Суспільство
«Замість руїн – будинки у скандинавському стилі». Як відбудувати громаду після окупації? Кейс Новобасанської ТГ на Чернігівщині
Новобасанська громада на Чернігівщині потрапила під російську окупацію 27 лютого 2022 року. Усього за місяць загарбники зруйнували пів тисячі приватних будинків, розікрали місцеві магазини та домівки селян. Утім навіть це не змусило українців опустити руки.
Сьогодні на місці зруйнованих домівок у громаді зводять дерев’яні будинки в скандинавському стилі барнхаус, а місцева влада запрошує до Нової Басані переселенців. Про 33 дні під окупацією, полон і показові «розстріли», деокупацію та відбудову громади команді ШоТам розповів Микола Дяченко.
Микола Дяченко
Голова Новобасанської територіальної громади
33 дні під окупацією, шпигування за ворожою технікою та полон
Як і для більшості цивільного населення, початок повномасштабної війни був для нас неочікуваним. Можливо, військові й розуміли, що незабаром має щось початися. Проте ми були відверто далекі від цієї справи. А тому новий наступ росіян став для нас цілковитою несподіванкою.
Про ракетні обстріли Києва я дізнався вже о п’ятій ранку 24 лютого. Вирішив дочекатися восьмої години, аби прийти на роботу, зустрітися з колегами та розробити план дій. Утім вже за три дні, 27 лютого, наша громада потрапила під окупацію. Того дня росіяни зайшли у Новобиківський старостинський округ. Ми вже знали, що вони поруч. А 28 лютого російські війська зайняли центральну садибу Нової Басані.
На той момент зі мною був мій заступник – Валерій Миколайович. Він жив неподалік, та оскільки наші сапери підірвали міст у Старому Бикові, повернутися додому вже не міг. Власне, ми вирішили залишитися у мене вдома й перебували там до 5 березня.
Ми жили неподалік сільської ради, поруч із церквою. Звідти було дуже зручно спостерігати за пересуванням російської військової техніки. Тож ми з колегою вирішили робити облік та передавати всю цю інформацію Збройним силам та Службі безпеки України.
Загалом нам вдалося нарахувати близько 850 одиниць військової техніки, що пройшла через Нову Басань. А вже за кілька днів, 5 березня, ми потрапили в полон російських окупантів.
«Выходи, будем расстреливать»
Росіян насамперед цікавила наша територіальна оборона. Вони постійно запитували, де ж наші військові облаштували сховище зі зброєю. Думали, що ми маємо нею скористатися. На щастя, фізичні катування нас оминули, проте росіяни постійно намагалися нас залякати, здійснювали психологічний тиск та всіляко знущалися.
Зокрема нас постійно перевозили з місця на місце, зі зв’язаними руками та закритими очима. Бувало, виводили по одному й стріляли просто над головою. Що вони хотіли цим сказати? Важко відповісти. Найімовірніше, це була частина того самого психологічного тиску. Але тоді, із зав’язаними очима, ти цього не розумів. Ти банально не знав, чи вбили вони людину поруч, чи ні. Повне відчуття невідомості, нерозуміння того, що може статися з тобою вже наступної хвилини.
Загалом окупація Новобасанської громади тривала з 27 лютого до 31 березня 2022 року. Понад 30 днів. Як-то кажуть, «руський мір» хотів принести нам «руську вєсну». Але насправді вони приносили дещо інше. Усі вони – передусім мародери, гвалтівники та вбивці. Вривалися до місцевих магазинів, крали речі з будинків у приватному секторі. Виносили все, навіть матраци.
Перший виклик – продукти, за ним – відбудова
Коли наші Збройні сили прогнали російські війська, ми зіткнулися із першим та найбільш терміновим викликом – дефіцитом продуктів харчування. Це питання потребувало негайного реагування. І лише після того, як завдяки допомозі благодійних організацій нав вдалося закрити цей запит, ми почали рухатися далі – до відбудови та відновлення.
Найбільше на території Новобасанської громади постраждали Новобиківський старостинський округ та центральна садиба в Новій Басані. Станом на липень 2023 року у нас складено понад 500 актів руйнувань, спричинених діями російських загарбників. І, на жаль, 69 із них – це оселі, знищені вщент. Відбудувати їх вже не вийде, лише зводити все «з нуля».
Та, на щастя, наша громада не обмежена увагою обласної адміністрації, волонтерських організацій та благодійних фондів. Завдяки цій всесторонній допомозі нам вдалося запустити процес відбудови Новобасанської ТГ, і робота закипіла.
Замість руїн та згарищ – домівки в скандинавському стилі
Усе було зроблено доволі оперативно. Ми звернулися по допомогу до благодійної організації #PolandFirstToHelp, яка придбала та доставила нам модульне містечко. Туди ми заселили людей, які втратили житло внаслідок російської агресії, а також робітників, які залучені до відбудови громади.
Важливо, що допомога від міжнародних фондів та благодійних організацій дозволила не залучати до робіт саме бюджетні кошти. І, знову ж, за це ми дуже вдячні благодійній організації Help та проєкту «Район #1», які разом побудували для нас вже 26 дерев’яних каркасних будинків у скандинавському стилі барнхаус.
Ці будинки ми розділили навпіл. Половина – це домівки приватного призначення для місцевих мешканців, які втратили житло, ще 13 – будиночки для переселенців у Новобиківському старостинському окрузі. Туди вже підведені всі необхідні комунікації, наразі доставляють меблі. Гадаю, орієнтовно за місяць ми зможемо прийняти перших вимушених переселенців.
Сподіваємося, що можемо запросити ВПО зі спеціальностями, яких найбільше бракує нашій громаді – медиків, вчителів, механіків та юристів. Звісно, найбільше нас цікавлять саме сімейні лікарі, адже ми маємо повноцінну амбулаторію, але відчуваємо дефіцит спеціалістів. Тобто всі ці переселенці, які заїдуть до нових будинків, точно будуть працевлаштовані.
Підкреслю, що впродовж усього першого етапу відбудови наша громада тісно співпрацювала із волонтерами та зверталася до низки благодійних фондів. Але й вони не стояли осторонь. Саме завдяки цьому процес зрештою запустився, і сьогодні ми маємо конкретні результати. При чому, доволі непогані.
Відбудовуємо будинок для родини нашого захисника
Також наша громада відбудовує житло для військовослужбовця Збройних сил України. Це молодий хлопчина, який втратив домівку, а сьогодні перебуває на службі. Він має сім’ю, маленьку родину. І фактично через окупантів родина просто не має, куди повертатися.
Тому наша громада знову звернулася до організації «Район #1», які наразі запустили збір коштів для цього проєкту. Наразі нам вдалося повністю прибрати руїни та згарище, тож чекаємо на майбутню відбудову будинку нашого захисника. А паралельно працюємо над розмінуванням території та облаштуванням укриттів у місцевих школах.
Місцевий бізнес теж не стоїть осторонь. Скажімо, у Новій Басані розташоване товариство з обмеженою відповідальністю «Наташа-Агро». Це настільки потужна організація, що вони самостійно справляються з усіма своїми викликами та питаннями. І при цьому встигають допомагати нам, уявляєте? Наприклад, ми планували завезти 4,5 тис. тонн щебеню для підсипки доріг, і третину взяло на себе це підприємство.
Словом, всі працюють, стараються. І маленький бізнес, і середній, і агропромисловий комплекс. Один приклад: ще торік, одразу після деокупації, у нас була засіяна вся земля. До того ж відновили роботу магазини, розкрадені та розбиті російськими військами.
Головна порада – будьте відкритими до тих, хто хоче вам допомогти
Насправді в такій ситуації ми щиро раді будь-якій допомозі. І абсолютно всі фонди, організації, які нас підтримали, варті подяки. Незалежно від обсягів переданої допомоги. Кожен внесок у відбудову має важливе значення.
Та й взагалі це вкрай позитивна тенденція, що благодійні організації так сприймають проблеми звичайних громад, поділяють наш біль і часто самі пропонують допомогу.
А тому маю одну просто пораду для громад, які також зіткнулися з жахом війни та працюють над відбудовою, – візьміть цю тенденцію на озброєння. Варто плідно співпрацювати з усіма організаціями, максимально їм сприяти, допомагати з підготовкою документації тощо.
Які плани на майбутнє в нашої громади? Тут все просто. Ми маємо 503 акти про пошкодження, тож працювати точно є над чим. І це стосується приватного сектору. А війна, на жаль, принесла й інші втрати. Наприклад, наш дитячий садок знищено на 70%, відновити його неможливо. Тобто йдеться про повністю нове будівництво. Але я впевнений, що ми впораємося.
Новобасанська громада готова ділитися досвідом відбудови з іншими регіонами! Якщо ви потребуєте поради або консультації, сміливо телефонуйте Миколі Дяченку – +38(067)405-30-88.
Що передбачають роботи?
- розчистити територію від повалених дерев і кущів;
- очистити канали від осадів і шламу (малорозчинних речовин);
- привести русло до належного технічного стану.
Терміни та бюджет
Коментарі
Що на вас чекає?
Маршрут екскурсії:
- Станція метро «Позняки»;
- Парк «Позняки»;
- Фонтан «Груша»;
- Проспект Петра Григоренка;
- Вулиця Драгоманова;
- Озеро Позняки;
- Проспект Бажана.
Де і коли?
- Місце зустрічі:
Навпроти виходу зі станції метро «Позняки», вихід №4 до парку «Позняки». - Дата і час:
19 жовтня, субота, о 11:00. - Участь:
Безплатна. Обов’язкова реєстрація за посиланням.
Коментарі
Суспільство
Який вишкіл проходили жінки та дівчата, коли долучалися до підпільного руху?
Фото: Локальна історія
Повстанка Параскевія Гоянюк із села Спас на Покутті так розповідала для «Локальної історії» про своє приєднання до ОУН: «В організації я з 1941 року. Спочатку ми були по три чоловіка — звено. Раз на тиждень зустрічалися, вивчали «Декалог», «Молитву українського націоналіста», читали брошури УПА. Я, як була в селі, мала три вишколи: мала вишкіл ідеологічний, був вишкіл збройний (на збройному вишколі були самі дівчата, але приходили два хлопці та по зброї нас інструктували) і був санітарний вишкіл».
Як саме зв'язківиці Української повстанської армії передавали таємну інформацію повстанцям?
Фото: фейсбук «Жінки свободи»
В УПА жінки найчастіше виконували роль зв’язківиць і розвідниць. Записки з таємною інформацією — штафетки (грипси) — носили особисто до пункту призначення, а в разі небезпеки мали їх ліквідувати. Зв’язкова ОУН Анна Стецівка на псевдо Голубка розповіла «Локальній історії» про свою роботу: «Штафетку давали мені, а я несла на зв’язок — обмотувала в глину й несла в кулаці. Якби в разі чогось — треба випустити, але пам'ятати, де».
Яку назву мала головна медично-санітарна структура в підпільному русі, де санітарки надавали допомогу пораненим воякам?
Фото: фейсбук «Жінки свободи»
Також важливою місією для жінок у повстанському русі було лікувати поранених бійців. Найбільшою медичною службою був Український червоний хрест УПА. Ця служба мала піклуватися про здоров’я членів підпілля і бійців, проводити огляд вояків, заготовляти ліки, організовувати лікарні й амбулаторії, проводити санітарні курси, готувати інструкції. Вона складалася з двох частин: військової та теренової — військова діяла в бойових групах і відділах УПА, а теренова відповідала за роботу підпільних шпиталів як для поранених повстанців, так і для цивільного населення. Цю службу очолювала й організовувала найвідоміша зв'язкова Романа Шухевича Катерина Зарицька-Сорока на псевдо Монета.
Ще одна відома зв'язківиця Романа Шухевича переховувала його в конспіративних квартирах разом з власною маленькою донькою Дзвінкою. Вона прожила найдовше серед усіх жінок-підпільниць і померла у віці 101 року у Львові. Про кого йдеться?
Фото: Локальна історія
Ольга Ільків разом з маленькою донькою переховувала Романа Шухевича на конспіративній квартирі в селі Княгиничі на Франківщині. Жінку засудили до 25 років заслання, відібрали маленьких дітей і дали їм інші прізвища, проте вона змогла їх відшукати після звільнення з таборів. Ольга дочекалася незалежності України та померла у 2021 році — на 101 році життя.
Ірина Сеник також була зв’язковою Романа Шухевича. Вона понад 30 років відсиділа в радянських в'язницях, а згодом стала поетесою та дисиденткою. Яке почесне визнання отримала ця жінка за участь у національному русі?
Фото: Український інститут національної пам'яті
Ірину Сеник засудили на 10 років таборів, а згодом відправили на довічне заслання за зв'язки з УПА. У в'язниці жінка потай писала вірші на клаптиках паперу. Згодом вона стала членкинею Української Гельсінської групи та була ув'язнена як дисидентка. Після звільнення жила на Львівщині, де й померла у 2009 році. За десять років до її смерті американська жіноча громада внесла її в перелік «100 героїнь світу».
Учасниця повстанського руху Людмила Фоя була затримана 24 січня 1944 року за антирадянську діяльність спецслужбами. Та у НКВС вирішили, що дівчина буде кориснішою як агентка у боротьбі з ОУН, тому вона вийшла на волю як агентка «Апрєльская». Що з нею сталося потім?
Фото: Історична правда
Людмила Фоя відразу зізналася повстанцям про те, що НКВС її завербував і повідомила про деталі свого завдання — налагодити співпрацю між справжнім підпіллям на Волині із рухом на Київщині, який створили радянські спецслужби. Дівчина працювала під псевдо «Перелесник», повідомляючи чекістам інформацію, яка була вигідна українським повстанцям.
У 2016 році вийшов фільм «Жива» про незламну учасницю повстанської армії на основі реальних подій. Хто з жінок УПА був прототипом головної героїні?
скриншот з фільму
Фільм «Жива» режисера Тараса Химича розповідає реальну історію учасниці повстанського руху Ганни Попович на псевдо «Ружа», яка пережила тортури на радянських допитах, вижила після поранення в бункері, мала ампутацію руки в полоні, проте померла у віці 90 років у селі на Львівщині.
«Треба нам самим творити свою історію. Кожна людина має своє місце. Вже досить нагинулося наших», — ці слова сказала остання зв'язкова Шухевича, яку ув'язнили на найбільший термін — 25 років суворого режиму в радянських таборах. Хто це?
Фото: «Локальна історія»
Останньою зв’язковою Шухевича була Дарія Гусяк. Жінка водила його до лікарів в останні роки перед загибеллю та не видала точного місця переховування під час допитів.
Поділіться своїми результатами:
Коментарі