«Були аграріями, а стали музейниками». Як Сумщина відновлюється після окупації? Досвід прикордонної Великописарівської громади

Великописарівська громада Сумщини була звільнена від російської окупації однією з перших. Однак загроза нікуди не зникла: понад 40 кілометрів спільного кордону з країною-терористом та постійні артобстріли нагадують про війну щодня. Попри це громада відновлюється та навіть розвиває локальний туризм.

Через замінування полів місцевим мешканцям довелося перепрофілюватися, і тепер вони відкривають народні музеї: меду, борщу та сала. А все для того, аби підтримати рідну громаду та привабити туристів. Про виклики відбудови, прикордонні музеї та трансформацію культури в селі – у матеріалі ШоТам.

Людмила Бірюкова

голова Великописарівської громади

Чотири дні окупації та понад 1000 зруйнованих об’єктів

24 лютого 2022 року через територію нашої громади пройшли колони зі сотень одиниць російської військової техніки. Вони рухались у напрямку Охтирки, Тростянця та Сум, а ми опинилися в тилу окупантів. Фактично ми залишалися під окупацією всього чотири дні: вже 28 лютого до нас зайшли бійці 93 окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Так ми стали першою деокупованою громадою України за час повномасштабного вторгнення.

Утім росіяни продовжували нагадувати про себе, обстрілюючи громаду. Так сталося зокрема і в березні 2022 року. Тоді нам на допомогу прийшла держава, надавши будівельні матеріали на суму понад 20 мільйонів гривень. Крім того, наші донори та постійні партнери – «Проліска», Червоний Хрест і «Людина в біді» – також виділили грошову допомогу та матеріали для швидкого ремонту.

Цьогоріч історія з обстрілами громади продовжується: з 22 травня і донині. Наразі наша комісія зафіксували понад 1000 зруйнованих та пошкоджених окупантами об’єктів. Це і житловий фонд, і бізнес, і муніципальна власність.

Важливо розуміти, що вісім населених пунктів нашої громади розташовані на самому кордоні з країною-агресором та майже щодня перебувають під обстрілами. Від цього страждають не лише житлові будинки, а й критична інфраструктура. Тому ці села постійно опиняються без світла та зв’язку. Скажімо, шість населених пунктів Дмитріївського старостату були знеструмленими з 22 травня 2023 року, і лише два з них вдалося підключити до мережі спільними зусиллями військових та енергетиків. А в Попівці ми маємо дві зруйновані вишки мобільного зв’язку, тож село фактично опинилося «поза зоною».

Чим ми допомагаємо жителям громади? На щастя, у нас є резерви скла, плівка, дошки та бруси. Утім немає кровельного матеріалу. Тож наразі відслідковуємо збитки та вносимо цю інформацію у відповідні реєстри. Також наша громада взяла участь у державній програмі єВідновлення: люди вже отримують на свої картки до 200 000 гривень за пошкоджене росіянами майно.

Відновлюємо домівки, облаштовуємо укриття та будуємо дороги

Торік, коли активні обстріли громади вщухли, ми ще довго оговтувалися. Але життя продовжується. Тож ми намагалися максимально «рятувати» наші приміщення: замінювали вибите скло, відбудовували дахи. Ініціатива йшла від місцевих депутатів, виконавчого комітету та звичайних жителів громади.

Тоді ж ми затвердили стратегію розвитку Великописарівської громади до 2027 року. А згодом – і стратегію нашої відбудови, в якій пріоритетним напрямком визначили безпекову складову. Йдеться зокрема про відновлення укриттів, які до цього існували доволі номінально – на війну ніхто не чекав. А тому сьогодні ми розчищаємо сховища й приводимо їх до ладу. Звісно, через брак коштів ми не можемо привести їх у повну відповідність до державних стандартів, але робимо все можливе.

Крім того, розробили три проєктно-кошторисні документації, серед них – ліцей, на який виділили 20 мільйонів державного фінансування. Нині починаємо готувати процедуру тендеру для будівництва укриття за всіма стандартами. 

Якщо говорити про дороги, то на території громади вони теж у доволі незадовільному стані. У 2021-му ми змогли частково їх відремонтувати, однак через прохід колон російської техніки стан доріг знову погіршився. Ми розуміємо, що під час повномасштабної війни недоречно вкладати в такі об’єкти капітальні кошти та проводити будівництво доріг у прикордонній зоні. Тож поки використовуємо здебільшого ґрунтові об’їзди.

Читайте також: «Не завадили ані відмови, ані російські снаряди». Як відновлювали найвищу багатоповерхівку Ірпеня? Кейс співпраці влади та містян

Водночас із приходом нового керівника Сумської обласної військової адміністрації змінився підхід до цього питання: тепер кожна громада може надати співфінансування й визначитися, яка сама дорога на її території потребує бодай поточного ремонту. Ми вже готуємо чотири вулиці, які плануємо подати на відновлення. Навіщо? Це розвантажить державну дорогу, що на 80% вкрита вибоїнами.

Не втрачаємо жодної можливості для розвитку

До повномасштабної війни у нас було багато планів. Деякі з них ми навіть встигли втілити, але вторгнення внесло свої корективи. Нам довелося змінити напрямок розвитку та сфокусуватися на енергонезалежності та безпековій ситуації. У прикордонних селах ми приділяємо найбільше уваги гуманітарній допомозі людям, які з різних причин не можуть звідти виїхати. Там, де немає електроенергії, – передали генератори та пальне, аби місцеві підприємці могли утримувати повний асортимент магазинів.

У межах стратегії розвитку ми планували розробити соціальні маршрути. І зробили це навіть попри війну. Нині маємо рейси, що курсують громадою чотири дні на тиждень. Це безкоштовні маршрути, що фінансуються за кошти місцевого бюджету та благодійної організації «Проліска».

Попри все, ми намагаємося не втрачати жодної можливості і брати участь в усіх конкурсах та грантах від держави та благодійних організацій. Зокрема спільно з Агенцією розвитку Сумської області уклали меморандум із грецькими донорами щодо відбудови хірургічного відділення. Тепер грецька сторона бере на себе всі витрати з будівництва та облаштування двох операційних. Також за кошти донорів ми встановили нові вікна в цьому медзакладі.

Також маємо терапевтичне відділення, яке плануємо переобладнати на хірургічне. Там був хороший ремонт, але через обстріли будівля була розбита. Відтак виникла нагальна потреба у реорганізації. Але є й радісні факти. Наприклад, завдяки виконанню дохідної частини бюджети торік ми змогли замінити рентген-апарат: замість 50-річного обладнання громада нарешті отримала нове й сучасне.

Наша громада постраждала й продовжує страждати від війни, але ми не зупиняємося. Навпаки, рухаємося вперед. Скажімо, вперше ініціювали бюджет участі, що передбачає конкурс, в якому активні мешканці громади можуть подавати свої проєкти розвитку певної території. Вже отримали вісім пропозицій і провели попередній тур, заклавши у бюджет 300 тисяч на ці ідеї.

Дуже радію, що всі ці проєкти – різнопланові. Це і облаштування футбольного поля, і оновлення закладів культури. Уявіть, участь брали навіть жителі прифронтових населених пунктів, які залишаються без світла та інтернету. Це все свідчить, що громада жива, розвивається і вірить у перемогу України.

З аграрного сектору – в туризм

Історично так склалося, що наша громада зосереджена на сільському господарстві. Але водночас вона прикордонна – маємо близько 40 кілометрів спільного кордону із державною-агресором. А отже, маємо заміновані поля і людський страх працювати так близько до ворога. Звісно, це вплинуло на бюджетні надходження. Але ми маємо вийти з цієї війни сильнішими.

А тому встановили новий пріоритет розвитку – туризм. Створили новий підрозділ при нашому відділі культури, вже готуємо відео- та фотоконкурси, аби розкрити ідентичність нашого краю. Для цього збираємо відомості про відомих земляків, які тут народилися чи працювали. 

Та й взагалі намагаємося активно розвивати нашу культуру. Скажімо, фонд місцевої музичної школи не оновлювався вже близько 30 років, тож ми закуповуємо нові інструменти для дітей. Хочемо відновити та підтримати локальні музичні колективи, які раніше мали звання народних: «Вечорниці» з Тарасівки та «Зорецвіт» з села Ямне.

Розвиток місцевої культури – ще один бонус для туристів

До того ж ми повністю змінили підхід і не визнаємо умовних будинків культури, які відкриваються для людей лише раз на рік. Тому переформатовуємо їхню роботу та переобладнуємо приміщення. Паралельно відновлюємо там системи опалення та проводимо косметичні (а подекуди й капітальні) ремонти.

Я дуже хочу, аби це поєднання культурного та спортивного життя допомогло дітям соціалізуватися. Адже в наших реаліях навчання відбувається в онлайн-форматі, а малеча все одно потребує живого спілкування. Тому залучаємо донорів і партнерів до спільних проєктів.

Читайте також: «Замість руїн – будинки у скандинавському стилі». Як відбудувати громаду після окупації? Кейс Новобасанської ТГ на Чернігівщині

Наприклад, працюємо над реновацією постраждалої від обстрілів бібліотеки. У планах – облаштувати тут читальний зал разом із кав’ярнею, створити дитячу зону із територією для фізичних активностей та настільними іграми. Не забуваємо і про людей третього віку – вже відновили поетичний гурток «Джерело натхнення» та стартувати роботу над збіркою віршів жителів нашої громади. Хочеться, аби таланти нашого краю були відомими. Аби про них знали не лише сучасники, а й нащадки. І, звісно, аби це стало ще одним фактором залучення туристів.

Олексій Скоркін

Засновник музеїв меду, бощу та сала

Відкрив три музеї, аби підтримати розвиток громади

Так вийшло, що відкриття народного Музею меду співпало із війною. Але я не та людина, яка складатиме руки й чекатиме кращих часів. Звісно, на початку вторгнення постало питання: виїжджати разом із родиною чи залишатися. Ми вирішили залишитися і довести справу до кінця. Тож 19 серпня завдяки підтримці селищної ради ми відчинили двері музею. Наша ідея – популяризувати бджільництво та показати на власному досвіді, яка у нас чудова громада. Я дуже пишаюся місцем, де народився.

Тож війна лише мотивувала нас працювати удвічі краще. До того ж ми хотіли допомогти громаді у культурному розвитку. Так, війна також нас торкнулася: вибиті вікна, пошкоджені двері та господарство. Але ми все відновили і, знаєте, як то кажуть, так і живемо. Це наш вибір – залишатися і працювати. Тож раджу брати приклад.

Безумовно, війна – це зміни. Але вони стосуються не лише нашого подвір’я, а громади загалом. Щодня, проходячи вулицями нашого селища, спілкуючись із людьми, я розумію, у наскільки тяжкі часи ми живемо. Та навіть попри це місцеві націлені на покращення свого життя. Я бачу, як ремонтуються будинки, будуються дороги, відроджується місцева культура. І так само щасливий бачити кардинальні зміни в свідомості людей.

Місцева влада стає дедалі ближчою до людей

Сьогодні місцева влада демонструє свою підтримку не словами, а конкретними діями. Звісно, приємно, що голова громади підтримала мою ідею народних музеїв. Це мотивує та доводить, що я все роблю правильно. Тепер ми разом шукаємо експонати, спілкуємося з людьми, подорожуємо селами, розповідаємо місцевим жителям про історію та культуру нашого краю.

«А що ти зробив?», – спитали мене на днях. А я відповів – намагаюся підняти культуру нашого селища на власному прикладі. Ми не повинні боятись чи соромитись щось робити, це наші традиції і звичаї. Ось мій власний приклад – музеї меду, борщу та сала – жителі дарують експонати, розказують свої звички, радіють нашим успіхам.

Чи чекаємо на наступне вторгнення? Є речі, які не від нас залежать. Ми живемо і прославляємо свій край. Комусь це може не подобатись, та я вважаю, що жителі нашої громади та інших областей мають брати приклад. Я, напевно, не зовсім вмію говорити пафосно, але все ж скажу – ці музеї я створив, щоб прославити своїх батьків, які займались бджільництвом все своє життя. І щоб показати людям – не складайте рук, працюйте. Не потрібно чекати смерті, живіть сьогодні і живіть зараз. Сучасну історію ми пишемо разом. 

Великописарівська громада готова ділитися досвідом відбудови з іншими регіонами! Якщо ви потребуєте поради чи консультації, сміливо телефонуйте Людмилі Бірюковій: +380669085730.