Чи потрібно вашому бізнесу бути в Threads? Кілька аргументів на користь нової соцмережі

Різноманітні формули та закони фізики часом здаються важкими для розуміння. Але існують методи, завдяки яким кожний урок – це не просто перелік складних теорій, а джерело цікавої інформації.

З чого почалась моя історія?

Привіт, я Руслан Циганков, вчитель фізики та інформатики 176-го ліцею Києва. В рамках премії Global Teachers Prize Ukraine 2024, на яку ще триває збір анкет, хочу поділитись власною історією вчительства. Мій шлях почався 4 роки тому, коли я опинився без роботи. Тоді до мене звернувся мій друг та сказав, що в школі є вакансія на посаду вчителя інформатики. Я був дуже здивований, коли дізнався, що можна викладати у школі без педагогічної освіти – в такому випадку на роботу беруть як спеціаліста з контрактом на один рік, який згодом можна подовжити. 

Проте я хотів бути «офіційно» вчителем та з цією метою закінчив магістратуру на педагогічну освіту. Я хвилювався стосовно роботи в школі, тому що практики роботи з дітьми в мене було небагато, лише 2 роки вожатим у дитячому таборі. Але я все одно пішов.

Так я став вчителем інформатики та мені доручили навчати учнів з 5-го по 11-й класи. До мого приходу в школі не було нормального інформатика та діти не мали навіть базових знань. Тоді переді мною стало завдання навчити їх з «нуля» від найпростішого. Було нелегко, враховуючи, що діти та ситуації різні. Але відтоді я зрозумів декілька моментів для успішної роботи вчителем:

• Бути собою. Діти бачать, коли ти брешеш;
• Будувати контакт з учнями. Спілкуватися не тільки на тему уроку, а ще і на інші вільні теми. В деяких випадках діти мудріші та розумніші за деяких дорослих;
• Допомагати кожному, щоб якомога більше дітей навчились новому;
• Не вдавати себе «найрозумнішим». Треба вміти визнавати, що ти не все знаєш, та при цьому вчитись.

В перший рік я був вчителем інформатики, де робив нахил до графічного дизайну, а на другий – став викладати фізику. Кожний урок я намагаюся робити цікавим, наводячи життєві приклади. Зараз я викладаю одночасно два предмети.

Вчитель – це місія?

На мою думку, так. Яка ж вона, моя місія? Перш за все – це передавати знання. Це стосується не лише предметів, а ще і особистого життєвого досвіду. Учні люблять і просять розповісти історії з мого життя, чим я залюбки ділюсь. З них діти роблять висновки для себе.

По-друге, я намагаюся передати свої цінності, а саме людяність, чесність, справедливість та відповідальність. Кожен раз, коли виникає якась проблема або зауваження, я розмовляю з учнями для того, щоб вони розуміли, чому так відбулося. Я не кричу на дітей та пояснюю все спокійним тоном.

За роки викладання в мене з’явились традиції, які учні люблять і поважають. Я це дуже ціную та їх повагу заслуговую кожен день. Вони залюбки ходять до мене, розповідають про своє життя, питають мою думку на якусь тему. Тому для них я хочу бути другом, старшим братом, наставником. Розмовляти та бути з ними на одній хвилі. Пояснювати серйозні та важкі речі звичайними словами. Та бути з ними чесним та відвертим, бо правда не така страшна, головне бути сміливим її сказати.

Я не можу передати те внутрішнє тепло, коли діти приходять до мене, посміхаються і радіють, коли я щось розповідаю або коли просто мене бачать. Коли довго пояснюєш складну тему, питаєш та учні відповідають правильно. Подумки я радію та кричу «ВОНИ ЗРОЗУМІЛИ!». 

Яка головна мотивація? 

Я не ходжу в школу, як на роботу та не ходжу туди за грошима. Я виконую свою місію вчителя та хочу, щоб учні були Людьми з великої літери. Я вірю в них, так само, як вони кожен раз вірять в мене.

Моє призначення – це показувати учням, що фізика навколо нас. І все, що нас оточує – це не магія і це можна пояснити. Головним показником знань вважаю не лише оцінки, а ще й бажання та залученість учнів у процес вивчення предмету. Навіть ті діти, які мають не дуже задовільні оцінки з інших предметів, виходять на високий рівень завдяки моїй мотивації до активності на уроці.

Як досягти такого результату? 

Головний мій метод – це показувати фізику наочно на звичайних предметах. Щоб діти могли самостійно зрозуміти та відчути. Наступний метод – викладання питаннями. Тобто мій урок ділиться на дві частини: перша – я розповідаю, друга – діти питають та здогадуються самі. Таким чином розвивається критичне мислення, вміння аналізувати та зникає страх перед тим, що можна зробити помилку. Я спонукаю учнів відповідати завжди, навіть якщо вони не знають точну відповідь. Бо помилка – це не програш. Програш – це не сказати.

Я популяризую фізику у соцмережах та пишаюсь тим, що вона стала цікавою не лише для учнів. Також пишаюсь досягненнями дітей, які займають призові місця на конкурсі з графічного дизайну, а деякі вже заробляють на цьому гроші.

А також поширюю думку, що професія вчителя дуже важлива. Тому якщо ви знаєте видатного вчителя, чия праця варта нагороди, номінуйте його чи її на премію Global Teacher Prize Ukraine 2024 та подаруйте шанс отримати мільйон гривень для власного освітнього проєкту!

Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки авторки, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам.

В Україні опублікували збірку “недитячих” історій дітей, чиє дитинство було знівечене росією. В рамках плану дій Bring Kids Back UA, створеного у 2023 році за ініціативою Президента України Володимира Зеленського, випустили книгу про життя дітей у війні – “Living the War: Children during the Russian war against Ukraine”.

Робота над проєктом видання “Living the War” про дітей розпочалася у 2023 році і тривала протягом півроку. Команда авторів, редакторів, видавців та експертів української гуманітарної програми Bring Kids Back UA задокументували та спробували викласти на сторінках книги жахливі історії тих, хто найменше мав би знати, що таке війна. Дитячі свідчення про недитячі втрати батьків, рідних та близьких, родин та друзів, домівок та шкіл, можливостей освіти та дозвілля, про фізичні та психологічні травми збиралися авторським колективом за підтримки психолога. Адже найголовнішим для авторів, нарівні з бажанням та потребою розповісти всьому світові про жахи, що їх переживають українські діти від рук агресорів, було уникнути повторного травмування цих дітей.

Недитячі історії: про російські злочини вустами дітей

Однією з історій є доля 12-річного Сашка з Новогригорівки, який під час окупації свого села переховувався в підвалах, а згодом був змушений евакуюватися з родиною. Повернувшись додому після звільнення села, він побачив свій зруйнований дім. Ця історія привернула увагу гурту Imagine Dragons, які випустили кліп на пісню Crushed з Сашком в головній ролі. Відтак, Сашку відбудували його дім, і про історію цього хлопцю почув цілий світ. 

Ще одна історія – історія 16-річного Владислава, який провів 90 днів у російському полоні. Після смерті дідуся в окупованому Мелітополі, Владислав намагався евакуюватися, але був затриманий російськими силами і відправлений у фільтраційний табір, а потім — у СІЗО. Підлітку пощастило вийти з полону живим, але з неймовірно тяжким багажем спогадів – залиті кровʼю камери для допитів, вибиті зуби, крики та спроба самогубства сусіда по камері. З допомогою українців, які евакуювалися до Запоріжжя, він зміг доїхати додому і воззʼєднатися з сімʼєю.

Історія 9-річного Іллі є не менш травмуючою. Хлопець майже два тижні на початку великої війни прожив з мамою в окупованому Маріуполі. Його мама під час обстрілу отримала смертельне поранення в голову і за кілька години загинула, а він сам отримав складне поранення. Російські військові вивезли Іллю до окупованого Донецька. Окупанти чинили психологічний тиск і планували депортувати його далі у Москву. Вони говорили, що його ніхто не шукає, він нікому не потрібен, і що йому знайдуть нову родину в росії. Бабуся Іллі, яка в той час жила на Заході України, зробила все, щоб знайти і повернути онука. У квітні 2022 року, коли вона приїхала на окуповану територію, хлопцю вже встигли знайти російську опікунку. Лише завдяки великій команді урядових та неурядових організацій Ілля зміг повернутися до рідних. 

Видавець збірки Володимир Кадигроб ділиться: “Коли я спілкувався з дітьми, я не міг повірити, що ті. хто розповідає ці історії – це діти. Вони швидко подорослішали. Деякі з них не могли зупинитися, розповідаючи про пережите. Вони хотіли, щоб їх почули”. 

Чому саме англійською?

Ця книга допомагає зрозуміти масштаб подій і контекст долі українських дітей під час війни. До неї також входить колекція фотоісторій, які є наочним свідченням впливу війни на життя дітей. Серед авторів світлин – українські фотографи Саша Маслов, Михайло Палінчак, Назар Фурик, Роман Пилипей, Роман Пашковський та Сергій Моргунов. 

Кремлівська пропагандистська машина намагається стерти правду та підмінити її фейковою реальністю. Цей том – про збереження колективної пам’яті. Але що ще важливіше – випустивши цю книгу, Україна закликає всіх небайдужих діяти спільно, аби захистити майбутнє кожної дитини світу.

Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки авторки, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам.

Катерина Головко – журналіст і волонтер. З початку повномасштабного вторгнення займалася формуванням бази фото й відео-матеріалів подій для міжнародних ЗМІ та судів в рамках ініціативної групи Володимира Бородянського (екс-міністр культури і екс-директор StarLightMedia). Також займалася закупівлею бронежилетів і касок для військових. Наразі Катерина є волонтером Навчального центру “ДГВ” (Дарницька громадська варта) ДФТГ при 112-й бригаді і благодійного фонду на базі Центру. У 2023-му році отримала нагороду від Міністерства оборони “За сприяння Збройним Силам України”.

Катерина займається розвитком майстерні 3D-принтингу і розповідає чим важливий для волонтерства і армії 3D-принтинг, і чому про нього всі говорять. А також про свою діяльність в рамках цієї ініцативи.

“Наші хлопці військові із навчального центру ДГВ (Андрій Львов та Олександр Узлій) вирішили відкрити майстерню 3D-принтингу. Це видалося нашим хлопцям дуже корисним і перспективним ділом, і вони подумали – а чому б самим не спробувати і не розвивати цей напрямок? Назвалися так само, як і Центр – Майстерня “ДГВ”. За добу зібрали донати на перший принтер, і все понеслося. Я долучилася допомагати із розвитком Майстерні, бо вважаю, що це дуже важлива справа. А ще це реально цікаво.”

На таких принтерах можна друкувати будь-які вироби із пластику, які є необхідними і корисними для ЗСУ. В першу чергу, це корпуси і деталі для дронів, системи скидів для дронів, хвостовики для ВОГ, магазини для автоматів, перископи, запчастини для Старлінків, різні аксесуари, що полегшують життя військових: лоудери (заряджалки для магазинів автоматів, що допомагають робити це набагато швидше ніж вручну, і іноді це може врятувати життя), павербанки, підставки для дронів тощо. 

“Уявіть, що ви можете надрукувати будь-що, що можете змоделювати в комп’ютерній програмі. Це відкриває величезні перспективи в різних галузях. 3D-принтинг можна використовувати, приміром, в протезуванні, що є нагальною суспільною потребою. Можна виготовляти деталі для автомобілів, що також супер-актуально для військових. Принтинг робить більш доступним виготовлення БПЛА, може допомагати в навчальних цілях – приміром, наша Майстерня друкує навчальні міни для підготовки військових в справі розмінування.”

На сьогоднішній день вже існують великі ініціативи з 3D-принтингу, такі як ДрукАрмія, які курують виробництво тисяч принтерів на потреби армії. Більшість з цих принтерів – це домашні особисті принтери людей, які мали їх вдома для інших потреб, і долучилися до ініціативи як волонтери, або ті хто цілеспрямовано придбали принтер(и) під цей проєкт.

“Вже існує така практика масового домашнього виробництва, приміром, дронів, і вона стає все більш популярною. Є спеціальні відео-курси для усіх охочих громадян нашої країни робити своїми руками дрони і допомагати армії, є цілі програми. І з 3D-принтингом має бути так само – популяризація на державному рівні, навчальні матеріали, можливо льготні умови придбання обладнання для волонтерів, тобто, розповсюдження цієї важливої справи на рівні звичайних громадян. Якби у кожного українця вдома стояв 3D-принтер, наша перемога була б швидшою. Ми б за секунду закривали усі потреби в продукції, яка може друкуватися і потрібна армії, і піднімали б цілі сфери виробництва.”

Катерина допомагає Майстерні із залученням донатів, партнерів, фондів, масштабуванням. Каже, що Майстерня “ДГВ” друкує на потреби ЗСУ на безкоштовній основі і для різних військових підрозділів. Головне – щоб вистачало пластику. Саме для цього і залучаються донати. Тому організація відкрита для підтримки, співпраці і спів-волонтерства. Планують також розширятися – докупати принтери, залучати команду, бо запити від військових тільки зростають. Також мають потребу в волонтерах-інженерах, які знаються на подібній техніці і процесах. 

“Хлопці з нашої майстерні дуже відповідально підійшли до питання виробництва – вони обирали найякісніший пластик, оптимізовували процеси, залучали спеціалістів, відточували якість і оптимальність використання матеріалів, систему виробництва. Видно, що ця справа надихає їх і викликає у них відчуття важливості процесу. Та головне це те, що військові дзвонять з передової, дякують, це найліпша нагорода. Я вірю в те, що ця справа може перерости в масштабне виробництво для різних потреб і на довгу перспективу. Дай бог, щоб ми якнайшвидше перейшли до виробництва мирного часу – починаючи від протезів для людей, які мають таку потребу, продовжуючи допомогою у відбудовах і облаштуваннях будинків, приміщень, виготовленні техніки, електроніки тощо. Адже все, що ми робимо зараз – заради перемоги, миру, майбутнього, яке сьогодні ми творимо разом.”

На сьогоднішній день існує багато матеріалів і інформації про налагодження домашнього виробництва на 3D-принтерах у відкритому доступі – поради, які принтери під які потреби обрати, гайди по видам пластику, інформація, де брати файли з 3D-моделями для друку, як співпрацювати з ЗСУ або організаціями, що займаються даною логістикою. Адже українці – нація, яка здатна впоратися з будь-якими викликами і задачами, взяти до своїх рук ініціативу, і, згуртувавшись, дійти до перемоги.