Суспільство
Маяк посеред Львова. Переселенки відкрили кав’ярню, що дарує бердянцям відчуття дому
Тому в цьому проєкті ми розповідаємо про переселенців, які, попри ці релігійні та культурні розбіжності, успішно адаптувалися та інтегрувалися в життя регіону й допомагають зробити це іншим.
У кав’ярні на одній з найстаріших вулиць Львова мене зустрічає намальований на всю стіну біло-червоний маяк. Споруда розташована в місті Бердянськ на узбережжі Азовського моря. Маяк поблизу Бердянська світить на 180 градусів, та інколи його промені освітлюють острів Дзендзик.
Маленька кав’ярня формату to-go намагається дати дає відчуття дому для тих, хто туди повернутися не може. Вона поєднує бердянців, каву та творчість. Назву «Дзендзик» для кав’ярні вибрали учасники спільноти «Ми — Бердянськ», що сформувалася онлайн. Раніше вони зустрічалися в різних закладах міста, а тепер місцем збору стала ця кав’ярня на вулиці Пекарській 31.
«У кав’ярні люди можуть тебе підтримати та обійняти лише за те, що ти така ж, як і вони, — говорить переселенка Катерина Шеховцева. — Ми тут опиняємося ніби вдома, та можемо торкнутися нашого Бердянська, який у нас забрали».
«Мій якір впав в Україні»
Цей куточок творять три подруги: власниця Ксенія та її працівниці Віра й Альона. «Я є керівницею та баристою в кав’ярні, але ми всі питання вирішуємо спільно з Ксенією та Вірою. Ксенія — власниця, я — керівниця, а Віра — адміністраторка, тобто ми всі начальниці», — посміхається Альона, готуючи каву.
Дівчина каже, що серед інших відчуває себе Монікою із серіалу «Друзі», адже завжди все доводить до ладу. А ще зауважує, що Львів чимось схожий для неї на Бердянськ до великої війни — тут теж гамірно та багато туристів. Та Бердянськ набагато менший: до повномасштабного вторгнення там мешкали близько 110 тисяч людей, що в сім разів менше за населення Львова. Бердянськ був окупований вже на третій день війни через близькість до лінії зіткнення та порт.
Повномасштабне вторгнення Альона Акімова зустріла за кордоном. Жила там вісім місяців, а потім приїхала лікувати зуби в Україну й залишилася: «Я вирішила, що нікуди більше не тікатиму. Мій якір впав в Україні».
«Ми обов’язково повернемося додому»
При вході в кав’ярню вся стіна обклеєна кольоровими стікерами. Тут зібрані подяки відвідувачів, а ще їхні побажання та мрії про рідне місто. «Ми обов’язково повернемося додому, Бердянськ», — написано на одному з них.
Про це ж мріє Альона, що саме завершила готувати каву та розповідає мені про речі навкруги, які помістилися в кількох квадратних метрах невеликого кафе. Раніше тут була тільки барна стійка та кілька високих стільців.
Вона показує значки, які робить уже дев’ять років. Дівчина починала з вишитих героїв мультфільмів, потім плела синьо-жовті браслетики за кордоном, а зараз у кав’ярні продає значки із зображенням Бердянська.
На маленьких прищіпках висять листівки, які також можна придбати. Одна з них — реальне фото Бердянська з 24 березня 2022 року, яке зробив знайомий дівчат із закладу. На ньому двоє людей на лавці спостерігають, як горить російський корабель.
Також тут є нашивки від магазину донатів «NESEMOS». Ці патчі коштують 500 гривень, але весь прибуток від майже всіх товарів ручної роботи, листівок і патчів йде на підтримку армії чи благодійних проєктів.
«Ти можеш більше, ніж думаєш»
На столиках у кав’ярні стоять хендмейд вироби від бердянців, які приходили в кав’ярню на майстер-класи — світлі картинки з морем, човнами та маяками, сповнені смутком і болем.
Власниця Ксенія Клейнос розповідає, що більше місяця провела в окупації: спершу в селі, куди росіяни не заїжджали, а потім кілька днів у самому Бердянську. «Світить сонечко, поряд море, а потім бачиш людей зі зброєю — це дуже страшно».
Це було ще до того, як росіяни почали переслідувати бердянців за проукраїнську позицію та розкидати агітки про те, що Україна їх кинула. Ксенія забрала маму й інших близьких і вирішила їхати до знайомої в Трускавець. Дорогою вони зупинилися у Львові та залишилися тут.
Спочатку Ксенія організовувала воркшопи для бердянців, а влітку 2022 року подалася на грант через «Дію» на створення кав’ярні. Вдома вона вже мала схожий досвід, бо створила антикафе «Час Є», яке з 2015 року було креативним соціальним простором для місцевих — кожен охочий міг прийти туди зі своєю ідеєю та реалізувати її.
У жовтні заявку прийняли, а в грудні Ксенія, як сама жартує, вже «отримала кошти під ялиночку». У січні жінка знайшла приміщення на вулиці, яка їй дуже сподобалася, а вже 10 березня 2023 року «Дзендзик» відчинив свої двері.
Тепер тут серед картинок на стіні вирізняється одна з написом: «Ти можеш більше, ніж думаєш». Це стало гаслом дівчат, які розвивають «Дзендзик».
10% знижки за своє горнятко
Але «Дзендзик» — це не тільки про Бердянськ. Керівниця закладу Альона Акімова відповідає за розвиток екологічної складової у кав’ярні.
Тут уже попередили постачальників, аби ті привозили продукти лише в багаторазовій тарі. У кавʼярні використовують менше пластику через його шкоду для організму та планети, а ще вкладають кошти, аби замінити одноразове пакування на багаторазове чи те, що підлягає переробці. А ще планують створити сортувальну зону у закладі для гостей.
«Ми хочемо поступово перейти на екологічну складову: поки пропонуємо паперові соломинки та кришечки, а ще знижку 10% за те, що люди приходять зі своїми горнятками», — ділиться Альона Акімова.
Рідне місто — це Дзендзик та море
Ксенія Клейнос каже, що Бердянськ — це місце її сили, яке асоціюється із Дзендзиком, морем і вітром. А кав’ярня у Львові — шматочок дому, де можна поспілкуватися з мешканцями рідного міста та перенестися в нього хоча б у відчуттях.
Крім творчих занять, кавування та спілкування, переселенці з Бердянська у «Дзендзику» обмінюються контактами, знаходять електриків, косметологів, стоматологів і діляться власним досвідом життя у Львові.
Також щочетверга по вечорах відвідувачі можуть прийти в заклад на зустрічі книжкового клубу та обговорити твір, який читали. З часом дівчата хочуть створити в «Дзендзику» відкриту бібліотеку. А ще в кав’ярні можна прочитати книгу авторки з Бердянська, яка виїхала з окупації та описала свій досвід.
«Нас об’єднують спільні спогади. І хоч раніше ми не були знайомі, але зараз ці люди мені як рідні, адже вони ходили тими ж вулицями, що і я», — говорить переселенка й відвідувачка закладу Катерина.
Нові птахи в зоопарку
Утримання рожевих пеліканів
Коментарі
Коментарі
Коментарі