Суспільство
Яйця в Instagram, жираф Ігнат та народження козенят під час вибухів. Як ферма «Копиця сіна» на Чернігівщині працює в умовах війни
Коли яєць забагато – можна ділитися ними в Instagram. А якщо молока – то на OLX. Сімейна ферма на Чернігівщині стала місцем, куди туристи почали приїжджати, аби повалятися в гамаку і позбирати ягоди на полях.
Родина підприємців Копиць також підтримує місцевих жителів та допомагає армії попри те, що останні кілька років ферма не приносить прибуток. Співвласниця ферми Марія запевняє, їй просто подобається тут працювати: «Коли я почала займатися фермою, то дійсно відчула справжній смак життя».
Про історію ферми та як «Копиця сіна» живе під час війни, Марія розповіла ШоТам.
Марія Копиць
співвласниця сімейної ферми «Копиця сіна» на Чернігівщині.
Я юристка, яка дуже любить ферму та землю
Історія ферми «Копиця сіна» почалася у 2015 році, коли батьки вирішили садити на полі зернові, а через деякий час – смородину, якою засіяли близько 10 гектарів. Цим батьки на фермі займалися близько перших трьох років бізнесу, а потім почали вирощувати ще й полуницю. Тобто спершу «Копиця сіна» була звичайним фермерським господарством, яке орієнтувалося на гуртову торгівлю. Я на той час працювала у Києві, але часто приїжджала на ферму, бо мені була цікава ця праця.
Мої батьки окрім ферми понад 25 років мають власну фабрику з виробництва м’яких іграшок. Це наш перший сімейний бізнес. А я за освітою юристка, докторка філософії в галузі права та ще викладаю в Київському національному університеті. До пандемії ковіду я працювала лобісткою в Асоціації правників України.
Люди дізналися про нас завдяки яйцям та молоку
З початком карантину я працювала онлайн і приїжджала на ферму ще частіше, аби погуляти та просто відпочити, адже тут неймовірні краєвиди. У 2019 році мама закупила 50 курей-несучок, і я думала над тим, що ж ми робитимемо з такою великою кількістю яєць. Проте тоді я вже вела Instagram ферми та ділилася красивими фото. Одного разу написала підписникам про те, що в нас багато яєць, і чи хтось хотів би для себе. Люди почали відгукуватися. А ще в нас вже тоді було кілька тварин, які подарували знайомі – корова, кінь та олені.
Молока від корови вже було багато, тому я почала реалізовувати продукцію – отримала необхідні ветеринарні дозволи та виставляла на OLX оголошення про продаж.
Одного разу мені написав незнайомий чоловік і сказав, що дуже хоче відвідати нашу ферму. Він приїхав з сім’єю, ми погуляли, я все їм показала, отримала гарні відгуки і подумала, а чому не проводити екскурсії фермою для туристів?
Я навчалася в Америці, там такий формат дуже популярний – екскурсії фермами, де можна збирати ягоди. У нас росли лохина, смородина та полуниця. Ми провели перший сезон – за літо приїхало близько 150-200 сімей. Для нас це був успіх, тому ми найняли технолога і наша ферма стала туристичною.
За перше туристичне літо приїхало близько 150-200 сімей. Фото: ШоТам.
Гедонізм у сільському господарстві
Ми ведемо два бізнеси – ферму та фабрику, тому деякі члени нашої команди працюють над розвитком обох бізнесів, зокрема, водії, механіки та будівельники. Радіємо, що забезпечуємо людей роботою і вони можуть заробляти. Під час сезону в нас зайняті 50-60 людей, а постійно на фермі працює 15 людей – доглядачі за тваринами, керівники, кухарі. Ми з батьками розвиваємо різні сфери на фермі. Я розв’язую поточні питання з керівництва, а стратегією та фінансами займається моя мама Наталія Миколаївна. Тато Анатолій Олександрович розв’язує технічні питання та керує агрономією.
На фермі живуть сільськогосподарські тварини: корови, коні, барани, овечки, кури, качки та гуси, а також єноти, олені, поні, нутрії. А ще батько захоплюється бджільництвом, завжди каже, що їде до «своїх дівчаток». Він бере мед, а також збудував апі-будинок для бджіл. Це такий гедонізм у сільському господарстві. Маємо невелике садівництво, де вирощуємо лікарські трави та квіти – петунії, пеларгонії, гортензії. І, звісно, продаємо всю м’ясо-молочну продукцію.
У «Копиці сіна» займаються й бджільництвом. Фото: ШоТам.
Кожен може обрати собі заняття до душі
Наші гості можуть замовити екскурсію або самостійно погуляти на фермі. Люди приїжджають, відвідують тварин, можуть у нас пообідати, гуляють територію та відволікаються від міської метушні. Хтось любить навіть просто поспати на сіні, хтось – грається з тваринами, лежить в гамаку або бігає лугом чи садом. А є гості, які просто сидять на лавочці та дегустують наливки або фотографуються в нашому саду, де є красиві фотозони. Також люди можуть скуштувати будь-який продукт на фермі. Поряд в нас Десна, тому влітку гості їздять купатися. Ми пропонуємо туристам все, що в нас є, а кожен вже самостійно обирає, що йому до душі – активний чи спокійний відпочинок.
Головна наша мета – підтримувати життя в селі. Коли я активно почала займатися фермою, то дійсно відчула справжній смак життя. Тому я покликала туристів на ферму, аби вони відчули те, що і я. Мріяла, аби вони якісно відпочили в тиші та спокої, щоб їм було максимально комфортно.
Гості завжди діляться, що в нас чудова атмосфера і тут вони відчувають справжню свободу. Особливо гарні відгуки від сімей з дітьми, які завжди забруднюються, але багато посміхаються та бігають тут щасливі. У нас на території є декоративний жираф Ігнат, який привертає увагу відвідувачів та робить ферму яскравішою та більш позитивною. Діти завжди підбігають до нього, обіймають, і помітно, що у них покращується настрій.
Діти та дорослі обожнюють жирафа Ігната. Фото: ШоТам.
Єдиний безпечний шлях проходив через наше село та ферму
Перед повномасштабним вторгненням я була на фермі, а ввечері 23 лютого повернулася до Києва. Батьки їздили у відпустку в Буковель кататися на лижах. Початок повномасштабної війни зустріли в стані шоку. Наступного дня я виїхала з Києва до Львова, сюди з відпочинку також прямували і батьки. Я їхала Житомирською трасою, куди вже заходили кадирівці, тому вціліла дивом.
На фермі працювали дистанційно, а у Львові волонтерили та відправили на Ніжин першу машину з гуманітарною допомогою. Там були необхідні речі для військових та цивільних, а ще запаси інсуліну для людей, які мають цукровий діабет.
Місцеві телефонували нам, говорили про потреби, а ми надсилали необхідне автівками. Нам вдалося зі Львова налагодити логістику відправок продуктів у Ніжин та Остерську лікарню.
В середині березня ми повернулися на ферму, хоча ще були бойові дії, але єдиний безпечний шлях проходив через наше село. Нам просто пощастило не опинитися в окупації, адже зі сторони Києва окупанти знаходилися за десять кілометрів від нас, а зі сторони Чернігова – за п’ятнадцять. Дякуємо Богу та ЗСУ, що ми вижили та маємо можливість робити свою роботу.
На одне з наших полів прилетіла ворожа ракета, але її швидко розмінували та забрали. А ще це був період, коли в нас народжували кози, тому завдяки цьому ми відволікалися від поганих новин.
Тварини допомагають пережити війну. Фото: ШоТам
Всі продукти, які були на фермі, ми роздавали односельцям та військовим. Фактично, наша ферма допомагала підтримувати життя у селі. А ще в Ніжині працювала наша фабрика іграшок, яка теж давала людям роботу. Там було страшніше, бо окупанти перебували біля самого міста, де при в’їзді знаходяться наша фабрика.
«Копиця сіна» – це моя душа
Ми стараємось допомагати нашій армії всім необхідним. Я вважаю, що це обов’язок кожного свідомого громадянина. Ми придбали вже п’ять автівок на фронт для наших військових, а батько й інші аграрії постійно підтримують захисників приладами нічного бачення та амуніцією. А ще передаємо військовим мед, адже в нас його багато.
На фермі передають мед захисникам. Фото: Facebook-сторінка «Копиці сіна»
Якщо чесно, ми думали про те, що цей сезон буде останнім, бо в таких умовах працювати важко. Фактично «Копиця сіна» не приносить нам прибутку останні два роки. Але ми дуже любимо працювати з землею і вважаємо цю справу благодатною. Тому в наступні роки плануємо хоча б зберегти її такою, як вона зараз є. Ми є одним з гвинтиків у системі економіки України. Будь-які фермери, які зараз працюють в Україні, роблять це на межі своїх можливостей.
Ця ферма – це моя душа. Я її дуже люблю та завжди відстоюю. Був такий період, коли батьки наполягали її закрити, але я переконувала, що ми маємо нею займатися.
Найбільше зараз мрію про те, щоб на фронті не гинули люди. Там воює мій брат, який є офіцером, і якого ми дуже чекаємо вдома. А ще я впевнена, що не потрібно відкладати своє життя та чекати перемоги, а жити тут і зараз.
Український бренд натуральної косметики Mr.SCRUBBER разом із 15-ю бригадою артрозвідки «Чорний ліс» випустили лінійку доглядових засобів. Половину від прибутку переказуватимуть на потреби військових бригади.
Про це повідомили ініціатори проєкту.
15-та окрема бригада артилерійської розвідки «Чорний ліс» — це формування артилерійських військ у складі Сухопутних військ ЗСУ.
До нової серії увійшли три косметичні засоби:
- концентрований шампунь для волосся й тіла;
- одеколон після душу та гоління;
- живильний крем для обличчя й тіла.
Читайте також: Астронавт NASA під час візиту до Києва закликав допомагати Україні (ВІДЕО)
Військові «Чорного лісу» зазначають, що кожна гривня з цієї співпраці допоможе забезпечити бійців необхідними ресурсами для ефективного виконання завдань.
Ініціатори проєкту також вирішили відзначити тих, хто долучиться до допомоги. У деякі набори додадуть ексклюзивні предмети від «Чорного лісу», а саме шеврони та коїни.
Нагадаємо, що Etnodim та «Хартія» випустили благодійні вишиті сорочки (ФОТО).
Фото: Mr.SCRUBBER та «Чорний ліс»
На тлі зупинки грантової підтримки від Американської агенції з міжнародного розвитку (USAID) чимало українських медіа оголосили, що вимушені скорочувати штат або й призупиняти свою роботу.
Медійники та культурні активісти б’ють на сполох: багато проукраїнського контенту може зникнути, натомість зʼявиться більше фейків і проросійських вкидів.
«Це інформаційна криза, і надважливо допомагати українцям якось тримати “зозуленьку”. Звичайно, можна подивитися смішні рілзи чи на няшних котиків — це допоможе дати психіці перепочинок. Але чи дасть це мотивацію діяти? Чи розкаже, як саме можна діяти, де шукати можливості та однодумців?» — каже співзасновник ШоТам Артем Іпатов.
Ми поговорили з Артемом про те, як ідея завірусити добрі новини на Луганщині переросла в єдине медіа позитивних новин в Україні та чи не зникнуть надихаючі шотамівські тексти й кепшени зі стрічок українців.
Артем Іпатов
співзасновник ШоТам, CEO
Ми схожі на героїв наших історій: хто і навіщо створив ШоТам
Нещодавно на сторінці ШоТам у соцмережах я побачив коментар приблизно такого змісту: «От раніше ви були круті, але коли отримали грант, змінилися». Можливо, я когось зараз розчарую, але ШоТам почався саме з гранту.
Озираючись, розумію, що історія медіа схожа на історії героїв наших кепшенів: двоє друзів-переселенців, божевільна ідея, перший «офіс» у пекарні.
Двоє друзів — це я та Сергій Колесніков: 2017 рік, ми обоє вже в Києві. Рідний Луганськ окупований. Як вимушені переселенці, ми болісно реагували на ту ситуацію, яка була в інфопросторі щодо тимчасово окупованих територій, невпевнену комунікацію держави (часто відірвану від реальності) й просто тонни фейків, які росія поширювала через усі можливі канали.
Ми розуміли, що не вистачає інформаційного продукту, який не залежатиме ні від політиків, ні від олігархів, та протистоятиме брехні й маніпуляціям рф. А головне — показуватиме, що не все так погано, як нам здається чи як нас хочуть переконати.
Про медіа навіть не йшлося. Максимум, про який ми тоді мріяли — це запуск інформаційної кампанії на фейсбуці на території Луганської та Донецької областей, але й на це потрібні були кошти. І тут доля звела нас із грантовим проєктом UCBI, який фінансувало Агентство США з міжнародного розвитку — так ми отримали грант на запуск і підтримку роботи офісу. І хай офіс тіснився в підсобці пекарні, саме там ми відчули, що великі зміни можна починати навіть з крихітної кімнатки без вікон.
Перший офіс ШоТам у 2017 році в підсобці пекарні. Фото: ШоТам
Як завірусити добро: чому хороші новини не закінчились
Уже фірмовий шотамівський формат caption video не був на той час унікальним, але кепшени не були популярні серед українських медіа. Ми надихнулися Deutsche Welle, яке випускало короткі відеоролики для соцмереж, де звук не був змістовою частиною. Це інгредієнт номер один — форма.
Ми зайняли нішу добрих новин, яка в українському медіапросторі була не те, що не зайнята, — це була діра. Нас і досі, буває, запитують: «Де, ну де ви знаходите всіх цих героїв?». А вони ж завжди були — небайдужі, які гуртувались у ГО для захисту чи старту важливого, своїми руками ремонтували школи, розчищали козацькі цвинтарі, допомагали літнім людям.
Та це майже ніколи не звучало на широкий загал. У стандартну медійну адженду це просто не вписувалося — медіа звикли «лити трафік» через шок, негатив. Про щось добре було в кінці випуску секунд на 20-30 — достатньо, аби сказати, хто народився в зоопарку.
Ніхто не вірив, що добрі новини можуть збирати перегляди, реакції, лайки. Скажу чесно — бувало, я сам сумнівався й питав Сергія: «А що ми будемо робити, якщо хороші новини закінчаться?».
Але вони не закінчувалися. Більше того — їхня кількість росла. Секрет ось у чому: що більше ми підсвічували добрі справи та сміливі ініціативи, то більше людей вірили, що це можливо, і теж починали робити щось круте.
Перший мільйон зробили соняшники вздовж трас
Звісно, ми розуміли, що не кожна добра справа може стати віральним інфоприводом. Ми шукали історії, які захоплювали: вау, це відбувається в нас, в Україні!
Уже другий наш кепшен, опублікований у фейсбуці, зібрав мільйон переглядів. Це була історія Василя Рижука, який висівав уздовж автомобільних доріг соняшники та барвінок. Минуло сім років, а досі якісь теплі мурашки від неї — так це було просто й водночас велично.
Ми починали з соцмереж, і це дало нам можливість робити висновки про те, що працює, що не працює, для кого історії важливі, як відгукується аудиторія. На той момент це був непоширений підхід, бо більшість медіа не проводили навіть найпримітивнішу аналітику.
За кілька місяців ми створили сайт для ШоТам — єдиного медіа позитивних новин в Україні. Я монтував кепшени та займався SЕО, Сергій писав сценарії та статті. Ми провели перемовини з донорами, й вони погодили нам фінансування на розширення команди.
Журналісти підписувались на ШоТам і приходили працювати
Нас почали читати й дивитися дуже багато медійників, тому що можна було просто прийти до ШоТам і зібрати величезну кількість класних тем та героїв, які чомусь не потрапляли в стрічки національних видань. Журналісти, які йшли до нас працювати, казали, що втомилися розповідати про ДТП, олігархів чи зміни у вазі популярних співачок, а тут вони дійсно відчувають себе причетними до новин, які надихають на зміни.
Нечесно не сказати: нашою перевагою є те, що «директором» були і є ми самі — завдяки гранту в нас був час на пошуки й експерименти. Медіа, які фінансують бізнеси, політичні сили чи держава не мають такої можливості.
Команда UCBI із самого початку нашої співпраці наголошувала, що їхня фінансова підтримка тимчасова. Ми почали шукати комерційні проєкти, співзвучні з цінностями ШоТам.
Але так збіглося, що ось цей переломний момент, коли ми вийшли в самостійне плавання без інституційного фінансування, припав на перший рік ковіду. Це був одразу і шок, і мотивація, — ми банально не мали шансу збавити темп.
Не пасивний споживач добрих новин, а Добродій
Для нас це було певним протиріччям: з одного боку, ми дуже хотіли, щоб позитивний контент був максимально поширений, тож не могли зробити його закритим; з іншого, — потрібні були кошти, щоб утримувати редакцію. Підписка була на той момент чи не єдиним варіантом зберегти незалежність як медіа.
Тож ми створили спільноту Добродіїв ШоТам для тих, хто щомісячно донатив на підтримку нашої роботи. Також залучали її учасників до деяких редакційних рішень — разом обирали, який соціальний бізнес чи проєкт ми підтримаємо інформаційно. На той момент публікація на платформах ШоТам уже давала для героїв історій чудовий результат: до них приходили підписники, клієнти, волонтери.
Під час пандемії благодійні Банки на підтримку улюблених проєктів стали звичним явищем, а повномасштабна війна взагалі дуже різко показала українцям, що якщо ти не підтримуєш щось гривнею, найімовірніше, результату не буде. Ти сьогодні даєш гроші, а завтра на фронт їдуть корч чи дрони. Вчора ти скинув на збір 100 гривень, а сьогодні на ці кошти волонтери вже ремонтують палату, де лежать евакуйовані діти. Цей громадянський вплив дуже пришвидшився.
На жаль, багато хто в Україні застряг в очікуванні: «Це має робити держава — не я». Але ж саме ті, хто не чекає, задають тренд: «Подивіться, як це може бути! Ось так ми зробили й не чекали!».
І тут важлива роль ШоТам як ретранслятора цих рішень. Ви хочете змін у своїй громаді? Подивіться, як і що зробили в іншій. Надихніться, покращіть, робіть.
Чому донат для ШоТам — це інвестиція
Коли почалось повномасштабне вторгнення, всі кошти, які нам задонатили Добродії за попередні два місяці, ми перерахували фонду «Повернись живим» — вірили, що так вони принесуть більше користі.
Сьогодні ми знову активізували донатну кампанію на підтримку ШоТам. Це не значить, що тепер ми конкуруємо за донати із ЗСУ чи евакуйованим притулком для песиків: донат для ШоТам — це інвестиція в інформаційну кампанію на підтримку проєктів та ініціатив, які продовжують рухати країну вперед.
Чи зупиниться ШоТам, якщо зараз не буде донатів? Ні. Ми робимо все, аби вигребти, але не знаємо, які виклики на нас чекають далі.
Що не так із «Так вам і треба, грантожери!»
Протягом останніх двох років ми працювали з грантовими проєктами, якими дуже пишаємось. Це були суперважливі теми: ми інформаційно підтримували евакуйовані та релоковані бізнеси, ветеранські проєкти, ініціативи жіночого лідерства, підсвічували відбудову та роботу волонтерів.
Зі зрозумілих причин розраховувати на підтримку держави чи бізнесів у цій кампанії ми не могли, тож цю важливу роботу фінансували партнери та донори з-за кордону. Це була не просто інформаційна кампанія — це була кампанія, яка мала вплив і запускала якісь зміни. Хтось побачив сюжет про те, як молодь прибирає у своєму селі, і зібрав друзів у своїй громаді; хтось почав шукати грантові можливості, надихнувшись історією про те, як двоє ветеранів запустили бізнес на делікатесному кав’ярі.
Коли в січні 2025 року стало відомо про зупинку програм допомоги від USAID, це було ударом і для нашого медіа, адже ми мали з ними багато довготривалих проєктів.
Мене дуже засмучує реакція частини нашого суспільства на новини, що багато українських інформаційних і культурних проєктів без грантової підтримки США ризикують зупинитися. Засмучує, коли пишуть: «Ага, тобто ви не незалежні!», «Так вам і треба, грантожери» тощо.
Найбільше мене тривожить доля медіа на прифронтових територіях — чи можуть вони сподіватись на підтримку держави чи місцевих бізнесів замість іноземних грантів? Навряд. Чи потрібні там прогресивні незалежні видання? Дуже потрібні.
Або ж візьмемо медіа, які спеціалізуються на антикорупційних розслідуваннях — для них неможливо існувати на комерційній основі, бо влада в будь-який момент може натиснути на власників бізнесу, який їх підтримує. Тобто чи не єдиним варіантом лишаються гранти.
Проблема не лише в тому, що через зупинку грантових програм можуть зникнути важливі проєкти, а й у тому, хто прийде на місце незалежних журналістів на деокупованих територіях, на місце розслідувачів, фактчекерів і просвітників, роботу яких фінансували американці. Якщо з українського медіаринку як інституційна підтримка підуть американці, на їхнє місце прийдуть китайці та росіяни — ці пропозиції вже звучать.
Що буде з ШоТам: більше облич та експорт добрих новин
Наразі ми зупинили пʼять наших дуже важливих проєктів, зокрема про громади та боротьбу з фейками. Відповідно, зупинили співпрацю з журналістами, фактчекерами, відеооператорами, режмонтами. Відмовились від енергонезалежного офісу в Києві. Відклали запланований ребрендинг нашого сайту. Розпочали нову кампанію із залучення донейтерів для ШоТам. Це болючі, але наразі необхідні рішення.
Я вважаю ШоТам досить стійкою організацією в плані стратегування. Минулого року ми проводили стратсесію щодо плану в трьох кризових варіантах розвитку подій, але, скажу чесно, саме втрату таких потужних і надійних донорів ми не розглядали.
Тим не менш, зараз ми частково реалізуємо одну з запасних стратегій, які розробили — розширюємо адженду, з якою буде працювати медіа, плануємо запустити англомовну версію проєкту на закордонну аудиторію, додаємо нові формати.
ШоТам занадто довго був проєктом «без облич», і ми самі якоюсь мірою привчили свого глядача, що він отримує улюблений контент і не задумується, скільки людей над ним працювали.
Тож запуск авторських відеорубрик і подкасту — це одна зі стратегій прояву та розбудови бренду ШоТам.
Ми — той самий друг, який не дає розкиснути: як підтримати ШоТам
Сьогодні питання готовності українців підтримувати наш контент гривнею відіграє не стільки матеріальну, скільки мотиваційну роль — ми не хочемо робити контент заради контенту.
ШоТам почався як медіа, яке пропагує добрі зміни, надихає діяти, а в час повномасштабної війни ми стали таким собі подорожником для менталочки українців. Якщо зайти в коментарі під нашими відео, там сотні людей пишуть про те, як контент допомагає їм не опускати руки та «тримати свою зозуленьку». Ці коментарі — це одночасно й ціль, і результат нашої роботи.
Мабуть, у кожного є такий друг чи знайомий, який дивовижним чином вміє віднаходити рятівні соломинки позитиву в найбезпросвітніші моменти. Так ось, питання донатів для ШоТам наразі стоїть так: чи потрібен вам такий друг в українському медіапросторі?
Якщо так, підтримайте ШоТам підпискою або разовим донатом, аби добрі новини не зникли з українського інфопростору.
Амбасадор фандрейзингової платформи UNITED24 та колишній астронавт NASA Скотт Келлі під час візиту до Києва записав відеозвернення на підтримку України.
Про це повідомили в UNITED24.
У відео Келлі відзначив неймовірну стійкість українського народу, який бореться не тільки за власну свободу, але й за мир, якого потребує весь світ.
Астронавт сказав, що свій шлях у дослідженні космосу обирав сам, хоч він і не був легким. Келлі зазначив, що українці не обирали війну і понад усе прагнуть дійти до тривалого та стійкого миру. Наприкінці відео він закликав допомагати Україні у війні проти росії.
Читайте також: Співзасновник Netflix задонатив 2 млн доларів для українських медиків на фронті
During his recent visit to Kyiv, our Ambassador NASA Astronaut Scott Kelly recorded a message in support of Ukraine, honoring the incredible resilience of the Ukrainian people whose fight is not just for freedom but for a just peace—a peace the world desperately needs. Thank you, Scott, for standing with Ukraine. #StandWithUkraine Під час свого нещодавнього візиту до Києва колишній астронавт NASA й амбасадор UNITED24 Скотт Келлі записав відеозвернення на підтримку України, відзначивши неймовірну стійкість українського народу, який бореться не лише за свободу, а й за мир, якого відчайдушно потребує весь світ. Дякуємо, Скотте, що залишаєтесь з Україною.
Опубліковано United24 Четвер, 13 березня 2025 р.
Про фонд UNITED24
UNITED24 — це офіційна фандрейзингова платформа України. Завдяки цьому проєкту можна задонатити за п’ятьма напрямками:
- «Оборона»;
- «Гуманітарне розмінування»;
- «Медична допомога»;
- «Відбудова України»;
- «Освіта та наука».
Нагадаємо, що вокалістка гурту Within Temptation закликала донатити українським фондам (ВІДЕО).
Фото обкладинки: NASA
