Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Переїхала з міста до села, бо повірила у МЕДРЕФОРМУ: історія лікарки з Полтавщини

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Мліїв — традиційне сьогодні селище, де переважно живуть люди похилого віку. Вони «доживають» свої роки, а дітей усіма силами намагаються відправити до великих міст та за кордон. Мешканці не бачили перспектив тут та не вірили у зміни, доки не приїхала вона — Наталія Кравченко. Дівчина побачила ролик сільського медцентру, очолила його та змінила все: від принципів лікування до розуміння мешканцями й персоналом цінностей медреформи. Напередодні свого дня народження молода лікарка розповіла нам, як була змушена залишити місто Полтаву через зарплатню у менш як 3 тисячі гривень, а медцентр у селі виплачує їй в рази вище.

<img class="ugb-img wp-image-102955 ugb-img–shape" src="https://shotam.info/wp-content/uploads/2020/08/photo_2020-08-11_22-54-12-500×500.jpg" alt="<strong>Наталія Кравченко
Наталія Кравченко,

лікарка-педіатр, очільниця Мліївського центру первинної медико-санітарної допомоги ім. родини Симиренків.
Родом із міста Лубни, що на Полтавщині. Закінчила Національний медичний університет імені О.О. Богомольця у Києві. Після навчання працювала лікаркою у Лубнах, а згодом і в Полтаві, де отримувала мізерну зарплатню. А коли дізналася про медреформу — покинула роботу й очолила медичний центр у селі Мліїв.

Довідка. Перший етап медреформи розпочався 1 липня 2018 року. На цьому етапі змінили модель фінансування первинної (амбулаторної) ланки української медицини. Створена в часи реформи Національна служба здоров’я України оплачує надані медзакладом послуги за кількістю підписаних з пацієнтами декларацій. Тобто: є пацієнт — є гроші, нема пацієнта — нема грошей. Тариф на надання послуг первинної ланки медицини єдиний для всієї країни — близько 500 гривень на рік. А всі фінансові потреби медичного закладу — тепер у віданні місцевих рад. 

Що це дає? Пацієнт тепер може сам обирати медзаклад, в якому лікується. Набридли черги чи непрофесіоналізм лікаря — розриваєш контракт і підписуєш з іншим лікарем чи лікарнею. А лікарі зацікавлені в тому, аби надавати кращу якість своїх послуг, щоб утримати пацієнта. Також лікар має право працювати як ФОП, а не найманий працівник у держлікарні.

Працювала на 1,5 ставки — за три тисячі гривень

Закінчивши інтернатуру і пропрацювавши трохи у Лубнах я зрозуміла, що особливого досвіду я там не здобуду. Вирішила перевестися на роботу у Полтаву щойно з’явилася така можливість. Працювала я там півтора року в Центрі первинної медико-санітарної допомоги, майже весь час на півтори ставки, бо зарплата у мене на той час була 2800, а на півтори — 3600. Зрозуміло, лікарка без досвіду, перший рік вийшла на роботу.

Викликів було море, і я загиналася, працюючи на півтори ставки, тому що в деякі дні робота була до сьомої години вечора. А ще зайві навантаження, оскільки були вільні ділянки, на яких не вистачало лікарів. І ці ділянки «по-братськи» ділили між молодими спеціалістами, такими як я.

Через півтора року мені це все набридло, попри те, що вже була своя клієнтура, довіра та зароблений авторитет. Але треба йти звідти, де тобі погано, якщо розумієш, що воно того не варте. І на Новий рік я звільнилася, зробивши собі такий подарунок.

Потім я працювала медпрацівником у фармацевтичній компанії, яка випускала таблетки, де зарплата була у 4 рази вища. Враховуючи попереднє навантаження, мені довгий час здавалося, що я нічого не роблю, тож пропрацювала я там всього 4 місяці.

Нову роботу мама прислала на Viber

Наприкінці 2017 року в межах реформи децентралізації на території Городищенського району Черкаської області, за ініціативою мешканців трьох сіл — Мліїв, Старосілля, Будо-Орловецька — створили Мліївську сільську об’єднану територіальну громаду, там з’явився медцентр «первинки» з чотирма структурними підрозділами: дві амбулаторії та два акушерські пункти.

Медцентр у Млієві до ремонту

І ось одного дня мама у Viber прислала мені сюжет про цей медцентр у Млієві. Я ще так посміялася скептично, оскільки я все життя прожила у квартирі, і що таке село я знала лише поїздками на екскурсії, а корову мені лише показували. Але родичі наполягали, і я таки подзвонила і поцікавилася. На той час вони пропонували зарплату в 17 тисяч гривень та надання житла. І, знаєте, мабуть, мені захотілося драйву в житті — я до них подзвонила. Мені через місяць перетелефонували, я приїхала, подивилася і залишилася.

Медцентр у Млієві зараз. Ремонтні роботи ще тривають

Спротив реформі через… комп’ютеризацію

Я приїхала сюди у 2019 році й зіштовхнулася з тим, що реформування медицини тут не сприймали взагалі: ні населення, ні працівники амбулаторій. Нікому не подобалося, що вводять нові правила, стандарти роботи, ті самі комп’ютери, але діватися було нікуди, доводилося це все роз’яснювати.

Початок роботи за новими правилами був важкий як для колективу, так і для мешканців. Персонал не був готовий до роботи в нових умовах, не бажав змінюватися, навчатися, особливо це стосувалося роботи на ПК, тож був певний супротив. Медичні працівники не хотіли вивчати комп’ютери в роботі, бо «ми лікувати повинні, а не вводити дані».

Це відбувався приблизно з пів року. Але постійна інформатизація, переконання, що по-іншому не буде і треба працювати та навчатися жити за новими правилами, дали свої плоди. Через пів року майже всі освоїли роботу в електронній системі, зрозумівши, що нічого страшного не має. Той, хто йде, подолає шлях.

А ось для мене спочатку було важко перелаштуватися на адміністративну роботу. До цього я працювала лікарем-педіатром, а тут моя діяльність кардинально змінилася, бо головний лікар сьогодні має бути ефективним менеджером і працювати з паперами та листами. Спілкуватися з управлінням охорони здоров’я на початку було для мене важко, оскільки все було повністю новим. Це не той щабель, яким я займала раніше. 

Але я проходжу постійні онлайн-навчання, курси, вебінари, виїжджаю на конференції. Я розвиваюся, а разом зі мною і медцентр, який я очолюю.

Читайте також: Медреформа на Львівщині. Як із сільського сараю зробити сучасну амбулаторію

Реалії сільської місцевості підходять не кожному

Зіштовхнулася я і з браком кваліфікованих спеціалістів, здебільшого, сімейних лікарів. Сьогодні молодим кадрам пропонують доплату до 17 тис. грн протягом перших трьох місяців, доки вони не укладуть декларації до встановленої межі, також їм виплачується одноразова допомога у розмірі 7 мінімальних зарплат (це 29 211 грн), дають житло, яке після 12 років роботи стане власністю лікаря.

На такі умови відгукнулись колеги. Але медцентр у реаліях сільської місцевості підходить не кожному. Зараз села по суті вимирають, всі намагаються виїхати у великі міста. Батьки роблять все, щоб дитина вивчилася і поїхала жити в місто. А старше покоління «доживає». Багато хто звідси їде працювати у Польщу, бо тут прямий поїзд.

Взагалі у лікарів були досить депресивні настрої, вони не вірили, що буде краще після медреформи, що буде фінансування, ремонти, свій автомобіль. Вони просто зневірилися, бо їм район за останні 30 років не дав ні копійки. У нас навіть не було водогону, лише зараз почався капітальний ремонт за субвенцією.

Але повірили, зараз «цвітуть і пахнуть», жодних обурень наразі немає. Всі посміхаються, з комп’ютерами медцентр подружився врешті-решт. Зараз маємо у штаті 20 співробітників, працює три лікарі, є одна вакансія «сімейника».

Люди похилого віку звикли до старих методів лікування

Самі ж мешканці й досі обурюються, що закрили стаціонарні лікарні. Населення по трьох селам ОТГ становить 6200 людей, з них близько 30% не проживає в селах, тож по факту людей значно менше. Переважає категорія людей, яким за 50, дітей приблизно 500-600.

У людей похилого віку є певна ментальність: вони звикли до старих методів лікування. Сам факт того, що їм ставлять крапельницю, вже означав, що вони одужують. Що їм там вводять та чи це ефективно, їх не сильно турбувало, головне — що їх капають, а значить лікують.

Зараз медцентр має два молодих лікарі, яких вже навчали по-іншому, і є вимога лікувати за сучасними протоколами, тому вони крапельниці “аби було” просто не назначають. Намагалися переконати людей, що це неправильно, хоча зі старшими людьми це досить проблематично. Але, вважаю, що мені вдалося.

Нова людина у селі

Зіштовхнулася я і з безвідповідальністю самих батьків. Вони у всіх випадках дітям у першу чергу «пихали» антибіотики, а потім вже думали, чи вести їх до лікаря у медичний центр.

Мені довгий час знадобився для того, щоб проводити з кимось лояльні, а з кимось різкі розмови, на тему, як треба лікувати свою дитину і яку шкоду ви їй робите. Проводила я ці бесіди постійно, тому що в батьків не було часу їхати кудись до лікаря, було дуже халатне ставлення до здоров’я дітей.

Тепер батьки вже дослухаються, сьогодні я вже маю певну довіру у своїх пацієнтів. Слухають мої поради, телефонують за консультаціями. Я ж була людина нова, а це село, де кожен один одного знає, і їм також треба було пересвідчитися в моїй компетентності. На сьогодні я, пропрацювавши майже півтора року, рідко з таким зіштовхуюся і дуже рада своїй пацієнтам.

Але відверто — зустрілася я тут з багатьма випадками хвороб у дітей, про які батьки навіть не здогадувалися, зокрема й через погану гігієну. У місті я такого не бачила. З моєю появою багатьох дітей дообстежили. Батьки не розуміли, що у дитини вада, що вона не розвивається. З такими батьками проводимо бесіди, вчимо, що з цими дітьми потрібно робити.

Обладнанню медцентру сьогодні можна лише позаздрити

Якщо говорити про приміщення всередині нашого медцентру, то їхній технічний стан сьогодні різний, але поточні ремонти проводять щороку і коштом субвенції на розвиток сільських територій зараз триває капітальний ремонт однієї з амбулаторій.

Нам вдалося адаптувати мережу закладів охорони здоров’я у селі до нових правил, розроблених Міністерством охорони здоров’я: з використанням інтернет-ресурсу, комп’ютерного та телемедичного обладнання. За останні два роки наш центр отримав два автомобілі Renoult Duster, телемедичне обладнання, нові кардіографи та меблі — не в повному обсязі, але оновлення матеріально-технічної бази справді відбулося.

Автомобіль Renoult Duster на базі медичного центру

Важливо, що ми отримали апаратуру з телемедицини IDIS 7500 — 2 набори переносних сумок з кардіографами та автоматичними тонометрами. Це сумка, з якою на місці можна зробити кардіограму і відправити її по Bluetooth на пошту вузькому спеціалісту.

Також нам закупили 5 комп’ютерів та 4 принтери, провели інтернет, закупили нові аналізатори сечі та крові. Зараз триває капітальний ремонт зовнішнього фасаду Мліївської амбулаторії, а також чекаємо на внутрішній капітальний ремонт.

Послуги — безкоштовні

Послуги у нас, ті, що передбачені пакетом первинної медико-санітарної допомоги, повністю безкоштовні. Завдяки тому, що на роботі 2 молоді лікаря, в нас немає жодних проблем з чергами. Усім швидко даємо електронні направлення. Діло саме собою пішло.

Оскільки у мене пацієнти дітки, то я з мамами часто спілкуюся телефоном. Вони відносно молоді, і для них це все доступно. Проблемніше лікарям, в яких пацієнти — люди похилого віку, і в них телефонів немає. Але всі виклики ми вчасно опрацьовуємо, у нас є автомобіль, тож скрізь встигаємо. Сподіваємося, що молоді у селі стане хоч трохи більше.

Загалом амбулаторія реально преображається на очах. Вікна поміняли, кришу зробили, утеплили. Це небо і земля.

Думаємо ввести для мешканців додаткові платні послуги

Майбутні наші плани — центр продовжить оновлення. Першочергове завдання  для мене сьогодні — знайти людину на вакансію сімейного лікаря, яка крокуватиме з нами пліч-о-пліч і працюватиме не три місяці, а залишиться з нами.

Було б доцільно дати можливість комунальним закладам самостійно надавати платно ті медичні послуги, які не входять до пакета безкоштовних, але пацієнт їх потребує і заклад може їх надати. Наприклад, медичне обслуговування пацієнтів у них дома за їхнім бажанням.

Хочемо робити більш розширені аналізи: плануємо купити ще біохімічний аналізатор і вводити такі платні послуги. Поки не знаю, наскільки це буде нам рентабельно, але багато хто звертається у вторинний-третинний рівень, куди треба їхати з пакетом аналізів. Аби було це все на місці, люди могли б у нас це все повністю проходити й прямо їхати в медцентр з усім необхідним.

Читайте також: “Пішла з медицини через низьку зарплату, але повернулась”. Як працює медреформа на Вінниччині

Також хочемо надавати фізіотерапевтичні процедури, оскільки в нас лікар і фельдшер мають свідоцтва масажистів, і вони б могли цим займатися в нас. Хотілося б відвести під це кабінет. Так само хочемо робити електрофарези. У планах ще отримати третій автомобіль, оскільки, як з початку планувалося, у кожного лікаря має бути своє авто.

Я бачу перспективу в українській медицині на найближчі 10 років

Попри те, що багато людей досі залишають село і переїжджають до міст, я повертатися у Полтаву не збираюся. Я отримала там як життєвий, так і професійний досвід, за це я вдячна. Але я бачу, що в нас все досить стабільно. Дрібними кроками медцентр рухається вперед, я бачу перспективу в Україні на найближчі 10 років, бачу, що все буде розвиватися.

Зараз я отримую обіцяні 17 тисяч гривень, додатково трохи маю від роботи на пів ставки педіатра. Отримую те, що нам і пообіцяли. Навіть якщо у наших лікарів менше пацієнтів, програма все одно працює, тож менше обіцяного ніхто не отримує.

Щодо пацієнтів: одні все ще кричать, що 10 років тому було краще, але більшість повністю підтримує всю реформу і вдячні за те, що лікарі є.

Вважаю, що з одного боку початок реформування первинної ланки дав неабиякий поштовх для розвитку якісних медичних послуг, але зупинка реформування вторинної ланки зупинила і подальший розвиток «первинки».

Наразі лікарі «вторинки» не розуміють, що необхідно акумулюватись і співпрацювати з «первинкою». Бо надходження коштів до вторинної ланки напряму залежить від направлень сімейного лікаря. Річ у тім, що пацієнти можуть отримати безоплатну консультацію у профільного фахівця другої й третьої ланки, якщо мають направлення від сімейного лікаря. У такому випадку за консультацію сплачує Національна служба здоров’я України.

Тож для подальшого просування медичної реформи необхідно не зупинятись і продовжувати почате, інакше отримані здобутки зійдуть нанівець.

Людям важливо зрозуміти, що назад дороги немає, і треба бути вдячними за те, що вони мають. Всі ці здобутки й реформування робляться винятково для них. І тому пояснюю їм це і надалі й розвиваю наше суспільство всіма силами.

Матеріал створено в рамках проєкту «Медична реформа: успішні кейси спростовують міфи», який впроваджується #ШоТам за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews. Ця програма зміцнює українські медіа та розширює доступ до якісної інформації.

Суспільство

Хочу працювати вдома. Гінекологиня з Харкова повернулася з-за кордону, аби лікувати українок

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Аліні Цьоміній двічі довелося рятуватися від війни. Ще в 2014 році дівчина покинула рідну Луганщину, а після повномасштабного вторгнення довелося евакуюватися знову – з Харкова.

Опинившись на Закарпатті Аліна не змогла сидіти без роботи, а тому наважилася до виїзд до Угорщини. Там влаштувалася працювати на кухні, але через постійний тиск колег та жахливі умови вирішила повертатися додому. До того ж, дівчина мріяла працювати за фахом і в рідній країні. І їй це вдалося! Аліну запросили до Маневицької лікарні, що на Волині.

Аліна Цьоміна

акушерка-гінекологиня з Харкова

Усе життя мріяла стати лікаркою

Я завжди хотіла бути лікаркою. Допомагати людям, рятувати життя, берегти здоров’я – це те, що мені справді подобається. І моє бажання поступово ставало реальністю. Від загального поняття «лікар» я дійшла до того, що хочу стати акушером-гінекологом. 

Я навчалася, брала участь у медичних конференціях і згодом усвідомила, що обрала для себе ту галузь у якій точно хочу розвиватися. Я проходила інтернатуру за своєю спеціальністю й планувала працювати за фахом у Харкові. Але в моє життя знову прийшла росія. Вперше мені довелося їхати геть із Луганська, а тепер прийшлося покинути й Харків.

Ранкові вибухи нагадали мені про Луганщину

Я не була готовою до того, що росія розпочне повномасштабну війну. Не було відчуття, що потрібно збирати речі чи закуповувати додому якусь провізію. Думала, якщо війна й буде, то, напевно, така сама, як у Луганську в 2014-му. 

Там я вже бачила війну, але все одно не очікувала такої жорстокості. Здавалося, що йдеться не про справжню битву, а про щось таке, чого ніколи не станеться. Проте 24-го лютого о п’ятій ранку я прокинулася від звуків, які колись давно вже чула в своєму житті.

Я була переконана, що ці вибухи й стрілянина мені ввижаються. Пам’ятаю, як подумала, що це звичайні салюти, адже «стріляти не можуть, ні, це точно салют». Але новини в моєму телефоні запевняли, що я нічого не наплутала. Я зателефонувала мамі, а потім почала збиратися на чергування. 

Полиці магазинів були порожніми, а готівка закінчилася

Дорогою до пологового будинку я бачила, як усі довкола знімають готівку, скуповують продукти та набирають воду. Утім я цього не зробила і зовсім скоро про це пожалкувала. Наступного дня, коли я поверталася з чергування, їжі в магазинах вже не було.

Як, власне, і готівки в банкоматах. Я навіть зателефонувала на гарячу лінію та перепитала, чи це не збій. А у відповідь почула, що в банкоматах просто не залишилося грошей. 

Читайте також: «Я не зміг їх покинути». Як вівчар з Донеччини самотужки пригнав на Волинь отару з 400 овець

Знаєте. я не та господарка. у якої вдома знайдеться кілька десятків «закруток» і продукти на тиждень. Ніколи не думала, що це може знадобитися, адже навіщо? Якщо можна просто прийти до магазину й придбати все, чого бажатиме душа. Можливо, так воно і є, але не на другий день війни.

Крамниці поруч із будинком вже не працювали, тож мені довелося просто доїдати те, що залишилося ще з роботи. Наступного дня я пішла по магазинах і зрозуміла, що більшість із них зачинені. А в тих, що працювали, вже практично нічого не було. Аби не померти від голоду, мені довелося забирати те, що залишилося на полицях.

Довелося спати в тамбурі евакуаційного поїзда

На щастя, у мене є родичі на Закарпатті, тож було, куди їхати з Харкова. Однак покинути місто на той час було завданням із зірочкою. Я мала викликати таксі, аби дістатися до вокзалу. Ціни були просто скажені, до того ж, водії не приїжджали одразу. Того дня я прочекала три години.

Так минув тиждень. Звичних продуктів практично не було, я спала в коридорі своєї квартири й інколи спускалася до підвалу. Не надто часто, адже там було дуже холодно. Щоразу їздити до лікарні на таксі я не могла, адже за шалені гроші багато не покатаєшся. Тому я вирішила, що час їхати геть.

Вже на вокзалі я дізналася, що мені пощастило доїхати за 500 гривень. Поруч були люди, які витратили на таксі 1500 гривень і навіть більше. Однак на цьому мої проблеми не закінчилися. Евакуаційний потяг виявився «замалим», аби вмістити всіх, хто прагнув виїхати з Харкова. А вокзал, здавалося, не міг вмістити всіх людей разом із валізами.

Я не могла просто сидіти у родичів

Через бійки, сварки, галас та «прильоти» я все ж змогла потрапити у вагон. Тоді ніхто не обирав для себе місця: всі сідали там, де бачили. Так я опинилася біля туалету, трошки пізніше вибралася до тамбуру. Там було трохи більше місця, і я навіть могла лягти.

Але 30 годин такої «мандрівки» мої нирки не витримали. Згодом я дізналася, що вони застуджені. На лікарні часу не було, тому зі Львова я одразу вирушила на Закарпаття. Трохи перепочила, але залишатися там і просто сидіти у родичів не хотілося.

Мені кортіло працювати, заробляти на життя. Та й взагалі робити бодай щось, крім того, аби хвилюватися. Згодом з’явилася пропозиція поїхали до Угорщини. Наче й не дуже далеко, але більш безпечно.

Поїхала працювати за кордон і одразу пожалкувала

Я погодилася, приїхала й знайшла роботу на кухні. І майже одразу про це пошкодувала. Два місяці я провела під постійним тиском тамтешніх кухарів. Мені забороняли без дозволу виходити подихати повітрям і просто використати для обіду весь передбачений на це час. На мене кричали, але останньою краплею стала заборона відвідування вбиральні.

Жахливі умови, постійне відчуття себе чужою й бажання працювати за фахом повернули мене додому. До Харкова. Але надовго затриматися я не змогла. Ані роботи, ані безпеки в місті не було. 

Від страху у мене почав сідати голос, боліло серце, а вночі я практично не спала. Навіть попри те, що коханий запевняв, що я можу не працювати, спокійніше мені не ставало. Я шукала будь-яку роботу. Хотіла навіть спробувати себе в ролі флористки, але мене не взяли.

Працюю в лікарні, де всі одне одного поважають

Згодом мені запропонували роботу за фахом – на Волині. І я знову наважилася на переїзд. Тоді на вокзалі мене проводжав наречений, і я почувалася покинутим кошеням. Він військовий, а тому не міг вирушити зі мною. А мені потрібно було їхати подалі від обстрілів.

Так я опинилася у Маневичах, що на Волині. І зовсім не жалкую, адже тут мене прийняли, наче свою. Жодного тиску, крику чи недбалого ставлення. Ні, навпаки, тут усі працюють з повагою одне до одного, а пацієнти люблять своїх лікарів.

Читайте також: «Мої учні стали танкістами та піхотинцями». Вчителька з Мелітополя пережила окупацію та допомагає ЗСУ у новому місті

Поки що я мешкаю в хостелі, і багато моїх колег про це знають. Мені часто пропонують якусь допомогу. І це демонструє ставлення місцевих до переселенців. Спочатку було боязко казати, що я родом із Луганщини. Не знала, як люди реагуватимуть на це. Особливо, якщо спочатку я говорила російською.

Відмовилась від російського контенту та перейшла на українську

Однак поступово, десь за місяць, я звикла і до нового міста, і до людей. Навіть почала говорити українською. І якщо раніше я надавала перевагу російським мелодрамам, то зараз викреслюю це зі свого життя. Як і російську мову. Принаймні, намагаюся.

Я знаходжу для себе нові західні серіали, пробую дивитися й наразі мені точно цікаво. Повертатися до російського контенту не хочеться. Якщо раніше я слухала російську музику, то сьогодні мені навіть бридко про це думати.

Звісно, я ще не спілкуюсь українською ідеально. Адже протягом 26 років життя я розмовляла російською, і навчалася – також. Левова частина медичної літератури надрукована мовою окупанта. Тому я даю собі час і «лагідно українізуюсь». І мені приємно, адже відчуваю підтримку людей довкола.

Налаштовуюсь на роботу і намагаюсь завантажити себе

Щодо повернення та планів на майбутнє відповісти однозначно поки не можу. Це занадто складна й важка тема для мене. Коханий на фронті, я – на Волині, і це психологічно виснажує мій стан. Точно можу сказати, що хочу підвищити свою кваліфікацію та продовжити навчання за фахом.

А ще хочу, аби Луганщину повернули до України. Тоді я змогла б нарешті поїхати до мами. Але наразі думати про це ще зарано. Тому налаштовуюсь на роботу й намагаюсь завантажити себе: аби не було часу на зайві думки та нерви.

Читати далі

Суспільство

Україна збирає топових айтівців Європи, аби розробити нові технології для ЗСУ

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

У межах щорічних змагань DEV Challenge Україна збирає провідних ІТ-спеціалістів Європи, які працюватимуть над розробкою технологій для відбудови України та допомоги ЗСУ.

Про це ШоТам повідомили організатори змагань.

Під час змагань учасники отримають реальні кейси від партнерів сезону, зокрема, Readdle, Luxoft, Revolut та AMO. Також будуть представлені завдання від некомерційних проєктів, які допоможуть посилити країну.

«Організатори челенджу регулярно співпрацюють із Міністерством цифрової трансформації, МЗС та Міністерством оборони. Цього року будуть представлені конкурсні завдання від UNICEF, Мінцифри, Міноборони та Армії дронів», – розповіли організатори.

Чемпіонат DEV Challenge XIX розпочався на початку вересня 2022 року і триватиме два місяці. Змагання проходять у три етапи: кваліфікація, онлайн-раунд та фінал. Попередні роки заключний етап чемпіонату проходив у Києві, але через повномасштабне вторгнення цьогорічний фінал відбудеться в Польщі.

«Сучасна війна виграється сучасними технологіями, тому ефективне впровадження найкращих рішень – стратегічно важливий крок для перемоги. Якісні та креативні цифрові рішення для українського війська є не менш важливими, ніж традиційні методи ведення бойових дій», – каже директор з цифровізації ДК «Укроборонпром» Тимур Коритний.

За словами організаторки Чемпіонату Євгенії Беспалової, щороку змагання стає дедалі більш потужним інструментом винаходу технологічних рішень для критичних завдань суспільства.

«Учасники DEV Challenge отримують завдання від наших партнерів. З 2019 року ми активно співпрацюємо з міністерствами, залучаємо до вирішення нагальних питань держави топових it-спеціалістів. Завдяки Чемпіонату країна прискорює процеси діджиталізації у різних сферах. Цього року ми працюємо над розвитком технологій для відбудови України, допомоги ЗСУ. Також серед поставлених задач – рішення для захисту дітей та інших гуманітарних питань. На DEV Challenge ми даємо як завдання партнерів з комерційного сектору, так і нон-профіт організацій», – каже Беспалова.

Додамо, DEV Challenge – це найбільше в Європі IT-змагання, яке проходить в Україні з 2012 року. Засноване українцями Ігорем та Євгенією Беспаловими. Головна мета – сприяти розвитку IT-сфери України. За 10 років проведено 18 Чемпіонатів, у яких взяли участь понад 22 000 спеціалістів.

Нагадаємо, українська ІТ-компанія MacPaw презентувала антишпигунський додаток SpyBuster для iOS, який виявляє російські та білоруські програми.

Також ми повідомляли, що дизайн українського застосунку Headway визнали найкращим у світі.

Фото: від організаторів змагань.

Читати далі

Суспільство

Український дрон-камікадзе знищив танк окупантів на Херсонщині (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Дрон-камікадзе спецпідрозділу СБУ «Альфа» знищив російський танк на Херсонському напрямку.

Про це повідомили в телеграм-каналі Служби безпеки України.

«ЦСО “А” СБУ нищить російські танки на Херсонському напрямку! Одну з “коробочок” окупантів наші спецпризначенці ліквідували ударом безпілотника-камікадзе», – йдеться в повідомленні.

Крім того, ще один танк російських загарбників, який переховувався в посадці, «демілітаризували» скиданням кумулятивного заряду

Про спецпідрозділ СБУ «Альфа»

Управління «А» було створено 23 червня 1994 року. З 27 грудня 2005 року діє Центр спеціальних операцій по боротьбі з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів.

Основні завдання Центру «А»:

  • припинення терористичних актів;
  • протидія незаконним збройним формуванням, терористичним організаціям, розвідувально-диверсійним групам іноземних держав;
  • забезпечення проведення співробітниками СБУ оперативно-розшукових, контррозвідувальних заходів, процесуальних дій;
  • участь у здійсненні охорони органів державної влади та посадових осіб, а також забезпечення безпеки працівників СБУ, органів системи УДО та їх близьких родичів;
  • сприяння в межах компетенції СБУ забезпеченню режиму воєнного та надзвичайного стану в разі їх оголошення.

З 2014 року бійці спецпідрозділу беруть участь у російсько-українській війні, знищуючи особовий склад та техніку окупантів.

Раніше бійці спецпідрозділу «Альфа» за допомогою бойових дронів знищили бронетехніку та склад боєприпасів російських загарбників.

Також ми повідомляли, що воїни окремого розвідувального підрозділу Десантно-штурмових військ за допомогою ударного безпілотника знищили російський БТР-82 разом із екіпажем.

Фото: ssu.gov.ua.

Читати далі