Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Мочалки, що ростуть із землі. Як 50 насінин перетворилися на найбільшу в Україні ферму люфи та екобізнес

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Сім років тому Володимир Жданов вперше побачив люфу. Це рослина, яка схожа і на огірок, і на кабачок. Та якщо дочекатися, аби вона дозріла, вийде… мочалка або губка для посуду. Це настільки вразило чоловіка, що він попросив у друзів відсипати трохи насіння. Воно пролежало в пакеті три роки, але все ж дочекалося свого часу. Тепер родина Жданових – не просто засновники сімейного бізнесу Family Loofa, а й власники найбільшої ферми люфи в Україні.

Володимир Жданов
Володимир Жданов

Засновник сімейного екобізнесу Family Loofa

Усе почалося з каліфорнійських черв’яків

У 2011 році ми з дружиною вирішили займатися червоними каліфорнійськими хробаками, які здатні переробляти органічні відходи. Це була класна ідея, навіть мрія. Бізнес, який ґрунтується на утилізації органічних відходів. Завдяки хробакам можна отримувати біогумус та підживлювати землю. Це ж круто!

Ми розробили мініпроєкт, аби показати, як цих черв’яків можна з користю використовувати в громадах Херсонщини. Але, на жаль, керівники ОТГ не відзначились якоюсь активністю. Ти їм кажеш: «Ось, дивіться, механізм готовий, я буду допомагати, є всі ресурси». А вони дивляться на мене й відповідають: «Вова, а таке взагалі є десь в Україні? А в Херсоні таке є? Ні? То чого ти до нас прийшов?».

Читайте також: Врятувати Карпатського буйвола. Як працює перша та найбільша буйволина ферма на Закарпатті

Тому реалізувати проєкт не вдалося, та й черв’яки потребують постійного догляду. З ними не вийде, як з люфою, – приїжджати лише на вихідні, а нагляд довірити батькам. Тому з цією мрією не вийшло, але ми все одно вірили, що зможемо створити власний екобізнес.

Історія про 50 «золотих» насінин

Якось у 2015 році ми завітали до друзів. І я побачив, що у них росте якась дивна й цікава рослина, схожа на кабачок чи великий огірок. Запитав, що це таке, виявилося, люфа. Я і не чув про таку рослину. Питаю у друзів: «А що з нею робити? Їсти?». А вони такі: «Ні, ми робимо для себе мочалки». Ну, круто! У мене одразу промайнула думка, що це крута ідея – вирощувати екологічні губки чи мочалки. Тому попросив трохи насіння. Взяли десь 50 «золотих» насінин.

Потім у нас був переїзд, купа клопотів, міське життя. Насіння просто чекало свого часу та три роки лежало в пакеті. Бувало дивився  – лежить насіння люфи, думав, треба якось посадити. І в 2018 році ми вирішили, що варто зробити перший крок. Посіяли люфу між виноградом на батьківському городі в селі Каїри, що на Херсонщині. І з 50 насінин майже половина зійшла! Вийшло десь 20-30 мочалок та губок. Звісно, одразу все роздарували друзям, батькам, знайомим, кілька штук залишили собі. І ми побачили, що більшості це подобається! А перш за все – нам. Відтоді ми повністю перейшли на люфу. 

Коли перша партія не продалася, запропонував посадити ще більше

Згодом вирішили посадити люфу знову. Вже не поруч із виноградом, а на окремій ділянці, все облаштували, посіяли, зростили. Але знаєте, що таке очікування? Ми думали, що все за мить розкуплять, а вийшло трохи інакше. Купували друзі, близькі, знайомі з Facebook, колеги. А значна частина залишалася просто лежати. Якось поступово ми більшість все ж розпродали, але під час збору нового урожаю попередня партія ще не закінчилася. 

Та попри це у нас залишалася надія і віра, що все буде класно. Просто треба було змінити стратегію. І я запропонував дружині зробити не одну ділянку, а дві, розширитися. Вона спочатку здивувалася, адже ми й першу партію не змогли продати, але все ж підтримала мене. Не знаю, чи наважився б я на нову ділянку, якби не дружина. І ми це зробили – засадили три «сотки».

А разом із тим змінили нашу тактику. Почали спілкуватися з екомагазинами по всій країні. І вже в 2020 році почали продавати їм першу продукцію. Так, довелося поставити нижчу ціну, але пішли продажі. І ми зрозуміли, що намацали нашу цільову аудиторію, якій це цікаво. Тому цьогоріч вирішили знову розширитися, і замість двох ділянок засадити 0,3 гектари. Ми об’єднали батьківський город разом із ділянкою дружини, а люфу посіяли там, де колись були ті самі каліфорнійські черв’яки. Їхній гумус ще декілька років буде підживлювати землю.

Читайте також: Від парамедика до бізнесвумен. Як ветеранка війни створила власну справу на сушениках

Усі думають, що це просто, хоча насправді – це кропітка робота

Ті, хто не в темі, або ті, хто спробував щось посіяти вдома, кажуть: «Ну що там, кинув у землю, вона виросла, нічого робити не треба». Але люфа також потребує догляду, як і будь-яка інша рослина. 

Вона дуже полюбляє вологу і тепло. Наприклад, цьогоріч тепло почалося доволі пізно, через це люфа довго не виходила із землі. І це був такий момент, коли ти можеш сподіватися лише на Бога. Старт – це найбільш примхливий етап у люфи. Взагалі радять, аби відстань між рослинами складала 60 см. Але ми засіваємо все суцільно, і якщо зійде весь ряд – потім просто прибираємо зайве. Інакше люфа може взагалі не вийти з ґрунту, а це означатиме, що ми втратили врожай.

А ще ми «олдскульники» і не використовуємо якісь неорганічні добрива чи захист. Так, в цьому насправді не було б нічого такого, бо ця люфа йде на мочалки та губки, а не для їжі. Але ми намагаємося, аби все було органічним.

Інколи питають, скільки продукції можна отримати з одного врожаю. Для мене це питання залишається відкритим. Якщо все класно, люфа рівненька і красива, тоді ще окей. Але ж для цього треба доглядати за рослиною. Інакше плід втратить ідеальну форму. Його покрутить, і все – мочалка вже не вийде, у кращому випадку зробимо губку для миття посуду. А іноді так крутиться, що взагалі не знаємо, що робити.

А ще люди думають, що все просто: люфа дозріла, зібрали, почистили, готово. Так, принцип такий, але це дуже кропітка ручна робота. Почистити – це ж не кинути до якоїсь машини. Так, справді, буває, що виходить почистити за хвилину. А інколи – втрачаєш купу часу та зусиль. Це рослина, вона десь товща, десь тонша, завжди різна.

Губка «живе» місяць, але не потребує миючого засобу

З власного досвіду можу сказати, що термін придатності залежить від користування, як і з будь-якою річчю. Наприклад, я щонеділі ходжу до бані. Мочалка з люфи, якою я користуюсь, через рік – ще абсолютно нормально. Я замінюю її лише тому, що в мене є люфа. І, звісно, є гігієнічні норми, яких теж треба дотримуватись.

Хтось пише: брехня, за три місяці ваша мочалка розлізлася. А як ви за нею доглядали? Адже там нічого складного: після використання просто відіжміть і дайте люфі висохнути. І тоді вона класно зберігатиметься.

Якщо це губка – то, звісно, посуд ми миємо значно частіше, аніж ходимо до бані. Але місяць можна користуватися. Там також все просто: струсили, поставили, аби висохла, і все. 

До речі, головна перевага губки з люфи – ми повністю відмовилися від миючих засобів. Якщо посуд не супер брудний, достатньо просто теплої води. Люфа чудово прибирає жир. А ще вона класно чистить каструлі, не пошкоджуючи тефлонове покриття. 

Вирішили створити сайт, коли чиновник запитав, як плетемо мочалки

Ми розуміємо, що продукція подобається багатьом людям, але вони не знають, як росте люфа. Якось я подарував мочалку одному з чиновників. А він мене потім питає «Володь, а як ви це робите? Ви її заплели? Я розумію, що люфа натуральна, але як робиш саму мочалку?».

Тоді ми зрозуміли, що потрібно створити сайт, додати більше інформації, зайнятися сторінкою в Instagram. Від «інсти» я взагалі був максимально далеким, але виявилося, що саме там наша цільова аудиторія.

Читайте також: Дорогоцінний пластик. Історія одеської майстерні, де створюють унікальні речі зі сміття

А пізніше виникла ідея влаштувати екскурсії. Ми не відкладали в довгу шафу, і через півтора місяці після того, як заговорили про це, зустріли перших гостей. Людям сподобалося. Їм цікаво навіть просто погуляти на свіжому повітрі, побачити, як росте та мочалка. Ми ділимося з відвідувачами власною історією, розповідаємо про люфу. А ще проводимо майстер-класи! Люди обирають собі люфу і власними руками роблять мочалку чи губку для посуду. 

Наша аудиторія – це екологічно орієнтовані люди, яким не байдуже, що буде завтра з нашою країною. Люди, які люблять натуральні продукти. Ті, кому дійсно болить, хто дійсно переймається. Адже одна синтетична мочалка може розкладатися 200 років, а люфа взагалі не шкодить довкіллю. І таких людей більшає. І в Херсоні, і загалом в Україні. Наші покупці – це люди з усіх регіонів, абсолютно різного віку.

Найбільша ферма люфи в Україні

На самому початку думок про саме родинний бізнес не було. Але виявилося, що це цікаво кожному у нашій сім’ї. Батьки допомагають, діти цікавляться. Ми всі разом цим займаємося, тому це Family Loofa.

Зараз я можу з упевненістю на 99,9% заявити, що це найбільша ділянка з люфою в Україні. І за площею, і за об’ємом виробництва. Так, можуть бути невеликі якісь насадження, просто вирощувати на городі. Але в такому масштабі – аналогів точно немає. 

Та попри це, звісно, є конкуренція.  До того ж, частина екомагазинів як замовляли люфу з Китаю, так і продовжують це робити. Може, щось їх не влаштовує в українській. Ми все одно намагаємося шукати свого клієнта. Ціни на ринку дуже відрізняються: від абсолютно нелогічного демпінгу до якогось космосу. А тут потрібен баланс. І ми намагаємось його витримувати. 

Родина Жданових.

Ми б не займалися люфою, якби не розуміли, що цей бізнес має певну соціальну складову. Він спрямований на вирішення екологічних проблем. І якщо кожен із нас почне змінювати в своєму житті бодай щось, хай навіть губку на люфу, це вже буде великим внеском у майбутнє. Тому під кожним нашим дописом ми завжди вказуємо: «Робіть світ трохи чистішим та безпечнішим».

Підтримай ШоТам

Суспільство

Документальну стрічку “Вона та війна” франко-української режисерки виклали у вільний доступ

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Документальна стрічка “Вона та війна” франко-української режисерки Марії Кондакової тепер доступний для безкоштовного перегляду онлайн, пише Нове українське кіно.

Картина розповідає історію трьох жінок, які стали до лав української армії.

Сюжет

Неоголошена війна на Сході України в одну мить зруйнувала мирне життя багатьох українців. Тисячі українських жінок взяли на себе обов’язок стати солдатками й ризикувати своїм життям заради миру та свободи у своїй країні. Цей повнометражний документальний фільм спостерігає за трьома такими жінками та за їхнім життям, якого вони ніколи для себе не очікували.

Головні ролі в картині зіграли: Валерія Бурлакова, Марія Кушнір та Ірина Іванюш. Доля кожної з героїнь фільму складалася по-різному, але кожна визначена війною.

Режисер – Марія Кондакова, автори сценарію – Яна Пономаренко, Маша Кондакова, оператор – Сергій Стеценко, художник-постановник – Павло Ярмусевич, композитор – Антон Байбаков, продюсери – Володимир Філіппов, Андрій Суярко, Алла Овсяннікова. Виробництво: ТОВ “ІнсайтМедіа”.

Читайте також«Червоні рюкзаки». Як створювали проєкт для підлітків, що розповідає про рідкісних тварин України

Кінопроєкт цього фільму з робочою назвою “Міцна та ніжна” став одним із переможців Восьмого конкурсного відбору Держкіно та отримав державну фінансову підтримку розміром 3,39 млн грн при загальній вартості виробництва в 3,6 млн грн.

Прем’єра фестивальної версії стрічки (під назвою “Моя війна”) відбулася в червні 2021 року на Київському міжнародному кінофестивалі “Молодість”.

Нагадаємо, у Генічеську знімають два фільми про російсько-українську війну.

Усі фото: cinema.in.ua.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

Презентували книгу воїна-кіборга «Життя після 16:30. Сім років потому»

Опубліковано

Підтримай ШоТам

У Миколаєві презентували книгу кіборга, захисника Донецького аеропорту Олександра Терещенка «Життя після 16:30. Сім років потому».

Про це повідомив у фейсбуці Центральна міська бібліотека ім. Кропивницького.

У книзі автор пише про внутрішні проблеми людей, які пройшли горнило російсько-української війни, розмірковує про можливості подолати депресію і сприймати себе у реаліях часу.

Книга складається з перших 36 й доповнених новими 40 оповідями. Кожна з них – реальний епізод із життя захисника Донецького аеропорту.

Читайте також: «На передовій мріяли про нормальну їжу». Як бойові побратими відкрили власний бізнес

«З того чи іншого епізоду я виніс для себе певну мораль. Вона може бути корисна читачеві. Може, тому що це мій досвід», – наголошує Терещенко.

За його словами, ніхто не здатен нас позбавити, ані наділити бажанням жити – все залежить виключно від нас. Внутрішню мотивацію необхідно знаходити у власних прагненнях та цілях.

Автор присвятив книгу покійному миколаївському поету Володимиру Пучкову.

«Той спосіб життя, який я веду, не є легким для оточення. Це постійне намагання довести собі, що я самостійний, що жодні обмеження мене не зупиняють і я незалежний. А це дуже важко. Тому я згадую свою дружину, сестер», – наголошує Терещенко.

Читайте також: Гонзо-література, війна та книги для дітей. Історія письменника та ветерана Валерія Пузіка

Олександр Терещенко дістав важке поранення під час війни на сході України – у нього в руках розірвалася граната, яку він намагався викинути з приміщення під час обстрілів. Лікарі довго боролися за його життя, довелося ампутувати обидві руки.

Нагадаємо, ВВС Україна оприлюднила претендентів за звання Книги року-2021.

Усі фото: facebook.com/KropyvnytskyiLibrary.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

«На передовій мріяли про нормальну їжу». Як бойові побратими відкрили власний бізнес

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Це історія про бойових побратимів, які щодня на польових виходах мріяли про смак справжнього тушкованого м’яса. Повернувшись із зони АТО, вони об’єдналися довкола ідеї виробництва готового м’яса тривалого зберігання у надійному та зручному пакуванні. Зараз компанія «FuseFoods» виготовляє понад 20 видів готових страв: від м’ясних консервів до вегетаріанського плову. Такі повноцінні раціони в термопакуванні незамінні у подорожах та вилазках на природу, а також стають у нагоді людям, які бажають харчуватись здоровою їжею, однак мають замало часу на приготування.

Дмитро Загородній
Дмитро Загородній

Співзасновник компанії «FuseFoods», ветеран російсько-української війни.

Чому в Україні не роблять нормальну тушкованку?

Усе почалося на польових виходах в зоні АТО, де харчування було, м’яко кажучи, не дуже. Та інколи волонтери привозили західні сухпайки – вони сильно відрізнялись від українських як за якістю та смаком, так і за зручністю пакування. І ми з побратимами подумали: чому не можна створювати таке в Україні? 

Робота закипіла після демобілізації. Нас було п’ятеро, і разом ми «закривали» всі напрямки бізнесу: технологічна частина виробництва, логістика, маркетинг та продажі. Кожен взявся за те, що вмів та знав.

Спочатку ми вирішили виробляти лише м’ясні страви – за смаком знайомої дитинства тушонки. Першочерговою цінністю для нас стала якість, тож страву почали робити з чистого м’яса найвищого гатунку, без жилок, шкурок та жиру. Коли про це дізнались технологи заводу, де ми орендували обладнання, вони сказали: «Ви будете першими в Україні, хто зробить м’ясну консерву повністю з м’яса». Хоча 100% м’яса ми так і не досягли: маємо 97,5%, а решта – спеції.

Дмитро Загородній під час служби в АТО.

Курка з карі та телятина з розмарином

Ми дуже ретельно працювали над рецептами. Наприклад, м’ясо телятини навіть при довгому тушкуванні залишає в собі тяжкий аромат. Цей запах часто перебивають духмяним перцем та лавровим листом, однак справа в тому, що спеціями виробники також приховують неякісні інгредієнти. Тому у споживачів виникають асоціації, що насторожують.

Ми намагались знайти інші варіанти. Перепробували купу різних рецептів телятини і зупинили свій вибір на розмарині. Хоча цю приправу зазвичай використовують до овочів та картоплі, в поєднанні з телятиною вона надала м’ясу легку свіжість. До курки ми підібрали більш класичний варіант спецій – карі, а для свинини додали азіатські нотки за допомогою соєвого соусу. 

І на вуглях, і в мікрохвильовці

Першу продукцію ми випускали на орендованих потужностях. Та з цим часто виникають складнощі: треба вчасно стати у чергу на оренду приміщення, доорендувати обладнання, якого бракує, вчасно все завезти-вивезти… Тому не так швидко можна створювати нові позиції для розширення асортименту.

Коли ми вийшли на ринок і наша продукція почала з’являтись у різних магазинах, то залучили інвестиції для розширення виробництва. Завдяки фінансуванню від інвестиційного фонду, що підтримує багато ветеранських бізнесів, ми змогли побудувати власний завод і випустили нові лінійки страв – професійну та економну.

Продукція з першої лінійки компанії.

Професійна лінія (як і перша – ImReady) більш орієнтована на туристів та військових: фольговане пакування можна гріти на вуглях, а вага 200 грамів ідеально підходить для одного прийому їжі. В економ-лінії пакування таке, аби можна було підігрівати у мікрохвильовці. Внутрішні прозорі пакети лінійки мають  zip-застібку та  одноразові прибори. Так можна і зручно поїсти, і залишити у холодильнику чи покласти у рюкзак. 

«Зробіть для нас менші порції», – порадили туристи

Навесні 2017 ми презентували нашу лінійку ImReady на ярмарку ВДНГ, де були представлені малі бізнеси і стартапи. Далі, як і у всіх, напевно, купували знайомі та знайомі знайомих. І, звичайно, волонтери, які замовляли продукти на фронт. Водночас ми запустили сайт – так вийшли на аудиторію туристів. 

Перша лінійка ImReady була навіть дорожча за аналоги. Однак туристи казали, що раніше, коли купляли звичайні банки з консервами, доводилося викидати з неї третину – жир та всілякі обрізки. А ми мали лише м’ясо і соус з цього м’яса. 

Друга значна цінність, за словами туристів, – зручність пакування. Ми орієнтувались на західні зразки, які привозили нам волонтери на передову. На диво, сучасний світ використовує не лише залізні банки, а й фольговані пакування, де їжа може зберігатись до 2 років. Туристам це було до смаку, адже кожен грам вони несуть на своїх плечах.

І щодо грамів, за порадами туристів, ми зменшили вагу професійних наборів – раніше вони важили по 250г, і цього було забагато для однієї людини. Нам порадили створювати порції між 180 та 230, тож ми обрали «золоту середину» і тепер пакуємо страви для походів по 200 грамів.

10% прибутку – на благодійність

На великі проєкти нас не вистачало, тож вирішили діяти точково: ми допомагали через спілку ветеранів АТО. Там є внутрішні проєкти, тож  набагато легше відслідкувати результати. Ми направляли частину нашого прибутку конкретним людям, які потребували грошей на операцію або реабілітацію.

Зараз, коли ми розширили виробництво, ми будемо спрямовуємо кошти на підтримку дитячих таборів. Це як і звичайні табори, так і табори для дітей з соціально вразливих сімей.

Робота – найкраща реабілітація для ветеранів

У перші роки війни суспільство дещо боялося ветеранів. Коли я тільки повернувся з фронту, я дійсно шукав роботу. До війни я працював веб-дизайнером та займався просуванням сайтів, тож сподівався знайти себе у цій сфері. На деяких співбесідах досить «цікаво» було спостерігати за реакцією, коли підходило питання щодо паузи у резюме (а це майже рік). Я відповідав як є – був у зоні АТО. І помічав, як після цієї відповіді тон бесіди змінювався, питання ставали більш вимушені, і відчувалось, що на цю роботу мене не візьмуть. 

На щастя, ми з побратимами вирішили, що будемо працювати на себе.  Через зайнятість найлегше відновлюватись після досвіду бойових дій. Просто звичайна робота. До того ж ти працюєш у колективі, де всі тебе більш-менш розуміють. 

Нова лінійка компанії.

Мрію, аби всі, хто хоче відкрити власну справу, могли це зробити

Мої мрії пов’язані з допомогою іншим підприємцям-початківцям. Це важко назвати менторством – я ще не вважаю себе таким. Та коли у людини є питання чи проблеми, я просто беру за руку і говорю: «Сьогодні я твій інструктор, пішли». І показую їм свій досвід.

Наприклад, розповідаю, як відкрити ФОП та ділюсь контактами фондів й інвесторів, які адекватно оцінюють бізнес-плани та допомагають його покращити. А ще раджу безкоштовні курси та знайомлю з Асоціацією підприємців-ветеранів.

Я переконаний, що підприємці, наче кров, рухають великий організм держави. І чим більша конкуренція, чим краще працює економіка, тим краще всім і кожному живеться в нашій країні. Моя мрія – аби кожен міг розпочати власну справу і вивести її на гідний рівень.

Цей текст з’явився завдяки Добродіям та Добродійкам ШоТам – нашим читачам, які підтримують нас фінансово на щомісячній або одноразовій основі. Завдяки їхній підтримці ми можемо:
• безкоштовно рекламувати малий український бізнес;
• допомагати важливим громадським та волонтерським проєктам шукати однодумців;
• розповідати історії успіху простих українців.
Добродії мають можливість обирати теми матеріалів, які вони проспонсорували. А ми регулярно звітуємо перед ними про витрачені кошти. Хочеш більше позитивних змін в нашому суспільстві? Ставай добродієм ШоТам і допомагай нам підтримувати змінотворців!

Підтримай ШоТам

Читати далі