Суспільство
«Хочемо, щоб нас почули». Як люди з інвалідністю стали професійними акторами
Інклюзивний театр «Ми є» з’явився у Сумах більш як три роки тому. Його учасники — актори та акторки з різними видами й групами інвалідності. Разом вони вже показали містянам не одну якісну виставу та ставали переможцями кількох фестивалів. Ініціатива вже вийшла за межі сцени — і стала початком проєкту «Химери. Ми є». Творці готуються до серйозної документальної вистави, що збере історії їхнього реального життя і відкриє їх світові.
Ми хочемо бути почутими
Кожен із нас хоче так чи інакше бути включеним у суспільство, незалежно від зовнішності, добробуту чи здоров’я. Ми прагнемо любити, бажати, мріяти та жити. Саме для цього більш як три роки тому ми створили театр для людей з інвалідністю «Ми Є». Долаючи фізичні та моральні складності, разом ми вже показали українцям не одну якісну виставу та ставали переможцями кількох фестивалів. Не раз виступали у просторі просто неба, даючи місту зрозуміти — «Ми є! Ми хочемо, щоб нас бачили та чули. Ми — не про жалість. Ми — про творчість та потенціал».
Рік тому ми вирішили, що прагнемо ще глибше розповісти світу про прийняття «Себе та Іншого і прийняття Іншими Себе». Для цього започаткували проєкт «Химери. Ми Є». Ми зібрали історії наших фізичних і душевних ран. Біль у цих історіях — про непорозуміння, насильство, стигматизацію та самотність. Текст вистави складається з відвертих інтерв’ю та містить мрії, прагнення, сподівання, які не є химерними, які гідні того, щоб втілити їх у реальне життя.
Ідея з краплею скепсису
Ідея об’єднати акторську майстерність і людей з інвалідністю з’явилася не в мене — вони самі попросили. Один із майбутніх акторів театру «Ми є» звернувся до мене з проханням завітати до них у публічний простір, що в бібліотеці. Там зібралися люди з інвалідністю і запитали, чи можу я як режисерка з ними попрацювати. Вони казали, що хочуть організувати своє творче об’єднання. Я спочатку поставилася до цього скептично, тому що не знала, чи вистачить їм сил та здоров’я приходити на репетиції. Але погодилася.
Я тоді сказала, що буду ставитися до них зі всією своєю режисерською суворістю, без усіляких потурань. Попередила, що заняття триватимуть лише у випадку, якщо вони витримають і не пропустять жодної репетиції. Так і сталося. Всі актори реально відвідують кожну. Це єдина театральна трупа, яку я бачила у своєму житті, що так відповідально ставиться до репетицій. У нас є хлопчик на інвалідному візку, і тільки коли страшний сніг чи ожеледь він сильно перепрошує, що не може відвідати репетицію. А так і в дощ, і в сніг всі приходять і працюють.
Мами пильно стежили за репетиціями
Сьогодні у групі — 11 акторів, усе це для них безкоштовно. Приміщення нам надає міські бібліотека або галерея. Все тримається на ініціативі учасників. Збиратися на репетиції можемо як раз чи два на тиждень, так і всі сім, якщо потрібно багато над чим працювати. У нас є чат, де ми спілкуємося. Ні дня не проходить без обміну емоціями, адже це частина нашого життя.
Звичайно, під час репетицій з людьми з інвалідністю виникають певні складнощі. Це і фізичні особливості, і психологічні та ментальні проблеми. Спочатку багато мам ходили на репетиції, тому що вони взагалі мені не довіряли. Не знали, що там буде, що то за театр, чи не перенавантажу я їхніх дітей. Але зараз мами стали невіддільною частиною команди. Вони навіть можуть самі провести репетицію і завжди допомагають із реквізитами. Я знаю з практики, що проблеми бувають у будь-якому театрі. Але немає такого, чого не можна здолати, якщо є мета.
Поставили високу планку для професійних акторів
Разом з акторами ми почали брати участь у фестивалях. Вони працюють дуже старанно та натхненно, їм це справді подобається. Для них театр «Ми є» — це місце спілкування, дружби, творчої реалізації, арттерапії. Першим матеріалом, з яким ми працювали, була вистава «Чайка, на ім’я Джонатан Лівінгстон». І щоразу, коли хтось бачить, що ми взялися за це, чую: «О, це такий складний матеріал. Як ви так доторкнулися?». Мовляв, не всі професійні актори на це здатні.
Читайте також: 7000$ та виклик від Родрігеса: як це знімати фільм із людиною з ДЦП у головній ролі
У нас в Сумах є державний фестиваль, де час від часу виступають люди з інвалідністю. І я бачу, що їхні керівники намагаються ставити якісь казочки чи ще щось досить легеньке. Але я дивлюся на своїх акторів — це люди, яким від трохи більш як двадцяти до понад сорока років. Їх хвилюють проблеми кохання, стосунків, миру, того, важкого життя. Тому ми взяли «Чайку» як образ прагнення до польоту. Там зграя каже, що живе, щоб їсти. І ми дуже цю проблему розуміли. Тому першим матеріалом ми дуже пишаємося і будемо далі його розвивати та показувати. Також поставили вистави: «Доросла казка» та «Ми є».
Химери — не лише про людей з інвалідністю
Чудовим розвитком став момент, коли у нас з’явилася Ганна Губенко. Ми живемо з нею в одному місті та знайомі вже давно. Наші професійні погляди на інклюзивність в один момент збіглися. Вона запропонувала створити спільний проєкт, щоб ширше показати суть відсутності інклюзії в місті.
З акторами ми також із самого початку обговорювали слово «химери». Визначали, що саме воно для них значить. І вони розповіли, що химери асоціюються не тільки з людьми з інвалідністю. Для них це також і самотні люди, безхатченки, люди з негативними емоціями та у складних життєвих ситуаціях. Кожен із них відкривав нам свою історію, коли він почувався химерою. І ми це все записували на диктофон, щоб разом створити документальну виставу, що збере розповіді про реальне життя.
Нашу п’єсу зафільмує професійний продакшн
Проєкт є чудовим продовженням особистого життєвого процесу. Я довгий час працюю з питаннями біоетики — це сукупність етичних норм і принципів, що регулює поведінку людини з позицій збереження життя на Землі. Біоетика досить тісно пов’язана з уразливими групами населення. Одним з основних принципів біоетики є справедливість. А це саме те, чого так бажають люди з інвалідністю. Моя пропозиція — схарактеризувати цю проблематику, стигму уразливості через біоетичне поняття «химер» — стала ключовою для проєкту. Химери — це таке наукове і повсякденне поняття одночасно, яке дійсно може відкрити різні боки інклюзивності. Тому ми вирішили винести цю ідею на поверхню. Ми обрали конкурс «Культура. Спільнота» від Міжнародного фонду «Відродження» в межах проєкту «EU4USociety».
Цей незвичний конкурс має триступеневий розвиток. По-перше, спроможна заявка, де оцінюють культурну цінність проєкту, його соціальний вплив на громади та спроможність команди. По-друге, якщо заявку схвалили (у нашому випадку це сталося 14 грудня 2020 року) — то потрібно залучити кошти від громадян на краудфандинговій платформі «Спільнокошт». І якщо гроші вдасться зібрати, Фонд фінансує проєкт громадської організації у сумі, яка дорівнює зібраній шляхом краудфандингу.
Ми зібрали повну суму навіть раніше кінцевого терміну. Ми не закривали платформу до кінцевої дати, бо маємо ще потреби в костюмах та інших супутніх речах. Зараз у межах проєкту «Химери. Ми є» ми готуємо п’єсу, яку відзніме професійний оператор від BlackFox Production. Ми зможемо її не тільки викласти на Youtube, а й відправляти на різні конкурси. Також плануємо зібрати усіх доброчинців, які підтримували нас протягом краудфандингової компанії. Безумовно, вони стануть нашими першими глядачами. Без їхньої підтримки проєкт би не відбувся.
Історії акторів побачать містяни
Також ми запланували створити стінопис, що стане основою нашого осередку сили у місті. Спочатку актори та акторки пропишуть свої образи химер на папір, потім промалюють, трансформувавши слова у символи та образи. Художниця Римма Миленкова збере їх в один ескіз, який обговорить з акторами. На цьому етапі учасники та учасниці скоригують кольори та деталі. Далі майстриня нанесе обриси ескізу на стіну. Всі роботи будемо виконувати на невеликій висоті, адже під керівництвом кураторки, малювати буде інклюзивна група, їхні друзі, батьки та добровольці.
Зараз проєкт уже починає втілювати один з етапів — створення муралу. Відкрити його плануємо в кінці червня 2021 року. Завершення проєкту «Химери. Ми є» заплановане на вересень 2021 — саме до того часу ми маємо здати грантодавцю необхідні звіти. Однак це завершення — умовне. Ми будемо продовжувати нашу діяльність. Є ідея показати документальну виставу у школах, щоб розповісти дітям історії від людей з інвалідністю. Цим ми хочемо підтримати інклюзивну освіту в Україні. Театр «Ми є», звісно, продовжить свою діяльність. Плануємо також гастролі з нашим творчим надбанням, адже актори дуже мріють про таку діяльність. Нам пишуть люди з інвалідністю з різних міст України, що вони дуже хотіли б подивитися на практиці, як ми це робимо. І ми з радістю будемо ділитися досвідом.
Вплинемо на владу через петиції
Паралельно з проєктною діяльністю, ми з акторами зараз проходимо навчання з адвокації. Зокрема, вчимося правильно писати петиції. Адже, у людей з інвалідністю є потреби, і ми рухаємося до того, щоб їх задовольнити. На цьому навчанні також підіймати питання прав громадян. Навіть не всі люди з інвалідністю знають, що існує Загальна Декларація прав людини. Нам хочеться доповнень у правовій свідомості для таких людей.
Таким є наш інструмент місцевого впливу на владу. Це не просто писати пост про допомогу у Facebook, який набере кілька лайків. Просвітницька діяльність — це реальний шанс змінити ситуацію несправедливості, обмеженості, недоступності. Від відсутності пандусу до можливості вийти надвір подихати. Це питання не просто інклюзії, а універсальності дизайну самого міста.
Насправді ці люди можуть бути поштовхом, за допомогою якого місто буде змінюватися, буде покращуватися. Ми не хочемо сказати, що ми тут зараз місто-сад побудуємо. Але ми бажаємо зробити Суми, де народжуються наші діти, більш інклюзивним містом, відкритим і універсальним для усіх. І робитимемо ми це якраз через звернення уваги до проблем уразливості й химерності. Адже іноді ми всі відчуваємо себе химерними. І під час карантину ми ще більше це розуміємо.
Випробуйте себе в знанні історії Києва: на кожній сторінці — старовинна фотографія та факт про конкретне місце, а на звороті — його сучасний вигляд і відповідь.
Дізнайтеся разом з ШоТам, наскільки добре ви знаєте столицю та її еволюцію крізь час.
Під час археологічних досліджень цієї вулиці виявили систему підземних тунелів і катакомб. Ці ходи використовували в різні періоди історії міста, наприклад, під час Другої світової війни.
Клацніть, щоб перевернути
Це місце розташоване між сімома вулицями, а влітку по вечорах тут відбувається шоу світломузичних фонтанів.
Клацніть, щоб перевернути
До 1500-річчя Києва цю памʼятку реконструювали, хоча точний вигляд оригінальної споруди залишався невідомим.
Клацніть, щоб перевернути
З кінця 18 століття на цій площі проводили відомі ярмарки, на яких збиралися купці з усієї Європи.
Клацніть, щоб перевернути
На початку 20 століття ця будівля слугувала місцем проведення балів, концертів і театральних вистав для київської еліти.
Клацніть, щоб перевернути
У 2015 році під час розкопок на цій площі археологи знайшли цілу вулицю часів Київської Русі та стародавні артефакти.
Клацніть, щоб перевернути
До 2001 року через цю площу, яка була важливим пересадковим пунктом у міській транспортній мережі, проходила трамвайна лінія.
Клацніть, щоб перевернути
Share:
28 березня в Києві відбулася презентація дослідження «Жінки у війні: мотивації залишатися та причини виїжджати», під час якої експерти проаналізували, що спонукає українок залишатися в країні, попри війну, а що може змусити їх вирішити переїхати за кордон.
ШоТам відвідали презентацію та готові поділитися з вами результатами.
Про опитування
З 23 по 30 січня 2025 року Центр економічної стратегії спільно з American University Kyiv провів опитування серед жінок віком від 18 до 60 років, які живуть в Україні (за винятком тимчасово окупованих територій). Також експерти опитали українок, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. У дослідженні взяли участь 2018 респонденток.
Як війна вплинула на переселення жінок
- 39% українок були змушені залишити свої домівки; з них 53% вже повернулися.
- 69% переміщених жінок залишалися в межах України, 24% виїхали за кордон, а 7% поєднували обидва варіанти.
- Більшість переміщень були тривалими: 39% опитуваних перебували поза домом понад рік.
Мотивація залишатися в Україні
Згідно з дослідженням, для 79% опитаних є важливим залишатися в Україні, 15% не визначилися з відповіддю, а 6% не вважають це принциповим.
Що повпливало на таке рішення:
- вік і соціальний статус: старші жінки частіше обирають залишатися;
- фінансовий стан: люди з вищими доходами менш схильні до еміграції;
- власність житла: наявність власного житла підвищує бажання залишитися;
- мова спілкування: україномовні громадянки частіше обирали залишитися.
На відміну від попередніх досліджень, нині жінки з вищими доходами менш схильні до виїзду.
«Так само окремо в нас була категорія підприємиць, тобто власниць своєї справи. Вони, в принципі, не хочуть виїжджати з України, хочуть залишатися тут», — відзначила заступниця директора Інституту поведінкових досліджень Наталя Заїка.
Всупереч очікуванням і поширеним стереотипам:
- жінки з дітьми мають таке ж бажання залишатися в Україні, як і ті, хто не має дітей;
- відсоток жительок сіл і містянок, які хочуть жити в Україні, приблизно рівний;
- для жінок, чиї населені пункти зараз розташовані в окупації або а зоні активних бойових дій, не менш важливо залишатися в Україні.
Читати також: Працювала в Лондоні, але повернулася в Україну: це управліниця, що цифровізує державу
Основні причини залишатися
«У відкритих відповідях часто повторюються фрази: “Тому що тут моя сім’я”, “Тому що тут мої діти”. Це підкреслює глибоку прив’язаність до рідних і бажання підтримувати їх у складні часи», –– зауважила Наталя Заїка.
Які ризики бачать в Україні та за кордоном
Жінки за кордоном значно гостріше сприймають потенційні ризики повернення до України, оцінюючи їх у півтора-два рази вище, ніж ті, хто залишився в країні. Водночас другі бачать більше загроз у разі переїзду за кордон, пов’язаних із соціальною адаптацією, фінансовою стабільністю та медичним забезпеченням.
Перспективи життя за три роки
Жінки, які залишаються в Україні, загалом дивляться в майбутнє з більшою надією, ніж ті, що перебувають за кордоном. Більшість українок вважають, що за три роки вони зможуть повернутися до своєї довоєнної спеціальності — так думають 59% респонденток. Серед жінок за кордоном таких менше — лише 47%, хоча вони частіше розглядають варіант зміни професії або перекваліфікації.
Щодо рівня життя, 46% опитуваних в Україні очікують на покращення своїх умов за три роки, тоді як серед людей за кордоном цей показник значно вищий — 80%. Проте ймовірність погіршення рівня життя бачать лише 7% жінок в Україні, а серед жінок за кордоном таких 20%.
Перспективи завершення війни для них також виглядають по-різному. Майже третина опитуваних в Україні (29%) вірить, що за три роки війна повністю завершиться. Однак серед жінок за кордоном такий оптимізм мають лише 5%. Водночас майже половина останніх (45%) вважає, що війна залишиться в стані замороженого конфлікту, тоді як в Україні таку думку поділяють лише 12%.
Читати також: Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи
Про дослідників
Центр економічної стратегії (ЦЕС) — незалежний аналітичний центр, заснований у травні 2015 року. Його мета — підтримка реформ в Україні для досягнення стійкого економічного зростання. Центр проводить незалежний аналіз державної політики та сприяє посиленню громадської підтримки реформ.
American University Kyiv (AUK) — це приватний університет, розташований у Києві. Заснований у партнерстві з Arizona State University (ASU) та Cintana Education, AUK надає інноваційну вищу освіту за американськими стандартами на рівнях бакалаврату, магістратури й докторантури.
Фото обкладинки: UAExperts.
На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.
Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»
