Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Медреформа в дії. Як Дмитрівська ОТГ купила собі лікаря, як клуби купують футболістів

Опубліковано

Футбольні клуби купують спортсменів, а Дмитрівська ОТГ… лікаря. У місцевій амбулаторії була величезна проблема з кадрами, адже молоді спеціалісти не хотіли працювати в селі. І на всю громаду був один лікар поважного віку, якому несила обслуговувати величезну кількість пацієнтів. Лікарку Юлію Ягодінову директор знайшов у Фейсбуці і за рік вмовлянь жінка погодилась на пропозицію. І не пошкодувала, адже громада була готова платити лікарю подвійну зарплату, забезпечити житлом та всіма необхідними умовами. Сьогодні Юлія успішно працює у Дмитрівській амбулаторії та за кілька місяців підписала декларації вже з 700 пацієнтами!

Юлія Ягодінова

Юлія Ягодінова

Лікар-терапевт

Навчалась в Українській медичній стоматологічній академії м. Полтава. Після закінчення університету проходила інтернатуру в лікарні в м. Кривий Ріг. Далі працювати не стала, адже одразу після інтернатури пішла у декретну відпустку. З 1 квітня 2020 року працює терапевтом у Дмитрівській амбулаторії (Кіровоградська область).

Довідка. Перший етап медреформи розпочався 1 липня 2018 року. На цьому етапі змінили модель фінансування первинної (амбулаторної) ланки української медицини. Створена в часи реформи Національна служба здоров’я України оплачує надані медзакладом послуги за кількістю підписаних з пацієнтами декларацій. Тобто: є пацієнт — є гроші, нема пацієнта — нема грошей. Тариф на надання послуг первинної ланки медицини єдиний для всієї країни — близько 500 гривень на рік. А всі фінансові потреби медичного закладу — тепер у віданні місцевих рад. 

Що це дає? Пацієнт тепер може сам обирати медзаклад, в якому лікується. Набридли черги чи непрофесіоналізм лікаря — розриваєш контракт і підписуєш з іншим лікарем чи лікарнею. А лікарі зацікавлені в тому, аби надавати кращу якість своїх послуг, щоб утримати пацієнта. Також лікар має право працювати як ФОП, а не найманий працівник у держлікарні.

Лікаря в амбулаторію знайшли у…. Фейсбуці

Більшість моїх колег не хочуть працювати в селі, адже вважають, що тут немає ніякого кар’єрного зросту. Така проблема була у Дмитрівській амбулаторії, яка входить до складу КНП (комунальне некомерційне підприємство, – авт.) “Знам’янський районний центр первинної медико-санітарної допомоги”. Медична сфера була величезною проблемою для громади. Я знаю, що раніше в амбулаторії працювало два лікарі, але одна передчасно пішла з життя. Відтоді залишився один лікар поважного віку, але йому було просто несила обслуговувати величезну кількість пацієнтів.

“Ми почали шукати лікаря всіма можливими способами: давали оголошення на сайтах, писали у спеціалізовані групи, запрошували телебачення. Все марно. З місцевою владою підписали соціальні гарантії, які пропонували лікарю. Мова йшла про забезпечення житлом, оплату комунальних послуг і т.д. Крім того, лікарю пропонували гідну зарплатню”

Руслан Пушкаренко

Руслан Пушкаренко

директор КНП “Знам’янський районний центр первинної медико-санітарної допомоги”

Саме Руслан Володимирович і знайшов мене в Фейсбуці. В моєму профілі було зазначено, що я закінчила медичну академію. Але лікарем я не працювала, бо відразу після інтернатури пішла у декретну відпустку і щоб не сидіти без роботи, то займалась випічкою на замовлення.

Читайте також: Медреформа на Львівщині. Як із сільського сараю зробити сучасну амбулаторію

“Я зв’язався з Юлією і уточнив, що справді вона є лікарем, пройшла інтернатуру і навіть була у мене на практиці, коли я працював у міській лікарні. Вона одразу відмовилась, адже не могла залишити маленьку донечку саму вдома. Я не здавався і телефонував їй кожного місяця. І лише через рік Юлія погодилась! Але була головна умова — влаштувати доньку до Дмитрівського дитячого садочку. Громада пішла на зустріч і ми виконали цю умову”

Руслан Пушкаренко

Руслан Пушкаренко

директор КНП “Знам’янський районний центр первинної медико-санітарної допомоги”

Пропонували житло і зарплату 15 000

Чомусь є хибне уявлення, що сільські лікарні – це стара техніка та приміщення без ремонту. Але це точно не про Дмитрівську амбулаторію. Ще у 2017 році тут зробили капітальний ремонт, закупили всю необхідну оргтехніку та меблі. На це громада виділила близько півмільйона гривень. Тобто амбулаторія у Дмитрівці є сучасною, але працював тут лише один лікар на 7000 населення. Уявіть як людині похилого віку було то тяжко. Ніхто з молодих не хотів працювати в селі, тому запрошували і більш старших лікарів з районної лікарні. І їм доводилось їздити з району за півставки, а старшим людям то дуже тяжко. Подвоєну зарплату амбулаторія готова була платити лише тому лікарю, який прийде в штат. І ніхто з цих фахівців старшого віку не наважився кинути своє місце роботи і житло.

Читайте також: Школа пацієнтів, QR-коди і електронні картки. Чому сімейним лікарям потрібно брати приклад з Вознесенська

От і мені запропонували подвійний оклад, який складав понад 7 тис. гривень. Крім цього, обіцяли заплатити 20 тис. “підйомних”. Все це кошти громади. Громада була готова придбати лікарю квартиру чи будинок, якщо той підпише договір про співпрацю на 10 років. І комунальні послуги оплачувати пропонували і забезпечувати транспортом. Все, що говорили – правда.

Я відмовилась від житла, бо вже мала будинок у сусідньому селищі Знам’янка, що за 15 км від Дмитрівки. У мене було лише дві умови: влаштувати дитину в дитячий садок та організувати транспорт, який би доставляв мене на роботу. Бо з дитиною їздити на автобусі щодня важко. Громада та керівництво погодилось на все це. З 1 квітня цього року я вийшла на роботу.

Тепер в амбулаторії немає 2-годинних черг

У амбулаторії я працюю лікарем-терапевтом, тобто обслуговую тільки доросле населення. Сьогодні в мене є 700 підписаних декларацій з пацієнтами. От спочатку людей мало було, бо знаєте як воно, поки не заболить — ніхто не прийде. Зараз вже активніше звертаються, бо всі направлення даються тільки через сімейного лікаря.

Як змінилась амбулаторія? Я знаю, що раніше були просто величезні черги, бо сидів один лікар, а пацієнтів багато. Люди могли очікувати свого прийому і дві години, і більше. А зараз пацієнти розраховують свій час, мають змогу записатись на прийом. А ще, лікар має право підписати тільки 2000 декларацій, а населення – 7000. Тобто багато людей були не задекларовані. А зараз, у зв’язку з реформою, всіх людей, які не задекларовані, вузькі спеціалісти можуть не приймати.

“Звичайно, робота амбулаторії з приходом Юлії значно покращилась. Вона активно приймає людей, підписує декларації і минулого місяця я призначив її виконуючою обов’язки завідувача амбулаторії. Про її роботу лише позитивні відгуки у пацієнтів і колег, тому я задоволений”.

Руслан Пушкаренко

Руслан Пушкаренко

директор КНП “Знам’янський районний центр первинної медико-санітарної допомоги”

Та й мені комфортно тут працювати. Амбулаторія забезпечена всім необхідним обладнанням, згідно з табелем оснащення НСЗУ. Тут є два аналізатори, електрокардіограф, УЗД-апарат, але для роботи на ньому потрібно пройти відповідне навчання. Саме цим я і планую зайнятись найближчим часом.

“Минулого року ми виграли конкурсний відбір у регіоні і отримали 6 автомобілів. І ще в нас було збудовано торік дві амбулаторії за програмою президента”.

Руслан Пушкаренко

Руслан Пушкаренко

директор КНП “Знам’янський районний центр первинної медико-санітарної допомоги”

Взяла під опіку Будинок ветеранів

Я повністю супроводжую свого пацієнта, що стосується первинної ланки. Часто доводиться їздити додому до пацієнтів, бо вони не можуть прийти через невідкладний стан. Є певні години викликів додому.

Читайте також: “Пішла з медицини через низьку зарплату, але повернулась”. Як працює медреформа на Вінниччині

Крім того, я повністю взяла під опіку стаціонар для самотніх людей, у якому мешкають близько 30 жителів. Керівництво цього Будинку ветеранів запропонувало, щоб я задекларувала людей похилого віку і я не відмовилась, а підтримала цю ініціативу. Там живуть люди, за якими можуть доглянути хіба що працівники, тому дуже хотілось їм допомогти. Тепер я кожного місяця йду до них на плановий прийом. Навіть під час карантину з більшістю пацієнтів спілкувалась онлайн, а до них їздила особисто з дотриманням всіх засобів безпеки.

Телемедицина і складнощі роботи

У Дмитрівській амбулаторії налагоджена навіть телемедицина і ми можемо, за потреби, проконсультуватись з вузькими спеціалістами з лікарень Знам’янки та Кропивницького. Але я не дуже часто користуюсь цим, бо кардіограму можу прочитати і сама, а відповідь від лікарів доводиться довго чекати, адже у них і так дуже багато пацієнтів. 

Але є й інші проблеми з лікарями вузьких спеціальностей. Наприклад, вони не завжди готові приймати пацієнта, якого ми направляємо, бо не хочуть брати відповідальність на себе. Особливо це стосується людей похилого віку, які нікому не потрібні, тому ми їх лікуємо самі.

А от з пацієнтами комунікацію налагодили. Під час карантину з більшістю спілкувались телефоном чи онлайн. Але були випадки, коли люди з гострими станами могли приходити під амбулаторію, а ми не мали права їх пускати. А їм потрібно швидку викликати, а не в амбулаторію йти. Та люди боялись викликати лікарів, бо вважали, що кожна їх скарга — коронавірус. І приходили під амбулаторію, кричали, що ми їх не приймаємо. Це все на нервах було, адже люди піддавалися загальній паніці. Та загалом, спілкування з пацієнтами проходить на позитивній ноті. Ми намагаємось завжди йти їм на зустріч та допомагати.

Матеріал створено в рамках проєкту «Медична реформа: успішні кейси спростовують міфи», який впроваджується #ШоТам за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews. Ця програма зміцнює українські медіа та розширює доступ до якісної інформації.

Суспільство

Ukrainian Fashion Week у лютому проведе благодійні покази: як долучитися

Опубліковано

Український бренд одягу FROLOV 14 лютого відкриє UFW денним рок-концертом. Квитки на покази можна отримати у благодійному розіграші для проєкту «Обличчя героїв».

Про це повідомили в інстаграмі FROLOV.

У сезоні FW25-26 Ukrainian Fashion Week запустила благодійну ініціативу «Обличчя героїв». Цей проєкт спрямований на підтримку, відновлення та реабілітацію поранених з мінно-вибуховими травмами обличчя.

Щоби отримати запрошення на один із показів, необхідно:

Організатори транслюватимуть подію онлайн, етер можна буде подивитися безплатно.

Нагадаємо, що Ukrainian Fashion Week створює адаптивну моду для ветеранів та людей із травмами.

Також ми писали, що український бренд FROLOV створив костюм для Бейонсе (ФОТО).

Фото обкладинки: фейсбук-сторінка UFW

Читати далі

Суспільство

«У нього така старість, якої хотілося б і мені». Це дідусь із Тернопільщини, що почав власну справу після 70

Опубліковано

У свої 73 Ярослав Мельничук не любить сидіти на місці: він опанував смартфон, допомагає онучці закривати благодійні збори для війська, співає та читає реп. А ще почав власну справу — виготовляє дерев’яні підставки під телефон. Каже, що робить ці речі з власної потреби, — щоб було зручніше дивитися улюблені відео про риболовлю:

«Це дуже кропітка праця: я завжди кажу, що легше хату збудувати, ніж робити ці підставки. Але саме вони дають мені силу та здоров’я — тепер я цим живу».

ШоТам розповідає історію дідуся, який завдяки онучці став зіркою інтернету та створив власну прибуткову справу на пенсії.

Ярослав Мельничук

пенсіонер, виготовляє дерев’яні підставки

Завдяки онучці про мене знає весь інтернет

Усе своє життя я працював будівельником, а коли вийшов на пенсію, то дуже полюбив ходити на риболовлю та просто гуляти біля річки в рідному селі. З часом почав збирати різні гілки на березі, щось із них виготовляти та лакувати. 

А ще мені було шкода, коли щось красиве пропадає, тому вирішив створити вдома в альтанці музей, де збирав старовинні речі, які знайшов вдома чи принесли сусіди. В мене є старі годинники, машинки для стрижки, маслобійки, фото, касети та платівки. Діти часто приходять сюди й уважно все розглядають.

Ярослав Дмитрович показує дерев’яну підставку для пляшок у власному домашньому музеї. Фото надала Віталія Грицак

Кілька років тому мені подарували смартфон. Онуки навчили ним користуватися, тож часом я дивлюся якісь відео, і так натрапив на ролик з підставками під телефон. Я вирішив, що хочу робити таке ж, бо коли ми дивилися щось разом з онукою, то зазвичай спирали телефон на якусь банку. Тому для мене дерев’яна підставка — це дійсно корисна річ. 

Спершу не вдавалося створити щось красиве, але я дуже старався. Першими моїми виробами були підставки з нотами — я зробив їх для учнів моєї дочки, яка викладає в музичній школі. 

Підставка «Моя дочка музикантка» від Ярослава Дмитровича. Фото надала Віталія Грицак

Далі онучка Віта написала на своїй сторінці про мене, і музичне училище з Полтавщини замовило 30 таких підставок. Потім почали замовляти й інші підписники Віти. Я не ставив якоїсь ціни — казав, що дадуть, те й буде. Половину коштів витрачав на матеріали, а половину віддавав на армію.

Мої підставки вже бачили Америку й Австралію

Справа так захопила мене, що я почав створювати зайчиків, песиків та інших тваринок. Символом нашого села Коропець є риба короп, тому я створив і таку підставку — це улюблений мій виріб, бо риболовля є моїм захопленням. До речі, її замовляють наші односельці, які живуть за кордоном, тому мої підставки вже є у Франції, Таїланді й Америці. А один з найскладніших виробів — підставка з тризубом — полетів до Австралії. Звідти ж у мене замовили кенгуру.

Підставку з тризубом замовили односельці Ярослава Дмитровича, що живуть в Австралії. Фото надала Віталія Грицак

Я створюю кожен виріб досить довго: спершу його треба намалювати, потім вирізьбити, пошліфувати та полакувати, а далі він висихає понад добу. Це дуже кропітка праця, але саме підставки дають мені силу та здоров’я — тепер я цим живу.

У мене поки немає майстерні — я облаштував собі робоче місце в стодолі. Там поставив свій станок і зберігаю всі підставки, яких за день можу створити пʼять-шість.

Знайомі та друзі мене підтримують — кажуть, що вже чули про мене по радіо. А я собі жартую, що мене вже навіть в Америці показують. В юності я їздив по світу й зовсім не мав часу робити щось для себе, що приносить мені радість.

Мій молодший брат — різьбяр, племінник також виготовляв меблі, тому я вирішив продовжувати сімейну традицію. Рідні завжди підтримують і радіють за мене, та іноді дружина жартує, щоб я не задирав носа, бо ще хтось мене собі забере. Але то все жарти, і я дуже вдячний своїй онучці за підтримку, і що тепер про мене знає весь інтернет.

Ярослав Дмитрович залюбки робить підставки для військових та дає лоти на благодійні розіграші онучки. Фото надала Віталія Грицак

А ще мої підставки замовляють на фронт. Якось нам навіть надіслали фото, як використовують підставку для телефона в окопі. Звісно, з військових ми кошти не брали — це наша маленька подяка за захист. Щиро хотів би перемоги для України, а ще прожити ще хоча б 10 років, щоб міг зібрати своїх рідних і друзів за великим столом в нашому селі на березі Дністра. 

співачка, волонтерка й онука Ярослава Дмитровича

Перша дідова підставка зібрала 150 тисяч для війська

Мої підписники дуже полюбили діда, бо він такий, який є, нікого з себе не вдає. Та йому й не треба це робити, адже дід завжди був дуже харизматичний. Коли він почав створювати підставки, я саме організовувала благодійний збір для нашого війська — тоді ми разом зняли відео, заспівали та зачитали реп і виставили його підставку як благодійний лот. 

Він і раніше допомагав мені з лотами — то свій фірмовий маринований оселедець запропонує, то домашнє вино. А того разу підписники побачили підставку й почали запитувати, чи можна таке придбати окремо.

Віта написала про дідусеві підставки у своїх соцмережах, і так у нього з’явилися перші покупці. Фото надала Віталія Грицак

Так і стартувала рекламна кампанія з підтримки дідового бізнесу. До речі, тоді ми зібрали понад 150 тисяч гривень для бригади «Рубіж» — це був один з перших виробів, який називався просто «Під ваші тіліфони». Переможець так щиро дякував, що дідові це було набагато цінніше за гроші.

Тепер, коли я організовую благодійні збори й долучаю до цього діда, то завжди знаю, що зможу швиденько зібрати необхідну суму.

Він завжди долучається до усіх моїх зборів — чи дає підставку на розіграш, чи просто сам донатить. За минулий рік вдалося зібрати близько півтора мільйона гривень, зокрема й завдяки його допомозі.

Понад пів тисячі виробів з оригінальними назвами

Дід придумує дуже цікаві назви для своїх виробів. Наприклад, підставка з нотою називається «Моя дочка-музикантка», зайчик — «Той, хто поїв усю капусту на городі», а ще є «Гусі-гусі, га-га-га», «Пливе качка, пливе сороката, я ж тобі казала, що я не багата». Також у діда є «Білочка, що поїла всі горішки і нема, що продати» або «Зуб, дешевший, ніж у стоматолога».

Кожен виріб Ярослава Дмитровича має оригінальну назву. Фото надала Віталія Грицак

За понад рік у діда було більше 500 замовлень. Він створив певний асортимент, який він виготовляє наперед, але буває, що люди звертаються з проханнями створити щось особливе. Наприклад, одна жінка замовляла підставку у вигляді окулярів для своєї подруги, яка працює окулісткою, а ще одні покупці мали вдома кажана, тому попросили вирізьбити його. 

Дід дуже любить дарувати свої вироби — якщо хтось із чимось йому допоможе, він залюбки дарує якусь підставку.

Люди завжди дуже вдячні й надсилають свої фото з виробами. Я відразу роблю скрин та пересилаю дідові у вайбер. Наша з ним переписка — це суцільні скриншоти відгуків його клієнтів. Я зовсім не очікувала, що так буде, але дуже рада, що дід знайшов свою справу, і вона приносить йому радість.

Мрію про таку ж старість, як у діда

Спершу дід казав, що не треба встановлювати якусь конкретну ціну — оплата буде, що дадуть. Десь рік ми так і працювали. Люди платили по-різному — від 200 до 500 гривень. Але потім я побачила, що він приділяє цьому дуже багато часу та сил, втомлюється від фізичної роботи, тому тепер кажу, що в середньому підставка коштує 400-500 гривень, щоб дідова робота окупилася.

Коли ми надсилаємо людям вироби, завжди додаємо лист із побажаннями від діда та ще якийсь подарунок — це можуть бути сушені яблука від бабусі, свіжі груші з нашого саду, горіхи чи цукерки. Я ж дуже люблю підставку, яка в діда не вийшла — це мав бути козеріг, але ми назвали його чупакаброю, і вона тепер у мене на поличці.

Віталія з дідусем Ярославом Дмитровичем. Фото надала героїня

Я дуже щаслива, що маю у своєму житті такого діда. Він завжди дає мені щось домашнє, коли я кудись їду, та завжди зустрічає, коли повертаюся додому. Дід дуже мене любить і завжди підтримував мою творчість, тому я тепер навзаєм підтримую його справу. 

Дуже ним пишаюся, адже зазвичай літнім людям складно зробити якийсь новий крок. А дід не такий — він є мотивацією для нашої сім’ї: у нього зараз така старість, якої хотілося б і мені. 

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили медіаплатформу з історіями опору на окупованих територіях

Опубліковано

В Україні запустили медіаплатформу Signal to Resist. Матеріали на сайті присвячені опору та деокупації тимчасово захоплених росією територій України. 

Про це повідомляє головний редактор платформи Дмитро Кузубов у фейсбуці.

Про проєкт

На платформі розповідають історії незламності людей, які пережили окупацію. У першу чергу журналісти досліджують поневолення Херсона, що тривало вісім з половиною місяців. Команда Signal to Resist збиратиме розповіді цивільного та воєнного спротиву окупації, аналізуватиме важливі епізоди цього періоду, контроверсійних персонажів та діяльність руху опору.

Усі матеріали дублюватимуть англійською для фіксації воєнних злочинів і серед міжнародної аудиторії. 

Читайте також: Українські ветерани здобули першу нагороду на «Іграх Нескорених»

Своєю історією для проєкту поділилася журналістка та мати трьох дітей Світлана Горєва, яка не виїжджала з Херсона під час окупації.

Головним редактором Signal to Resist став харківський журналіст Дмитро Кузубов, який працював фрилансером для «Української правди», Hromadske, Liga.net, Texty. А також співпрацював з The New York Times, CNN та Die Zeit для матеріалів про  російську агресію проти України.

Фото з фейсбук-сторінки Дмитра Кузубова

«Чому саме Херсон? Це єдиний обласний центр, який росіяни захопили після 24 лютого 2022-го, й водночас — приклад масштабного опору. Опору місцевих, який разом із вдалими діями наших військових приніс результат — довгоочікуване звільнення», — пояснив на своїй сторінці у соцмережах головний редактор Дмитро Кузубов.

Перспективи

Цього року команда медіаплатформи планує презентувати фільм про спротив херсонців окупації. Над документальною стрічкою працює естонський режисер Ільмар Рааґ та команда українських журналістів і кінематографістів з компанії DGTL RLGN.

Нагадуємо, що анімація «Я померла в Ірпені» перемогла на міжнародному фестивалі короткого метру у Франції.

Фото обкладинки: сайт Signal to Resist

Читати далі