Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

З окупації – на Волинь. Як сімейна лікарка рятує сільську медицину в Піддубцях

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Сімейна лікарка Ксенія Волкова з Приморська, що в Запорізькій області, завжди була впевнена в тому, що великі зміни в суспільстві розпочинаються із себе. Саме тому після закінчення навчання вона повернулася додому, щоб показати, що і в невеликому місті можлива якісна медицина. Протягом восьми років Ксенія не тільки лікувала жителів Приморська, але й волонтерила.

Вперше побувавши в Луцьку у 2019 році, лікарка подумала, що добре було б колись пожити в цьому місті. Бажання несподівано здійснилося в 2022 році, коли Ксенія разом з батьками була змушена покинути Приморськ. Медикиня розповіла ШоТам про свій підхід до лікування клієнтів, життя в окупації та волонтерський масаж для родичів військових у Луцьку.

Гарна медицина може починатися з мене

Я стала лікаркою, тому що мені важливо бути корисною суспільству. А ще мені хотілося бути серед людей. Тож вісім років тому я закінчила Запорізький державний медичний університет і повернулася в рідний Приморськ. Це дуже гарне й компактне місто, таке зелене, ніби навколо всюди парк. Я хотіла показати, що гарна медицина може починатися з мене, і змінити підхід у лікуванні людей. До повномасштабного вторгнення я працювала в Приморському районному центрі первинної медико-санітарної допомоги.

Окрім роботи, я займалася і громадською діяльністю, зокрема реабілітацією людей з інвалідністю. Мені було важливо підтримати їх, тому що я й сама маю інвалідність. Коли у 2014 році почалася війна, я розуміла, що нашим військовим потрібна була допомога. Усі вісім років відправляла на фронт посилки з необхідними речами. А ще захисники зверталися до мене як до лікарки, наприклад, через пневмонію або гастрит. Я часто стикалася з тим, що ти лікуєш-лікуєш, а нічого не працює. Спочатку не розуміла, чому ж так, нібито все правильно роблю. А потім виявилося, що річ не тільки у фізіології – у них був посттравматичний синдром.

На війні існує тільки чорне й біле. А в цивільному житті не так, і потрібно було їм допомогти якось адаптуватися й жити далі. Тож ми з моєю знайомою організовували для військових після АТО психологічні тренінги. Взагалі у своїй діяльності я застосовую холістичний підхід – це коли ти насамперед бачиш людину в цілому, а не лікуєш якусь конкретну хворобу. Організм – це не тільки тіло, а ще й дух і душа. Не можна нормалізувати тіло, якщо на душі коти шкребуть.

Виїхали з Приморська на свій ризик

Коли почалася повномасштабна війна, Приморськ окупували майже одразу. Ми виходили на мітинги й висловлювали свою позицію. Однак коли в місті росіян стало більше, це вже робити було небезпечно: раптом почали зникати громадські активісти й патріоти. Я до останнього ходила на роботу. Окупанти декілька разів приходили до мене додому й говорили, що я «неправильно налаштована», маючи на увазі мої погляди. Наші військові, з якими я підтримувала зв’язок, сказали мені, щоб я збиралася й виїжджала, бо буде біда.

Ми з батьками поїхали до моєї тітки – збиралися пересидіти у неї два дні й повернутися додому. Коли хтось стукав у двері, думала, чи то за мною прийшли, чи це сусідка хоче попросити солі. Зв’язок зник, радіо просто шипіло. Ми не знали, чи буде організована евакуаційна колона. На щастя, у мене була заправлена машина, тож ми просто помолилися, сіли в авто й помчали.

Російські військові відправили нас тією дорогою, де йшли бої, ми об’їжджали міни, тож наш шлях був небезпечним. Пам’ятаю, як мама мені говорила перед блокпостами: «Тільки не дивися на них – у тебе по очах усе видно, просто сиди мовчки». Коли ми доїхали до Запоріжжя, на українському блокпості попросили показати наші документи. Ми почули рідну мову й заплакали.

Давнє бажання жити в Луцьку збулося в несподіваний спосіб

У мене в Луцьку живе знайома, яка запропонувала мені поїхати за кордон як кураторка для групи людей з інвалідністю. Я відмовилася, але запитала, чи можна приїхати до неї в Луцьк. Вона була тільки за. Я вперше їхала так далеко за кермом. Це було непросто, зокрема, і тому, що на дорогах не було вказівників, важко було зорієнтуватися. Нам пощастило знайти людину, яка вирушала із Запоріжжя на Захід України, і ми просто їхали за нею майже весь шлях. Так ми дісталися Тернополя, а звідти вже самостійно попрямували до Луцька.

Читайте також: Вишиванки з Херсона, які пройшли 33 російські блокпости. Як магазин «Українські подарунки» переїхав до Кривого Рогу

Уперше у цьому місті я побувала в 2019 році, коли приїжджала на конференцію. Мені сподобався Луцьк, я тоді ще подумала: «Було б добре колись тут пожити». Тепер розумію, що не треба було так говорити, тому що бажання можуть здійснюватися зовсім не так, як ти це уявляєш. Спочатку ми досить довго жили у моїх друзів. Думали, що ще трохи – і повернемося додому. Ми визначали собі дати: спочатку планували поїхати після травневих свят, потім – на татів день народження, далі – на день народження двоюрідної сестри в серпні. Стало зрозуміло, що все затягується, і ми орендували квартиру.

Була вражена підтримкою своїх колег

Я маю нині три роботи: у центрі здоров’я «Вел.Ю» в Луцьку, в амбулаторії в селі Піддубці, беру учать у благодійному проєкті, заснованому Академією сімейної медицини. У рамках цієї ініціативи ми з колегами їздимо по віддалених селах і надаємо медичну допомогу внутрішньо переміщеним особам і не тільки. Виявилося, що у Волинській області є такі села, до яких дуже складно дістатися, а тамтешнім жителям інколи потрібні медикаменти, які можна купити тільки в Луцьку. Тож ми консультуємо людей і безкоштовно надаємо їм ліки на 10 днів.

І у «Вел.Ю», і в Піддубцівській амбулаторії у мене прекрасні колективи, які дуже добре зустріли мене. У Піддубцях давно не було сімейного лікаря, який би приймав і дітей, тож там зраділи моїй появі. А у «Вел.Ю» я була вражена підтримкою своїх колег. Річ у тому, що я з тих людей, хто звик більше давати, ніж приймати. Ще з 2014 року я допомагала переселенцям, пропонувала їм пожити у себе, коли було потрібно. І раптом опинилася сама в такій ситуації. Людині, яка більше давала, дуже незвично щось брати самій.

Якось медсестра в медичному центрі сказала мені: «Заїдьте до мене додому – для вас є закрутки». Я подумала, що там одна-дві банки. Виявилося, що там для мене приготували пів хати закруток. Потім хтось із колег приніс светр, хтось – інші речі. Я розумію, що тут люди є різні, як і всюди. Але мені пощастило: траплялися тільки щирі, відкриті й такі, які знімуть із себе останню сорочку й віддадуть тобі.

Прикрасила свій кабінет, щоб дітям було цікаво й комфортно

Коли я вперше зайшла у свій кабінет у Піддубцівській амбулаторії, помітила, як там чисто й гарно, однак без затишку й комфорту. Коли до мене на прийом вперше прийшла дитина, я була непідготовлена – не було чим розважити й відвернути її увагу. Тож вирішила зробити так, як у мене було в кабінеті в Приморську: оздобити своє робоче місце, щоб воно стало привабливим для дітлахів.

Пригадую, коли після університету я почала працювати лікаркою, мені дуже хотілося показати, що підхід до клієнтів може бути інакшим, не таким, як зазвичай. Я сімейна лікарка, яка працює як з дорослими, так і з дітьми. З дорослими можна налагодити контакт і без яскравих картинок, а малюки, коли приходять до кабінету, роззираються навколо, часто губляться. Я ненавиджу, коли батьки говорять своїм дітям: «Зараз тьотя зробить боляче», адже лікар – це насамперед турбота й допомога. 

Як це донести до юних клієнтів? Це вдасться тільки в тому разі, якщо дитина потоваришує зі мною. А довіриться вона лише тоді, коли їй буде комфортно приходити в мій кабінет. На моєму робочому місці у Приморську обов’язково були різні наліпки та розмальовки. На Новий рік у нас стояла ялинка, ми з моєю медсестрою клали під неї подарунки, і діти їх брали за те, що зробили щеплення. Я на роботі проводжу більшу частину життя, тож і у своєму новому кабінеті я оздобила стіни візерунками, зробила так, щоб дітям на прийомі було цікаво.

Роблю масажі для родичів військових

У Приморську у мене завжди була купа справ, а тут приїхала – і нічого. Бачила, що всі щось роблять для перемоги, і мені теж потрібно було чимось зайнятися. Я не могла просто сидіти й чекати, коли наші військові переможуть. Тож я вирішила, що буду волонтерити як можу. Перша ідея – робити масаж мамам дітей з інвалідністю. Оскільки сама є людиною з інвалідністю і у мене є мама, я точно знаю, що мами таких дітей на себе взагалі не мають часу. Потім у мене виникла ініціатива робити масаж родичам військових: дружинам, донькам, сестрам. Я написала про це у фейсбуці, потім спрацювало сарафанне радіо.

Читайте також: Ліпимо вареники, аби грати у футбол. Як жіноча команда «Маріуполь» сама собі стає спонсором

Мені подобається жити в Луцьку. Якби мені хтось запропонував переїхати сюди, навіть за умови, що немає війни, я би погодилася залюбки. Це гарне місто з чудовими парками – особливо люблю парк імені Лесі Українки. Ну і куди ж без замку Любарта – це святе. Мені не дуже комфортно перебувати у великих містах, однак Луцьк – хоч і обласний центр, але компактний, усе поруч, немає метушні.

Не варто соромитися звертатися по допомогу

У житті буває всяке, але всі випробування можливо пройти. Як людині, яка все максимально планує, мені складно, що всі мої плани були зруйновані, мене вирвали з корінням. Однак я вірую у Бога, і мені віра допомогла пережити складнощі. Я знала, що все налагодиться, бо є щось вище за все, що обов’язково за нас помститься. Якби не віра, я би просто зійшла з розуму, тому що було дуже важко емоційно. А ще мені допомогло спілкування з друзями, які мають психологічну освіту. Час від часу наші розмови нагадували довгі сеанси, де ми по черзі витягували одне одного. 

Не можна говорити людям, які переживають важкий період: «Ти сильний, ти впораєшся». І що далі? Як впоратися – незрозуміло. Інколи й не потрібно нічого казати – слід просто бути поряд. І людина вже сама вирішить, чи розповісти щось, чи поплакати, чи помовчати. А ще в українців такий менталітет, що вони рідко звертаються до лікарів і запускають захворювання. Необхідно піклуватися про себе та не соромитися звертатися по допомогу і до психотерапевта, і до психіатра, і до друзів – завжди варто шукати вихід.

Суспільство

Як отримати психологічну допомогу в сімейного лікаря

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту журналістики рішень. Ми створили його для людей, які постраждали від мінно-вибухових травм.
Тут розповідаємо історії українців, які втратили кінцівки чи отримали інші тяжкі поранення, щоби люди з такими випадками знали — в їхній унікальній ситуації є вихід.

Ці історії можуть стати прикладом для держави та волонтерів, аби виробити системні рішення для людей, життя та тіло яких змінилося внаслідок війни.

Аби отримати психологічну допомогу, українці можуть звернутися до своїх сімейних лікарів, терапевтів або педіатрів. Так, згідно з інформацією МОЗ, станом на січень 2024 року з початку повномасштабної війни понад 70 000 медпрацівників пройшли навчання за програмою mhGAP (Mental Health Gap Action Programme) від Всесвітньої організації охорони здоров’я.

Разом з Програмою розвитку ООН в Україні (UNDP) ШоТам розповідає про те, як отримати психологічні послуги на первинній ланці. 

Як сімейні лікарі надають психологічну допомогу: приклад Ворзельської амбулаторії

В Україні 865 медзакладів уже надають психологічні послуги в межах проєкту МОЗ «Інтеграція послуги з охорони психічного здоров’я на первинній ланці медичного обслуговування». 

У Ворзельській амбулаторії на Київщині пацієнти та пацієнтки також мають можливість знайти психологічну підтримку в лікарів. Тут щодня приймають 2-3 людей, які звертаються зі скаргами на свій психологічний стан. Найчастіше це ті, що пережили окупацію російськими збройними силами чи постраждали від вибухонебезпечних предметів. 

Пацієнтка чекає на прийом у коридорі Ворзельської амбулаторії. Фото: ШоТам

«Пацієнти(-ки) звертаються не відразу з тим, що можуть сказати про погіршення сну, роздратованість. Вони можуть звертатися з різними ознаками порушення фізичного здоров’я», – розповідає сімейна лікарка Ворзельської амбулаторії Оксана Бруяка.

У медичному закладі сімейний лікар, терапевт чи педіатр може:

  • оцінити психічний стан пацієнта/-ки;
  • надати медичну та психологічну допомогу;
  • виписати ліки;
  • направити на додаткові лабораторні дослідження;
  • скласти план лікування;
  • надати психологічну підтримку членам родини пацієнта/-ки чи тим, хто доглядає за ним/нею;
  • навчити техніки самодопомоги.

Перевірити, чи ваш медичний заклад підписав з НСЗУ пакет «Супровід і лікування дорослих та дітей з психічними розладами на первинному рівні медичної допомоги» на ці послуги, можна за посиланням. 

Лікарі первинної ланки також можуть перенаправити пацієнтів до профільних спеціалістів – психологів чи лікарів-психіатрів.

Лікарі Ворзельської амбулаторії за роботою. Фото: ШоТам

«До Ворзеля приїжджають фахівці-психологи з міжнародної гуманітарної місії «Лікарі світу». Також у нас є лікар-психіатр – він працює в Бучанському консультативно-діагностичному центрі», – розповідає Оксана Бруяка.

Звернутися до сімейного лікаря можна навіть перебуваючи за кордоном

Звернутися до сімейних лікарів за психологічною підтримкою можна й онлайн у лікарнях, які надають послуги дистанційно. 

У Ворзельській амбулаторії є пацієнти(-ки), які мають підписані декларації, але територіально перебувають за кордоном. Такі пацієнти(-ки) отримують психологічну допомогу онлайн або їх перенаправляють до інших фахівців. 

Де ще можна отримати психологічну допомогу

Національна служба здоров’я України (НСЗУ) в липні 2023 року оприлюднила карту з усіма медзакладами, які надають психологічну та психіатричну допомогу безоплатно. Наразі можна звернутися до понад 12 тисяч лікарів по всій Україні.

Читайте також: Психологічна допомога: чому це важливо та як організувати в громаді

Матеріал створено в партнерстві з Програмою розвитку ООН (UNDP) в Україні та за підтримки Уряду Японії. Серія публікацій реалізується в межах проєкту «Сприяння безпеці людей в Україні шляхом реагування на багатовимірну кризу, спричинену війною». Думки, висловлені тут, належать авторам і не обов’язково відображають точку зору UNDP в Україні чи Уряду Японії.

Читати далі

Суспільство

Розробили інтерактивну мапу книжкової екосистеми України

Опубліковано

Український інститут книги запустив інтерактивну карту книжкової екосистеми України.

Про це повідомили на сайті інституту.

«Набуття звички читання як щоденної практики є вкрай важливим завданням державної політики України, адже це впливатиме не лише на формування читацької грамотності та якість здобуття освіти, а також на розвиток критичного мислення, самореалізацію українців та розвиток людського потенціалу загалом», — ідеться в повідомленні.

Зазначається, що інтерактивна мапа книжкової екосистеми України сприятиме популяризації читання та наблизить книгу до українського читача.

Інтерактивна мапа – це зручний і корисний інструмент, що містить багато інформації про місця та події, які потрібні читацькій аудиторії.

Читайте такожЯк українці рятували Луганську бібліотеку в евакуації

У першому шарі зібрана інформація про книгарні України. Найближчим часом на мапу додадуть шари з літературними музеями та книжковими фестивалями.

На сьогодні на карті відмічено 447 книжкових магазинів, а з самою картою можна ознайомитись за посиланням.

Нагадаємо, біженка з Київщини відкрила українську бібліотеку в Катовіце.

Також ми розповідали, що у Вінниці відкрили мобільну бібліотеку для неформального навчання молоді і дітей.

Фото: ubi.org.ua.

Читати далі

Суспільство

Uber передав Україні $1 млн на машини швидкої допомоги

Опубліковано

Компанія Uber передала один мільйон доларів на автомобілі екстреної медичної допомоги для України.

Про це в середу, 28 лютого, повідомило Міністерство охорони здоров’я.

«Неймовірні новини від United24: Uber передали Україні 1 000 000 $ на машини швидкої допомоги. Загалом Uber, а також водії та клієнти компанії з усього світу пожертвували вже понад 4 мільйони доларів США на автомобілі швидкої допомоги», — йдеться у повідомленні.

В United24 відзначили, що завдяки партнеру вже придбали та доставили 49 реанімобілів, які щодня рятують життя.

Читайте також: Як у громаді організувати тренінги з домедичної допомоги

Про Uber

Uber — американська компанія, що створила однойменний мобільний застосунок для пошуку, виклику та оплати таксі або приватних водіїв. Застосунок доступний у більш ніж 200 великих містах в 67 країнах світу. З 30 червня 2016 року сервіс Uber став доступним в Україні.

Про UNITED24

Ініціатива UNITED24 запрацювала 5 травня. Це платформа для збору коштів на допомогу Україні, що надає можливість зробити донейт в один клік із будь-якої країни. Усі кошти надходять на рахунки Національного банку України, закріплені за профільними міністерствами: Міністерством оборони України, Міністерством охорони здоров’я України, Міністерством інфраструктури України. Станом на 12 січня 2023 року через платформу вдалося зібрати понад 10 мільярдів гривень.

Нагадаємо, Україна отримала 10 «швидких» від уряду Кореї.

Раніше ми повідомляли, що Барбара Стрейзанд передала реанімобіль Вишгороду на Київщині.

Фото: МОЗ України.

Читати далі