Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Одеська «Жіноча майстерня меблів»: про запуск бізнесу з боргами, сексизм і роботу «душевненько»

За підтримки Добродіїв

Опубліковано

Добродії ШоТам – це наші читачі, які підтримують нас фінансово на щомісячній або одноразовій основі. Завдяки їхній підтримці ми можемо:
• безкоштовно рекламувати малий український бізнес;
• допомагати важливим громадським та волонтерським проєктам шукати однодумців;
• розповідати історії успіху простих українців.
Добродії мають можливість обирати теми матеріалів, які вони проспонсорували. А ми регулярно звітуємо перед ними про витрачені кошти. Хочеш більше позитивних змін в нашому суспільстві? Ставай добродієм ШоТам і допомагай нам підтримувати змінотворців!

Працюють «душевненько», але зіштовхуються із сексизмом. В Одесі вже третій рік працює «Жіноча майстерня меблів», яку заснувала дизайнерка інтер’єру Ольга Лаптєва. Довгий час вона була директоркою одного з салонів «під інвесторами», після чого захотіла відкрити щось своє. І почала не «з нуля», а з мінуса, адже замість коштів на старт були лише борги. Зараз її студія успішно працює, пропонуючи клієнтам одночасно створення дизайну інтер’єру і виготовлення меблів. Ольга розповіла нам про жіночий підхід у роботі, боротьбу зі стереотипами та готовність ділитися досвідом.

Ольга Лаптєва
Ольга Лаптєва

засновниця та директорка «Жіночої майстерні меблів» в Одесі
Закінчила Південноукраїнський педагогічний університет ім. К. Д. Ушинського за спеціальністю «Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво». З 2013 року працювала на керівних посадах меблевих салонів та студій

Перший салон інтер’єру відкривала не для себе

Я закінчила в Одесі факультет живопису, але не уявляла свого життя в ролі художниці. Тодішні 90-і – це були дуже голодні роки. Заробити на життя малюванням було неможливо. Коли ми вчилися створювати інтер’єри, я почала заглядатися на дизайн. Залишивши стіни університету, я зрозуміла, що мені потрібне спілкування, якийсь драйв, щоб кожен день кудись іти й щось робити. Не могла я просто зачинитися в майстерні й писати картини. Та й на той час вони нікому не були потрібні.

Одна з одеських прогресивних компаній у 2014 році взяла мене до себе відкривати новий салон інтер’єру «з нуля». При чому я не знала, як це робити, але вони мене запевнили: «Та ми ж з тобою, в тебе є дослід, ти така класна». Вони повірили в мене більше, ніж, напевно, я сама. А на той момент я вже дійсно досить довго працювала у цій сфері. Інвестори дали мені велику суму грошей, сказали, щоб я потім принесла чеки. Я написала бізнес-план, і вони були вражені. Тому що до мого приходу підрахунки були на більшу суму витрат.

Починала справу не з нуля, а з мінуса

Ще коли я там працювала, у моїй церкві запустили освітню програму від Католицького університету. Там я пів року безкоштовно навчалася принципів створення бізнесу, зокрема соціально орієнтованого. Закінчила навчання і зрозуміла: мені 39 років, і або зараз, або ніколи. Було страшно починати, я не могла спати ночами. Коли ти з інвесторами щось починаєш, в тебе є бухгалтер, гроші, і на них ти все робиш. А я ж була зовсім одна, та ще й через те, що саме в той час розмитнювала свою машину, в мене був борг у дві тисячі доларів. Тобто, бізнес я почала не з нуля, а з мінуса. Й от я дістала свої конспекти з навчання і по них починала все робити. Грошей не було, але була репутація. На рекламі, створенні сайту вдалося заощадити завдяки знайомствам.

Фото: www.facebook.com/olika.lapa

Перша моя інвестиція була у дві тисячі гривень: на них я тоді замовила рекламу в газетах та на дошках оголошень у місті. Написала, що роблю дизайн інтер’єру й виготовляю меблі. Першою моєю студією був орендований офіс, який я знімала спільно з колишньою колегою. Там було тіснувато, тож клієнтів брала харизмою. Люди приходили, дивилися на те приміщення, бачили, як щось у коробках лежить, а зразків меблів зовсім мало. І я розуміла, які в них думки. Пояснювала, що я класний профі, але початківець: «От назбираю гроші, і тоді знайду щось краще».

У роботі поєднали важко поєднуване

За рік такої роботи я назбирала п’ять тисяч доларів і відкрила свою студію «Жіноча майстерня меблів». Вона у нас невелика – 35 метрів. Раніше на цьому місці був меблевий магазин. Оренда була дешевою, але приміщення було в жахливому стані.  Довелося за свій кошт робити ремонт.

Я розуміла, що якщо це студія дизайну, то мені треба показати, що я вмію. Зараз ми тут одночасно робимо дизайн інтер’єрів і виготовляємо меблі. Я жодної фірми не знаю в Одесі, яка б об’єднувала ці дві сфери. Дизайнерів я набираю таких, що можуть і те, й те робити – «універсальні бійці».

Говоримо з клієнтами про безшумні спальні

Свою студію, яку відкрила у кінці 2018 року, я назвала «Жіноча майстерня меблів». На моїй попередній роботі всі директори були чоловіками, а я одна була жінка. І наша студія дуже відрізнялася від інших. Приходили наші інвестори й казали: «У нас в усіх студіях бізнес по-чоловічому директори ведуть й одна ти по-жіночому». Я запитувала, як це відчувається. І вони відповідали: «Чоловіки такі дуже аналітичні, вибудовують схеми продажів. А в тебе все емоційно, але все виходить». В інших студіях у колективах часто були конфлікти, а в нас не було. Я їх відчувала задовго до того, як вони почнуться.

І я зрозуміла, що бізнес по-жіночому в нашій сфері – це актуально й класно, тому що жінка може додати до цього процесу багато нового. До наших дизайнерів людина приходить як до гінеколога: ми говоримо про те, де вона буде зберігати труси та презервативи. Або як зробити спальню безшумною, щоб діти не чули, як батьки займаються сексом. Якщо дизайнер нормально робить проєкт, він повинен знати досконально, як родина веде життя.

Ми навіть запитували у клієнтів, чи хочуть вони змінити щось у харчуванні, наприклад, сісти на дієту. Тоді робимо таке перепланування, щоб кухня була окремо, не було нічого яскравого для апетиту, а холодильник не стояв у двох метрах від телевізора. Одна наша замовниця каже, що коли нас розшукувала, то попросила подругу: «Дай мені мебельників, які попрацюють зі мною душевненько». І от так за нами закріпилась така репутація, що ми робимо «душевненько». 

Клієнти просять установниць меблів у бікіні

Я багато бачила жіночого бізнесу, але в таких напрямках як, наприклад, б’юті-індустрія. Жіночий бізнес у головах українців — це якась кондитерська, салон краси, магазин одягу. А ось в індустрії меблів їх зустрінеш не часто. Я не знаю жодної жінки, яка б самостійно започаткувала дизайн-студію чи меблеву майстерню. 

Але є й інша сторона медалі. Коли я працювала директоркою салону, відчувала чимало сексизму від усіх. Коли наш власник дзвонив до вантажників, то вони нормально з ним розмовляли. А коли телефонувала я і казала, що в цю вантажівку поміститься чотири комплекти, бо я все прорахувала, то чула у відповідь: «Та що ти в цьому розумієш? Якщо ти така розумна, то йди вантаж сама». І починалися далі такі образи як от «Як з тобою чоловік живе? Ти ж така нудна». Не знаю жодного директора-чоловіка, якому б сказали: «Як з тобою жінка живе?». І хоча я регулярно з цим зіштовхувалася, я не плакала і просто йшла вперед.

Зараз наші дівчата у майстерні теж іноді зіштовхуються з сексизмом. Клієнти є всякі: хтось з гумором, хтось серйозно. Бувало таке, що казали: «Ви тут, напевне, всі такі феміністки». Розверталися і йшли від нас. Був випадок, коли чоловік каже: «А в бікіні до мене приїдете кухню ставити?». Схоже, він подумав, що ми не меблі робимо, а завуальовано надаємо якісь ескорт-послуги. Багато людей дзвонять і з гумором починають з питання: «А чому саме “Жіноча майстерня меблів”?». І ми, жартуючи, відповідаємо: «А що ви проти дівчат маєте?». Підтримуємо у розмові цю нотку, яку задав клієнт. Це завжди привід вибудувати з ним більш розкуті відносини.

Установники прийдуть до вас із капцями та пилотягом

У нас невелике виробництво: в команді є конструкторка, начальниця виробництва, є люди, які збирають і встановлюють меблі, та два водії. Переважно в нас працюють жінки, але фізично важку роботу виконують хлопці, як, наприклад, виготовлення меблів. З нами вже більш як два роки працює й мій чоловік. Він займається доставленням, прийманням товару – технічними речами, які я не можу проконтролювати. Спочатку мені було складно з ним, перші пів року я думала, що ми розлучимось. Але потім навчилися відокремлювати робочий процес від особистого, і вже все гаразд.

Фото: www.facebook.com/womenmasters

Наш сенс навіть не в тому, щоб працювали всі жінки, а в тому, щоб були жіночі цінності: родина, сім’я, будинок. Всі меблі, які ми виготовляємо, приїжджають до клієнта вже зібрані, щоб не залишати сміття. Аби зробити всю «брудну роботу», наші люди виходить на балкони, приходять із пилотягом і прибирають за собою. Тобто, це такі речі, які для жінок дуже важливі, а чоловік навіть не подумав би про таке. У нас майже всі працівники-установники меблів – старшого віку, щоб жінка не боялась якихось молодих і хамовитих людей. Вони беруть із собою капці, щоб перезуваються, у них шкарпетки не мають неприємного запаху. Для тих, хто замовив у нас кухню, ми даруємо мило ручної роботи. Це дрібниці, але так ми хочемо зробити людині щось приємне. Нашим клієнтам має бути комфортно з нами, адже люди, які мають ремонти, й так у постійному стресі. 

Читайте також: Панорамні вікна й сонячні батареї. Як архітектор Алекс Валентіров створив дитсадок, якому дивується світ

Знайдемо для вас меблі під будь-який бюджет

«Жіноча майстерня меблів» розташована в Одесі на вулиці Прохорівська, 14. Ціни в нас – не «київські». Технічна частина (планувальні рішення, зокрема електрика і сантехніка) коштує від 5 до 8 доларів за квадратний метр. А якщо це дизайн з візуалізацією, то тут залежить від оздоблення інтер’єру: від 10 до 15 доларів. Звісно, якщо це якийсь простий дизайн, то це дешевше, а якщо класика, неокласика чи складне декорування, то дорожче.

За останній рік ми протермінували лише одне замовлення, й то на один день. Час виконання проєктів залежить від клієнта, тому що нам, щоб технічно це зробити, потрібно максимум два тижні. Але робота з клієнтом має свою етапність, і ми проробляємо проєкт дуже скрупульозно. Ми не можемо робити план електрики й розеток, якщо покупець не затвердить меблі. А якщо просто намалювати план меблів, то він нічого не зрозуміє. «Жіноча майстерня меблів» робить меблі як сама («лакшері» рівень), так і має асортимент фабричних дешевших меблів. В Одесі дуже часто практикується, коли роблять ремонт у житлі під оренду. Такі клієнти не хочуть витрачати багато грошей, але їм треба, щоб було стильно і красиво. Я не бачила в жодному салоні міста, щоб поєднували дорогі й дешеві меблі. А ми маємо все на будь-який бюджет.

Дизайн інтер’єру – вже не для еліти

Приблизно 7-10 років тому дизайн інтер’єру – це було щось елітарне, «прості смертні» його не замовляли, а робили ремонт на власний розсуд. Зараз все більше людей середнього достатку звертаються до дизайнерів за проєктом, тому що це економія коштів. «Жіноча майстерня меблів» створює візуалізацію, таку собі дорожню карту, після чого клієнт розуміє, що він отримає. Люди часто нівелюють цінністю середовища, в якому живуть, а це дуже сильно впливає на нашу психіку. Ми можемо не усвідомлювати, але якщо в нашій оселі щось невідремонтоване, занадто яскраві кольори, не гармонійний вигляд, то ми можемо відчувати дискомфорт. Особливо це актуально розуміти зараз, в період пандемії, коли багато людей почали працювати вдома.

Нещодавно в межах стипендійної програми від громадської організації «Лібертас» я написала серію тренінгів та семінарів про відкриття соціально орієнтованого бізнесу. Зараз готуюся до представлення: це буде серія вебінарів і семінарів. Сподіваюся, що це навчання допоможе багатьом, як і мені свого часу. Розраховую на широку аудиторію, зокрема на колишніх бійців АТО, матусь у декреті та студентів. Цей тренінг – більше мотиваційний. А ще це як методичка, що треба робити в бізнесі.

Коментарі

Суспільство

Молодь у Павлограді разом з владою ухвалює рішення на користь громади. Як їм це вдається

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

24 активісти заснували Молодіжну раду для впровадження змін у Павлоградській громаді на Дніпропетровщині. Проте, щоб стати містком між молоддю та владою їм потрібна була допомога. Громадська організація «Агенція економічного розвитку міста Павлоград» відгукнулася на цей запит та провела серію тренінгів для молоді, на яких навчила писати грантові заявки, самопрезентації та взаємодії з владою.   

ШоТам дізнався, як у Павлограді налагодили співпрацю з молоддю, органами місцевої влади та громадськими активістами.

Як молодь навчилася впливати на рішення влади

Керівниця ГО «Агенція економічного розвитку міста Павлоград» Наталія Чумак  розповідає, що ідея провести навчання для молоді виникла, коли у травні почав формуватися склад Молодіжної ради. Учасники не мали досвіду у реалізації проєктів, тому для них організували навчання у межах проєкту USAID «Демократичне врядування у Східній Україні». 

«Ми хочемо, щоб наша молодь була досвідчена, кваліфікована та знала, як комунікувати з органами місцевого самоврядування (ОМС), тому вирішили допомогти їм у цьому», — каже Наталія Чумак. 

Наталія Чумак проводить тренінг для молоді у Павлограді. Фото надала Наталія. 

Протягом 6 тренінгових занять з травня по липень на базі Центру «Ідея» Школи молодого лідера, учасники навчались комунікаційним та лідерським якостям. Вони дізналися, як ОМС може співпрацювати з громадським сектором. Також ознайомилися з роботою активних громадських організацій та основних дорадчих органів у Павлограді.

«Ми навчили молодь процесам партисипації, тобто можливості впливати на рішення влади. Також вони вже вміють писати заявки на залучення грантових коштів. Крім цього, були тренінги з медіаграмотності. Ми, як тренери давали мінімальний теоретичний блок, а більше практики, щоб зацікавити молодь та наочно продемонструвати вивчене», — розповідає Наталія.  

Тренінг відвідувало 15 осіб з Молодіжної ради, і ще 45 представників молоді на додаткових навчаннях. 

Фото з тренінгу, яким поділилася Наталія Чумак

Серед запрошених гостей були представники Молодіжної ради міста Тернівка, які мають успішно реалізовані проєкти. Учасники спілкувалися між собою, обмінювалися досвідом, розглянули завдання та виклики, які можуть виникнути під час роботи Молодіжної ради. А на завершальному занятті обговорили співпрацю з органами місцевого самоврядування.

«У молоді є багато цікавих ініціатив, але вони, на жаль, не знають, куди з цим звернутися. Їм важливо знати, як співпрацювати з різними інституціями для успішної реалізації ідеї. На одному з тренінгів, ми залучили мера Анатолія Вершину та депутата Андрія Чернецького. Вони розповіли, як формується бюджет міста, коли краще приходити з ініціативами та, як можуть допомогти молоді з працевлаштуванням», — каже Наталія.

Міський голова міста Павлоград Анатолій Вершина розповідає, що молодь й інших місцевих жителів важливо ознайомити з діяльністю органів місцевого самоврядування.

«З власного досвіду можу сказати, що до роботи в ОМС, я не розумів, чим вони займаються. А цей орган забезпечує життєдіяльність всієї громади», — каже Анатолій Вершина. 

Тренінг для молоді з міським головою Анатолієм Вершиною та депутатом Андрієм Чернецьким. Фото надала Наталія Чумак

Наталія Чумак додає:

«Коли молодь розуміє принципи роботи міської ради, які закони регулюють її діяльність — це допомагає їм конструктивно вести діалог з владою та реалізовувати свої ініціативи». 

Які проєкти вдалося реалізували, а що ще у планах 

За час навчання молодь змогла реалізовувати свої ідеї, залучила партнерів та винесла пропозиції до влади. Також вже разом з благодійними фондами, органами місцевого самоврядування проводять заходи на підтримку бригад ЗСУ. 

У складі Молодіжної ради Павлограда є тренер, який запропонував виділяти матеріальну допомогу для спортсменів, які займають призові місця на чемпіонатах Європи та світу.  

«Завдяки співпраці з міським головою, ми змогли реалізувати ідею фінансування спортсменів. Тепер у дітей є більше заохочення займати призові місця. Я б хотів, щоб юні спортсмени показували професійний рівень на змаганнях», — розповідає заступник голови Молодіжної ради Олександр Волошин.  

Також Олександр провів ранкову зарядку за донат, таким чином вдалося зібрали кошти на дрон та газові балони. Тепер планує провести благодійний пробіг та велопробіг, щоб купити необхідне для військових.

Учасниці тренінгу. Фото надала Наталія Чумак

Крім цього, молодь вже проводить круглі столи та дискусії із залученням громадськості, влади та медіа, які допомагають їм у реалізації ініціатив.  

«Я зустрічаюся з Молодіжною радою кожного місяця, щоб обговорити різні питання, їхні та мої пропозиції, адже ми разом вчимося жити по-сучасному. Після навчання реалізували декілька проєктів з молоддю, зокрема благодійні заходи, акції з благоустрою громади. Також у місті вже діє Програма молодіжного підприємництва. Я ще мрію створити проєкт молодіжного житла. Адже без молоді ми нікуди — це рушійна сила громади», — ділиться міський голова Павлограда.

Учасники тренінгу виконують практичне завдання. Фото надала Наталія Чумак

Наталія разом з Молодіжною радою обговорюють плани на майбутнє і варіанти можливої співпраці, тож проєкти у них ще попереду: 

«Ми вже запланували реалізацію одного з проєктів, який буде спрямований на допомогу в протидії з дезінформацією. А на найближчі плани — це психоемоційна підтримка молоді. Також будемо проводити ще схожі навчання, адже бачимо зацікавленість у них. Якщо будуть запити на певні тренінги — наша команда з радістю допоможе молоді».

Коментарі

Читати далі

Суспільство

За 40 км від кордону з рф і майже без води: як громаді на Сумщині завдяки співпраці вдається долати виклики

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Охтирська громада постійно обстрілюється. Часто прилітає на об’єкти систем водопостачання і водовідведення. До того ж ця громада на Сумщині розташована на межі тектонічних плит і розломів — у таких зонах труби зміщуються, згинаються, тріскаються або навіть розриваються. Треба часто проводити ремонт.

Віктор Кузьменко — пенсіонер, який мешкає в Охтирці на Сумщині. Чоловік та інші жителі могли залишатися без води кілька тижнів. Та в громаді знайшли спосіб розв’язати цю проблему. Розповідаємо, як саме.

Тягали відрами воду з колодязя, щоб полити город

Раніше через постійні ремонти Віктор змушений був запасатися водою:

«Тягати відра води з колодязя або джерела вручну, особливо коли тобі вже далеко за шістдесят це не просто неприємно, а й фізично важко».

Чоловік додає, що без поливу городина у його господарстві згоріла майже повністю. Для нього город — основне джерело їжі та доходу. 

«Перець, кабачок, огірки, помідори… Все погоріло. Картопля взагалі не дала того врожаю, на який сподівався. Сухий ґрунт, без поливу, просто знищував все, що так важко вирощував», — ділиться чоловік. 

Вибухами потужних авіабомб у місті порвало комунікації. Фото: sil.media

Вибухи пошкодили водопроводи, знищили насосні станції та очисні споруди

Охтирка була серед перших міст, які зазнали інтенсивних атак росіян. У місті зруйнували житлові будинки, інфраструктуру, школи та лікарні. У березні 2022 року російська авіація знищила будівлю місцевої електростанції, залишивши місто без електрики. Через зруйновані електромережі, які живили насоси, у багатьох населених пунктах вода зникла на невизначений час. 

Заступниця міського голови Охтирки Надія Питюкова каже, що вибухи пошкодили водопроводи, знищили насосні станції та очисні споруди, через що вода просто не могла дістатися до людей. 

«Земляні роботи, які мають проводитися якнайшвидше, розтягувалися на тривалий період, бо у нас не вистачало необхідної техніки та ресурсів. Щоб відновити критичну інфраструктуру, ми змушені були звертатися за допомогою до сусідніх громад та приватних компаній», — розповідає Надія. 

Надія Питюкова – заступниця мера Охтирки. Фото надала Надія

Та наприкінці 2022 року Охтирська громада стала партнеркою Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» і у межах цієї співпраці отримала сучасний екскаватор-навантажувач. Це стало справжнім порятунком. 

Екскаватор-навантажувач незамінний під час аварій 

Коли виникають проблеми з водопостачанням через постійні розриви труб, екскаватор-навантажувач може швидко викопати траншеї для заміни пошкоджених ділянок або навіть допомогти з риттям свердловин. 

А ще він незамінний під час аварій, коли потрібно швидко дістатися до пошкодженої труби або очистити місце від уламків після обстрілів. Раніше такі роботи займали багато часу і зусиль, а тепер усе робиться в рази швидше. 

У Проєкті USAID «ГОВЕРЛА» надали Охтирській громаді екскаватор-навантажувач. Фото: Надія Питюкова

Віктор Кузьменко розповів, як одного разу екскаватор допоміг швидко відремонтувати трубу біля його дому. 

«Раніше, як тільки труба лусне, ми могли чекати тижнями, поки привезуть техніку та людей для ремонту. А тепер екскаватор приїхав, викопав яму буквально за пів години, і майстри одразу взялися за роботу», — розповідає чоловік. 

Окрім ремонту систем водопостачання та водовідведення екскаватор дають місцевим жителям у користування безкоштовно. Надія Питюкова розповідає, нещодавно місцевий житель звернувся до громади і попросив екскаватор для того, щоб викопати свердловину і забезпечити своє господарство водою. Техніка допомогла швидко виконати всю важку роботу і значно заощадила витрати на буріння. 

Екскаватор-навантажувач може виконувати багато різних завдань — від дорожніх робіт до будівництва та сільськогосподарських проєктів.

Екскаватор-навантажувач, який передали у Проєкті USAID «ГОВЕРЛА».  Фото надала Надія

Допомагають жителям у важкі зимові місяці

У громаді постійно шукають нові способи, як полегшити життя своїм мешканцям. Наприклад, раніше вони платили гроші за те, щоб приватні компанії обрізали дерева і прибирали купу гілок, що залишилися після обрізки. Натомість зараз завдяки трьом сучасним подрібнювачам гілок ARPAL АМ-200БД-К, які тепер є в громаді завдяки співпраці з Проєкту USAID «ГОВЕРЛА», ці гілки перетворять на корисний ресурс.

«У нас є комунальні заклади, яким ми будемо передавати це гілля та подрібнені повалені внаслідок обстрілів та стихій дерева. Тобто у нас є такі котельні, які можуть використовувати деревину як альтернативне джерело для опалення будинків у важкі зимові місяці», — розповідає Надія. 

Подрібнювачі гілок ARPAL АМ-200БД-К від Проєкту USAID «ГОВЕРЛА». Фото надала героїня

Зараз громада бере участь в різних грантових програмах щодо встановлення сонячних батарей. Грантодавці визначають потреби громади і покривають витрати на реалізацію проєкту — повністю або частково.

«Зараз ми виграли грант на встановлення сонячних батарей на лікарню. У сонячний день такі системи можуть виробляти до 250 кВт електроенергії. Цього вистачить, щоб забезпечити електрикою критично важливі відділення», — каже заступниця міського голови Охтирки. 

40 км — саме стільки напряму відділяє Охтирку від кордону з Росією. Попри постійні обстріли жителі не полишають свої домівки. Навпаки, вони активно беруть участь у всіх можливих програмах, щоб покращити життя своїх мешканців:

«Наше маленьке містечко майже на кордоні, і тому війна прийшла до нас 24 лютого з танками і градами. Нас намагалися зламати, але в них нічого не вийшло. Розуміємо, наскільки сьогодні важко щось роботи у громаді, адже у нас дуже небезпечно. Але все одно робимо. Деякі ідеї подаємо по кілька разів, якщо бачимо доцільність проєкту. Доопрацьовуємо, вдосконалюємо їх і знову відправляємо на конкурс, тому що розуміємо, що це життєво необхідно для нашої громади», — каже Надія.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

«Поле за полем очищуємо нашу землю від мін». Як на Харківщині аграрії стали демінерами

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про відбудову громад.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про відбудову громад.
Чому ми його робимо?

Це українці, які після початку повномасштабної війни потрапили під російську окупацію та були звільнені ЗСУ. Місцева влада, мешканці та волонтери діляться досвідом відновлення. Ці рішення жителі все ще окупованих міст та сіл можуть застосувати після звільнення, аби подолати наслідки окупації.

У перші дні повномасштабного вторгнення на агропідприємстві «Колос», що на півдні Харківщині, працівники будували лінію оборони. Бувало таке, що поряд падали снаряди та літали ворожі літаки, проте люди кожен день виходили на роботу. 

Через міни тисячі гектарів землі стали непридатними для обробки. Директор «Колосу» Андрій Воронкін вирішив допомагати їх розміновувати та заснував підприємство «Гуманітарна безпека», працівники якого пройшли навчання на демінерів. ШоТам розповідає, як аграрії опановували нове ремесло. 

«Обробляли поля біля лінії фронту й навіть в окупації»

«У 2022 році окупанти дійшли до нашої території, але ми все одно обробляли поля біля лінії фронту, а деякі — навіть в окупації. Проте коли я побачив, як на протитанковій міні підірвався трактор, а на касеті — комбайн, через що постраждали хлопці, то ухвалив рішення: спочатку перевіряти територію, а тоді пускати техніку», — каже Андрій Воронкін. 

У вересні 2022 року після деокупації військові сапери та працівники ДСНС не встигали розміновувати населені пункти. Андрій звертався до них з проханням перевірити поля, щоб їх засіяти, та йому відповіли, що насамперед на фахівців чекають заміновані об’єкти критичної інфраструктури та домівки людей. 

«Ми зрозуміли, що чекати допомоги потрібно не один місяць. Вирішили, що можемо допомогти собі самі».  

Залишок від снаряда до РСЗВ на одному з полів підприємства. Фото надав Андрій Воронкін 

У травні 2022 року Андрій разом з товаришем обстежував поля — в армії він отримав військову професію сапера, тому деякі навички з розмінування в нього залишилися: 

«Ми вдвох знімали міни, вивозили касети й уламки ракет, а коли знаходили бойові частини, які не розірвалися, викликали військових саперів і ДСНС. Разом з ними витягували тракторами на край поля вибухонебезпечні предмети й там підривали».

За три місяці чоловік узяв на підмогу ще декількох хлопців. У вересні зрозумів, що вони не встигають очистити поля до посіву, тому окремо набрав чотирьох людей і відправив їх на навчання з гуманітарного розмінування у селище Нова Водолага. 

Вибухонебезпечні предмети, які демінери знайшли на полі. Фото: Андрій Воронкін

«У березні 2023 року ми закупили за власні кошти необхідне обладнання та амуніцію, щоб хлопці могли безпечно працювати — вони мають гаки-кішки, міношукачі, п’ять джипів, спеціальну машину та трактори для розмінування. Спочатку думали, що виділимо два-три мільйони, але на сьогодні витратили понад 15 мільйонів». 

Коли Андрій побачив, що фермери та агропідприємці покинули багато земель, він вирішив взяти в оренду і їх, тож додалося ще 15 тисяч га замінованих полів. Також агробізнес працевлаштував людей, чиї керівники виїхали — до повномасштабного вторгнення там працювали 52 робітники, а зараз — 174.  

Четверо демінерів не впоралися б з цим обсягом роботи, тому Андрій створив підприємство «Гуманітарна безпека», у межах якого навчання від ДСНС пройшли ще 15 людей. 

«Думали свої землі розмінувати, а вийшло, що розміновуємо й сусідні поля. Зараз у нас 47 людей працюють у підприємстві, серед них 19 саперів. Ми продовжуємо відправляти людей на навчання, щоб збільшити кількість саперів і брати участь у програмах розмінування, які дає держава».

Щоб працювати офіційно, підприємство отримало сертифікат відповідності на право розміновувати території, адже закупило все необхідне обладнання та пройшло перевірку.  

Сапери підприємства «Гуманітарна безпека» забирають з поля ще один вибухонебезпечний предмет. Фото: Андрій Воронкін 

Як проходить розмінування

Андрій наголошує, що демінер не йде в поле, поки командир не проведе інструктаж з техніки безпеки, адже здоров’я людини — це головне. 

«Сапери за півтора року своєї роботи не мали поранень. Коли вони бачать щось небезпечне, наприклад, розтяжки, то викликають ДСНС і разом з ними все ліквідовують»

Ось як це відбувається:

  1. На поле виїжджає група з п’яти демінерів, їхній командир, інженери, медична сестра, машина швидкої допомоги та автомобілі для перевезення обладнання.
  2. Спочатку група розбиває табір, у якому окремо стоїть «швидка» та столи для перегляду ситуації на полі з квадрокоптера.
  3. Потім демінерам проводять інструктаж, і тоді вони обстежують території навколо замінованого поля. Далі місцевість загороджують спеціальними прапорцями з червоно-білою стрічкою, щоб туди ніхто не заходив. 
  4. Група демінерів з командиром шеренгою виходить на поле. За одним демінером ідуть двоє інженерів, які стежать за технікою безпеки та контролюють, щоб міни чи снаряди не здетонували. Вони проходять метр за метром з міношукачами. Небезпечні предмети позначають на мапі та ставлять біля них прапорці. Після цього вирішують, що робити далі, — виносити міни з поля чи викликати ДСНС або військових саперів. Зазвичай на одному полі демінери знаходять від 300 до 600 вибухонебезпечних предметів.

«Усе те, що можуть повторно використати наші Збройні сили України, ми їм передаємо. Інше ліквідовують військові сапери та ДСНС, а металобрухт ми забираємо. Отак поле за полем очищуємо нашу землю від мін і сіємо на ній пшеницю та соняшник»

Підприємство вже передало військовим знайдені справні танки та броньовані машини. Крім цього, відправило для ЗСУ понад 5 тисяч протитанкових мін.

Андрій у ворожому танку, який знайшов на полі. Фото надав Андрій Воронкін

Один з працівників «Гуманітарної безпеки» Сергій Семенюк раніше працював продавцем побутової техніки, а тепер він — сапер гуманітарного розмінування:

«Роботу сапера запропонував мій товариш, який теж тут працює. Розміновувати страшно було, є і буде, але ми звикли працювати на благо нашої країни, попри страх. Зазвичай знаходимо на полях протитанкові міни, снаряди реактивних систем залпового вогню “Смерч” та “Ураган”».

«Підприємство працюватиме ворогам на зло»

Андрій підрахував, що станом на 1 січня 2024 року його агробізнес отримав збитків на близько 100 мільйонів гривень. За три роки вони відбудували три великі токи — майданчики для обмолоту, очищення й провіювання зерна, — адже в одному касетні снаряди побили дах, а у два інші було пряме влучання «Граду». Також агрофірма платить оренду за заміновані поля незалежно від того, чи їх обробляє, тому за цей рік матиме ще близько 15-18 мільйонів збитків. 

«Великих прибутків немає, але зарплату всі отримують вчасно. Підприємство буде працювати ворогам на зло!», — каже Андрій. 

За 2022 та 2023 рік «Гуманітарна безпека» опрацювала близько 9 тисяч га землі. На полі, яке ще в серпні 2023 року було заміноване, вже зібрали озиму пшеницю, а цього року на очищених від мін полях збирають соняшник. Наразі в агропідприємства «Колос» залишаються замінованими близько 5 тисяч га землі. 

Директор агропідприємства біля цьогорічного врожаю. Фото надав Андрій Воронкін

«Мої поля межують з Донецькою областю. Зараз до Покровська приблизно 52 км, а ви знаєте, яка там ситуація. Ракети та дрони через наші землі постійно літають у бік Дніпра, Павлограда, Харкова. Якщо наступ піде далі, то ми станемо на захист, як у 2022 році — будемо боротися разом зі Збройними силами України. Ми все робимо для того, щоб росіян не пустити на територію Харківської області».

Коментарі

Читати далі