«Хтось вважає, що нам пощастило і так не буває». Дружина ветерана отримала грант на пів мільйона гривень на власну тренажерку

Віта Гарасимчук – дружина кадрового військового. Коли йому випадає відпустка з фронту, він може годинами чаклувати над тренажерами у власному тренувальному залі в Бродах: щось підкручує, змащує, калібрує.  

«Це його стихія», – говорить Віта. – «Він дуже полюбив заняття в тренажерному залі, і навіть в ротації з собою бере гумки для тренувань й займається між виходами на бойові задачі, аби завжди бути в формі». 

Поки чоловік воює, Віта в цій родині тримає тил – опікується тренажеркою, де покращують здоров’я підлітки та проходитимуть реабілітацію ветерани.

У містечку на Львівщині, де мешкає понад 20 тисяч людей, вона не тільки змогла отримати майже пів мільйона гривень гранту на розвиток сімейної справи, але й мріє про розширення бізнесу вже через рік після його початку. Як це їй вдалося – Віта розповіла ШоТам.

Віта Гарасимчук

співвласниця тренажерної зали Plus Fit Club.

До фонової тривоги за дев’ять років я так і не змогла звикнути

Я живу від ротації до ротації з 2014 року. Ми разом вже 15 років, дев’ять з них я ділю чоловіка з війною.  

Ми почали зустрічатися ще в 11 класі, я знала, що він мріє про небезпечну професію. Але ж тоді ніхто з нас не думав, що потім доведеться гартувати її в боях на рідній землі. 

Коли чоловік вступив до омріяного вишу в іншому місті, я згодом теж переїхала до нього, аби бути поруч. У 2012 році ми розписалися, а у 2014 році він завершив навчання і одразу потрапив у зону бойових дій, виконував бойові задачі в АТО, періодично туди їздив на ротації. 

Зараз він в ротації на Сході України. Де саме – конкретно я навіть сама не знаю. Чим він займається, я розказати не можу. Як і не можу сказати, що за ці дев’ять років я звикла. Бо кожна ротація – як перша. Кожен раз переживаю. Він мені пише, коли він іде на задачу, і я чекаю того самого повідомлення, що все добре. Це постійний стрес, фонова тривога. 

Зараз чоловік в ротації на Сході України. Фото надала Віта.

Ми не хотіли відкривати ще один бар чи магазин

Ідею власного бізнесу ми виношували дуже давно. Хотіли мати власний бізнес, який би забезпечував нашу родину, коли чоловік завершить військову кар’єру і мав чим займатися у цивільному житті. Так ми собі мріяли до повномасштабного вторгнення росії. 

Планували відкрити щось таке, що б приносило користь. Не ще один бар чи магазин. Хоча це, певно, було б простіше, адже всі щось їдять і всі щось святкують. Але нам хотілося дати щось більше людям у нашому містечку.

Так ми зупинилися на ідеї відкрити власну тренажерну залу. І одразу ж ми почали думати, як зробити, аби наша тренажерка давала більше соціальної користі. Вирішили, що будемо розвивати напрямок реабілітації та що хочемо бути цікавими і комфортними для підлітків. 

Війна мала поставити наш проєкт на невизначену паузу, але я вирішила, що хочу спробувати реалізувати те, про що ми з чоловіком мріяли. Нас підтримали батьки, допомогли фінансами, і у листопаді 2022 року, попри війну, ми відкрили у Бродах нову тренажерку.

Задумала тренажерку, де є реабілітологи

На перших порах я працювала тут і адміністратором, і прибиральницею, і бухгалтеркою, і директоркою, і смм-ницею – створила сторінки зали в соцмережах, підключила таргетовану рекламу. Хіба що тільки тренеркою не працювала. 

Популярність здорового способу життя в нашій країні зростає. І це дуже тішить. Українці розуміють, що можна власними зусиллями впливати на те, як ти виглядаєш та як себе почуваєш. До нас потягнулися люди різних вікових категорій: підлітки, люди старшого віку. 

На початку тренажерку відкрили з необхідним мінімумом обладнання. Фото: ШоТам.

Я дуже хотіла розвиватися у напрямку роботи саме з підлітками, залучати їх до корисного дозвілля. Плюс у багатьох з них є проблеми з поставою. І саме в такому віці з цим можна працювати без залучення лікарів: спеціальні вправи та навантаження для хребта, лікувальні масажі. 

Ну і звісно, ми з чоловіком розуміли, що не можемо ігнорувати попит на якісні фізичну реабілітацію, зумовлений війною. Ветерани, цивільні – кількість людей, що потребують відновлення після отриманих травм росте з кожним днем. І дуже важливо, аби повернувшись із лікування, наші захисники та захисниці навіть у невеличкому містечку мали змогу займатися з реабілітологом. Тож ми вирішили, що хочемо, або в нашому тренажерному залі працювали не лише тренери, але і реабілітологи. Але для цього потрібні спеціальні тренажери.

На початку ми відкривалися з необхідним мінімумом обладнання. Але вже в перші місяці роботи бачили, що нам бракує інвентарю: тих самих ролів, гумок, скакалок тощо. Плюс ми зрозуміли, що деякі тренажери треба удосконалити, аби людям було комфортніше на них займатися. Але ми самі уже не могли це витягнути фінансово.

Ідею грантів нам підказали знайомі. Вони порадили звернутися у Центр зайнятості та розпитати, на які гранти ми можемо подаватися. Одним з варіантів була урядова програма «Грант для ветеранів та членів їх сімей». Ми вирішили спробувати.

Багатьох цікавить, як ми отримали майже пів мільйона гривень гранту

Ми перша сім’я у Бродах, яка отримала саме такий грант – для ветеранів АТО. Такі собі першовідкривачі, що в Центрі зайнятості, що в банку. Було трохи важкувато проходити ту стежинку, бо ніхто не знав, що нас чекає, нюанси ще не відпрацьовані. Багатьох, хто чує нашу історію, одразу цікавить, як же отримати грант. Хоч для мене все було вперше, не скажу, що це прям якісь складнощі, тим паче є консультативна підтримка. Мені дуже допомогли фахівчині з Центру зайнятості. 

Ми дуже довго складали бізнес-план, щоб «Дія» його прийняла. Нам треба було прописати все обладнання, яке ми хочемо закупити, вже з цінами та переліком постачальників. Також мало бути прораховано працевлаштування двох і більше людей. Ну і ще треба було мати діючий ФОП та обслуговуватися у державному «Ощадбанку». І все. Ніяких надскладних вимог.

Звісно, треба мати також частку власного капіталу, який ти вкладаєш у проєкт. Я подавалася у категорію на отримання грантів до 500 000 гривень, і ще 200 000 зобов’язувалася класти власних коштів. Мою заявку досить швидко схвалили і виділили 480 000 гривень на втілення проєкту.

Для бізнес-плану треба було прописати все обладнання, яке планують закупити, вже з цінами та переліком постачальників. Фото: ШоТам.

Я вважаю, що держава створила дуже лояльні умови надання грантів ветеранським родинам. Просто потрібно чітко розписати бізнес-план та план доходів на наступні роки, за яким дивляться, чи є перспективним ваш проєкт. 

Реабілітація потрібна не лише ветеранам

Зараз усі грантові кошти вже розподілені по рахунках наших постачальників. Ми очікуємо дві великі поставки саме тренажерів, усі – українського виробництва. Частина приїде з Харкова. Це ті люди, з якими ми працювали з самого відкриття. Також буде обладнання з Рівненської та Волинської області. 

Ми уже облаштували масажний кабінет, зараз проходить стажування масажистка-реабілітологиня з медичною освітою, вона також буде розвивати напрямок реабілітації саме в тренажерному залі. 

Ми уже маємо запити на такі послуги. Адже реабілітація – це не лише про роботу з ветеранами після поранень, це також і робота з підлітками, які мають ті чи інші порушення постави. Або людина травмувалася, і не може займатися у звичному режимі, але хоче швидше відновитися та продовжувати заняття – з усім цим ми будемо працювати. У нас уже є «тренажер Бубновського», як його називають у народі, а ми його називаємо «кросовером». Це база для проведення сеансів фізреабілітації.  

Я вкладаю не просто кошти й час, а повністю себе

Ми дуже тішимося, що нам вдалося залучити до регулярних занять чималу кількість підлітків, що їм подобається у нас. 

Я дуже хотіла створити місце, яке приноситиме задоволення. Не просто прийшов – відпахав – пішов, а щоб люди тут почувалися як мінімум у своїй тарілці. А в ідеалі, щоб виросла спільнота людей, які люблять спорт та дбають про своє здоров’я. 

Відвідувачка Софія займається у Plus Fit Club з самого відкриття. Фото: ШоТам.

Мені, як мамі, дуже подобається мода на здоровий спосіб життя серед підлітків. Наші син та донечка все більше часу хочуть проводити в тренажерній залі, хоча поки ще малі… У нас є окремий абонемент «Підлітковий». Він доступний для відвідувачів з 13 років та коштує від 400 гривень/місяць.

У нас є дівчинка, яка займається з самого відкриття. Вона мені сама розповідала, як заняття в залі допомогли їй підняти самооцінку, сприйняти своє тіло та що навіть батьки відмічають, як у неї покращилася постава. Це для мене дуже цінно. 

Я і сама тренуюся тут. Звісно, коли встигаю. Ну і чоловік. Дуже чекаю на нашу Перемогу, аби наш тато скоріше повернувся до нас там міг займатися у нашій власній тренажерці, про яку так мріяв. 

Хтось вважає, що нам пощастило, що так не буває. А я вважаю, що це закономірний результат наших зусиль. У кожну справу, за яку берусь, вкладаю не просто кошти і свій час, я вкладаю повністю себе. Те, що ми зробили, приносить і користь, і задоволення.

Віта й сама займається у тренажерці. Фото: ШоТам.

Кожна власна справа має певні ризики та страхи. І в нас вони були. Щоб не опустити руки, треба дуже сильно вірити в те, що ти робиш, і любити це. Я вважаю, це було помітно у нашій грантовій заявці, саме тому вона спрацювала. 

Публікація підготовлена за підтримки Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні. Фонд Фрідріха Науманна за Свободу – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи слова та гідності людини в усіх сферах суспільства.