Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Б’юті-індустрія? Я викувала сокиру для Залужного». Ковалька з Чернігівщини відновила справу чоловіка-військового і руйнує стереотипи

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Власна кузня у селі – це нині велика рідкість. Селу Брусилів, що на Чернігівщині, пощастило двічі: тут не лише діє кузня, а ще й працює майстриня-ковалька. Марія Кобець вперше власноруч розпалила горно та стала до наковадла, перебуваючи у декреті.

Планувала підтримувати справу чоловіка хоча б на мінімальному рівні, поки той у лавах ЗСУ. Але робота з розпеченим металом дуже захопила колишню музейну працівницю. Як ковалька-самоучка викувала сокиру для Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного та чому досі працює без рукавичок – ШоТам розповіла сама Марія.

Марія Кобець

ковалька у родинній кузні Kobets Forge

Ходила до кузні з маленьким сином у візочку

Я сама родом з Донецької області. На Чернігівщину, у Менську громаду, наша родина переїхала ще у 2008 році. Після закінчення школи я пішла навчатися на історика в Чернігівському національному педуніверситеті імені Т. Шевченка. Там ми з Андрієм і познайомилися. Він теж історик. Після одруження переїхали у село Брусилів, до його батьків.

Колись я не думала навіть, що мій чоловік стане ковалем. Не кажучи вже про мене. Але одно разу Андрій побував у кузні, загорівся цією темою. Це стало спочатку його хобі. Він купив маленьке горно, наковадло, працював удома після роботи. Мене це у той момент зовсім не зацікавило, просто пораділа, що у чоловіка з’явилась віддушина.

Всерйоз про окрему кузню Андрій заговорив у 2018. Так співпало, що я якраз пішла у декрет. Але ми вирішили ризикнути. У 2019-му винайняли занедбане приміщення, навели лад. Перевезли туди домашню «кузню», облаштували нове горно, купили пневмомолот, верстат. З моменту, коли у Андрія почали з-під молота та щипців з’являтися вироби за власним дизайном, я почала теж ходити до кузні – спостерігала за його роботою. Це справді дуже красиве дійство. Коли народився наш син Олег, я приходила до кузні уже з ним, колисала у візочку.

Марія Кобець разом із чоловіком Андрієм, який до служби у ЗСУ відкрив власну кузню. Фото з особистого архіву героїні.

Ми почали вести блог про нашу кузню, і я знімала відео для нього. Так через вічко камери телефона знову закохалась у свого чоловіка (ще більше) і, мабуть, і в саме ремесло. Саме завдяки тому, що я багато знімала, я бачила в деталях різні етапи, різні процеси. Ми почали пропонувати вироби Андрія на українських та закордонних маркетплейсах, пішли замовлення. Розробили лого для бренду Kobets Forge, готувалися його зареєструвати, але почалося вторгнення російських військ.

Наше село опинилося у гуманітарній блокаді

У перший день окупанти підійшли впритул до нашого села. Весь період боїв за Чернігівщину ми були в Брусилові, нікуди не виїжджали. Люди були налякані, але швидко згуртувалися. По суті у нас була облога, не окупація. Окупантська влада у нас в селі не була ні дня. Але була гуманітарна блокада: не було можливості завезти ні продукти, ні медикаменти. Адже наше село опинилося між двома зруйнованими мостами. Пізніше люди з різних сіл об’єдналися та почали човном притягувати передачі з неокупованих сіл. Але це було пізніше.

Брусилівчани вирішили пекти хліб, аби було для нашого села і для сусідніх теж. Пекарню облаштували на кухні місцевого кафе. Дріжджів не було, робили на заквасці, змішували кілька видів борошна, але врешті все вийшло і у нас був свій хліб. А коли обстріли пошкодили електромережу, облаштували вуличну піч. На кухні місили тісто, пекли на подвір’ї.

Коли росіяни дізналися про цю пекарню, приїхав БТР і спалив кафе дотла. Це була, до речі, не перша атака на пекарню. Стріляли і до того, але не впритул. Було таке, що обстріл почався якраз тоді, коли люди працювали на кухні, і діти там були. Врятувало те, що з приміщення був вихід у підвал і всі швидко спустились. Але за день окупанти повернулися. Будівля кафе була обшита деревом, загорілася дуже швидко, шансів загасити у нас не було. Добре, що ніхто не постраждав.

Найстрашніше було, коли над нами літали російські винищувачі. Вони летіли бомбити Чернігів. Той рев досі всі пам’ятають, особливо діти, під час кожної тривоги запитують, чи це не винищувачі летять до нас.

У мене був місяць до виходу з декрету і ключі від кузні

У червні 2022 року Андрія мобілізували до ЗСУ. Зараз він перебуває на службі в ОК «Північ». Наразі це все, що я можу розповісти. Що для мене значить те, що він там? Що наша Перемога буде швидше. Я знаю його, знаю його побратимів. Це такі хлопці, що інакше бути не може. Не забуваймо, що він у мене історик. Тож його побратими мають постійну мотиваційну підзарядку: розповіді про цю боротьбу, яка насправді триває століттями, про її героїв, її ціну. Це дає чітке розуміння, що не перемогти не можна.

Я теж не мала права опустити руки. У нас син, садиба, кузня. Спочатку я навчилася водити авто, потім – косити у дворі. Бачити зачинені двері кузні, темні вікна було дико. У мене якраз у той час закінчувалася декретна відпустка і постало питання: повертатися до музею на свою основну роботу чи спробувати продовжити справу чоловіка, втримати розпочате ним.

До декрету я працювала молодшим науковим співробітником в Чернігівському обласному історичному музеї. Ми проводили екскурсії, це була дуже цікава частинка мого життя, я дуже любила цю роботу. Але відчувала, що маю врятувати розпочате Андрієм. У мене був місяць часу до виходу з декрету і ключі від кузні.

Добре пам’ятаю, як вперше розтопила горно і спробувала кувати. Показувала свої «перші млинці» чоловікові по відеозв’язку, він коментував, давав поради. Молот перший місяць взагалі не вмикала – боялася його, все кувала тільки вручну. А потім уже призвичаїлась. До болгарки придивлялась два тижні. Передивилась мільйон відео на ютубі, як на ній працювати. Все ж це обладнання травмонебезпечне, був страх. Але як кажуть: очі бояться, руки роблять.

Наприкінці декрету перед Марією постав вибір: повернутися до роботи в музеї чи продовжити справу чоловіка, якого мобілізували до ЗСУ. Фото: ШоТам.

Прикро, що жіночий бізнес досі асоціюється лише з б’юті-сферою

Найважче було фізично. Тому що бити молотком навіть по розпеченому металу – це важко. Це як спорт такий, фітнес із молотом та при високих температурах.

Не здатися на старті (а такі думки були) мене мотивувала підтримка чоловіка. Це справа його життя, він дуже горить цим. Я просто не хочу, щоб за час його служби воно все згасло, занепало. Ми починали з нуля. У нас нічого не було – ні обладнання, ні умінь. І в цей час моє бажання було просто підтримати це все, аби залишилися хоч якісь клієнти. Але вже рік пройшов і я розумію, що можна не тільки тримати це все на плаву, а й розвиватися далі.

Читайте також: «Ми готуємо покоління, яке змінить країну». Захисниця з Хмельниччини відкрила військово-патріотичний клуб для молоді. Як це працює

Я ще коли не відкрила ФОП, трошки передивлялася різні гранти. І трапилося інформація про програму підтримки жіночих бізнесів: манікюрного, перукарського, усякі там вії, брови… Думаю: «А як же жінки-ковалі?». Наче у нас уже і немає такого поділу на чоловічі/жіночі сфери, а от жіночий бізнес досі асоціюється з б’юті. Прикро.

Ковалівна без рукавичок

Коваль – дуже гарно звучить. А от фемінітиви уже не так, мені здається. Ковалька, ковальчиня… Мені сподобалося, як мій колишній шеф із історичного музею мене називає: ковалівна. Так воно мені тепло звучить. Хоч ковалівною зазвичай називали доньку коваля, а я дружина та ще і сама працюю вже, але мені ця версія так припала до душі.

Здебільшого я працюю без рукавичок. Коли займаюсь зварюванням, то надягаю, звісно, рукавиці-краги. А от інші етапи – голіруч. Тому що я не можу знайти рукавичок на свою руку. Шукала у місті – є, починаючи з 10-го розміру, а мені треба 7-ий.Треба не звичайні робочі рукавички, а міцна шкіра або замша. У великих ти не відчуваєш ні щипців, ні деталей. Надягніть взуття на кілька розмірів більше – вам зручно буде йти? Я думаю, що ні. Так само і з рукавичками в роботі.

У кузні Марії доводиться більшість часу працювати без рукавичок: настільки маленьких розмірів немає в жодній крамниці. Фото: ШоТам.

Спочатку я лише повторювала роботи чоловіка, а буквально цього місяця уже і доповнила асортимент нашої кузні власними розробками: це, наприклад, ложка-пір’їнка зі столової нержавіючої сталі, кільця для серветок, заколки для волосся.

Чоловік у мене такий мудрий, що він мене завжди підтримує, завжди підхвалює, навіть якщо у мене щось не виходить. Радить мені, як зробити краще. Знаю, що і його побратими слідкують за моїми сторінками у соцмережах, тож стараюся, як на конкурсі.

Разом з односельчанами виготовили 1000 скоб для бліндажів

Коли зводять бліндажі, потрібні спеціальні будівельні скоби. Ми зробили більше тисячі штук. Робила я не сама, тому що це нереально швидко виготовити, допомагали хлопці з нашого села. Я написала на Фейсбуці оголошення, що потрібна арматура. З різних сіл громади люди передавали. Але цього було мало, вистачило десь на 50 скоб всього. На решту збирали усією громадою. Тобто це така була спільна, колективна робота для захисту наших захисників.

За підтримки односельчан Марія виготовила тисячу будівельних скоб, які наші захисники використовують під час облаштування бліндажів. Фото з особистого архіву героїні.

Для підрозділу чоловіка потрібна була біла сітка. Якраз був «блеаут». Світло є по 2-3 години, в цей час я працювала у кузні, а потім уже – з ліхтариком плести сітку. Син подавав мені ці шматочки білої тканини, а я нав’язувала на основу. Рамки спеціальної не було, натягла просто на стінці у вітальні. 

Також роблю для військових триноги-трансформери – дуже актуальні для польових кухонь. Роблю так, щоб можна було і під великий казан, і під маленький використовувати.

Сокира для Залужного

Одного разу зателефонували знайомі військові: треба зробити на певну дату сокиру. Сокира – це складна робота, я зазвичай не беру такі замовлення, але ж це друзі. Зробила. Приїхали забирати, кажуть: «Це знаєш для кого ти сокиру викувала? Для генерала Залужного!». Ну я скептично це сприйняла, подумала, що жартують хлопці. А потім, у липні, надсилають мені фото: Головнокомандувач ЗСУ з моєю сокирою в руках! У мене був шок. Звісно, я пишаюся, що мій виріб потрапив до такої, уже без перебільшення, історичної постаті.

Тепер мене часто питають, чи можна замовити сокиру «як у Залужного». Але я відмовляюся. Деякі речі мають таки лишатися без повторів. От зараз роблю шаблю, теж на замовлення військових. Вона з нержавійки. Бронзова гарда, накладки будуть з мореного дуба. І закладки теж будуть бронзові. Буде кумедно, якщо вона теж поїде до Залужного.

Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний із сокирою від Марії Кобець. Світлина з архівів героїні.

Ще із цікавих замовлень можу виділити поштову скриньку. Працювали над нею разом з чоловіком. Наш підписник з Донеччини замовив собі поштову скриньку з оздобою у стилі «Гри престолів»: там і вовк, і дракон, і сувій пергаменту. Я розробляла ескіз, макет, а чоловік кував та варив. Це було ще до початку повномасштабного вторгнення. 

Так от, коли все почалося, ми списувалися з цим замовником, бо дізналися, що його населений пункт потрапив під окупацію, хвилювались. На щастя, йому і його родині вдалося вибратися і вони нині в безпеці. Цей чоловік мені каже: «Знаєте, ми ж перед від’їздом вашу скриньку зняли та закопали, аби вона нас дочекалася». Це так зворушливо для мене. Я обожнюю наших людей: наскільки вони цінують все, бережуть: те, що мають самі, працю інших, цінують творчість, красу. 

Довелося робити експертизу, що це не зброя

Місцеві приходять, приносять то сокиру підточити, то ланцюги на бензо- чи електропили, то ножі, то сапки – кузня у селі не буває без діла. Але цього замало, аби платити оренду, закуповувати матеріали, обладнання.

Свої вироби продаю в інтернеті. Два головних майданчики – це Etsy для закордону та Crafta для України. Також є замовлення із соцмереж, найбільше у мене переглядів та клієнтів у TikTok. За кордон найчастіше замовляють у США. Найпопулярніші замовлення – всілякі штуки для косплею, наприклад, мечі з гри World of Warcraft. Також замовляють набори та приладдя для барбекю. І косплей, і барбекю-вечірки американці дуже люблять. У Німеччину їдуть кочерги для камінів.

Вироби Марії Кобець купують не лише в Україні, а й за кордоном. Особливою популярністю користуються елементи косплею. Фото: ШоТам.

Було таке, що митники завернули нам посилку із ножами кунай. Це такі японські традиційні ножі, маленького розміру, часто можна побачити, як їх метають у фільмах чи аніме. Так от, виконали ми таке замовлення (це ще Андрій вдома був). Ці ножі теж були для косплею, тобто не заточені, звісно ж. Але на митниці посилку не пропустили і довелося робити спеціальну експертизу, що це не холодна зброя. Зате тепер ми маємо сертифікат, який підтверджує, що виріб за всіма параметрами не відноситься до холодної зброї. Я роблю ксерокопію і вкладаю до посилки з цими ножами. Вони теж дуже популярні зараз завдяки аніме. 

Хочу найняти людей, приймати туристів

До повномасштабного вторгнення у нас з Андрієм був бізнес-план, стратегія розвитку. Ми постійно розвивалися. Спочатку молот купили, потім гріндер, зварювальний апарат, плазму. Почали проводити маленькі майстер-класи для дітей друзів та знайомих. І були вже запити від чернігівських екскурсоводів, аби привозити до нас туристів. Війна всі ці плани змішала, але я від них не відмовилась. І планую проводити екскурсії, майстер-класи, популяризувати це ремесло. В Україні не так багато кузень є, куди можна прийти і поспостерігати за роботою майстрів, повчитися.

Читайте також: «Я довела, що жінки здатні на все». Як ветеранка з Богуслава відкрила благодійний фонд на честь загиблого сина та допомагає побратимам

Я хочу почати працювати у техніці плазменної різки. Хочу взятися за домашній декор: полички, ковані меблі, розширити наш асортимент. Для цього треба докупити обладнання: компресор, піскоструй. Це дуже пришвидшить виробництво. Тоді зможу найняти працівників, напрацювати певний склад готових виробів, аби швидше можна було відправляти. Також потрібен пристрій для індукційного нагріву металу, адже зараз я працюю на вугіллі, а його зараз не завжди можна швидко дістати. Тому треба мати альтернативу. А ще індукційний горн дає змогу чітко контролювати температуру, а так працюю «на око».

Тож ціль масштабуватися є, зараз я працюю над тим, аби заробити гроші на все це обладнання. А взагалі сподіваюсь, розвину бізнес так, що коли Андрій повернеться додому, то буде вже директором кузні з багатьма працівниками! А я запущу свою окрему лінійку жіночих прикрас: заколки, броші в етнічному стилі.

Публікація підготовлена за підтримки Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні. Фонд Фрідріха Науманна за Свободу – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи слова та гідності людини в усіх сферах суспільства.

Суспільство

Виступ України на Євробаченні-2024: де та коли дивитися

Опубліковано

У вівторок, 7 травня, відбудеться перший півфінал “Євробачення-2024” у Мальме, де 15 учасників будуть змагатися за право представити свою країну у фіналі. Україну у цьому півфіналі представлятимуть дует alyona alyona & Jerry Heil з піснею “Teresa & Maria”, а їх виступ заплановано під пʼятим номером.

Про це повідомляє Суспільне.Культура.

Телеканал Суспільне Мовлення забезпечить пряму трансляцію “Євробачення” на кількох платформах, включаючи телебачення та цифрові платформи, щоб глядачі мали можливість дивитися подію онлайн.

Де буде показана трансляція

Коли: півфінал розпочнеться 7 травня о 22:00.

Читати також: Українська акторка Іванна Сахно зіграє головну роль в продовженні M3GAN

Де можна проголосувати?

Голосування у півфіналі розпочнеться після виконання останньої пісні і триватиме приблизно 15–25 хвилин.

Глядачі матимуть можливість віддати свої голоси за допомогою застосунків для iOS, Android або Windows. Зокрема, через цей додаток можна буде голосувати з країн, які не беруть участь у конкурсі.

Також із країн, які не беруть участь у конкурсі, можна проголосувати через спеціальний сайт. Голосування для таких глядачів розпочнеться після закінчення трансляції другої генеральної репетиції обох півфіналів напередодні ввечері та завершиться на початку прямого ефіру.

У півфіналах можуть голосувати лише глядачі тих країн, які беруть участь у відповідному півфіналі. Тобто в Україні можна віддати свої голоси лише 7 травня. У першому півфіналі зможуть проголосувати глядачі з Німеччини, Швеції та Великої Британії, а у другому — з Франції, Італії та Іспанії.

Кожен глядач може проголосувати до 20 разів за представників країн, які йому подобаються.

Нагадаємо, що Укрпошта випускає нову марку, присвячену очищенню Чорного моря від російських кораблів.

Також ми повідомляли, що в Сумах розробили концепцію відновлення набережної: як вона буде виглядати.

Фото: alyona alyona & Jerry Heil

Читати далі

Суспільство

Дія.Освіта випустила серіал про те, як взаємодіяти з військовими та ветеранами

Опубліковано

На платформі Дія.Освіта був випущений освітній серіал про те, як взаємодіяти з людьми з бойовим досвідом. Він має назву “Люди з досвідом війни. Гідність. Взаємодія”.

Про це повідомляє Мінцифра.

Про серіал

Щодня українські військові борються за нашу свободу. А чи знаєте ви, що відчувають захисники після повернення додому та як вислухати людину, коли вона хоче виговоритися? Дізнатися про те, як коректно та з повагою комунікувати з військовими, ветеранами та ветеранками, в серіалі “Люди з досвідом війни. Гідність. Взаємодія”.

Ознайомитися з освітнім серіалом можна за посиланням.

Герої цього серіалу – справжні військові, які поділяться своїм досвідом з комунікації в цивільному житті. Протягом 11 серій вони разом з експертами розповідатимуть, як надати підтримку, що можна запитати, а про які теми краще уникати під час розмови.

Читати також: У Сумах розробили концепцію відновлення набережної: як вона буде виглядати

Теми, які піднімаються в серіалі

Серед головних тем:

  • особливості комунікації в родині, колі друзів, магазині, парку чи громадському місці;
  • якими словами підтримати людину, якщо вона розповідає про досвід полону;
  • як ввічливо подякувати за службу, не зачепивши особисті кордони людини;
  • як роботодавцю налагодити взаємодію із захисником чи захисницею та допомогти реінтегруватися.

Партнери проєкту

Освітній серіал створено з ініціативи Мінцифри в межах тематичної хвилі “Досвід ветеранів вартий поваги” комунікаційної кампанії “Ти як?” Всеукраїнської програми ментального здоров’я – ініціативи першої леді Олени Зеленської за підтримки Координаційного центру з психічного здоров’я Кабінету Міністрів України, громадської організації “Безбар’єрність” та компанії Visa – учасника спільноти “Бізнес без бар’єрів” для платформи Дія.Освіта.

Нагадаємо, що Укрпошта випускає нову марку, присвячену очищенню Чорного моря від російських кораблів.

Також ми повідомляли, що в Києві презентували цифровий учнівський квиток: як замовити.

Фото: Мінцифра

Читати далі

Суспільство

Українські музиканти виступатимуть на фестивалі Sziget в Будапешті: хто саме

Опубліковано

Четверо українських артистів виступлять на цьогорічному фестивалі Sziget у Будапешті: репер OTOY, театрально-музичний етногурт YAGODY, DJ Дарія Колосова та DJ-гурт Arbat. Фестиваль триватиме з 7 по 12 серпня.

Про це повідомляється на сайті фестивалю.

OTOY

OTOY виступатиме 8 серпня. Його номер називають “одним із найбільш концептуальних українських реперів на сучасній музичній сцені”. У 2023 році репер брав участь у перерві до півфіналу пісенного конкурсу “Євробачення”.

Дарія Колосова

Дарія Колосова – діджейка з 12-річним досвідом у створенні електронної музики. Її діджейсет на берлінській радіостанції Hör має 900 тисяч переглядів, і сама Дарія вважає музику “справжнім засобом комунікації”, як відзначають на фестивалі. Вона виступить зі своїм сетом 9 серпня.

Читати також: Укрпошта випускає нову марку, присвячену очищенню Чорного моря від російських кораблів

Arbat

Гурт електронної музики Arbat, у складі якого виконавці Артур Кривенко та Віталій “Батіш” Лимаренко, творить композиції у жанрах техно та хаусу, виступить на фестивалі 12 серпня.

 YAGODY 

Етногурт YAGODY брав участь у національному відборі на “Євробачення-2024” і посів тоді 5-е місце. На фестивалі Sziget гурт виступить 12 серпня.

Про фестиваль

Це один з найбільших європейських фестивалів, який відбувається щорічно у серпні з 1993 року на острові Гайооґяарі-сіґет у Будапешті, розташованому на річці Дунай.

Цьогоріч фестиваль триватиме з 7 по 12 серпня.

Нагадаємо, що хто такий Ґео Шкурупій? 10 цікавих фактів про українського короля футуризму.

Також ми повідомляли, як лучництво допомагає ветеранам у Харкові.

Фото: Sziget

Читати далі