Суспільство
Будуємо з нічого. На Хмельниччині переселенці зводять «дім зі сміття» зі знахідок на звалищі
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Створити будинок зі… сміття. Родина переселенців Лана та Олександр Тесленки будують унікальний екодім у селі на Хмельниччині. 80% матеріалів – речі, знайдені на місцевому сміттєзвалищі. Вікна, двері, стелажі та навіть живі рослини – усе це отримало шанс на друге життя.
Філософія проєкту доволі проста – довести, що фактично з нічого можна створити щось дійсно стильне та довговічне. Про проєктування екодомівки, пошук матеріалів, допомогу місцевих та процес будівництва Лана Тесленко розповіла команді ШоТам.
Лана Тесленко
Дизайнерка, декораторка, екоактивістка
Наш перший ресайклінг проєкт – квартира у Харкові
Усе моє життя складається з нестримної творчості, у мене не було однієї діяльності. Я займалася створювала декор для весілля та інших свят, фотозони, оформлювала вітрини крамниць тощо. Також виготовляла моделі одягу для власного бренду Factura, який створила ще 2017 року разом із колегою Оленою Горбачовою. Тож чітко сказати, чим я займаюся, не можу. Сьогодні я працюю над одягом, а завтра мене покликали прикрашати фотозону. Проте це завжди був дизайн: інтер’єру, одягу, навколишнього простору. І дизайн людини також. Але невід’ємна складова всієї роботи – це ресайклінг, повторне перероблення матеріалів.
Мій чоловік Олександр – кваліфікований архітектор, який створює прекрасні об’єкти. Тому ми доповнюємо одне одного, працюємо у тандемі. Нашу харківську квартиру ми створили практично власноруч. Вона розташована у старовинному особняку 1907 року, який колись поділили на комунальні приміщення. Будівля потребувала ремонту, але відновлювати її ніхто не хотів. Ми взялися за окреме приміщення й перетворили його на повноцінну квартиру за невеликі кошти. Завдяки ресайклінгу наша оселя виглядала дуже стильною та комфортною. Наприклад, кухонний острів ми змайстрували зі сходів, які передала кума під час ремонту в своєму будинку. Вона планувала викинути цю деревину, а ми з чоловіком дали їй друге життя.
Будинок у Харкові – перший проєкт, у якому ми активно почали використовувати ресайклінг. У квартирі все створювалося власноруч. Я виготовляла декоративні об’єкти, а чоловік – меблі. Не так важливо, скільки квадратних метрів у вашому приміщенні, головне – правильно організувати простір. Наша квартира площею 40 кв.м слугувала домівкою для чотирьох людей, але завдяки продуманій концепції місця вистачало навіть для заняття йогою. У нас завжди було розуміння, як з нічого зробити щось.
Із Харкова – на Хмельниччину
Наша сім’я дуже позитивна, ми доклали багато зусиль, щоб викинути зі своєї свідомості всі негативні думки. Упродовж останніх чотирьох років ми взагалі не дивимося телевізор, а всі новини дізнаємося з інтернету. Звісно, ми розуміли, що існує загроза повномасштабного вторгнення, але мріяли, що країна буде розвиватися, а не руйнуватися.
23 лютого ми жили звичним життям, а 24 прокинулися від сильних вибухів. Перший день ми з дітьми ночували у харківському метро. Згодом вирішили ненадовго переїхати за місто – на дачу свекра. Під час виїзду дізналися, що окупанти почали обстрілювати центр Харкова. Утім потужні вибухи ми чули й на дчі, тож навіть там не відчували себе в цілковитій безпеці. До того ж ми не розуміли, звідки, куди і що саме летить. Тому вирішили їхати далі – до Хмельницького.
Це моє рідне місто, де я народилася, однак не живу вже в 20 років. Відповідно ми неодноразово бували тут раніше й встигли всією родиною познайомитися з Хмельниччиною. Спочатку приїхали до моїх батьків, а зараз живемо в селі у прекрасній сім’ї мого двоюрідного брата.
Збудувати дім можна й без великих заощаджень
Нам не хочеться пам’ятати цю війну як щось страшне. Тому ми вирішили збудувати власний будинок з матеріалів, які знаходимо на сміттєзвалищі. Цей проєкт як заклик до українців – якщо хтось руйнує, то ми маємо відбудувати. Люди помилково вважають, що будівництво будинку потребує чималих заощаджень. Натомість ми готові показати, як створити стильне та комфортне житло, не витрачаючи великих коштів.
З чого все почалося? Мій брат розказав, що у селі продають землю. Я зайшла на ОLХ, знайшла оголошення, додала його в закладки й забула про це. Через деякий час на телефон прийшло сповіщення з рекомендаціями, серед яких була ділянка біля річки в дуже зеленій місцині. Ще й за надзвичайно вигідною ціною. Тієї миті я загорілася ідеєю побудувати будинок, однак усієї суми для купівлі ділянки у нас не було.
Я розповіла про свою мрію в соцмережах, зняла відео, у якому збирала зернинки жита та «вимальовувала» майбутній будинок. На це відгукнулося багато людей, нам задонатили 13 тисяч гривень. Також допомогла моя подруга-волонтерка, яка передала 800 доларів. Завдяки цьому нам вдалося придбати ділянку. Люди повірили в нашу ідею, а тому ми маємо втілити її в життя.
Наш будинок буде нестандартним – у формі яйця
Наш майбутній будинок має доволі нестандартну форму. Ми шукали різні аналоги у Pinterest, але хотіли збудувати щось таке, чого ще ніколи не бачили. Тому дім має форму яйця, як овал – «золотий перетин». Яйце символізує народження та життя.
Чоловік самостійно розробив креслення та змоделював будинок. Оскільки ми працюємо в екотематиці, стіни будемо обмазувати глиною, а наповнимо їх соломою – як хати-мазанки. Покриття даху хотілося б оживити квітами, травою, мохом, але цю ідею відклали на наступний етап. Площу приміщення – 30 квадратних метрів – плануємо розділити. Можливо, додамо ще пів поверху, аби облаштувати спальне місце для дітей. Загалом наш дім – це суцільний ресайклінг.
Фундамент на колесах та стіни із соломи
Наразі ми працюємо над основою будинку. Фундамент поставили на колесах, а каркас змайстрували з деревини, яку подарували батьки. Звісно, на смітнику теж була деревина, але для того, аби знайти необхідну кількість, ми б витратили надзвичайно багато часу. Сьогодні наша першочергова задача – це встановлення даху та його перекриття. Ми купили ділянку наприкінці літа, тож зараз погодні умови диктують нам свої правила.
Насправді все необхідне для будинку вже є. Ці предмети просто чекають, коли їх використають у будівництві. Наприклад, вікна та двері, які ми знайшли на сміттєзвалищі. Узагалі смітник – це такий собі магазин, до якого неможливо прийти за чимось конкретним. Натомість необхідно одразу вирішувати, куди та як ти можеш пристосувати знайдені речі.
Читайте також: З окупації – на Волинь. Як сімейна лікарка рятує сільську медицину в Піддубцях
Скажімо, у нас ще не було основи будинку, а ми вже знайшли на смітнику хороші вікна, двері, умивальник, лінолеум, дерев’яний стелаж та труби. Крім того, відшукали різні пластикові ємності, в яких можна щось зберігати. Також врятували зі сміттєзвалища чимало рослин, які попередні власники просто викинули.
Сусід порекомендував, де можна придбати ресайклинг дошку, яке приходить як короб пакування. Ми вирішили, що це слугуватиме нашою майбутньою підлогою. У місцевих фермерів замовили солому для стін, а глину – з кар’єру. Основну міць конструкції будинку забезпечуватимуть солом’яні тюки, вони будуть викладатися як цеглини.
99% необхідних матеріалів знайшли на смітнику
Частину меблів ми вирішили майструвати власноруч, адже необхідно продумувати ергономіку будинку. До того ж ми не прагнемо просто заповнити дім меблями чи іншими речами зі смітника. Ні, потрібно дотримуватися стилю та правильно організувати простір. Ми все ж творчі люди та естети. А тому нам важливо показати справді класний результат.
Наразі 80% усього необхідного – це так зване сміття з місцевого звалища. Люди викидають дуже якісні та хороші матеріали, не розуміють, що їх можна десь застосувати. І це велика екологічна проблема – коли люди виробляють більше, ніж насправді потребують.
Важливо розуміти, що ми залишимо після себе
Екобудинок не просто побудований з перероблених матеріалів, він має інше важливе значення для природи. Солома і глина – це екологічні матеріали, які створюють комфорт всередині будівлі. Влітку цей будинок має прохолоду, а взимку – зберігає тепло. Там немає ані клею, ані полімерів. Лише все те, що дала природа.
Українці, які жили в мазанках, знають про зручність такого дому. Головне – правильно побудувати й зробити вентиляцію, тоді конструкція буде довговічною. Люди часто щось створюють, не замислюючись про наслідки для природи. Натомість екологічний будинок починається саме з цього питання. А під час свого розкладу – просто зливається з природою, не завдаючи їй жодної шкоди.
Ми плануємо робити будинок максимально автономним, хоча й не маємо поки відповідних ресурсів. Хочемо пробурити власну свердловину, аби забезпечити житло водою. А ось газ проводити не будемо, адже можна використовувати звичайну електроплиту. Треба лише купити буржуйку, щоб обігрівати приміщення, наш простір.
Було б добре встановити сонячні панелі. Це дуже пасуватиме нашій концепції, але потребує чималих витрат. А провести електроенергію на ділянці – практично ті самі кошти. Готові долучити до проєкту бажаючих нам допомогти придбати невелику сонячні панель.
А взагалі дуже цікаво підрахувати, скільки коштів на будівництво ми витратили. Впевнена, що це мінімальні витрати. Ми ніколи не будували такі будинки, у нас немає відповідної інструкції. Але якщо це сподобається людям – добре було б розвивати проєкт.
Усе довкола – це ресурс
Сміття існує лише в голові, а все навколо – ресурс. Ми хочемо показати українцям, що фактично з нічого можна створити щось прекрасне, сучасне, стильне і придатне для життя. Це і є найголовніша філософія.
Ми, люди, маємо піклуватися про екологію, адже це наша планета, наш дім. Кожен із нас може творити дива власноруч. Найпростіший крок – почати сортувати сміття. Створити вдома декілька ємностей для паперу, скла, органічних відходів. Дізнатися, чи є поблизу пункти сортування. Почати з малого – це чудово, адже навіть з кришок можна створювати лавки та протези. Також важливо переробляти та давати нове життя предметам, які ви планували викинути. З чогось можна зробити кошик, з чогось – цікавий декор для стільців чи навіть одяг.
Важливо менше споживати й купувати. Людина має зрозуміти, скільки їй потрібно для життя. Швидка мода й нові тренди засмічують наші океани. На островах Африки валяються гори сміття, я бачила це на власні очі. Тому мрію побудувати корпорацію з ресайклінгу. А у будь-якому проєкті важливо мати однодумців і тримати одне одного. Адже коли ми разом – нам усе під силу.
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
У Києві завершили будівництво нової – вже третьої – ділянки Великої Кільцевої дороги. Почали будувати ці нові ділянки з 2016 року.
Про це повідомив очільник Києва Віталій Кличко.
У вівторок відкрили нову частину Великої Кільцевої від вул. Богатирської до Оболонського проспекту. Місто взяло на себе зобов’язання зробити під’їзну дорогу до тунелю під річкою Дніпро. Який сполучатиме лівий і правий береги і виходитиме на Троєщину.
Тунель — це проєкт Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури. І агенство має його побудувати.
«І відсьогодні вже зменшаться затори на вулиці Богатирській, бо частина транспорту піде вже новою ділянкою. Зокрема, на Оболонський проспект», — йдеться у повідомленні.
Читайте також: Втратила свій дім і почала шити піжами. Як переселенка заснувала бізнес у чужому місті
Наголошується, що будівництво трьох нових ділянок Великої Кільцевої дороги, є дуже важливим, бо так підводять дорогу до майбутнього тунелю.
Загальна протяжність побудованих містом трьох нових ділянок – 3 км. Зокрема ж тієї, що відкрили сьогодні, — 1, 1 км.
Нагадаємо, у Києві відкрили Подільський міст для спецтранспорту.
Раніше ми повідомляли, що на Кільцевій дорозі в Києві повністю відкрили рух транспорту після ремонту.
Фото: t.me/vitaliy_klitschko.
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Словенія виділила Україні 1,5 млн євро на гуманітарне розмінування. Відповідну угоду підписали в Любляні.
Про це повідомили у пресслужбі Мінекономіки.
За умовами угоди, кошти будуть надані ще цього року на безповоротній основі.
Гроші допоможуть забезпечити саперів Державної служби з надзвичайних ситуацій та Державної спеціальної служби транспорту необхідним індивідуальним захистом, обладнанням та технікою для розмінування. Також вони допоможуть пришвидшити очищення території від вибухівки та збережуть життя й здоров’я багатьох українців.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 20 років працювала «на когось», а тепер має власне ательє за грант: досвід швачки з Дніпропетровщини
Наголошується, що Україна прагне у тісній співпраці та діалозі з партнерами розробити довгострокові рішення та започаткувати проєкти, які не лише задовольнять нагальні потреби, але й закладуть основу для тривалого співробітництва в цій сфері.
Військова та гуманітарна допомога від Словенії
У 2022 році Словенія передала Україні 28 модернізованих танків M-55S.
Також Словенія заявляла, що допоможе Україні відбудувати Харків.
У грудні 2022 року Словенія передала Україні вантаж з енергетичним обладнанням.
Окрім того, Україна отримала від Словенії два реанімобілі в межах нової партії гуманітарної допомоги.
Фото: Мінекономіки.
Суспільство
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
«Чи є вас щось, заради чого хочеться вставати рано-вранці чи зовсім не лягати спати? Щось, що надихає зсередини? Для мене це мої діти та власне виробництво натуральних продуктів», — каже підприємиця з Полтавщини Світлана Киричко.
Жінка ще 10 років тому почала з виготовлення лляних хлібців та олійки. Зараз після багаторічної паузи вона знову закотила рукава, розпочавши бізнес у розпал війни. Про підприємицю, що поєднує материнство та справу життя, читайте в новому матеріалі ШоТам.
Світлана Киричко
підприємниця із села Глинське, Полтавська область
У традиціях криється не лише історія, а й секрети здоровʼя
Я сама родом з Полтавської області, та більше ніж 15 років прожила в місті. Скільки себе памʼятаю, теми екології, здорового способу життя та харчування завжди були в моєму житті, а коли зʼявилися діти, то все стала відчувати ще гостріше.
Десять років тому я разом з чоловіком почала виготовляти хлібці з лляного борошна без високої термічної обробки. По суті це відтиснуте насіння, перемелене в блендері, але не просмажене, а сире, тобто зі збереженими поживними речовинами. Крім того, ми додаємо до хлібців пророщені льон та гречку, а далі висушуємо при низькій температурі — до 45 градусів. Так у продукті зберігається максимальна кількість корисних елементів.
Що більше я дізнавалася про здорове харчування й українські традиції, то більше експериментувала в домашніх умовах. Так невдовзі спробувала ще виготовляти олійку на холодному віджимі, тобто без нагрівання, аби зберегти всі принади цього продукту для організму. Так робили наші предки з давніх-давен, і на це були свої причини.
Олію віджимали деревʼяним пресом у дубових бочках. І це важливо, бо якщо використовувати металеве обладнання, то відбувається окиснення, змінюються смак і якість. Також важливою є температура — при нагріванні олію виготовляти простіше і її виходить більше, однак це також окислює речовину, а при неправильній технології навіть додається гіркота.
На таких окислених оліях, які в народі називали «олифою», готували фарби для вуличних робіт. Такі речовини матимуть щільну захисну плівку та довший термін зберігання, однак користі для організму з цього мало.
Вимушена була зробити паузу через материнство, а потім через війну
Найбільшим викликом на початку було заохотити людей купувати здорові продукти як наша олія та хлібці. Я постійно їздила на ринки, розповідала, показувала, друкувала книжечки про льон, коноплі й амарант. Пробували робити ще козинаки — пророщений льон із сухофруктами.
Однак у 2012-2013 роках менше звертали увагу. Багато хто не розумів, навіщо потрібні такі «правильні» продукти, коли можна купити дешевші, хоч і бозна з чого зроблені. Лише років за 4-5 люди почали цікавитися темою та самостійно нас шукати.
Так працювала кілька років, але коли народився четвертий синочок, то вимушена була зробити паузу. Тоді ж наша сімʼя переїхала в село, а там були вже інші справи. Так сталося, що протягом шести чи навіть семи років я не виготовляла нічого взагалі, а сушарка слугувала в побуті, хіба що я робила хлібці для сімʼї, знайомих і час від часу на малі замовлення.
Лише коли найменшому виповнилося 7 років, я відчула, що мої руки знову вільні до роботи. Та й діти вже дорослі — старшій донечці вже 23 — всі потрошку допомагають. Спочатку їм ця справа була незрозумілою, та з часом вони заглиблювалися в тему, і вона ставала для них цікавішою. Тоді я почала відновлювати знання з виробництва й цікавитись новинами у сфері натуральної переробки.
Але на перешкоді стала війна. Ще до повномасштабного вторгнення ми опинились у селі, де я планувала бізнес: уже знаходила потрібних людей, дізнавалася необхідну інформацію для розвитку. Розуміла, що я саме на тому шляху, куди хочу рухатися.
З великою війною життя ніби зупинилось на три місяці, а може й більше. Лише коли я змогла опанувати свій внутрішній страх, коли усвідомила, що виїжджати я точно не хочу, що хочу жити й працювати тут, розвивати дітей та справу на своїй землі, тільки тоді змогла поступово повернутися до роботи.
Друзі постійно питали: «Коли вже запустишся?»
Нині планів більше, ніж ми можемо подужати. Тим паче, що багато ідей було випробувано на власному досвіді протягом років паузи в бізнесі. Щось готували для себе, вдосконалювали рецепти — тепер їх можна брати в роботу. Та наважитися розпочати знову свою справу мені допомогла підтримка дітей і друзів — останні постійно питали, коли можна буде придбати олійку.
Аби повноцінно запуститись, я мала й оновити знання, і закупити нове обладнання. У нагоді стала програма для підприємців-початківців від Естонської ради в справах біженців в Україні.
Я завершила їхній курс навчання для стартапів. Нам викладали фінанси та бухоблік, надавали юридичні консультації, розповідали про маркетинг і продажі — пройшлися по всіх напрямах, що стосуються бізнесу новачків. Це допомогло не боятись, адже було з ким порадитися та в кого спитати. Там я проконсультувалася щодо технологій і навіть екологічності пакування.
Після цього, у квітні 2023 року, я отримала грант від Естонської ради на 100 тисяч гривень. На ці кошти для нас закупили різне необхідне обладнання: гідравлічний прес, сушарку, блендер, виробничий стіл, бак для води та вакуумні пакети для зберігання сухих сумішей. Уже в середині осені ми отримали наше обладнання для роботи.
Я одразу відновила виробництво. Поки асортимент невеликий: олійка, хлібці, на підході гранола. Ще я тестую рецепти сухих супів, аби наступного року вже повноцінно займатися грядками та запустити ще й таке виробництво.
Продажі ми відновили завдяки співпраці з полтавським магазином Живо Життя. Олійку, наприклад, продаємо від 390 гривень за 500 мл. Водночас я збираю матеріали, щоб запустити власні сторінки в інстаграмі та фейсбуці, а також зайнялася брендингом: зробила етикетки та логотип «Ековсесвіт» як відображення всіх направлень, що хочеться вмістити в проєкт.
Усе має бути якісним, безпечним та екологічним
Сировину я замовляю оптом, але це не так просто, як може здаватися. Наприклад, я не можу придбати тонну борошна — мені нема де його зберігати, бо в приміщенні ще триває ремонт, а за менші партії вища ціна. Крім того, щоб знайти найкращу вартість, треба зважати на якість.
Одного разу мені навіть довелося повернути товар, бо віддавав гіркотою. Чому так — не знаю: може, десь на морозі постояв, а може, він торішній — у будь-якому випадку, з такою сировиною добру олійку я не зроблю. Тож довелося шукати далі — в Одесі, в Запоріжжі.
Ще одним важливим для мене аспектом є екологічне паковання. Від самого початку робити я відмовилася від одноразових посудин, натомість розливала олійку в скло. Тобто людина купувала товар, а баночки приносила на обмін. Я щойно уявляю величезне сміттєзвалище, то аж сльози навертаються!
Коли ми купили будинок, я складала сміття в одну купу й сама перебирала. У якийсь день проводили акцію «Чисте село».
Сусід запропонував здати й моє сміття. Каже: «ОТГ дає трактор, а ми все сміття із села збираємо та вивозимо». «А куди?» — питаю. «Ну як? У ліс! А там загребуть». Я сіла й заплакала. Так і не віддала — не хочу, щоб моє сміття ще ліс псувало.
Ця робота — наче ще одна моя дитина
Якщо я відволічусь і приділю менше часу, то проєкт занепадатиме. Хоч наразі ця робота не дозволяє повністю забезпечувати фінансові потреби сімʼї, але я розумію, що це лише початок. До того ж, діти вже підросли й стали моєю підтримкою та допомогою в бізнесі.
Ми маємо план і готуємось до сезону. Вже отримали одну сушарку, та цього може бути замало, адже за короткий період потрібно буде насушити багато різного: помідорів, перцю, інших овочів.
Тож зараз все в роботі, все кипить. Я вірю, що якщо щодня робити щось для своєї мрії, тоді вам відкриються нові можливості.
