Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Жінки в науці вже не дивують? Але їм досі радять «просто вийти заміж». Як українки виборюють своє місце в «чоловічій» професії

Опубліковано

Здавалося б, жінки в науці вже нікого не дивують, проте самі дослідниці й досі зустрічаються із сексизмом та чують у свій бік: «Чому просто не вийти заміж?» або «А раптом ти завагітнієш?». 

До Міжнародного дня жінок і дівчат у науці розповідаємо історії науковиць, які ламають стереотипи та вперто йдуть до своєї мети, адже «науку створюють не чоловіки чи жінки, а люди». 

Віра Єфремова

Докторка молекулярної біомедицини, нейробіологиня, наукова співробітниця університету Каліфорнії в Берклі

Дитяча допитливість перетворилася на професію

У дитинстві я була надзвичайно допитливою, цікавилася безліччю речей. А почалося все із захоплення динозаврами – моїм улюбленим і досі залишається тиранозавр рекс. Фігурка тирекса нині стоїть на моєму робочому столі в лабораторії. Також подобалося милуватися зоряним небом, багато читати. Можна сказати, що саме завдяки цій допитливості я й стала науковицею і досі цікавлюся багатьма речами. Вивчення людського мозку завжди викликало у мене захоплення, тож зрештою це перетворилося на професію. 

Із науковими роботами я вперше познайомилася під час участі в МАН у 9-му класі. Моя «дебютна» дослідницька праця була пов’язана з ґрунтовими водами у Білій Церкві – місті, в якому я народилася та виросла. Цю тему мені запропонувала вчителька біології. Саме вона закохала мене науку та у процес пошуку відповідей на всі можливі питання.

Досліджую туберальний склероз в університеті США

Нині я нейробіологиня, займаюсь дослідженням хвороб розвитку головного мозку. Вивчаю туберальний склероз із застосуванням стовбурових клітин в університеті Каліфорнії у Берклі. Ця хвороба спровокована генетичними змінами ДНК, і більшість пацієнтів мають епілепсію. У 80% із них вона є фармрезистентною, тобто не лікується жодними відомими ліками.

Часто єдиним рішенням є видалення ділянки мозку, яка провокує епілепсію, але це можливо не у всіх випадках. До того ж операційне втручання далеко не завжди буває результативним. Моє дослідження полягає в тому, аби краще зрозуміти механізм розвитку туберального склерозу.

Віра Єфремова, науковиці
Віра Єфремова у лабораторії

Також я активно займаюся популяризацією науки та залученням більшої кількості дівчат до різних наукових дисциплін, зокрема і в межах різноманітних українських ініціатив. 

Наразі найбільшою власною перемогою я вважаю здобуття докторського ступеня. На цьому шляху було багато труднощів та перешкод, бували навіть моменти, коли хотілося все покинути. І все ж, напевно, моє головне професійне досягнення – ще попереду. Дуже хочеться, аби воно було повʼязане з відкриттям нових підходів у лікуванні туберального склерозу та допомоги людям, які страждають на сильну епілепсію.

«Чому ти просто не вийдеш заміж, навіщо тобі ця наука?»

На жаль, мені доводилося зустрічатися з проявами сексизму в Україні. Усе починалося із жартів про те, що «справжніми науковцями можуть бути тільки чоловіки». Якось це озвучив викладач університету – прямо на парі, де більшою частиною слухачів були дівчата. Також питали, «чому я просто не вийду заміж, навіщо мені наука».

Натомість за кордоном (я працювала 7 років у Німеччині та 1,5 року – в США) я жодного разу не чула жартів про недолугість жінок як учених та науковиць. Чи, скажімо, умовних порад, що краще було б вийти заміж.

Тут, у США, разом із обов’язковими безпековими тренінгами, необхідно пройти курс із запобігання гендерно зумовленому та сексуальному насильству на роботі. Насправді подібним темам варто приділяти більше уваги та підвищувати загальну обізнаність у сфері рівності прав чоловіків та жінок. 

Сексистські висловлювання? А повторили б на адресу чоловіків?

Коли я була молодшою і чула сексистські висловлювання, часто просто мовчала. Чому? Я була шокована, що викладачі престижних вишів дозволяють собі подібне. Та з часом почала на це реагувати. Тепер, коли чую подібні жарти чи запитання, завжди перепитую, чи сказали б вони таке чоловікові, а не мені. Тоді абсурдність та недоречність таких запитань стає досить очевидною.

Я закінчила наукову діяльність в Україні ще в 2013 році, після отримання магістерського ступеня. Мені здається, відтоді загальна тенденція ставлення до жінок у науці покращується. У цьому допомагають локальні проєкти та ініціативи, зокрема «Науковиці» від INSCIENCE та STEM is FEM.

Віра Єфремова, науковиці
Віра Єфремова у лабораторії

Зараз я дуже активно залучена до популяризації науки серед дівчат-підлітків і на власному прикладі намагаюся руйнувати стереотипи. Адже науку створюють не чоловіки чи жінки. Науку створюють люди.

Я намагаюся довести, що немає нічого неможливого. І шлях від навчання у звичайній школі на Київщині до статусу науковиці найкращого державного університету світу – абсолютно реальний, якщо ти достатньо наполеглива, допитлива та займаєшся улюбленою справою. Будь зміною, яку ти хотіла б побачити у світі!

Ольга Маслова

Кандидатка біологічних наук, співзасновниця наукпоп-ініціативи Nobilitet, ведуча подкасту «Наука як по маслу» на «Громадському радіо»

Співавторка книги «Коли я нарешті висплюся» та авторка книги «Пригоди клітин в організмі та поза ним», членкиня експертної ради проєкту STEM is FEM, співавторка боту Solomia.Today

Виросла на бабусиних книгах та дідусевих журналах

У дитинстві мене оточували бабусині книги з біохімії і клінічної цитології та журнал «Юний натураліст», який виписував дідусь. Тому біологія цікавила мене ще з дошкільного віку. Пізніше були олімпіади, конкурси з біології, мови і літератури. З 9 до 11 класу я працювала над першим науковим дослідженням у МАН. І це було справжнє польове дослідження, а не реферат.

Також мене завжди тягнуло до музики та сцени, тому паралельно я закінчила школу мистецтв за класом скрипки. Коли ж прийшов час обирати виш, сумнівів не було – тільки біофак КНУ ім. Т. Шевченка. Загалом більшість моїх сильних із дитинства сторін вдається проявляти саме у діяльності популяризаторки науки. 

Ольга Маслова, науковиці
Ольга Маслова виступає у межах проєкту Nobilitet

Моя МАНівська робота була у ботанічно-екологічному напрямі, а дослідження у галузі клітинної біології та потім стовбурових клітин, що стали моїм головним об’єктом роботи, почалися разом із виконанням бакалаврської дипломної роботи в Інституті молекулярної біології і генетики. Найбільше досліджень я провела під час роботи над дисертацією, яку захистила у 2014 році.

Сьогодні мікроскоп поступився в моєму житті мікрофону

Я популяризаторка науки, а відповідно, проводжу більше часу за мікрофоном, ніж за мікроскопом. Нині я не працюю в лабораторії, а розповідаю людям, далеким від науки, чим займаються науковці. Пишу науково-популярні книги. У «Пригоди клітин» від видавництва «Темпора» я вклала всю свою любов до клітинної біології та трохи поділилася досвідом. А «Коли я нарешті висплюся?» у співавторстві з Нікою Бєльською від «Віхоли» стала досить популярною та допомагає людям налагодити ритм життя та сон.

Також я записала 108 випусків подкасту «Наука як по маслу» на «Громадському радіо», де науковці з різними долями розповідають про себе та свою роботу. Разом із Валерією Лошмановою у 2017 році я започаткувала проєкт Nobilitet, що фокусується на популяризації нобелівських досягнень та українських експертів.

Читайте також: «Мої учні стали танкістами та піхотинцями». Вчителька з Мелітополя пережила окупацію та допомагає ЗСУ у новому місті

Крім того, допомагаю залучати дівчат у природничо-технічні дисципліни як членкиня експертної ради проєкту STEM is FEM. А ще багато пишу у соцмережах та для ЗМІ, читаю лекції для широкого загалу та корпорацій.

Приємно отримувати подяки від людей, які змогли покращити своє життя завдяки інформації із моїх доповідей, статей та книг. Під час лабораторного періоду діяльності я встигла принести важливі для своєї сфери результати, а деякі з них стали частиною технологій, що вже сьогодні рятують людей. Ну і, звісно, пишаюся успішно проведеним івентом Nobilitet у грудні 2022 року. 

Мене питали: «А якщо ти завагітнієш?»

На щастя, мене оточували адекватні люди, тож я ніколи не чула, що наука – це «чоловіча» професія. Мені пощастило працювати у тій галузі біології, де жінок багато. Однак в інших спеціальностях, наприклад у «польовиків», стереотипів було більше. Звісно, я переконана, що наукова діяльність не прив’язана до статі чи гендеру. Аби бути успішним чи успішною, треба насамперед вміти думати.

Ольга Маслова, STEM is FEM, науковиці

Після дискусії на львівському книжковому форумі у 2021 році

І все ж на деяких місцях роботи мене дратувало, коли якоїсь миті наші обговорювання то жартома, то абсолютно серйозно зводилися до: «А якщо ти завагітнієш і нас покинеш?».

Попри це, гадаю, тенденція зі сприйняття науковиць в Україні покращується. Зараз існує багато проєктів підтримки інтересу дівчат до науки та демонстрації рівних можливостей. Україна вже популяризує цю тему і робить це доволі успішно.

Яна Сичікова

Докторка технічних наук, професорка, проректорка з наукової роботи Бердянського державного педагогічного університету, нанотехнологиня

Співавторка проєкту «НаноАрт», співавторка науково-популярного видання Артбук «НаноАрт. Наука – це мистецтво», популяризаторка науки, зокрема напрямку STEM

Вступила на фізику, щоб не було нудно

У школі я спочатку мріяла стати вчителькою початкових класів. Потім у старших класах почала захоплюватися математикою та літературою, тож не могла обрати, що подобається більше. Коли прийшов час визначатися із майбутньою спеціальністю, пішла шляхом «найбільшого опору» – вирішила вступати туди, де, як мені здавалося, буде найважче. Боялася, що з «простою» спеціальністю мені згодом стане нецікаво. Так я почала вивчати фізику, і жодного разу про це не пожалкувала.

Перший науковий досвід отримала в університеті. Мій куратор Ігор Богданов, який згодом став і консультантом докторської дисертації, якось запитав: «А чи не хотіла б ти потім продовжити навчання і займатися наукою?». Я без вагань погодилася, на що він зауважив: «Однак це складно і вимагає повної самовіддачі». Тоді я зрозуміла, що остаточно визначилася зі своїм покликанням, адже люблю складнощі та нові виклики.

Спочатку – дослідні зразки, а вже потім – косметика

Нині я обіймаю посаду проректорку з наукової роботи. Робочий день зайнятий адміністративною роботою, але я це люблю, адже вважаю, що в такий спосіб можу зробити свій внесок у розбудову української науки. Крім того, я активна науковиця. Наука приносить мені справжнє задоволення. Щоб усе встигати, я встаю о 4-й ранку і, поки всі сплять, занурююся у роботу. Люблю ці ранішні години.

На жаль, зараз наше місто окуповано, університет переміщено, а всю матеріально-технічну базу – втрачено. Я нанотехнологиня, а отже, мені потрібно проводити досліди. Тому перше, що я взяла під час виїзду з окупованого Бердянська – дослідні зразки, а вже потім – косметику та все інше. Навіть у ту мить я думала передусім про науку.

Яна Сичікова, науковиці

Підготовка дослідних зразків до випробувань

Єднання українців та підтримка всього світу дає стійке розуміння: якщо ти чогось прагнеш, то це станеться. Спочатку із дослідженням моїх зразків допомогли колеги з Сумського державного університету. Згодом латвійські науковці запропонували приєднатися до їхньої групи та провести дослідження на синхротроні MAX IV (Лунд, Швеція). А потім колеги з Польської академії наук запросили продовжити дослідження у них.

Так приходить усвідомлення, що для заняття наукою не обов’язково мати власну лабораторію. Справжня наука робиться у великих наукових центрах, оснащених унікальним обладнанням, якого немає у жодному університеті. Наука прямує шляхом партнерства, відходячи від застарілої моделі конкуренції.

Приїхала на нагородження, а мене переплутали зі школяркою

Нині я постійно проводжу семінари та заходи з підготовки грантових заявок, основ наукометрії, академічного письма тощо. Також пишаюсь, що свою дещо «суху» та занадто технологічну галузь я можу популяризувати через реалізацію проєкту «Наноарт». Коли люди бачать, що наука – це красиво, вони перестають лякатися незрозумілих слів, починають цікавитися магічним світом нанотехнологій.

Першим значним досягненням для мене стала перемога у конкурсі «Винахід року» в абсолютній номінації. Я була ще аспіранткою, і під час нагородження організатори переплутали мене зі школяркою, яка бере участь у конкурсі плакатів до дня інтелектуальної власності. Коли ж я представилася – навколо миттєво зібралися репортери. Саме тоді я зрозуміла, що зробила щось дійсно значуще для української науки.

Жінка-нанотехнологиня вже нікого не дивує

Оскільки я працюю у галузі технічних та фізико-математичних наук, звісно ж, мені доводилося чути закиди про «чоловічу» професію. Однак, як правило, ця думка характерна не для наукових кіл. Серед моїх колег чимало і жінок, і чоловіків, а тому в професійному колі спілкування жінка-нанотехнологиня нікого не дивує.

Науковці оцінюють одне одного за професійними якостями, а не за гендером. І це характерно як для світової науки, так і для української. Наша наука успішно імплементує міжнародні академічні цінності, серед яких – гендерна рівність та академічна свобода. Нова генерація дослідників готова до цього, і це чудово.

Бердянський університет

Підготовка до відкриття Галереї Наноарт у Бердянському державному педагогічному університеті

Загалом я помітила, що сприйняття науковиць в Україні змінюється на краще. Зараз чоловіки розуміють, що жінки мають більше соціальне навантаження – піклування про дітей, побут, а водночас – ще й прагнуть працювати на рівні з усіма. Це сьогоденність і часто – умова добробуту, тож чоловіки долучаються до сімейних обов’язків, беруть на себе частину «жіночої» роботи. Я вважаю ці процеси правильними та закономірними.

У STEM – все ще чоловіки. Час це змінювати

Сьогодні існує нерівномірний гендерний розподіл саме у STEM (Science+Technology+Engineering+Mathematics). Дійсно, поки що дівчата йдуть на ці спеціальності не так активно, як хлопці. Відповідно, в науці теж залишаються здебільшого чоловіки. 

Для популяризації науки серед дівчат необхідно переймати кращі світові практики. Скажімо, є чудовий проєкт STEM is FEM, який впроваджує однойменне громадське об’єднання. У межах цієї ініціативи реалізують освітні проєкти із залучення дівчат у STEM, артпроєкт «Наука – це вона» за підтримки міжнародних організацій ООН Жінки в Україні та Дитячого фонду ООН в Україні (ЮНІСЕФ) тощо. Такі дії мають значний суспільний резонанс та дійсно здатні допомогти нам досягти гендерного балансу у науці.

Фото надані героїнями

Суспільство

Квітуча історія захисника України з Одеси (ВІДЕО)

Опубліковано

Воїн з Одеси віддав життя за Україну, але продовжує робити рідну землю красивішою навіть після загибелі… Ця сумна й водночас зворушлива та надихаюча історія про військового Бориса Айзенберга, , який усе своє життя займався озелененням рідного міста й країни. Разом з родиною він заснував власний розсадник, де вирощував понад 300 видів рослин. І зараз, коли Бориса не стало, справу продовжує його батько, а сакури та клени, які в пам’ять про героя саджають по всій Україні, радуватимуть українців і милуватимуть їхнє око. Детальніше у сюжеті ШоТам!

Після повномасштабного вторгнення Борис пішов на фронт добровольцем. Попри жахи війни він надихався природою і там: малював квіти та прикрашав ящики з боєприпасами. “Йде наступ – цвіте яблуня переможна….” – писав Борис під своїми фото з рослинами.

Читайте також: У Бразилії подружжя українців створило понад 120 тисяч писанок за 40 років

Так народилася ціла серія флори, яку українці побачили вже після загибелі захисника… Борис загинув 13 липня 2023 року поблизу села Біла Гора на Донеччині. Врятував пораненого побратима, наклавши йому турнікет, а сам потрапив під ворожий обстріл.

Після смерті Бориса його справу продовжив його батько, його також звати Борис. У родинному розсаднику він вирощує понад 400 рослин, які колись привіз його син. Груші, сливи, сакури, 18 кущів клену… Все цвіте у пам’ять про Бориса. А ще його сакури прикрашають Київську оперу, а клени ростуть на подвір’ї Одеського художнього музею.

Так справа Бориса продовжує жити й надихати українців дивовижним квітом.

Нагадаємо, у Мринській громаді відновили 155-річний ліцей-мазанку.

Фото: ШоТам!

Читати далі

Суспільство

У Бразилії подружжя українців створило понад 120 тисяч писанок за 40 років

Опубліковано

Подружжя українців Жорже та Яра Сератюки, які проживають у Бразилії, за майже 40 років створили понад 120 тисяч писанок. Коли Україна здобула незалежність, вони були серед перших, хто приїхав відроджувати традицію писанкарства на Батьківщину.  

Про це розповіла Світлана Мельник, дружина посла України в Бразилії.

Вона зазначила, що роботи подружжя Сератюків відомі далеко за межами Бразилії і зберігаються у музеях і приватних колекціях по всьому світу. 

Яра Сератюк вважається унікальною у світі писанкаркою із філігранною технікою розпису перепелиних яєць, а її чоловік – автор багатьох власних новаторських технік та стилю.

Посол України в Бразилії Андрій Мельник, його дружина Світлана Мельник та подружжя українців Жорже та Яра Сератюки Фото/Facebook: Світлана Мельник / ©

Читайте також: Бійці ЗСУ показали, як розписують писанки на Великдень 2024 під Бахмутом

Як розповіла Світлана Мельник, поворотним моментом у літописі писанкарства у Бразилії вважається 1957 рік, коли була створена перша світська школа розпису писанок за ініціативою українських жінок Бразилії, які мали свою організацію при Хліборобсько-Освітньому Союзі у Куритибі.

Подружжя українців Жорже та Яра Сератюки Фото/Facebook: Світлана Мельник / ©

Її натхненницею стала піонерка писанкарської справи – Марія Кирилович Вoлошин. Школа мала неабиякий успіх. Кількість учнів щороку збільшувалась у рази.

Дружина посла України в Бразилії також нагадала імена найбільш видатних майстринь і майстрів, які стали брендами у світі бразильского писанкарства: це Жорж та Яра Сератюки, Тетяна та Юліана Бахтцен та Лідія Єдинь, Філомена Процек, Одеса, Марія та Ярослав Волочук, Пауло Марсіо Фуччі, Вальдоміро Ромео, Вільсон Жозе Котвіскі, Ана Марія Бовкаловські Мазепа, Мара Брессан Клімчук, Ана Хома Чудзій.

Напередодні Великодня кожна велика крамниця Куритиби мала за честь виставити на вітрині найкрасивіші роботи учениць школи.

“Так до писанки виник неабиякий інтерес, про неї стали писати у газетах та журналах, писанка почала захоплювати своєю магією не тільки українців, але і бразильців. У такий спосіб вона поступово зайняла гідне місце у культурній спадщині всієї Бразилії”, – розповіла Світлана Мельник.

Вона додала, що відмінність української писанки у Бразилії від традиційної на Батьківщині полягає у тому, що вона може поєднувати традиційні орнаменти різних регіонів України, відображати власний винайдений стиль автора або навіть запозичувати символи корінних народів Бразилії. 

Нагадаємо, картині, на яких зображені українські волонтери та лікарка з Маріуполя, покажуть у Парижі та Нью-Йорку.

Фото: Світлана Мельник

Читати далі

Суспільство

Британець українського походження проїде на велосипеді 7 тис. км для допомоги дітям в Україні

Опубліковано

Британсько-український технологічний підприємець, генеральний директор і засновник британської космічної компанії Spacebit Павло Танасюк проїде велосипедом 7 тисяч км, щоб зібрати кошти для українських дітей, які постраждали від розпочатої Росією війни.

Про це він повідомив «Радіо Свобода».

Свій велотур під назвою «Ride for victory» він розпочне приблизно через два тижні з Тайваню і загалом проїде три континенти – Азію, Америку і Європу.

«Спочатку я думав їхати 2-3 тисячі кілометрів, але коли я дізнався, що кордони України практично 7 тисяч кілометрів, це з Кримом, то я вирішив проїхати саме цю дистанцію – 6993 кілометри. Це саме ці кордони, які ми хочемо повернуть, бо це наша держава», – розповів Павло Танасюк.

Ціль підприємця – зібрати мінімум мільйон доларів. Гроші він хоче витратити на конкретний проєкт для дітей, постраждалих від війни. Який саме це буде проєкт, Павло Танасюк ще вирішує.

Читайте також: Картині, на яких зображені українські волонтери та лікарка з Маріуполя, покажуть у Парижі та Нью-Йорку

«Я – не професійний спортсмен, займався велоспортом у студентські роки. Для мене це буде важко, але коли я кажу важко, я завжди згадую, як важко нашим воїнам зараз на передовій, як важко дітям, які постраждали від війни. Тому для мене це такий персональний челендж, але і челендж допомоги дітям, допомоги Україні», – заявив він.

У матеріалі йдеться, що велосипед, на якому він вирушить у веломандрівку, повністю зроблений в Україні, щоправда, із запчастин з цілого світу, подарованих різними компаніями. Українська художниця Олеся Вакуленко розмалювала велосипед синьо-жовтими барвами і національним орнаментом. Під кермом, на рамі – металевий тризуб із підписом колишнього головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного на пластині з «Азовсталі». Шолом Павла теж розмальований кольорами українського прапора.

Дорогою Танасюк буде ночувати у наметі, в готелі або машині, яка його супроводжуватиме. Він вестиме стрім, розповідатиме людям про Україну і збиратиме донати.

Після закінчення марафону, який триватиме приблизно два місяці Павло Танасюк має намір продати велосипед на аукціоні, щоб виручити ще більше грошей на благодійну ціль.

Компанія Павла Танасюка розробляє технологію космічної робототехніки для місячних і планетарних місій. У кінці цього року він планує відправити на Місяць прапор і мапу України, а також радіаційний датчик виготовлений в Україні. Дані отримані з цього пристрою безплатно передаватимуть різним інституціям, університетам, і їх зможуть досліджувати студенти у своїх наукових роботах.

Нагадаємо, естонський депутат, який збірає гроші на ЗСУ, доїхав на велосипеді до Києва.

Фото: Радіо Свобода

Читати далі