Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

З окупації – на Волинь. Як сімейна лікарка рятує сільську медицину в Піддубцях

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Сімейна лікарка Ксенія Волкова з Приморська, що в Запорізькій області, завжди була впевнена в тому, що великі зміни в суспільстві розпочинаються із себе. Саме тому після закінчення навчання вона повернулася додому, щоб показати, що і в невеликому місті можлива якісна медицина. Протягом восьми років Ксенія не тільки лікувала жителів Приморська, але й волонтерила.

Вперше побувавши в Луцьку у 2019 році, лікарка подумала, що добре було б колись пожити в цьому місті. Бажання несподівано здійснилося в 2022 році, коли Ксенія разом з батьками була змушена покинути Приморськ. Медикиня розповіла ШоТам про свій підхід до лікування клієнтів, життя в окупації та волонтерський масаж для родичів військових у Луцьку.

Гарна медицина може починатися з мене

Я стала лікаркою, тому що мені важливо бути корисною суспільству. А ще мені хотілося бути серед людей. Тож вісім років тому я закінчила Запорізький державний медичний університет і повернулася в рідний Приморськ. Це дуже гарне й компактне місто, таке зелене, ніби навколо всюди парк. Я хотіла показати, що гарна медицина може починатися з мене, і змінити підхід у лікуванні людей. До повномасштабного вторгнення я працювала в Приморському районному центрі первинної медико-санітарної допомоги.

Окрім роботи, я займалася і громадською діяльністю, зокрема реабілітацією людей з інвалідністю. Мені було важливо підтримати їх, тому що я й сама маю інвалідність. Коли у 2014 році почалася війна, я розуміла, що нашим військовим потрібна була допомога. Усі вісім років відправляла на фронт посилки з необхідними речами. А ще захисники зверталися до мене як до лікарки, наприклад, через пневмонію або гастрит. Я часто стикалася з тим, що ти лікуєш-лікуєш, а нічого не працює. Спочатку не розуміла, чому ж так, нібито все правильно роблю. А потім виявилося, що річ не тільки у фізіології – у них був посттравматичний синдром.

На війні існує тільки чорне й біле. А в цивільному житті не так, і потрібно було їм допомогти якось адаптуватися й жити далі. Тож ми з моєю знайомою організовували для військових після АТО психологічні тренінги. Взагалі у своїй діяльності я застосовую холістичний підхід – це коли ти насамперед бачиш людину в цілому, а не лікуєш якусь конкретну хворобу. Організм – це не тільки тіло, а ще й дух і душа. Не можна нормалізувати тіло, якщо на душі коти шкребуть.

Виїхали з Приморська на свій ризик

Коли почалася повномасштабна війна, Приморськ окупували майже одразу. Ми виходили на мітинги й висловлювали свою позицію. Однак коли в місті росіян стало більше, це вже робити було небезпечно: раптом почали зникати громадські активісти й патріоти. Я до останнього ходила на роботу. Окупанти декілька разів приходили до мене додому й говорили, що я «неправильно налаштована», маючи на увазі мої погляди. Наші військові, з якими я підтримувала зв’язок, сказали мені, щоб я збиралася й виїжджала, бо буде біда.

Ми з батьками поїхали до моєї тітки – збиралися пересидіти у неї два дні й повернутися додому. Коли хтось стукав у двері, думала, чи то за мною прийшли, чи це сусідка хоче попросити солі. Зв’язок зник, радіо просто шипіло. Ми не знали, чи буде організована евакуаційна колона. На щастя, у мене була заправлена машина, тож ми просто помолилися, сіли в авто й помчали.

Російські військові відправили нас тією дорогою, де йшли бої, ми об’їжджали міни, тож наш шлях був небезпечним. Пам’ятаю, як мама мені говорила перед блокпостами: «Тільки не дивися на них – у тебе по очах усе видно, просто сиди мовчки». Коли ми доїхали до Запоріжжя, на українському блокпості попросили показати наші документи. Ми почули рідну мову й заплакали.

Давнє бажання жити в Луцьку збулося в несподіваний спосіб

У мене в Луцьку живе знайома, яка запропонувала мені поїхати за кордон як кураторка для групи людей з інвалідністю. Я відмовилася, але запитала, чи можна приїхати до неї в Луцьк. Вона була тільки за. Я вперше їхала так далеко за кермом. Це було непросто, зокрема, і тому, що на дорогах не було вказівників, важко було зорієнтуватися. Нам пощастило знайти людину, яка вирушала із Запоріжжя на Захід України, і ми просто їхали за нею майже весь шлях. Так ми дісталися Тернополя, а звідти вже самостійно попрямували до Луцька.

Читайте також: Вишиванки з Херсона, які пройшли 33 російські блокпости. Як магазин «Українські подарунки» переїхав до Кривого Рогу

Уперше у цьому місті я побувала в 2019 році, коли приїжджала на конференцію. Мені сподобався Луцьк, я тоді ще подумала: «Було б добре колись тут пожити». Тепер розумію, що не треба було так говорити, тому що бажання можуть здійснюватися зовсім не так, як ти це уявляєш. Спочатку ми досить довго жили у моїх друзів. Думали, що ще трохи – і повернемося додому. Ми визначали собі дати: спочатку планували поїхати після травневих свят, потім – на татів день народження, далі – на день народження двоюрідної сестри в серпні. Стало зрозуміло, що все затягується, і ми орендували квартиру.

Була вражена підтримкою своїх колег

Я маю нині три роботи: у центрі здоров’я «Вел.Ю» в Луцьку, в амбулаторії в селі Піддубці, беру учать у благодійному проєкті, заснованому Академією сімейної медицини. У рамках цієї ініціативи ми з колегами їздимо по віддалених селах і надаємо медичну допомогу внутрішньо переміщеним особам і не тільки. Виявилося, що у Волинській області є такі села, до яких дуже складно дістатися, а тамтешнім жителям інколи потрібні медикаменти, які можна купити тільки в Луцьку. Тож ми консультуємо людей і безкоштовно надаємо їм ліки на 10 днів.

І у «Вел.Ю», і в Піддубцівській амбулаторії у мене прекрасні колективи, які дуже добре зустріли мене. У Піддубцях давно не було сімейного лікаря, який би приймав і дітей, тож там зраділи моїй появі. А у «Вел.Ю» я була вражена підтримкою своїх колег. Річ у тому, що я з тих людей, хто звик більше давати, ніж приймати. Ще з 2014 року я допомагала переселенцям, пропонувала їм пожити у себе, коли було потрібно. І раптом опинилася сама в такій ситуації. Людині, яка більше давала, дуже незвично щось брати самій.

Якось медсестра в медичному центрі сказала мені: «Заїдьте до мене додому – для вас є закрутки». Я подумала, що там одна-дві банки. Виявилося, що там для мене приготували пів хати закруток. Потім хтось із колег приніс светр, хтось – інші речі. Я розумію, що тут люди є різні, як і всюди. Але мені пощастило: траплялися тільки щирі, відкриті й такі, які знімуть із себе останню сорочку й віддадуть тобі.

Прикрасила свій кабінет, щоб дітям було цікаво й комфортно

Коли я вперше зайшла у свій кабінет у Піддубцівській амбулаторії, помітила, як там чисто й гарно, однак без затишку й комфорту. Коли до мене на прийом вперше прийшла дитина, я була непідготовлена – не було чим розважити й відвернути її увагу. Тож вирішила зробити так, як у мене було в кабінеті в Приморську: оздобити своє робоче місце, щоб воно стало привабливим для дітлахів.

Пригадую, коли після університету я почала працювати лікаркою, мені дуже хотілося показати, що підхід до клієнтів може бути інакшим, не таким, як зазвичай. Я сімейна лікарка, яка працює як з дорослими, так і з дітьми. З дорослими можна налагодити контакт і без яскравих картинок, а малюки, коли приходять до кабінету, роззираються навколо, часто губляться. Я ненавиджу, коли батьки говорять своїм дітям: «Зараз тьотя зробить боляче», адже лікар – це насамперед турбота й допомога. 

Як це донести до юних клієнтів? Це вдасться тільки в тому разі, якщо дитина потоваришує зі мною. А довіриться вона лише тоді, коли їй буде комфортно приходити в мій кабінет. На моєму робочому місці у Приморську обов’язково були різні наліпки та розмальовки. На Новий рік у нас стояла ялинка, ми з моєю медсестрою клали під неї подарунки, і діти їх брали за те, що зробили щеплення. Я на роботі проводжу більшу частину життя, тож і у своєму новому кабінеті я оздобила стіни візерунками, зробила так, щоб дітям на прийомі було цікаво.

Роблю масажі для родичів військових

У Приморську у мене завжди була купа справ, а тут приїхала – і нічого. Бачила, що всі щось роблять для перемоги, і мені теж потрібно було чимось зайнятися. Я не могла просто сидіти й чекати, коли наші військові переможуть. Тож я вирішила, що буду волонтерити як можу. Перша ідея – робити масаж мамам дітей з інвалідністю. Оскільки сама є людиною з інвалідністю і у мене є мама, я точно знаю, що мами таких дітей на себе взагалі не мають часу. Потім у мене виникла ініціатива робити масаж родичам військових: дружинам, донькам, сестрам. Я написала про це у фейсбуці, потім спрацювало сарафанне радіо.

Читайте також: Ліпимо вареники, аби грати у футбол. Як жіноча команда «Маріуполь» сама собі стає спонсором

Мені подобається жити в Луцьку. Якби мені хтось запропонував переїхати сюди, навіть за умови, що немає війни, я би погодилася залюбки. Це гарне місто з чудовими парками – особливо люблю парк імені Лесі Українки. Ну і куди ж без замку Любарта – це святе. Мені не дуже комфортно перебувати у великих містах, однак Луцьк – хоч і обласний центр, але компактний, усе поруч, немає метушні.

Не варто соромитися звертатися по допомогу

У житті буває всяке, але всі випробування можливо пройти. Як людині, яка все максимально планує, мені складно, що всі мої плани були зруйновані, мене вирвали з корінням. Однак я вірую у Бога, і мені віра допомогла пережити складнощі. Я знала, що все налагодиться, бо є щось вище за все, що обов’язково за нас помститься. Якби не віра, я би просто зійшла з розуму, тому що було дуже важко емоційно. А ще мені допомогло спілкування з друзями, які мають психологічну освіту. Час від часу наші розмови нагадували довгі сеанси, де ми по черзі витягували одне одного. 

Не можна говорити людям, які переживають важкий період: «Ти сильний, ти впораєшся». І що далі? Як впоратися – незрозуміло. Інколи й не потрібно нічого казати – слід просто бути поряд. І людина вже сама вирішить, чи розповісти щось, чи поплакати, чи помовчати. А ще в українців такий менталітет, що вони рідко звертаються до лікарів і запускають захворювання. Необхідно піклуватися про себе та не соромитися звертатися по допомогу і до психотерапевта, і до психіатра, і до друзів – завжди варто шукати вихід.

Суспільство

Люксембург передає Україні партію позашляховиків HMMWV (ФОТО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Люксембург у межах нового пакета військової допомоги передає Україні партію позашляховиків HMMWV.

Про це повідомив міністр оборони країни Франсуа Бауш.

«Армія та Міністерство оборони Люксембургу підтримують Збройні сили України, надсилаючи додаткові високомобільні багатоцільові колісні транспортні засоби (HMMWV)», – йдеться в повідомленні.

Бауш додав, що його країна підтримуватиме Україну «стільки, скільки це буде потрібно». Також армія Люксембургу візьме участь у місії ЄС EUMAM Ukraine з навчання 15 000 українських воїнів.

Про HMMWV

HMMWV – американський армійський позашляховик підвищеної прохідності, що стоїть на озброєнні багатьох країн світу. Автомобіль володіє високою прохідністю, придатний до транспортування і десантування.

З часу прийняття на озброєння збройними силами США у 1980-х, на базі HMMWV створено різні модифікації: основний військовий автомобіль, легка вантажівка, автомобіль швидкої допомоги, мобільні РЛС та ЗРК, інженерні та броньовані машини тощо.

ЗСУ вперше познайомилися з HMMWV у 2001 році, коли США передали модифікацію М1097А2 (шасі з двомісною кабіною та відкритою платформою). А вже у 2015 український автопарк поповнися ще 230-ма такими авто. Пізніше Україна отримувала різні модифікації машин – броньовані М1116, медичні, M1025 зі складу РЛС AN/TPQ-36.

Раніше українські захисники отримали від фонду «Повернись живим» два мобільні комплекси для ремонту військової техніки HMMWV.

Також ми писали, що рятувальники Донеччини отримали сучасний пожежний автомобіль Volvo від благодійного фонду Озеленення України та Асоціації українців у Люксембурзі LUkraine.

Фото: twitter.com/Francois_Bausch.

Читати далі

Суспільство

Норвегія виділила майже $200 млн на закупівлю газу для України

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Норвегія виділила 2 млрд норвезьких крон (понад $195 млн) на закупівлю газу для України.

Про це повідомили на сайті норвезького уряду.

Зазначається, що представники Норвегії підписали відповідну угоду з Європейським банком реконструкції та розвитку (ЄБРР), через який і надсилатиметься фінансова допомога для закупівлі газу.

«Україна звернулася до Норвегії з проханням про підтримку закупівель природного газу цієї зими. Час є критичним, і ми дуже раді, що ЄБРР стане нашим партнером у здійсненні закупівель газу. Важливо спрямувати підтримку через створену міжнародно визнану організацію, яка забезпечить ефективне та прозоре використання фінансування», – йдеться у повідомленні уряду Норвегії.

Раніше ми повідомляли, що Норвегія передасть Україні 160 протитанкових ракет Hellfire, пускові установки та блоки наведення.

Крім того, Німеччина у співпраці з Данією та Норвегією надає Україні додатково 16 самохідних гаубиць Zuzana.

Фото: pixabay.com.

Читати далі

Суспільство

«Місто героїв». НБУ випустив пам’ятну медаль на честь незламного Херсона (ФОТО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Національний банк презентував першу пам’ятну медаль на честь незламних українських міст – «Херсон – місто героїв».

Про це повідомили на сайті НБУ.

«Ми всі повторювали і завжди вірили, що Херсон – це Україна, що він незабаром повернеться. Ці вісім місяців окупації були наповненні хоробрістю, подіями, які сповнювали Україну вірою в перемогу. Сьогодні саме в Херсоні ми представляємо пам’ятну медаль “Херсон – місто героїв”. На ній наші митці зобразили події, які тут відбувалися. Усі наші перемоги мають бути закарбовані», – зазначив голова НБУ Андрій Пишний.

Дизайн медалі, розроблений художницею Наталією Фандіковою, відтворює краєвиди довоєнного міста Херсона у сплетінні історичних подій весни 2022 року, коли містяни сміливо та самовіддано протестували проти окупантів.

Цією медаллю Національний банк України започатковує серію пам’ятних медалей, присвячених містам та їх мужнім жителям і захисникам, які проявили героїзм та стійкість під час відсічі збройній агресії рф проти України.

У серії також заплановано випуск медалей на честь Харкова, Маріуполя, міст Київщини та інших. Зокрема:

  • 21 листопада 2022 року – пам’ятна медаль «Харків – місто героїв». Із нейзильберу, категорія якості карбування ‒ «спеціальний анциркулейтед», тираж – до 100 000 шт. (у тому числі до 50 000 шт. – у 2022 році);
  • 25 листопада 2022 року – пам’ятна медаль «Маріуполь – місто героїв». Із нейзильберу, категорія якості карбування ‒ «спеціальний анциркулейтед», тираж  – до 100 000 шт. (у тому числі до 50 000 шт. – у 2022 році);
  • 05 грудня 2022 року – пам’ятна медаль «Київщина. Міста героїв: Буча, Гостомель, Ірпінь». Із нейзильберу, категорія якості карбування ‒ «спеціальний анциркулейтед», тираж – до 100 000 шт. (у тому числі до 50 000 шт. – у  2022 році).

Раніше Нацбанк випустив пам’ятну монету «Володимирський собор у місті Київ», що продовжила серію «Пам’ятки архітектури України».

Також нагадаємо, придбати ювілейні монети Національного банку України відтепер можна у відділеннях ПриватБанку.

Фото: shotam.info.

Читати далі