Кожен регіон України має свої особливі традиції. У переліку нематеріальної спадщини уже майже 90 позицій — туди вносять традиції приготування страв, обряди, звичаї та ремесла.
Попри відомий на всю Україну петриківський розпис чи популярну косівську кераміку, у списку є і менш знані українські ремесла. ШоТам відшукали для вас п’ять цікавих виробів, на які варто звернути увагу.
Глинянський візерунковий текстиль
Місце: с. Глиняни, Львівщина
Для глинянського текстилю притаманні геометричні узори, рослинні орнаменти, а серед кольорів — яскраво-зелений, синій і червоний. До виробів зараховують вовняні й шовкові килими та гобелени.
Ткацтвом у Глинянах займаються давно — ще з 18 століття. На початку 20 століття тут діяли багато приватних килимарень, а вже в радянські часи створили Глинянську фабрику художніх виробів «Перемога».
Глинянський килим з рослинними мотивами. Фото з соцмереж директора Історико-краєзнавчого музею у Львівській області Ігоря Тимця
Традиція килимарства в Глинянах існує й досі. Тепер у селі діє навчально-виробничий комплекс «Мозаїка» — там проводять майстер-класи, а також зробили музей місцевого килимарства.
Клембівська сорочка з квіткою
Місце: с. Клембівка, Вінниччина
Особливість клембівської сорочки полягає в її пошитті — адже на відміну від інших сорочок з Поділля у цієї біля горловини є ще одна вставка. Саме на ній розміщується «квітка» — вишитий орнамент. Вона може бути синьою, чорною, зеленою, рожевою чи жовтою.
Традиційні клембівські сорочки з квіткою спереду. Фото з соцмереж ГО «Етномайстерня Коло»
Наприкінці 19 століття в селі було багато вмілих вишивальниць, які організували артіль — одяг звідти продавали в Європі. Щоб зберегти традицію унікальної сорочки, ГО «Етномайстерня Коло» досліджує вишивку Клембівки. Аби знайти унікальні вироби, члени організації вирушили в експедиції. Тепер знайдені орнаменти відтворюють, досліджують шви сорочок і їхні з’єднання. Щороку в селі організовують мистецький фестиваль «Мамину сорочку пригорну до серця».
Яворівська забавка
Місце: Яворівський район, Львівщина
Вважається, що перші такі вироби з’явилися на Яворівщині ще в 17 столітті. У 19 столітті створили «Забавкарську школу», щоб підтримати традицію та передати її наступним поколінням. Зараз у Яворівському районі працюють кілька майстрів-забавкарів.
Забавки-ангелики, виконані в традиційній техніці яворівської забавки. Фото з фейсбук-сторінки «Яворівська іграшка Остапа Сойки та Оксани Когут»
Традиційно забавку виготовляли з осики, щоб відганяти лиху силу, а розпис виробу схожий на вербові листочки. Спочатку кольорів було три: червоний, зелений і білий. Та у 20 столітті додався ще жовтий, і тепер його використовують як основний колір.
Майстри наголошують, що це саме забавки, а не іграшки, адже вони покликані заспокоювати й оберігати власника. У 2011 році яворівські забавки прикрашали ялинку у Ватикані, а у 2016 році ними оздобили й головну ялинку України.
Соломоплетіння в Турійській громаді
Місце: села Купичів, Туличів і селище Турійськ на Волині
Соломоплетіння — традиційне ремесло для Волині. Із соломи виготовляли й бочки для зберігання зерна, і різдвяних «павуків» (традиційні прикраси з соломинок).
Зараз у регіоні є кілька майстрів, що продовжують традицію та передають її. Наприклад, Марія Кравчук створила музей солом’яного мистецтва «Солом’яне диво» в селі Купичів і продовжує навчати цьому ремеслу дітей.
Марія Кравчук з різноманітними виробами з соломи. Фото з соцмереж майстрині Марії Кравчук
Із соломи виготовляють не лише ужиткові речі, а й різноманітні фігури янголів, забавки-брязкальця для дітей, капелюхи, прикраси, сумки тощо.
Валківський свищик
Місце: м. Валки, Харківщина
У місті Валки є поклади глини, тому гончарство тут розвинулося давно. Гончарна артіль працювала в місті до 90-х років. Там виготовляли посуд і традиційні свищики.
Зараз традицію продовжує місцева майстриня Ольга Тимошенко. Її дідусь був гончарем, і жінка вирішила піти його шляхом. Зараз, зокрема, викладає для дітей, тож вони теж вчаться ліпити свищики.
Ось такий вигляд мають традиційні валківські свищики — охриста глина та біле оздоблення. Фото з соцмереж майстрині Ольги Тимошенко
Особливість свищиків у їхній простій формі — ліплять їх руками, гончарне коло для цього не знадобиться. Так кожна забавка виходить унікальною. Форми в них різні — від баранця до півника. У традиційного свищика зазвичай два отвори для звучання, але можуть бути й додаткові. Декорують вироби білою та коричневою фарбами.
Гуртожиток відкрили у селі Дорогинка, що знаходиться у Фастівському районі. У ньому житимуть сім родин.
Про це повідомили на сайті Київської обласної військової адміністрації.
Родини житимуть у п’яти двокімнатних помешканнях, одному трикімнатному та одному однокімнатному. Їх обладнали меблями та побутовою технікою. У гуртожитку збудували два санвузли, кухню та зону відпочинку.
Цей проєкт реалізовували за фінансової підтримки Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН) та благодійної організації «Благодійний фонд РОКАДА».
Також у Київській області вже реалізували кілька спільних проєктів для розміщення тих, хто покинув свій дім через війну. В Ірпені, Богуславі та Сквирі реконструювали гуртожитки, а в селах Бориспільського, Бучанського та Фастівських районів переобладнали помешкання для проживання родин. На сьогодні створили 500 нових місць для поселення ВПО.
Нагадаємо, що в чотирьох громадах Київщини запрацювали соціальні хаби: що отримають відвідувачі.
Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі.
ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.
Ольга Вовченко
очільниця ГО «Юстина».
Вирішили створювати свою громадську організацію
Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим.
Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.
Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.
Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.
Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня
«Юстина», бо справедливість
Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.
Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення.
Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.
Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.
Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство.
Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня
У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.
Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.
Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня
Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.
Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.
Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня
Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.
Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.
Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.
Зробили покриття та надихнули інших на зміни
Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.
Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня
Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття.
Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.
Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.
Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.
Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.
Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.
Коментарі