Суспільство
«Наші клієнти – люди з титановим стрижнем». Стоматолог з Краматорська перевіз свою клініку до Чернівців
Свій стоматологічний кабінет Олексій Власов відкрив у Краматорську ще у 2013 році. Застосовуючи сучасні підходи до лікування зубів і працюючи за європейськими протоколами, Олексій разом зі своїми колегами надавав допомогу не тільки місцевим мешканцям. До стоматології Vlasov їздили люди із сусідніх міст і областей та навіть з-за кордону.
Клініка пережила окупацію міста в 2014 році та продовжувала лікувати своїх клієнтів, незважаючи ні на що. Стоматологи виїжджали на роботу навіть на початку вторгнення 2022 року, якщо людям була потрібна допомога. Однак навесні Олексій все-таки покинув Краматорськ, рятуючи сім’ю, і перевіз свою справу до Чернівців. Стоматолог розповів ШоТам, як його клієнти передчували повномасштабну війну, з якими складнощами при евакуації довелося зіткнутися та як клініка працює на новому місці.
Олексій Власов
лікар-стоматолог, засновник клініки Vlasov
Відкрив кабінет і змінив підхід до лікування
Я відкрив свій стоматологічний кабінет у 2013 році, коли дізнався, що всі медичні заклади в Україні переходитимуть на госпрозрахункову форму роботи. Вона передбачала, що, працюючи в комунальній установі, я отримуватиму зарплатню у відсотковому співвідношенні від виконаної роботи. Я вирішив, що буде краще відкрити своє бізнес-підприємство та розпоряджатися коштами самостійно.
Згодом дізнався, що є готовий стоматологічний кабінет на продаж, і спільно з іншим лікарем ми його придбали. Ми ділили приміщення, в якому було три крісла, однак підходи до лікування клієнтів у нас відрізнялися. Коли я ще працював у поліклініці, то зрозумів, що хочу вдосконалити свої вміння, щоб краще надавати допомогу людям. Я звернувся до знаних в Україні стоматологів і почав навчатися у них. Олег Кулигін, Ігор Наєнко, Андрій Половінщіков, Василь Каращук та інші фахівці перевернули моє уявлення про стоматологію та підходи до лікування різноманітних нозологій.
Відтоді ми в клініці почали працювати відповідно до європейських протоколів і надавати послуги ще якісніше. Зокрема, став помітний кращий результат, який ми досягали. У комунальній поліклініці на лікування зуба виділялося 20 хвилин, а ми приділяли клієнтам стільки часу, скільки вони того потребували, щоб зробити все поступово та правильно. У моїй команді працювали ще ортодонтка, лікарка-ендодонтистка, яка також займалася й художньою реставрацією, стоматолог-хірург і асистентка. Наші клієнти були не тільки з Краматорська та сусідніх міст, але й із США, Німеччини та Ізраїлю.
Мої клієнти передбачали повномасштабну війну
У 2014 році Краматорськ окупували. Моя родина поїхала до родичів, я теж покинув місто, коли були обстріли, але через тиждень вирішив повернутися. Був упевнений, що це все ненадовго: можливо, на тиждень або два. Багато мешканців поїхали з міста, але й багато хто залишився. У той період я продовжував працювати в клініці, адже люди потребували моєї допомоги в будь-якому разі. Трохи помилився у своїх прогнозах: Краматорськ залишався під окупацією протягом трьох місяців. Однак загалом виявилося, що все-таки я мав рацію: місто звільнили.
Напередодні 2022 року один з моїх клієнтів привітав мене з прийдешнім святом. Він сказав: «Головне – щоб не було війни». Я здивувався, чому він так говорить, адже сам взагалі не вірив у те, що може статися повномасштабне вторгнення. Невдовзі про війну заговорила інша моя клієнтка, мешканка Маріуполя, яка часто відвідувала нашу клініку та привозила на лікування свою родину. Вона зателефонувала мені та повідомила, що планує приїхати зі своїми родичами на санацію ротової порожнини, однак не знає: краще приїхати зараз чи потім.
Жінка сказала: «У мене є передчуття, що буде війна. А ви відчуваєте це?». Я відреагував категорично, навіть з ноткою максималізму: «Та яка війна? Усе ж прекрасно, про війну не йдеться». Вона відповіла: «Ви не відчуваєте. А в Маріуполі слово “війна” висить у повітрі». Я справді нічого не відчував: у мене все добре, я був у рожевих окулярах. А мої клієнти мали проникливий погляд і передбачили, що нас може чекати.
Лікували людей з титановим стрижнем
Перші тижні повномасштабної війни пройшли, як у всіх: незрозуміло, дуже швидко й одночасно дуже повільно. Клініка продовжувала працювати, ми приймали тільки тих пацієнтів, які мали не желейний, а титановий стрижень. Вони говорили: «Ми були записані два тижні тому, і ми прийдемо. Жодна війна нас не зупинить. Якщо запланували – значить, лікуватимемо зуби».
Якщо до нас із колегами зверталися по допомогу, ми приїжджали до клініки, тільки щоб прийняти пацієнтів, і одразу поверталися назад. Працювали, зважаючи на повітряні тривоги. Місто обстрілювали, я прокидався від цих звуків, оскільки мешкаю за 2 км від військового аеродрому. Жити та працювати в такій обстановці було, м’яко кажучи, абсолютно некомфортно.
Читайте також: Кавові свічки з ароматом Донецька та Криму. Бренд Rekava створює унікальну екопродукцію з кавової гущі
Минуло кілька тижнів – і я зрозумів, що вже потрібно виїжджати, щоб не наражати на небезпеку своїх дітей. 9 березня ми з родиною покинули Краматорськ і поїхали в Черкаси до мого кума. Потім вирішили переїхати на Захід України. Вибрали місто Чернівці, хоч ніколи там і не були й не мали жодних знайомих. Однак великою перевагою було його розташування: поряд кордон з Європою, а Росія та Білорусь – далеко.
Колега організувала вивезення обладнання з клініки
Прибувши до Чернівців, я спочатку знайшов приміщення для клініки. У той період було дуже складно знайти житло: до міста приїхало багато людей, зокрема з Києва та Київщини. Ми з родиною оселилися в селі Балинці Івано-Франківської області, де прожили місяці два. Щодня я діставався на роботу по дві години в один бік. Хоча відстань до Чернівців не така велика, 73 км, однак там була ділянка дороги з ямами по коліно, і на її подолання йшло багато часу. Згодом, коли кияни повернулися додому, ми знайшли квартиру в Чернівцях і переїхали.
Коли я з родиною виїжджав з Краматорська, то не вивозив обладнання з клініки. Цим зайнялася моя колега Олена Шестакова, яка виїжджала пізніше. Тоді, на початку весни, вона вагалася й не знала, куди переїжджати їй з дітьми: за кордон, в Центр або на Захід України. Я знав, що вона закохана в свою справу, стоматологія – це її покликання та важлива частина життя. Тому запропонував варіант продовжити займатися улюбленою роботою, переїхавши до Чернівців.
Олена погодилася, однак їй потрібно було зібрати все обладнання, організувати завантаження, усе проконтролювати, нічого не забувши. Виявилося, що коли вона прибула з устаткуванням на Нову пошту, саме в цей часовий проміжок там не працювали на відправлення. Олені довелося супроводжувати вантаж до найближчого відділення, яке працювало. Воно виявилося в місті Павлограді Дніпропетровської області. Хоч і з такими складнощами, однак із Краматорська вдалося вивезти все обладнання. Згодом до Чернівців переїхала й Олена.
До нас приходять як місцеві мешканці, так і переселенці
13 квітня стоматологія Vlasov відкрилася в Чернівцях. Наша команда значно зменшилася: лікарка-ортодонтка нині живе в Дніпрі, асистентка виїхала до Німеччини, хірург теж мешкає не в Чернівцях, однак приїжджає до нас на операції, імплантації зубів. Незважаючи ні на що, серед переліку наших послуг є терапевтична, ортопедична й хірургічна стоматологія. На жаль, дитячий і ортодонтичний прийоми поки що випали.
Нашу клініку добре прийняли в Чернівцях. Насправді люди всюди ходять за одним і тим самим – за якісними послугами. Якщо вони дійсно такі, то все одно звідки я приїхав. Про нас написали журналісти – і частина клієнтів записалися до нас, дізнавшись про клініку зі статті. Ми лікуємо як місцевих мешканців, так і переселенців: з Києва, Бучі, Миколаєва, Одеси, Слов’янська. Деякі з них живуть по сусідству з клінікою. Стоматологію Vlasov знайшли й наші клієнти з Краматорська. Наприклад, одна жінка, яка лікувалася у нас довгий час, дізналася, що ми переїхали, і приїздила на прийом саме до нас.
Я записався в місцеву бібліотеку, залишив там свої візитівки – і нас відвідав хтось із читачів. Приходять люди, які працюють неподалік. Хтось потім приводить своїх дітей, а хтось – батьків. Щоб люди дізналися про нас, ми розігрували свої послуги в інстаграмі. Переможці приходили в клініку, бачили, як саме ми працюємо, записувалися та продовжували лікування вже у звичайному режимі.
Найголовніше – не опускати руки
Я хочу мати змогу безкоштовно допомагати переселенцям, військовим та іншим вразливим категоріям населення. Для цього потрібно залучити допомогу благодійних фондів. Таку ідею в Чернівцях ще ніхто не реалізував, і я хочу бути першим. Було б добре, щоб хтось із місцевих фондів взяв на себе функцію розподілу коштів між пацієнтами й направляв їх до мене. Я би їх лікував, надаючи фото-, відеозвіт і необхідні документи.
Вважаю, що нехай це й прозвучить утопічно, але тоді всім буде добре. Люди, які передають гроші до фонду, будуть впевнені, що їхні кошти використовуються за призначенням. Ті, хто має потребу в лікуванні, отримають таку можливість. А я теж працюватиму й допомагатиму людям. І ще хотів би запропонувати роботу кільком стоматологам серед переселенців.
Читайте також: Калімби з Азовського узбережжя. Українські майстри створюють унікальний музичний інструмент, що дарує спокій під час війни
Нині багато хто з підприємців змушений, як і я, повторно відкривати свій бізнес у новому місці й адаптуватися. Переконаний, що найголовніше – не опускати руки. Смуток – це тяжкий гріх. Якщо є бажання продовжувати улюблену справу, вивести її на новий рівень і підтримати свій колектив, то все можливо.
Суспільство
- Запорізької;
- Дніпропетровської;
- Донецької;
- Сумської;
- Херсонської.
Підтримка ВПО на Київщині
Коментарі
Суспільство
очільниця ГО «Юстина».
Вирішили створювати свою громадську організацію
Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.
«Юстина», бо справедливість
Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.
Спільний запит у селі — велопарковка
Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.
Зробили покриття та надихнули інших на зміни
Коментарі
Суспільство
Як працюватиме новий маршрут?
- На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
- На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.
Коментарі