Худнути з допомогою сміття: як переселенка впроваджує новий екологічний тренд

Можливо, бігаючи чи вигулюючи собаку у парку, ви могли бачити цих людей – у гарному спортивному одязі, підтягнутих (або не дуже), з… повними сміттєвими пакетами в руках. Це люди, які займаються плоггінгом – шведським видом спорту, що тільки набирає популярність в Україні.

Читайте також: Бізнес на брухті: як сміття може допомогти стати дизайнером

Усе, що потрібно, аби долучитись – бігати і збирати сміття там, де його побачите (і так, оті “собачі” проблеми, які вирішуються на вулиці – теж рахуються).

Тренд шириться світом у соціальних мережах, але в Україні поки що лише набирає обертів.

Плоггінг в американській версії – це сфотографуватися із парою пляшок під час пробіжки пляжем і викласти їх в Інстаграм із хештегом #plogging. У європейській – це маленький пакетик для сміття у правій руці, основна увага на техніку присідання під час того, як нахиляєшся взяти папірець, і знов хештег під фоточками з “уловом”. Але Ірина Проскуріна вивела розуміння плоггінгу на новий рівень.

Ліки від “сидячої” роботи

Ірина переїхала до Києві з луганського міста Сєвєродонецька у 2014 році. Як розповідає, спочатку хотіла просто “потусити” на вихідних на День Києва і продати свої хенд-мейд вироби на Андріївському узвозі. А через кілька днів дізналась, що Лисичанську залізницю підірвали і місто беруть в кільце. Так дівчина вирішила залишитись у столиці. На одному із фестивалів познайомилась зі своїм чоловіком і зараз вони живуть у Хотянівці, що за 35 кілометрів від Києва.

Читайте також: Життя без сміття. В Україні набирає обертів флешмоб #trashtag

Остаточно вкоренитися у Києві їй допомогла творчість. Стімпанкові (стімпанк – це підвид фантастики, дія якого відбувається у світі, де широко використовуються технології парових машин, що замінюють електроніку) метелики на шию, шкіряні браслети, декоровані шестерінками зі старих розібраних годинників – все це продається у Ірини в майстерні. У такому ж стилі декорує і шкіряні капелюхи – для фотосесій та вечірок.

“Мені просто завжди подобалося давати друге життя речам, які люди викидають”, – каже вона.

Плоггінг вона обрала для того, аби врівноважити свій “сидячий” спосіб життя.

“Робота у мене не з рухливих – працюю до шостої вечора в майстерні. Чоловік переймався цим, а потім подарував браслет, який рахує мої кроки за день. Сказав: “Щоб ти зрозуміла, наскільки мало рухаєшся”. І дійсно: норма для людини – 5 тисяч кроків, я ж за день ледь робила 2 тисячі”.

Тож Ірина вирішила бігати лісом, до якого від її дому – кількадесят метрів. І одразу звернула увагу на те, наскільки там багато сміття.

Плоггінг? Це що, вид виправних робіт?

Ірина вперше побачила бігунів зі сміттєвими пакетами на минулорічній виставці у Празі.  Зі сторони це виглядало так: незвичайні люди не просто бігають, а ще й зі сміттєвими пакетами в руках, щось туди збираючи.

“На моє “What are you doing?” (Що ви робите? – англ.) мені відповіли – просто збирають сміття. Це що, виправні роботи, спитала я. Вони розсміялися і відповіли – “For fun” (задля веселощів – англ.). Як виявилось, у людей є група небайдужих до екології в Фейсбуці. І от вони виходять на прогулянки і попутно збирають сміття. Що здають на повторну переробку, а що просто у смітник викидають”.

“Плоггінг? Дивна назва”, – подумала Ірина. Приїхала додому, погуглила і виявилося, що у Польщі, Чехії, Німеччині та Америці рух дуже розвинений, а от в Україні – ні.

“Я почала ходити по лісу і збирати сміття у невеликі пакети. Вони дуже швидко закінчувалися, тоді мій чоловік купив 120-літрові пакети. Виявилося, теж не надто велика ємність”.

Люди з собою привозять і приносять багато чого у ліс, але прибрати за собою їм чомусь складно. Не розуміють, що більша частина сміття може сотнями років лежати і не розкладатися.

На підтвердження своїх слів розповідає – нещодавно вивезла з лісу чотири мішки склотари, із них на склобій узяли три. Бо пляшки у них були настільки старими, що в пунктах прийому їх вже не беруть на вторинне використання – тільки на переплавку.

Читайте також: Кияни заробляють на прикрасах зі сміття

Серед послідовників Ірини поки що тільки друзі: хтось сортує сміття у себе на балконі, хтось – приїжджає допомагати їй на вихідних. І, звичайно, чоловік – її головний помічник.  Тендітна дівчина власноруч не впоралась би із величезними об’ємами роботи.

Місцеві не допомагають – у Хотянівці живуть або бабусі, або дачники, або відомі люди, яких просто так разом позбирати сміття у лісі не покличеш.

Три стадії “сміттєвої” творчості

Ірина каже, в наших реаліях бігати з одним сміттєвим пакетиком можна у парку, де прибирають комунальники. А вздовж лісосмуг, озер, де прибирати нікому, бігати не виходить – просто пересуваєшся від однієї купки сміття до іншої.

Тому, жартує Ірина, у неї є 3 стадії “сміттєвої творчості”:

1) Більш-менш плоггінг:  коли вона бере якийсь пакет з торгового центру і виходить гуляти з собакою, збираючи те, що люди при дорозі викинули. Побачила – розсортувала – здала.

2) Рівень “медіум”: Ірина йде на місця міні-звалищ і починає їх розбирати.

3) “Хардовий” рівень: розбір величезного лісового звалища. Очі на нього Ірині відкрив чоловік зі словами “щоб розуміти масштаби забруднення, ти повинна це побачити”.

Читайте також: В Україні з’явився чат-бот, який навчить сортувати сміття

“Я гуляю зазвичай одним маршрутом. А він мене відвів трохи в сторону – буквально через поле пройти. Виявилось, там у висохле озеро у році 2014 кілька машин-самоскидів викинули сміття і трохи присипали піском. Начебто відразу і не видно, а як зайдеш всередину – відкривається жахлива картина: просто величезна купа промислового сміття”.

У першу чергу вона надіслала запит у Міністерство екології з точними геоданими та фото місця – аби зареєстрували стихійне звалище. У другу – взялась сортувати цю купу непотрібу разом із чоловіком.
Група інспекторів з Мінекології обіцяла приїхати у Хотянівку протягом місяця.

“Коли цю купу сміття зареєструють, то рано чи пізно просто згребуть і відвезуть на офіційне звалище. Але тут багато сміття, яке не розкладеться ні через 100, ні через 1000 років: шифер, скло, дерев’яні вікна, утеплювачі. Тобто, його треба спеціально утилізувати. Зараз я вже кілька тижнів займаюся тим, що просто приходжу, ставлю собі завдання – три мішки пластику назбирати і склотари. І просто зі звалища виношу все, що можна віддати на переробку.

“Кину пляшечку абикуди, безхатченко підбере? Так це не працює!”

Перед тим, як займатись плоггінгом, Ірина ретельно вивчила, як треба сортувати сміття і куди його потім вивозити.

“Приходьте у будь-який районний пункт прийому вторсировини. Головне – не соромитися “професіоналів” – так я називаю безхатченків”.

Читайте також: У столиці встановили еко-лавку: вона зроблена з пластикових кришечок

Десь у пункті прийому зазвичай висить роздрукований прайс, де написано: що приймають, які критерії відбору, яка ціна за вид сміття. Пластик, наприклад –  3 грн за кілограм. 120-літровий мішок може вмістити від 3 до 4 кілограмів пластику. Зі склом складніше. Склобій – найдешевший – 30 копійок за кілограм. Таке “професіонали” не збирають і не здають.

“Всі думають – кину пляшку, безхатченко забере. Ні, хлопці, так це не працює! У них є чітка програма заробітку грошей, розпорошуватися на неліквідну сировину не будуть. Тому ваша пляшка залишиться лежати там, де ви її залишили”.

Сьогодні сміття – у Карпатах, завтра – біля порогу

Як зацікавити людей прибирати сміття хоча би за собою? Ірина каже – просто попросіть їх загуглити фразу “засмічення пластиком, океан”. За запитом знайдеться купа відео, на яких птахи вмирають, через те, що їх шлунки заповнені коктейльними трубками – елементарна річ, від якої можна було би відмовитися. Як і від вушних паличок на пластиковій основі, одноразового пластикового посуду, надувних кульок на день народження. Адже 10 секунд веселощів не варті тих лих, які вони потім спричиняють, каже дівчина.

“У Даламані є дуже рідкісні черепахи, які вмирають від того, що плутаються у пластикових пакетах у морі. А якщо хто скаже, мовляв, це Даламан, а ми в Україні живемо – нехай сходить в Карпати в квітневий паводок і подивиться, скільки сміття несуть з гір річки. Або гляне на фото отих прекрасних карпатських полів з крокусами, усипаних пластиком”.

Дівчина каже – у Європі чисто, бо там розвинена культура сортування сміття, в Україні ж – поки що не настільки.

“Значно впливає також те, що зараз у нас проблема забруднення не на першому плані. Я вірю, що невдовзі життя людей повернеться до нормального русла, коли не буде негативу, стане спокійно на Донбасі. А доти пробую робити усе що від мене залежить. Виявляється, для вирішення великої проблеми іноді не потрібно цілої футбольної команди”.