Суспільство
Гречка та «Хріновий» чай: як фермерка із села на Чернігівщині рятує родинний бізнес
Історії, які ми тут зібрали, є прикладом лідерства для підприємиць та активісток. Попри війну, ці жінки відкривають чи продовжують бізнес, волонтерять і мотивують волонтерити.
Тетяна Шанойло — фермерка із села Количівка, що на Чернігівщині. На початку вторгнення її село опинилося на лінії вогню, а сліди обстрілів досі є чи не в кожному дворі.
Нині жінка господарює на родинній фермі сама, бо її чоловік став до оборони країни. Ліси, в яких Тетяна роками збирала трави, заміновані, а поля, на яких сіяла гречку та жито, пошматовані вирвами.
Але вона не опустила руки та щоразу знаходить нові рішення, як попри війну втримати родинний бізнес. Як можна поєднати агро- та фітобізнес і наново відкрити для українців органічну гречку, фермерка розповіла ШоТам.
Тетяна Шанойло
співзасновниця родинної ферми «Сонячна земля».
Нас посватали наші мами
Ми з моїм чоловіком Сергієм виросли в сусідніх будинках, але якось так особливо не спілкувалися. Наша романтична лінія закрутилася… з поминок. Ми обоє вже були дорослі, і я тоді працювала в Києві. Помер мій дідусь, і Сергієва мама прийшла по-сусідськи допомогти — вони разом з моєю мамою готували їжу на обід. І так між собою обмінялись оцим: «А моя досі заміж не йде» й «І мій не жениться ніяк!», і вирішили нас посватати.
Ми з Сергієм спочатку з того посміялись, але для жарту пішли справді прогулятись. Потім почали зустрічатись, а за 4 місяці одружились.
Уже 15 років як ми — одна родина, а нашим донечкам Златі й Софії вже 13 і 10 років. Ось так наші мами вдало попрацювали свахами.
Тетяна та Сергій з доньками Софією та Златою позують на пшеничному полі в українському традиційному вбранні. Фото надала Тетяна
Як ми стали гречкосіями
До одруження чоловік займався ремонтом сільськогосподарської техніки, а я працювала в Києві у фірмі, яка виготовляла художні дзеркала для шаф-купе. Після весілля ми поїхали до столиці удвох, але за 3 роки, у 2011-му, вирішили повернутись у Количівку та спробувати свої сили в землеробстві.
Стартувати в агробізнесі нам допомогли рідні. У родини Сергія в той час уже був власний комбайн, а на зібрані кошти ми з ним ще й купили трактор.
Починали з власної землі, згодом почали брати в оренду земельні паї односельчан, які були розташовані десь окремо, шматками — так, що великим агрофірмам їх невигідно було обробляти.
У нас не полтавські чорноземи, у нас тут чернігівські супіскові ґрунти. Ця земля добра для картоплі, бо вона одразу наче мита, але картопля нас не цікавила. Мене чомусь давно манила гречка, хоча я зовсім нічого не знала про цю культуру. Так ми посіяли. Перші два врожаї нікуди не продавали — не знали навіть, де можна почистити зерно.
Сергій і Тетяна працюють на полі. Фото надала героїня
Зробили ставку на органіку та вегетаріанців
Лише коли чоловік сам зробив машину для обдирання зерен, ми почали вирощувати гречку на продаж. З другого посіву вирішили, що будемо вирощувати органічну продукцію, тобто без застосування пестицидів і регуляторів росту.
Різниця дуже відчутна: легше, звісно ж, з протравкою, і врожай більший. Але ми вирішили, що наша «Сонячна земля» буде тримати планку органічного землеробства. Ми одразу орієнтувалися на людей, що дотримуються здорового способу життя, сироїдної чи вегетаріанської дієти.
Щойно ми зібрали першу власну гречку, то забули про магазинну. Ми з дітьми самі споживаємо нашу продукцію.
Тетяна Шанойло збирає цвіт гречки на чай. Фото надала героїня
Окрім гречки, ми сіяли різні культури — здається, перепробували все. Залишили в асортименті ті, в яких бачимо потенціал: три види пшениці на борошно та на пророщування, просо на крупу, овес на квас і пластівці, ячмінь на ячмінну каву, ну і, звісно ж, гречку на крупу, борошно та на пророщування. Увесь посівний матеріал купували лише української селекції — на Чернігівщині, до речі, працює одна з найстаріших в Україні селекційно-дослідних станцій.
А от з бобовими в нас не склалося. Саджали й горох, і нут, і різні квасолі, але без «хімії» дуже важко зібрати хороший врожай, та ще й прополювати та збирати треба вручну. Тож від них відмовились.
Працювали ми удвох з чоловіком, загалом у нас в обробітку було 30 гектарів землі. Він відповідав за польові роботи, а я за маркетинг, відправки, клієнтів, сторінку-крамничку в Інстаграмі. Клієнтську базу ми напрацьовували в соцмережах, а потім уже й через «сарафанне радіо» — коли продукт хороший, люди самі тебе рекламують.
Аби дійсно розуміти, що та як робити на полі, я пішла навчатися на агрономку.
Портрет Тетяни Шанойло посеред липового цвіту. Фото надала героїня
Як зробити бізнес у селі без землі
У 2015 році в Чернігові проходив фестиваль «Зелена сцена», і там організували спільний магазин для крафтових виробників. Я дізналася, що в асортименті бракує чаїв, і вирішила спробувати.
Трави, їхні смакові та лікувальні властивості цікавили мене давно. Я й до того збирала та сушила їх для нашої родини. Маю цілу бібліотеку книг про травництво, фітотерапію. Є навіть рідкісні видання, за якими я ганялася по кілька років.
Тож коли виникла ідея продавати чаї на фестивалі, я буквально за добу придумала 10 різних рецептів з наявних у мене сушених трав, квітів і ягід.
Так у мене з’явився ще один напрямок бізнесу, який можна розвивати без обробітку землі, адже більшість трав і цвіту я збирала в наших лісах та полях.
Гречка на місці вирв
На 2022 рік ми планували найняти помічників, бо хотіли додати нові культури, і вдвох уже все тягти було складно. Але почалося повномасштабне вторгнення. У ніч на 24 лютого я практично не спала — все щось ходила по хаті, збирала якісь речі на купу. А вранці мене розбудила донька та сказала, що заняття в школі скасували, бо війна.
Тетяна Шанойло стоїть поруч з вирвою на полі, на якому її родина вже кілька років вирощує гречку та жито. Зараз її масштаби приховав сніг. Грудень 2023 року. Фото: ШоТам
Ми виїхали з села 5 березня коли дізналися, що Ягідне й Іванівку вже захопили російські окупанти. Поїхали в Івано-Франківську область, і щойно ми там знайшли житло, де можна було зупинитися на якийсь час, чоловік пішов до військкомату й став на облік. Майже відразу його залучили до захисту країни.
Я повернулася на Чернігівщину наприкінці літа. У 2022 році ми нічого не сіяли, але треба було хоча б врятувати врожай озимини, яку посіяли восени 2021 року.
Наше село Количівка не було під окупацією, але тут фактично був «нуль», велися обстріли. Прилітало і в будинки людей, і, звичайно, на поля.
Зруйновано близько 50 будинків, майже в кожному дворі якісь ушкодження. Дивом уцілів наш ангар, де стояла сільськогосподарська техніка. Млинок пошкодило вибуховою хвилею — треба ремонтувати. Я викликала саперів, аби вони перевірили поле. На наших полях було кілька вирв від вибухів і рештки ракет. Коли поле очистили, я найняла комбайнера, аби зібрати врожай.
Навесні 2023 року чоловік мав коротку відпустку, і ми засіяли наші поля гречкою. Довелося обрати одну культуру, адже висівати та збирати різні злаки в різний час просто немає кому.
Вирви від вибухів позагортали — крім однієї на краю поля. Лишили її як шрам-згадку на нашій «Сонячній землі».
Що можна приготувати із зеленої гречки
Зараз я шукаю можливість відремонтувати наш млинок, аби знову молоти борошно. Гречка є, люди купують її на пророщування і як крупу. На сторінці ферми в Інстаграмі я розповідаю, що можна приготувати із зеленої гречки.
- По-перше, її можна варити, як звичну нам смажену — дуже смачна каша виходить, тільки треба брати менше води.
- По-друге, нашу гречку можна й треба пророщувати, бо вона вирощена без хімії, а вже з пророщених зерен готувати й салати, і соуси, і смузі, й основу для веганських тортів. Наші діти обожнюють «нутеллу» з гречки: це перебиті в блендері пророщена гречка, фініки та какао.
Веганська «нутелла» з пророщеної гречки, фініків та какао. Фото надала Тетяна Шанойло
Трави доводиться докупляти
Поки скоротився асортимент злаків у нашій фермерській крамничці, я активно розвиваю нішу з травами — продовжую готувати та продавати трав’яні чаї. Зараз у наші ліси доступу немає, бо вони заміновані, тож я мусила шукати, де взяти сировину.
Коли у 2022 році ми з дітьми були на Івано-Франківщині, я збирала трави там. Цього літа теж їздила туди: діти дуже хотіли побачити нових друзів, а я тим часом могла попрацювати для поповнення своїх запасів. Деякі трави не змогла знайти, тож купую в інших травників — знайшла ту якість, яка мені потрібна: щоб рослини були ціленькі, не перетерті в порох. Люблю, щоб заварка виглядала естетично, і щоб було зрозуміло, що там є.
Як робити власні чаї з хріну та цвіту вишні
Чай «Хріновий» я придумала ще у 2020 році. Він став нашою візитівкою, бо більш ніде нічого схожого я не зустрічала. У його основі листя хріну (воно не менш корисне, ніж корінь, дуже багате на вітамін С), лимон, яблуко, лемонграс, імбир і цвіт бузини. Смак неймовірний, і ніхто ніколи не вгадує, що там в основі хрін.
Ще один хіт продажів — «Українська сакура»: ферментоване листя, сушені ягоди та квіти вишні, меліса та стевія.
Крім чаїв, у своїй травницькій майстерні я виготовляю також трав’яні свічки (у складі віск і різні сушені трави) та різдвяні обереги — дідухи. Плету їх з колосків і польових квітів.
Тетяна Шанойло приготувала для доньок улюблений чай «Різдвяний» із сушеними цитрусами. Фото: ШоТам
Багато трав у своїх чаях я використовую у ферментованому вигляді. Що таке ферментація чаю? По-простому — бродіння. Листя чи траву треба гарно розім’яти й цю кашу поставити в тепло. Вона починає бродити, і тут дуже важливо не проґавити момент піку ферментації. У цей момент суміш, яка пахла просто зеленню чи травою, починає пахнути квітами або навіть фруктами. Тоді треба зупинити процес і просушити сировину. Аромат такого чаю надзвичайний. Плюс багато які корисні речовини після процесу ферментації стають доступнішими для засвоєння людським організмом.
Свої чаї вже другий рік надсилаю на передову. Цього року мої чайні суміші поїхали також до Німеччини на благодійний аукціон, на якому збирали на медичний автомобіль для наших захисників.
Планувати складно, але мріяти треба
Цього року вдалося посіяти лише гречку, але на наступний рік треба буде вже щось думати, тому що сівозміна необхідна. Можливо, буду когось наймати, щоб допомогли засіяти та потім зібрати кілька культур. Буду розвивати напрямок товарів з трав — це цікавий продукт, і на нього є попит.
Планувати зараз складно, бо все може змінитися вмить. Але мріяти, я вважаю, треба — якщо зовсім перестати мріяти, то це може погано скінчитися для вашої психіки. Тому я мрію про щось масштабне та планую те, що залежить виключно від мене: який новий цікавий рецепт з гречки зняти для блогу, які трави я хочу знайти наступного року тощо.
Рук не можна опускати. Маємо хоча б маленькими кроками, але йти вперед.
До Всесвітнього дня біженців ШоТам і Благодійний фонд «Рокада» за підтримки Агенства ООН у справах біженців в Україні розповідають історії трьох переселенців, для яких Україна стала новим домом. Вони залишили все — рідну країну, звичне життя, близьких — та почали життя заново.
В Україні відчувають себе вдома: історії біженців
Наталія Садикова
біженка з Казахстану
Наталія працює журналісткою та виховує трьох дітей. У 2014-му разом з чоловіком Айдосом — опозиційним політиком і журналістом — та дітьми втекла з Казахстану через переслідування. «Це був каток репресій: арешти, справи, спалене авто, психлікарня», — згадує вона.
В Україні родина отримала статус біженців. Наталія каже: «За 11 років — жодного випадку дискримінації. Українці — толерантний народ. Велика честь — бути тут».
У 2018-му подружжя створило ютуб-канал «Бәсе», що критикував владу Казахстану. У червні 2024 року у Києві Айдоса вбили. «Його вбили просто на моїх очах. Це прецедент — журналіста ліквідували за кордоном. Я втратила відчуття базової безпеки».
Наталія залишилася з трьома дітьми. «Найменша донька загадала на день народження, щоб я та її брат із сестрою були живі. Я нікому не побажаю такого», — зізнається вона.
Попри втрату, жінка повернулась до журналістики: «Я вірю: навіть один у полі воїн. Не можна здаватися — треба боротися».
Саба Ал Ямані
біженка з Саудівської Аравії
Саба народилася в Саудівській Аравії, але з дитинства жила між двома культурами: батьком-арабом і мамою-українкою, що працювала стоматологинею в Києві. «Мій батько не знав меж — я йому повністю належала», — згадує дівчина. У 15 років вона наважилася втекти до України, щоб уникнути примусового шлюбу з двоюрідним братом.
«Раніше я носила хіджаб, а в школу в Києві вперше прийшла без нього — моє пухнасте афро стало символом свободи», – каже Саба.
В Україні дівчина почала працювати асистенткою у мами, мріяла про університет, але мала проблеми з документами. Повернутися до Саудівської Аравії для неї означало втратити все, тому вона звернулася по захист до міграційної служби. У 2023-му, після понад року очікування, Саба отримала статус біженки.
Сьогодні дівчина має вищу освіту, пройшла багато курсів і завдяки гранту від УВКБ ООН в Україні відкриває власний стоматологічний кабінет. «Я знайшла тут не лише захист, а й віру — ми з мамою разом прийняли християнство. Тепер я постійно ношу хрестик і дихаю на повні груди».
Аббас Ахмаді
біженець з Ірану
Аббас народився в заможній родині в Тегерані, та після зміни режиму в країні його родину заслали в далеке село. «Я ходив тільки в школу та мечеть», — згадує чоловік. Згодом через переконання він став мішенню для фанатиків: «Мені відкрито погрожували смертю. Я мусив тікати».
У 27 років прибув до України. «Я не мріяв — я рятувався. Але тут зустрів усміхнених людей і зруйнував усі стереотипи», — каже Аббас.
Перші роки були складними — мовний бар’єр, самотність, бідність. «Коли вперше впізнав слово — радів, як дитина. Я навіть не розумів, що тут говорять двома мовами».
З часом чоловік знайшов кохання, створив сім’ю і прийняв християнство: «Це було свідомо — я ніби народився заново». У 2016-му він став громадянином України.
24 лютого 2022-го був в ОАЕ, але негайно повернувся. «Вивіз родину за кордон, а сам залишився допомагати. Я вже раз втратив дім, більше не хочу. Україна — мій вибір і мій дім».
Як коректно спілкуватися з біженцями: п’ять правил
- Правило 1 — прибираємо ярлики, бачимо людину
Перед нами — надзвичайно цікава авторка дитячих казок на ім‘я Вероніка, а не «ВПО», «біженка» чи «шукачка захисту». Отже, дивіться та бачте людину, особистість, а не її статус.
- Правило 2 — «Я розумію»? Ні!
Не кажіть так, бо вислів «Я розумію, через що вам довелося пройти» часто є недоречним. Ми не можемо по-справжньому зрозуміти біль і переживання людини, яка втратила дім та звичне життя, якщо самі не опинилися в подібній ситуації. Натомість захоплюйтеся силою духу та підтримуйте!
- Правило 3 — «А чому ти не страждаєш?»
«Ти втратив дім і при цьому ходиш у кафе? Ганьба, маєш страждати!»
Ні, людина і надалі має жити своє життя. Тому не судіть, а допомагайте.
- Правило 4 — «А як там було?»
Не розпитуйте про болісні події — це може повернути людину в травматичні спогади. Поважайте особистий простір і право не ділитися болем.
- Правило 5 — «Активність (робота, город, спорт…) лікує»
Дайте простір і час для майбутнього. Люди, які пережили переміщення, потребують не лише фізичної, а й психологічної безпеки. Тому не давайте порад, не тисніть, а будьте плечем.
Мова — це міст. Правильні слова не змінять ситуації, але здатні подарувати відчуття гідності, прийняття та підтримки. Будьмо уважні одне до одного — саме так ми зміцнюємо культуру поваги й взаєморозуміння.
Після поранення Едуард Биков понад рік не міг бачити. Воїн вижив після удару авіабомбою, що важила півтонни. Лікарі місяць боролися за життя Едуарда, який перебував у комі.
Унаслідок поранень він втратив праву ногу, ліву стопу та праву руку. Процес відновлення триває, а захисник ділиться першими успіхами після операції на правому оці.
Про це Едуард Биков та його лікар Ігор Ларін повідомили в інстаграмі.
«Люди, я бачу!» — говорить Едуард та посміхається. Після цього воїн розповідає своїм підписникам, які предмети лежать на столику поряд та з чого складається його прийом їжі. Едуарда підтримує його жінка Марина, яка супроводжує воїна на всіх етапах реабілітацій.
Читайте також: «Тату, я вагітна!»: звільнений з полону захисник дізнався, що стане дідусем (ВІДЕО)
Трансформаційний психотерапевт Ігор Ларін говорить, що захоплюється відданістю та самопожертвою жінки захисника. Самого ж Едуарда лікар називає прикладом жаги до життя.
«Вірте. У Любов, у Життя, у Світло. Практично всі лікарі, з якими я спілкувався, поки працював з Едуардом, казали мені, що надії немає», — ділиться Ларін успіхами свого клієнта.
Едуард Биков — військовослужбовець зенітного дивізіону 112 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ. У квітні 2024 року Едуард виконував бойове завдання зі своїм підрозділом медевакуації. Авіабомба вагою понад півтонни вибухнула неподалік, спричинивши багато смертей і руйнувань. Серед завалів і тіл вижив лише важкопоранений Едуард.
Лікарі довго боролися за життя Едуарда, він місяць перебував у комі. Едуард втратив праву ногу, ліву стопу та праву руку, частково відновили слух. Тепер лікарі із захисником працюють над відновленням зору.
Нагадуємо, що у Львові реконструювали обличчя військовому, який втратив ніс через поранення.
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка Едуарда Бикова
«Тату, я вагітна!» — кричить у слухавку донька захиснику. Військовий повернувся з полону та одразу дізнався, що стане дідусем. Чоловік зміг почути голос близьких під час чергового етапу обміну важкопоранених та тяжко хворих українських бранців.
Відео з поверненням захисників поширив міністр оборони Рустем Умєров.
Обмін військовополоненими провели у межах домовленостей у Стамбулі. У дописі Рустем Умєров повідомив, що всі визволені українці потребують медичної допомоги та реабілітації, яку їм невідкладно нададуть у профільних медзакладах.
«Памʼятаємо про кожного і заберемо кожного», — додав міністр оборони.
Нагадуємо, що «Ветерани космічних військ» зібрали на стримі понад 1,4 млн грн для «Вовків Да Вінчі».
Також ми писали, що у Львові реконструювали обличчя військовому, який втратив ніс через поранення.
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими