Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Крокодили, страуси та буйволи: топ незвичайних українських ферм, які варто відвідати кожному

Опубліковано

Українські ферми — це не лише про корів та свиней. Креативні господарі не йдуть простим шляхом, а відкривають екзотичні ферми та активно розвивають екотуризм. Ви можете відвідати крокодилів, подивитись на життя буйволів, сфотографуватися зі страусом та погодувати віслюків. І так, це все в Україні. Пропонуємо вам познайомитись ближче з унікальними українськими фермами, які вам точно варто відвідати.

1. Долина страусів під Києвом

Фото: ostrich.com.ua

Де: село Ясногородка, Київська область.

Якщо ви хочете екзотичного відпочинку, то не обов’язково їхати у спекотні країни. Неподалік від Києва знаходиться “Долина страусів”. Це найбільша в Україні страусина ферма, і єдина, на якій проживають всі види страусів. Маточне поголів’я страусів було завезено у квітні 2001 року і вже через місяць, в червні, з’явилися на світ перші київські страусенята. Зараз ферма налічує понад 100 страусів. Крім цього, на території є зоопарк, де проживає безліч інших тварин — павичі, віслюки, поні, свинки, козлики, качки, фазани, барани, верблюд.

Читайте також: Вирватись з міста: 9 унікальних місць для відпочинку на Київщині, про які ви не чули

Тут можна прогулятися з екскурсоводом та дізнатись багато цікавих фактів про тварин. Наприклад, що тривалість життя страусів може досягати до 70 років. Крім цього, тут ви можете покататись на африканському страусі, продегустувати авторське вино, спробувати ексклюзивні страви та просто чудово провести час з родиною в компанії екзотичних тварин.

2. Вінницькі крокодили

Фото: vn.20minut.ua

Де:  м. Вінниця

Хтось розводить кіз, а подружжя з Вінниці — крокодилів. Світлана та Дмитро Бичковські ще 10 років тому почали займатись розведенням екзотичних тварин і купували їх у циркачів та приватних зоопарках. Зараз утримують до трьох десятків рептилій.

На фермі не продають м’ясо та не роблять з тварин модні аксесуари. Засновник переконує, що ферма створена для розширення та збереження всіх видів хижих рептилій. Подружжя навчилось вирощувати хижаків навіть з яєць. Але новонароджених крокодилів нікому не продають. Цікаво, що ферма є мандрівною, тому ви можете зустріти крокодилів і у власному місті.

3. Західний равлик

Фото: zakhidnyy-ravlyk.com

Де: с. Солонка Пустомитівського р-ну Львівської області.

Для більшості гурманів равлики вже давно не є делікатесом. А є й ті, хто створює цілі равликові господарства! Ірина та Іван Юськевичі ще у 2017 році відкрили власну ферму з розведення молюсків. Ферма спеціалізується на розведенні та реалізації равликів сімейства HELICIDAE роду Helix (Pomatia, Aspersa Maxima, Aspersa Muller). Види равликів відрізняються не лише походженням, а й розмірами. Їхнє м’ясо смачне та корисне.

Господарі ферми готові поділитися тонкощами розведення равликів з тими, хто хоче відкрити власний бізнес та з простими туристами. На фермі ви зможете відкрити для себе незвичайний світ життя равликів та спостерігати за процесами вирощування, відкладання ікри. А також тут можна скуштувати смаколики, позмагатись в равликових перегонах та чудово провести час.

4. Віслюкова ферма

Фото: zruchno.travel

Де: Вінницька область, Крижопільський район, село Заболотне

На цій фермі живе 42 віслюка і тут планують виробляти найдорожчий сир у світі. А все тому, що лише за літр молока ослиці за кордоном просять 58 євро, а за сир – 1760 євро. Віслюкова ферма знаходиться на території професійного училища в селі Заболотне, що на Вінниччині. Заснував її нинішній директор училища Василь Романцов. У 2012 році він перевіз сюди першу п’ятірку віслюків з Туреччини. За тваринами доглядають студенти училища і сам директор.

Читайте також: Найдорожчий сир – з ослячого молока: директор училища про те, як створити ферму віслюків

Окрім ослячої ферми, в училищі є лайки, ведмеді, борсуки і купа інших тварин. Але, звісно, найбільша увага відвідувачів зазвичай прикута до огородженої для 30 ослиць та 12 віслюків (не рахуючи малят) території. Окрім спілкування з тваринами, туристи мають можливість безкоштовно спробувати молоко ослиці. Директор переконаний, що воно має цілющі властивості. 

5. Буйволина ферма

Фото: facebook.com/karpatskiy.buyvil

Де: Закарпатська область, Виноградівський район, село Олешник

У мальовничому куточку Закарпаття знаходиться дім карпатських буйволів. Єдина в Україні буйволина ферма “Карпатський буйвіл” відновлює популяцію цих дивовижних і дуже корисних тварин. Чому корисних? Бо ще кілька років тому ці тварини допомагали людям валити лічи та орати землю. А сьогодні карпатські буйволи знаходяться на межі зникнення. Утримувати й відновлювати популяцію таких тварин на фермі розпочали 9 років тому. Коли ж кількість стада побільшала, вирішили створити ферму, на якій нині близько 50 буйволів.

Під час екскурсії можна ближче познайомитися з цими тваринами, побачити, як вони ласують сіном. Тут також працює невеликий переробний цех, де з корисного молока готують екологічно чисті продукти. Буйволину продукцію куштують за таким порядком: молоко, сир “Панір”, домашній плавлений сир, моцарела, масло, сметана та сир. Сім позицій є постійними, а ось восьма змінюється залежно від наявності ресурсу: може бути бринза, або овечий чи ж буйволиний тверді сири.

6. Екоферма Климівка

Фото: discover.kr.ua

Де: м. Благовіщенське, Кіровоградська область

Екоферма “Климівка” – це місце, де поєдналось фермерське життя з комфортним проживанням у зручних заміських будиночках.

“Я відвідав не один десяток ферм у Європі та Північній Америці, мені захотілося втілити тут, на український землі, те, що я побачив у світі. Уже сьогодні на екофермі Климівка ви можете ознайомитися з розмаїттям фермерського життя, скуштувати лише натуральні продукти, подихати свіжим повітрям, оздоровити тіло у бані та заспокоїти душу, просто перебуваючи на природі”, – каже засновник ферми Андрій Клименко.

Читайте також: Відпустка в селі. Топ 6 зелених садиб, куди вам варто навідатись в цьому році

На території ферми є екоферма баранчиків Романівської породи, сад та город, а також невеличка пасіка. Тут можна і подихати свіжим повітрям, і оздоровити тіло у бані, і відпочити на сіновалі, і в більярд чи теніс пограти. А для любителів риболовлі тут можна “полювати” на коропа, товстолоба чи окуня.

7. Центр реабілітації бурих ведмедів

Фото: ua.igotoworld.com

Де: Закарпатська область, Міжгірський район, село Синевирська Поляна

Якщо ви ще досі не здивовані різноманітністю ферм і українських тварин, то пропонуємо відправитись до закарпатського реабілітаційного центру бурого ведмедя. Розташований він на території Національного природного парку “Синевир”. Клімат і ландшафт території ідентичний природному середовищу існування клишоногих. Місце для потерпілих ведмедів підібрали найкраще. На 12 гектарах змішаного лісу з гірськими річками та водоспадами. Спочатку ведмеді живуть у вольєрах, а після лікування їх відпускають в облаштоване природне середовище.

Сюди потрапляють тварини, які пережили нелегке минуле. Є історія про ведмедя, якому мастили лапи вазеліном і кидали на розпечене залізо, щоб він навчився “танцювати”. Таке навчання не дало результатів і його віддали в центр. Спочатку ведмеді живуть у вольєрах, а після лікування їх відпускають в облаштоване природне середовище. Це місце вразить будь-якого туриста не залишить байдужим.

8. Cozy Farm – козяча ферма

Фото: facebook.com/cozy.farm.ua

Де: с. Когути, Львівська область

Сімейне господарство Cozy Farm – це мініферма, що налічує понад тридцять кіз. Її засновниками є молоде подружжя Андрій та Галина Маланчаки, яке покинули місто та переїхали в закинуте обійстя.

“Кози у нас дуже щасливі, адже харчуються вільним випасом (навіть зимою) і завжди перебувають на свіжому повітрі. Тому молочко таке смачне і корисне. Бо перш ніж потрапити в банку, кізоньки визбирують у лісі та полі, ті трав’яні смаколики, які вважають за потрібне”, – кажуть засновники ферми.

Читайте також: Cozy Farm: як молоде подружжя наважилось покинути місто і відкрити козину ферму у селі

Подружжя активно розвиває екотуризм та запрошує до себе всіх охочих. Гості поринути у казкову і затишну атмосферу села, як у дитинстві, а також скуштувати натуральну молочну продукцію від Cozy Farm. А фішкою екоферми є екстремальні гойдалки, які власноруч створив власник господарства.

Суспільство

Ukrainian Fashion Week у лютому проведе благодійні покази: як долучитися

Опубліковано

Український бренд одягу FROLOV 14 лютого відкриє UFW денним рок-концертом. Квитки на покази можна отримати у благодійному розіграші для проєкту «Обличчя героїв».

Про це повідомили в інстаграмі FROLOV.

У сезоні FW25-26 Ukrainian Fashion Week запустила благодійну ініціативу «Обличчя героїв». Цей проєкт спрямований на підтримку, відновлення та реабілітацію поранених з мінно-вибуховими травмами обличчя.

Щоби отримати запрошення на один із показів, необхідно:

Організатори транслюватимуть подію онлайн, етер можна буде подивитися безплатно.

Нагадаємо, що Ukrainian Fashion Week створює адаптивну моду для ветеранів та людей із травмами.

Також ми писали, що український бренд FROLOV створив костюм для Бейонсе (ФОТО).

Фото обкладинки: фейсбук-сторінка UFW

Читати далі

Суспільство

«У нього така старість, якої хотілося б і мені». Це дідусь із Тернопільщини, що почав власну справу після 70

Опубліковано

У свої 73 Ярослав Мельничук не любить сидіти на місці: він опанував смартфон, допомагає онучці закривати благодійні збори для війська, співає та читає реп. А ще почав власну справу — виготовляє дерев’яні підставки під телефон. Каже, що робить ці речі з власної потреби, — щоб було зручніше дивитися улюблені відео про риболовлю:

«Це дуже кропітка праця: я завжди кажу, що легше хату збудувати, ніж робити ці підставки. Але саме вони дають мені силу та здоров’я — тепер я цим живу».

ШоТам розповідає історію дідуся, який завдяки онучці став зіркою інтернету та створив власну прибуткову справу на пенсії.

Ярослав Мельничук

пенсіонер, виготовляє дерев’яні підставки

Завдяки онучці про мене знає весь інтернет

Усе своє життя я працював будівельником, а коли вийшов на пенсію, то дуже полюбив ходити на риболовлю та просто гуляти біля річки в рідному селі. З часом почав збирати різні гілки на березі, щось із них виготовляти та лакувати. 

А ще мені було шкода, коли щось красиве пропадає, тому вирішив створити вдома в альтанці музей, де збирав старовинні речі, які знайшов вдома чи принесли сусіди. В мене є старі годинники, машинки для стрижки, маслобійки, фото, касети та платівки. Діти часто приходять сюди й уважно все розглядають.

Ярослав Дмитрович показує дерев’яну підставку для пляшок у власному домашньому музеї. Фото надала Віталія Грицак

Кілька років тому мені подарували смартфон. Онуки навчили ним користуватися, тож часом я дивлюся якісь відео, і так натрапив на ролик з підставками під телефон. Я вирішив, що хочу робити таке ж, бо коли ми дивилися щось разом з онукою, то зазвичай спирали телефон на якусь банку. Тому для мене дерев’яна підставка — це дійсно корисна річ. 

Спершу не вдавалося створити щось красиве, але я дуже старався. Першими моїми виробами були підставки з нотами — я зробив їх для учнів моєї дочки, яка викладає в музичній школі. 

Підставка «Моя дочка музикантка» від Ярослава Дмитровича. Фото надала Віталія Грицак

Далі онучка Віта написала на своїй сторінці про мене, і музичне училище з Полтавщини замовило 30 таких підставок. Потім почали замовляти й інші підписники Віти. Я не ставив якоїсь ціни — казав, що дадуть, те й буде. Половину коштів витрачав на матеріали, а половину віддавав на армію.

Мої підставки вже бачили Америку й Австралію

Справа так захопила мене, що я почав створювати зайчиків, песиків та інших тваринок. Символом нашого села Коропець є риба короп, тому я створив і таку підставку — це улюблений мій виріб, бо риболовля є моїм захопленням. До речі, її замовляють наші односельці, які живуть за кордоном, тому мої підставки вже є у Франції, Таїланді й Америці. А один з найскладніших виробів — підставка з тризубом — полетів до Австралії. Звідти ж у мене замовили кенгуру.

Підставку з тризубом замовили односельці Ярослава Дмитровича, що живуть в Австралії. Фото надала Віталія Грицак

Я створюю кожен виріб досить довго: спершу його треба намалювати, потім вирізьбити, пошліфувати та полакувати, а далі він висихає понад добу. Це дуже кропітка праця, але саме підставки дають мені силу та здоров’я — тепер я цим живу.

У мене поки немає майстерні — я облаштував собі робоче місце в стодолі. Там поставив свій станок і зберігаю всі підставки, яких за день можу створити пʼять-шість.

Знайомі та друзі мене підтримують — кажуть, що вже чули про мене по радіо. А я собі жартую, що мене вже навіть в Америці показують. В юності я їздив по світу й зовсім не мав часу робити щось для себе, що приносить мені радість.

Мій молодший брат — різьбяр, племінник також виготовляв меблі, тому я вирішив продовжувати сімейну традицію. Рідні завжди підтримують і радіють за мене, та іноді дружина жартує, щоб я не задирав носа, бо ще хтось мене собі забере. Але то все жарти, і я дуже вдячний своїй онучці за підтримку, і що тепер про мене знає весь інтернет.

Ярослав Дмитрович залюбки робить підставки для військових та дає лоти на благодійні розіграші онучки. Фото надала Віталія Грицак

А ще мої підставки замовляють на фронт. Якось нам навіть надіслали фото, як використовують підставку для телефона в окопі. Звісно, з військових ми кошти не брали — це наша маленька подяка за захист. Щиро хотів би перемоги для України, а ще прожити ще хоча б 10 років, щоб міг зібрати своїх рідних і друзів за великим столом в нашому селі на березі Дністра. 

співачка, волонтерка й онука Ярослава Дмитровича

Перша дідова підставка зібрала 150 тисяч для війська

Мої підписники дуже полюбили діда, бо він такий, який є, нікого з себе не вдає. Та йому й не треба це робити, адже дід завжди був дуже харизматичний. Коли він почав створювати підставки, я саме організовувала благодійний збір для нашого війська — тоді ми разом зняли відео, заспівали та зачитали реп і виставили його підставку як благодійний лот. 

Він і раніше допомагав мені з лотами — то свій фірмовий маринований оселедець запропонує, то домашнє вино. А того разу підписники побачили підставку й почали запитувати, чи можна таке придбати окремо.

Віта написала про дідусеві підставки у своїх соцмережах, і так у нього з’явилися перші покупці. Фото надала Віталія Грицак

Так і стартувала рекламна кампанія з підтримки дідового бізнесу. До речі, тоді ми зібрали понад 150 тисяч гривень для бригади «Рубіж» — це був один з перших виробів, який називався просто «Під ваші тіліфони». Переможець так щиро дякував, що дідові це було набагато цінніше за гроші.

Тепер, коли я організовую благодійні збори й долучаю до цього діда, то завжди знаю, що зможу швиденько зібрати необхідну суму.

Він завжди долучається до усіх моїх зборів — чи дає підставку на розіграш, чи просто сам донатить. За минулий рік вдалося зібрати близько півтора мільйона гривень, зокрема й завдяки його допомозі.

Понад пів тисячі виробів з оригінальними назвами

Дід придумує дуже цікаві назви для своїх виробів. Наприклад, підставка з нотою називається «Моя дочка-музикантка», зайчик — «Той, хто поїв усю капусту на городі», а ще є «Гусі-гусі, га-га-га», «Пливе качка, пливе сороката, я ж тобі казала, що я не багата». Також у діда є «Білочка, що поїла всі горішки і нема, що продати» або «Зуб, дешевший, ніж у стоматолога».

Кожен виріб Ярослава Дмитровича має оригінальну назву. Фото надала Віталія Грицак

За понад рік у діда було більше 500 замовлень. Він створив певний асортимент, який він виготовляє наперед, але буває, що люди звертаються з проханнями створити щось особливе. Наприклад, одна жінка замовляла підставку у вигляді окулярів для своєї подруги, яка працює окулісткою, а ще одні покупці мали вдома кажана, тому попросили вирізьбити його. 

Дід дуже любить дарувати свої вироби — якщо хтось із чимось йому допоможе, він залюбки дарує якусь підставку.

Люди завжди дуже вдячні й надсилають свої фото з виробами. Я відразу роблю скрин та пересилаю дідові у вайбер. Наша з ним переписка — це суцільні скриншоти відгуків його клієнтів. Я зовсім не очікувала, що так буде, але дуже рада, що дід знайшов свою справу, і вона приносить йому радість.

Мрію про таку ж старість, як у діда

Спершу дід казав, що не треба встановлювати якусь конкретну ціну — оплата буде, що дадуть. Десь рік ми так і працювали. Люди платили по-різному — від 200 до 500 гривень. Але потім я побачила, що він приділяє цьому дуже багато часу та сил, втомлюється від фізичної роботи, тому тепер кажу, що в середньому підставка коштує 400-500 гривень, щоб дідова робота окупилася.

Коли ми надсилаємо людям вироби, завжди додаємо лист із побажаннями від діда та ще якийсь подарунок — це можуть бути сушені яблука від бабусі, свіжі груші з нашого саду, горіхи чи цукерки. Я ж дуже люблю підставку, яка в діда не вийшла — це мав бути козеріг, але ми назвали його чупакаброю, і вона тепер у мене на поличці.

Віталія з дідусем Ярославом Дмитровичем. Фото надала героїня

Я дуже щаслива, що маю у своєму житті такого діда. Він завжди дає мені щось домашнє, коли я кудись їду, та завжди зустрічає, коли повертаюся додому. Дід дуже мене любить і завжди підтримував мою творчість, тому я тепер навзаєм підтримую його справу. 

Дуже ним пишаюся, адже зазвичай літнім людям складно зробити якийсь новий крок. А дід не такий — він є мотивацією для нашої сім’ї: у нього зараз така старість, якої хотілося б і мені. 

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили медіаплатформу з історіями опору на окупованих територіях

Опубліковано

В Україні запустили медіаплатформу Signal to Resist. Матеріали на сайті присвячені опору та деокупації тимчасово захоплених росією територій України. 

Про це повідомляє головний редактор платформи Дмитро Кузубов у фейсбуці.

Про проєкт

На платформі розповідають історії незламності людей, які пережили окупацію. У першу чергу журналісти досліджують поневолення Херсона, що тривало вісім з половиною місяців. Команда Signal to Resist збиратиме розповіді цивільного та воєнного спротиву окупації, аналізуватиме важливі епізоди цього періоду, контроверсійних персонажів та діяльність руху опору.

Усі матеріали дублюватимуть англійською для фіксації воєнних злочинів і серед міжнародної аудиторії. 

Читайте також: Українські ветерани здобули першу нагороду на «Іграх Нескорених»

Своєю історією для проєкту поділилася журналістка та мати трьох дітей Світлана Горєва, яка не виїжджала з Херсона під час окупації.

Головним редактором Signal to Resist став харківський журналіст Дмитро Кузубов, який працював фрилансером для «Української правди», Hromadske, Liga.net, Texty. А також співпрацював з The New York Times, CNN та Die Zeit для матеріалів про  російську агресію проти України.

Фото з фейсбук-сторінки Дмитра Кузубова

«Чому саме Херсон? Це єдиний обласний центр, який росіяни захопили після 24 лютого 2022-го, й водночас — приклад масштабного опору. Опору місцевих, який разом із вдалими діями наших військових приніс результат — довгоочікуване звільнення», — пояснив на своїй сторінці у соцмережах головний редактор Дмитро Кузубов.

Перспективи

Цього року команда медіаплатформи планує презентувати фільм про спротив херсонців окупації. Над документальною стрічкою працює естонський режисер Ільмар Рааґ та команда українських журналістів і кінематографістів з компанії DGTL RLGN.

Нагадуємо, що анімація «Я померла в Ірпені» перемогла на міжнародному фестивалі короткого метру у Франції.

Фото обкладинки: сайт Signal to Resist

Читати далі