Суспільство
«Не завадили ані відмови, ані російські снаряди». Як відновлювали найвищу багатоповерхівку Ірпеня? Кейс співпраці влади та містян
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Вони написали сотні звернень, отримали десятки відмов, але все ж знайшли, як відбудувати найбільший будинок у місті. Місцева влада Ірпеня разом із ОСББ постраждалої багатоповерхівки протягом року працювали над там, аби повернути домівку для тисячі містян.
Частину робіт оплатили самі мешканці будинку, «задонативши» на порятунок власних осель 2,5 млн грн, а найбільші витрати взяв на себе французький благодійний фонд, інвестувавши у відбудову понад 10 мільйонів гривень. Історію відновлення 18-поверхового «Титану» розповідає ШоТам.
Ірина Чернишова
голова правління ОСББ «Титан-2020»
Прямі «прильоти», зруйновані квартири та вибиті двері
Окупанти завдали першого удару по нашому будинку ще 4 чи 5 березня. На той момент у будівлі практично не було людей. Можливо, лише 10-12 мешканців, які залишилися в місті й не встигли виїхати. Вдруге будинок обстріляли 10-11 березня, цього разу влучання було більш потужним. Після цього людей у багатоповерхівці вже не залишилося – виїхали абсолютно всі.
Масштаби руйнувань – надзвичайно великі. Скажімо, 85-90% віконних конструкцій було або пошкоджено, або повністю вибито. Найбільше постраждала сторона будинку, що межує із сусіднім житловим комплексом «Річтаун». Також дуже постраждав торець будівлі, що «виходить» на Бучу – саме там були розташовані позиції росіян, які просто розбивали наш будинок. Уявіть, 10 прямих «прильотів», від деяких квартир не залишилося практично нічого, крім тримальної конструкції.
А оскільки наш будинок монолітно-каркасний, то після прямого влучання в одну квартиру руйнувалися ще й вісім сусідніх. Дві квартири повністю вигоріли. Але й на цьому не все. Під час окупації росіяни жили в нашому будинку. Тож половину вхідних дверей у будинку було просто вибито. На деяких поверхах – абсолютно всі, на інших – у кількох квартирах. Та найголовніше, що серед наших мешканців ніхто не загинув.
Ми власноруч зібрали 2,5 млн на відновлення монолітних конструкцій
Після деокупації стало зрозуміло, що будівля перебуває в аварійному стані: обстріли пошкодили монолітні конструкції. А отже, до вирішення цього питання про жодні інші роботи не йшлося.
Утім це нас не зупинило. Мешканці будинки одноголосно вирішили збирати кошти на відновлення цих конструкцій. Вартість робіт оцінили в 2,5 млн грн, і ми змогли закрити це питання власним коштом. Насамперед – завдяки звичайним «донатам» на рахунок ОСББ. Люди перераховували абсолютно різні суми – від 500 до 60 тисяч гривень. Крім того, дівчата з нашого будинку проводили різноманітні ярмарки та аукціони. І це також допомогло нам наблизитися до заповітної суми.
Власне, так нам вдалося відновити монолітні конструкції. Вже після цього ми почали звертатися до органів місцевої влади, благодійних організацій та фондів. Шукали, хто допоможе відновити фасад будівлі. Адже наш будинок – це моноліт та газоблоки. Без утеплення та фасадних робіт це було б практично життям на вулиці.
Хто стукає, тому відкриють
До місцевої влади ми зверталися кілька разів: спочатку, аби встановити вікна в будинку, а потім – під час пошуку благодійників. Активно співпрацювали із начальником управління інфраструктурного розвитку, інвестицій та ЖКГ Ірпінської міськради Сергієм Канюрою.
Звісно, усе не було легко й швидко. Кілька разів приїжджали представники різних організацій, дивилися на наш будинок, але не бралися за відновлення. Напевно, через великий бюджет проєкту. Воно й не дивно, відновити будівлю, яка постраждала на 60-70%, – дійсно дуже складно.
Але завдяки підтримці міської влади нам вдалося встановити вікна на всіх поверхах, після цього ми взялися за відновлення вхідних дверей. А згодом почали разом шукати організації, які візьмуть на себе ремонт фасаду, під’їздів і квартир. Дізнавшись про можливість співпраці із французьким благодійним фондом, місто знову нас підтримало, уклавши меморандум.
Власне, завдяки цьому комплексу дій та рішень ми нарешті побачили результат – усі роботи завершені, будинок повністю відновлено. У чому секрет взаємодії між ОСББ, владою та благодійними організаціями? Усе просто – має бути комунікація. Гадаю, всі добре знають цю приказку: «Хто стукає, тому відкриють». Тому звертайтесь, і вам обов’язково допоможуть.
Олександр Маркушин
міський голова Ірпеня
Серед усіх громад Київщини наша постраждала найбільше
Питання відновлення Ірпеня постало фактично одразу після закінчення бойових дій у місті. Тоді ж почали звертатися люди, керівники ОСББ, управляючі компанії. Комусь потрібно було замінити вікна, десь були проблеми із водопостачанням, а в когось окупанти зруйнували дах будинку.
На жаль, серед громад Київської області Ірпінська постраждала найбільше: лише в місті окупанти зруйнували чи пошкодили 70% будівель. А якщо, скажімо, підрахувати відсоток вибитих вікон, то взагалі йдеться про майже 90%. Тож першочерговим завданням для нас стала заміна вікон, ремонт покрівель, а далі – фасадні групи.
Водночас ми розуміли, що в державному та міському бюджетах коштів на проведення всіх необхідних робіт немає. Утім нам вдалося замінити вікна за програмою Київської обласної військової адміністрації. А далі треба було шукати можливості та залучати кошти.
Що більший об’єкт, то складніше знайти інвестора
Безумовно, більшість благодійників прагнуть взяти під свій патронаж якийсь невеликий будинок. Тобто швидко зробити й показати, мовляв, ось, все дуже класно, ми допомогли. Натомість на величезні будівлі мало хто заходить. І на це є цілком зрозумілі причини: це дуже дорого і дуже довго. Йдеться про чималий обсяг роботи й чіткі терміни.
Якщо говорити безпосередньо про «Титан», то цей об’єкт був дуже важким. До старту роботи з французькими благодійними ми вели перемовини із ще двома фондами, але вони відмовилися. Передусім через обсяг коштів. До того ж ми не хочемо, аби фонди бралися лише за частину робіт. Ні, ми за те, аби вони заходили і комплексно відновлювали об’єкт.
Відновлення «Титану» з житлового комплексу «Синергія 2+» дозволило повернуся додому щонайменше тисячі містян. А це справді велика кількість. Проте наше завдання глобальніше – повернути всіх наших мешканців і в Ірпінь, і в Україну загалом. А тому сьогодні ми використовуємо всі наявні можливості: і фонди, і місцевий бюджет, і державний бюджет, і допомогу меценатів. Ніколи не відмовляємося від допомоги.
Ми надіслали сотні звернень і отримали десятки відмов
Власне, у будь-якій відбудові все починається саме з пошуку потенційних інвесторів та фондів. А фондів зараз дійсно багато. Як ми робили? Писали листи й просили допомогти. Загалом ми надіслали майже три тисячі звернень до різних організацій: не лише в Європі, а й у світі загалом. Так само писали й різним великим підприємствам.
Звісно, відгукуються далеко не всі. Та й ми розуміємо, що потреба по Україні величезна. Однак із фондами, які все ж відповідають і їдуть до нас, ми підписуємо меморандум і кажемо: «Нам не потрібні кошти, краще візьміть і зробіть будинок».
Завдяки цьому ми демонструємо найпрозоріше використання зовнішніх коштів. Даємо об’єкт, а благодійники все роблять самостійно. Вони проводять тендерну процедуру, обирають підрядника. Єдиний момент, який контролює місцева влада, – якість виконання робіт. Таким чином до відбудови Ірпеня долучаються абсолютно різні фонди.
Читайте також: «Замість руїн – будинки у скандинавському стилі». Як відбудувати громаду після окупації? Кейс Новобасанської ТГ на Чернігівщині
Зокрема, французький благодійний фонд, завдяки якому вдалося відновити найвищу багатоповерхівку міста, виділив загалом 36 мільйонів гривень. Із них 10 млн спрямували безпосередньо на «Титан». І це дійсно великі кошти й велика допомога для місцевого бюджету.
Водночас є й багато інших фондів, які допомагають відновлювати наше місто. Секретів тут шукати не варто – ми просто показуємо максимально прозоре використання коштів. А сьогодні для європейців, інвесторів із США та й, зрештою, для будь-якого благодійного фонду важливими є всього три фактори: якість робіт, терміни їх виконання та прозорість використання грошей. Ірпінь це все забезпечує.
Відновили вже майже 80% пошкоджених будинків
Загалом у місті пошкоджено 515 багатоповерхових будинків, 39 із відновити неможливо. Ще близько 80 будівель потребують капітального ремонту, решта – поточного. Це приблизно 400 будинків, із яких ми вже відновили 80%. Я вважаю, це доволі потужний результат.
А ось чого дійсно бракує – так це укриттів. Це проблема, і ми її не приховуємо. Адже під час розбудови міста будівельні норми не вимагали облаштування сховищ. Але сьогодні все змінилося. Усі нові будинки в Ірпені матимуть надійні укриття.
Ба більше, я впевнений, що державні програми допоможуть нам обладнати додаткові сховища в мікрорайонах. А поки ми використовуємо всі можливі варіанти: паркінги, укриття в школах та садочках тощо. Аби людям було, куди йти під час повітряної тривоги. Адже війна триває, вона стосується кожного, ми маємо допомагати одне одному. Так само, як це було під час оборони міста. Тож якщо є така можливість – ми відкриваємо нові укриття. Адже безпека містян – понад усе.
Ірпінь готовий ділитися досвідом відновлення з іншими громадами. Якщо ви потребуєте поради або консультації, звертайтеся за телефоном: +38(04597)-61-407.
Суспільство
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
На столі в бібліотеці села Дружня Анна Михайлівна зберігала папку з документами наших військових. Коли росіяни зайшли в село й оселилися у відділі літератури для дошкільнят, бібліотекарка дуже хвилювалася.
«Я дуже переживала, чи ту папку не забрали так звані визволителі. Після деокупації вскочила в бібліотеку, і мені впала в очі папка — я так зраділа, що вона ціла! Хоч староста не дозволяв заходити в приміщення, адже там ще могли залишатися розтяжки від окупантів», — пригадує Анна Михайлівна.
Тепер бібліотеку в Дружні відновили завдяки волонтерам, а бібліотекарка розповіла ШоТам, як живе після відбудови і як привчає дітей до читання.
Анна Михайлівна Мушинська
завідувачка сільської бібліотеки села Дружня Бородянського району.
Думаю, бібліотекарка — це не професія, а якийсь діагноз
Бібліотека в селі Дружня працює з 1935 року — спочатку була хата-читальня, а тоді вже бібліотека. Вона не завжди була тут — за роки моєї роботи це вже третє приміщення. А працюю я тут близько 40 років, вже й не порахую добре.
Я з дитинства дуже полюбляла читати книжки й бігала до бібліотеки, тож мріяла вступити на філологічний факультет. Так трапилося, що я не пройшла по конкурсу, але жага до книжок залишилась у мене й досі. Я собі думаю, що бібліотекарка — це не професія, а якийсь діагноз.
Читайте також: Врятували понад 1000 книжок у мішках для зерна. Ця бібліотека на Сумщині пережила окупацію і знову працює
Тож уже 40 років працюю бібліотекаркою в селі Дружня. Хочеться передати читачам друковане слово, щоб вони не забували. А взагалі, коли бачу хоч маленьку крупиночку своєї праці — це для мене найвищі ордени.
Спокійно працювали й читали з дітьми, поки не почалося повномасштабне вторгнення. Наприкінці лютого 2022 окупанти зайшли до нас у село — воно невеличке, близько 2 000 людей живе.
Росіяни дуже далекі від реальності та сердиті
Росіян тут було дуже багато. У нас кругом стояли танки, направлені на житлові будинки. У садочку поруч є сховище, тож понад 200 людей там ховалися: і дітки маленькі були, і людей похилого віку багато, і люди з інвалідністю, яких з Бородянки привезли. Хліба ми не бачили понад 3 тижні. Тяжко було.
Окупанти хазяйнували в селі, забирали їжу з погребів, патрулювали вулиці, лякали людей. Ми боялися не те, що на вулицю вийти, а навіть у власні двори. БТРи стояли в кінці нашої вулиці, й окупанти хазяїв з хат виганяли на горище, щоб там жили, а самі будинки займали, і люди не могли навіть по воду спуститися.
Росіяни були далекі від реальності, наче сто років тому були тут. Сердиті такі, злі. От заходить один у двір, а там гарно, нормальний будинок, і каже: «Кто вам разрєшал так красіво жить?».
Колись на нашому полі трактористи орали та знайшли каску й патрончики, де було написано, що загинув воїн, який звільняв село під час Другої світової війни. Його прізвище було Бондаревський, то ми назвали на його честь одну з вулиць. То росіяни питали: «Как уліца називаєтса?». Коли чули, що Бондаревського, то між собою перемовлялися: «О, я тєбе гаваріл, ета Бендеровская».
А ще шукали військових, священника та «прєдсєдателя». Але ніхто нікого не здав, не вказав на них. Староста наш Анатолій Федоренко теж не виїжджав, допомагав людям як міг, ходив вулицями.
Та окупанти були жорстокими. Учительку Олю Савівну вбили: вона йшла від сестри, то її в спину розстріляли. Ще двох чоловіків убили під лісом. Нам не дозволяли навіть похорон влаштувати. Не могли й труну зробити — в тачку людину брали та бігли до кладовища, щоб хоч якось поховати.
Коли окупанти поїхали, в селі стояла страшна тиша
Пробули тут 33 дні, а вже як виходили, то спалили магазин і крайні будинки — дуже злі були. Ввечері в кінці березня вони просто поїхали — така тиша стояла в селі! Було страшно вийти на вулицю. То вже наступного дня ми один по одному виходили в тій страшній тиші. Вірите, навіть горобці не цвірінькали.
Наш будинок уцілів, і сусідські теж. У селі згоріли повністю до 10 будинків. Постраждали сусідні Загальці, Майданівка, Озерщина, Андріївка пошкоджена, Бородянка погоріла. Звісно, перш за все намагалися школи, лікарні, садочки відновити.
У нас у селі староста шукав контакти, щоб нам допомогли з відбудовою, тож благодійники привозили будматеріали: шифер, брезент.
Як уже росіяни вийшли з села, ми з дітьми прибігли до бібліотеки. Тут були вибиті двері, решітки вирвані, дірки в підлозі. Росіяни жили у всіх трьох кімнатах бібліотеки, зокрема, для дошкільнят і першокласників. Там найбільше запаскуджено було: розкидані матраци, недопалки валялися. Всюди розкидані їхні речі, продукти. Дуже погано пахло в кімнатах.
Чесно, я хвилювалася, бо в мене на столі була папка з документами наших хлопців, які з 2014 року воювали. Ми з ними зустрічалися й говорили, у мене були їхні прізвища й телефони, тож я дуже переживала, чи ту папку не забрали так звані визволителі. Вскочила в бібліотеку, і мені впала в очі папка — я так зраділа, що вона ціла!
Але ж староста не дозволяв заходити в приміщення, адже там ще могли залишатися розтяжки від окупантів. Якраз біля столу, де зараз комп’ютер, була величезна дірка.
Коли військові вже все перевірили, то Анатолій Миколайович прислав людей, і почали ремонтувати двері. Поступово приходили до тями, приводили бібліотеку до порядку.
Волонтери зробили бібліотеку сучаснішою
Далі приїхали волонтери і питали: «Чи треба вам якась допомога?». Ми все розповіли, і один з них — Сергій Шварц — привіз своїх друзів на ремонт. Вони купували фарби, шпалери, підлогу зробили, поремонтували електрику. Зробили косметичний ремонт, комп’ютер привезли й килимки.
А вже як поремонтували, то стали мені подарунки приносити — книжки, а також ігри для дітей і пазли. Самі збирали, і їхні друзі допомагали теж. Ми їм дуже вдячні. Багато казок та пізнавальної літератури тепер маємо.
Наші книжки теж зберегли всі — ми їх перетирали, пересушували. Лише кількох не дорахувалися. Хто зна, може, то росіяни й забрали. У нас була гарна серія казок із семи книжок, то лишилося лише дві. Вони були українською мовою — не знаю, чи буряти, які до нас зайшли, добре знали українську, але обкладинки такі яскраві, гарні, то може, як сувенір і позабирали.
Зараз у нас 145 читачів. Приміщення бібліотеки фактично не змінилося, але тепер тут гарний ремонт. Волонтери зробили бібліотеку сучаснішою — вони молоді, тож краще знають, як цікавіше діткам простір облаштувати.
Проводимо різні заходи — наприклад, діти приходять з батьками й читають разом. Влаштовуємо конкурси, даруємо призи за вивчені вірші. Влітку багато часу проводили на вулиці, «Лавочку-читалочку» влаштували: розстеляли килимок і читали та малювали.
Дуже хочеться зберегти бібліотеку
Під час тривоги діти не можуть проходити в бібліотеку, тому я йду до них — беру із собою книжки й читаю їм у сховищі. Садочок у нас близько, тому туди часто ходжу. Діти найбільше люблять казки, але читаємо й різні пізнавальні видання, в ігри граємо. Буває, розглядаємо глобус, щоб дітки знали, де розташована наша Україна.
У нас на другому поверсі жінки роблять кікімори для військових, сітки маскувальні, то разом з ними ми передавали малюнки від наших діток. Зараз діти стали розкутіші, а так то навіть бігати боялися.
А ще хочемо відволікти людей трошки — особливо дітей та підлітків — відволікти від цієї страшної інформації, від війни. Дуже хочеться зберегти бібліотеку, зберегти наше літературне надбання. Я розумію, що пріоритет у відновленні надають не нам. Культура взагалі не дуже була у фаворі, коштів виділяли завжди мало. Але я радію, що є люди, які розуміють цінність бібліотеки. Саме вони прийшли й допомогли, і допомагають досі.
У селі навіть клубу немає, але є бібліотека. Я стараюся, щоб вона завжди залишалася місцем, куди можна прийти, щоб люди не забували, щоб читали навіть в епоху інтернету та мобілок.
Цей матеріал створено ГО «Криголам» за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ICAP Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку.
Зміст статті не обовʼязково відображає погляди ICAP Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
На автомобільній дорозі Т-03-10 «Стара Вижівка – Буцин» на Волині дорожники завершили ремонт мосту через річку Вижівка.
Про новину повідомили в Агентстві відновлення.
Зазначається, що це найдовша споруда на дорогах області, яку цьогоріч полагодили. Ремонт розпочали у серпні, будівельники працювали без вихідних.
Також це перший ремонт мосту, якому вже 45 років. За цей час він суттєво зруйнувався та став небезпечний для автотранспорту. А саме цією автодорогою пролягає найкоротший маршрут зі Старої Вижівки до Ковеля та Луцька.
Читайте також: 20 років працювала «на когось», а тепер має власне ательє за грант: досвід швачки з Дніпропетровщини
Що зробили?
Будівельники:
- відремонтували опори,
- влаштували монолітні залізобетонні накладні плити та гідроізоляцію,
- відновили конструкції,
- влаштували водовідведення й тротуари, пішохідні доріжки,
- відновили дорожнє покриття,
- нанесли розмітку та зробили огородження.
Тепер маршрут до районного та обласного центрів став безпечнішим.
Нагадаємо, на Житомирщини відкрили міст через річку Ірша, зруйнований окупантами торік.
Також на Чернігівщині відремонтували міст через річку Сейм.
Окрім того, на Херсонщині відновили два мости, які зруйнувалися через війну.
Фото: t.me/UkravtodorNews.
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Бійці Сил спецоперацій виявили та навели вогонь HIMARS на російську командно-штабну машину. Це сталося на півдні України.
Про це повідомили у Командуванні ССО ЗС України.
Зазначається, що військові 73-го морського центру ССО під час розвідувальних дій на південному напрямку виявили командно-штабну машину противника. Росіяни використовували її для управління своїми підрозділами.
Аеророзвідники скоригували вогонь української артилерії на ворожу машину. Російську командно-штабну машину знищила американська реактивна система залпового вогню HIMARS.
«Унаслідок влучного удару ворожа КШМ не підлягає відновленню, тобто знищена вщент», — зазначають бійці ССО.
Читайте також: Бочки з томатною пастою були пробиті снарядами й уламками. На Херсонщині відновив роботу консервний завод, який майже знищили росіяни
Про ССО України
Сили спеціальних операцій Збройних сил України — окремий рід сил Збройних сил України, до складу якого входять частини спеціального призначення і підрозділи інформаційно-психологічних спеціальних операцій. Неофіційним гімном є пісня «Тихо прийшов, тихо пішов», написана під час російсько-української війни. Під час повномасштабного вторгнення РФ в Україну воїни ССО виконали низку важливих спецоперацій, зокрема:
- підірвали понтонний міст окупантів на Луганщині;
- знищили ворожі «Гради», що обстрілювали Сіверськодонецьк;
- виявили та знищили станцію зв’язку окупантів на Харківщині;
- підірвали ворожий КамАЗ у глибокому тилу ворога;
- підірвали у тилу ворога міст на Донеччині;
- захопили БПЛА «Орлан-10» із заводською документацією.
Нагадаємо, бійці ССО знищили ворожу САУ 2С3 «Акація» на південному напрямку.
Фото: facebook.com/usofcom.
