Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Б’юті-індустрія? Я викувала сокиру для Залужного». Ковалька з Чернігівщини відновила справу чоловіка-військового і руйнує стереотипи

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Власна кузня у селі – це нині велика рідкість. Селу Брусилів, що на Чернігівщині, пощастило двічі: тут не лише діє кузня, а ще й працює майстриня-ковалька. Марія Кобець вперше власноруч розпалила горно та стала до наковадла, перебуваючи у декреті.

Планувала підтримувати справу чоловіка хоча б на мінімальному рівні, поки той у лавах ЗСУ. Але робота з розпеченим металом дуже захопила колишню музейну працівницю. Як ковалька-самоучка викувала сокиру для Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного та чому досі працює без рукавичок – ШоТам розповіла сама Марія.

Марія Кобець

ковалька у родинній кузні Kobets Forge

Ходила до кузні з маленьким сином у візочку

Я сама родом з Донецької області. На Чернігівщину, у Менську громаду, наша родина переїхала ще у 2008 році. Після закінчення школи я пішла навчатися на історика в Чернігівському національному педуніверситеті імені Т. Шевченка. Там ми з Андрієм і познайомилися. Він теж історик. Після одруження переїхали у село Брусилів, до його батьків.

Колись я не думала навіть, що мій чоловік стане ковалем. Не кажучи вже про мене. Але одно разу Андрій побував у кузні, загорівся цією темою. Це стало спочатку його хобі. Він купив маленьке горно, наковадло, працював удома після роботи. Мене це у той момент зовсім не зацікавило, просто пораділа, що у чоловіка з’явилась віддушина.

Всерйоз про окрему кузню Андрій заговорив у 2018. Так співпало, що я якраз пішла у декрет. Але ми вирішили ризикнути. У 2019-му винайняли занедбане приміщення, навели лад. Перевезли туди домашню «кузню», облаштували нове горно, купили пневмомолот, верстат. З моменту, коли у Андрія почали з-під молота та щипців з’являтися вироби за власним дизайном, я почала теж ходити до кузні – спостерігала за його роботою. Це справді дуже красиве дійство. Коли народився наш син Олег, я приходила до кузні уже з ним, колисала у візочку.

Марія Кобець разом із чоловіком Андрієм, який до служби у ЗСУ відкрив власну кузню. Фото з особистого архіву героїні.

Ми почали вести блог про нашу кузню, і я знімала відео для нього. Так через вічко камери телефона знову закохалась у свого чоловіка (ще більше) і, мабуть, і в саме ремесло. Саме завдяки тому, що я багато знімала, я бачила в деталях різні етапи, різні процеси. Ми почали пропонувати вироби Андрія на українських та закордонних маркетплейсах, пішли замовлення. Розробили лого для бренду Kobets Forge, готувалися його зареєструвати, але почалося вторгнення російських військ.

Наше село опинилося у гуманітарній блокаді

У перший день окупанти підійшли впритул до нашого села. Весь період боїв за Чернігівщину ми були в Брусилові, нікуди не виїжджали. Люди були налякані, але швидко згуртувалися. По суті у нас була облога, не окупація. Окупантська влада у нас в селі не була ні дня. Але була гуманітарна блокада: не було можливості завезти ні продукти, ні медикаменти. Адже наше село опинилося між двома зруйнованими мостами. Пізніше люди з різних сіл об’єдналися та почали човном притягувати передачі з неокупованих сіл. Але це було пізніше.

Брусилівчани вирішили пекти хліб, аби було для нашого села і для сусідніх теж. Пекарню облаштували на кухні місцевого кафе. Дріжджів не було, робили на заквасці, змішували кілька видів борошна, але врешті все вийшло і у нас був свій хліб. А коли обстріли пошкодили електромережу, облаштували вуличну піч. На кухні місили тісто, пекли на подвір’ї.

Коли росіяни дізналися про цю пекарню, приїхав БТР і спалив кафе дотла. Це була, до речі, не перша атака на пекарню. Стріляли і до того, але не впритул. Було таке, що обстріл почався якраз тоді, коли люди працювали на кухні, і діти там були. Врятувало те, що з приміщення був вихід у підвал і всі швидко спустились. Але за день окупанти повернулися. Будівля кафе була обшита деревом, загорілася дуже швидко, шансів загасити у нас не було. Добре, що ніхто не постраждав.

Найстрашніше було, коли над нами літали російські винищувачі. Вони летіли бомбити Чернігів. Той рев досі всі пам’ятають, особливо діти, під час кожної тривоги запитують, чи це не винищувачі летять до нас.

У мене був місяць до виходу з декрету і ключі від кузні

У червні 2022 року Андрія мобілізували до ЗСУ. Зараз він перебуває на службі в ОК «Північ». Наразі це все, що я можу розповісти. Що для мене значить те, що він там? Що наша Перемога буде швидше. Я знаю його, знаю його побратимів. Це такі хлопці, що інакше бути не може. Не забуваймо, що він у мене історик. Тож його побратими мають постійну мотиваційну підзарядку: розповіді про цю боротьбу, яка насправді триває століттями, про її героїв, її ціну. Це дає чітке розуміння, що не перемогти не можна.

Я теж не мала права опустити руки. У нас син, садиба, кузня. Спочатку я навчилася водити авто, потім – косити у дворі. Бачити зачинені двері кузні, темні вікна було дико. У мене якраз у той час закінчувалася декретна відпустка і постало питання: повертатися до музею на свою основну роботу чи спробувати продовжити справу чоловіка, втримати розпочате ним.

До декрету я працювала молодшим науковим співробітником в Чернігівському обласному історичному музеї. Ми проводили екскурсії, це була дуже цікава частинка мого життя, я дуже любила цю роботу. Але відчувала, що маю врятувати розпочате Андрієм. У мене був місяць часу до виходу з декрету і ключі від кузні.

Добре пам’ятаю, як вперше розтопила горно і спробувала кувати. Показувала свої «перші млинці» чоловікові по відеозв’язку, він коментував, давав поради. Молот перший місяць взагалі не вмикала – боялася його, все кувала тільки вручну. А потім уже призвичаїлась. До болгарки придивлялась два тижні. Передивилась мільйон відео на ютубі, як на ній працювати. Все ж це обладнання травмонебезпечне, був страх. Але як кажуть: очі бояться, руки роблять.

Наприкінці декрету перед Марією постав вибір: повернутися до роботи в музеї чи продовжити справу чоловіка, якого мобілізували до ЗСУ. Фото: ШоТам.

Прикро, що жіночий бізнес досі асоціюється лише з б’юті-сферою

Найважче було фізично. Тому що бити молотком навіть по розпеченому металу – це важко. Це як спорт такий, фітнес із молотом та при високих температурах.

Не здатися на старті (а такі думки були) мене мотивувала підтримка чоловіка. Це справа його життя, він дуже горить цим. Я просто не хочу, щоб за час його служби воно все згасло, занепало. Ми починали з нуля. У нас нічого не було – ні обладнання, ні умінь. І в цей час моє бажання було просто підтримати це все, аби залишилися хоч якісь клієнти. Але вже рік пройшов і я розумію, що можна не тільки тримати це все на плаву, а й розвиватися далі.

Читайте також: «Ми готуємо покоління, яке змінить країну». Захисниця з Хмельниччини відкрила військово-патріотичний клуб для молоді. Як це працює

Я ще коли не відкрила ФОП, трошки передивлялася різні гранти. І трапилося інформація про програму підтримки жіночих бізнесів: манікюрного, перукарського, усякі там вії, брови… Думаю: «А як же жінки-ковалі?». Наче у нас уже і немає такого поділу на чоловічі/жіночі сфери, а от жіночий бізнес досі асоціюється з б’юті. Прикро.

Ковалівна без рукавичок

Коваль – дуже гарно звучить. А от фемінітиви уже не так, мені здається. Ковалька, ковальчиня… Мені сподобалося, як мій колишній шеф із історичного музею мене називає: ковалівна. Так воно мені тепло звучить. Хоч ковалівною зазвичай називали доньку коваля, а я дружина та ще і сама працюю вже, але мені ця версія так припала до душі.

Здебільшого я працюю без рукавичок. Коли займаюсь зварюванням, то надягаю, звісно, рукавиці-краги. А от інші етапи – голіруч. Тому що я не можу знайти рукавичок на свою руку. Шукала у місті – є, починаючи з 10-го розміру, а мені треба 7-ий.Треба не звичайні робочі рукавички, а міцна шкіра або замша. У великих ти не відчуваєш ні щипців, ні деталей. Надягніть взуття на кілька розмірів більше – вам зручно буде йти? Я думаю, що ні. Так само і з рукавичками в роботі.

У кузні Марії доводиться більшість часу працювати без рукавичок: настільки маленьких розмірів немає в жодній крамниці. Фото: ШоТам.

Спочатку я лише повторювала роботи чоловіка, а буквально цього місяця уже і доповнила асортимент нашої кузні власними розробками: це, наприклад, ложка-пір’їнка зі столової нержавіючої сталі, кільця для серветок, заколки для волосся.

Чоловік у мене такий мудрий, що він мене завжди підтримує, завжди підхвалює, навіть якщо у мене щось не виходить. Радить мені, як зробити краще. Знаю, що і його побратими слідкують за моїми сторінками у соцмережах, тож стараюся, як на конкурсі.

Разом з односельчанами виготовили 1000 скоб для бліндажів

Коли зводять бліндажі, потрібні спеціальні будівельні скоби. Ми зробили більше тисячі штук. Робила я не сама, тому що це нереально швидко виготовити, допомагали хлопці з нашого села. Я написала на Фейсбуці оголошення, що потрібна арматура. З різних сіл громади люди передавали. Але цього було мало, вистачило десь на 50 скоб всього. На решту збирали усією громадою. Тобто це така була спільна, колективна робота для захисту наших захисників.

За підтримки односельчан Марія виготовила тисячу будівельних скоб, які наші захисники використовують під час облаштування бліндажів. Фото з особистого архіву героїні.

Для підрозділу чоловіка потрібна була біла сітка. Якраз був «блеаут». Світло є по 2-3 години, в цей час я працювала у кузні, а потім уже – з ліхтариком плести сітку. Син подавав мені ці шматочки білої тканини, а я нав’язувала на основу. Рамки спеціальної не було, натягла просто на стінці у вітальні. 

Також роблю для військових триноги-трансформери – дуже актуальні для польових кухонь. Роблю так, щоб можна було і під великий казан, і під маленький використовувати.

Сокира для Залужного

Одного разу зателефонували знайомі військові: треба зробити на певну дату сокиру. Сокира – це складна робота, я зазвичай не беру такі замовлення, але ж це друзі. Зробила. Приїхали забирати, кажуть: «Це знаєш для кого ти сокиру викувала? Для генерала Залужного!». Ну я скептично це сприйняла, подумала, що жартують хлопці. А потім, у липні, надсилають мені фото: Головнокомандувач ЗСУ з моєю сокирою в руках! У мене був шок. Звісно, я пишаюся, що мій виріб потрапив до такої, уже без перебільшення, історичної постаті.

Тепер мене часто питають, чи можна замовити сокиру «як у Залужного». Але я відмовляюся. Деякі речі мають таки лишатися без повторів. От зараз роблю шаблю, теж на замовлення військових. Вона з нержавійки. Бронзова гарда, накладки будуть з мореного дуба. І закладки теж будуть бронзові. Буде кумедно, якщо вона теж поїде до Залужного.

Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний із сокирою від Марії Кобець. Світлина з архівів героїні.

Ще із цікавих замовлень можу виділити поштову скриньку. Працювали над нею разом з чоловіком. Наш підписник з Донеччини замовив собі поштову скриньку з оздобою у стилі «Гри престолів»: там і вовк, і дракон, і сувій пергаменту. Я розробляла ескіз, макет, а чоловік кував та варив. Це було ще до початку повномасштабного вторгнення. 

Так от, коли все почалося, ми списувалися з цим замовником, бо дізналися, що його населений пункт потрапив під окупацію, хвилювались. На щастя, йому і його родині вдалося вибратися і вони нині в безпеці. Цей чоловік мені каже: «Знаєте, ми ж перед від’їздом вашу скриньку зняли та закопали, аби вона нас дочекалася». Це так зворушливо для мене. Я обожнюю наших людей: наскільки вони цінують все, бережуть: те, що мають самі, працю інших, цінують творчість, красу. 

Довелося робити експертизу, що це не зброя

Місцеві приходять, приносять то сокиру підточити, то ланцюги на бензо- чи електропили, то ножі, то сапки – кузня у селі не буває без діла. Але цього замало, аби платити оренду, закуповувати матеріали, обладнання.

Свої вироби продаю в інтернеті. Два головних майданчики – це Etsy для закордону та Crafta для України. Також є замовлення із соцмереж, найбільше у мене переглядів та клієнтів у TikTok. За кордон найчастіше замовляють у США. Найпопулярніші замовлення – всілякі штуки для косплею, наприклад, мечі з гри World of Warcraft. Також замовляють набори та приладдя для барбекю. І косплей, і барбекю-вечірки американці дуже люблять. У Німеччину їдуть кочерги для камінів.

Вироби Марії Кобець купують не лише в Україні, а й за кордоном. Особливою популярністю користуються елементи косплею. Фото: ШоТам.

Було таке, що митники завернули нам посилку із ножами кунай. Це такі японські традиційні ножі, маленького розміру, часто можна побачити, як їх метають у фільмах чи аніме. Так от, виконали ми таке замовлення (це ще Андрій вдома був). Ці ножі теж були для косплею, тобто не заточені, звісно ж. Але на митниці посилку не пропустили і довелося робити спеціальну експертизу, що це не холодна зброя. Зате тепер ми маємо сертифікат, який підтверджує, що виріб за всіма параметрами не відноситься до холодної зброї. Я роблю ксерокопію і вкладаю до посилки з цими ножами. Вони теж дуже популярні зараз завдяки аніме. 

Хочу найняти людей, приймати туристів

До повномасштабного вторгнення у нас з Андрієм був бізнес-план, стратегія розвитку. Ми постійно розвивалися. Спочатку молот купили, потім гріндер, зварювальний апарат, плазму. Почали проводити маленькі майстер-класи для дітей друзів та знайомих. І були вже запити від чернігівських екскурсоводів, аби привозити до нас туристів. Війна всі ці плани змішала, але я від них не відмовилась. І планую проводити екскурсії, майстер-класи, популяризувати це ремесло. В Україні не так багато кузень є, куди можна прийти і поспостерігати за роботою майстрів, повчитися.

Читайте також: «Я довела, що жінки здатні на все». Як ветеранка з Богуслава відкрила благодійний фонд на честь загиблого сина та допомагає побратимам

Я хочу почати працювати у техніці плазменної різки. Хочу взятися за домашній декор: полички, ковані меблі, розширити наш асортимент. Для цього треба докупити обладнання: компресор, піскоструй. Це дуже пришвидшить виробництво. Тоді зможу найняти працівників, напрацювати певний склад готових виробів, аби швидше можна було відправляти. Також потрібен пристрій для індукційного нагріву металу, адже зараз я працюю на вугіллі, а його зараз не завжди можна швидко дістати. Тому треба мати альтернативу. А ще індукційний горн дає змогу чітко контролювати температуру, а так працюю «на око».

Тож ціль масштабуватися є, зараз я працюю над тим, аби заробити гроші на все це обладнання. А взагалі сподіваюсь, розвину бізнес так, що коли Андрій повернеться додому, то буде вже директором кузні з багатьма працівниками! А я запущу свою окрему лінійку жіночих прикрас: заколки, броші в етнічному стилі.

Публікація підготовлена за підтримки Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні. Фонд Фрідріха Науманна за Свободу – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи слова та гідності людини в усіх сферах суспільства.

Суспільство

Не шиють і не тчуть, а виготовляють за допомогою пістолета. Як у Черкасах створюють нетипові крафтові килими

Опубліковано

Що поєднує між собою крафтові килими і тафтинговий пістолет? Те, що перше можна створити за допомогою другого. Уявлення про килими та їхнє призначення змінює подружжя Сергія та Ельвіри Таморків з Черкас, які понад рік розвивають власну справу.

«Я думав, що килими це щось з типовими візерунками, що має лежати на підлозі або висіти на стіні. А потім зрозумів, що їх можна робити будь-якої форми та навіть у вигляді героїв фільмів чи мультфільмів», – ділиться Сергій.

Про килими у вигляді персонажів з Гаррі Поттера та підтримку державного гранту для ШоТам розповів засновник сімейного бізнесу RootsRugs Сергій Таморка. 

Перший килим – для друга

Сімейному бізнесу Сергій та Ельвіри Таморків більше року. Перший килим вони створили в грудні 2022 року та опублікували його фото в соціальних мережах. Це був двометровий крафтовий килим в етностилі з українськими та марокканськими мотивами, який подружжя зробило на замовлення свого друга.

Раніше Сергій з дружиною жили у Києві та працювали в сфері торгівлі одягом – мали власний магазин.  За освітою Ельвіра – біотехнолог, а Сергій технік сільського та лісового господарства. Освіта обох зовсім не пов’язана з творчістю, але саме вона є невід’ємною частиною життя цієї сім’ї. 

Подружжя Таморків, яке створює крафтові килими

Сергій та Ельвіра Таморки. Фото надав Сергій

Про створення килимів неординарним способом Сергій дізнався в 2019 році і хотів спробувати. Побачив кілька відео в американському YouTube та світлини на іноземних сайтах.

Незвичайний крафтовий килим

3D-килим, який створило подружжя. Фото надав Сергій Тиморка

Крафтові килими не лише на стіну та підлогу?

Сергій каже, що раніше мав доволі консервативну думку про килим: «Я думав, що килими – це щось з типовими візурунками, що має лежати на підлозі або висіти на стіні. А потім зрозумів, що їх можна робити будь-якої форми та навіть у вигляді героїв фільмів чи мультфільмів».

Яскравий килим, який свторило подружжя

Замовлення у вигляді мультиплікаційного героя. Фото надав Сергій Тиморка

Після початку повномасштабної війни ситуація з сімейним магазином одягу була доволі складною, в перші тижні весни розпродали весь наявний товар і вирішили припинити роботу. 

В Черкаси хотіли переїхати давно, бо звідти родом Ельвіра і місто завжди здавалося парі більш комфортним для життя. Сергій каже, що в Києві багато часу витрачав на логістику, дорогу, особливо в питаннях бізнесу. Після переїзду Сергій з Ельвірою думали, чим можуть займатися далі і чоловік згадав про виготовлення килимів.

Сергій розповідає, що процес створення килима починається з малюнка, який переноситься на раму. Малюнок може бути створений заздалегідь або намальований від руки, який потім треба за допомогою проектора перенести на полотно, яке перед тим натягують на раму. Далі відбувається процес вишивки, але не руками, а за допомогою пістолета, який протикає полотно. Чоловік наголошує, що це не машинна вишивка, килими створюються саме за допомогою пістолета.

Тафтинговий пістолет – постійний помічник в роботі тафтинговий пістолет, за допомогою якого подружжя створює вироби петельною технікою. Також можна використовувати великі пневматичні пістолети, аби створювати 3D-килими з довгим ворсом.

Процес створення крафтового килиму

Сергій Таморка створює килим за допомогою тафтингового пістолета. Фото: Суспільне Черкаси

Відразу вийшли на експорт

Спочатку Таморки придумували лише власні малюнки, адже експериментували та використовували різні мотиви вишивки. А далі клієнти почали робити замовлення за вже готовим малюнком. 

Більше 80% клієнтів замовляють крафтові килими у США, а інші – з Європи та України в тому числі. «Тафтиногові килими – це нова ніша в бізнесі, яка тільки зароджується в Україні, проте виробників уже є достатньо. Є виробники, які створюють килими саме для українських споживачів, ми ж вирішили відразу орієнтуватися на експорт», – каже Сергій.

Станом на сьогодні Таморки створили приблизно 200 килимів. Пошити килим можна і за кілька годин, але його створення не обмежується виключно шиттям. Тому в середньому на килим пара витрачає до двох-трьох робочих днів.

Синій килим створений Таморками

Об’ємний килим, який створили Таморки. Фото надав Сергій 

Корінь Мандрагори та етнічні мотиви

Сергій каже, що серед виробів має багато фаворитів, які, переважно, пов’язані з якимись персонажами. Наприклад, корінь Мандрагори з листками як у фільмі про Гаррі Поттера – одна частина килимка, а інша – горщик, за який корінь ховається. Це тип розсуваного килимка. В дитинстві Сергій дуже любив «Завойовник Зім», де був персонаж Гір, що перевдягався в зеленого собаку. Цього героя часто замовляли з-за кордону.

Килим, який створило подружжя

Розсувний килим з коренем мандрагори в горщику. Фото надав Сергій Таморка

«Найцікавіше для нас – робити щось унікальне, що потребує поєднання кількох технік. Ми хочемо створити найбільш унікальний килим в світі», розповідає Сергій Таморка.

Запитів від іноземних клієнтів дуже багато. Часто люди надсилають власні фото або просять створити якогось персонажа. Від клієнтів з України замовлень значно менше, але Сергій ділиться, що всі вони теж дуже різноманітні. Клієнти замовляли традиційний великий етнічний килим, а ще персонажів з аніме чи героїв мемів. 

Грантова підтримка для розвитку бізнесу

Розвивати власний бізнес Таморкам допоміг державний грант «Власна справа». Сергій ділиться, що подав заявку через «Дію» за кілька хвилин. І радить всім, хто хотів би спробувати податись на грантову підтримку, обов’язково подумати про свій бізнес-план – що хочете робити, як саме і кому це може бути потрібно. А ще важливо вміти планувати свій бізнес на тривалий час, хоча б на кілька років.

Таморкам грантові кошти допомогли збільшити об’єми сировини, кількість унікальних моделей, які створили самі та наповнили ними сайт, аби клієнти мали більший вибір. А ще орендувати приміщення, адже до того створювали килими вдома, де вже не поміщалися зі своїми рамами. 

Крафтові килими закордон продають за допомогою всесвітнього маркетплейсу крафтових товарів Etsy. Сергій та Ельвіра зараз взяли на роботу людину, яка адмініструватиме їхній магазин на цьому сайті, а вони витрачатимуть більше часу на саме створення килимів та своєї власної крафтової історії.

«Складно зберігати рівень якості при масштабуванні, тому ми хочемо залишатися на такому рівні своєї крафтовості. Ми прагнемо росту, але не плануємо створювати цех, де працюватимуть п’ятдесят людей, що робитимуть наші килими у великих об’ємах. Ми зосереджені на меншій кількості, але більшій якості», розповідає Сергій.

Килими на експорт, гроші – в Україну 

Для подружжя Таморків створення власних крафтових килимів – це можливість для творчості та прояву власної фантазії. «Ми хочемо приносити у цей світ щось цікаве, робити щось своє, продавати це закордоном, але залучати кошти сюди, в Україну», каже Сергій.

Чоловік переконує, що їхні кими відрізняються від магазинних тим, що їх не можна знайти на полицях магазинів. Він каже, що це унікальні роботи, які прив’язані до конкретних людей, залежно від їхніх запитів. А ще часто клієнти замовляють тафтингові килими як подарунок для своїх близьких.

Про плани на майбутнє Сергій відповідає впевнено та водночас з надією: «Ми плануємо покращувати свою майстерність, виготовляти більше цікавих килимів гарної якості, оновити свої інструменти та майстерню, покращувати сервіс та надання клієнтських послуг, створювати робочі місця. І найголовніше – знайти свій унікальний килим. А ще мріємо перемогти ворога у війні, аби відновили авіасполучення і доставка в США займала кілька днів».

Читати далі

Суспільство

Як дозвілля допомагає людям після травм повертатися до звичного життя

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту журналістики рішень. Ми створили його для людей, які постраждали від мінно-вибухових травм.
Тут розповідаємо історії українців, які втратили кінцівки чи отримали інші тяжкі поранення, щоби люди з такими випадками знали — в їхній унікальній ситуації є вихід.

Ці історії можуть стати прикладом для держави та волонтерів, аби виробити системні рішення для людей, життя та тіло яких змінилося внаслідок війни.

Яким є шлях до відновлення після травм, отриманих внаслідок війни? Окрім медичної допомоги, реабілітації та психологічної допомоги важливо забезпечити умови, щоб люди мали доступ на рівні з іншими мешканцями громади до спортивних, культурних закладів та заходів. Регулярні фізичні заняття допомагають в реабілітації, а дозвілля допомагає повернутися до життя як до травми. 

Дозвілля повертає до звичного життя

Станом на кінець 2023 року в Україні проживають приблизно 3 млн людей з інвалідністю, як зазначало Мінсоцполітики. 

Лікування, реабілітація та психологічна підтримка необхідні для відновлення постраждалих від вибухонебезпечних предметів. Та не менш важливим є повернення чи наближення його до того ритму життя, яке було до травми. Це можна зробити, забезпечивши доступ на рівні з усіма до дозвілля.

Фізичні вправи допомогли відновитися

Сергій Прищепа серйозно постраждав унаслідок вибуху касетних снарядів, коли їхав з родиною в авто на Київщині в березні 2022 року. Його дружина закрила своїм тілом 9-річного сина й загинула, а хлопчик отримав психологічну травму. 

Сергій отримав переломи руки та щелепи, а також опікові й уламкові травми. Йому вчасно надали першу медичну допомогу, а потім зробили низку операцій.

Сергій Прищепа показує автівку, яка постраждала внаслідок касетних снарядів. Фото: ШоТам

«До звичного ритму життя я повернувся не одразу, – згадує Сергій. – У мене був абонемент у спортзал, куплений у січні до початку повномасштабної війни, і тільки восени 2022 року я знову спробував фізичні вправи в спортзалі».

Чоловік каже, що регулярні фізичні заняття по півтори години на день відволікають психологічно, а також допомагають фізично. Спочатку його ноги згиналися не повністю – бракувало сил і мʼязової маси. Тепер чоловік повернувся до того рівня підготовки, який мав до поранення. 

Наблизитися до життя, яке в Сергія було до поранення, він зміг влітку 2023 року, адже у квітні йому ще робили операції на щелепі. 

«Звісно, у звʼязку з тим, що в країні війна, дозвілля змінилося. Ми з сином їздимо на дачу, відпочиваємо, я працюю. Якщо в Києві залишаємося, то, наприклад, йдемо в кіно. Нещодавно були на ВДНГ – каталися на ковзанах», – розповів Сергій.

Сергій Прищепа повернувся до того рівня фізичної підготовки, який мав до поранення. Фото: ШоТам

Країна стає доступнішою

Заступниця керівника ГО «Доступно.UA» Наталка Пархитько каже, що за останні роки інфраструктура в Україні стала більш доступною для людей з інвалідністю. 

«Не потрібно придумувати щось нове окремо для людей з інвалідністю. Головна задача – це зробити доступнішими якомога більше послуг, інфраструктуру та інформацію», – наголошує експертка.

Також важливим є сприйняття людей з інвалідністю, тому що досі існує бар’єр у спілкуванні. Так людей, які отримали інвалідність, жаліють або навпаки – героїзують, і це може бути неприємним досвідом. Якраз через небажання чути такі слова люди часом і вирішують побути вдома замість корисного дозвілля – подорожей, відвідування кінотеатрів тощо.

«Приміром, у Києві є доступні локації [для людей з інвалідністю]. Це, наприклад, кінотеатри в торгово-розважальних центрах. Так, можливо, вони й не ідеальні, але все ж надають можливість брати активну участь у соціальному житті Києва», – каже Наталка Пархитько.

У закладах усе частіше зʼявляються вбиральні, адаптовані під потреби людей з інвалідністю – вони зручні та мають широкі проходи. Також іноді зустрічаються знижені касові зони, щоб людям на кріслі колісному було комфортніше купити все необхідне.

Бізнесу у сфері дозвілля варто ставати свідомішим

Проєктна менеджерка групи проєктів з інклюзії та реабілітації UNDP Олена Іванова закликає бізнес, що пов’язаний з дозвіллям, ставати соціально свідомим – більш доступним для людей з інвалідністю. Дбати про фізичну доступність закладу, пристосовані вбиральні. Це стосується всіх видовищних закладів та закладів харчування, фітнес-клубів.

Для людей, які втратили слух, робити дублювання жестовою мовою та титрування, а для тих, хто втратив зір – аудіодескрипцію фільмів та спектаклів, спортивних змагань. Для дітей – інклюзивні парки розваг і майданчики, мистецькі школи та спортивні гуртки.

Читайте також: Інклюзивні парки для дітей в Україні: як працюють та як створити у своїй громаді

Від цього заклади лише виграють, адже люди будуть приходити й витрачати там гроші. А для самих постраждалих це можливість почуватися на рівні з іншими й мати дозвілля, яке допомагає відновлюватися фізично та психологічно.

Матеріал створено в партнерстві з ПРООН в Україні за фінансової підтримки Уряду Японії. Серію публікацій реалізують в межах проєкту «Сприяння безпеці людей в Україні шляхом реагування на багатовимірну кризу, спричинену війною».

Читати далі

Суспільство

Штучний інтелект допомагатиме розміновувати Україну — Мінекономіки

Опубліковано

Міністерство економіки підписало угоду про партнерство з американською компанією Palantir Technologies, яка використовуватиме штучний інтелект для допомоги в розмінуванні України.

Про це йдеться у повідомленні міністерства.

Зазначається, що гуманітарне розмінування — це нульовий етап відновлення України. Наразі потенційно забрудненими є 156 000 квадратних кілометрів землі, в зоні ризику перебуває понад 6 мільйонів українців.

«Саме тому прискорення гуманітарного розмінування, зокрема завдяки співпраці з такими технологічними компаніями як Palantir — це можливість зберегти життя людей та швидше розпочати відбудову України», — зазначила міністерка Юлія Свириденко під час підписання документа в Лондоні.

Угода містить конкретні положення щодо співпраці за такими напрямками:

  • оцифрування операцій гуманітарного розмінування, автоматизація процесів, передбачених Національною стратегією протимінної діяльності на період до 2033 року;
  • розширення цифрових можливостей для координації вивільнення та оцінки земель, визначення пріоритетів регіонів та управління ризиками в протимінній діяльності;
  • використання асистента на базі платформи штучного інтелекту Palantir (AIP) для прийняття рішень у протимінній діяльності.

Платформа працюватиме з великими базами даних, сформованих дотичними до виконання заходів протимінної діяльності структурами, починаючи від органів місцевого самоврядування, регіональної влади, міністерств та відомств і завершуючи операторами протимінної діяльності.

Читайте також«Наша місія – зробити українське поле безпечним». У стартапі Efarm.pro винайшли трактор-розміновувач на автопілоті. Як він працює

Передбачається, що бази міститимуть як сталу інформацію, наприклад, оцінку економічної ефективності сільгоспземель, близькість забруднених територій до комунікацій тощо, так і оперативну, яка буде регулярно оновлюватися. Йдеться, зокрема, про дані обстеження територій ДСНС, ДССТ, неурядовими операторами, кількість та стан техніки, наявність піротехнічних підрозділів  на конкретних напрямках і т.ін.

Як працюватиме платформа

Завдяки можливостям Palantir AIP, платформа аналізуватиме інформацію та надаватиме рекомендації щодо оптимізації процесів. Наприклад, зможе порадити, враховуючи всі дані, як найефективніше провести очищення конкретної території – за допомогою нових методів розмінування, таких, як дрони, чи з застосуванням традиційних методів. Кінцевою ж метою вбачається розмінувати території швидше та за менших витрат.

Раніше ми повідомляли, що у Мінекономіки планують, що штучний інтелект допоможе в гуманітарному розмінуванні території України. Відомство уже сформувало цілісну стратегію інформаційного менеджменту гуманітарного розмінування, що базується на data-орієнтовному підході.

Фото: Мінекономіки України.

Читати далі
Продовжити в браузері
Щоб встановити натисни Додати на Початковий екран
Додати на Початковий екран
Встановити
Встановлення майже не використовує пам’ять і забезпечує швидкий спосіб доступу до цієї програми.
Встановити
Update Contents
ШоТам Ми хотіли б показувати вам сповіщення про останні новини та оновлення
Відхилити
Дозволити сповіщення