

Суспільство
«Один вінок — це 1000 дрібних елементів»: на Одещині майстриня відроджує забуті весільні традиції
До 71-річної Ольги Гогулінської в село Ясенове Перше, що на Одещині, по воскові віночки приїздять наречені з різних куточків України. А познайомившись із майстринею, кожна гостя несміливо додає ще одне прохання — поділитися секретом щасливого подружнього життя.
Адже поки Ольга чаклує з воском і показує варіанти квіточок та пацьорок, її чоловік Володимир незмінно поруч — попереджує кожен рух дружини, аби вона зайвий раз не навантажувала єдину здорову ногу. А цей погляд! Здається, що цей погляд такий же як 54 роки тому в день весілля.
Як бажання відтворити втрачену родинну реліквію переросло у відродження забутої весільної моди, пані Ольга розповіла ШоТам.

Ольга Гогулінська
майстриня воскових віночків
Лиш на пенсії я змогла спробувати те, про що мріяла
Мені 71 рік, з 27 років я маю інвалідність — потрапила в автомобільну аварію і втратила одну ногу. Але це не завадило мені бути господинею, мамою, коханою дружиною. Мій чоловік та мої діти стали для мене найміцнішою опорою.
До рукоділля мене тягнуло завжди. З дитинства я мріяла робити ляльки-мотанки. Але доросле життя якось закрутило мене у свій вир, і все було не до того: навчання, заміжжя, діти, робота… Лиш на пенсії я змогла спробувати те, про що мріяла малою. Почала робити мотанки, розписні прянички-«лялечки». Вабило не просто рукоділля, а саме те, що перегукується з нашими традиціями. Мене почали запрошувати з моїми виробами на різні фестивалі, і скрізь мене незмінно супроводжував мій Володимир. Він мене у всьому підтримував і допомагав усе життя. Мабуть, нещаслива в шлюбі людина не візьметься робити весільні прикраси, тож завдячую йому натхненням до цієї справи.
Мій вінок коштував 30 карбованців, а зарплата була 60
Перший вінок з воску я зробила у 2018 році. Наближалася наша особлива дата — 50 років у шлюбі. Я задумала відтворити той віночок, у якому була на нашому весіллі. Це був білий вінок з воскових та паперових квітів — найбажаніша прикраса наречених того часу. Мода на таку оздобу прийшла до нас із Європи в кінці ХІХ століття, але кожен регіон додав до віночка щось своє: десь вплітали гілочки барвінку, десь пір’я, десь робили кольоровим.
Я пам’ятаю в деталях, як ми з Володимиром купували мій вінок та його бутоньєрку на наше весілля. Це була осінь 1969 року. Ми поїхали в село Гольма — нині це Подільський район. Там дві сестри виготовляли воскові весільні оздоби. Ми замовили вінок, букетики для жениха й дружби та литі свічки для церемонії. Вінок коштував 30 карбованців, свічки — 25, а букетики — по 2,5 карбованці. Це було дорого: до прикладу, моя місячна зарплата тоді складала 60 карбованців. Але ми з Володимиром таки замовили все це, бо дуже хотіли, щоб у наш день все було ошатно.
Прикраси з воску та паперу дуже крихкі, тому зазвичай наречена після весілля вкладала свій віночок під скло в ікону, і він ставав своєрідним оберегом родини. На жаль, мій весільний вінок не зберігся — лише вельон чи як зараз кажуть «фата». Сукня теж не вціліла: як і багато мам того часу, я її пустила на пошиття костюмів «сніжинок» для доньок.
І от я сиділа й думала: як же мені відродити мою втрачену реліквію? Є лише весільне фото та мої власні спогади: які квіточки були, які висюльки. Ніхто мені не розповідав, не показував, як взагалі працювати з воском. Робила все інтуїтивно. Спробувала зробити одну восковичку — це така ніби краплинка з воску на лісці чи дротику — і вийшло. Спробувала зробити квіточку, і так крок за кроком відтворила свій весільний вінок.
Один віночок — це два тижні праці
Уже пізніше я знайшла таки давній взірець воскового вінка у своєї тітки. Він був іншої форми, ніж мій, більше схожий на корону, але я змогла хоча б роздивитися, як влаштована конструкція, які елементи є. Це мені знадобилося в подальшій творчості.
Свої віночки я показую в мережі, знімати й викладати допомагають дочки та онука. Раніше весільний вінок був таким собі показником достатку: якщо наречена з бідної родини — 1 ярус, із багатої — 4. На щастя, нині ми живемо в інший час, і я рада, що кожна наречена може собі дозволити цю неймовірно красиву оздобу. Ціна залежить від розмірів віночка: в середньому від 1500 гривень за вінок. На один віночок іде від 2 тижнів до місяця роботи — це десь 1000 різних дрібних елементів. Дуже тонка й кропітка робота.
Коли я роблю вінок на замовлення, я знаю імена молодят і в кожну квіточку вкладаю молитву, аби Бог подарував їм щасливе й довге спільне життя. Дівчата, які приїжджають до нас і бачать, як ми з чоловіком спілкуємося, часто мене запитують, у чому наш секрет. Перше — це кохання й повага, друге — вміння поступитися, а найголовніше — забути слова «ти повинен, ти повинна», бо все тільки разом. Ну і вміння розділити не лише хороше, але й погане.
Мені так захотілося побути нареченою в рожевому
Зараз я маю колекцію з двох десятків воскових віночків. Тут є і копії давніх, і вже мої власні моделі. Мені захотілося зробити такі віночки не лише в білому кольорі, але й у рожевому, лавандовому, бузковому. Це нетрадиційні кольори, але я хотіла підкреслити ними квіткову ніжність цих прикрас.
На наше золоте весілля мені захотілося побути нареченою в рожевому: рожева сукня, рожевий вельон, рожевий віночок. Володимир теж був ошатно вбраний та з восковим букетиком на грудях як і 50 років тому.
Діти влаштували нам поїздку до Одеси. Ми гуляли Приморським бульваром, зайшли до оперного театру. Скрізь люди робили нам компліменти й фотографували. А коли ми йшли містом уже надвечір, вуличний музикант присвятив нам пісню, і ми станцювали весільний вальс. Це незабутні спогади, і я дуже рада, що здійснила цю свою рожеву задумку. Ці відчуття ні з чим не порівняти — коли ти в центрі уваги, поруч кохана людина, рідні, і танець під світлом ліхтарів та пісня від незнайомця.
Рік працювала на волонтерській кухні, але не витримала нога
У нас є своя пасіка, тож мені є де брати натуральний віск. Чоловік займається бджільництвом, а старша донька Алла ще й практикує апітерапію — оздоровлення з допомогою бджіл. Разом з дітьми ми облаштували на нашому обійсті етносадибу «Медові роси». Це хата чоловікових батьків, їй більше 130 років. Ми все зберегли в максимально автентичному вигляді, оздобили з українським колоритом і почали запрошувати до себе туристів. Люди приїздили до нас відчути атмосферу, посмакувати стравами з печі та оздоровитися, відпочити. Ну і, звісно, всі дівчатка — і діти, і дорослі — коли бачили мої віночки, завжди просили приміряти.
Це все було до вторгнення, звісно. Тоді, 24 лютого 2022 року, ми були шоковані, як і весь світ. Ми до останнього не могли повірити в те, що росія бомбить українські міста. Але коли я побачила ці кадри по телевізору, я не змогла всидіти вдома. Ми з чоловіком взяли причеп до нашого «Жигуля» і поїхали по селу збирати для наших воїнів продукти. Чоловікові 80 було, мені 70, я на протезі, але як можна було нічого не робити? І знаєте, навіть бабці, які не мали грошей, щоб дати, виносили хоча би жменьку квасольки, аби хоч якось пришвидшити Перемогу, чим могли.
Жінки в селі згуртувалися, аби щось готувати із зібраних продуктів. Громада виділила нам приміщення колишньої колгоспної контори, і ми там почали куховарити: варили борщі та закривали під кришки в банки, пекли різні смаколики. Я вдома в печі пекла хліб, пекли вертути з дочкою. Відправляли все те на Одесу, Київ. Херсон. Потім хлопці-бійці навіть одного разу до нас приїздили, подарували нам прапор зі своїми підписами. Наш онук з першого дня вторгнення став до оборони країни.
Ми з Аллою особисто розвозили наші свіжі пиріжки на місцеві блокпости. Люди старалися робити хто і що може. Наша волонтерська кухня працювала дуже потужно: смажили, пекли, варили, консервували, фасували. Хтось ловив рибу й робив тушонки, хто мав вдома свиней — приносив м’ясо. Але десь за рік такої роботи моя здорова нога не витримала темпу, і я мусила взяти милиці, аби розвантажити ногу. А на милицях уже все, не попрацюєш.
9 листопада цього року ми з Володимиром відзначили вже 54 роки в шлюбі. Була святкова вечеря — це для всієї нашої родини дуже важливе свято. Але віночок, вельон я цього разу не вдягала, бо на душі тривога. От повернеться онук з Перемогою, тоді й влаштуємо найгучніше свято.
Знаєте, у мене є така мрія, аби всі хлопці й дівчата, які зараз боронять нашу країну від ворога, поскоріше повернулися додому, до мирного життя. Щоб вони мали обирати весільні віночки, а не захисні каски чи бронежилети. А я працюватиму днями й ночами, аби зробити найкращі, найщасливіші віночки для них усіх.
Суспільство

У межах ініціативи Bring Kids Back UA вдалося повернути з окупації 21-річного хлопця, якому погрожували примусовою мобілізацією до російської армії.
Про це повідомила операційна директорка Bring Kids Back UA Дарія Зарівна.
Історія хлопця
Юнак залишався на окупованій території лише зі свідоцтвом про народження. Кілька місяців тому йому зателефонували з російського військкомату з вимогою з’явитися для вручення повістки. Згодом прозвучала й пряма погроза — забрати його силоміць. Перебуваючи в постійному страху, що його відправлять на війну, хлопець звернувся по допомогу.
Завдяки зусиллям сестри та організації Helping to Leave, йому вдалося отримати документи й перетнути лінію розмежування, повернувшись на підконтрольну Україні територію.
Читайте також: У містах на Луганщині активісти розповсюдили проукраїнську символіку (ФОТО)
Bring Kids Back UA — державна ініціатива, спрямована на повернення українських дітей та молоді з окупації або росії. Команда Helping to Leave є одним із партнерів проєкту, що надає практичну допомогу українцям у складних умовах окупації.
Нагадаємо, українська художниця та Rescue Now запустили ініціативу для допомоги дітям у Харкові.
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка Save Ukraine
Суспільство

24 квітня «Укрпошта» презентувала поштовий випуск «Британія та Україна: 100 років партнерства». Його створили в межах проєкту «Власна марка» до 100 днів з моменту підписання угоди про сторічне партнерство між країнами.
Про це повідомили в компанії.
Угоду уклали 16 січня 2025 року під час візиту Прем’єр-міністра Великої Британії до Києва. Це перший документ такого масштабу для України, що охоплює ключові сфери співпраці — від безпеки й економіки до культури та спорту.
Дизайн марки створили на основі офіційної айдентики партнерства, розробленої британськими дизайнерами.
Церемонія спецпогашення відбулася у Головпоштамті у Києві за участі тимчасової повіреної у справах Великої Британії в Україні Шарлотти Сюрен, заступника міністра закордонних справ України Олександра Міщенка та генерального директора «Укрпошти» Ігоря Смілянського.
Особливою частиною події стала участь школярів із київської школи №219. Вони підписали листівки, які надішлють до учнів партнерської школи у Ліверпулі, а також до прем’єр-міністра Великої Британії Кіра Стармера і міністра закордонних справ Девіда Ламмі.
Читайте також: Режисер кліпів Nirvana та Metallica відвідав Україну, аби створити фільм про боротьбу українців (ФОТО)



Нагадаємо, що учні 100 українських та британських шкіл долучаться до нового спільного проєкту.
Фото: «Укрпошта»
Суспільство

Фандрейзингова платформа UNITED24 отримала анонімний благодійний внесок у мільйон доларів США. Кошти направлять на гуманітарне розмінування в межах кампанії «Крок за кроком», що охоплює три області України.
Про це повідомили в UNITED24.
Цей донат став одним із найбільших приватних внесків на розмінування з початку повномасштабного вторгнення. Загалом UNITED24 вже зібрала понад 1,4 мільярда гривень на цей напрям, з яких понад 64% надійшло з США.
Мета поточного збору — 1,5 мільйона доларів. Кошти підуть на очищення таких об’єктів:
- Високопільська лікарня (Херсонська область);
- Феневицьке та Макарівське лісництва (Київська область);
- школа, садок, парк та дитячі майданчики в селі Гракове (Харківська область), яке після деокупації виявилося замінованим на 90%.
Читайте також: Режисер кліпів Nirvana та Metallica відвідав Україну, аби створити фільм про боротьбу українців (ФОТО)
Про фонд UNITED24
UNITED24 — це офіційна фандрейзингова платформа України. За весь час діяльності через платформу зібрали понад 1,4 мільярда доларів. Завдяки цьому проєкту можна задонатити за п’ятьма напрямками:
- «Оборона»;
- «Гуманітарне розмінування»;
- «Медична допомога»;
- «Відбудова України»;
- «Освіта та наука».
Нагадаємо, що 11-річний хлопчик із Данії зібрав понад 8 000 доларів на допомогу українським дітям.
Фото обкладинки: сайт Міноборони