військовий кореспондент, і мені було важливо побачити його, аби переконатися, що все добре. І тут я вмикаю телевізор, а Вова розповідає про стоматологів із «Тризуб Денталу».

І тут мама кричить із сусідньої кімнати, мовляв, Толік, ти бачив? Треба шукати контакти! Я глянув сюжет, беру телефон, а мені в фейсбуці пише знайомий знайомих, якого бачив двічі за життя. «Привіт, знаю, ти хотів працювати на передовій. Є бажання?». Я запитав, що там є для роботи, і очікував якоїсь жесті. Але коли побачив умови, то мені з тією японсько-миколаївською труною стало соромно. Так, на фото була якась маленька, дешева, китайська установка, набір базових інструментів, простеньке крісло. Але воно все практично нове і працює! 

Запитав, куди їхати. Андрій каже, Зайцеве. Потягом «Одеса-Костянтинівка». Де це Зайцеве, чорт його знає. Найсхідніше, де я бував, – це Черкаси. Ну, окей, купую квиток, підходжу до мами й кажу: «Ма, за два дні їду на Донбас. У Зайцеве». Вона здивувалася, але запропонувала допомогу. Зробив фігню? Добре, але чим зможу – допоможу.

Я збирався туди без паспорта, бо напередодні загубив його на вокзалі в Івано-Франківську. Натомість взяв військовий квиток та водійське посвідчення. Докупили якісь матеріали, щось взяли зі свого. У мене був британський військовий рюкзак, мабуть, на 100 літрів. Добре, що ходив у спортзал та присідав. Я ледве його одягнув.

Читайте також: «Бандеру замовляють і школярі, і військові». Як волонтер Олег Божик створює бюсти видатних українців та популяризує історію

Перед виїздом Андрій зателефонував та продиктував номер якогось Ігоря. Виявилося, це головний у стоматологів, який мав мене зустріти. Телефоную, кажу, їду до вас, на «крокодила» стоматологом працювати, завтра вже буду. Домовилися, що зустріне той, хто буде вільний.

Із вагону виходив останнім, аби переконатися, що там не стріляють. Але було спокійно. Я побачив якогось лисого чувака, і був надзвичайно радий, що мене зустріли. Сідаємо в машину, їдемо, ги-ги, га-га. Вже година минула, заїжджаємо з Ігорем в Покровськ, кава, хот-доги. І тут мені телефонує Андрій й каже: «Ми трохи запізнилися, зараз будемо, заберемо тебе з вокзалу».

Я повертаюсь до Ігоря: «Мені сказали, ми не туди поїхали». А він мені: «Йолки-палки, я забув. Поїхали з нами на Карлівку, а потім з кимось тебе відправимо». Ну, думаю, добре, що хоча б зустріли.

Перша пацієнтка хотіла мене вбити

Настя приїхала з опухлістю на обличчі. Десь у Бахмуті її вже лікували, і наче зробили все правильно, але набряк залишився. Я підходжу, вітаюсь, а вона посилає мене під три чорти й відповідає: «Я зубників ненавиджу». 

Хлопці, які її привезли, схоже, знали про запальний характер. Тому одразу сказали відстібнути «магазин» та кинути його з автоматом в іншому кінці машини. У неї був абсцес, тому навіть під наркозом біль все одно відчувався. 

Зрештою, ми все зробили, вона виходить з автівки, бере автомат і каже: «Зараз я цю падлюку застрелю». На щастя, поруч був лікар-анестезіолог, дорослий чолов’яга, запропонував їй зробити знеболювальний укол. Вони пішли, через якийсь час Настя повертається й зітхає: «Ні, цього не буду стріляти, він ще молодий. А от цього старого точно завалю. Так лише зуб болів, а тепер ще й сідниця».

Документальна стрічка “Гострий біль” про Анатолія Стодолу.

Місто, через яке написав заповіт, стало улюбленим в Україні

Першу ротацію я провів неподалік від Зайцевого. Хотів залишитися, але вирішив приїхати додому, трохи попрацювати й повернутися знову. У такому форматі «тиждень на фронті, три – вдома» я відбув понад десять ротацій з травня 2016-го до кінця 2017 року. 

До Авдіївки я потрапив під час третьої ротації. З новин про це місто чув лише «триндець, триндець, триндець». Думав, там мене точно вб’ють чи кинуть до підвалу. Навіть написав заповіт і залишив вдома, аби в разі чого мама могла його відшукати. Але тепер це моє улюблене місто в Україні. За що я так люблю Авдіївку? Я не можу на це відповісти, просто люблю. Це задрипане промислове місто, у чомусь стандартне та стереотипне. Можливо, все через емоції та людей.

Ми жили й працювали в будівлі колишнього дитбудинку. Це все було так дивно, пошарпані стіни, дитячі фото, малюнки, а поруч якісь боєприпаси, амуніція. Тоді я вперше перетнувся з «Правим сектором». Мені дуже сподобалася їхня простота та якесь хороше розгільдяйство. Коли рядовий вояка може підійти до командира та звернутися до нього «Друже».

Я жив у кімнаті з двома дідами – Дядя Вася та Дід Смола. Один з Тернопільщини, інший – з Полтавської області. Обом десь по 65. Постійно травили якісь байки, гадили життя за радянських часів та тролили один одного. А мене сприймали за онука. Постійно хотіли нагодувати та якось турбувалися.

Свого асистента навчав на картоплі та вирваних зубах

Якось до мене звернувся мій друг Діма, який за фахом був інженером холодильних установок. Мовляв, хочу допомогти, можу щось тягати, можу мити інструменти. Я покликав його асистентом. 

Спочатку відправив вордівський документ з протоколами лікування, а потім взяв пару видалених зубів, інструменти, матеріали, пиво та поїхав до нього на квартиру. Дістали картоплю, засунули зуби, я дістав апарат, що вимірює довжину кореневих каналів, і почали тренуватися. Просто по черзі ставили пломби на картоплі. За два дні до ротації він приїхав до мене в кабінет, ми разом відпрацювали і виїхали на схід.

Спочатку приїхали в «Домік» у Карлівці. До нас підходить Ігор і питає: «А поїдете в Красногорівку на тиждень?». А я сміюсь і кажу: «Чим дебільніше, тим краще!». Насправді я любив такі місця, де потрібно саме працювати. Я ж їхав за екстримом, хотів отримати досвід роботи у військово-польових умовах. Не тому, що мені бракувало адреналіну. Просто хотів навчитися працювати в будь-якій ситуації. 

Там, у Красногорівці, був наш найдовший робочий день за всі ротації. Ми почали десь о сьомій ранку. Прийшов боєць, який вирішив перед відпусткою зробити зуби. І це нормально, більшість людей отримали доступну стоматологічну допомогу виключно завдяки «Тризуб Денталу». У них або немає грошей на це, або найближчий лікар приймає в 150 кілометрах. Серйозно? Навіть у моєму маленькому містечку 5 чи 6 клінік.

Читайте також: Перетворив справу предків на бізнес. Як карпатські чаї Trava.UA здійснюють мрії дітей на сході України

Ми працюємо, і тут приїжджає Ігор: «Я за вами, поїхали в Карлівку». А у нас пацієнт! Довелося брати його з собою і обіцяти командиру, що наступного дня вояка буде на місці. Ми працювали десь до четвертої ранку. Йому ще дружина телефонувала вночі, а він їй пише: «Я у стоматолога». А вона як почала наярювати! «Який стоматолог, ти бачив котра година? Знову десь вештаєшся!». Довелося робити селфі на фоні годинника.

Одягнув клоунську перуку, аби військовий не боявся лікування

Там, в «Доміку» було якась особлива любов до дурогонства. А головна фішка – всілякі дивні шапки, цілий мішок з перуками та різними приколами. І з однією перукою є класна історія. Є у мене друг, Юрко Грек. І він дуже боявся лікуватися. Тобто він лазив там, на передовій, але сідати в стоматологічне крісло – боявся.

Якось він все ж наважився приїхати, і я працював у синьо-жовтій клоунській перуці та в масці з намальованим поросячим п’ятаком. А на Юрка начепив слинявчик, який привезла дитяча лікарка з Чернівців. На ньому різними мовами було написано «Тут сидить герой».

Того ж дня в «Доміку» був так званий «День радіо». Тобто приїхали журналісти з Франції, які напередодні виборів хотіли показати, до чого призводять загравання з Путіним. Я собі працюю, тут відчиняються двері, і я чую, як Ігор каже: «Тут з нашими бійцями працюють найкращі стоматологи». Заходить француз і бачить лікаря в клоунській перуці та якихось дурацьких шмотках.

Він потім запитав, для чого це все. Ну, а що я можу зробити, якщо людина боїться? Нехай краще зараз я матиму перед ним вигляд клоуна, аніж буду клоуном, який приїхав сюди просто відбути. Бо якби я приїхав поробити селфі та помалюватися – тоді я б справді був клоуном. Але навіщо це? Заради фоток у фейсбуці?

Грав на телефоні в «Артилерію», а потім почався справжній обстріл «Градом»

Під час чергової ротації я перебував у непростому психологічному стані. І поскаржився на це своїм друзям-військовим. Вони приїхали й забрали мене з бази на «нулі». Я пробув там три дні, потім знову на тиждень повернувся до роботи. А потім знову захотів на передову. Мені було там якось спокійніше. 

Якщо коротко, я просто плутався під ногами у військових. Ходив як медик, бо мав медичну освіту та прихопив аптечку. Не знаю, чи справді ми ходили на якісь виходи в розвідку, але інколи знімали розтяжки, а одного разу довелося навіть постріляти. Щоправда, ще було схоже на стрілянину по-сомалійські – автоматом над головою.

На одну з позицій ми приїхали з коптером, аби оглянути територію. Це було 5 листопада, йшли чутки, що 7-го числа у наш бік будуть стріляти. Власне, мені дали команду розкласти коптер на капоті, інші пішли в бункер, аби вирішити, де саме будемо літати. Я розклав коптер, сів до автівки, трохи позаліпав у телефоні. Грав в «Артилериста». Це щось на кшталт «Морського бою», але з артилерією. 

Хлопців довго не було, тому вирішив набрати маму. Вона думала, що я в Карлівці, лікую зуби. Ми говоримо, і тут стає чутно якісь дивні звуки. Мама питає, що відбувається, а я кажу, що це просто волонтер наводить порядки в кабінеті. І тут «лягає» щось дуже близенько від мене. 

Я забігаю в бункер, мені щось залітає в капішон, і знову «лягає» десь просто над нами. Виявилося, що замість 7 листопада окупанти вирішили попрацювати «Градом» на два дні раніше. Цілили по «Зеніту», а влучили по нашим позиціям. Я злякався, але зрозумів це вже пізніше, коли ми поїхали звідти.

Читайте також: «Проти попси та банальщини». Як український захисник створив видавництво «Zалізний Тато» та воює на двох фронтах

Після тієї ротації я зрозумів, що зробив дурню. Не лише тому, що мене могло вбити. Моя мама, скажімо так, дуже засмутилася б. І я б створив проблеми хлопцям-командирам. Бо що я там робив? Чому я там загинув? Як я опинився на передовій і в ролі кого? 

Пізніше, вже у 2019 році, під час розмови з морпіхами я почув історію про якогось божевільного стоматолога, який нібито поїхав додому, а потім втік з маршрутки й полями потрапив до «правосеків». Тобто вони розповідали наче й мою історію, але настільки викривлену та перекручену, що з правди там – стоматолог і був на фронті.

Країна тримається на психах, і я ними захоплююсь

Лікарі не їхали туди, аби понтуватися. На це просто бракувало часу. Там необхідно пахати. У тій самій Карлівці збиралися провідні медики з усієї країни. І всі спілкувалися на рівних. Просто кажеш: «Я в цьому тупенький, поясни». І тобі матюками на пальцях все пояснюють. Це постійна взаємодопомога та прокачка лікарів. Я когось чомусь навчив, а хтось навчив мене.

Та чим більше працює «Тризуб», тим більше може розслабитися військова державна стоматологія. Ми мали допомогти армії, коли вона лише формувалася. Але зараз навіть не 2016 рік. У бійців є все необхідне: броніки, зброя, їжа. Тоді, на самому початку, про стоматологію не йшлося, було не до цього. І ми взяли цю функцію на себе. Але зараз, будь ласка, беріть і починайте налагоджувати державну допомогу.

Зараз ми з дружиною їздимо рідше. Востаннє були десь рік тому. Я зрозумів, що потрібно від цього відпочити. У мене є конкретна проблема: після ротацій я не можу брати з пацієнтів гроші за свою роботу. Добре, що мені асистує дружина і займається фінансовими питаннями. А я художник – я творю.

Краще поїхати раз на рік, але зібрати гроші й придбати дійсно якісний матеріал та класні інструменти. Адже там все купується за власні кошти. Я знаю людей, які ввалюють в це останні кошти. І ось саме на таких психах тримається наша країна. Якби у нас були лише ті, кому пофіг, не було б нічого. Але там досі є люди, які вперше приїхали в 2015-2016 роках. Я ними захоплююсь.

У нас сімейна справа – мені асистує дружина

Спочатку я працював в одному кабінеті з мамою, але згодом поруч звільнилося приміщення. Я оформив собі ліцензію, зробив ремонт, і на початку 2021 року відкрив власний кабінет. Офіційно я працюю з 10:00 до 19:00, але раніше десятої вечора, як правило, додому не приходжу.

Зараз я подолав етап ненависті до своєї професії та кайфую від стоматології та своєї роботи. У нас сімейна справа – мені асистує дружина, і це справжня командна гра. А це найголовніше – робота в колективі, де не просто збірна зірок, і кожен класно біжить у свій бік. А зіркова команда, де всі думають однаково, спільно. І це дуже важливо.

Я ніколи не беру з пацієнтів зайвих грошей. Пояснюю все, що необхідно зробити, але змушувати не можу. Має бути баланс між лікарем та бізнесменом. Просто лікар – сидітимеш без грошей, бізнесмен – здиратимеш кошти ні за що. У мені зараз переважає лікар, але завдяки дружині вдається досягти балансу. 

Знайомі часто кажуть, що я надто серйозно ставлюсь до офіційної роботи. Я пропускаю всі гроші через касовий апарат, сплачую всі податки, співпрацюю з постачальниками, які все також роблять прозоро. Але мені це подобається. Так можна не боятися якихось перевірок і розуміти, що ти все робиш чесно. 

Підтримай ШоТам

Суспільство

Рідні сумнівалися в його «крейзі-ідеї». Історія смаколиків на проростках Ineo products, яка почалася з 400 гривень

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Харків’янин Андрій Євтушенко ще зі студентських часів прагнув знайти роботу, яка буде приносити не лише гроші, але й задоволення. Він мандрував Україною, надихався, спілкувався з різними людьми, і зрештою вирішив створити цікавий та справді корисний продукт – солодощі з проростків. Це насіння, яке активізувало своє зростання і пробуджує максимум корисних компонентів. Рідні відреагували на таку ідею скептично, та все ж «інвестували» в майбутню справу 400 гривень. Так почалася історія бренду Ineo products.

Андрій Євтушенко

PositionХарків’янин, засновник Ineo products – натуральні солодощі на проростках

«Місяць без м’яса» затягнувся на роки

Я народився в Донецьку, закінчив університет за спеціальністю хіміка-технолога. Під час навчання у виші зацікавився темою «вічного життя» та впливу різних продуктів на організм людини. Вирішив спробувати харчуватися правильно, тестував на собі різні дієти: сироїдіння, веганство, голодування. 

Ми навіть з батьком експериментували. Одного разу я розповів йому, як сильно м’ясо навантажує наш організм, якщо їсти його майже щодня. Кажу татові: «Спробуймо не їсти його місяць, і подивимось, як будемо почуватися». Через місяць батько вже повернувся до звичайного харчування, а я побачив для себе позитивний вплив. Тож наступні вісім років – до 2018-го – я взагалі не їв м’яса. Згодом мій світогляд трішки змінився, я зрозумів, що здоровий стан людини починається не з їжі.

Після закінчення університету я вирішив, що хочу бачити якийсь сенс у тому, що роблю. Усі родичі казали, що «університет – це золота пора, після якого почнеться робота, і все буде не так райдужно». Але ж так не повинно бути, подумав я. Багато людей мають прекрасну сім’ю і роботу, і вони щасливі. Думки про те, чому хтось щасливий, а хтось – ні, дуже мене турбували. І я почав шукати себе. 

Бізнес почав з кількох сотень гривень у гаманці

Тривалий час я подорожував Україною. Спершу у 2012 році, весь такий амбіційний, переїхав до столиці. Але швидко відчув, що це не моє. Відтак повернувся в Донецьк, працював там у сфері реклами, маркетингу та вебдизайну. Але, знову ж, не відчував, що займаюся чимось «своїм». Звільнився і поїхав до друзів у Тернопіль, потім потрапив в Івано-Франківськ, закохався у нього і залишився там на чотири місяці. Трохи мешкав під Херсоном в екосадибі, власник якої був зациклений на здоровому харчуванні. 

Фото: Алла Николаец / Facebook

Усі ці подорожі дуже мене надихнули. Коли я повернувся до Києва, одразу запропонував друзям розвиватися у сфері здорової їжі. Але коштів у нас не було, а щоб почати, треба було щось заробляти. Тож вирішили спробувати робити тортики на замовлення. Було важко починати бізнес, коли навіть за квартиру немає чим заплатити. Тоді я пішов до рідних і попросив у них коштів. Я розповів їм про свої ідеї, і брат сказав: «Ну, може в тебе щось і вийде». А батько: «Сумніваюсь, але тримай, синку, я тебе підтримаю». Вони оцінювали мої плани як чергову «крейзі-ідею». Але скинулися по 200 гривень. Тож фактично моя справа почалася з 400 гривень у кишені. 

З другої спроби – вдалося

За кількасот гривень ми зробили перші закупівлі всілякого насіння та сухофруктів для майбутніх тортиків. Виготовляли натуральні десерти без цукру та випікання. Ми не називали свою продукцію веганською (і зараз я цього не роблю). Те, що вона виготовлена з натуральних рослинних компонентів, це нормально. На картоплі чи апельсині не написано, що вони – веганські. Ми намагалися боротися з такими кліше, поширеними у суспільстві. Спочатку тортики у нас купували кілька кав’ярень. Але ми якось не дуже серйозно ставилися до цієї справи – більше бавилися. Тож через пів року кожен із команди не прийняв для себе якісь внутрішні виклики, і ми розійшлися. 

Фото: Ineo products / Facebook

Досвіду на той момент у мене вже було достатньо. Я трішки ще поїздив країною, знову надихнувся і вирішив починати заново, але вже самостійно. Я зареєструвався як підприємець, почав відновлювати співпрацю з кав’ярнями у Києві, давати свою продукцію на дегустацію, потроху заробляти. Що цікаво, за перший місяць я наторгував на 3 тисячі гривень, з яких півтори потрібно було заплатити як податки. Але така реальність, і я з нею змирився. Попрацювавши у Києві, я вирішив перевезти своє виробництво до Харкова. Останні 2,5 роки мешкаю тут. 

Проростки – це щось смачне і корисне

З 2016 року виготовляю вже не тортики, а натуральні солодощі на проростках Ineo products за авторською технологією. Цей сегмент я вперше відкрив у період досліджень над собою та їжею, коли перестав споживати м’ясо. Читав різні статті й дізнався про таку річ. Ще 5 років тому в Україні батончики були дуже одноманітними: просто горіхи з сухофруктами. І я подумав: «Чому б не зробити їх на проростках, адже це було б легше, смачніше і корисніше?».

Паростки або проростки – це по суті насіння, яке активізувало своє зростання. Будь-яке насіння у звичайних умовах може лежати довго, бо воно ніби «заархівоване» природою. А коли настають необхідні умови, воно набирає вологу і починає проростати. І саме цієї миті насіння пробуджує максимум своїх харчових властивостей та корисних компонентів. Воно стає смачнішим та легше засвоюється. 

Паростки, з яких Ineo products створюють солодощі

Для розуміння, якщо ми їмо сирий горіх, він доволі довго і важко перетравлюється в організмі. Але якщо його термічно обробити – зруйнуються зайві інгібітори, він почне легше засвоюватися. Тому смажені горіхи чи насіння нам здаються смачнішими та приємнішими, бо їх легше сприймає організм. Крім термічної обробки, є й інший варіант. Цей горіх можна «оживити». Для цього треба наситити його водою, аби він почав проростати й пробуджуватися. Це найкращий варіант для організму, тому що більшу частину роботи ви вже виконали замість шлунку.

Смак дитинства наших бабусь

Ми підсушуємо насіння, пробуджуємо його і на основі цього створюємо солодощі. Зараз у лінійці маємо чотири смаки батончиків. Один із них – коноплі з фруктами. Коноплі є одним із лідерів за вмістом корисних жирів Омега 3-6-9. Вони мають усі необхідні амінокислоти та покращують кровообіг. Також маємо смаки кріспу (висушені проростки зеленої гречки) із шоколадом, вершкового кокоса та арахісу у 100% шоколаді. Жоден із них не містить цукру.

Шоколад ми використовуємо не магазинний із пальмовою олією, а натуральні какао-боби Criollo – дуже рідкісні у використанні. Ми закуповуємо їх у Венесуелі. Щойно ти відкриваєш пакування – чуєш запах справжнього шоколаду. 

Шоколад Ineo products

Один батончик вагою 40 грамів – це повноцінний перекус, аби за необхідності поповнювати свій організм десь у дорозі необхідним запасом корисних речовин. Якось я був дуже голодний, адже зранку не поснідав і поспішав на роботу. З собою мав лише пляшку води та два батончики. Я з’їв їх – і на 3-4 години взагалі забув про голод. 

Склад батончика – проростки та любов

Спочатку наш бренд звався «Волшебная кондитерская». Але коли я захотів перекласти його українською, то зрозумів, що у нас немає аналогів слова «волшебная». Є «чарівна», але «чари» мають зовсім іншу семантику. Крім того, «кондитерская» перекладається як «цукерня». А у нас в батончиках немає цукру. Тож «Чарівна цукерня» ніяк не могла передати той сенс, який ми закладаємо у свою роботу.

Читайте також: Мармуляда з файного міста: як тернопільське варення завойовує прихильників з усього світу

Ми зупинилися на Ineo products, де «Ineo» – похідне від слова «інформація». Суть у тому, що ми не просто робимо фізичний продукт, як от «взяли сировину, переробили, зробили якийсь продукт». Ми вкладаємо у нього дещо більше – нашу любов. Це легко зрозуміти, подивившись, як дві людини готують, скажімо, борщ з однакових продуктів. Це стовідсотково будуть дві різні на смак страви. Кожна людина по-різному вкладає свою енергетику в те, що робить. 

Батончики Ineo products

Намагаємося створювати смаколики з любов’ю. Я вже помітив: якщо робив щось у поганому настрої, воно або пригорало, або ж ламалося обладнання. А коли виробник готує з душею, в нього все виходить ідеально. Для нас важливо, яку інформацію та енергетику ми закладаємо в продукт, бо він як флешка: що ми на неї запишемо, те людина й отримає. Коли покупці куштують наші батончики – отримують прилив сил та натхнення для продуктивного дня.

Чай Ineo products перенесе вас у «країну Богів»

Також у нашому асортименті є натуральні цукерки без цукру у 100% шоколаді. Окремо пропонуємо крафтовий шоколад та чаї. Найцікавішим у нашому асортименті, на мою думку, є Masala чай у стіках. Це традиційний східний напій зі спеціями. В Індії чорний чай виварюють на молоці з сумішшю спецій. Ми ж зробили готову версію із сухих кукурудзяних вершків, тростинного цукру, суміші спецій і перемеленого чорного чаю.

Готовий пакетик нашого напою потрібно просто засипати в чашку й залили окропом – і у вас готовий чай ресторанного рівня. Багато хто з наших покупців, які бували в Індії, казали, що наш напій навіть смачніший, ніж там. Хоча в Індії ніхто з нашої команди не бував, тож зі смаками ми експериментували на рівні своїх рецепторів.

Чай Ineo products

Придбати батончики вроздріб у нас можна по 30 гривень. Шоколад у середньому коштує 90 грн за 100-грамову плитку. Напої – 20 гривень за пакетик для одного великого горнятка або 150 грн за велике пакування. Придбати можна через сайт або знайти нас у мережі «Сільпо» – в «Лавці традицій». Також ми представлені у різних мережах екомагазинів: у Харкові, Дніпрі, Одесі, Полтаві, Житомирі, Кропивницькому та Кам’янці-Подільському. Раніше частенько нашу продукцію купували для різних кав’ярень, але зараз цей відсоток значно знизився через пандемію.

З українських полів – до нас у смаколики

У нас невеличка команда: двоє кондитерів, кілька помічників та ми з дружиною. Остання приєдналася до команди Ineo products рік тому як «головна натхненниця». Вона відповідає за юридичну та бухгалтерську складову, а також за соціальні мережі. Раніше ще батько допомагав із логістикою, коли ми працювали у Києві. Дуже хотілося б мати великий сімейний бізнес. Сподіваюся, ми до цього дійдемо. 

Андрій Євтушенко з дружиною Юлею

Майже всі наші постачальники – українські. Наприклад, зелену гречку ми купуємо у перевірених фермерів, з якими працюємо разом вже не перший рік. Вони мають дуже якісний підхід до сировини, вирощують її без жодних хімікатів. Те саме і щодо конопель – обрали найкращих постачальників. Зараз маємо певні ідеї щодо продуктів, які будемо використовувати у майбутніх смаколиках, аби в нас було ще більше української сировини. Хочемо укріплювати нашу економіку. Розуміємо, що теж впливаємо на неї завдяки тому, з якою сировиною працюємо. 

Досі рахуєте кожну калорію?

Зараз працюємо над розширенням збуту нашого асортименту, вдосконалюємо якість. Ми виготовляємо батончики вже 4,5 роки, але постійно експериментуємо зі смаками, щось додаємо, покращуємо, змінюємо пакування. Питаємо у людей, що їм подобається, а що – ні. Глобальніше зараз важко щось планувати, адже пандемія сильно впливає на бізнес, особливо на крафтових виробників. Тому ми зосередились на локальних продуктах, щоб не залежати від імпорту в складні часи. 

Батончики Ineo products

Наше завдання – донести до людей, що не треба вираховувати кожну калорію, варто орієнтуватися на внутрішній стан. Не так важливі самі продукти, як те, що в них закладено. Коли я потребую насіння чи якихось яблук для дому, намагаюся купувати їх у бабусь, а не в магазині. Хочеться бачити їхні щасливі очі та підтримати саме «корінних» українських виробників. Вони продають з любов’ю, яку ви відчуєте.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

На Київщині створили аквабокси з інноваційним методом очищення води (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Українці придумали як дешево пити воду як з альпійських гір та ще й не засмічувати пластиком природу!

Треба просто набирати воду у свою тару в таких рожевих аквабоксах.

Вони є в Києві, Одесі, Львові, Полтаві та інших містах, а виробляють їх в Ірпені!

BWT Aqua це спільний проєкт українців та австрійців.

Український Екософт й Австрійський BWT поєднались і створили дещо нове. Інноваційні мінізаводи по очищенню води.

«Для нас було дуже важливим зробити продукт, який зробить воду для споживача доступною», – Андрій Мітченко, керівник BWT Aqua.

«Доступною – поруч з домом, доступною – з точки зору її якості, доступною – з точки зору її ціни».

Читайте також: #ЩедрийВівторок. Як українські діти долучаються до благодійності та допомагають іншим

У цих мінізаводах вода проходить дев’ять ступенів очищення. Зокрема ультрафіолетове знезараження і насичення природними мінералами.

І все це… поряд з вашим будинком!

Боксами управляють через інтернет та перевіряють цілодобово, а ви просто приходите зі своєю пляшкою та набираєте!

«Наша головна місія не заробляти гроші на продажу води», – Андрій Мітченко, керівник BWT Aqua.

«А зробити інфраструктурно внесок в розвиток країни».

А ви вже готові відмовитися від одноразової пластикової тари?

Нагадаємо, у Києві встановлюють три нові пости моніторингу повітря.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

Що таке Щедрий Вівторок і як долучитися до добрих справ? (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

В Україні Щедрий Вівторок – день добрих справ.

Підтримку отримають люди, що борються з хворобами, а ще наші військові, діти та навіть бібліотеки!

Ініціатива зародилася у Сполучених Штатах й традиційно проходить у вівторок після Дня подяки. Головна ідея – заохочувати людей до благодійності.

Україна приєдналась до цього руху у 2018 році і вже у перший рік вдалося зібрати 15 мільйонів гривень!

Читайте такожБайкери-волонтери. Як львівська «МотоДопомога» підстраховує «швидку» та рятує травмованих у ДТП

Проте допомагати можна не тільки матеріально. Варіантів долучитися безліч: благодійні марафони, флешмоби і особисті ініціативи.

У цей день весь світ дихає в унісон. І школярі, які збирають іграшки у сиротинці. Й величезні корпорації, що перераховують кошти.

А ви долучаєтесь до Щедрого Вівторка?

Нагадаємо, футболіст Зінченко оплатив роботу німецького пластичного хірурга для дітей.

Як ми повідомляли раніше, у Полтаві рятувальники зібрали майже 40 тис. грн на доброчинність.

Підтримай ШоТам

Читати далі