Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Old Khata Project: як дві містянки подорожують селами у пошуках давніх хат

Опубліковано

Дві сестри, камера, диктофон та десятки експедицій в українські села – це про проєкт Old Khata Project. Журналістка Світлана Ославська та фотографка Анна Ільченко вже майже рік подорожують Україною в пошуках давніх хат. Саме тих будинків, які мають історію та носять в собі цілий світ свого мешканця. Засновниці проєкту Old Khata Project фотографують сільські хати, записують історії життя господарів та публікують на сторінках проєкту у Facebook та Instagram. Вже відбулось 10 коротких експедицій. Анна та Світлана планують видати цілу книгу про унікальні знахідки під час своїх подорожей.

Що змусило двох містянок блукати сільськими просторами – читайте у нашому матеріалі.

Анна Ільченко та Світлана Ославська

Анна Ільченко та Світлана Ославська

Родом з Сєверодонецька. Анна – фотографиня та відеографка. Живе у Києві. У проєкті Old Khata Project  займається візуальним контентом. Світлана – журналістка, письменниця.  Живе в Івано-Франківську. В Old Khata Project займається текстами та інтерв’ю.

Дві містянки у пошуках давніх сільських хат

Ми заходимо в стару дерев’яну хату в Космачі, де сидить дідусь і читає Харарі. Він одразу вмикається в розмову. Такий цікавий. Ми говорили з ним два дні поспіль. Після виходу з хати помічаємо над верандою два ряди прибитих дерев’яних хрестів. Ці хрести означали те, скільки років його дружини вже немає. І він щороку додає новий. А інші хрести дідусь прибиває на кожне Водохреща. Цей дідусь – виразний образ того, що ми хочемо знайти під час своїх експедицій. Old Khata Project – це не просто дослідження хат з чотирма стінами, пофарбовані у якийсь колір. Це більше, ніж просто житло. Це світ, який людина створює навколо себе і для себе”, – розповідає Анна.

Той самий дідусь – Михайло Дідишин та його хата у селі Космач
Анна та Світлана ще минулого року вирішили зафіксувати нинішній момент цієї частини української культури.

Вони переконані, що це  варто зробити зараз, доки є хати і люди, які здатні розповісти про них та своє життя. Тому завдяки експедиціям вирішили показати неповторність хати в кожному регіоні. 

“У нашому житті особливе місце займала Волинь, куди ми їздили щороку на канікули до бабусі. Самі ми виросли у місті у двокімнатній квартирі, але дуже любимо село. Це такі спогади з дитинства. Наш погляд на село трохи інший, ніж в тих людей, які там виросли і живуть. Бо для них це звичайне середовище існування, а ми дивимось на це збоку і помічаємо щось гарне і дивне. Напевно, ми б не зробили цього проєкту, якби жили в селі”, – розповідає Світлана.

“Світлана вже давно захопилась унікальною архітектурою давніх хат і рандомно почала фотографувати їх під час робочих поїздок. Так виникла сторінка в Інстаграм з цікавими знімками. Згодом до цього доєдналась я і ми почали мріяти про те, що зробимо велику експедицію і книгу, де розкажемо про всі ці хати. Бо це не просто збиті дерев’яні дошки. Людина постаралась, зробила для себе свій світ. Ми зараз живемо у своїх квартирах і це, звичайно, теж свій світ, але позбавлений того відчуття тотально”, – каже Анна.

“Плануємо охопити кожен етнічний регіон України”

Проєкт Old Khata Project багато хто намагається перекласти як “стара хата”. Але засновниці кажуть, що назва означає саме “давня”.

“Це слово набагато краще підходить для нас. Бо проєкт саме про давні хати, які хочеться дослідити, вивчити їх історію. Це має свій культурний шарм і не відгонить пліснявою”, – ділиться Світлана.

Минулого року Світлана та Анна поїхали у свою першу експедицію – село Велика Кам’янка, що на Івано-Франківщині. Відтоді дівчата відвідали вже понад 10 сіл у різних куточках України. Засновниці проєкту планують відвідати кожен регіон. Але йдеться саме про етнокультурні регіони – Полісся, Буковина, Закарпаття, Бессарабія. Та й навіть у сусідніх селах бувають різні стилі сільської архітектури.

Хата у селі Велика Кам’янка, що на Івано-Франківщині

“Ми вже встигли побувати на Чернігівщині, Луганщині, у Волинському Поліссі, Покутті та Карпатах. Та й це лише початок. Щоб зробити фотокнигу, потрібно охопити якомога більше сіл. Ми порахували, що для цього потрібно десь півтора місяця поїздок”.

Блакитний колір об’єднує хати з усіх регіонів

Традиції фарбування, оздоблення і кольору хат постійно змінювались, тому дівчата і не фокусуються на столітніх будинках. Люди могли змішувати вапно з зеленкою, щоб отримати цікаву фабру, або якщо якийсь колір був у моді чи доступний – у такий і фарбували. Але Слобожанщину, Закарпаття, Полісся об’єднує синій колір.

“Де б ми не були – завжди є блакитний. Вікна, чи віконниці, чи стіни, чи вся хата – різні деталі пофарбовані саме в такий колір. Не знаю з чим це пов’язано, але виглядає цікаво. Ми навіть створили спеціальний хештег  у Фейсбуці для таких кольорових хат –  #blueidentityua”, – розповідає Анна.

Фото з Великого Березного, Закарпаття

Хати у кожному регіоні відрізняються між собою. На Слобожанщині є більше хат-мазанок, а у Буковині – дерев’яні будинки з різьбою. А для покутського села характерні дерев’яні будівлі з верандами. І, звісно, синій колір.

За словами Анни, на Донбасі вони побачили, що там більшість будинків – це сурові хати з холодної білої цегли, а також віконниці, пофарбовані у зелений колір.

“Найбільше вразив карпатський регіон. Ніде так естетично не ставляться до зовнішнього простору, як там. Це виражається в дрібній різьбі, в чоканках, візерунках із сердечками, зайчиками, білочками на верандах. Ці всі деталі запам’ятовуються. Та навіть в одному регіону будівлі дуже різні. Якщо, наприклад, у Космачі більшість дерев’яних хат в одному стилі, то ближче до Коломиї будівлі пофарбовані повністю в зелений чи синій. А зверху до низу набиті такі тоненькі дерев’яні планочки  Та коли поставити у центр хати людини, то фокус змінюється”, – каже Анна. 

Експедиції починається зі слів: “Ну шо, поїхали?”

Зараз всі поїздки Анна та Світлана організовують власними ресурсами. Невдовзі вони планують запустити кампанію зі збору коштів, адже експедиції – не дешевий процес. Та як же відбуваються мандрівки селами двох містянок? Спершу вони обирають регіон. Це залежить від того, скільки часу мають, чи можуть обрати поїздку далеко, чи шукати щось ближче. Та є ще кілька практичних факторів для остаточного рішення – можливість переночувати та громадський транспорт. Дівчата подорожують поїздами, автобусами, сільським автостопом.

Читайте також: Співає “Баба Єлька”: як три містянки відроджують українську сільську пісню

“Можемо обрати дуже відоме село або зовсім невідоме. Орієнтуємося не на музейні хати, а на живі села, жилі хати і господарів, з якими можемо говорити. Разом із тим, коли нам радять місцеву знаменитість, порадою скористаємося. Інколи здається, що якщо село відоме, то там багато цікавого. Але не завжди так спрацьовує. От ми їздили в Дземброню і сподівались побачити багато красивих хат. Але у Верхній Дземброні, яка була нам потрібна, виявилося досить мало хат, і до них потрібно було підійматися далеко в гори. Але у цьому є свої плюси. Бо коли ти пройшов такий шлях, тоді люди точно не відмовлять у спілкуванні”, – каже Світлана. 

На сторінках проєкту дівчата також розповідають і про підготовку до своїх поїздок: “Ми складаємо в рюкзаки техніку (камера, штатив, диктофон, зарядні пристрої), розраховану на кількість днів їжу (вівсянка і кус-кус, консерви, хліб, сир, солодке, чай і кава)”.

“Що ми робимо далі? Ми просто виходимо зранку з місця ночівлі і йдемо в село. Заговорюємо до людей у сільському магазині та на вулиці. Заходимо до хати, яка нам сподобалася, стукаємо у браму, гукаємо “Добрий день”, “Славайсу”, “Здрастє”, — залежно від регіону. Пояснюємо, що шукаємо і далі розмова або клеїться, або ні.  Частіше так”, – каже Анна. 

Випадкові невипадковості

Після поїздок дівчата повертаються з кількома годинами записів аудіо та багатьма гігабайтами фото. У Фейсбук та Інстаграм засновниці проєкту публікують фото дивовижних хат, а також історії їх мешканців.

Одна з останніх поїздок відбулась у село Олешня, Чернігівської області. Всі ж знають цю місцину завдяки Блакитним озерам, куди кожного літа їдуть туристи з усієї України. За словами Анни, Олешня її дуже вразила, адже виявилось, що це село традиційно було гончарним, тут навіть замість колгоспу було гончарне виробництво.

Читайте також: Мосяжництво, ткацтво і лозоплетіння: 7 брендів, які відроджують традиції

“Майже у кожній хаті стояли горни, на яких люди робили керамічні вироби. Нас здивувало, що тут встановлювати такі спеціальні стелажі для сушіння гончарних виробів – “п’ятра”. І це все в одній хаті. А ще в Олешні на верхівках будинків часто люди чіпляли гончарне коло”.

Фото з села Олешня, що на Чернігівщині

Для Світлани найбільшою несподіванкою на Чернігівщині стала саме мова. Адже тут така унікальна суміш білоруської і української говірки. Такого не побачиш в жодному підручнику.  Під час своїх експедицій у різних селах дівчата ходять вулицями, спілкуються з перехожими, намагаються дізнатись якомога більше інформації.

“Буває, що ми спеціально йдемо до якоїсь відомої людини в селі. Нам кажуть: у нас тут є відомий гончар, до нього приїжджали журналісти часто. Але він нам нічого цікавого не розповідає. Проте, по дорозі до нього ми зустрічаємо жінку, з якою заговорюємо і за 10 хвилин вона нам дає вже готовий текст про процес гончарного виробництва у цьому селі. Несподівано. Тому випадковості відіграють дуже важливу роль. Запланувати майже не реально. Бо ти йдеш до однієї людини, тебе відправляють до другої, а дорогою зустрічаємо третю. Такий цікавий процес”, – розповідає Світлана.

Проєкт змушує людей замислитись

Анна розповідає, що коли приїжджають у якесь відоме село, то люди до них ставляться більш відкрито, адже звикли до “наїздів” журналістів. Буває, що люди ставляться вороже. 

“Інколи вони думають, що ми хочемо від них щось погане, якісь шахрайки приїхали. Це про якусь недовіру. Ніхто не зустрічає тебе з відкритими обіймами. Ти маєш отримати кредит довіри, більше спілкуватися, розказати про себе”. 

За словами Світлани, люди можуть часто казати, що нічого не знають і не мають часу. Але після цього годинами водять по односельцях і розказують якісь історії старих хат. Люди не хочуть брати на себе відповідальність і говорити, але з радістю відправлять до когось іншого.

Фото з села Космач, Івано-Франківська область

“Найскладніше розпитати про деталі матеріального побуту, як вони будували хату чи клали підлогу. Здавалось би прості речі, але люди не готові відповідати на це, бо це просто не присутнє у їхньому словнику. Інколи для розмови взагалі питань не потрібно. Так було з жінкою з села Нуйно, що на Волині. Ми навіть не встигли щось спитати, як вона почала розповідати про своє життя. Люди плетуть таку розповідь – вона може бути трагічна або трагічно-іронічна. Як у цієї жінки. Вона сказала, що прожила життя як-небудь, бо навколо такі дивні речі відбуваються – її діти помирають, а вона живе. І вона це якось казала з такою іронією, з насмішкою з самого життя. Це вражає”. 

Такі історії зачіпають людей, які переглядають сторінки Old Khata Project. Дівчатам писали, що історія жінки з Нуйно змусила задуматись про своє життя і його сенс, а фото давніх хат навіюють спогади про своїх бабусь чи дідусів. Тому це не тільки про хати.

Суспільство

В новій серії “Доктор Хто” звучав український “Щедрик”

Опубліковано

У одному з останніх епізодів британського науково-фантастичного серіалу “Доктор Хто” шанувальники звернули увагу на використання популярної різдвяної колядки Carol of the Bells, яка має українське коріння. Пісня, в основі якої лежить “Щедрик” Миколи Леонтовича, прозвучала у другому епізоді 14 сезону під назвою “Акорд диявола” (The Devil’s Chord), що вийшов на екрани 11 травня 2024 року.

Сюжет серії

За сюжетом, Доктор і Рубі вирушають у 1963 рік на концерт легендарного британського гурту The Beatles. Проте вони виявляють, що світ втратив інтерес до музики. Причиною цього стало те, що у 1925 році один вчитель музики зіграв “диявольський акорд”, який викликав істоту на ім’я Маестро.

Внаслідок захопливих сюжетних перипетій Маестро нападає на Рубі, але зупиняється, коли починає грати Carol of the Bells і починає падати сніг. Здивований Маестро вигукує: “Як пісня може мати таку силу”.

Читати також: “Мапа Ренновації” разом з Varvar Brew анонсували пиво до Дня Києва

Про пісню

Carol of the Bells — це відома різдвяна колядка, мелодія якої базується на українській пісні “Щедрик”. Музику до “Щедрика” створив український композитор Микола Леонтович у 1914 році. У 1936 році Пітер Вільховський написав англійський текст, і відтоді пісня стала невід’ємною частиною різдвяних свят у багатьох країнах світу.

Нагадаємо, що квитки в театр Франка можна буде купити через “Дію”.

Фото: скриншот із серіалу

Читати далі

Суспільство

“Мапа Ренновації” разом з Varvar Brew анонсували пиво до Дня Києва

Опубліковано

До Дня Києва пивоварня Varvar Brew та проєкт “Мапа Реновації” випустили спеціальне пиво Peanut & Vanilla Imperial Stout. Напій варять вже втретє, але цьогоріч його вперше розлили в лімітовані бляшанки.

Про це повідомляють в Instagram.

Кожна бляшанка має QR-код, який веде до матеріалів “Мапи Реновації” про старовинні та закинуті київські броварні.

“Як завжди, він міцний, тягучий, дуже горіховий, солодкуватий, з дрібкою солі”, – розповідають у команді.

Пиво вже можна придбати за ціною 144 гривні. Частина коштів від продажу буде передана волонтерському руху “Мапа Реновації”.

Читати також: Українці підтримують видавництво Vivat: як долучитися до флеш-мобу

Дегустація

У неділю, 26 травня, о 17:00 запрошуємо на прогулянку від Золотих Воріт до бару Varvar. Поговоримо про історію та архітектуру міста, а завершимо дегустацією нового пива в барі.

Нагадаємо, що Нацбанк випустив памʼятні монети кримськотатарського орнаменту.

Фото: Мапа Реновації

Читати далі

Суспільство

“Nova Post” запустила послугу доставки документів в ЄС

Опубліковано

Nova Post розширює свої міжнародні послуги, запровадивши нову можливість доставки документів, посилок та вантажів вагою до 100 кілограмів між європейськими країнами, де є її відділення.

Про це повідомляють в пресслужбі компанії.

Деталі нової послуги

  • Послуга доступна в усіх європейських країнах з відділеннями Nova Post, за винятком Молдови, Румунії та Сполученого Королівства.
  • Термін доставки: Від двох днів.
  • Варіанти доставки: Замовлення можна оформити на доставку у відділення, на адресу, у поштомат або в пункт видачі посилок.
  • Вартість послуг: Ціна залежить від ваги відправлення та відстані між країнами. Наприклад, посилка вагою 2 кілограми з Польщі до Німеччини коштуватиме 43 злотих (приблизно 430 гривень), а до Іспанії — 65 злотих. Доставка посилки на адресу курʼєром коштує додатково 10 злотих.

Читати також: Мами в декреті роблять торбинки з вишивкою. Як переселенка створила бренд MAMARADA та двічі виграла грант

Раніше Nova Post надавала послуги доставки лише між Україною та закордонними відділеннями. Тепер клієнти компанії можуть скористатися новими можливостями для швидкого та зручного пересилання вантажів всередині Європи.

Нагадаємо, що квитки в театр Франка можна буде купити через “Дію”.

Фото: Nova Post

Читати далі