Суспільство
«Зараз – найкращий час». Історії людей, які перейшли на українську у відповідь на напад РФ
Російськомовні українці масово почали переходити на державну мову. Поштовхом до цього спочатку стала промова президента Росії, в якій він говорив про визнання «Л/ДНР», а потім – повномасштабний наступ на Україну. Ті, хто вирішив перейти на українську, кажуть, що не хочуть асоціюватися з агресором та прагнуть підтримати країну в складні часи. Вони розповіли ШоТам, чому тривалий час спілкувалися російською та як вдалося перелаштуватися на державну мову.
Ярослава Кравченко
Телеведуча, радіоведуча, громадська діячка
Засновниця та директорка «Дикого Театру», співведуча YouTube-шоу «Ебаут», ведуча «Телебачення Торонто», амбасадорка руху за гендерну рівність HeForShe в Україні
Вивчила російську, щоб вижити
Російську мову мені довелося вивчити у 2000 році, щоб вижити. Коли мені було 13, я приїхала в Київ з міста Умань Черкаської області, щира й українськомовна. У той час українська вважалася «сільською і забитою» мовою. Говорити можна було, але для цього потрібні були сили. Київ у той час був суворим, сил у мене не було. Тому я як дитина пристосовувалася до оточення. Брала уроки у викладачки, і практикувала з подружкою Дашою з Донецька. Я її вчила українській, а вона мене – російській. Так я майже на 15 років стала російськомовною.
Усвідомлення важливості рідної мови як невіддільної частини особистості повернулися до мене під час Революції Гідності. Досі дико, коли виринають дописи чи відео, де я говорю російською. Відтоді я спілкувалася українською з мамою та у всіх своїх проєктах, етерах, інтерв’ю, з таксистами та в магазинах. Але інколи використовувала російську в спілкуванні з друзями.
Українська – в нас у крові, треба лиш згадати
Відтепер російською не спілкуюсь. Напередодні нового етапу війни український архітектор Слава Балбек запустив хвилю, що масово покотилася в Instagram. Він написав, що переходить на українську. Сотні перепостів і постів: «Я теж!».
Приєднуйтесь і ви до позиції свідомих. Вам може бути страшно виглядати кумедно, але всі роблять помилки, коли вчаться. Скажу більше: доволі багато гостей, які приходили до нас у проєкт «Ебаут», хвилювалися, що не знають української. Але коли вони починали говорити – виявлялося, що все навпаки. Українська у нас в крові, треба тільки нагадати. І зараз для цього найкращий час.
Тамара Х’юман
Активістка, очільниця громадської організації «Кожна Тварина»
Перехід на українську почала з лекцій і письма
Я веганка та активістка за права тварин, займаюся просвітницькою діяльністю та очолюю веганську громадську організацію «Кожна Тварина». Народилася та живу у Києві. З дитинства і все життя розмовляла російською. Виросла у переважно російськомовній родині й ніколи не вважала, що ця мова належить Росії. Більшість моїх друзів теж спілкуються російською.
Читайте також: «На фізиці говоримо про Bayraktar». Історія вчителя-тероборонівця з Переяслава, який проводить уроки прямо на блокпосту
Вже давно я думала над тим, аби повністю перейти на державну мову. Торік почала читати лекції українською замість російської, але у побуті мені перехід все ще давався дуже складно. Казала собі, що тут просто потрібні час і практика. Це не відбудеться одразу, але відбудеться. Починала з письмової та робочої комунікації.
Вірю, що російськомовна родина мене підтримає
Приблизно за тиждень до вторгнення я вирішила це зробити – повністю перейти на українську. Відчувала, що більше не можу і не хочу спілкуватися російською. Сьогодні як ніколи важливо, щоб у нашій країні лунала державна мова. Мені не хочеться бодай якось асоціюватися з Росією. Намагаюся перейти на українську в усіх сферах.
Сподіваюся й на підтримку своїх підписників у соцмережах та терпіння моїх помилок. А всім, хто все ще говорить російською, хочу сказати наступне: хай це буде ваше рішення. Якщо відчуваєте, що пора це змінювати, – дійте!
Анна Арфєєва
Радіоведуча в етері KissFM, блогерка, засновниця кондитерської Macarena Macarons
Не хочу асоціюватися з Росією
Я виросла у російськомовній родині. Українську почала вивчати приблизно у п’ятому класі, але мені це давалася важко. Постійно працювала з репетиторами. Більшість моїх друзів знають, що я спілкувалася зазвичай російською. Але я все частіше почала помічати, що говорю українською, і це класна тенденція. Із сином ми говоримо 50 на 50: повільно, але впевнено.
Нещодавно я таки наважилася: перехожу на українську. Сталося це після промови одної «недолюдини» 21 лютого, який своїми указами відбирає у нас нашу землю. Брудно й безцеремонно! Я не хочу, щоб мене асоціювали із росіянами та Росією. Я – українка, живу в Україні, і не втомлююся пояснювати це іноземним громадянам.
Я спробую! Свій перехід на українську почала з Facebook. Тож тепер – тільки красиві українськомовні дописи. Про це рішення я повідомила своїх підписників. Судячи з кількості реакцій і коментарів, таке відчуття, наче там не допис про мову, а оголене фото. Тим, хто лише наважується перейти на українську, раджу робити це поступово. Спершу спробувати спілкуватися так в одній соцмережі, потім – в іншій. Частіше говоріть виключно українською, наприклад, у магазині, а потім і звикнете.
Максим Щербаков
Спортивний журналіст
Триколори в Україні розцінював як зрадництво
Я народився в місті Старобільськ, що на Луганщині. Вже з дитинства був патріотом – це якось мені передалося, чи що. Але всі мої друзі були російськомовними. У нас на Слобожанщині, особливо в моєму дитинстві, ніколи взагалі не підіймалися питання типу: «Ти за Росію чи за Україну?». Але коли я подорослішав, то вже почав помічати насаджування саме російської по телебаченню.
Коли я переїхав до Луганська вчитися в університеті, то вступив на спеціальність «Українська мова, література та журналістика». І там я побачив, чим пахне. Помічав плакати «русский мир», триколори, які чомусь висіли на стінах. І в той час певні люди почали протиставляли себе Україні, пропагуючи російське. Я не розумів, як в Україні можна так себе поводити. Я це розцінював як зрадництво.
Ловив себе на тому, що переходив на мову співрозмовника
Взагалі я двомовний. В останні роки розмовляв з російськомовними російською через повагу до людини. Можу й англійською з кимось трішки поспілкуватися. Але зараз я бачу, що не одному мені захотілося перейти повністю на українську мову. Це відповідь на узурпацію України цим «уйлом». Я вирішив місяць розмовляти винятково українською, а далі буде видно. Тут немає якихось агресивних моментів «проти чогось», а навпаки – за українську. Це сталося зненацька, як якийсь душевний порив. Я відчув, що маю показати свою позицію. І я її показав.
За перші кілька днів спілкування державною мовою я помітив, що це все більше мене захоплює й поповнює мій словниковий запас. Мені це реально подобається, аж кайфую. Моє оточення у Києві, де я зараз мешкаю, 50 на 50 російськомовне й україномовне. З-поміж них ніхто взагалі нічого не запитав у мене в контексті переходу на українську.
Після рішення про перехід на українську спочатку я часто ловив себе на думці, що коли мене питають щось російською, я відповідав тією ж мовою. Але одразу ж зупиняв себе і такий: «Так, стоп! Що ти зробив?». Навіть з друзями я намагаюся спілкуватися винятково українською, і мені це зовсім не в тягар, а вже звично.
Суспільство
Дизайнерський ремонт сторічної хатини, догляд за десятком кіз та овець, велика ферма й підкорення тіктоку своєю креативністю — ці жінки доводять, що в маленьких селах чи навіть на віддалених хуторах можна займатися улюбленою справою, зробляти й об’єднувати навкола себе у власних блогах тисячі читачів.
ШоТам розповідає про чотирьох блогерок, які переїхали з міста в село, показують його естетику та руйнують стереотипи.
Юля з хутора та її кози й вівці
Юлія Малекс, яка відома в соцмережах як «Юля з хутора», переїхала з чоловіком зі Львова на віддалений хутір 6 років тому. Перші кілька років жінка щодня їздила на роботу до Львова, але під час пандемії вирішила, що більше повертатися працювати в місто не хоче. Тепер її робота — це сам хутір: баран Джонсонюк, овечки Фібі та Брі, понад десяток кіз та овець, а ще кури, що живуть у казковому курнику, кіт і 2 собаки. Часом також можна побачити дикого лиса, який може наблизитися до хутора Юлі.
А ще жінка готує для підписників масло гхі та сир і веде власний блог, який читають майже 35 000 людей. Поки її чоловік у складі ППО тримає українське небо, Юлія тримає хутір, а ще — ресурс своїх читачів, які надихаються працьовитістю та силою волі блогерки.
«Я вважаю, що якщо людина успішна, самодостатня, вміє заробляти, то все одно, де вона живе: в лісі, селі чи на хуторі. Організувати своє життя на своїй землі та жити, як хочеш — це те, що дорогого вартує», — каже Юлія Малекс.
Читайте більше: «Я Юля, пасу кози та вівці, і це – кайф!». Вона переїхала з міста на хутір, щоб руйнувати стереотипи про село
Фермерка Юля з Полтавщини та букети з сухоцвітів
Про життя в селі на Полтавщині та власне фермерське господарство Юлії Пархомець тепер знають понад 220 000 читачів, які слідкують за жінкою в Instagram. Колись копірайтерка Юлія та її чоловік дуже мріяли жити у власному будинку в селі. Їхню мрію про переїзд на природу здійснив син, який народився в подружжя 5 років тому.
Тепер маленький Льова є частим героєм історій у власному блозі Юлії. А ще — теплиця, поля з сухоцвітами та різні смаколики: в’ялені томати, варення чи шампанське з чорнобривців.
«Якщо є погані новини, то вони збивають з пантелику, але мені варто просто піти в поле вирвати бурʼян, і вже на душі легше. Життя в селі — це терапія для мене. Іноді ми піддаємося поглядам інших людей, які часто кажуть, що з села треба їхати, бо тут немає перспектив для молоді. Але я спробувала, не побоялась, і від того мені дуже радісно», — розповідає Юлія Пархомець.
Читайте більше: «Люди кажуть, що в селі немає перспектив. Але я спробувала»: як копірайтерка стала фермеркою та веде блог про сільське життя
Наталі з Харківщини та її дизайнерський ремонт в покинутій хаті на хуторі
Власний блог Наталі Ал Баз створила в перші дні повномасштабної війни, аби повідомляти про життя в окупації та виїзд з рідного дому на Харківщині. Зараз його читають понад 56 000 людей. Свій прихисток разом з чоловіком та маленькою донечкою Наталі знайшла за 100 кілометрів від рідного будинку — ним стала старенька сторічна хатина на покинутому хуторі.
Разом з чоловіком Наталі перетворила стару хату на картинки з Pinterest з дизайнерським ремонтом! Більшість речей — бюджетні: широке двоспальне ліжко зі старих дверей, дзеркало та декоративна стіна, яку облаштували лише за 100 гривень. Тепер блогерка облаштовує подвір’я, майструє тин біля хати, а також навчає охочих редизайну. Жінка веде телеграм-канал «Створюй своїми руками» та ютуб-канал «Естетика хутора».
«Я відчуваю у своїй діяльності місію надихати людей. Можна втратити дім, майно, але залишитися собою та знайти сили побудувати своє життя навіть на покинутому хуторі. Сміття можна прибрати, стіни побілити — створити затишок своїми руками», — ділиться Наталі.
Читайте більше: Перетворили закинутий хутір на картинку з Pinterest: історія подружжя, яке зробило «дизайнерський ремонт» у сторічній хатині
Софія Крупа та її «робота в тіктоках» на Тернопільщині
Креативні тіктоки Софії та її чоловіка Андрія заполонили соцмережі, адже подружжя співпрацює з відомими українськими брендами та робить для них оригінальну та якісну рекламу. А займаються вони цим у невеликому селі на Тернопільщині, куди переїхали з Києва кілька років тому.
Крім зйомок, Софія виховує двох дітей та чекає на третю, а ще розповідає про «сучасне життя в селі без городів і з роботою в тіктоках» для понад 65 000 своїх підписників у власному блозі.
«Мене надихають оті всі кадри: стара цегла, дрова, звуки — це все для мене дуже гарно і є для мене естетикою. Взагалі не місце визначає, яким ти маєш бути. Можна жити в селі та бути ким завгодно й робити що завгодно», — пише Софія у своїх соцмережах.
Усі фото в матеріалі з соцмереж героїнь.
