Новий рекорд. Міноборони пришвидшило передачу дронів на фронт

Кабмін затвердив правила перевезення тварин у автобусах міжміського та міжнародного сполучення. Пункти вимог розробляли Міністерство розвитку громад та територій України спільно з UAnimals.

Про це повідомили на сайті відомства.

В Україні вперше встановили чіткі правила умов транспортування тварин в автобусах. У міністерстві підкреслили, що ці зміни сприятимуть підвищенню комфорту пасажирів, безпеки перевезень та дотриманню гуманного поводження з тваринами.

«До цього часу ми мали нечіткі й неоднозначні норми, які визначали, як саме перевозити тварин у міжміських та міжнародних автобусах. Це створювало плутанину для пасажирів, водіїв і перевізників», — виголосив заступник Міністра розвитку громад та територій Сергій Деркач. Посадовець додав, що таким чином ми наблизилися до європейських стандартів.

Читайте також: УЗ випустила перший безбар’єрний вагон для пасажирів на кріслі колісному (ФОТО)

У нових правила врахували особливості перевезення тварин різного розміру та ваги. Обов’язкове правило для всіх домашніх улюбленців — це наявність ветеринарного документа. 

Основні вимоги для перевезення тварин:

• Дрібні тварини вагою до 10 кілограмів — собаки, коти, декоративні птахи, гризуни можуть подорожувати автобусами в спеціальних контейнерах, клітках або сумках із абсорбуючим дном. Таку тварину дозволяють розмістити на руках, під сидінням або на окремому місці за умови викупу цього місця за тарифом дорослого пасажира.
• Собак середнього та великого розміру (10 – 45 кілограмів) перевозять лише в наморднику та на повідку. Господар повинен викупити всі сусідні місця в одному ряду та розмістити тварину на підлозі на спеціальній підстилці. Використовувати сидіння для розміщення тварини забороняють. Одночасно в салоні дозволяють перевозити не більше однієї домашньої тварини або двох, якщо їх супроводжує одна людина. 
• Собаки вагою понад 45 кілограмів можуть перевозитися лише відповідно до окремих умов перевізника на спеціально обладнаному транспорті.
• Собак-поводирів, які супроводжують осіб з інвалідністю, перевозитимуть безкоштовно, без викупу місць, у наморднику та на короткому повідку — поряд із пасажиром-господарем.

Рішення Уряду набуде чинності після офіційної публікації. Детальніше ознайомитися з правилами можна за посиланням.

Нагадуємо, що в ЗСУ розповіли про кішку з Бахмута, яка дісталася до військових під обстрілами (ФОТО).

Фото обкладинки: Freepik

Семеро українських дітей змогли врятуватися з тимчасово окупованих територій. Поверненням опікувалася команда Bring Kids Back UA та Офіс Омбудсмана України.

Про це повідомив керівник офісу президента Андрій Єрмак.

В Україну повернули дітей віком від 6 до 17 років. Їхні сім’ї проживали під постійним тиском окупаційної влади — їх примусили отримати російські документи, забороняли говорити українською, погрожували позбавити батьківських прав і створювали перешкоди у доступі до медичної допомоги та свободи пересування.

«Сьогодні ці родини знову можуть жити вільно, а діти навчатися українською мовою», — зазначила команда ініціативи Bring Kids Back UA.

Нагадуємо, що українські бійці без втрат вийшли з оточення на Донеччині.

Також ми писали, що дівчинка Ліза зустрічала звільнених полонених із прапором, а пізніше вони приїхали подякувати особисто.

Фото обкладинки: Freepik

Імена наших геніїв часто лишаються забутими через вплив радянської влади. Одним з таких імен є Василь Барвінський — унікальний та самобутній композитор, що підкорював Європу і плекав українське музичне мистецтво.

ШоТам дослідили, яким було життя Барвінського і як він, навіть пройшовши заслання, лишився вірним музиці. 

Василь зростав у інтелігентній родині

Василь Барвінський народився у 1888 році на Тернопільщині у родині українських інтелектуалів — священників, письменників, громадських діячів. Наприклад, дядько майбутнього композитора Володимир Барвінський заснував першу щоденну українську газету «Діло», а батько — Олександр, представляв інтереси українців у австрійському сеймі, заснував Наукове Товариство ім. Тараса Шевченка і рішуче відстоював ідею соборності України.

Тому з самого дитинства Василь зростав в атмосфері культури та мистецтва, у будинку сім’ї бували знамениті українці, про яких зараз ми читаємо у підручниках, — Михайло Коцюбинський, Богдан Лепкий, Пантелеймон Куліш, Микола Лисенко. Відомий композитор помітив талант хлопця і напророчив йому музичну долю. Любов до нот та звуків прищепила Василеві й мати Євгенія — піаністка та хорова диригентка. Невдовзі хлопчик почав опановувати фортепіано, хоч і вступив до університету на юриста. Але правничий фах так і не став важливішим за музику, тому молодий Барвінський вирушає до Праги, аби стати тим, ким йому судилося.

Але закордоном Василь не лише вчився і писав музику, а й познайомився з майбутньою дружиною Наталею, донькою фізика та винахідника рентгенівських променів Івана Пулюя.

Його «Колискова» на рівні зі «Щедриком»  

Завдяки Барвінському українська музика збагатилася новими жанрами — наприклад, композитор створив перший цикл фортепіанних прелюдій, перший в історії нашої музики секстет (ансамбль із шести виконавців), першу симфонічну рапсодію. 

«Неможливо оминути факту уславлення імені Барвінського знаменитою Українською Республіканською Капелою Олександра Кошиця. Поруч з хітом – “Щедриком” М.Леонтовича, “Колискова” Барвінського сприймалася у виконанні цього фантастичного живого голосового оркестру як “коли-небудь осягнене чоловіком чудо” (за бразильською газетою “Corregio Paulistano”)», — коментує музикознавиця Лілія Назар-Шевчук. 

Василь мав намір залишитися у Празі й будувати своє життя та кар’єру там, але за проханням батька повертається до Львова. Там він у 1915 році очолив Вищий музичний інститут ім. Миколи Лисенка (пізніше — Львівська консерваторія). Так показав себе не лише хорошим композитором, а й педагогом. Композитор Василь Витвицький пригадував про Барвінського: 

«При перших зустрічах мене вражали дивні, начебто неправильні риси його обличчя. Та чим далі, тим виразніше я бачив і відчував, як з нього промінювала лагідність, шляхетність і внутрішне сяйво. Голова була прикрашена довгим, хвилястим волоссям. Барвінський був людиною середньою на зріст. Хода в нього була досить жвава, але м’яка. У руках невідступна грубезна течка, в якій він не раз довго колупався, поки знайшов те, що було потрібне. Був завжди дбайливо одягнений».

У 1939 році життя у Львові перестало бути безхмарним. Радянський союз окупував цю частину України і тиск став дуже помітним. Василь Витвицький пригадував, як їх змушували вчити російську, а через погані успіхи вчителька казала:

«Ви, товариші, прикладайтеся пильніше до науки російської мови. Бачите, тепер у вас тут усе ведеться по-українському, але за два-три роки панівною буде тут мова російська і без неї вам не обійтися».

Після цього не забарилися і арешти:

«Ми ж були свідками арештів і вивозів людей, ні в чому не повинних, у більшості таких, що терпіли й за попередньої, польської влади. У самому Львові страшні новини розносили час від часу працівники залізниць: на такому то й такому пункті далеких позаміських рейок збирають щораз більше вантажних вагонів. На кого черга?», — пише у спогадах Василь Витвицький.

Звісно, композитор такої величини та впливу, Василь Барвінський не міг не привернути увагу каральної системи союзу. 

«Понад 30 років, аж до свого арешту в 1948-му, він неформально керував усім музичним життям Галичини. Будував містки між культурою різних частин України. Очевидно, саме за це радянська влада “нагородила” його вже в 60-літньому віці десятьма роками у ҐУЛАҐу…Він не мусив звідти повернутися. Однак повернувся», — каже Максим Стріха, член Асоціації українських письменників

Заговорили мовою музики — у засланні

Для совєтів не потрібні були особливі підстави для арешту Василя Барвінського — вистачало його походження і яскравої ролі в українській музиці. Та все ж підозрювали, що він «кадровий український націоналіст, агент англійської та німецької розвідок, німецький спільник». Зокрема і через спорідненість з Шухевичами, митрополитом Андреєм Шептицьким та з родиною дружини, мама якої була німкенею.

Врешті Василя та Наталю засудили до заслання в Мордовію, а його ноти спалили у дворі консерваторії. Кажуть, він сам підписав на це згоду, але зрозуміло, що не добровільно.

«Не всі твори Барвінського були видані, левина частка зберігалася в рукописах, багато з яких загинули у вогні, частково були знищені, частково врятовані і зібрані пізніше, особливо в діаспорі, куди люди виїжджали і везли з собою не статки, а ноти», — каже Лілія Назар-Шевчук. 

Подружжя розділили, хоч і жили вони у сусідніх табірних пунктах. Якось Барвінським дозволили зустрітися, про цей епізод згадує Анна Ґошко-Кіт, що теж опинилася у засланні:

«Відчинилися ворота — конвоїри і чергові впустили чоловіка. Він був старенький, худенький, губився у величезному чорному бушлаті. Тяжко пересував ногами… Але його обличчя світилося теплом і ніжністю. Додавши кроків, підійшов до дружини і з галантністю великосвітської людини поцілував її в одну і другу руку, обняв ніжно тонкою рукою, і довго гладив її по голові, витирав свої та її сльози, що котилися в обох з очей…»  

Розрадою для подружжя стала музика, як і в часи їхнього спільного життя:

«Чергова наглядачка повела їх до їдальні. Там стояло старе піаніно. І тут, через довгі літа розлуки, вони заговорили із собою зрозумілою їм мовою музики. То грав композитор сумні, тужливі мелодії, то грала його дружина, відповідаючи звуками зболілої, змученої душі. То були звуки надії, якогось душевного збудження і водночас туги. І грали вони цілий день, доки було дозволено побачення».

За 10 років після арешту, у 1958 році Василя відпустили на волю, і він повернувся до Львова. Усі рукописні ноти були знищені, 70-річний композитор намагався відтворити їх з пам’яті. Йому заборонили викладати й навіть заходити до консерваторії, якій він віддав значну частину життя. У 1963 році Василь Барвінський помер за рік до власної реабілітації.

Вже з 90-тих ім’я видатного композитора почало повертатися до життя. Про нього писали дослідження і віднаходили твори, його ім’ям називали вулиці та музичні заклади, аби майстер не був забутим, а його музика звучала.

Фото обкладинки: Wikiwand