Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Люди кажуть, що в селі немає перспектив. Але я спробувала»: як копірайтерка стала фермеркою та веде блог про сільське життя

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Юлія Пархомець народилася в Полтаві, але все дитинство провела в бабусі та дідуся в селі. Змалку вона любила землю та допомагала батькам доглядати за квітами. Кілька років тому жінка нарешті наважилася переїхати в село до батьків, а потім разом з чоловіком придбала в сусідньому селі хату з великим полем, аби розвивати власне господарство. 

Про фермерство жінка веде блог в Instagram. Там Юлія ділиться тим, як правильно готувати в’ялені томати, вирощувати розсаду та робити шампанське з чорнобривців. 

Тепер робота на землі стала справою її життя, а сама Юлія розповідає ШоТам, що зараз вона на своєму місці: «Іноді ми піддаємося поглядам інших людей, які часто кажуть, що з села треба їхати, бо тут немає перспектив для молоді. Але я спробувала, не побоялась, і від того мені дуже радісно».

Юлія Пархомець

Фермерка з Полтавщини, блогерка.

З копірайтингу в місті до села та фермества

Усе своє дитинство я проводила у селі на дачі в бабусі та дідуся. Влітку я пасла каченят чи гусей. Дуже любила землю. Батьки вирощували на дачі квіти й продавали їх, тому я була привчена до цього з дитинства. З часом батьки переїхали в село на дачу та зробили там ремонт. Я жила в Полтаві з чоловіком, останні кілька років працювала копірайтеркою дистанційно. Я могла це робити будь-де, але праця була складна та монотонна, і я мала себе чимось наповнювати, аби відпочити. У мене постійно пекли очі, «кипіли» мізки. Я хотіла змінити сферу діяльності та проявляти свою творчість.

А ще ми з чоловіком завжди мріяли жити в будинку на своїй землі. Ми відкладали переїзд, аж поки п’ять років тому не дізналися, що в нас буде дитина. Тоді ми переїхали до батьків у село Обізнівка на Полтавщині, де я провела все дитинство. Але ми планували жити окремо, тому три роки тому знайшли гарну хатину в сусідньому селі Пузикове. Вона відразу нас підкорила, адже це близько до батьків, а ще там є велике поле на один гектар, аби займатися фермерством.

Юлія Пархомець з маленьким сином у теплиці. Фото з архіву Юлії

Тут жила гарна господиня, але чоловік помер, тому діти забрали її до себе. Вона не хотіла продавати цей дім, адже хвилювалася, що хату знесуть, аби засіяти поле. Проте коли дізналася, що ми хочемо тут жити, то відразу продала хату нам. Ми ще робимо там ремонт, але сподіваємося переїхати вже наступного року.

Почали з поля пшениці та сотні індиків

Працювати на землі ми з чоловіком почали в будинку батьків, і тут вже були теплиці для розсади. Землю в селі Пузикове ми засіяли пшеницею, щоб прогодувати сто індиків, яких вирощували на продаж. Коли продали індиків, то наступного року поле навпіл засіяли ячменем і полуницею. А далі ми почали займатися розсадою.

Юлія Пархомець з урожаєм полуниці кілька років тому. Фото з архіву Юлії

Весною в теплицях ми вирощуємо овочеву розсаду на продаж, а цього року почали займатися сухоцвітами: зі старого сінника зробили майстерню, де складали букети та зберігали їх. У сезон ми приймали замовлення через Instagram і відправляли по всій Україні. Букети із сухоцвітів зберігаються роками та не потребують води. Зворушує, коли їх замовляють на подарунок, часто для бабусь. За сезон ми продали більше двох тисяч букетів.

У блозі показую нашу роботу та сільську естетику

Коли ми почали займатися господарством, я вирішила вести блог в Instagram, що став майданчиком для продажу нашої продукції. Розповідала, як і що ми вирощуємо, щоб зацікавити людей та показати — можна в селі працювати на себе. А ще блог — це гарна можливість донести людям, наскільки важлива наша робота, аби її більше цінували. З часом я зрозуміла: читачам не лише цікаво дивитися, що ми вирощуємо, але й бачити наш побут, цінності, буденне життя та сільську естетику.

Юлія Пархомець з букетом сухоцвітів з власного поля. Фото з архіву Юлії

Через блог ми продавали варення з різними смаками: полунично-трояндове, полунично-м’ятне, із зеленого горіха; вишню та сливу в шоколаді; в’ялені томати та сливи. Під час пандемії люди багато купували варення зі смаком яблука та бузини. Частина плодоносних дерев є вдома в мами, а частину ми придбали разом з будинком у Пузиковому. Для себе ми готували шампанське з чорнобривців, і я ділилася рецептом з людьми — читачам дуже подобаються мої рецепти.

Виростили тисячі штук розсади й прихистили людей у будинку

Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми були шоковані та не розуміли, чи комусь буде потрібна наша робота. Сезон завжди в нас починається в лютому-березні, тому ми дали собі тиждень, щоб оговтатися, а в березні почали працювати. 

За сезон 2022 року ми виростили понад 15 тисяч штук розсади, адже розуміли, що треба садити більше. Ми надсилали цю розсаду людям з деокупованих територій чи переселенцям, які мали землю. Магазини не працювали, люди тижнями сиділи в підвалах. Нам розповідали, що деякі люди раділи розсаді більше, ніж гуманітарці. Вони сподівалися, що коли щось посадять, то буде надія на нове життя. 

Юлія Пархомець з урожаєм 2022 року. Фото з архіву Юлії

У нашому селі було багато переселенців. Спершу ми прийняли в нову хату одну сім’ю, яка прожила в нас місяць, а потім приїхали інші люди з Луганщини, які прожили в нас рік. 

Ми ще робимо ремонт у нашій хатині та хочемо додати їй елементів етностилю. Я планую так відновити спогади з дитинства, яке я проводила в бабусі та дідуся в селі. Деякі речі купуємо, деякі реставруємо з хати. У хатині є дві печі — газова та глиняна — які ми хочемо обкласти кахлями, тому замовили їх у майстрів в Опішньому. Частину речей мені надсилають підписники, адже знають, що я хочу такий стиль хатини.

Читайте також: Страви з «Енеїди» та сучасні вечори на хуторі біля Диканьки. Як геологиня закохує людей в Полтавщину через етнотури

Жити в селі — це терапія 

Найбільше в роботі мені подобається те, що я ближче до природи. Якби я працювала копірайтеркою й надалі, то не знаю, звідки брала б той ресурс, який мені зараз дає земля. Часто підписники питають, чи не сумую я за містом, а я не сумую зовсім і вже не уявляю свого життя без села й ферми. Варто лише спробувати раз покопирсатися в землі, і це затягує. Я вже не можу дочекатися весни й не знаю, як пережити цю зиму без роботи в полі. 

Юлія Пархомець з урожаєм помідорів під час роботи в полі. Фото з архіву Юлії

Якщо є погані новини, то вони збивають з пантелику, але мені варто просто піти в поле вирвати бурʼян, і вже на душі легше. Життя в селі — це терапія для мене. Хоча я дуже втомлююся фізично, у мене болить спина, але ментально набагато легше. Крім фізичної втоми у фермерстві мінусом є нестабільність. Ми залежимо від погоди, хвороби рослин, граду чи заморозків — є багато ризиків. 

Зараз я на своєму місці

Ми з чоловіком хочемо збільшити площу під вирощення сухоцвітів та розширюватимемо асортимент — продаватимемо не лише букетики, але й віночки. Їх можна буде використовувати як головні убори, для фотосесій чи як прикрасу в хаті. Також повернемося до тваринництва на фермі — заведемо індиків, курей, спробуємо виготовляти сир від наших кіз, яких ми купили місяць тому.

Юлія Пархомець з козами, яких придбали минулого місяця. Фото з архіву Юлії

Мріємо не переживати за своє майбутнє та жити в безпеці, а ще про перемогу, щоб всі повернулися з фронту живими. Я вірю, що будуть ще такі часи, коли ми радітимемо кожному дню, не хвилюючись за своє життя. 

Знаю, що майбутнє за роботою на землі, бо вона може прогодувати кожного за будь-яких умов. Я зараз роблю те, про що завжди мріяла. Іноді ми піддаємося поглядам інших людей, які часто кажуть, що з села треба їхати, бо тут немає перспектив для молоді. Але я спробувала, не побоялась, і від того мені дуже радісно. Зараз я на своєму місці — там, де маю бути.

Суспільство

До Пущі-Водиці ходитиме екскурсійний трамвай-кафе

Опубліковано

Екскурсійний трамвай-кафе, що ходить до Пущі-Водиці, планує відновити свою діяльність з 18 травня.

Про це повідомляють на Facebook-сторінці “Екскурсії на трамваї по Києву”.

Про екскурсію

Перша запланована екскурсія отримала назву “Таємниці Пущі-Водиці” і її програма була розроблена на основі матеріалів відомого історика Олександра Анісімова.

Учасники екскурсії матимуть можливість відвідати перший у Києві пивоварний завод, урочище Кинь-Ґрусть та мавзолей-усипальницю, спроектовану архітектором Городецьким.

Серед варіантів програм для прогулянок до Пущі-Водиці також доступна програма під назвою “Трамваї на курорт”. Щодо екскурсій по Києву, можна обрати із таких варіантів, як “Вечірній трамвай”, “Від конки до трамваю” та “Не звичні історії на тролейбусі”. Кожна з цих програм обіцяє захоплюючі враження та цікаві відкриття для учасників.

Екскурсії тривають від однієї до трьох годин. Вартість місця в екскурсійному кафе-трамваї становить від 400 гривень. Забронювати місця можна на сайті.

Читати також: 800 мешканців громади тепер знають, як врятувати життя. На Житомирщині жінки за грант заснували освітній проєкт

Про вагон

Вагон-кафе був споруджений у 1992 році, і в 2007-му році він пройшов ремонт за кошти та зусилля “любителів транспорту” та працівників депо.

Проте, в березні 2023 року на сторінці екскурсійної агенції було оприлюднено повідомлення про загрозу зникнення трамвай-кафе. З початком воєнного стану екскурсійному трамваю було заборонено курсувати до Пущі-Водиці, незважаючи на те, що рух регулярних трамвайних маршрутів до цієї місцевості був відновлений в травні 2022 року.

Нагадаємо, що сумчанин переміг у міжнародному конкурсі шрифтів.

Також ми повідомляли, що анонсували створення навчальної програми по розмінуванню для жінок.

Читати далі

Суспільство

В Україні була створена колекція прикрас з уламків літака “Мрія”

Опубліковано

Український виробник ювелірних виробів, бренд karpenko jewelry, представив обмежену колекцію прикрас під назвою “оМРІЯна помста”. Ці прикраси створені для натхнення найбільшого українського літака “Мрія”, який був знищений окупантами в лютому 2022 року.

фото: karpenko jewelry

Про це повідомляє сайт бренду.

Про колекцію

У колекцію включені дві брошки: одна у формі турбіни, а інша – у формі літака “Мрія”. Брошка “Літак” відтворює один з найбільш впізнаваних ракурсів “Мрії”, який був видно на всіх земних презентаціях та зафіксований на численних символічних фотографіях по всьому світу. Брошка “Турбіна” віддана унікальній особливості цього гігантського літака – шість двигунів, які робили його найпотужнішим цивільним транспортним літаком у світі.

фото: karpenko jewelry

Читати також: Фільм Алана Бадоєва “Довга доба” зʼявився на Netflix

Кожна прикраса містить уламок фюзеляжу зруйнованої “Мрії”. Їх для створення прикрас передала з власного архіву військовослужбовиця, парамедик Галина Алмазова. Разом зі своїм підрозділом вона витримала в Гостомелі найстрашніші дні атаки на аеропорт, евакуюючи поранених.

фото: karpenko jewelry

Мета випуску колекції благодійна. Весь прибуток з продажу прикрас спрямують на збір на засоби посилення технічної розвідки для Головного управління розвідки України.

фото: karpenko jewelry

Кількість прикрас у колекції “оМРІЯна помста” обмежена наявною кількістю уламків літака. Наприклад, випущено 225 брошок “Літак”, відповідно до номерів на фюзеляжі “Мрії”. Щодо брошок “Турбіна”, їх виготовлено не більше 1 тисячи штук.

Придбати прикраси можна на офіційному сайті бренду karpenko jewelry.

Нагадаємо, що анонсували створення навчальної програми по розмінуванню для жінок.

Також ми повідомляли, що українці відкрили рекордну кількість ФОПів у першому кварталі.

Фото: karpenko jewelry

Читати далі

Суспільство

Мати загиблого пілота стала капеланкою

Опубліковано

Мати полеглого пілота й героя України Степана Тарабалки вступила до лав військових капеланів, аби підтримувати українське військо!

Пані Світлана після загибелі сина у 2022 на гроші, компенсовані державою, відкрила реабілітаційний центр для захисників, а разом з цим відчула, що після загибелі сина Бог по-особливому торкнувся її серця.

Історія пані Світлани

“У такий складний час хочеться донести того світла, яке Бог дає мені, для служіння іншим”, – каже жінка.

Наталя Тарабалка – мати Героя України льотчика Степана Тарабалки з Коломийщини. Її Степан був одним з пілотів, яких за майстерність прозвали “Привидами Києва”. Він загинув над Житомиром 13 березня 2022 року з переважаючими силами окупантів.

На гроші, які їй компенсувала держава, Наталя у 2023 році відкрила оздоровчий центр для військових. А разом з цим відчула: після загибелі сина Бог по-особливому торкувся її серця.

Читати також: Фільм Алана Бадоєва “Довга доба” зʼявився на Netflix

Маючи духовний досвід, пані Наталя вирішила долучитися до українського війська як капеланка.

“Отримавши певну базу знань з капеланства, я хочу бути потрібною, корисною не тільки для родин, а й ветеранів, для військових”, – каже Світлана.

Пані Наталя вже отримала шеврон капеланки та приєдналася до лав військових священників.

Нагадаємо, що 52 ветерани отримають гранти на розвиток бізнесу.

Читати далі