«На газ і гальма тиснуть руками». Як луцька майстерня переобладнує авто для людей на візку

Добродії ШоТам – це наші читачі, які підтримують нас фінансово на щомісячній або одноразовій основі. Завдяки їхній підтримці ми можемо:
• безкоштовно рекламувати малий український бізнес;
• допомагати важливим громадським та волонтерським проєктам шукати однодумців;
• розповідати історії успіху простих українців.
Добродії мають можливість обирати теми матеріалів, які вони проспонсорували. А ми регулярно звітуємо перед ними про витрачені кошти. Хочеш більше позитивних змін в нашому суспільстві? Ставай добродієм ШоТам і допомагай нам підтримувати змінотворців!

Валентин Шабунін після аварії змушений був сісти на візок. Все життя він їздив на авто, але трагедія стала серйозною перешкодою. Але він не розгубився — і переобладнав машину на ручне керування. А згодом почав робити це й для інших. Його автомайстерня «Поршень» у Луцьку вже понад шість років дає шанс на кермування людям з інвалідністю. На педалі в таких авто тиснуть не ногами, а руками. Його клієнти перестають відчувати себе обмеженими, адже можуть йти працювати у службу таксі та самостійно їздити на роботу.

Валентин Шабунін

Власник соціального проєкту Автомайстерня «Поршень» у Луцьку, засновник громадської організації «Автомобільний клуб інвалідів Поршень Волині»
Раніше працював на млині інженером-механіком транспортного відділу у Луцьку, має дві вищі освіти: педагог вищої школи та інженер-механік автомобільного будівництва

Людина на візку теж може керувати автомобілем

Я працював у Луцьку інженером-механіком транспортного відділу на млині. Потім переганяв вантажні автомобілі, доки не потрапив в аварію у 2007 році. Як наслідок — зламав хребет, отримав інвалідність, ноги перестали працювати і я сів на візок. Перший час, звичайно, була сильна депресія. Я не знав, що робити. Коли трішки відновився, захотів сісти за автомобіль. Але виникла потреба переобладнати його на ручне керування. Я приїжджав на своєму «Запорожцю» до кількох станцій технічного обслуговування у Луцьку. Та скрізь розводити руками, мовляв, ремонтуємо лише іномарки. Я їм сказав, що якщо ви таку просту машину не можете відремонтувати, то й іномарку я б на ремонт до вас не віддав. І тоді зрозумів, що я не один, хто хоче переобладнати авто, але не має такої можливості. То чому б не зайнятися цим самостійно?

Автомобіль на ручному керуванні відрізняється тим, що там усе управляється руками. Це універсальний пристрій, який вмонтовують у підлогу. Достатньо просто потягнути важіль на себе для прискорення або натиснути для гальмування. Натомість у звичайному керуванні водії ногами натискають на педалі. Якщо машина має механічну коробку передач, то однією рукою людина вижимає зчеплення, а іншою тисне на газ і гальмо. А якщо автівка автоматична — то це просто газ і гальмо на одному важелі. Це ідеальне рішення для людей, у яких відмовили ноги. Вони звикають керувати за допомогою рук і далі собі живуть повноцінним життям: мають можливість працювати у сфері таксі, їздити на роботу тощо. І вже людина не відчуває себе у чомусь обмеженою.

Знімаємо приміщення за гривню на рік

Спершу я пробував переобладнувати авто для друзів і знайомих у 2012-му. Просто під’їжджав до когось і на асфальті лазив довкола машини і ремонтував, де не міг, допомагали товариші. Але попит зростав, і вже почали звертатися незнайомі люди. І тоді я подумав, що можна було б створити свій соціальний автоклуб, де самому працювати та допомагати людям. Мерія тоді підтримала мою ідею, допомогла знайти приміщення. Мені його місто надає за символічну плату — 1 гривню в рік. Приміщення у Луцьку мені дали прямо в центрі — на вулиці Ковельській, 8. Для людей на візку тут зробили спеціальний доступний в’їзд. Надали тоді ще підіймача, матеріали, інструменти та зробили ремонт. Зараз допомагають з оновленням інструментів, бо вони — не вічні, й з часом ламаються.

На цьому місці я у 2014 році створив автоклуб «Поршень». Це не є бізнес-проєктом, де реально можна заробляти мільйони. Це допомога людям з інвалідністю, добра справа, яка водночас допомагає і мені триматися плаву. Бо ми розуміємо, що вони не є дуже багатими, але мають автомобілі, на яких їм треба їздити. Тому ціни на встановлення ручного керування дуже лояльні. Я беру кошти винятково за витратні матеріали, плачу токарю за роботу та комунальні платежі. А вже якщо людина хоче, то може й трохи зверху віддячити. У мене є товариші, які як волонтери допомагають з тим, з чим я не справляюся. Наприклад, підіймають машину, скидають колеса, розбирають сидіння, роблять заміри тощо.

Наша автівка з ручним керуванням поїхала до США

Переобладнання авто дійсно має шалений попит. До нас приїжджали вже з усіх регіонів України, навіть встановили одне ручне керування для тих, хто їздить у США. Знайомі поїхали туди на навчання і на постійне місце проживання, але там лише громадяни Америки отримують переобладнані автомобілі. А для тих, хто просто приїхав туди, це коштує дуже дорого. Так от, вони придбали автівку, і в нас встановлювали. Залишилися задоволені.

Від початку цього року ми вже переобладнали щонайменше 16 автомобілів. Пам’ятаю, приїхав колись один чоловік. Він все життя працював на лісництві, аж поки не впав з крана і зламав хребет. Коли відновився, пробував бути кранівником, але не зміг їздити на авто. Зробив у нас ручне керування, і життя в нього почалося знову. Почав перевозити людей, які займаються бізнесом. Згодом пішов у службу таксі. Зараз їздить, вже дві машини встиг змінити: одну продав — купив новішу, а зараз придбав ще ліпшу. І чоловік зараз відчуває себе повноцінним, має багато клієнтів, які вже напряму йому дзвонять. І він себе почуває дуже щасливим, що комусь потрібен, робить добру справу і має можливість заробляти на хліб.

Читайте також: Панорамні вікна й сонячні батареї. Як архітектор Алекс Валентіров створив дитсадок, якому дивується світ

Нещодавно до нас звернулися з Академії внутрішніх справ у Києві. У них є велика автошкола, і їм дали завдання зробити для навчання людей автомобілі з ручним керуванням. Тепер ми працюємо з ними, одну машину вже зробили їм, ще дві мають привезти. Інструктор буде сидіти збоку, а людина, у якої не працюють ноги, зможе спокійно вчитися їздити.

Хочемо, аби «Поршень» став автошколою

Вартість переобладнання авто, якщо це механічна коробка, коштує від 4500 до 5000 гривень, залежно від обсягу робіт. Якщо це вантажівка, то буде трохи дорожче, адже потрібно більше матеріалу. Переобладнання автоматичної коробки передач коштує від 3500 до 4000 гривень. Якщо людина зробила у нас ручне керування, а потім вирішила через певний час продати цей автомобіль, проблем не буде. Ми робимо нове керування без пошкоджень для автомобіля, яке ставиться окремо. Тобто, його можна зняти за 15 хвилин, і не буде помітно, що воно там було. Ба більше, в такому авто люди можуть одразу і педалями користуватися, і керувати руками. Ми робимо універсально, тому одне іншому не заважає.

Для охочих переобладнати своє авто потрібно зв’язатися зі мною наперед і домовитися про час. Виготовлення та встановлення ручного кермування на авто з коробкою автомат — це 3-4 дні, в з механічною — 4-5 днів. Якщо людина раніше не їздила з ручним керуванням, то я сідаю за кермо, вона збоку, і ми вивозимо машину за місто. Дорогою я все розповідаю, показую, як що працює. Ми взагалі в планах хочемо створити автошколу на базі автоклубу, зараз узгоджуємо це з міською радою. Наприклад, у Львові є автошкола для людей з інвалідністю, але не всім зручно так далеко їхати. В нас багато місцевих, хто хоче вчитися. Теорію вони можуть проходити у звичайній автошколі, а ми вже можемо їх навчати практично. У мене є дві вищі освіти (викладач вищої школи та інженер-механік автомобільного будівництва) та необхідний стаж роботи. Тому зараз працюємо у цьому напрямку.

З візком життя не закінчується 

В Україні більше немає автомайстерень, які працюють як соціальний проєкт. А от як бізнес — є. Наприклад, у Миколаєві ставлять ручне керування, але в них ціни кусаються — приблизно 1000 доларів за таку послугу. У нас же можна все зробити значно дешевше. Для мене ця справа — одне задоволення. Те, що я на візку, не заважає мені переобладнувати автомобілі. Я у візку дружину знайшов, у ньому ж одружився, маю двох доньок. Я адаптувався до життя, спокійно працюю. Хочу, щоб інші люди з інвалідністю також не були обмежені.

Ще з планів — домовитися з міською радою, щоб в організацію мені дали двох людей: зварювальника і слюсаря. Зарплату їм мають сплачувати з коштів міста. Адже поки що я працюю сам, хіба що, як я казав, допомагають товариші. Бо на візку не всюди можна добратися в автомобілі. А хочеться якось розвиватися, мати можливість допомогти все більшій кількості людей. Адже про нас дізнаються, попит росте, і потрібно думати над розширенням функціоналу.