Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Тварини летять до нас через паркан». Як живе найбільший в Україні притулок для тварин

Опубліковано

Побачити безпритульну собаку на вулиці — не рідкість. Вони сплять на зупинках громадського транспорту чи бігають територію місцевого ринку. Одні потрапляють під колеса автівок, інші — відчувають на собі, що таке людська жорстокість. Щоб допомогти чотирилапим, 20 років тому на Київщині відкрили притулок «Сіріус», який з перших днів існує за кошти благодійників.

Спочатку там опікувалися кількома тваринами — тепер їх у притулку більш як три тисячі. Собак і котів там годують, стерилізують, доглядають за ними, а волонтери — вигулюють та допомагають шукати нових господарів. Понад 5000 тварин знайшли свій дім. Сьогодні «Сіріус» потребує підтримки небайдужих, адже через карантин люди почали рідше забирати звірят та допомагати йому існувати фінансово.

Олександра Мезінова,
Олександра Мезінова,

Директорка притулку «Сіріус»
З дитинства мріяла стати оперною співачкою, але через любов до чотирилапих присвятила їм все своє життя. Створила та вже понад 20 років очолює найбільший в Україні притулок для тварин. Зараз він розміщений у селі Федорівка, Київської області

 

Хотіла стати співачкою, а зайнялася собачками

За своїм фахом я не мала жодного стосунку ні до ветеринарії, ні до кінології. Я не працювала з тваринами. Мене просто з дитинства батьки привчали, що найбільша цінність — життя. І неважливо, про людину це чи про інших істот. Мої батьки завжди рятували домашніх і диких звірів. Ми часто додому приносили й сов, і їжаків — лікували їх, а потім випускали.

Ми дуже любили тварин, в нас було чотири акваріуми рибок, коти й собаки. Мама була педагогом і завжди прилаштовувала знайдених собак чи котів серед своїх учнів. Тому це все було в крові. 

Я взагалі мріяла про сцену, хотіла стати оперною співачкою, але так склалося життя, що почала займатися іншою справою.

Вже у дорослому віці я почала допомагати чотирилапим сама. Спочатку забирала їх додому, лікувала, а потім влаштовувала. І це тривало доти, доки я не зрозуміла, що таким чином допомагати багатьом тваринам не вдасться. І тому почала думати про те, як відкрити свій притулок.

Буквально голодувала заради притулку

Почала я з того, що більш як 20 років тому організувала благодійний фонд «Сіріус». Через нього хотіла зібрати хоч якісь кошти, щоб потім можна було на них побудувати або відремонтувати будівлю й обладнати її під притулок. Але позитивного відгуку від людей я не знайшла.

Всі дивно на мене дивилися і вважали, що це дурний намір, мовляв, «навіщо займатися безпритульними тваринами — вони й так нікому не потрібні». Коштами ніхто не допомагав, тим більше, що у мене не було ні проєкту, ні точного плану.

Мій чоловік постійно був у відрядженнях, а перед від’їздами залишав гроші на сім’ю. Цю суму я ділила на сина, чотирьох домашніх собак, притулок і, що залишалося, на себе. Доводилося дуже сильно заощаджувати на їжі. Зізнаюся, іноді я втрачала притомність через голод. Але якось той період ми пережили.

Тягла мішок корму власноруч

Так чи інакше, за 50 км від Києва я знайшла приміщення колишнього корівника і домовилася про оренду. Тоді ще не було особливого уявлення про те, як повинен виглядати притулок. Для розуміння, спочатку я взагалі вважала, що притулку не потрібна велика територія, і він може бути розміщений на одному з поверхів якоїсь будівлі. Думала, буду виводити бездомних тварин на повідцях на прогулянку. Та й сімейних грошей було недостатньо, щоб займатися цим «на широку ногу». Але ось так потихеньку в нас почали з’являтися звірі.

Чесно, мені було так приємно, що я десь можу цим займатися і рятувати тварин. За потреби, я возила їх до ветеринарів, а потім ще й на стерилізацію, коли дізналася про цю процедуру, шукала їм нові родини. Опікувалася ними я одна, але потім потрохи почали долучатися волонтери, щоб допомогти у догляді, та перші меценати. Стало трішки легше. Але брак коштів ми відчували чи не постійно.

Найбільшою складністю тоді було те, що в мене не було машини, тож ці 50 км до притулку давалися складно. Доводилося їздити на ринок громадським транспортом, купувати мішок крупи та тягти його на собі. Уявіть, моя вага — 42 кг, а доводилося нести мішок вагою 50 кг. Як могла, так і тягнула до автобуса, їхала, а потім ще пів кілометра знову тягла.

Для пухнастиків головне — сім’я

І ось так ми росли — поки не стало майже 3300 тварин одночасно у притулку. Переважна більшість у нас — собаки (їх десь 3000), решта — коти. Доглядають за ними дев’ять фахівців та кухар. Ми їх годуємо, поїмо, деяких вигулюємо. Крім того, на вихідні до нас приїжджають волонтери, які допомагають розливати воду, розносити їжу, вигулювати, прибирати, фотографувати, соціалізувати чотирилапих. Також до нас з Німеччини приїжджала кінологиня, яка займалася з нашими пухнастиками на волонтерських засадах.

Намагаємося максимально пристроювати їх «в хороші руки». У цьому допомагають наші волонтери, які роблять їм дуже чудові фотографії та поширюють у соцмережах і на інших ресурсах. Взагалі це наша головна мета — врятувати й прилаштувати. Тому що проживання в притулку я не вважаю правильним: як би ми не любили наших тварин, ми не маємо фізичної можливості ними займатися так, як це робили б у сім’ї.

І хоча в останні роки люди частіше беруть звірів з притулку, ніж це було на початку існування «Сіріуса», більшість чотирилапих все ж проживають своє життя з нами. Для розуміння, торік у нас було приблизно 3000 тварин, з них ми влаштували десь 800. Зараз через карантин люди рідко їх забирають. Тобто, ми можемо знайти сім’ю десь для восьми собак чи котів на місяць, хоча надійде до нас пів сотні нових.

Тварин кидають до нас через паркан

Люди часто запитують, як чотирилапі до нас потрапляють. Переважно нам їх підкидають. Наприклад, ми виходимо за ворота і бачимо мішки чи коробки з кошенятами та цуценятами, або ж вони прив’язані до стовпчиків. Іноді люди перекидають нам котів прямо через ворота, і це сумно, адже вони потрапляють у вольєри, і нічого доброго з цього не виходить. Люди навіть не дивляться, куди вони їх кидають. Буває й так, що через паркан до нас летять мішки — переважно це має плачевні наслідки.

Читайте також: Сайт для зоознайомств. Як GladPet допоможе вам знайти друга, не виходячи з дому

Також люди приносять до нас побитих звірів, адже не всі можуть ними займатися. Доводиться нам брати це на себе: і лікування, й оплату, й догляд.  Буває, що їх нам просто привозять, бо господарі кудись їдуть і не хочуть їх брати з собою. Або ж небайдужі повідомляють, коли знаходять десь хворих тварин. Дзвонять нам і кажуть, що не можуть забрати додому, запитують, чи зможемо взяти до себе. Ми не дозволимо собі, щоб людина просто залишила собаку чи кота на трасі, де немає жодної «живої душі». Доводиться забирати.

Зараз намагаємося особливо не брати безпритульних, тому що у нас важка ситуація. Їх забагато, вольєри переповнені, а коштів бракує. Ми в нескінченних боргах. Наш притулок витрачає приблизно 800 тисяч гривень на місяць, а збирає від меценатів та небайдужих у кращому випадку лише половину суми. Особливо складно стало в період карантину, тому що багато підприємств скоротили благодійні програми, а деякі взагалі їх «заморозили». Та й люди не так охоче допомагають, адже самі не розуміють, що буде завтра.

Нові вольєри допоможуть з влаштуванням

З роками у нас сильно руйнуються вольєри, тому моя мрія — втілити в життя проєкт реконструкції притулку. Хочемо, щоб у нас з’явилися модулі, в яких буде по 16 вольєрів, куди вміщатимуться приблизно по 50 тварин. Це будуть сучасні стаціонарні вольєри, а не тимчасові дерев’яні, зі спальними місцями та вигульним двориком.

На це відгукнувся один меценат, який вирішив нам допомогти. З його допомогою нам вже встановили один такий модуль і зараз будують ще один. Це просто космос в порівнянні з тим, що у нас є. І хотілося б знайти організації, які б допомогли нам до кінця реалізувати цей проєкт. Це життєво важливо для комфорту тварин та наших співробітників, які щодня прибирають, годують, доглядають за ними.

Також нові вольєри приваблюють відвідувачів. Їм набагато приємніше ходити й вибирати собі нового члена родини ось в таких модулях, ніж рядами напіврозвалених вольєрів. Я просто спостерігаю, що люди рідко звертають увагу на тих котів та собак, які сидять в дерев’яних вольєрах. Тож це ще й додаткове залучення людей для влаштування звірів, що дуже важливо для нас.

Хочемо стати найменшим притулком

Ще одна моя мрія — максимально скоротити кількість тварин у притулку, влаштувавши їх у родини. Я б дуже хотіла, щоб ми з найбільшого в Україні притулку стали самим маленьким. Не знаю, як інші притулки, але я думаю, що вони теж були б не проти скоротитися. Це величезна праця, особливо в таких масштабах.

Ми пропонуємо таку концепцію, що притулок повинен стати перевальним пунктом, тому що найголовніше — це, щоб чотирилапі не застрявали в притулках. Якщо раніше для мене головним був порятунок чотирилапих, то тепер розумію, що пошук родини — це дуже важлива річ. Це щастя тварини, вона повинна потрапити до хорошого господаря і прожити життя гідно.

Шукаємо кошти для підготовки до зими

Те, що нам 20 років, — це велика цифра. Ми змогли стільки проіснувати за свій кошт та з допомогою небайдужих, і це дійсно дивовижна річ. Це українське чудо. Напевно, усе це завдяки порядним і світлим людям, які мене розуміють. Вони знають, що притулок — це для мене життя, і що цих пухнастиків я ніколи не покину. Тому вони спокійні, і можуть допомагати як фінансово, так і фізично.

Зараз нам вкрай потрібна допомога людей, яким не байдуже на долю чотирилапих. Нам бракує коштів для підготовки до зими, а морози вже почалися. Також ми закликаємо людей: не купуйте тварин. Заходьте до нас у гості, і, можливо, серед тисяч чотирилапих ви знайдете того, хто припаде вам до душі та стане не просто другом, а повноцінним членом родини. Він з нетерпінням чекає на вас!

Коментарі

Суспільство

У Києві захищають хвойні дерева від незаконних вирубок перед святами (ФОТО)

Опубліковано

У Києві стартувала кампанія із збереження хвойних дерев у передноворічний період. Комунальні служби посилять охорону ялин, сосен, туй і ялівців за допомогою патрулювань і спеціальних хімічних обробок.

Про це повідомляє КМДА.

Захист дерев включає в себе оброблення репелентами. Він є безпечними для рослин, але у приміщенні виділяють неприємний запах. Крім того, будуть застосовувати клеєво-крейдяну суміш, яка дає дереву «брудний» вигляд. Оброблені зони будуть позначені попереджувальними табличками.

Читати також: У Києві відкриють виставку з новорічними прикрасами 19 та 20 століть

За самовільну вирубку хвойних дерев передбачені значні штрафи:

  • від 510 до 5 100 гривень за незаконну вирубку в межах міста;
  • від 17 000 до 25 500 гривень або навіть позбавлення волі до трьох років за вирубку в лісових зонах.

Нагадаємо, що у столиці відкрили інсталяцію I’m fine, яку створили з пошкодженого обладнання звʼязку (ФОТО).

Фото: виставлені КМДА.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

У Києві очистили озеро та демонтували незаконну дамбу (ФОТО)

Опубліковано

У Дарницькому районі Києва очистили озеро Зариваха, а незаконну дамбу, яка перекривала водойму, демонтували.

Як повідомляє Державна екологічна інспекція Столичного округу, інспектори отримали звернення про засмічення прибережної смуги. На місці вони побачили стихійне звалище, дамбу, зведену з мішків та шин, а також трубу, встановлену без дозволу.

Читати також: На ярмарку в Чехії представили український стенд, де плели маскувальну сітку (ФОТО)

Співробітники КП «Плесо» розчистили прибережну зону озера та демонтували незаконну конструкцію. Завдяки спільним зусиллям вдалося відновити природний вигляд прибережної території та покращити її екологічний стан.

Фото: Державна екологічна інспекція Столичного округу

Нагадаємо, що у столиці відкрили інсталяцію I’m fine, яку створили з пошкодженого обладнання звʼязку (ФОТО).

Фото обкладинки: Freepik.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Дві українки увійшли до рейтингу «100 жінок року» від BBC

Опубліковано

Українки Ольга Олефіренко та Ольга Руднєва увійшли до списку «100 жінок 2024 року» від BBC. Це перелік найвпливовіших жінок, які надихають та змінюють світ.

Про це повідомляє ВВС Україна.

Ольга Олефіренко: від мрії до власної ферми

Ольга Олефіренко вирішила втілити мрію свого батька — створити ферму, проте перша спроба виявилася невдалою. Фінансові труднощі змусили її продати першу худобу.

Усе змінилося минулого року, коли Ольга склала бізнес-план і отримала фінансування від Українського фонду ветеранів. Цього разу вона зробила акцент на модернізації своєї ферми, використанні сучасних агротехнологій та створенні нових робочих місць.

Читати також: Українські бійці дзю-дзюцу здобули 274 медалі на чемпіонаті світу

Ольга Руднєва: засновниця центру Superhumans

Ольга Руднєва створила у Львові травматологічний центр Superhumans. Він спеціалізується на протезуванні кінцівок для ветеранів російсько-української війни. Центр також надає реабілітаційні послуги.

За перші два роки роботи понад тисяча людей отримали допомогу в Superhumans. Це стало важливим кроком у відновленні як фізичного, так і психологічного стану українських захисників.

Про премію «100 жінок року»

Проєкт «100 жінок» заснований у 2013 році.

Він звертає увагу на те, яким непростим був цей рік для жінок, і відзначає тих, хто завдяки своїй стійкості прагне до змін. Як і у попередні роки, проєкт приділяє особливу увагу зміні клімату, і отже, до списку увійшли жінки, які борються з наслідками кліматичної кризи та допомагають своїм громадам подолати її вплив та адаптуватися до нього.

Минулоріч до переліку потрапили письменниця Оксана Забужко, захисниця прав дітей Олена Розвадовська й експертка з клімату Ірина Ставчук.

Повний список найвпливовіших жінок року доступний на сайті BBC.

Нагадаємо, що у столиці відкрили інсталяцію I’m fine, яку створили з пошкодженого обладнання звʼязку (ФОТО).

Фото: сайт ВВС Україна.

Коментарі

Читати далі