У Київській області відновили бібліотеку, зруйновану окупантами

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.

Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.

Чому ми його робимо?

Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Маленька дівчинка сидить на кріслі колісному та посміхається, коли її мама показує на мапі, як улюблений ведмедик мандрує містами України. Це Дарія, їй 9 років. З дитинства в дівчинки діагностували ДЦП (дитячий церебральний параліч) через затримку дихання при народженні.

Уже два роки дівчинка з мамою відвідує заняття в Бучанському інклюзивно-ресурсному центрі. «У дитини була затримка мовлення. Її зовсім не розуміли інші люди, а тепер розуміють краще. У неї покращився фізичний стан, а ще ми знайшли тут нових друзів», — ділиться мама Дарії Ольга Вигоняйло.

ШоТам розповідає, як у Бучанській громаді під час війни проходить реабілітація дітей з інвалідністю та які це дає результати.

«Намагаюся допомогти своїй дитині все її життя»

Цьогоріч Дарія закінчила перший клас Бучанського ліцею №3 на Київщині. Від народження батьки возили дівчинку по різних реабілітаційних центрах. 

«Я намагаюся допомогти своїй дитині все її життя. Ми постійно в пошуку реабілітологів, логопедів і психологів», — каже Ольга.

Жінка ділиться, що через це жила з донькою в різних містах, але саме коли переїхала до Бучі перед повномасштабним вторгненням, відчула допомогу своїй дитині від громади. Там Ольга познайомилася з логопединею, яка скерувала Дарію до директорки інклюзивно-ресурсного центру Альони Комінко. 

Директорка центру розповідає, що заклад створений для того, аби допомогти дітям з особливими освітніми потребами й інвалідністю отримати дошкільну й шкільну освіту та супровід під час подальшого навчання. 

Читайте також: Асистенти вчителя та ресурсна кімната: як в Україні працює інклюзивна освіта під час війни

Понад 600 дітей з інвалідністю в громаді

Бучанський міський інклюзивно-ресурсний центр створила міська рада в приміщенні ліцею №3 у 2017 році. Заклад постійно співпрацює з відділом освіти. Зараз центр відвідують 643 дитини. 

Задля реабілітації дітей з інвалідністю в центрі проводять корекційно-розвиткові заняття. Серед фахівців — практичні психологи, дефектологи, логопеди та реабілітологи. 

Спочатку за допомогою ігор і завдань тут проводять оцінку стану дитини в діагностичному кабінеті. Фахівці центру дають рекомендації та складають інклюзивний навчальний план у школі чи садочку.

«Але це не лише окрема робота кожного фахівця. Психолог доповнює роботу логопеда, інші так само. Усі тісно комунікують між собою та працюють, щоб мати якісний результат. Ми намагаємося робити для цих дітей усе, що в наших силах і відповідає нашому фаху», — каже Альона Комінко.

У центрі є сенсорна кімната, аби розвивати органи чуття — зір, слух, дотик. В іншій кімнаті з дітьми займаються лікувальною фізкультурою.

Фахівці планують заняття з дитиною завдяки підказкам батьків

На початку повномасштабної війни росіяни жили в приміщенні центру й поруйнували його — тут були вибиті всі вікна. Після деокупації Бучі влада відремонтувала приміщення, а наприкінці травня повернулися всі фахівці й відновили заняття. З того часу вже протягом двох років Дарія Вигоняйло стабільно кілька разів на тиждень відвідує центр.

Директорка Альона Комінко ділиться, що крім особистих труднощів, які були в дітей, тепер треба приділяти більше уваги їхньому психологічному стану. Багато з них пережили окупацію та болісно реагують на війну, бояться повітряних тривог. 

«Ми займаємося корекцією фізичного стану дітей, але й враховуємо їхнє ментальне здоров’я, яке значно погіршилося за цей період», — зауважує директорка.

Тому батьки завжди діляться з фахівцями, як дитина поводилася вдома та на що треба звернути увагу. Мама Дарії каже, що завжди розповідає, який у дитини настрій, що вона хотіла робити, про що говорила вдома. Завдяки цьому логопед чи реабілітолог може краще спланувати свою роботу на занятті з дівчинкою.

А після кожного заняття фахівці розповідають, як пройшли заняття, та рекомендують, що варто робити вдома, аби закріпити результат.

Поки діти на заняттях, з батьками спілкуються психологи

Минулого літа при інклюзивно-ресурсному центрі працювала група вихідного дня, і деякі батьки взагалі вперше змогли залишити своїх дітей гратися з їхніми товаришами під наглядом фахівців.

«Для матерів це був своєрідний терапевтичний досвід. Мами почали знайомитися, спілкуватися між собою та зрозуміли, що навколо є світ можливостей. І завдяки підтримці таких же мам вони розуміють, що не самі. Так їм легше долати труднощі», — каже Альона Комінко.

Крім цього, в центрі влаштовують спільні тренінги для дітей і батьків. Поки фахівці реабілітують дітей з інвалідністю, психологи можуть поспілкуватися з їхніми батьками.

Читайте також: У Бучі відкрили сучасну інклюзивну амбулаторію

«Ольга була однією з тих мам, які насторожено ставилися до роботи центрів і фахівців, бо й досі в нашому суспільстві ідея інклюзивності та безбар’єрності працює не на повну. Але з часом спільної роботи ця настороженість потроху зникала. Ми стали однодумцями та друзями. Батьки Дарії знають, що можуть звернутися до нас», — стверджує директорка центру.

Не лише заняття, але й спілкування з новими друзями

Мама Дарії ділиться:

«Протягом двох років було багато маленьких змін, які могла помітити лише я чи педагог. У дитини була затримка мовлення. Її зовсім не розуміли інші люди, а тепер розуміють краще. Зараз Дарія йде більше на контакт з іншими людьми, відкривається їм. 

А ще з нами працює гарний реабілітолог, який знайшов до неї підхід, тому я бачу, що в дитини покращився фізичний стан. Але відвідування центру важливе для нас не лише через заняття — тут ми знаходимо нових друзів». 

Альона Комінко пригадує, що під час однієї з нарад дефектологиня центру сказала, що мріє залишитися без роботи — вона хоче, аби діти не потребували такої складної реабілітації, а завжди почувалися добре. 

«Проте, на жаль, усе більше дітей потребують такої допомоги. Тому в Бучанській громаді є ідея зосередити в одному місці роботу з дітьми з особливими освітніми потребами й інвалідністю та створити окремий центр реабілітації для дітей з інвалідністю», — підсумовує Альона Комінко.

Моцарт із Кропивницького став першим собакою в Україні, якому встановили імплантати одночасно на передню та задню лапи.

Про це повідомляє Суспільне.

Два роки тому Моцарта знайшли в селі зі страшними травмами – у нього були обрублені лапи. Пес перебував у критичному стані, коли його доставили до лікарні.

«Моцарт був у жахливому стані. Він не реагував на навколишнє середовище, не пив воду, мав пошкоджені всі чотири кінцівки і виглядав жовтувато. Ми навіть не були впевнені, чи він виживе до ранку», – згадують лікарі.

Моцарт вижив, а у травні 2022 року йому встановили протези. З того часу він проходив лікування та реабілітацію. Завдяки українським медикам, собака знову може бігати та стрибати.

Читати також: У Львові перейменують девʼять вулиць: які саме

«Задній протез прижився добре, але з переднім виникли проблеми. Наразі собаці розробили імплант за новою технологією. Це величезний прорив для України у сфері порятунку тварин. Раніше таким собакам ставили візочок, але тепер Моцарт може жити повноцінним життям, як і інші тварини», – розповіла ветеринарка Антоніна Кагірова, яка опікується собакою.

Після успішного протезування Моцарта такі операції стали доступними й іншим тваринам.

«Протезування проводили в Харкові. Оперували собаку вагою 57 кілограмів, яка отримала військове поранення під час обстрілу касетними снарядами. Тварині ампутували кінцівку», – поділився ветеринарний хірург-ортопед Віталій Клубань.

Нагадаємо, що у Тернополі в будинку знайшли давні розписи, яким понад 100 років: фото.

Фото: Суспільне.

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.

Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.

Чому ми його робимо?

Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

У селищі Шацьк на Волині є відомі на всю Україну озера. Однак тут, у низинній місцевості, вода — це виклик для місцевих, адже після дощу їхні садиби та дороги часто підтоплює.

Віктор Сорочук живе на одній з ґрунтових вулиць у Шацьку, де після опадів збиралася вода й неможливо було пройти чи проїхати. Розповідаємо в ШоТам, як громаді вдалося впоратися з цим та зробити ремонт дороги. 

«Після опадів вода просто стояла на дорозі»

Останні чотири роки Віктор Сорочук з дружиною та двома дітьми живе в будинку, який вони самостійно збудували в Шацьку. Будуватися було складно, адже ґрунтова дорога на вулиці була непридатною для проїзду, а для перевезення будівельних матеріалів і поготів. 

А після опадів — дощу чи снігу — Віктор мусив залишати автівку на сусідній вулиці та йти додому пішки.

«Особливо складно було в таку погоду йти додому з двома малими дітьми. У нас не було ровів, ніяких насипів — просто ґрунтова дорога. Наша вулиця — з новобудовами, де зараз заселені двадцять будинків. У багатьох є автівки, тому ця дорога була для нас дуже потрібною», — каже чоловік.

Житель Шацька Віктор Сорочук розповідає про проблеми з дорогою на своїй вулиці до ремонту. Фото: ШоТам

Головним викликом для жителів вулиці було те, що вода текла через дорогу. Віктор із сусідами пробував зробити ремонт дороги своїми силами, проте вони не мали необхідної техніки. У декого на цій вулиці добряче підтоплювало будинки та підвали, тому жителі часто зверталися по допомогу до комунальної установи.

Стан дороги після паводків чи опадів. Фото: ШоТам

Екскаватор-навантажувач став помічником комунальників

Заступниця селищного голови Шацька Людмила Єрофєєва каже, що Муніципальний центр мав застарілий екскаватор, яким було складно ремонтувати дороги. 

Та влітку 2021 року Шацька громада стала партнеркою Проєкту USAID «Говерла» і у межах цієї співпраці  отримала сучасний екскаватор-навантажувач. 

Екскаватор-навантажувач, який громаді передали благодійники. Фото: ШоТам

Ремонт доріг, ставок та укріплення кордону 

З допомогою техніки місцева влада намагається швидко розв’язувати проблеми, які турбують багатьох — доїзд до земельної ділянки, ремонт вулиці, прочищення канав. Завдяки екскаватору комунальники вирили кар’єр за селищем і звідти вивозять гравій, аби засипати калюжі на дорогах і біля угідь. Зокрема, зміни відбуваються й на вулиці, де живе Віктор. 

«Домовилися, що прокопаємо екскаватором рови та прокладемо трубу, аби забрати відтік дощової води», — ділиться Людмила Єрофєєва.

Людмила Єрофєєва розповідає про техніку від Проєкту USAID «Говерла» для Шацької громади. Фото: ШоТам

«Тепер чекаємо на перші сильні опади після ремонту, щоб перевірити, як усе працюватиме. Але я впевнений, що таких проблем на вулиці, як сильне підтоплення, більше не буде», — підсумовує Віктор Сорочук.

У громаді вже помічають зміни: завдяки екскаватору викопали ставок для жителів одного з сіл. Але найважливіше завдання — це все ж ремонт доріг. 

«Використовуючи екскаватор, ми беремо гравій, навантажуємо на свою техніку та возимо в Шацьк. На непроїзних частинах селища ми вже зробили дві дороги», — розповідає Людмила.

Комунальники ремонтують дорогу за допомогою екскаватора-навантажувача. Фото: ШоТам

Крім ремонту доріг у громаді, екскаватор використовують для укріплення кордону з Білоруссю, яка межує з Шацькою громадою, та будівництва фортифікаційних споруд.