Суспільство
Історія легендарної дисидентки, яку за відважну боротьбу назвали козацькою матір’ю (ВІДЕО)
Цю українку настільки боявся КДБ, що у віці 76 років її відправили на заслання аж до Охотського моря.
Про Оксану Мешко — одну з організаторів Української Гельсінської Групи, розповідає ШоТам.
Її до самої старості ламали, катували, полонили та намагалися довести до смерті. Та вона все пережила, не зламалася і в 95 років узяла участь в Революції на граніті.
Оксана Мешко — легенда дисидентського руху в Україні та єдина надія політв’язнів СРСР. Вона народилася 30 січня 1905 в селі на Полтавщині в родині, де панував дух вільного козацтва.
Совєти не давали родині життя: розстріляли батька в 1920 за несплату волостю продподатку. А 17-річний брат Оксани Євген загинув під час боїв у загоні повстанців. У 1925 і 1935 роках режим безпричинно заарештовував чоловіка Оксани Федора.
Читайте також: «Є Конституція!». Кава, суперечки та безсонна ніч. Як народжувався головний закон України? (ТЕСТ)
Звертаючись до численних установ, вона витягла коханого на волю. Але невдовзі їм довелося виїхати аж за Урал: вдома обох ніде не брали на роботу. Там їх застала Друга світова. Німці вбили старшого сина Оксани Євгена.
У 1944 році родина повертається в Україну, і в Києві Оксані довелося вдруге боротися за права своєї родини. У 1946 до Києва приїжджає сестра Оксани Віра, син якої загинув у лавах Повстанської армії.
Сусіди донесли на Віру в НКВС, і Оксана добивалася її звільнення. Совєти висунули сестрам фіктивне звинувачення в організації замаху на Хрущова. 21 день та 21 ніч допитів. Оксану катували й не давали спати. Та їй не було в чому зізнаватися.
«Вона засинала, вона падала, вона на ходу розбивала коліна. Бо долівка в цих камерах була зазвичай бетонна. І так продовжувалося із дня в день», — Валерій Островський, кандидат історичних наук.
Через 7 місяців обох сестер заочно засудили до 10 років виправно-трудових таборів. Мешко важко працювала на Ухті, била камінь під Іркутськом, трудилась на будівництві. А вже у 1972 ув‘язнили її сина Олеся. Це стало останньою краплею.
Читайте також: Як тебе не любити? 11 короткометражок про Київ, який ви не знали. Радять ШоТам і Такфлікс
Разом із Миколою Руденком Оксана створила правозахисну Українську Гельсінську групу.
«Приїхав Руденко і каже їй: “Оксано Яківно, ви ж знаєте, що були підписані такі домовленості. Давайте створювати Українську Гельсінську групу”, — Ольга Сергієнко, онука Оксани Мешко.
Через їхню боротьбу за права людини почалися обшуки: Оксані навіть перекопали весь город. А в будинку навпроти влаштували спостережний пункт — настільки система боялася 75-річну українку.
«Вони використали щодо неї весь ресурс тих методів, який вони собі могли дозволити. Це і спостереження, це й негласні обшуки, це і підслуховування», — Валерій Островський, кандидат історичних наук.
У 1977 Миколу Руденка заарештували. І Оксана самотужки не давала згаснути організації. За це у віці 76 років її на 5 років відправили в заслання.
«Я ще Брежнєва переживу», — казала їм Оксана. І вона дотримала свого слова. На засланні в поселенні Аян вона нарешті зустрілася з сином, який відбував останні 3 роки покарання.
Попри недуги та люті морози, жінка витримала заслання та 1985 року повернулася до Києва. У КДБ були шоковані. Оксану відпустили за кордон на лікування, бо не знали, що з нею робити.
Дивіться відео: Як українці влаштували наймасштабніше повстання в таборах ГУЛАГу
Після лікування вона повернулася назад та у 1990 створила Українську Гельсінську спілку. Метою УГС стала Незалежність України, до якої Оксана не дожила пів року.
Та вона встигла в парламенті Австралії розповісти про жахливий стан з правами людини в СРСР. А в свої 95 мітингувала разом зі студентами під час Революціїї на граніті.
Нагадаємо, ШоТам розповідав про життя зв’язкової УПА на псевдо Квітка.
Також дивіться відео, як переселенка відновлює 100-літній будинок зв’язкової УПА на Прикарпатті.
Суспільство
Фестиваль «Книжкова країна» на ВДНГ у Києві цьогоріч зібрав понад 72 тисячі читачів. Коли біля стендів великих книгарень стояли черги, до стенду пана Юрія з невеликого видавництва «Сітон» підходили дуже рідко. Чоловік радів кожному гостю та допомагав читачам знайти свої книги.
Серед покупців була й піарниця видавництва «Ранок» Богдана Богельська. Вона поширила в тіктоці публікацію про Юрія Ковальського, яку за ніч переглянули більше 30 тисяч користувачів. Уже наступного дня коло «Сітону» були люди.
Камерне видавництво ентузіастів
Включно з головним редактором Юрієм у «Сітоні» працюють троє людей. Чоловік жартує, що в невеликому видавництві він може бути й вантажником, і водієм, а директор веде бухгалтерію та не виділяє для себе окремої зарплати. Коректорів і верстальників у штаті немає — їх запрошують попрацювати за угодою.
За словами Юрія, видавництво створювали на ентузіазмі у 2011 році, й тоді засновник починав цей бізнес як хобі. Сам редактор прийшов у «Сітон» в кризовий період ковіду — на той момент видавництво взяло паузу.
В одному накладі «Сітон» випускає щонайбільше тисячу примірників. Низькі ціни Ковальський пояснює невеликою кількістю працівників та любов’ю до своєї справи:
«У нас маленькі зарплати, але завдяки цьому книжки недорогі. Хочемо їх випускати більше, а для цього потрібно швидше продавати. Якщо ж книжка буде дешевшою, це зробити легше».
Керівник редакції говорить, що для їхнього видавництва важливо знаходити хороших авторів. Наприклад, нещодавно відкриттям стала режисерка Національного театру імені Івана Франка Ліана Михайлова. Тираж її оповідання швидко знайшов свого читача, тому твір не змогли представити на «Книжковій країні».
«Письменників, які стали майже сучасними класиками, не друкуємо — ми як правило відкриваємо нові імена, намагаємося відкривати. Цікаво працювати з молодими авторами. Сподіваюся, що частіше ми вгадуємо, хто пише добре, а потім буде робити це ще краще».
Головний редактор пригадує, як одна читачка зауважила, що з продуманим маркетингом книга їхнього видавництва могла б стати геніальною.
«Рекламувати ми не вміємо, тому вдячні Богдані за цю допомогу. Як редактор можу сказати, що ще й пише вона дуже добре».
Фото з посту Богдани у тіктоці
Юрій та Богдана обмінялися контактами, а піарниця навіть обіцяла проконсультувати видавництво щодо продажів.
Не конкуренція, а партнерство
Богдана Богельська розповіла, що на фестивалі не лише виконувала роботу для свого видавництва, а й була зацікавленою читачкою. Увагу піарниці привернув скромний стенд пана Юрія:
«Я захотіла підтримати його й підійшла, поцікавилась асортиментом. Він не намагався мені щось продати. Як піарниця, навчена швидко ловити сенси, я відразу відчула, що розмова не рекламна, а натхненна: він захоплено ділився історіями написання, цікавинками з біографій авторів. Юрій просто ніби дихав цими книгами. Саме це мене спонукало купити в нього книжку».
Богдана придбала книгу для своєї доньки, а Юрій подарував ще одну для читачки-мами. «Ну хто ще так робить на «Книжковій країні», коли продажі очевидно не йдуть?» — поділилася подивом Богдана.
Далі вона зробила фото для допису, в якому розповіла про роботу Юрія та його колег. Піарниця планувала поширити пост серед друзів, але вже наступного ранку в нього було понад 30 тисяч переглядів. Юрій каже, що в останній день фестивалю до нього прийшло в чотири рази більше читачів, ніж зазвичай.
Після успіху в тіктоці Богдана ще раз зустрілася з Юрієм, аби записати коментар читачам, які відгукнулися. Для тих, хто не зміг побувати на фестивалі, книги обіцяли відправити «Новою поштою». І тут не обійшлося без щедрості видавців — разом із замовленими примірниками вони клали одну книгу в подарунок. Юрій пояснив, що так хотіли частково компенсувати кошти за доставку.
Богдана вважає, що всі видавництва мають одну глобальну місію — популяризацію читання. У Threads вона підсумувала, що загалом ця історія про підтримку невеликих ініціатив — видавництв, авторів, бізнесів, ідей:
«Ми повинні частіше звертати увагу на маленькі видавництва та навіть самвидав, бо часто там ховаються отакі скарби, які просто не знають усіх способів заявити про себе або ж не мають належних ресурсів. Сподіваюся, ця історія надихне читачів на те, щоб давати шанс усім, хто живе своєю справою, — а це як великі, так і маленькі команди».
Богдана планує завантажити книжки видавництва у власний телеграм-канал, аби підтримувати «Сітон» і надалі.
Фото надала Богдана Богельська
29 квітня благодійний бренд Animalism by UAnimals представив капсульну колекцію «ТІНІ ХВИЛЬ», присвячену проблемі зникнення дельфінів під час війни.
Про це повідомили в UAnimals.
Про нову колекцію
«Колекція називається “ТІНІ ХВИЛЬ”, адже дельфіни гинуть та фактично зникають з різних причин – зокрема й через війну. Коректної статистики про це до закінчення бойових дій, за словами науковців, немає та не може бути. Але якщо не зупинити екоцид, з часом дельфіни можуть стати тінями хвиль майже у буквальному сенсі», — зазначила керівниця Animalism Анастасія Юрко.
До нової лінійки увійшли: оверсайз футболка із зображенням звукової доріжки голосу дельфіна, лонгслів із силуетами зникаючих дельфінів, хустка, металевий кулон-жетон, шкарпетки та гольфи з принтами дельфінів, а також чашка, на якій дельфіни проявляються при нагріванні.
Зараз на дельфінів впливають численні фактори: пуски ракет із надводних і підводних суден, забруднення моря паливом, хімічні отруєння, акустичні травми від російських радарів. Крім того, через втечу риб у безпечніші зони дельфіни змушені слідувати за ними і можуть гинути у рибальських сітках.
Щоб привернути увагу до проблеми, до презентації колекції долучилися актори «Молодого театру» Ілля Чопоров і Дар’я Грачова. У проморолику вони передають емоції та атмосферу моря під час війни.
Читайте також: Поблизу «Вернадського» українці вперше зняли з дрона антарктичного смугача (ВІДЕО)
Довідка
Бренд Animalism by UAnimals створили для того, щоб розповідати про вразливість природи та підтримувати тварин України, які постраждали від війни. Всі речі виготовляють локальні виробники, а прибуток від продажу колекції «ТІНІ ХВИЛЬ» спрямують на допомогу тваринам через громадську організацію UAnimals.
Організація UAnimals з 2016 року пропагує гуманне ставлення до тварин і захищає їх від експлуатації та знущань. Після початку повномасштабного вторгнення UAnimals рятує домашніх, диких та свійських тварин від війни.
За цей час команда UAnimals вивезла з-під обстрілів близько 7 тисяч тварин, підтримала відбудову понад 24 притулків, роздала тисячу тонн корму та стерилізувала понад 43 тисяч безпритульних тварин. Наразі спільнота фонду налічує близько трьох тисяч волонтерів.
Нагадаємо, що «МУР» та Animalism випустили благодійний дроп для допомоги тваринам (ВІДЕО).
Також ми писали, що UAnimals запустили власну платформу із лекціями задля допомоги тваринам.
Фото: UAnimals
Суспільство
Фахівці завершили зацифрування 390 сторінок архівної документації будинку Національної спілки письменників України на вулиці Банковій. Це дім постраждав від російської атаки дронами 1 січня 2025 року.
Про це повідомив директор Департаменту комунальної власності міста Києва Андрій Гудзь.
Особливу цінність серед зацифрованих матеріалів мають креслення фасаду будівлі, датовані 1898 роком. Ці історичні документи стануть основою для розробки проєктів реставрації та допоможуть повернути споруді її первісний вигляд, зберігаючи архітектурну автентичність. Зацифрування архівів допоможе зберегти важливі документи, особливо під час війни.
Читайте також: У Києві оголосили відкритий конкурс серед митців для виставки до Дня міста: як долучитися
Довідка про будинок
Будівлю Національної спілки письменників України на Липках зводили наприкінці 19 століття під керівництвом київського архітектора Володимира Ніколаєва. Пізніше її добудував мільйонер-цукрозаводчик Сімха Ліберман, після чого вона отримала назву Маєток Лібермана.
У 1989 році саме в цій будівлі відбулися перші збори Народного руху України, який став одним із рушіїв здобуття української незалежності. На початку 2024 року на фасаді Будинку письменників встановили меморіальну дошку на честь цих історичних подій.
1 січня 2025 року будівля зазнала пошкоджень унаслідок російської атаки дронами.
Нагадаємо, що в Києві презентували оновлений проєкт Житнього ринку з урахуванням думки містян (ФОТО).
Фото обкладинки: сайт Міністерства культури та стратегічних комунікацій
У кожного з нас є його винаходи: чому Apple завдячує своєму прориву українцеві
«Я себе вважаю українцем. Ніяк інше!» — казав Любомир Романків, що більшість життя прожив не...
«Я з покоління дітей, які у 2014 році писали листи солдатам, а потім стали ними». Це Дмитро, що у 18 пішов на війну
Йому було дев’ять, коли почалась війна — і саме з нею він дорослішав. Замість футбольних...
Взяли управління у свої руки. Ці українські громади перетворюють біовідходи на добриво
Біовідходи, як-от скошена трава, опале листя й залишки фруктів та овочів часто викидають на звалища...
Які з цих традицій збереглися дотепер? Фольклористка про давні святкування українського Великодня
Уже в неділю українці святкуватимуть Великдень, до якого ми готуємося кілька днів. Зазвичай до четверга...