Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Колонки

Наші за кордоном. Про першого українця на півночі Бразилії та ікону фемінізму з Галичини

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Якщо ви сумували, бо історії про неймовірне життя українців на далекій чужині закінчилися, можете радіти: перед вами продовження колонки про видатних еміґрантів. Якщо ж ви сподівалися більше не побачити нічого подібного, то перепрошую – шоу повинно продовжуватися!

Перший українець на півночі Бразилії

Сьогодні розповім про Фединського Євгена Олександровича, для родичів і друзів — просто Ґеньо. Він народився 14 грудня 1920 року в Польській республіці в місті Станіславів (сучасний Івано-Франківськ). Хоч родина Фединських була багатодітною, але при цьому всі отримали гімназійну українськомовну освіту. Старші брати Євгена рано почали діяльність у громадському житті й навіть вступили до ОУН. Після смерті батька в 1932 році сім’я була змушена переїхати до Львова, де Фединський вступив до університету на факультет сходознавства.

Унаслідок кривавого розподілу між Польщею, СРСР та Німеччиною Західна Україна, зокрема й Львів, 1939-го року потрапила під контроль радянської влади. А під час німецької окупації Ґеньо разом зі своєю родиною вів патріотичну діяльність, імовірно, пов’язану з ОУН. Натомість коли радянські війська повернулися, влада бачила Фединського не як борця за Батьківщину, а як колабораціоніста.

Читайте іншу колонку цього автора: Зовсім не імперське місто. Скільки років Одесі насправді?

Тому його невдовзі заарештували й відправили до штрафного батальйону. Питання цих формувань досліджується й обговорюється вже багато років, але в контексті нашої історії звернемо увагу на розмову маршала жукова та президента Ейзенхауера. Тоді радянський воєнначальник видав таку одіозну фразу: «Коли ми упираємося в мінне поле, наша піхота продовжує наступ так, ніби його там не було».

Саме для такого «розмінування» й використовували штрафбат Фединського. Та попри небезпеку загинути на мінних полях Ґеньо дивом зумів утекти до Відня. Вибір, як виявилося, був не з найкращих, адже після закінчення війни Австрія відійшла до радянської зони окупації, а Євген знову потрапив до уваги НКВД. Сього разу його завербували як перекладача, адже він вільно спілкувався дванадцятьма  мовами.

Достовірно невідомо, чому, але доля була прихильна до нашого героя і йому вдалося успішно втекти до далекої Бразилії.

Фединський отримав посаду в Службі Охорони Індіан, де, окрім контролю за безпекою, до його обов’язків також входило дослідження граматики і створення словника племені Канелас. Ґеньо прожив в поселені Барра близько року, ставши першим українцем на півночі Бразилії — надзвичайно труднодоступному та малодослідженому регіоні. Після закінчення терміну контракту зі Службою Охорони Індіан  наш герой переїхав до  Ріо-де-Жанейро, де працював у заповіднику Тіжука. Опинившись на иншому континенті, Фединський усе одно не забував, що він українець, і активно писав листи та матеріяли для української преси під ім’ям Миколи Букового, місцеві ж знали його як Роберто Тамара.

Ґеньо відійшов у засвіти у 1980 році під час чергової захопливої подорожі вздовж північно-східного берега Бразилії, але історія його життя й досі продовжує нас надихати та наповнювати сміливістю наші серця.

Ікона фемінізму та перша українська тревел-блоґерка

Наостанок я залишив героїню, яка є, напевно, найвідомішою із цього циклу статей, тож  пропоную вам спробувати вгадати її ім’я за пригодами.

Народилася в сім’ї галицького священника, у ранній юності разом зі своїм братом управляла кінотеатром, а в двадцять років поїхала до Парижу вчитися вправлятися з кінокамерою та працювати моделлю. Мандрувала  Марокко, а вже на Батьківщині збирала навколо себе повні зали слухачів, розповідаючи про екзотичні краї. Згодом наша героїня відправилася у кругосвітню подорож, яку сплатила компанія «Індокитай Фільм» в обмін на документальні кадри.

Читайте також: Залишитися вірними: як діаспора може відкрити Україну світові? Два приклади з історії

Перелічити всі країни, які вона відвідала, та всі її пригоди в одній колонці просто неможливо. Та на щастя, вона залишила нам свої спогади в книгах «Чар Марока», «З країни рижу та опію», «Далекі обрії» та инші. Якщо ж спробувати згадати найбільш яскраві й екзотичні моменти то, на мою думку, вийде приблизно так: ледь не померла від укусу бананової гадюки, малярійного комара та соку отруйної орхідеї, полювала на тигра в Лаосі, мала авдієнцію в останньої королеви Таїті та «купила» дитину в Юньнані.

Окрім цього, енергетика сильної та самостійної жінки постійно приваблювала до себе чоловіків:  довелося «відшивати» Винниченка в Парижі й утікати від князя в Банкоку, а врешті-решт вона вийшла заміж за французького дипломата й народила трьох дітей.  

Дехто називає її першою українською тревел-блоґеркою, дехто — іконою українського фемінізму початку 20 сторіччя, инші ж згадують, що вона була однією з перших у світі, хто використовував прийом прихованої камери. Сподіваюся, що ви вже здогадалися, хто наша героїня, а якщо ні — приділіть крапельку свого дорогоцінного часу й почитайте про неймовірну Софію Яблонську, гарантую: ви не пошкодуєте. 

Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки автора, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам. Усі фото в матеріалі належать автору.

Колонки

Торгівельна війна – це помилка

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Польські, угорські та словацькі чиновники ввели односторонню заборону на імпорт української аграрки. Наші почали погрожувати торговими бар’єрами у відповідь. Тепер з Польщі – нашого традиційного союзника – лунають заяви про можливе зниження загальної підтримки.

Питання, а навіщо це все?

Коли польські урядовці починають займатися протекціонізмом, то від цього в першу чергу страждає їхній народ. Адже що відбувається, коли вони обмежують імпорт агропродукції? Одиничні фермери виграють, але більшість поляків почнуть втрачати гроші, бо “захищений” від іноземної конкуренції бізнес завищить ціни. А ще цей бізнес стратить мотивацію розвиватися. Захист місцевих виробників від конкуренції завжди закінчується їхнім програшем, бо «тепла ванна» дестимулює розвиток продуктивності та зводить нанівець інновації.

Для нас ефект стане прямо протилежним. Так, для підприємців-експортерів це шкода, вирощували полякам зерно, кукурудзу або яблука, мали дохід, а тепер така халепа. Але підприємці – вони тому і підприємці, що вміють викручуватись в складних ситуаціях, пристосовуються та щось вигадують. Заробили менше, зробили висновки, відкоригували бізнес-процеси і поїхали далі! У перспективі наші агропідприємці вийдуть з цієї битви сильнішими. А що споживачі? Вони теж виграють, бо ціни стануть нижчими, а купівельна спроможність зросте.

На жаль, мало людей по обидва боки кордону розуміють як працює економіка. Через це політики обох країн керуються політичною доцільністю і тому втягуються в незрозумілу торгівельну війну з негативними наслідками для всіх сторін.

Які висновки та кроки маємо зробити ми?

По-перше, нам не можна воювати на всі фронти одночасно.

По-друге, від торгівельних воєн, які розв’язують чиновники, найбільшої шкоди зазнають громадяни їхньої власної країни. Тож не потрібно вестися на провокації та відповідати симетричними заборонами. Ба більше, нам потрібно знімати бар’єри на імпорт, знижувати мита та зменшувати навантаження на бізнес всередині країни, щоб компенсувати втрати, які понесла українська сторона від протекціонізму. Це одночасно зніме напругу у відносинах замість нікому не потрібної ескалації.

В жодному разі не можна повторювати хибні дії, через які страждатимуть українці. А зі шкодою для польських споживачів через дії їхніх політиків нехай розбираються вони самі.

Будь-яка перешкода торгівлі завдає шкоди всім учасникам вільного обміну. Проте більше страждає сторона, що “захищає” своїх підприємців від імпорту. Підприємців не треба захищати, їм головне не заваджати.

Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки автора, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам. 

Читати далі

Колонки

Чому Еритрея голосує «проти»? Ефіопське козацтво

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Після повномасштабного вторгнення московії українці неочікувано відкрили для себе невелику африканську країну — Еритрею. Вона разом із КНДР, Сирією та білоруссю голосувала в ООН проти резолюції, що визнає московію агресором і вимагає припинити війну. Якщо з іншими недокраїнами ситуація відносно зрозуміла, то до Еритреї постають питання. Тож, копнемо трошки історичного ґрунту, щоб розібратися у цих відносинах. 

Еритрея стала незалежною державою лише в 1993 році — унаслідок тривалої боротьби з Ефіопією.

Але до чого тут взагалі московія, і що вона робить в Африці? 

Річ у тім, що в московії та Ефіопії давні дипломатичні відносини, і почалися вони ще наприкінці ХІХ сторіччя, при чому доволі сумбурно. Жив колись московитський аферист-авантюрист Миколай Ашинов. Він постійно їздив імперією і просив гроші на казкові проєкти. Одним із них було проникнення до Ефіопії під виглядом православної місії і створення там московської колонії.

Зрештою він отримав добро від царя, й 10 грудня 1888 року з Одеси вийшов корабель, набитий попами й різного роду пройдисвітами, яких Ашинов видавав за «вільних козаків». 6 січня 1889 року вони висадилися на африканський берег у районі Таджурської затоки й на місці розваленої фортеці заснували колонію «Нова москва». Та вже через місяць французький флот знищив її, а переселенців відправили додому.

Такий фінал нікого не збентежив, навпаки, у тому ж 1889 році до Ефіопії прибуває нова експедиція. Цього разу вже зі справжніми кубанськими козаками на чолі з Віктором Машковим, якого прийняв ефіопський імператор Менелік II.

Тоді й було встановлено дипломатичні зв’язки між Ефіопією та московією

Водночас Італія офіційно визнає сусідню до Ефіопії Еритрею своєю колонією. Ця територія ще в 1869 році придбала італійська компанія «Rubattino» у місцевого султана, а в 1882 році передана у власність уряду Італії (наберіться трошки терпіння, скоро цей клаптик безплідної землі ще вистрілить).

Ефіопія приваблювала європейців насамперед своїми природними багатствами й вигідним географічним положенням, крім того, її населення сповідувало християнство. У 1889 році Італія підписує Уччальський договір про мир і співпрацю з Ефіопією в обмін на визнання за собою Еритреї. Проте одна обставина договору зробила його відомим і донині. Амхарською мовою стаття 17 звучала як: «Його Величність цар царів Ефіопії МОЖЕ вдаватися до послуг уряду Його Величності італійського короля у всіх справах з іншими державами та урядами». Але італійською мовою «може» перетворилося на «повинен».

Певний час ефіопський імператор намагався дипломатичним шляхом вирішити цю проблему, але йому це не вдалося, тому в 1893 році він розірвав Уччальський договір.

У 1895 році починається італо-ефіопська війна

Союзниця Ефіопії московія надсилає загони кубанських козаків під проводом осавула Миколая Леонтьева. Він проводять модернізацію армії і навчає її воювати за європейським зразком. Окрім цього Ефіопії допомагали Британія і Франція, які переслідували власні інтереси.

Уже в 1896 році Італія була вимушена підписати мирний договір, за яким визнала незалежність Ефіопії й виплатила їй контрибуції. Натомість обидві сторони погоджуються залишити Еритрею під владою Італії. Реваншистські настрої та самолюбство перемогли, і в 1935–1936 роках відбувається друга італо-ефіопська війна.

У результаті Ефіопія була повністю захоплена й об’єднана з Еритреєю та Сомалі в італійську колонію. У 1941 році Британія звільнила Ефіопію, але Еритрею залишила під своєю владою, доки в 50-тих роках на засіданнях ООН не підняла питання її майбутнього. Представники самої Еритреї просили надати їм незалежність, але Ефіопія наполягала на приєднанні цих територій до себе на правах автономії. Більшість учасників ООН підтримала другий варіант.

Так і з’явилася на світ Федерація Ефіопії та Еритреї

Однак уже в 1962 році автономія була скасована, після чого почалася громадянська війна. У період з 1975 по 1991 роки радянські війська відкрито допомагали Ефіопії.

Імовірно, коли ви прочитали це все, могли поставити запитання: навіщо це все Еритреї, та чому вона зараз підтримує колишнього ворога? Питання цілком влучне, адже за всіма законами логіки та здорового глузду Еритрея повинна була б, навпаки, підтримувати боротьбу України за свободу та незалежність, бо їм це до болю знайомо. 

На жаль, все доволі прозаїчно. Після проголошення незалежности влада в Еритреї опинилася в руках колишніх повстанців. Президентом став Ісаяс Афеверкі, який править і сьогодні (уже понад 40 років!), а організація «Народний фронт за демократію та справедливість» стала єдиною дозволеною партією.

Еритрея входить до антирейтингу всесвітнього індексу свободи преси та демократії у світі

У період своєї незалежності Еритрея в основному воювала зі своїми сусідами, а також підтримувала повстанців, які виступали проти урядів сусідніх країн. Дійшло до того, що в 2009 році Радбез ООН, ЄС та низка країн, у тому числі московія, наклали санкції на цю африканську країну за постачання зброї сомалійським повстанцям. І московія та Еритрея не довго були ворогами. Вони відновили свої відносини у 2018 році. Цьому сприяли санкції, накладені на московію після вторгнення в Україну в 2014 році, та підписання миру між Еритреєю та Ефіопією. Як ми бачимо, їхні відносини з того моменту лише теплішають.

Нині Еритрея входить до антирейтингу всесвітнього індексу свободи преси та демократії у світі. Так країна, котра поклала стільки сил та крові за свою незалежність, під проводом диктатора потрапила до справжньої економічної та соціальної прірви.

З 2004 року в Еритреї діє наказ уряду відкривати вогонь на ураження по всіх, хто намагається втекти з цього «раю на землі». Що ж, московія знайшла собі гідного союзника.

Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки автора, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам. 

Читати далі

Колонки

Прозорість під час війни та її важливість у відбудові

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Що таке прозорість?

Чітке та вичерпне розкриття терміну “прозорість” українське законодавство не містить. Різні нормативно-правові акти пояснюють його у своєму аспекті. Принцип прозорості та відкритості закладено у ЗУ «Про доступ до публічної інформації», «Про інформацію», «Про публічні закупівлі», «Про державну службу» та інших.

Загалом, національне законодавство визначає необхідність дотримання принципів прозорості та відкритості у різних сферах і лише в окремих випадках деталізує їх складові.

Стан прозорості під час війни

Варто зазначити, що до війни рівень прозорості в Україні можна було визначити як високий, що підтверджують міжнародні рейтинги:

Детальніше про інші рейтинги можна дізнатися у розділі 1.3.1 у аналітичній записці “Прозорість: базовий принцип успіху української відбудови”

З початку повномасштабного російського вторгнення, було призупинено доступ до Єдиного державного веб-порталу відкритих даних. та до реєстрів, які знаходяться у підпорядкуванні Мін’юсту та НАЗК (частково відкрили у серпня 2022 року). Окрім цього, Мін’юст видав Наказ, яким зупинило на час дії воєнного стану оприлюднення інформації у форматі відкритих даних.

Однак, попри вищезазначені обмеження чинною є постанова Кабміну №835 “Про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних” і ЗУ “Про доступ до публічної інформації”. Отже, їх виконання є обов’язковим, як це було до повномасштабного російського вторгнення.

Через те, що питання відкриття доступу до публічної інформації ніяк не обговорювалося у владі, то в березні 2023 р. оприлюднили заяву з вимогою відновити доступ до реєстрів та інформації, яка була закрита з 24 лютого 2022 р., яку підписали 60 представників ОГС. Основні тези заяви це повернення доступу до:

  • декларацій;
  • звітів партій;
  • діяльності парламентських комітетів;
  • Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та інших реєстрів Мін’юсту;
  • судового реєстру;
  • реєстру арештованих активів АРМА.

Також, змін зазнала сфера публічних закупівель. 28 лютого 2022 року Кабмін дозволив проводити закупівлі шляхом укладання прямих договорів, без проведення аукціонів на платформі Prozorro, а вже в червні 2022 р. уряд цю норму повернув. З жовтня 2022 р., якщо вартість закупівля менша ніж 100 тис. грн для товарів та послуг, 200 тис. грн. для поточного ремонту та 1,5 млн. грн. для робіт, то можна укласти прямий договір, якщо більше, то необхідно проводити тендер.

Важливість прозорості у повоєнній відбудові

Прозорість – один з головних принципів відбудови України. Тому, відновлення довоєнного рівня доступу до інформації (з урахування безпекових міркувань) повинно бути. Цю тезу заклали у Меморандумі між МВФ та Україною. Також, прозорість є одним з керівних принципів, який відображений у підсумковому документі “Декларація Лугано” під час Міжнародної конференції з питань відновлення України (URC 2022).

Відкритість і прозорість процесів відбудови важлива, бо вже можна стверджувати, що велику частку необхідних коштів будуть надавати міжнародні партнери. Кількість цих партнерів буде велика і кожен буде мати власні вимоги, щодо звітування, закупівель і т. п. Тому, важливо мати загальну відкритість всіх проєктів відбудови, для того, щоб громадяни та партнери, мали змогу моніторити весь процес.

Для відкритого процесу відбудови запустилась державна електронна екосистема DREAM, яка забезпечує єдиний цифровий маршрут для всіх проєктів відбудови. Ця платформа дозволить громадам створювати свої проєкти, залучати кошти не тільки з бюджету, а і від міжнародних партнерів та дасть змогу контролювати результативність і ефективність реалізації проєкту. Презентація публічного модуля цифрової екосистеми управління відновленням DREAM відбулася під час конференції Ukraine Recovery Conference (URC) в червні 2023 в Лондоні.

Висновок

Хоч повноцінна відбудова буде проходити після перемоги України, проте закласти головні засади та створити умови прозорості процесу необхідно зараз. 

Повернення довоєнного доступу до публічної інформації є важливим рішенням, яке необхідно ухвалити, для забезпечення прозорості влади перед громадянами та міжнародними партнерами. Відбудова України буде відбуватися більшою мірою коштами партнерів, тому відкритість процесу необхідна для подальшої підтримки та позитивної репутації України, як демократичної  та відкритої країни.

Як один з інструментів забезпечення прозорості процесу відбудови створено платформу DREAM, яка допоможе як у залученні коштів, так і у контролі їх використання.

Отже, принцип відкритості та прозорості є фундаментальним для відбудови, розвитку та демократизації України.

Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки автора, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам. 

Читати далі

 РЕКЛАМА:

Шопочитати

Суспільство16 години тому

«Центром Львова я ще обов’язково погуляю»: історія переселенки на кріслі колісному, яка працює на себе та майже не виходить з дому

Стара 9-поверхова панелька, ліфт голосно приїздить на 4-й поверх. Двері відчиняє невисока жінка: «Доброго дня!...

Суспільство17 години тому

«Лайк» з операційної та нове життя на Харківщині: як підприємиця стала бойовою медикинею

Божену Гринько з Києва мобілізували навесні 2022 року. Жінка сама пішла до військкомату як медикиня....

Суспільство2 дні тому

Росіяни жили в кімнаті для дошкільнят: на Київщині волонтери відновили сільську бібліотеку

На столі в бібліотеці села Дружня Анна Михайлівна зберігала папку з документами наших військових. Коли...

Суспільство2 дні тому

Бочки з томатною пастою були пробиті снарядами й уламками. На Херсонщині відновив роботу консервний завод, який майже знищили росіяни

Георгій та Ольга Червєнкови — підприємці та власники консервного заводу на Херсонщині, якому понад дев’ять...

РЕКЛАМА: