Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Щасливі Старенькі: як волонтери допомагають українським пенсіонерам

Опубліковано

Як часто ми зустрічаємо в магазині бабусю, яка за останні копійки купує собі найдешевші продукти, або дідуся, який грає на гармошці в переході, щоб хоч якось прожити ще тиждень? Більшість з нас просто відводить очі, а хтось справді хоче допомогти. Серед останніх є і проєкт Starenki. Це благодійна некомерційна соціальна ініціатива, мета якої – допомога самотнім людям похилого віку в їх складних життєвих обставинах.

Небайдужі дівчата об’єднались, щоб допомогти самотнім стареньким продуктами та підтримкою. Зараз команда проєкту опікується двома тисячами пенсіонерів у Києві, а також запустила проєкт у Львові та Дніпрі. Як працює благодійна ініціатива та як волонтери щодня об’їжджають десятки квартир бабусь та дідусів – читайте далі.

 Анна Верещак

Анна Верещак

За освітою психолог. Закінчила КНУ ім. Т. Г. Шевченко. Є співзасновницею Платформи розвитку агробізнесу AgroTalks, а також співзасновницею благодійного фонду Starenki.

95-річна волонтерка та любов через усе життя

Кожний наш підопічний по-своєму унікальний, вони надихають нас своєю любов’ю до життя. Одна з найяскравіших бабусь, з якою я спілкувалась – Зінаїда Микитівна. Це дивовижна жінка, неймовірної краси. Якось ми привезли їй пакет з продуктами, тоді ми ще возили і памперси. І вона почала сортувати їх і відкладати. Виявилось, що вона у свої 95 років такий же волонтер і має 100 підопічних ветеранів праці. Зінаїда Микитівна регулярно їх відвідує, допомагає і ці памперси відклала саме для них. За своє життя вона багато подорожувала. А зараз мріє побачити Париж.

Також була одна неймовірна бабуся, яка повністю незряча і може побачити лише силуети. І ця бабуся у свої 80 “з хвостиком” сама з якихось ганчірок пошила собі постіль. Ви б бачили ці рівненькі шви. А ще вона нам співала. Бабуся настільки позитивна, що дивишся на неї і розумієш, скільки у людини внутрішніх сил. 

Дуже нас радують пари. Хоча їх зустрічаємо рідко. Це ті люди, які у свої 90 тримаються за руки, розповідають, як познайомились, пронесли любов через усе своє життя і досі живуть заради одне одного. От і у нас була одна така унікальна пара Лев Олексійович та його дружина Лапа (Людмила Миколаївна). 

Не знайшли таких фондів – створили самі

Робота фонду “Старенькі” почалась з якоїсь внутрішньої потреби. У 2013-2014 роках стало дуже помітно, наскільки збільшилась кількість стареньких у переходах. Коли я почала думати, що можна зробити, то побачила пост на Фейсбуці Ірини Бараненко, яка також хотіла допомагати стареньким, але не знала як. Так все і почалось. Поступово сформувалась команда.

“Зараз нас п’ятеро співзасновників. Також є 10 людей, які регулярно допомагають, і ще 300-400 волонтерів, які їздять на розвозки. Кількість охочих допомогти постійно збільшується”

Ми офіційно зареєстрували свій фонд. Також у нас на зарплаті працює бухгалтер та координатор розвозок. На місяць на всі адміністративні витрати йде десь 30 000 гривень.

Але! Ми не беремо жодних коштів з пожертвувань. З першого дня вирішили, що потрібно чесно говорити людям, що є продуктовий фонд, а є адміністративний. Але останній часто пустий, тому ми вкладаємо власні кошти. 

За законом, будь-який фонд може брати 20% коштів на адміністративні витрати. Але нам здалось, що це нечесно.Тому всі пожертвування на 100% йдуть лише на продукти.

Пакети з продуктами для стареньких та чаювання

Наша мета – допомогти стареньким нужденним людям. Зараз ми працюємо у Києві, Дніпрі та Львові. У Києві у нас є вже 2000 підопічних, в регіонах поки менше – десь 100-150. 

Наш фонд займається фандрейзингом (залучення коштів для реалізації проєкту, – прим. ред.). У нашому випадку це закупка продуктів та логістика, тобто ми повністю силами волонтерів розвозимо за адресами пакети з продуктами кожному старенькому.Ще у нас є такий напрям роботи, як чаювання: коли ми організовуємо для стареньких розважальні програми у територіальних центрах кілька разів на місяць. Під час розвозок ми зрозуміли, що ці люди дуже відрізані від суспільства, їм не вистачає спілкування, багато хто взагалі не виходить з дому.

Які продукти отримують старенькі

У нас є середній базовий набір, який складається з продуктів, що довго зберігаються. Ми сформували цей список, спираючись на рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров’я та побажання наших підопічних. У набір входять: крупи (гречка, вівсянка, рис), макарони, 3-4 види м’ясних консервів, олія, печиво, солодощі, згущене молоко, іноді мед, чай. До Нового року можемо покласти ще баночку горошку. А також кладемо мінімальний набір побутової хімії. Середня ціна такого набору – 350-370 гривень.

Всі продукти ми купуємо коштом благодійних пожертвувань. У минулому році зібрали мільйон гривень. Цього року хочемо так само. Гроші завжди потрібні. Бо людей похилого віку, які потребують допомоги, насправді дуже багато. Поки ми не можемо обійняти всіх, але дуже цього хочемо. 

Співпраця з центрами та розвозки

Ми співпрацюємо з територіальними центрами, на обліку яких стоять пенсіонери. Від них ми отримуємо список людей, які насправді потребують допомоги. Є певний фільтр відбору.

“Наша аудиторія – це самотні пенсіонери без найближчих родичів з пенсією у 2700 гривень. Самі ми б не змогли оцінити ці критерії”.

До кожного пенсіонера прикріплений соціальний працівник, який відвідує старенького і допомагає по господарству. Ми можемо лише у присутності соціального працівника прийти до пенсіонера і принести продукти. Тому він разом з нашими двома волонтерами щодня робить 2-3 розвозки. Територіальний центр, у свою чергу, веде відомості про те, скільки разів і кого ми відвідали. 

Читайте також: Співає “Баба Єлька”: як три містянки відроджують українську сільську пісню

Соціальний працівник попереджає, що сьогодні приїдуть волонтери. Аби старенькі не переживали за свою безпеку, без попереднього дзвінка ніхто до них не приходить. Дуже мило спостерігати, як вони готуються до нашого приходу, наряджаються, готують млинці.

Старенькі постійно питали: а за кого треба голосувати

Спілкування з ними дає нам неймовірну енергію і розуміння, що проєкт потрібен. Дивишся на цих людей, які в такому віці не втратили віру в життя, і надихаєшся сам. 

Хоча спочатку були труднощі: вони не вірили та не розуміли, хто ми, навіщо приїхали. Багато хто з них взагалі не довіряв нам. У них є внутрішній страх, що їх хочуть використати. Бо у 80% з них є якась сумна історія – когось пограбували, обманули чи побили.Стандартним їх питанням було: “А за кого потрібно голосувати?”.

Настільки сильною була недовіра, що хтось може безкорисливо щось для них зробити. Поступово ми зламали цей стереотип, приїжджали, пояснювали хто ми. Зробили для них листівки-календарі, щоб вони могли прочитати про нас. Зараз навіть ті, хто бачить нас вперше, вже про проєкт чули. Тому тепер сприймають нас з великою радістю і вдячністю.

Як приєднатись до фонду Starenki?

Найскладніше у нашій роботі – розуміння, що ти не можеш обійняти всіх. У багатьох проблеми зі здоров’ям, потрібна дорога операція, але ми не можемо з цим допомогти. Також у кожного є потреби з ремонтом. Тому нещодавно у нас народився фонд “Речі доречі”. Хтось може пожертвувати на холодильник бабусі, хтось віддає старий телевізор. Якось у бабусі майже рік не було води, тому одна дівчинка віддала свій бойлер. Пенсіонерів багато, ми намагаємось допомагати, як тільки можемо.

Читайте також: Онука на годину: як у Івано-Франківську рятують стареньких від самотності

Якщо ви хочете приєднатись до нас, то можете написати нам у Фейсбуці чи інших месенджерах. Там можна отримати інформацію про розвозки і завжди є контакти координатора. Можна з ним зв’язатись та приєднатись до розвозки. Боятись не потрібно, з вами буде досвідчений волонтер.

Допомогти фінансово можна на сайті: або оплатити прямо там картою, або за реквізитами через банк. Будемо раді будь-якій допомозі.

Суспільство

Переселенка із Сєвєродонецька відкрила сучасну клініку в Києві, де працюють тільки ВПО 

Опубліковано

До війни Олена Паталаха проживала в Сєвєродонецьку, була керівницею кафедри стоматології Луганського державного медичного університету та володіла медичним центром.

Про це повідомляє Мінреінтеграції.

фото: Мінреінтеграції

Про відкриття стоматології

Жінка відкрила свою власну стоматологічну клініку в місті Сєверодонецьк у 2005 році. Навіть після 2014 року, коли конфлікт на сході України набув повномасштабного характеру, її клініка продовжувала працювати, надаючи безкоштовні послуги військовослужбовцям.

фото: Медичний центр “Естетик-центр” у Сєвєродонецьку 

Після початку інтенсивного вторгнення в рідне місто, Олена була змушена залишити його. Разом із своєю командою вони вирішили переїхати до Києва.

Читати також: Саша Махов. Історія журналіста і воїна з Луганська

Олена поділилася, що саме пацієнти та її колектив надихнули її зібрати сили та розпочати спочатку. Попри складнощі, лікарка та її команда змогли отримати всі необхідні документи для роботи у новому місті. І в результаті нова клініка відкрила двері для перших клієнтів у Києві.

Відомо також, що зараз стоматологія вже почала повноцінну роботу. Там працюють переселенці.

Ми вдячні цьому прекрасному місту за те, що дало нам шанс жити та працювати, створювати здорові та щасливі посмішки попри війну“, – підкреслює Олена Паталаха.

Нагадаємо, що естонський депутат вирушив у велопробіг за Україну: 1700 кілометрів за 6 днів.

Також ми повідомляли, що у Харкові можуть з’явитися вулиці на честь Олени Пчілки, Тичини й Гребінки.

Фото: архів Олени Паталахіної.

Читати далі

Суспільство

У “Київ Мілітарі Хаб” відкрили безоплатний спортзал для реабілізації ветеранів

Опубліковано

У Києві відкрили новий спортивний комплекс для військовослужбовців та ветеранів, оснащений сучасними тренажерами для реабілітації. В ньому їм надається можливість безоплатно займатися фізичними вправами.

Про це повідомили на офіційній сторінці “Київ Мілітарі Хаб” у фейсбуці.

фото: Київ Мілітарі Хаб

Про спортзал

У ньому можна безоплатно займатися на сучасних реабілітаційних тренажерах. Тренування доступні для військових з ампутаціями кінцівок, а також для тих, хто користується кріслом колісним.

Читати також: На Київщині міжнародні партнери відновили понад 9 тисяч об’єктів: як скористатися програмою

Є можливість проводити заняття самостійно або з реабілітологом. Перше заняття для відвідувачів провів український атлет і телеведучий, президент Федерації стронгмену України Сергій Конюшок.

Адреса: вул. Бастіонна, 11.

Графік роботи: понеділок-п’ятниця – з 09:00 до 18:00, субота – з 08:00 до 19:00.

Гроші на облаштування залу передав благодійник з Нідерландів, який побажав залишитись анонімним.

Також ми повідомляли, що Мінкульт розпочав короткотривалі гранти: як вони працюють та як подати заявку.

Фото: Київ Мілітарі Хаб

Читати далі

Суспільство

Саша Махов. Історія журналіста і воїна з Луганська

Опубліковано

Нерідко ми ходимо по вулицях і навіть не замислюємося, хто ці люди, на честь яких вони названі? Через роки насаджування російської культури та історії кожен українець знає, хто такий Лєнін, Пушкін і Щорс, імена яких носили, а деколи досі носять вулиці майже в кожному населеному пункті України. А хто такий Болбочан, чи чим була відома Теліга, чи ким були Махов із Ратушним, на жаль, досі відомо далеко не всім.

Але саме вони є справжніми героями України, які, на відміну від вищезгаданих катів і чужинців, справді заслуговують на свою честь. І саме заради того, щоб розповідати українцям про достойних, але недостатньо відомих синів і доньок України, чиї імена носять вулиці наших міст, ШоТам та “Стріткод” розпочинають спільний проект “Незламні назавжди”! І наш перший випуск про Олександра Махова, чиєю прізвищем з 2022 року названо вулицю та станцію трамвая у Києві.

Сюжети “Незламні назавжди” будуть використані на “Уроках незламності” – всеукраїнському освітньому проекті для школярів, розробленому ГО “Історична платформа” спільно з Освіторією.

Історія Саши Махова

Вихованець луганської “Зорі”, підкорювач гір, марафонець та висвітлювач миротворчих місій України! І це лише маленька частина історії Сашка Махова, який поклав своє життя за Україну.

Початок карʼєри

Він народився в Луганську у 1986-му, зростав у зросійщеному оточенні та говорив російською. 3 дитинства захопився футболом, навчався у дитячо-юнацькій спортивній школі “Зоря”. Але за фах обрав саме журналістику: як репортер зростав на телеканалах Луганська. А згодом продовжив карʼєру і на центральних телеканалах: “Україна”, “Україна 24” та “ДІМ”.

Окупація рідного міста

Ті, хто знав Махова до 2014, запам’ятали його скромним, в окулярах і костюмі з краваткою. Та початок війни в Україні і окупація росіянами рідного Луганська кардинально його змінили… Прапор та шарф “Зорі” лишився в офісі, а окуляри пізніше розібʼють – на акції проросійських активістів. 3 початком російської агресії Сашко як український журналіст був змушений покинути Луганськ.

3 2015 Олександр їздив репортером на фронт, висвітлював події в зоні бойових дій. І в якийсь момент вирішив, що інформаційного поля бою для нього замало. У тому ж 2015 взяв до рук зброю і в лавах 57-ої бригади пішов бити ворога. Воював під Горлівкою. Спочатку був навідником зенітної установки, потім – кулеметником.

“Живи на повну”

Після демобілізації повернувся в журналістику, але продовжував їздити на схід. Так він був ближче до дому. Разом з цим Саша став цінувати кожен день і втілювати власні мрії: купив кеди Converse і перше в житті пальто, здолав Чорногірський хребет та стрибнув із парашутом!

Махов часто писав, що війна навчила його брати від життя максимум. І він це робив! В 2017 році як спецкор побував в Антарктиді разом з українською експедицією. А це теж він – єдиний журналіст у літаку, що евакуював українців із китайського Уханя – осередку пандемії!

За пів року до повномашстабної війни Сашко відправився як спецкор до Республіки Конго. Робив репортаж про український миротворчий контингент у найбіднішій країні світу.

Читати також: На Київщині міжнародні партнери відновили понад 9 тисяч об’єктів: як скористатися програмою

Повномасштабне вторгнення

А 24 лютого 2022 просто з редакції пішов до військкомату й став до лав 95 десантно-штурмової. Між боями Сашко зробив пропозицію коханій Анастасії. Це був його 36-й День народження.

“У мене, на жаль, немає зараз обручки для тебе, але є кільце від гранати. Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною. Виходь за мене”, – промовив він на відеозверненні.

Смертельне поранення

Кохана погодилася. А через три тижні Сашко отримав смертельне поранення… 4 травня біля села Довгеньке, де Сашко освідчився коханій, він пішов із життя. Сашка поховали у Києві, посмертно нагородивши Орденом “За мужність” III ступеня.

А віднедавна в столиці зʼявилася вулиця, що носить імʼя Олександра Махова. А на ній – інтерактивна табличка проєкту “Стріткод”, який розповідає, на честь кого названі наші вулиці. Достатньо лише навести камеру на QR-код та перейти за посиланням.

Про проєкт

“Стріткод” вже розмістив 81 табличку в Києві, незабаром зʼявляться ще 50, а попереду тисячі по всій Україні!

За своє життя Сашко говорив: “Якщо і вмирати, то тільки героєм на полі бою”. Так і сталося.

У Махова залишився син Владислав від першого шлюбу. Який обовʼязково побуває на площі імені тата в його рідному звільненому Луганську!

Нагадаємо, що Бельгія виділить €200 млн та ракети ППО для України.

Також ми повідомляли, що на книжковому ярмарку в Буенос-Айресі представили український стенд.

Читати далі