Місяць – і на місці руїн з’являється нове житло, або Як я створила компанію з виробництва модульних будинків

«30-45 днів – і ті, хто втратив житло, можуть отримати нове», – розповідає Марія Шиян. До повномасштабного вторгнення вона мала успішний ритейловий бізнес та щасливе життя. Утім увесь минулий рік підприємиця присвятила зовсім іншій справі – будівництву модульних домівок для тих, хто втратив житло через війну.

Сьогодні її компанія Tera M займається виробництвом та встановленням будинків, а фінансові питання закривають міжнародні донори. Завдяки цьому проєкту вже 40 родин знову отримали дім – просто на місці того, який знищили окупанти. Про ініціативу, релокацію, рекордну швидкість будівництва та головні виклики Шиян розповіла команді ШоТам.

Марія Шиян

 керівниця компанії-виробника модульних будинків Tera M

«Не переймайся, я знаю, що робити, я про тебе подбаю»

До 24-го лютого 2022 року я займалася благодійністю й волонтерством, але доволі опосередковано. Не було такого, що мені доводилося не спати ночами, тягати коробки чи шукати пляшки для коктейлів Молотова. У мене було життя, власний бізнес та плани на майбутнє.

Усе це забрала росія о п’ятій ранку 24-го лютого. Тієї ночі мене розбудила моя адміністраторка. Вона родом з Донецька, 2014 року стала вимушеною переселенкою. Для неї все це відбувалося вже вдруге. Досі пам’ятаю її слова: «Машо, почалося. Але ти не переймайся, я знаю, що робити. Я це вже проходила, я про тебе подбаю». 

Вона телефонувала мені з Києва, а я саме прямувала туди з Волині. Я їхала, дивилася на потік зустрічних машин і плакала. Що чекає на всіх нас далі? Здавалося, це все якась чудовищна помилка. Як це – прийшли окупанти й хочуть відібрати нашу землю? Та, на жаль, помилки не було. Була війна.

Київ перетворився на суцільний спротив

До Києва я дісталася швидко й відразу відчула, як місто перетворилося на суцільний організм. Усі метушилися, щось шукали, діставали абсолютно неможливі речі, пакували їжу, одяг, амуніцію, організовували водіїв і транспорт. Працювали усі. Звісно, я не могла залишатися осторонь. 

Ми з чоловіком вирішили попри все залишатися в Києві. Робити все можливе, аби допомогти вигнати ворога з нашої країни. І робота закипіла. Перші дні ніхто не спав і не їв. Пригадую, я могла розігріти їжу, залишити все у мікрохвильовці, піти вирішувати якісь нагальні питання, а повернутися лише за кілька годин, коли все вже охололо. І так по колу.

Ми облаштували невеличке приміщення-укриття й запрошували туди волонтерів. Комунікували з партнерами по бізнесу, які були на зв’язку 24/7. Організовували людей і транспорт, аби доставляти гуманітарні вантажі з кордону. За кілька днів ми набрали просто шалений темп. Відчувалося, що люди перетворилися на «таран», який стоїть на захисті своєї країни. 

Дім на заміну тому, який забрала війна

Десь наприкінці березня ми побували там, де пройшлася російська армія, залишивши після себе руїни та зруйновані доміки. Згодом це ви видовище змусило здригнутися кожного з нас. Власне, саме тоді й промайнула думка, що людям, які втратили домівки, потрібно десь жити. Бодай перший час, і бажано – в Україні.

Я зрозуміла, що тих, хто поїде за кордон, буде надзвичайно складно повернути додому. Поясню чому. Вони поїдуть, почнуть життя з нуля, їхні діти підуть у садочки та школи, вчитимуть мову, здобуватимуть освіту. А коли виростуть – навряд чи захочуть повертатися туди, звідки довелося рятуватися через війну. Та й дорослим буде складно вкотре починати все заново.

Тому вже в квітні ми почали розробляти план, шукати проєкт модульного житла, який зможе задовольнити наші вимоги, а водночас – фінансування. І нам пощастило. Вже через місяць ми отримали кошти від міжнародних донорів, а в липні встановили перший модульний будиночок на місці зруйнованого окупантами житла.

Важливо встановлювати будинки саме на ділянках, які належать людям. Там, де колись – до приходу російської армії – був їхній дім. Адже там вже є комунікації, світло, а людина відчуває свою власність.

Це пані Ганна, яка втратила будинок під час активних бойових дій в Макарові. Того вечора уламок ракети влучив у будинок та застряг в підлозі. Незабаром будівля спалахнула, пожежа почала розходитись навколо.

Сьогодні пані Ганна разом із сином живуть у модульному будинку від Tera M. Його встановили на місці зруйнованої уламками ракет домівки.

Найнижча ціна за найвищу якість

З першим будиночком ми отримали безцінний досвід і побачили, як потрібно діяти. Та найважчим для нас і досі залишається необхідність переконувати донорів і благодійників у тому, що житло потрібне вже зараз, сьогодні, а не після перемоги України. На щастя, нам це вдається, і за час повномасштабного вторгнення ми забезпечили домівками 40 родин.

Наступний важливий момент – співвідношення ціни та якості. Ми мали максимально здешевити ціну за будівництво одного будинку, але при цьому не втратити якість, навпаки – щоразу її покращувати. Адже одна з умов організацій, які погоджуються фінансувати наш проєкт, – довговічність. 

Здебільшого прийнято вважати, що модульні будинки – це щось нетривале, тимчасове, але насправді ні. Якщо він правильно сконструйований і змонтований із дійсно якісних матеріалів, то в ньому можна жити щонайменше 30 років, якщо не всі 50. Тож відтоді, як встановили наш перший будинок, ми намагаємося збільшувати термін використання модульного житла, а водночас – пришвидшувати швидкість збірки. 

30-45 днів – і будинок готовий

Швидкозбірні модульні будиночки – це, можна сказати, конструктор для дорослих, який складається з модулів різного розміру. Їх можна переставляти, додавати чи прибирати, змінюючи під потреби майбутніх мешканців. Для зовнішнього оздоблення ми використовуємо сучасні поєднання дерева та металу, тому виглядають вони як щось «лофтове». 

Читайте також: Три доби – і можна жити. У Вінниці створюють будинки-лего, які можна зібрати за 72 години. ШоТам дізнався, як це можливо

Пари середнього віку вважають таке рішення стильним, а от люди третього віку – не завжди. Ми ж прагнемо, щоб ті, хто втратив житло, відчули себе знову вдома. Тому завжди звертаємо увагу на майбутніх власників і їхні вподобання щодо. Робимо усе можливе, щоб люди відчували себе дійсно комфортно й затишно. 

Сьогодні нам вдалося налагодити процес виготовлення будинків до автоматизму. Навіть попри те, що наше виробництво встигло релокуватися з Києва на захід України. Чому переїхали? Для цього була низка причин. Серед них – дешевша оренда, нижча вартість роботи і менші відстані. Скажімо, якщо в Києві для доставлення деталі з одного кінця міста в інший потрібно було заплатити 2 тисячі гривень, то тут усі ці деталі розташовані у боксах, які часто розташовані поруч одне з одним. А це суттєво економить і час, і кошти. 

Завдяки цій оптимізації термін виробництва одного модульного будинку наразі коливається від 35 до 45 днів. Це надзвичайно швидкий показник, який водночас не дозволяє нам знижувати якість збірки чи монтажу. А один із останніх будиночків ми встановили всього за три з половиною тижні, перевершивши середній показник. Цей дім, до речі, розрахований для дітей з інвалідністю, а отже, облаштований спеціально під їхні потреби.

Отримати будинок може не кожен

Кошти на наші модульні будинки виділяють донори, а отже, саме донори й вирішують, для кого це житло монтується. Попри це зберігаються певні умови, які ніхто не може порушувати: домівку отримує родина, яка втратила попереднє житло через військові дії та не має альтернативного місця для проживання. Як, власне, і фінансової можливості відновити будинок власними силами. Але при цьому всі жителі наших модульних домівок прагнуть залишатися в Україні.

Завдяки цим критеріям ми впевнені, що сім’ї, які втратили все, нарешті отримають дах над головою. І їм не доведеться їхати за кордон в пошуках кращої долі. 

До того ж ми не віддаємо людям порожній будинок із «голими» стінами. Навпаки, робимо так, аби його власники одразу відчували підтримку та турботу. А тому під час передачі житла кожна модульна домівка наповнена всім необхідним: від сантехніки до рушників.

Допомагати варто вже, а не після перемоги

Так, ми вже подарували другий дім 40 родинам, але в порівнянні із загальною потребою – це дуже мало. Практично щодня я спілкуюсь з новими людьми, потенційними благодійниками. Пояснюю всі обставини й намагаюся переконати донорів у важливості цього проєкту.

Я знову й знову наголошую, що не варто чекати на закінчення війни. Працювати потрібно тут і зараз. Адже вже за 30-45 днів сім’я, яка втратила через війну фактично все, може отримати нове довговічне житло й можливість почати все заново. Сподіваюсь, нам вдасться забезпечити будинками якомога більше людей. Людей, які втратили дім через російську агресію.