Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Кава зі смаком сміливості: кав’ярні Львова, які відкрили переселенці

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про жінок-лідерок із сільської місцевості.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про жінок-лідерок із сільської місцевості.
Після початку повномасштабної війни в нашій країні склалася унікальна ситуація: вперше за багато років мільйони російськомовних православних українців поселилися поруч з україномовними католиками на Галичині та Закарпатті. Трохи відчувається напруга, чи не так?

Тому в цьому проєкті ми розповідаємо про переселенців, які, попри ці релігійні та культурні розбіжності, успішно адаптувалися та інтегрувалися в життя регіону й допомагають зробити це іншим.

Аби відкрити кав’ярню в кавовій столиці України, підприємцям потрібно мати достатньо сміливості. А якщо робити це в часи повномасштабної війни, бувши переселенцем з іншого регіону, то годі й казати. У 2023 році у Львові відкрилося 75 закладів різного формату. Натомість 15 — не витримали конкуренції та вже не працюють. 

У ШоТам зібрали карту з кавовими закладами в різних районах Львова, до яких можна завітати на щось смачненьке й тим самим підтримати підприємців-смілівців, які продовжують свою справу.

Заклади з кавою у Львові, які відкрили переселенці

Карта з кав'ярнями у Львові, які відкрили переселенці

Кав’ярня у вікні «КІІТ» з Київщини та Чернігівщини

📍Де:

  • вул. Руська, 3
  • вул. Б. Лепкого, 6

🗓Коли працює: щодня з 8:00 до 22:00 

Цю кав’ярню to-go заснували троє друзів: Сергій з Ірпеня, Іван з Бородянки та Дарина з Ніжина. У перші дні повномасштабного вторгнення хлопці евакуювалися до Львова, а Дарина — за кордон. Кілька тижнів Сергій та Іван волонтерили: вранці допомагали будувати блокпост, а потім працювали в гуманітарному центрі.

 «Я ходив вулицями Львова й шукав роботу. На той момент ми з другом ночували в підвалі в абсолютно незнайомих людей. Гроші закінчувалися, і потрібно було щось робити. Не пам‘ятаю, як саме, але все сталося буквально в одну секунду — я побачив зачинене віконце й зрозумів, що відкрию «КІІТ» з кавою та їжею»,розповідає співзасновник Сергій Стоян.

Мрія відкрити власну кав’ярню в Сергія зріла давно: він давно пік пироги і показував як це робити на YouTube, а Іван вмів варити каву. То й вирішили — що втрачати? На двох у них назбиралася сума до 10 000 гривень. Трошки додала Дарина, яка повернулася з Польщі. Ще частину грошей взяли у борг. Так і з’явилося перше віконце «КІІТ», а потім і друге.

Назву взяли на честь Сергієвого кота, якого звали Містер Кіт. Він зник під час окупації Ворзеля. У будинку, де він жив, від вибуху вибило вікна, й той утік. Хлопець досі шукає свого улюбленця.

Більше про цю історію читайте за посиланням.

☕️Що пити: кава — 100% арабіка, ціни стартують від 21 гривні за еспресо.

🧁Що їсти: шматочок пирога із сиром та шпинатом, з куркою та грибами чи цибулею коштує 39 гривень. 

На першому фото — Іван, Дарина та Сергій на тлі одного з віконець «КІІТ». На другому — Сергій та Містер Кіт до повномасштабної війни. Джерело: інстаграм закладу.

Sova coffee з Маріуполя

📍Де: вул. Пекарська, 14 

🗓Коли працює: щодня з 8:00 до 21:00

Світлана Чавка відкрила своє перше Sova Cafe в Маріуполі у 2018 році, а на початку 2022 — ще й власну пекарню. Та 24 лютого Світлані довелося залишити все та рятувати своє життя. У перші дні великої війни вони з чоловіком виїхала до Запоріжжя, а потім до Львова, бо тут мешкає їхня донька.

У новому місті було складно, а особливо тяжко переживали втрату власної справи: в Маріуполі заклади розтрощили та розграбували. Зрештою, подружжя зважилося відродити Sova Cafe у форматі кав’ярні — наново відкритися допомогли друзі, які позичили чи просто дали гроші. 

У львівському закладі відтворили дизайн та атмосферу маріупольського — навіть посуд купили такий самий. Неймовірно, але люди з Маріуполя знайшли та надіслали поштою дві м’які іграшки-сови з минулого закладу.

«Не знаю як, просто написали, що «знайшли ваші дві сови», розповідає підприємиця.

Зараз у новому Sova coffee тепло зустрічають місцевих, туристів і маріупольців, які часто заходять до кав’ярні, аби підтримати краян. Коли ЗСУ звільнять місто, Світлана та її чоловік планують повернутися.

☕️Що пити: у меню багато стандартних та авторських позицій кави. Так капучіно коштує від 49 гривень, а раф солена карамель 65. Ще тут є «дитяча кава» за 43 гривні. 

🧁Що їсти: у Sova coffee є сніданки, які подають цілий день — це сендвічі (від 78 гривень), тости, омлети (від 135 гривень) та «щасливі сирники» (125 гривень). Також у кав’ярні можна поласувати десертами.

На першому фото — кава та тематичний посуд кав’ярні. На другому — неонова вивіска та вітрина з десертами. Джерело: інстаграм закладу.

«Дзендзик» з Бердянська

📍Де: вул. Пекарська, 31

🗓Коли працює: з понеділка до суботи — 8:00-20:00, неділя — 10:00-20:00

«Дзендзик» — маленька кав’ярня формату to-go, де відвідувачів зустрічає намальований на всю стіну біло-червоний маяк. Така споруда розташована поблизу Бердянська, та інколи її промені освітлюють острів Дзендзик — саме тому для кав’ярні обрали таку назву. 

У 2022 році власниця Ксенія Клейнос понад місяць провела в окупації, а потім поїхала з міста на Захід України. У жінки вже був досвід підприємництва вона створила в Бердянську антикафе, що було креативним соціальним простором для місцевих. Вже у Львові жінка подалася на грант через «Дію», в кінці 2022 року отримала кошти, а в березні 2023 відкрила кав’ярню. З нею разом працюють також переселенки з Бердянська Альона та Віра.

Тепер у «Дзендзику» роблять каву, проводять зустрічі та майстер-класи. А ще продають хендмейд вироби від бердянців, кошти з яких передають ЗСУ.

«Ми тут ніби вдома та можемо торкнутися нашого Бердянська, який у нас забрали», — говорить відвідувачка Катерина Шеховцева. 

☕️Що пити: серед стандартних кавових позицій: лате класичне коштує 60 гривень, а з додатками, як-от гарбузове, 89 гривень. У кавʼярні зроблять 10% знижки, якщо попросите налити каву у ваше горнятко.
🧁Що їсти: до кави тістечка й макаруни (від 70 гривень).

Більше про заклад читайте за посиланням.

На першому фото — біло-червоний маяк на стіні кав’ярні «Дзендзик». На другому— зустрічі книжкового клубу. Джерело: соцмережі закладу, Ксенія Клейнос.

Мережа кав’ярень «Я — це KAVA» з Харкова 

📍Де:

  • просп. В’ячеслава Чорновола, 25
  • вул. Володимира Великого, 75
  • вул. Гетьмана Мазепи, 1Б
  • вул. Замарстинівська, 55Е
  • пл. Кропивницького, 9
  • вул. Ярослава Гашека, 15

🗓Коли працює: будні — з 8:00 до 22:00, вихідні — з 9:00 до 23:00.

Костянтин Куратник з партнерами розвивав мережу кав’ярень у Харкові. Та у 2022 році, після перших прильотів по місту та закладах, вирішив евакуювати частину команди до Львова. Тут вони продовжили робити те, що вміють найкраще.

«Був такий запит до самого себе: якщо ти хочеш допомогти державі, то роби те, що ти краще за все вмієш. Умієш робити каву роби», говорить співвласник кав’ярень «Я — це KAVA».

Так за час повномасштабної війни у Львові відкрили вже 6 закладів. Тут не просто варять каву, а й підходять до роботи креативно: гості отримують своє замовлення to-go в паперовому горнятку з персональним портретом. Малюнок створює художник в самому закладі. Команда художників таємно мандрує кав’ярнями мережі, чергуючи їх. А ще в кав’ярні на вул. Замарстинівській можна зіграти на 100-річному роялі. 

Наразі мережа кав’ярень працює у двох містах: у Львові та у Харкові, де заклади знову відкрили для відвідувачів.

☕️Що пити: у «Я — це KAVA» велика кавова карта на будь-який смак: зерно з Бразилії, Ефіопії та інших країн-постачальників. Американо коштує від 35 гривень, а мигдальний лате — від 60. Також у меню є вино та коктейлі.
🧁Що їсти: здебільшого тут пропонують десерти. Наприклад, штрудель коштує 60 гривень, а фісташковий чизкейк — 90.

На першому фото художниця закладу малює відвідувачів. На другому відвідувачі «Я — це KAVA» роблять замовлення. Джерело: інстаграм закладів

Кав’ярня-пекарня «Кримська перепічка» із Сімферополя

📍Де:

  • пр. Червоної Калини, 72
  • вул. Стрийська, 111Б
  • вул. Зелена, 263
  • вул. Садова, 2Е

🗓Коли працює: з понеділка по суботу — 8:30-20:30, у неділю — 9:00-20:00

«Наш куточок Криму у Львові» — так про свій бізнес розповідають сестри Світлана Лопатіна та Оксана Новікова. Перший заклад переселенки відкрили у Львові у 2015 році, до якого переїхали за рік до цього.

У Криму Оксана займалася оптовою торгівлею інгредієнтів для кондитерських та хлібобулочних виробництв, тому свою справу сестри починали з деякими знаннями:

«Моя сестра мріяла створити маленьку пекарню. Але так сталося, що пекарня вийшла не дуже маленька й цікавого формату — пекти вироби й одразу їх продавати. Ми знайшли приміщення на Сихові (район у Львові — прим. авт.), де багато дітей, молоді, і створювали не лише пекарню, а простір для спілкування, куди можна приходити сім’ями», згадує Оксана.

Тепер у сестер є три пекарні з виробництвами та кав’ярня в центрі. Заклади з часом стали популярними серед місцевих: сюди часто приходять родинами, аби випити кави з булочкою та купити щось для дітей. 

Попри успіх закладів, Оксана зазначає: «Кримська перепічка» — це не про масштабування в інші міста й точно не про франшизу. Це про шматочок дому, що не продається.

☕️Що пити: стандартні позиції кави — від 40 гривень, чаї з додатками — від 45.
🧁Що їсти: багато солоної та солодкої свіжої випічки, пироги, торти на замовлення, тістечка. Ціни дуже різні, наприклад, круасани коштують від 35 гривень. 

На першому фото — солодкий пиріг у закладі на вул. Стрийській. На другому — вітрина з випічкою та написом «Крим — це Україна». Джерело: сторінка пекарні у фейсбуці.

Кавотяг з Херсона

📍Де: Скнилівський парк, Парк культури
🗓Коли працює: графік роботи залежить від світлового дня. Наразі кавотяг можна зустріти щодня з 9:00 до 17:00 

Херсонець Дмитро Сивак до повномасштабного вторгнення займався туризмом та організував походи для українців. Досвід походів і допоміг йому, дружині та двом донькам в перший день великої війни миттєво спакувати речі, завантажити авто спальниками та консервами й вирушити на Захід України.

Уже у Львові Дмитро вступив до лав тероборони та патрулював місто. Коли необхідності в цьому більше не було, вирішив створити власну справу, яку про яку мріяв уже кілька років. Так херсонець розробив велосипед-кавотяг невелику пічку-тумбочку з дровами та кавою. А потім ще один. Тепер вони разом з дружиною готують для місцевих каву в джезві на піску.

«Зізнаюся, місцеві мешканці сприйняли нас не одразу. Можливо, тому, що ми прийшли в столицю кави з власною продукцією. Та поступово люди почали дізнаватися про нас і шукати той самий кавотяг на колесах», — розповідає Дмитро.

Чоловік продовжує волонтерити збирає кошти на тепловізори й інші потреби для бригад на лівому березі Херсонщини. Дмитро із сім’єю впевнені, що повернуться до мирного Херсона. Він жартує, що навіть свій бізнес зробив мобільним, аби той також міг поїхати додому.

На першому фото — кавотяг у Скнилівському парку. На другому — процес виготовлення кави в джезві. Джерело фото: інстаграм кавотяга.

☕️Що пити: в меню, що називається «Розклад руху поїздів», є «НАДзвичайна» кава за 35 гривень та «спеціальна» (з мускатним горіхом, коріандром чи перцем) за 40 гривень.
🧁Що їсти: «Додаткові поїзди» — пундики та мандибрики за 20 гривень. Це солодке печиво, яке власноруч випікає дружина Дмитра.  

Заходьте до цих закладів у гості та пишіть нам у коментарях в соцмережах або на пошту shotam.info@gmail.com, які ще ви знаєте заклади від переселенців у Львові ​​🙌

Суспільство

Alyona Alyona і Jerry Heil встановили рекорд на Євробаченні 2024

Опубліковано

Вчора, 7 травня, Jerry Heil та alyona alyona з композицією “Teresa & Maria” встановили рекорд на “Євробаченні-2024”, увійшовши до фіналу. Вже 17-й раз представники від України потрапляють до фіналу пісенного конкурсу, що є рекордом в історії Євробачення.

Про це повідомляє Детектор Медіа.

Відтак Україна стала єдиною країною, яка завжди проходить у фінал конкурсу. Свою позицію Україна тримає з 2004 року.

Нагадаємо, місті Мальме, Швеція, пройшов перший півфінал Євробачення 2024, де виступили 15 країн-конкуренток. Цього року Україну представляє alyona alyona та Jerry Heil. 

alyona alyona та Jerry Heil виступили під номером 5. Номер співачкам ставила талановита українська режисерка Таня Муіньо, яка до того працювала з Кеті Пері, Дженніфер Лопес, Harry Styles, Post Malone, The Weeknd та іншими світовими зірками.

Читайте також: Цифровізація освіти: у Мінцифри розповіли про розвиток цифрових навичок

У півфіналах могли голосувати лише глядачі тих країн, які беруть участь у відповідному півфіналі. Тобто в Україні можна віддати свої голоси лише 7 травня. У першому півфіналі зможуть проголосувати глядачі з Німеччини, Швеції та Великої Британії, а у другому — з Франції, Італії та Іспанії.

Фінал пісенного конкурсу відбудеться у суботу, 9 травня.

Фото: ДМ

Читати далі

Суспільство

Активісти розпочали реставрацію історичної вивіски “Перукарня” на Подолі

Опубліковано

Благодійна організація “Має значення” розпочала відновлення історичної вивіски “Перукарня” на Подолі, на вулиці Почайнинська, 57/59. Демонтаж вивіски розпочали ще вчора, 7 травня, він виявився непростим, і потребував участі 3-х людей.

Про це активісти розповіли на своїй сторінці. 

“Пластикові літери буквально розсипалися в руках, і ми по-справжньому злякалися того, що затягнули з порятунком і як би не було занадто пізно. У майстерні нас утішив реставратор, пообіцявши задіяти італійські розчини і фарби, які продовжать життя вивіски. Щиро віримо, що її відродження вдасться і оновленою вона повернеться на своє первісне місце, де висіла з 1977 року, рекламуючи все ще діючу перукарню на Подолі” — йдеться у дописі.

Серед запланованих реставраційних робіт на цей тиждень: 

  • Очищення від залишків фарби; 
  • Шліфування;
  • Визначення історичних кольорів. 

Читайте також: Які гранти для українського бізнесу доступні в травні: пропозиції для підприємців

Активісти також нагадали про те, що досі триває збір на відновлення вивіски.

“Має значення” розпочали відновлення історичної вивіски “Перукарня” на Подолі, на вулиці Почайнинська, 57/59

Нагадаємо, у Києві відкривається виставка робіт студентів академії імені Бойчука.

Фото: “Має значення”

Читати далі

Суспільство

Вивезла 159 собак із Бахмута: історія вчительки, яка вже вдруге будує притулок для безхатніх тварин

Опубліковано

Кожен день вчительки іноземних мов Марини Шажко розпочинається о 5 ранку. Вона веде на прогулянку двох своїх собак — Тару та Муху, декілька годин працює, а потім поспішає на автобусну зупинку, адже на неї чекають ще дві сотні собак у притулку.

По дорозі треба забігти в аптеку та до магазина: «Щодня мені треба купити щонайменше 12 палок ковбаси. І це тільки щоб дати всім собакам ліки». Маршрутка везе її за місто. Від зупинки з повними пакетами треба пройти ще 2 кілометри. Але радісне гавкання, яким її незмінно зустрічають мешканці притулку «Лада», вартує цього шляху.

Марина повертається додому вже надвечір, гуляє з собаками та займається онлайн з учнями. Деякі з них навіть не здогадуються, що їхня вчителька врятувала з Бахмута 159 собак.

Марина Шажко

керівниця Бахмутського товариства захисту тварин та притулку «Лада»

Вони наче самі мене знаходять

Змалку я бачила, як мої мама й тато підгодовували на вулиці собак і котів, але додому мені брати нікого не дозволяли.

Перший домашній улюбленець у мене з’явився лише у 16 років, і то випадково — у розчинене вікно моєї кімнати залетів папужка. Він залишився жити з нами. Моя бабуся навчила його говорити: «Маришко, вчи урочки!».

Наступним «поповненням» у родині був котик. Він прибився до нашого під’їзду й сидів такий сумний, що я не витримала — притисла його до грудей і занесла додому. Мама була в  шоці: «Що це?»«Котик! Він буде жити з нами!». Тімошка прожив у нас 16 щасливих років.

У 2009 році, коли я вже працювала в школі вчителькою, у дворі будинку з’явилося цуценя. Геть лисеньке, шерсті нема — це була любов з першого погляду. Я почала його лікувати, приводила лікарів прямо у двір і таки вилікувала. Собачка зміцнів, відростив красиву руду шерстку. Усі сусіди його любили та підгодовували. Назвали Бобочкою.

Марина Шажко зі своєю собакою Тарою. Тара — собака з вулиці, вона мала серйозні шкірні проблеми, але Марина вилікувала її. Фото надала героїня

На 8:00 мені на роботу, а до 6 ранку я пильнувала мисливців на вулицях

У 2010 році в Бахмуті стартувала кривава кампанія з відстрілу бездомних тварин для контролю чисельності собак на вулицях міста. Ці жахливі рейди мали свій графік: відстріл проводили вночі щопонеділка й щочетверга, поки більша частина міста ще спала.

На 8:00 мені на роботу в школу, а з 4 до 6 ранку в ці дні я патрулювала свій мікрорайон — спочатку лише нашу Бобочку.

Одного разу я визирнула у вікно й побачила, що та комунальна машина вже їде нашою вулицею. Я вискочила на вулицю, в чому була. Вибігла напереріз машині, почала кричати. Разом зі мною вибігли ще жінки з сусідніх будинків. Ми відбили Бобочку, і машина поїхала ні з чим. Але я вже не могла залишати собаку на вулиці — а що, як мисливці повернуться? І я принесла нашого дворового собаку додому.

Це був переламний момент, коли я зрозуміла — не можу нічого не робити з тим, що коїться в місті стосовно безпритульних тварин. Разом з подругою Ольгою Литовченко у 2011 році ми зареєстрували громадську організацію Бахмутське товариство захисту тварин «Лада». Трохи пізніше незамінною в нашому дрім-тімі стала також Людмила Булавка.

Волонтерки проти бюрократії

До нас долучалися люди. Ми давали оголошення в пресі, розповідали про нашу позицію — місту потрібен притулок і кампанія зі стерилізації, а не відстрілу тварин. Були ті, хто нас підтримував, але були й хейтери.

Ми шукали можливостей скрізь. Знайшли грантову програму, яка могла підтримати роботу стерилізаційного майданчика, подали заявку й виграли. Звернулися до місцевої влади, і нам виділили покинуту комунальну будівлю. Ми закупили клітки, деяке обладнання й облаштували стерилізаційний майданчик, де б могли працювати лікарі.

За умовами гранту, орендна плата становила 1 гривню на рік, а з місцевого бюджету мали виділяти кошти на стерилізацію тварин. Але тоді в міськраді нам сказали, що нібито можуть виділяти гроші лише на відлов. Це вже зараз ми розуміємо, що влада скористалася нашою необізнаністю, а тоді ми просто зітхнули й почали самі збирати кошти на перші операції — у соцмережах, на базарі.

Місцева ветеринарка погодилася оперувати безпритульних тварин безкоштовно, і ми сплачували тільки вартість медикаментів.

Тим часом на базі стерилізаційного майданчика в нас організувався притулок — ми залишали там після лікування та стерилізації тих тварин, у яких було дуже мало шансів вижити на вулиці через вік чи стан здоров’я. Стерилізованих і здорових намагалися прилаштувати в родини.

Кожна з волонтерок мала власну роботу, і до тварин у притулку ми могли приходити лише в позаробочий час. Тож вирішили найняти доглядальницю, і на зарплату збирали в нашій спільноті в соцмережах та скидалися з власних невеликих зарплат: я — з учительської, Ольга — з бібліотекарської.

Волонтерки притулку для безхатніх тварин «Лада»: Ольга Литовченко, Марина Шажко та Людмила Булавка. Фото надала Марина

Мусила привезти собак під мерію

Наприкінці 2014 року нас чекало ще одне випробування — ми залишилися без світла, бо територію, де розташований притулок, відрізали від мережі. Три роки ми проводили вечірні годування, перев’язки й уколи з ліхтариками. Але в кінці 2017 терпець урвався, і я оголосила в наших соцмережах про проведення масштабного пікету під міськрадою.

Я написала, що у зв’язку з тим, що в притулку досі немає світла, всі 100 тварин звідти переїжджають жити… у мерію. «Переїзд» оголосила на 27 грудня, а вимоги — повернути світло в притулок і закласти кошти на стерилізацію безхатніх тварин у місті в бюджет на 2018 рік.

Напередодні анонсованого пікету директору приватного ліцею, де я тоді працювала, зателефонували з мерії та поскаржилися на мене. Мовляв, не тим ваша викладачка займається, зробіть щось. На що мій керівник відповів, що свою викладацьку роботу я виконую чудово, а моя громадська діяльність його не стосується.

Волонтери вивантажують клітки з собаками з притулку для пікету під міськрадою. Бахмут, 2017 рік. Фото надала Марина Шажко

27 грудня 2017 року ми рушили під міськраду разом з нашими собаками. Нас прийшли підтримати багато людей. Буквально за годину від початку збору — ще навіть офіційно не почався пікет — у притулку з’явилося світло.

Так почався новий етап нашої співпраці з місцевою владою, нарешті двосторонній: місто виділило кошти на стерилізацію безхатніх тварин.

Куди виїхати, коли в тебе 160 собак?

Я дуже добре пам’ятаю 24 лютого 2022 року. Я прокинулась о 5 ранку й почала читати новинну стрічку. На той момент у нас під опікою було 160 тварин. Евакуацію я навіть не розглядала: без них нікуди не поїду, а з ними куди? Як? Взялася робити запаси круп, кормів. Десь до початку травня в нас було відносно спокійно, і я сподівалася, що так буде й далі. Ми навіть ділилися своїми запасами з Лисичанськом, Сєвєродонецьком, де було вже гаряче.

Із середини травня 2022-го по Бахмуту почало сильно прилітати. Наш притулок опинився на лінії вогню. 1 серпня стався перший приліт на нашу територію. Того дня до нас якраз приїхали волонтери — привезли корми для тварин, і десь за годину, як тільки поїхали, бабахнуло. Пошкодило будівлю та вольєри, 2 собаки були поранені.

Це стало для мене поштовхом — треба діяти. Коли ти сам за себе — це одне, а коли від тебе залежать життя тварин, що не можуть ухвалювати рішення — це змушує діяти.

Загибель Лади стала останньою краплею

Я почала шукати, куди ми могли б виїхати, обдзвонила різні фонди з проханням допомогти нам знайти якусь територію, хоча б за гроші. Ми одразу орієнтувалися на Дніпропетровщину, бо розуміли, що далеко наші собаки просто не доїдуть — більшість з них після серйозних травм чи хвороб, багато стареньких.

Ми знайшли один варіант — стара ферма в селі Вільне Дніпропетровської області. Але її оренда коштувала 15 000 гривень на місяць. Наш притулок живе на благодійні внески, тому збирати додаткові кошти, коли в країні війна, здавалося неможливим. Вирішили шукати ще.

30 серпня вночі був другий приліт — касетна бомба. Тоді загинула одна з наших старожилок — собачка Лада, ім’я якої носить наша ГО та створений нами притулок.

Це стало останньою краплею. Я вирішила, що це знак, що нам треба терміново виїжджати з Бахмута. Вранці я подзвонила власнику ферми та сказала, що ми згодні на 15 тисяч.

Так виглядав притулок для безхатніх тварин «Лада» в Бахмуті після «прильоту» в серпні 2022 року. Фото надала Марина Шажко

Переїзд на межі нервового зриву

До перевезення треба було підготувати хоча б якусь кількість вольєрів і будок. З цим мені допоміг один волонтер, він написав у себе на телеграм-каналі пост про нас і зібрав 100 000 гривень.

Аби перевезти тварин з Бахмута на Дніпропетровщину, разом працювали два фонди: «Порятунок тварин Харків» та Breaking The Chains, а також група волонтерів з Києва. Зробити все треба було за день, бо ми помітили, що щойно до нас приїздить якесь авто, потім на територію «прилітає». Мабуть, стежили.

28 вересня ми переїжджали. Того дня в місті було незвично тихо — наче сам Бог нам допомагав. Тим не менш, щохвилини очікували на обстріл.

Вантажили собак на межі нервового зриву. Але нам вдалося — ми вивезли усіх 159 тварин з Бахмута.

28 вересня 2022 року. Волонтерки евакуюють 160 собак з Бахмута на Дніпропетровщину. Фото надала Марина Шажко

Не було навіть мисок для собак — з усім допомагають люди

Коли ми привезли собак до Вільного, не всі вольєри ще були готові. На новому місці в нас не було навіть з чого годувати тварин, бо ми нічого з собою не могли взяти — машини ледь вмістили клітки з собаками. Місцеві жителі дуже нам допомагали: приносили старий посуд, якісь простирадла. Саме завдяки підтримці місцевої громади ми вижили в перші два найтяжчі місяці після переїзду.

Я разом зі стареньким батьком винайняла квартиру в місті Новомосковськ, що недалеко від Вільного. Дуже вдячна власниці квартири, що вона дозволила, аби дві мої собаки жили зі мною. Коли я чую ці розмови, що нібито до переселенців з Донбасу якось не так десь ставляться, я усміхаюсь — у нас зовсім інший досвід.

І далі нам продовжують допомагати небайдужі люди: благодійні фонди надають корми, фонд Happy Paw допоміг перекрити дах на старій фермі й добудувати вольєри.

Плануємо збудувати й облаштувати ветеринарний кабінет, щоб мати можливість лікувати й стерилізувати тварин тут. Наша волонтерка Людмила зараз навчається в місцевому ветеринарному коледжі — нам необхідний власний лікар у команді.

Евакуаційна машина, завантажена клітками та переносками з тваринами. Не було куди навіть забрати собачі миски. Фото надала Марина Шажко

Продовжуємо рятувати тварин з-під обстрілів

Ми теж як можемо допомагаємо іншим зоозахисникам. Щомісяця до нас привозять кілька тон кормів, а ми їх розвантажуємо й потім надсилаємо Новою поштою чи з волонтерами до міст і сіл Донеччини.

А ще ми, притулок-переселенець, прийняли до себе уже понад 60 тварин із зони активних бойових дій — Часового Яру, Красногорівки, Мар’їнки, Торецька. Багато тварин з контузіями, осколковими пораненнями. Ми їх лікуємо та стараємось прилаштувати в родини. Нещодавній наш щасливий «випускник» — це Мартинчик, пес із Бахмута. Він жив у притулку 4 роки, й ось уже тут, на Дніпропетровщині, знайшов свою родину. Ті люди шукали собі маленьке цуценя, але Мартинчик їх підкорив з першої зустрічі. Тепер живе наш бахмутський пес, що переніс поранення під час обстрілу, просто в шикарних умовах, а головне — в любові.

Притулок «Лада» існував у Бахмуті, переїхав на Дніпропетровщину та продовжує працювати тут завдяки небайдужим людям — це й офіційні організації, і просто випадкові відвідувачі наших сторінок у соцмережах.

Зараз у нас у притулку 208 тварин. Втрьох нам ніяк не впоратись, тож наймаємо помічників: 4 доглядальниць і двох охоронців. Помічниці приходять на кілька годин щодня, доки ми на роботах, охоронці працюють позмінно. На зарплатню цим людям ми збираємо кошти в соцмережах.

Часто люди соромляться донатити маленькі суми, але саме невеличкі донати вирішують усе. Наприклад, у нашій спільноті на Фейсбуці 4000 підписників. Аби кожен з учасників раз на місяць переказував 20 гривень, ми б без проблем закривали всі питання з ліками, операціями, кормами та зарплатою для помічників.

Зооволонтерка Марина Шажко чухає новеньку мешканку вольєра. Власник собаки зараз на війні, тож Бетті чекає на його повернення в притулку «Лада». На фоні — вольєри, які допомогли збудувати благодійники. Фото надала Марина Шажко

Так, нам непросто. Я не раз озиралась на своє життя — а що, якби я могла повернутися назад? І в мене одна відповідь: я б точно робила те саме — рятувала тварин. Тільки тепер стукала б в усі двері кабінетів і серця людей ще наполегливіше.

Читати далі