Суспільство
Найстаріше козацьке кладовище Одеси стало пам’яткою історії
Найстаріше козацьке кладовище Одеси отримало статус пам’ятки історії місцевого значення.
Про це пише risu.ua.
Зазначається, що Куяльницьке козацьке кладовище вважають найстарішим в Одесі. Його засновано наприкінці XVIII століття неподалік Хаджибейського лиману. Воно займає 16 гектарів на схилі Шкодової гори та розташоване на території колишнього поселення Куяльник, звідки й походить назва.
Його також називають Сотниківським на честь похованої тут родини козака Сотниченка та поховання козаків Сотниківської Січі.
Читайте також: «Підтримуємо матусь із важкими долями». Чим особлива BetiS — єдина фабрика в Очакові
Одна з найдавніших могил на цвинтарі датована 1791 роком, тобто за кілька років до того, як місто отримало назву Одеса. Історики вважають, що це кладовище було створено у 1775 році, одразу після ліквідації Запорізької Січі.
Історія досліджень
Першим на Куяльницьке кладовище як на предмет культурної спадщини звернув увагу археолог та директор Одеського історико-археологічного музею Михайло Болтенко. У 1920-х роках в районі Шкодової гори він проводив розкопки пам’яток Усатівської культури та почав фіксувати цвинтар.
Далі інтерес до кладовища відновився у 80-90-ті роки ХХ століття завдяки роботам краєзнавця Романа Шувалова. Він не лише проінспектував цвинтар, але й видав у 1992 році брошуру з описом могил, малюнками та позначками з розташуванням. Згодом цим питанням займався Ігор Сапожніков, який узагальнив свої дослідження у праці “Кам`яні хрести Степової України: (XVIII – перша половина XIX ст.)”, виданій в 1997 році.
Читайте також: Шукають авіатехніку на полях та у горах. Як працює Музей загиблих літаків на Львівщині
Дослідники були переконані, що на цвинтарі хоронили спочатку вихідців із Запорізької Січі, які тут оселилися після її ліквідації, а згодом і чорноморських козаків та тих, хто не пішли на Кубань у 1792 році.
Вони отримали назву «нерубаї», оскільки царат примушував їх роззброїтись й скласти присягу, що вони ніколи не будуть воювати проти царя. Так і жили нерубаї у поселеннях, які з часом отримали назву Нерубаївка (Нерубайське), Усатівка (Усатово). Саме їх руками добувався черепашник для будівництво військової гавані, а згодом і міста Одеси.
Читайте також: Made in Ukraine: дев’ять українських виробників шапок і теплих панамок
Катакомби давали непоганий прибуток, козаки возили черепашник до міста на возах (біндюгах), котрі в старі часи возили гармати. Згодом, коли порт і місто розрослись, козацькі біндюжні громади працювали в порту, перевозячи вантажі.
На Сотниківському цвинтарі, зокрема, поховані власники великих мереж штолень, в яких добували черепашник, козаки-нерубаї Шмигора та Гетьманенко.
Читайте також: Біг на руках та сальто між вантажівками. Рекорди українців 2020 року, що дійсно вражають
Загалом на цвинтарі більше п’яти сотень поховань, близько двох сотень увінчані кам’яними, чотири- , шести- та восьмиконечними хрестами. Часто це мальтійські хрести.
У метричних книгах із 531 запису про поховання 347 мали суто українські прізвища. Історик припускав, що це прізвища нащадків запорозьких полкових старшин, гетьманів, генеральних осавулів.
Читайте також: Як волонтери рятують дерев’яні будиночки на Чернігівщині (ВІДЕО)
Це підтверджується й тим, що в той час виготовлення кам’яних надгробків коштувало недешево, тому їх могли собі дозволити лише заможні верстви населення. Звичайним смертним на могилі встановлювали дерев’яний (у кращому разі – дубовий) хрест.
Нагадаємо, радіолокаційну станцію «Дуга» у Чорнобилі внесли до держреєстру пам’яток.
Як ми повідомляли раніше, у Львові презентували перелік історичних пам’яток, які планують відновити.
Усі фото: risu.ua.
Суспільство
Українська кухня славиться своєю надзвичайною різноманітністю. Страви, такі як борщ, сало, вареники, галушки та багато інших, давно стали символами національної кулінарії у всьому світі.
Ці страви здобули визнання як одні з найкращих у світі. У лютому минулого року туристи з усього світу відзначили українську кухню восьмим місцем серед кулінарних традицій Японії та Китаю.
Українці завжди вміли створювати смачні страви зі звичайних продуктів, таких як буряки, свинина, сало, пшеничне борошно, яйця та молочні продукти.
Особливе місце у традиційній українській кухні займають рибні страви. Давні рецепти досі захоплюють уяву кухарів по всьому світу: карасі в сметані, судак тушкований з цибулею і часником – ці та інші страви популярні в ресторанах Європи та Америки. Не можна забути і такі класичні страви, як вареники та галушки, а також напої, як узвар, компот та медовуха.
Ці страви досі залишаються популярними серед українців, але деякі “фантастичні” рецепти, на жаль, вже втрачають свою популярність серед сучасних гурманів.
Про які страви ми почали забувати з’ясував РБК-Україна.
Тетеря
“Троянцям всім дали тетері
I відпустили на кватері:
Щоб йшли, куди потрапить хто”
(Іван Котляревський, “Енеїда”)
Ця подібна до кулешу страва готувалася з пшона і заправлялася рідким гречаним або житнім тістом. У святкові дні тетерю готували на м’ясній або рибній юшці. А ось пісну тетерю іноді заправляли хріном з квасом. Готову страву українці приправляли товченим салом або засмажкою з цибулі на олії.
Читайте також: «Віримо в малі міста та хочемо для них розвитку». Як подружжя відкрило першу галерею-кав’ярню в Дрогобичі
Страва була дуже популярною в козацькому побуті, однак з початку XX ст. вона поступово почала виходити з ужитку…
Крупник
Якщо по простому – суп з крупами. Готували крупник українці споконвіку на м’ясному бульйоні або воді – залежно від сезону й достатку господаря. У бульйон засипали гречану, перлову, пшеничну, кукурудзяну крупу так, щоб готова страва мала консистенцію дуже рідкого пюре.
Іноді для калорійності в крупник додавали одну-дві картоплини. А заправляли всю цю смакоту смаженою на олії чи салі цибулею, морквою, петрушкою, пастернаком і молодим кропом.
Холодник
Холодний борщ на буряковому відварі або квасі, з дрібно нарізаними свіжими огірками, зеленою цибулею та іншими овочами, приправлений прянощами. У деяких регіонах країни його заправляють також кислим молоком і додають варені круто яйця. Зазвичай холодник їдять під час спеки, в літній час.
Соломаха
Українська народна страва, якою господині на Прикарпатті, Буковині та Поділлі досі пригощають гостей. Основним компонентом соломахи є гречана мука (іноді пшенична або житня), з якої робиться рідке тісто. Потім його вливають у підсолений окріп і заварюють, розмішуючи. Коли соломаха готова, в неї додають масло. Соломаха була однією з найпоширеніших страв у походах українських козаків.
Душенина
Ця старовинна страва готувалася з м’яса (переважно – свинини), овочів, прянощів і все це діло заправли борошном.
Спочатку господиня різала м’ясо на шматки середньої величини, потім обвалювала його в борошні, складала у горщик, заливала окропом або м’ясною юшкою (нерідко сироваткою або сметаною). Потім до цього всього додавалися цибуля, морква, спеції, сіль. Тушкувалась душенина до готовності. Їли страву з вареною картоплею, кашею, щедро поливаючи їх соусом.
Слід також відзначити, що ця страва була справжньою прикрасою святкового столу – без душенини не обходилося жодне весілля та хрестини.
Шпундра
Шпундра – давня українська по-справжньому народна страва: свиняча грудинка, підсмажена з цибулею на сковороді, а потім зварена в буряковому квасі разом з нарізаними буряками і заправлена борошном. Саме цим блюдом пригощав “Енеєвих бояр” цар Латин в легендарній поемі Котляревського.
Книш
“I зараз миттю всі пустилися
Горілку, м’ясо куповать,
Хліб, бублики, книші вродились,
Пійшли посуди добувать”
(Іван Котляревський, “Енеїда”)
Книш – це житній, рідше пшеничний хліб з борошна тонкого помелу. З готового тіста українці ліпили кругленькі коржі і, вмочивши в олію ложку, надрізали нею по краю хліба. Одержані “пелюстки” виймали, загинали до середини хліба й притискали ложкою. Під цими “пелюстками” книші зрідка начиняли смаженою на олії цибулею. Книші в прикуску з смаженим салом – смакота! У західних областях книшем ще називали пиріг, начинений гречаною кашею і вареною картоплею.
Книшами українці обдаровували колядників, з ними відвідували родичів і кумів на різдвяні свята, їх носили діти своїм бабам-повитухам.
Зараз цю страву готують зрідка, переважно на Поліссі.
Зубці
“На закуску куліш i кашу,
Лемішку, зубці, путрю, квашу
I з маком медовий шулик”
(Іван Котляревський, “Енеїда”)
Якщо простими словами, це кутя з очищених зерен ячменю, зварена з товчених і просіяних конопляних зерен. Особливо зубці любили діти – страва мала солодкуватий смак і вважалася ласощами. В кінці XIX століття, на жаль, зубці перестали з’являтися на столах українців.
Шулики
Ще ці ласощі називають ломанцями. Страва традиційна для української кухні особливо під час Медового спаса. Порізані на невеликі кусочки пшеничні коржі, залиті розведеним медом разом з тертим у макітрі маком, – у сто разів краще будь-яких глазурованих пластівців!
Кваша
Страва з гречаного або житнього борошна з солодом, подібна до густого киселю. Спочатку муку запарювали окропом, розводили до густини рідкого тіста і ставили на ніч у тепле місце для скисання. Таке кисло-солодке молоде тісто вранці варили у горщику, уважно стежачи, щоб розмазня “не втекла”. Влітку квашу заправляли садовими ягодами, взимку – свіжою калиною, сушеними, вареними й товченими грушами.
Кваша вважалася ласощами, її дуже любили, вихваляючи: “Така кваша, якби й наша; Як кваша ся вдасть, дівка ся віддасть”.
Нинішня народна кухня з дивних причин ігнорує цю самобутню страву.
Варенуха
Як же без алкоголю. Сам Котляревський описав цей напій так: хлібне вино або наливка, варене з сухими плодами, медом і пряним корінням.
Готували цей алкогольний напій так: спочатку готували узвар із сушених груш і слив, протягом ночі настоювали, цідили, додавали червоний гострий перець (щоб захоплювало дух!), м’яту, чебрець і, по можливості, гвоздику або корицю. Потім цю суміш парили з медом у печі й подавали у гарячому чи холодному вигляді.
Нагадаємо, у Києві відкрилася виставка про Японію.
Фото: sts