Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Місто без ветеринарів: як у Ржищеві волонтери взялися рятувати безпритульних тварин

Опубліковано

Проблема безпритульних собак та котів, які часто опиняються на вулиці через жорстокість людей, досі залишається майже скрізь. Найбільше це відчутно у селах та маленьких містах, де взагалі немає ветеринарів. Так було і в Ржищівській громаді. До того часу, поки опікуватися долею покинутих тварин не почали небайдужі.

Вже третій рік там працює Центр захисту тварин «Власій дім». Попри відсутність медичної освіти, їм вдалося залучити фахівців та простерилізувати вже понад дві тисячі собак. З побитих, покалічених чотирилапих вони виходжують здорових гарних тварин, які стають частинкою великої сім’ї. Тепер волонтери почати займаються ще й котами.

Олена Дудченко,
Олена Дудченко,

Співзасновниця Центру захисту тварин «Власій дім»
Вчителька біології у місті Ржищів Київської області. Волонтерка. З дитинства доглядає за безпритульними тваринами

Тварин змалечку стягувала додому

Я працюю вчителем біології у місті Ржищів, що на Київщині. Ще з дитинства, коли бачила на вулиці якесь кошеня чи щеня, постійно тягнула його додому. Звичайно, тато з мамою за це мене лаяли. Люди навіть коли й хотіли допомогти безпритульним собакам, вони чогось цього боялися чи стидалися. У нас навіть одна жіночка вночі завжди ходила годувати тварин, бо їй було в день наче як соромно. Вона просто боялася осуду людей.

Саме суспільство не сприймає це як норму. Коли я починала годувати безпритульних собак, то люди казали: «Тобі немає на що гроші тратити?», «Нащо ти це робиш? Порозводили тут собак». Але хіба ж це я порозводила? Це мешканці, які їх викидають. А я роблю те, що повинна робити. Це моя душа, моє серце, і я хочу допомогти. Я не можу піти проти своєї волі й закрити на це очі.

Люди звикли, що я така жаліслива людина, і постійно, як тільки весна починалася, у мене під ворітьми з’являлися ящики з щенятами. Їх постійно підкидали. Я не знала, що з ними робити, вже за голову хапалася. Звичайно, вдавалося потрохи роздавати, деяких залишала собі. А потім, вже коли я подорослішала, то подумала: чому б не об’єднати  таких однодумців разом і створити команду людей, готових допомагати братам нашим меншим. Спочатку я була зовсім одна. А потім познайомилася зі своєю майбутньою подругою Марією Гребенюк. Ми вирішили, що будем рятувати тварин разом.

Місто без ветеринарів

У нашому місті немає жодного ветеринара. Лише нещодавно у нас вже стала Ржищівська громада, а раніше ми відносилися більше до Кагарлика. І хоча Ржищів — місто обласного підпорядкування, мешканці навіть за деякими медичними послугами їздили у Кагарлик. Так вийшло, що і ветеринари лише там, й то тільки приватні.   

Вакцини проти сказу

У Ржищеві колись була ветеринарна клініка, яка займалася контролем свійських тварин, колгоспами, щепленнями проти сказу. А зараз нічого немає — все розформувалося. До Кагарлика ж їхати маршруткою 30-40 хвилин, машиною — хвилин 20. Однак якщо з твариною якась термінова ситуація, це все ж занадто довгий час у дорозі. Можливо, коли вже наша ОТГ набере силу та економічну незалежність, тоді з’явиться якийсь ветеринарний штат. Поки що ми його не маємо.

Організацію назвали на честь християнського святого

Ми захотіли взяти на себе цю відповідальність, хоча не знали, з чого треба почати і як правильно діяти. Приблизно три роки тому ми запросили до Ржищева благодійників з проєкту Ельшана Мехтієва «I help dog». Хотіли, щоб вони дали нам настанови, як почати цю справу. Бо на той час у нас просто був завал: стільки було бездомних собак, які плодилися, і щенята були де попало. І саме завдяки цій програмі ми зайнялися цією справою, і досі з ними співпрацюємо.

Ми вирішили створити волонтерський Центр захисту тварин і назвали його «Власій дім» на честь святого опікуна тварин, святого Власія. Наразі ми існуємо як волонтерська організація й опікуємося тваринами Ржищівської об’єднаної територіальної громади. Коли люди про нас дізналися, почали телефонувати й говорити, що десь там у такому-то місці бачили цуценят. Ми відразу летимо туди, незалежно від того ніч це чи ранок, знаходимо тварин, забираємо їх і лікуємо. Витягуємо інколи з такого стану, що просто жах.

Цуценят викидають прямо на звалище

На жаль, люди у нас звикли, що цуценят можна просто десь викинути як от на місцевий смітник. Мешканці думають, що якщо вивезуть собак на сміттярку, то там вони знайдуть собі їжу. Але те, що робиться там, це просто жах. Там і щурі, і недоїдки — це вже не їжа. Фактично для собаки це отрута. Ніхто не задумується, як вони там виживуть. І коли ми їх звідти забираємо, в них постійні гастрити, і витягнути їх з такого стану досить складно.

Також люди дзвонять і кажуть, що побачили викинутих щенят прямо в полі, біля дороги. Ми їдемо і забираємо. Викидають і у селах біля ферм — де заманеться. Часто щенят підкидають і в центрі на ринку, але це більш гуманно, бо тут ходять люди й може хтось би їх і забрав. Ми їх також забираємо, виходжуємо. Вони стають такі гарнесенькі, і тоді ми подаємо публікацію у Facebook з фотографіями красунчиків. Мешканці їх бачать, приходять і забирають. Вони довіряють нам, тому що знають, що з наших рук ці щенята йдуть здоровими, обробленими від паразитів. Правильна обробка — це теж важливо. Люди іноді думають, що дав таблетку — і все, а насправді це досить кропіткий процес.

Без медосвіти, зате з досвідом

Звичайно, були й ситуації, коли тварин врятувати не вдавалося. Але довіра людей все одно залишається досить високою. Навіть інколи до своїх собак вони викликають нас. І ми, не маючи медичної чи ветеринарної освіти, все одно їдемо, дивимося й оцінуємо реальну ситуацію. За потреби зв’язуємося вже зі знайомим ветеринаром з Кагарлика Сергієм Пісковим. Ми у дружніх відносинах, і він безкоштовно нас консультує. Але якщо тварині потрібна операція чи обстеження, то ми або свої гроші вкладаємо, або кошти небайдужих.

Коли ми бачимо, що випадок тяжкий, то веземо у клініку в Кагарлику. Самі, звичайно, не беремося за якусь серйозну проблему, тому що не маємо медичної освіти. Все в ході практики. Коли ми зі стількома різними проблемами зіштовхнулися: вірусними, бактеріальними захворюваннями, то вже можемо оцінити стан тварини. А якщо до нас звертаються господарі, то ми наголошуємо на тому, щоб вони обов’язково зверталися у клініку. Ми проводимо лише первинну консультацію, оцінюємо серйозність ситуації. Намагаємося людей привчити, що якщо вони взяли тваринку, значить несуть за неї відповідальність.

Іноді доводиться навіть їхати в Київ за фаховою медичною допомогою. У нас була вагітна собачка, яка попала під машину, і вона задніми лапами взагалі не могла ходити. У столиці ми зробили знімок, щоб перевірити, чи все добре зі спиною. З’ясувалося, що хребет не пошкоджений, але довелося її простерилізувати, адже цуценята були вже мертві, а життя собаки ще можна було врятувати. Коли ми повернулися, я забрала її до себе додому. В мене ще було своїх три собаки, яких я знайшла на вулиці. З нею стало вже чотири. Ми її виходжували з Машею: робили масажі, давали ліки та й загалом виконували всі настанови ветеринара. І через два тижні собака почала ходити.

Майбутніх господарів ретельно вивчаємо

А в Маші вдома взагалі зараз і дорослі, і маленькі щенята. Ми для них поробили вольєри. Такий малесенький мініпритулок, де ми їх приводимо до порядку, а потім шукаємо господарів. Люди вже знають, що у нас на будь-який смак і зріст є собачки, тож звертаються до нас. Ми намагаємося всіх прилаштувати. Всі тварини, які до нас потрапляють, на вулиці вже не опиняться. Зараз на нашому опікунстві залишаються приблизно десять собак.

Читайте також: «Тварини летять до нас через паркан». Як живе найбільший в Україні притулок для тварин

Звичайно, кому-небудь звірят ми не віддаємо. Перед тим, як відати тварину, ми дізнаємося про господаря, щоб зрозуміти, як він буде до неї ставитися. Ми дізнаємося, чи є у них можливості її утримувати, які будуть побутові умови для цієї тварини. Якщо все гаразд, тоді віддаємо. Тому що коли собака вже стільки всього нехорошого побачила від людей, то віддавати її на нову каторгу ми собі не дозволимо. 

Звірят привчаємо до соціуму

На харчування тварин щодня йде до 200 гривень. У нас є вольєри, будки. А щенята мешкають у мене в будинку. Певний час в мене жили двоє маленьких цуценят, яких ми забрали в просто жахливому стані, у квітні цього року. На них живого місця не було. Не знаю, чи то хтось з людей з них так познущався, чи їх порвали інші собаки. Але коли я їх знайшла у центрі під деревом, я їх в руки не могла взяти. Вони дуже кричали, тому що все тіло було в ранах. Завдяки підтримці людей і ветеринара, з яким ми співпрацюємо, ми провели їм довгий період реабілітації: фізичної та психологічної. Ці щенята боялися людей. Схоже, таки людина їм якесь зло зробила.

Потроху вони звикли, побачили, що їх тут люблять, почали довіряти нам і йти до рук. Ми їх поступово привчали до соціуму. Потім зробили фотографії, подали оголошення про те, що вони у нас. Розповідали, як ми їх лікуємо, як ми їх привчаємо до людини, до добра і любові. А потім люди відгукнулися. Спочатку приїхали й забрали хлопчика, а потім і дівчинку. І ми їздили їх провідували, купляли для них щеплення. Після того, як ми їх віддали, пройшло півтора місяця, я поїхала їх провідати й думала, що вони мене не впізнають. Але щойно я зайшла на територію до цих людей, цуценята мене впізнали, плигали й дуже раділи.

Частина зарплатні йде на корм тваринам

Найбільша проблема з безпритульними тваринами у тому, що держава не фінансує утримання притулків. Чи то вважають, що це зараз не на часі, чи дійсно немає коштів. І фактично волонтери беруть на себе цю відповідальність. Але вони так само живуть на свою зарплатню. У мене зарплата 6000 гривень, але я все одно намагаюся виділити якусь суму на тварин для того, щоб їх погодувати. Собаки, коти — вони ж теж щодня хочуть їсти. А дивитися, як вони ходять містом худі й страшні, я просто не можу. Доводиться щоразу якусь частину своїх доходів на це виділяти.

Але світ не без добрих людей. Коли містяни побачили дієвість нашої організації, почали самі допомагати нам. Хтось приносить їжу, хтось допомагає фінансово. Я завжди через нашу групу у Facebook не забуваю подякувати цим людям, обов’язково пишу фінансовий звіт — люди звикли до цього. Я не дуже люблю брати з них гроші, але бачу, що вони щиро хочуть допомогти. Тому ми завжди раді будь-якій допомозі.

Мріємо створити свій притулок

Стосовно нашої Ржищівської громади, то влада в цілому нам допомагає. Завжди питають, що нам потрібно. Наприклад, зараз ми почали стерилізацію котів і запрошуємо столичних ветеринарів. Оскільки в нас немає ветклініки, то просимо у влади приміщення, яке ми можемо тимчасово обладнати під лікарню. Там попередньо все стерилізуємо, обробляємо, а потім у конкретний день приїжджають ветеринари й проводять цю процедуру. Тому що проблема з собаками вже трішки вирішена — за весь час ми простерилізували вже понад дві тисячі собак, десь пів тисячі врятували та віддали у добрі руки — а от з котами ще поки ніяк. Нам тепер почали кошенят підкидати.

У наших планах ще зробити притулок. Наші тваринки й так перебувають у хороших вольєрах, однак хочемо масштабування, щоб мати змогу врятувати більше чотирилапих. Будемо шукати спонсорів і добрих людей, які погодяться нам допомагати. Звичайно, це справа навіть не одного року, але все ж надія є. Для цього треба дуже багато документації, тож поки ми поступово її збираємо.

В очах собаки читається душа

Ми хочемо, щоб люди ставали добрішими, приєднувалися до волонтерського руху. Коли ти робиш маленьке добро, то воно тобі потім повертається в тисячу разів більшим. Нас дуже розчулила одна жіночка, яка дізналася про нашу роботу, розплакалася і каже: «Я не могла повірити, що може бути таке відношення до тварин. Ви їх так любите». А я її запитую: «А ви їх що не любите?». На що вона відповіла, що її любов полягає в тому, щоб нагодувати собаку чи кота, і на цьому все. Ми запропонували їй долучитися і допомагати їх годувати. Якщо я бачу, що людина небайдужа, то запрошую її в нашу організацію.

Я дуже хочу, щоб мешканці розуміли, що вони сильні, а тварини залишаються такими собі заручниками від людини. Вони не просили, щоб ми їх приручили, але ми це зробили — й тепер відповідальні за них. Це частинка нашого життя, частинка нашого соціуму, і це нормально. Якщо всі люди почнуть проявляти турботу, любов, доброту, то, думаю, проблема безпритульних тварин у нас повністю зникне. Головне, щоб не було байдужості. Подивіться в очі собачки, і ви побачите там душу. І ця душа ніколи не зрадить, не підставить, як це може зробити людина. Я полюбила цю душу. 

Коментарі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Укрзалізниця додає ще один поїзд до Варшави: що відомо

Опубліковано

Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.

Про це повідомляє УЗ.

Як працюватиме новий маршрут?

  • На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
  • На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.

Це сучасні комфортабельні поїзди, які забезпечать комфортну подорож для пасажирів.

Читати також: «Укрзалізниця» показала оновлений електропоїзд на маршрути з Дніпра

Що змінюється для пасажирів?

Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.

Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.

Фото обкладинки: УЗ.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили акцію «2 000 подарунків до Нового року»: як здійснити мрію дитини

Опубліковано

15 листопада в Україні стартувала щорічна благодійна акція БФ «Твоя опора» «2 000 подарунків до Нового року», у межах якої кожен може здійснити мрію конкретної дитини, яка не може обійняти свого тата чи маму.

Про це повідомляють представники благодійного фонду.

Які діти отримають подарунки?

Це діти, які втратили батьків-Героїв, що захищали нашу країну, діти з родин військовослужбовців, діти з багатодітних сімей та родин опікунів, усиновлювачів, прийомних батьків, дитячих будинків сімейного типу. А ще — діти, які через складні життєві обставини були позбавлені батьківського піклування. 

Благодійну акцію «2 000 подарунків до Нового року» започаткував благодійний фонд «Твоя опора». Постійний партнер акції — компанія «Нова Пошта».

«Акція «2000 подарунків до Нового року» має на меті не просто зробити подарунок, а втілити мрію кожної дитини. Тому ми завчасно зібрали дитячі листи з новорічними мріями. А втілити ці мрії — може кожен із вас», — говорить засновниця  БФ «Твоя опора» Валерія Татарчук.

Читати також: У Полтаві відкрили новий центр психоемоційної підтримки для дітей і батьків

Про цьогорічну акцію

Цьогоріч свої листи із побажаннями до Святого Миколая та Санти надіслали 2000 дітей. Вони мріють про дуже прості речі: декоративну косметику; колонку, щоб слухати улюблену музику; кінетичний пісок; термос для чаю; розмальовку; теплий шарф. 

Ознайомитися зі всіма мріями та здійснити одну із них — можна на сайті БФ «Твоя опора». Всі подарунки доставить за свій рахунок у будь-яку точку України «Нова Пошта». 

З поваги до особистого життя та безпеки всіх дітей, які написали листи-побажання та чиї мрії опубліковані на сторінці акції, їх персональна інформація — прізвища, повна дата народження, місце перебування, фотографії чи будь-які діагнози — не висвітлюються у відкритому доступі.

Нагадаємо, що пошкоджений корпус «Охматдиту» підготували до зими: лікарня прийматиме на 15% більше пацієнтів (ФОТО).

Фото обкладинки: Freepik.

Коментарі

Читати далі