Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Намет з кондиціонером та Wi-Fi: що таке глемпінг та чи є він в Україні

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Глемпінг – це такий комфортний варіант домівки на природі. Але замість спального мішка та палатки відпочивальники живуть у глемпах, де є усі блага цивілізації –  ліжко, душ, кондиціонер та електроенергія. 

До України такий вид гламурного відпочинку прийшов зовсім недавно завдяки Андрію Родкіну і Олександру Коновалову, які створили компанію виробництва глемпів під ключ Glamping.UA.

Андрій Родкін

Андрій Родкін

Співзасновник компанії Glamping UA

Олександр Коновалов

Олександр Коновалов

Співзасновник компанії Glamping UA

Що таке глемпінг?

Глемпи створені для тих, хто не готовий, навіть на природі, жертвувати своїм комфортом. Це справді лінивий відпочинок, адже можна насолодитись пейзажем, подихати свіжим повітрям, зустріти захід сонця біля води та просто побути наодинці з природою. При цьому спати на комфортному ліжку, обідати з комфортом, не пектись на сонці, мати доступ до інтернету та не бути загризеним комарами.

“Турист приїжджає туди, де вже є зібрані і готові для використання глемпи”

Глемп – це легка безфундаментна конструкція, яка складається з чотирьох основних матеріалів: дерево, метал, тканина і тканина ПВХ. Глемп не пропускає жару і захистить від граду і шторму.

Читайте також: П’ять хобі, які можуть стати вашим бізнесом

У світі глемпінг дуже популярний. Сьогодні найбільші ринки – це США, Британія та Австралія. А загальний об’єм ринку – $3 млрд.

Зараз понад п’ять мільйонів людей люблять відпочивати у глемпах. Хтось навіть не уявляє для себе вже іншого виду туризму. Люди ловлять кайф від того, що прокидаються у комфортному ліжку зі звуками природи. 

Самі спали в незручних наметах – вирішили створити Glamping.UA

Я працював як найманий працівник та мене не покидало бажання відкрити власний бізнес. Якось ми з нинішнім партнером по бізнесу Олександром поїхали в Карпати і ночували там з палатками.

Тоді подумали, що було б чудово розміщуватись в більш комфортних умовах. Дізнались про глемпінг в Європі і вирішили розвивати це в Україні. Почали шукати варіанти і досліджувати ринок і побачили, що такого продукту у нас немає.

Далі ми зібрали команду інженерів та дизайнерів і почали думати, як розробити власний продукт і як це має виглядати. Спочатку спроектували прототип і почали тестувати його на міцність в дощ і вітер.

Читайте також: Аналог “Всі Свої” з Дніпра. Як організувати патріотичний маркет на одну зарплатню

Скільки вклали?

Перша сума, яку ми вклали у створення компанії Glamping UA – $50 тисяч. Ці кошти пішли на маркетингові дослідження та саме виробництво. Спочатку були проблеми із сировиною, бо не могли найти нормальної за якістю і ціною. Для створення прототипів все ж таки вдалось закупити українську деревину експортної якості. Тканину ПВХ замовляли в Іспанії, бо там хороша якість. 

Спочатку ми навіть не піарились і не використовували ніякої реклами, а налагоджували співпрацю та перемовини саме з готелями, які є нашими потенційними клієнтами.

Згодом почали таргетинг у Фейсбуці, щоб створити ядро нашого клієнта. Там прописали ціни, склад, 3D-модель глемпа. І вийшло, що кожний шостий залишав заявку на бронювання глемпа. А це тисячі потенційних клієнтів.

Ми провели дослідження серед нашої аудиторії і на основі цього отримали ряд характеристик глемпа. І це допомогло попасти саме в ціль. 

Читайте також: Небачений Донбас: 8 місць для відпочинку на природі

Глемпи для готелів преміум-класа 

Ми виготовляємо глемпи для бізнесу, який працює саме у туризмі. Наші покупці – підприємці, які мають землю і готові вкладати в неї кошти.

Зараз наші глемпи є у парку-готелі Шишкін. Ми розраховували, що нашими клієнтами стануть готелі преміум-класу. Тут є проблеми, бо в готелях рідко повна заповненість гостями. Але глемпи однозначно приваблюють туристів, як українців, так і іноземців. 

Ми співпрацюємо і з іноземними партнерами. Польща, Румунія, Казахстан, Грузія та Росія – це країни, з представниками яких ми ведемо перемовини. Але експорт такої продукції – не легка справа. Поки відправили кілька екземплярів тільки у Польщу. Вони хочуть відкрити глемпінг на польській стороні Карпат.

У нас замовляють і для дачних ділянок. А також зараз туристичне направлення активно розвивається у громадах, для яких теж можлива установка глемпів. Але людей зупиняє, що вони не знають, як це виглядає.

У нас поки немає шоуруму, бо його вартість обійшлась би нам у 10 тисяч доларів. Оскільки ми молода компанія, то не бачимо для себе економічної доцільності витрачати ці кошти.

В Україні купити вигідніше, ніж за кордоном

Цей бізнес є вигідним, бо окуповується за три роки. Для прикладу, щоб відкрити готель, тобі потрібно 500 тисяч гривень і в кращому випадку він окупиться за 7-10 років. З глемпінгом інша історія, він набагато рентабельніший.

Розрахунки-розрахунками, але найкращим доказом рентабульності став запуск першого глемпінгу на території парку-готелю Шишкін. Так, ще до старту проекту і появи перших живих фото, клієнти забронювали майже 60% наступного місяця та сплатили близько 40%, а по його закінченню ми мали результат – 70% заповненості.

Чому краще купувати глемпи саме у нас, а не за кордоном?  Якщо власник невеличкого готельного бізнесу купує глемп за кордоном, то він немає ніякої гарантії на те, щоб його відремонтували чи прибрали якісь пошкодження.

Та ще й грає роль питання ціни. Купити глемп за кордоном і привезти до нас буде дорожче, ніж купити у нас. 

У нас класичний глемп коштує 6,5 тисячі доларів. В Європі він коштуватиме мінімум на 1000 євро дорожче.

Читайте також: Як українка прославилась на весь світ завдяки картинам з їжі

Взимку глемп консервують

Глемпи виготовляємо з трьох основних матеріалів – дерево, метал та тканина. Глемпи збираємо на наших складах у Рівненській області, все перевіряємо, складаємо, розкладаємо назад і відправляємо замовнику. 

На виготовлення одного глемпу потрібно десь 30 днів. Літом навантаження, звісно, більше. 

Перший глемпінг в Україні від Glamping UA

Перший український глемпінг відкрито на території спа-готелю ШишкіNN! Подивіться, як монтувалися наші красиві глемпи, у яких так зручно і затишно буде відпочивати. Бронюйте скоріше, поки ще є вільні дати!

Geplaatst door Glamping UA op Maandag 1 juli 2019

Всі цікавляться що робити з глемпом взимку. Він є абсолютно герметичним і переживає зиму. А якщо є вільне приміщення, то його можна розібрати і скласти. Ми збираємо один намет за дві доби, а розбираємо за добу. 

У нас була проблема в тому, що законодавство забороняє поселити туристів в приміщеннях, які не мають сертифікації. Але нещодавно ми отримали сертифікат якості від Центра стандартизації та метрології. Тому й тут ми перші. 

Найбільша складність, з якою ми стикнулись  – це не розуміння і не сприйняття ринком цієї ідеї. Оскільки про це ніхто не чув. Варто пам’ятати, що це європейський тренд, який вже прийшов в Україну і буде успішно розвиватись, але залежить від того, хто буде в перших рядах. 

Суспільство

«Ми витримали пекло Луганщини». Як 22-річний випускник військової академії командує ротою 24 ОМБр

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Владислав ­«Анубіс» – 22-річний командир роти 24-ї ОМБр. У дитинстві мріяв повʼязати своє життя з правом. Але його батьки – колишні військові – своїм прикладом несвідомо вплинули на остаточне рішення хлопця.

Повномасштабна війна застала Владислава в одній із найгарячіших точок сходу. З першого дня, попри брак досвіду в певних аспектах, він став командиром роти. Його підрозділ прикривав відхід побратимів, героїчно втримував Попасну та знищив безліч російської техніки. А молодий командир став справжнім взірцем для українських воїнів.

Владислав Абрасович («Анубіс»)

Торішній випускник військової академії, 22-річний командир роти у 24-тій окремій механізованій бригаді імені короля Данила

Малим приміряв татову військову форму

Я родом із міста Яворів Львівської області. Саме там розташовується славетна 24-та Королівська бригада. Народився в сім’ї військовослужбовців. Мати брала участь в АТО, а батько проходив службу у миротворчій місії в Косово. Однак малим, коли почалася війна в Україні, я не дуже розумів, що це все означає. 

Зробити та змінити щось не міг, тому сподівався і вірив, що наші військові стримають ворога. Їхнє рішення я зрозумів уже в старшому віці. Скажу, що сприйняв і сприймаю досі це з гордістю. Саме батьки є для мене прикладом. Вони навчили головному – любити Батьківщину. За це я їм дуже вдячний.

Мене виховували в дисциплінованій, хорошій і люблячій сім’ї, де всі одне одного поважали. Мені завжди казали, хто я і звідки родом. Часом я згадую малого себе, який приміряв татову форму та величезне військове взуття.

У школі я був не надто уважним учнем. А найбільше під час уроків історії мене дратувало дізнаватися про страждання нашого народу. Усвідомлювати всю цю несправедливість. Та сьогодні ЗСУ виправляють ситуацію та повертають українцям довгоочікувану волю.

Хотів працювати з правом, та взяв приклад з мами 

Взагалі своє життя я хотів пов’язати з правом. Бути хорошим юристом здавалося цілком досяжною мрією. Як і кожен чоловік, хотів здобути освіту, піти працювати, заробляти шалені гроші, одружитися з найкращою дівчиною та побудувати міцну сім’ю. Проте життя вносить свої корективи, і мої мрії змінилися на реальність. Я розумів, що війна змінила моє світобачення. А от щодо права, то ще не кінець. Учитися ніколи не пізно, і друга освіта не заважатиме.

Фото надав Владислав Абрасович («Анубіс»)

Ставати військовим я не планував. Але ,зважаючи на те, в який час формувалася моя особистість, іншого вибору в мене не було. Ще під час навчання мене вразило, як моя мати захищала Україну, а багато чоловіків сиділи вдома і не реагували на те, що відбувається в країні – так звані диванні критики. Я захотів стати піхотинцем – тим, хто буде першим зустрічати противника, і робитиме це якісно. Тому вступив на відповідний факультет, щоб отримати хорошу військову освіту.

Роки навчання згадую з ностальгією

Родина завжди підтримувала всі мої рішення, розуміла, наскільки буде складно всім нам. Вони усвідомлювали ризики та рівень небезпеки. Але батьки завжди хвилюються за своїх дітей, це закономірно.

Присягу я склав у 2017 році під час навчання в Національній академії. Найбільше запам’яталося, як сотні людей з ідентичними бажаннями вчилися захищати та боротися. Бувало всяке, це ж хлопці: хтось смішний, хтось мовчазний. Практичні завдання бували веселими, і ми дещо записували на відео на згадку. Пам’ятаю, як на день народження хлопці вітали мене вночі: торт в обличчя як ритуал на кожне таке свято, гучні привітання і «військові» побажання. Було приємно і радісно, бо всі стали як рідні за ці роки.

Після випуску з академії я вирішив приєднатися до лав 24 окремої механізованої бригади імені Короля Данила. Сталося це в липні 2021 року.

Став командиром у 22 роки

Мені здається, батьки до кінця не вірили у ймовірність повномасштабної війни. Але і я, і наша рота були готові до такого розвитку подій. Інформація про ймовірне вторгнення в мене була ще 23 лютого. У цей момент я перебував в одній із гарячих точок сходу – селищі Золоте на Луганщині. Власне, там нас і зустріла велика війна. Я відчував переживання за родину. Тому в першу чергу набрав запитати, як вони. Моя сім’я проживає в Києві, який тоді вже обстрілювали.

24 лютого я обіймав посаду командира роти – у свої 22 роки. Досвіду на той момент, можливо, в певних нюансах бракувало. Але під час війни такі речі швидко надолужуються. У пеклі боїв ти швидко навчаєшся ухвалювати правильні рішення, які зможуть зберегти життя бійцям підрозділу.

Фото надав Владислав Абрасович («Анубіс»)

Коли я закінчив академію, то й подумати не міг, що через рік стану командиром. Мені здавалося, що потрібно багато чого ще вивчити та зрозуміти. Проте з часом навички стали звичкою і простою рутиною. Найбільше вони знадобилися після вторгнення. Багато чого я взяв від минулого командувача, він дійсно був професіоналом. А відповідальність узяв на себе без страху. Я відповідаю за свою роту, і ми одне ціле.

Навчав бійців із більшим досвідом

Звичайно, з побратимами у нас бувають мінімальні конфліктні ситуації. Але робота командира роти полягає, зокрема, й у пошуку компромісів, умінні вислухати звичайного солдата. Можливо, у певних мобілізованих при першому знайомстві зі мною виникає здивування, тому що наразі я один із наймолодших серед всієї роти. Але це все нюанси, і, думаю, здивування з часом зникає. 

З вищим командуванням, закономірно, теж трапляються конфлікти. Але спільною роботою ми знаходимо найкращий варіант розвʼязання проблем. Основне – вміти чути одне одного й бути однією військовою родиною.

Читайте також: Позивний «Джампер». Як 26-річний блогер з «білим» квитком став кулеметником в бригаді Чорних Запорожців

Найважчі моменти були, коли я навчав людей, які на війні не перший рік і в певних моментах знають більше, ніж я. Але вчитися одне в одного – не соромно. Це нормальна річ для саморозвитку.

У Золотому втратив перших побратимів 

Приблизно в обід 24 лютого позиції моєї роти росіяни почали масово обстрілювати з мінометів та реактивної артилерії. Наші хлопці були напоготові. Після оголошення «бойової готовності» вони знали, як діяти у будь-якому з можливих сценаріїв.

Найближчими днями позиції нашої роти почали атакувати безпосередньо піхотою та легкою броньованою технікою. Наступ ми успішно відбили, знищили дві одиниці ворожої техніки, втрат зазнала і піхота окупанта. Але, на жаль, у ці дні наша рота втратила перших побратимів. Загалом після початку повномасштабної війни наш підрозділ зазнав суттєвих втрат, зокрема, й з офіцерського складу.

Фото надав Владислав Абрасович («Анубіс»)

З 24 лютого до кінця березня ми тримали оборону Золотого, вдало відбиваючи ворожі атаки. А з квітня наш підрозділ відправився захищати Попасну. Цей населений пункт можна назвати справжнім пеклом. Противник обстрілював його безперестанку, застосовував важку артилерію, якої нам тоді дуже бракувало. Але попри це ми успішно відбивали атаки бойовиків «ЛНР», регулярної армії РФ та «кадирівців».

Уміло нищили ворога на Луганщині

Бійці мого та сусіднього підрозділів робили все можливе для утримання Попасної. Від цього міста фактично не лишилося нічого, крім груди каміння. Я вдячним усім, хто тримав ті позиції до останнього подиху. Люди працювали без права на сон та відпочинок, цілодобово вгризаючись у кожен метр землі, евакуйовували поранених побратимів під постійними обстрілами.

Після декілька днів відпочинку та відновлення підрозділу ми відправилися в Комишуваху, де були від самого початку та виконували бойове завдання. Ми місяць тримали цей населений пункт. Противник зазнавав великих втрат як у піхоті, так і у техніці. Завдяки вмілим діям солдатів та протитанковому озброєнню, яке нам надав захід, ми знищили колону воєнної техніки ворога.

Дещо символічно, що закінчив свій бойовий шлях у Луганській області наш підрозділ у тому ж Золотому, з якого й починав у лютому. Бої за Гірське і Рай-Олександрівку стали фінальним акордом нашого перебування в цій області.

Місцевий під обстрілами ніс нам воду

Вихід військ з оточення в Золотому та Гірському відбувався завдяки нашому прикриттю. Переживання у побратимів, звісно, були. Виникали питання, хто ж прикриватиме наш відхід, на який, якщо чесно, вже і не вистачало сил. 

Проте ми виконали завдання зайняти вказаний рубіж оборони, оскільки всі розуміли, що без цього наша та інші бригади можуть зазнати величезних втрат. Було важко, ми не встигали вкопатись. Росіяни завдавали вогневих ударів зі всього можливого озброєння. На жаль, у моєму підрозділі тоді не обійшлося без втрат. Але ми не звикли кидати своїх напризволяще, і розуміли, що прикриття відходу – наш обов’язок.

Фото надав Владислав Абрасович («Анубіс»)

При виході з Рай-Олександрівки в нас не було води. Ми були на новій для себе території. І зустріли там місцевого чоловіка, який під обстрілами виніс нам води та вказав кращий шлях для евакуації бійців. Приємно, що на Луганщині є такі люди. Сподіваюся, вже дуже скоро ми звільнимо їхні домівки від окупації. Проте за цей час я зустрічав і протилежні ситуації. Місцеві жителі часто працювали коригувальниками ворожої артилерії. У тій самій Попасній були й відверто проросійськи налаштовані люди старшого покоління.

Усмішка дівчини надихає боротися далі

Для мене дуже важливе збереження самоідентифікації української нації. Фактично, зараз пишеться історія нашої держави. Майбутні покоління повинні жити у вільній країні, яка не матиме сусіда з назвою «Росія». А ще багато сил на передовій дає шалена підтримка від коханої людини та рідних.

Моя дівчинка чекає на мене вже понад рік. Вона дуже хвилюється. Бувають важкі періоди, коли в мене зовсім немає зв’язку. Знаю, що їй теж складно, вона погано їсть і спить. Але моя Таня завжди каже: «Якщо тримаєшся ти, то і я мушу, бо тобі значно важче». Я щоразу з усмішкою читаю від неї повідомлення. Дівчина пише, як сильно мене любить і вірить у мої сили, просить берегти себе, розповідає, що з нею відбувається протягом дня, щось про роботу, бо так легше пережити мою відсутність.

Фото надав Владислав Абрасович («Анубіс»)

Моя мотивація – фото усміхненої Тані та плани на наше спільне майбутнє. З нею я, звісно, не військовослужбовець. З нею я почуваюся собою, і вона надає мені сили своєю вірою. Я розумію, що це важкі стосунки, бо ми далеко одне від одного і зовсім не бачимось. Я роблю все можливе, щоб якнайшвидше її обійняти. Моя Танюша сильна, я в ній не помилився. 

Сказати, що я не відчуваю втоми, було б дещо лицемірно. Звісно, хочеться бодай на якийсь час повернутися до родини та коханої дівчини. Без їхньої підтримки було б значно важче. Дякую їм за те, що підтримують мене, попри все. А сили для боротьби за правду і волю є завжди.

Перемогу треба наближати разом

Після перемоги України планую продовжувати свою службу у лавах Збройних сил України. Хочеться робити армію ще більш професійною, піднімати рівень підготовки, передаючи свій досвід майбутнім новобранцям. 

Армія повинна залишатися потужною навіть після перемоги, оскільки саме вона є запорукою мирного майбутнього країни. Ну й, звісно, думаю про свою майбутню сім’ю та прості побутові справи.

Для перемоги Україна повинна бути єдиною. Тому хотілося б максимальної єдності не лише в лавах ЗСУ, а й загалом у країні. Ми повинні позбавитися від усього російського культурного спадку, викреслити зі свого життя все з ним пов’язане. З Росією наразі потрібно боротися спільним фронтом, усім світом. Аби надалі такі війни стали винятково історією та ніколи не повторювалися.

Читати далі

Суспільство

Воїни ССО України збили ворожий бомбардувальник Су-34 (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Українські спецпризначенці збили ворожий бомбардувальник Су-34 із переносного зенітного ракетного комплексу «Ігла».

Відео опублікували на фейсбук-сторінці Командування Сил спеціальних операцій ЗС України.

«Нагадуємо росіянам, що кожен їхній виліт і надалі дорівнюватиме самогубству. Адже, українське небо, як і українські воїни своїх ворогів не прощають», — написали українські спецпризначенці.

Зазначається, що літак збили бійці 8-го полку спеціального призначення ССО ім. Князя Ізяслава Мстиславича.

Відзначимо, що СУ-34 — це російський всепогодний, двомісний винищувач-бомбардувальник. Вартість одного літака Су-34 становить близько 1 мільярда рублів.

Про ССО України

Сили спеціальних операцій Збройних сил України — окремий рід сил Збройних сил України, до складу якого входять частини спеціального призначення і підрозділи інформаційно-психологічних спеціальних операцій. Неофіційним гімном ССО України є пісня «Тихо прийшов, тихо пішов», написана під час російсько-української війни. Під час повтомасштабного вторгнення РФ в Україну воїни ССО виконали низку важливих спецоперацій, зокрема:

  • підірвали понтонний міст окупантів на Луганщині;
  • знищили ворожі «Гради», що обстрілювали Сєвєродонецьк;
  • виявили та знищили станцію зв’язку окупантів на Харківщині;
  • підірвали ворожий КамАЗ у глибокому тилу ворога;
  • підірвали у тилу ворога міст на Донеччині;
  • захопили БПЛА «Орлан-10» із заводською документацією.

Нагадаємо, воїни-десантники збили два ворожі літаки Су-25 та Су-30.

Також ми повідомляли, як воїни 73-го центру спецоперацій знищили ворожу БМД-4.

Фото: wikimedia.org.

Читати далі

Суспільство

Бійці 40 ОАБр знищили склад боєприпасів і техніку окупантів (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Воїни 40-ї артилерійської бригади знищили ворожий склад боєприпасів, військову вантажівку та броньовану техніку загарбників.

Відео опублікували на фейсбук-сторінці 40-ї окремої артилерійської бригади імені Великого князя Вітовта.

«Що необхідно для підняття настрою? Великокнязівська бригада знає правильну відповідь!», — написали наші захисники.

Читайте також: «План народився просто в дорозі». Як компанія «ТАНА» з Луганщини евакуювала не лише виробництво, а й всю команду

Про 40 ОАБр

40 окрема артилерійська бригада імені Великого князя Вітовта — з’єднання артилерійських військ, підпорядковане оперативному командуванню «Південь». Бригада створена 6 лютого 2015 року. Військове злагодження бригади відбувалося на полігоні Широкий Лан. Бригада названа на честь литовського княза Вітовта, який вів тривалу боротьбу з татарами, намагаючись витіснити їх з українського Причорномор’я.

Нагадаємо, бійці 68 єгерської бригади розгромили ворожу зенітну установку.

Також ми раніше повідомляли, як бійці 40 ОАБр видовищно знищили ворожу САУ.

Фото: facebook.com/40OAbrigade.

Читати далі