Суспільство
Мочалки, що ростуть із землі. Як 50 насінин перетворилися на найбільшу в Україні ферму люфи та екобізнес
Сім років тому Володимир Жданов вперше побачив люфу. Це рослина, яка схожа і на огірок, і на кабачок. Та якщо дочекатися, аби вона дозріла, вийде… мочалка або губка для посуду. Це настільки вразило чоловіка, що він попросив у друзів відсипати трохи насіння. Воно пролежало в пакеті три роки, але все ж дочекалося свого часу. Тепер родина Жданових – не просто засновники сімейного бізнесу Family Loofa, а й власники найбільшої ферми люфи в Україні.
Володимир Жданов
Засновник сімейного екобізнесу Family Loofa
Усе почалося з каліфорнійських черв’яків
У 2011 році ми з дружиною вирішили займатися червоними каліфорнійськими хробаками, які здатні переробляти органічні відходи. Це була класна ідея, навіть мрія. Бізнес, який ґрунтується на утилізації органічних відходів. Завдяки хробакам можна отримувати біогумус та підживлювати землю. Це ж круто!
Ми розробили мініпроєкт, аби показати, як цих черв’яків можна з користю використовувати в громадах Херсонщини. Але, на жаль, керівники ОТГ не відзначились якоюсь активністю. Ти їм кажеш: «Ось, дивіться, механізм готовий, я буду допомагати, є всі ресурси». А вони дивляться на мене й відповідають: «Вова, а таке взагалі є десь в Україні? А в Херсоні таке є? Ні? То чого ти до нас прийшов?».
Читайте також: Врятувати Карпатського буйвола. Як працює перша та найбільша буйволина ферма на Закарпатті
Тому реалізувати проєкт не вдалося, та й черв’яки потребують постійного догляду. З ними не вийде, як з люфою, – приїжджати лише на вихідні, а нагляд довірити батькам. Тому з цією мрією не вийшло, але ми все одно вірили, що зможемо створити власний екобізнес.
Історія про 50 «золотих» насінин
Якось у 2015 році ми завітали до друзів. І я побачив, що у них росте якась дивна й цікава рослина, схожа на кабачок чи великий огірок. Запитав, що це таке, виявилося, люфа. Я і не чув про таку рослину. Питаю у друзів: «А що з нею робити? Їсти?». А вони такі: «Ні, ми робимо для себе мочалки». Ну, круто! У мене одразу промайнула думка, що це крута ідея – вирощувати екологічні губки чи мочалки. Тому попросив трохи насіння. Взяли десь 50 «золотих» насінин.
Потім у нас був переїзд, купа клопотів, міське життя. Насіння просто чекало свого часу та три роки лежало в пакеті. Бувало дивився – лежить насіння люфи, думав, треба якось посадити. І в 2018 році ми вирішили, що варто зробити перший крок. Посіяли люфу між виноградом на батьківському городі в селі Каїри, що на Херсонщині. І з 50 насінин майже половина зійшла! Вийшло десь 20-30 мочалок та губок. Звісно, одразу все роздарували друзям, батькам, знайомим, кілька штук залишили собі. І ми побачили, що більшості це подобається! А перш за все – нам. Відтоді ми повністю перейшли на люфу.
Коли перша партія не продалася, запропонував посадити ще більше
Згодом вирішили посадити люфу знову. Вже не поруч із виноградом, а на окремій ділянці, все облаштували, посіяли, зростили. Але знаєте, що таке очікування? Ми думали, що все за мить розкуплять, а вийшло трохи інакше. Купували друзі, близькі, знайомі з Facebook, колеги. А значна частина залишалася просто лежати. Якось поступово ми більшість все ж розпродали, але під час збору нового урожаю попередня партія ще не закінчилася.
Та попри це у нас залишалася надія і віра, що все буде класно. Просто треба було змінити стратегію. І я запропонував дружині зробити не одну ділянку, а дві, розширитися. Вона спочатку здивувалася, адже ми й першу партію не змогли продати, але все ж підтримала мене. Не знаю, чи наважився б я на нову ділянку, якби не дружина. І ми це зробили – засадили три «сотки».
А разом із тим змінили нашу тактику. Почали спілкуватися з екомагазинами по всій країні. І вже в 2020 році почали продавати їм першу продукцію. Так, довелося поставити нижчу ціну, але пішли продажі. І ми зрозуміли, що намацали нашу цільову аудиторію, якій це цікаво. Тому цьогоріч вирішили знову розширитися, і замість двох ділянок засадити 0,3 гектари. Ми об’єднали батьківський город разом із ділянкою дружини, а люфу посіяли там, де колись були ті самі каліфорнійські черв’яки. Їхній гумус ще декілька років буде підживлювати землю.
Читайте також: Від парамедика до бізнесвумен. Як ветеранка війни створила власну справу на сушениках
Усі думають, що це просто, хоча насправді – це кропітка робота
Ті, хто не в темі, або ті, хто спробував щось посіяти вдома, кажуть: «Ну що там, кинув у землю, вона виросла, нічого робити не треба». Але люфа також потребує догляду, як і будь-яка інша рослина.
Вона дуже полюбляє вологу і тепло. Наприклад, цьогоріч тепло почалося доволі пізно, через це люфа довго не виходила із землі. І це був такий момент, коли ти можеш сподіватися лише на Бога. Старт – це найбільш примхливий етап у люфи. Взагалі радять, аби відстань між рослинами складала 60 см. Але ми засіваємо все суцільно, і якщо зійде весь ряд – потім просто прибираємо зайве. Інакше люфа може взагалі не вийти з ґрунту, а це означатиме, що ми втратили врожай.
А ще ми «олдскульники» і не використовуємо якісь неорганічні добрива чи захист. Так, в цьому насправді не було б нічого такого, бо ця люфа йде на мочалки та губки, а не для їжі. Але ми намагаємося, аби все було органічним.
Інколи питають, скільки продукції можна отримати з одного врожаю. Для мене це питання залишається відкритим. Якщо все класно, люфа рівненька і красива, тоді ще окей. Але ж для цього треба доглядати за рослиною. Інакше плід втратить ідеальну форму. Його покрутить, і все – мочалка вже не вийде, у кращому випадку зробимо губку для миття посуду. А іноді так крутиться, що взагалі не знаємо, що робити.
А ще люди думають, що все просто: люфа дозріла, зібрали, почистили, готово. Так, принцип такий, але це дуже кропітка ручна робота. Почистити – це ж не кинути до якоїсь машини. Так, справді, буває, що виходить почистити за хвилину. А інколи – втрачаєш купу часу та зусиль. Це рослина, вона десь товща, десь тонша, завжди різна.
Губка «живе» місяць, але не потребує миючого засобу
З власного досвіду можу сказати, що термін придатності залежить від користування, як і з будь-якою річчю. Наприклад, я щонеділі ходжу до бані. Мочалка з люфи, якою я користуюсь, через рік – ще абсолютно нормально. Я замінюю її лише тому, що в мене є люфа. І, звісно, є гігієнічні норми, яких теж треба дотримуватись.
Хтось пише: брехня, за три місяці ваша мочалка розлізлася. А як ви за нею доглядали? Адже там нічого складного: після використання просто відіжміть і дайте люфі висохнути. І тоді вона класно зберігатиметься.
Якщо це губка – то, звісно, посуд ми миємо значно частіше, аніж ходимо до бані. Але місяць можна користуватися. Там також все просто: струсили, поставили, аби висохла, і все.
До речі, головна перевага губки з люфи – ми повністю відмовилися від миючих засобів. Якщо посуд не супер брудний, достатньо просто теплої води. Люфа чудово прибирає жир. А ще вона класно чистить каструлі, не пошкоджуючи тефлонове покриття.
Вирішили створити сайт, коли чиновник запитав, як плетемо мочалки
Ми розуміємо, що продукція подобається багатьом людям, але вони не знають, як росте люфа. Якось я подарував мочалку одному з чиновників. А він мене потім питає «Володь, а як ви це робите? Ви її заплели? Я розумію, що люфа натуральна, але як робиш саму мочалку?».
Тоді ми зрозуміли, що потрібно створити сайт, додати більше інформації, зайнятися сторінкою в Instagram. Від «інсти» я взагалі був максимально далеким, але виявилося, що саме там наша цільова аудиторія.
Читайте також: Дорогоцінний пластик. Історія одеської майстерні, де створюють унікальні речі зі сміття
А пізніше виникла ідея влаштувати екскурсії. Ми не відкладали в довгу шафу, і через півтора місяці після того, як заговорили про це, зустріли перших гостей. Людям сподобалося. Їм цікаво навіть просто погуляти на свіжому повітрі, побачити, як росте та мочалка. Ми ділимося з відвідувачами власною історією, розповідаємо про люфу. А ще проводимо майстер-класи! Люди обирають собі люфу і власними руками роблять мочалку чи губку для посуду.
Наша аудиторія – це екологічно орієнтовані люди, яким не байдуже, що буде завтра з нашою країною. Люди, які люблять натуральні продукти. Ті, кому дійсно болить, хто дійсно переймається. Адже одна синтетична мочалка може розкладатися 200 років, а люфа взагалі не шкодить довкіллю. І таких людей більшає. І в Херсоні, і загалом в Україні. Наші покупці – це люди з усіх регіонів, абсолютно різного віку.
Найбільша ферма люфи в Україні
На самому початку думок про саме родинний бізнес не було. Але виявилося, що це цікаво кожному у нашій сім’ї. Батьки допомагають, діти цікавляться. Ми всі разом цим займаємося, тому це Family Loofa.
Зараз я можу з упевненістю на 99,9% заявити, що це найбільша ділянка з люфою в Україні. І за площею, і за об’ємом виробництва. Так, можуть бути невеликі якісь насадження, просто вирощувати на городі. Але в такому масштабі – аналогів точно немає.
Та попри це, звісно, є конкуренція. До того ж, частина екомагазинів як замовляли люфу з Китаю, так і продовжують це робити. Може, щось їх не влаштовує в українській. Ми все одно намагаємося шукати свого клієнта. Ціни на ринку дуже відрізняються: від абсолютно нелогічного демпінгу до якогось космосу. А тут потрібен баланс. І ми намагаємось його витримувати.
Ми б не займалися люфою, якби не розуміли, що цей бізнес має певну соціальну складову. Він спрямований на вирішення екологічних проблем. І якщо кожен із нас почне змінювати в своєму житті бодай щось, хай навіть губку на люфу, це вже буде великим внеском у майбутнє. Тому під кожним нашим дописом ми завжди вказуємо: «Робіть світ трохи чистішим та безпечнішим».
Цей текст з’явився завдяки Добродіям та Добродійкам ШоТам – нашим читачам, які підтримують нас фінансово на щомісячній або одноразовій основі. Завдяки їхній підтримці ми можемо:
• безкоштовно рекламувати малий український бізнес;
• допомагати важливим громадським та волонтерським проєктам шукати однодумців;
• розповідати історії успіху простих українців.
Добродії мають можливість обирати теми матеріалів, які вони проспонсорували. А ми регулярно звітуємо перед ними про витрачені кошти. Хочеш більше позитивних змін в нашому суспільстві? Ставай добродієм ШоТам і допомагай нам підтримувати змінотворців!
Ані з Єльцовій з Херсонщини лише 23 роки, і майже три з них вона перебуває в полоні росіян. Просто за те, що любить Україну. Її мужність і стійкість вражає! Але її історія відома небагатьом, хоча вона гідна того, щоб її знали мільйони.
Зробімо разом все, щоб голос Ані був почутий, а її звільнення стало реальністю! Поділіться цим відео і позначте у коментарях всіх, хто, на вашу думку, може допомогти з розголосом і цим наблизити повернення Аню додому.
НА ВДНГ презентували концепцію Терапевтичного саду. Це новий публічний простір Києва для відновлення військових, ветеранів, ветеранок та цивільних.
Про це повідомила пресслужба Big City Lab.
Перші рослини вже висадили
На презентації показали мапу саду та як виглядатиме простір. Під час заходу на території висадили перші рослини.
Терапевтичний сад поєднає садівничу, тілесну та арттерапії, зони для індивідуального розвантаження та місця відпочинку дітей. Тут фахівці працюватимуть з військовими, ветеранами та їхніми родинами. Простір планують зробити безпечним, доступним і відкритим для всіх охочих.
Читайте також: Скейтпарк під сиренами: молодь прифронтової Охтирки створила простір сили й підтримки (ФОТО)
Пілотний проєкт на ВДНГ може стати моделлю, яку згодом масштабуватимуть у лікарнях, реабілітаційних центрах та публічних просторах по всій країні. Відкрити Терапевтичний сад збираються цьогоріч у серпні.
Перша леді Олена Зеленська, що була на презентації, прокоментувала: «Цей простір – про гідність. Гідність людини, яка повертається з фронту чи відновлюється після травми. Гідність нашого суспільства бути поруч, створювати умови, які допомагають».
Хто реалізує проєкт
Проєкт реалізує ВДНГ спільно з Міністерством у справах ветеранів. Терапевтичний сад для ВДНГ проєктує урбан-бюро Big City Lab в партнерстві з архітектурним бюро PUPA.команди працюють над концепцією саду вже понад 6 місяців
Такі безбар’єрні простори —це частина національної стратегії за ініціативи першої леді Олени Зеленської. Простір створюють за підтримки Visa, ПриватБанк, Work UA та Expolight.
Нагадуємо, що данський урбаніст оголосив конкурс на найкращий дизайн арту для Контрактової (ВІДЕО).
Фото: пресслужба Big City Lab
Суспільство
Ми прагнемо надихнути прикладом, аби інші підприємці долучалися до цієї державної програми.
Олена Прудка працює в медичній сфері майже 30 років. Починала свій шлях у професії як медсестра, а останні сім років займається фізичною реабілітацією. Під час повномасштабної війни фахівчині запропонували відкрити й очолити центр хребта RESPINE у Броварах.
Олена відразу взяла на роботу двох жінок з інвалідністю на посади адміністраторки та медсестри, а держава відшкодувала їй кошти за меблі та техніку для працівниць.
Інвалідність не завжди є помітною ззовні
Понад два роки тому я стала підприємицею, адже відкрила новий центр хребта в рідному містечку та наймала людей на роботу.
Тоді я вирішила, що гарним стартом для центру буде грантова підтримка — держава саме виділяла 250 тисяч гривень на розвиток власної справи. Завдяки цим коштам вдалося закупити необхідне обладнання, зокрема якісний апарат для фізіотерапії.
Апарат для фізіотерапії, який закупили за грантові кошти. Фото надала Олена Прудка
Саме тоді до мене на роботу прийшла на посаду адміністраторки Марина Юр. Вона з дитинства має проблеми з серцем, і через це їй призначили ІІ групу інвалідності.
Як у випадку Марини, інвалідність не завжди помітна ззовні. Це не обов’язково відсутність кінцівок, втрата зору чи пересування на кріслі колісному. Окрім Марини, донедавна в центрі також працювала медсестра, в якої є інвалідність через онкологію кишківника, проте ця жінка вже вийшла на пенсію.
Читайте також: Запитали думку жителів і подалися на грант: в Оржицькій громаді відкрили відділення для реабілітації
Держава виділила по 70 тисяч гривень для кожної працівниці
Оскільки обидві жінки мають інвалідність, працівники місцевого центру зайнятості порадили мені подати заявку на програму «Державна компенсація за облаштування робочих місць для людей з інвалідністю». Рік тому я звернулася за компенсацією, і держава виділила майже по 70 тисяч гривень для кожної з них.
Працівники центру зайнятості в Броварах також допомогли мені з оформленням цього запиту. Я зібрала пакет документів, надала чеки за меблі й обладнання, а потім мені повернули їхню вартість. Проте підприємці можуть подати заявку також самостійно — через «Дію».
Для адміністраторки ми закупили нові світильники для кращого освітлення робочого столу, зручне крісло, комп’ютер, принтер, планшет і телефон. Спеціальної техніки через свою групу інвалідності Марина не потребувала.
Робоче місце адміністраторки центру хребта Марини Юр. Фото надала Олена Прудка
А от для нашої медсестри фізіотерапії, завдяки державній компенсації, ми придбали спеціальну медичну кушетку, яку можна регулювати за висотою та опускати автоматично. У жінки були накладені шви на животі, тож їй було складно нахилятися до пацієнтів — і ця кушетка дуже допомагала в роботі.
Медична кушетка з регулюванням для медсестри з інвалідністю. Фото надала Олена Прудка
Вона просто натискала кнопку, і ліжко регулювалося під кожного пацієнта. Також ми придбали для неї зручне крісло та комп’ютер для роботи.
Читайте також: Щоб люди не відчували бар’єрів. Активістка з Донеччини створила реабілітаційний центр на Франківщині
Можна зекономити й отримати краще обладнання
Про інвалідність своїх працівниць я дізналася вже після їхнього працевлаштування, проте для мене це не мало значення, — я не вважаю інвалідність перепоною для роботи. Ми живемо в такий час, коли це не є проблемою.
Олена Прудка під час занять з фізіотерапії з пацієнтом. Фото надала Олена Прудка
Деякі роботодавці можуть хвилюватися, що якщо брати на роботу людей з інвалідністю, то доведеться займатися паперовою тяганиною й оформлювати багато документів, а також витрачати додаткові кошти, аби облаштувати робоче місце для таких працівників.
Та подати заявку можна через «Дію». Разом із заявкою треба додати:
- дані про людину з інвалідністю;
- копії документів, що підтверджують її працевлаштування та групу, а також купівлю обладнання для її роботи.
Після її схвалення кошти приходять на рахунок протягом п’яти днів. Це вдала можливість зекономити й отримати нове обладнання для своєї справи.
Інклюзивність — це про гідність та повагу
Досвід Олени доводить: інвалідність не є перешкодою для професійної реалізації та тягарем для роботодавця — це не про обмеження, а про можливості. Бізнес може отримати від держави реальну підтримку — як фінансову, так і організаційну, головне — знайти фахових працівників.
Облаштування робочих місць з урахуванням потреб конкретної людини не завжди потребує великих витрат, але може суттєво вплинути на ефективність роботи та атмосферу в колективі. А державна компенсація допомагає заощадити, і водночас підвищити якість обладнання.
Приклад Олени — ще одне свідчення того, що інклюзивність — це про гідність, повагу та незалежність. Це шлях до сильнішого, людянішого суспільства, у якому кожен і кожна має право на роботу та розвиток.
Інформаційна кампанія щодо державної програми компенсації за облаштування робочих місць для людей з інвалідністю реалізується Програмою розвитку Організації Обʼєднаних Націй (ПРООН) в рамках проєкту «Протимінна діяльність в Україні» на запит Міністерства економіки України за участі Державної служби зайнятості та за фінансової підтримки Уряду Республіки Корея.
