Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Люди кажуть, що в селі немає перспектив. Але я спробувала»: як копірайтерка стала фермеркою та веде блог про сільське життя

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Юлія Пархомець народилася в Полтаві, але все дитинство провела в бабусі та дідуся в селі. Змалку вона любила землю та допомагала батькам доглядати за квітами. Кілька років тому жінка нарешті наважилася переїхати в село до батьків, а потім разом з чоловіком придбала в сусідньому селі хату з великим полем, аби розвивати власне господарство. 

Про фермерство жінка веде блог в Instagram. Там Юлія ділиться тим, як правильно готувати в’ялені томати, вирощувати розсаду та робити шампанське з чорнобривців. 

Тепер робота на землі стала справою її життя, а сама Юлія розповідає ШоТам, що зараз вона на своєму місці: «Іноді ми піддаємося поглядам інших людей, які часто кажуть, що з села треба їхати, бо тут немає перспектив для молоді. Але я спробувала, не побоялась, і від того мені дуже радісно».

Юлія Пархомець

Фермерка з Полтавщини, блогерка.

З копірайтингу в місті до села та фермества

Усе своє дитинство я проводила у селі на дачі в бабусі та дідуся. Влітку я пасла каченят чи гусей. Дуже любила землю. Батьки вирощували на дачі квіти й продавали їх, тому я була привчена до цього з дитинства. З часом батьки переїхали в село на дачу та зробили там ремонт. Я жила в Полтаві з чоловіком, останні кілька років працювала копірайтеркою дистанційно. Я могла це робити будь-де, але праця була складна та монотонна, і я мала себе чимось наповнювати, аби відпочити. У мене постійно пекли очі, «кипіли» мізки. Я хотіла змінити сферу діяльності та проявляти свою творчість.

А ще ми з чоловіком завжди мріяли жити в будинку на своїй землі. Ми відкладали переїзд, аж поки п’ять років тому не дізналися, що в нас буде дитина. Тоді ми переїхали до батьків у село Обізнівка на Полтавщині, де я провела все дитинство. Але ми планували жити окремо, тому три роки тому знайшли гарну хатину в сусідньому селі Пузикове. Вона відразу нас підкорила, адже це близько до батьків, а ще там є велике поле на один гектар, аби займатися фермерством.

Юлія Пархомець з маленьким сином у теплиці. Фото з архіву Юлії

Тут жила гарна господиня, але чоловік помер, тому діти забрали її до себе. Вона не хотіла продавати цей дім, адже хвилювалася, що хату знесуть, аби засіяти поле. Проте коли дізналася, що ми хочемо тут жити, то відразу продала хату нам. Ми ще робимо там ремонт, але сподіваємося переїхати вже наступного року.

Почали з поля пшениці та сотні індиків

Працювати на землі ми з чоловіком почали в будинку батьків, і тут вже були теплиці для розсади. Землю в селі Пузикове ми засіяли пшеницею, щоб прогодувати сто індиків, яких вирощували на продаж. Коли продали індиків, то наступного року поле навпіл засіяли ячменем і полуницею. А далі ми почали займатися розсадою.

Юлія Пархомець з урожаєм полуниці кілька років тому. Фото з архіву Юлії

Весною в теплицях ми вирощуємо овочеву розсаду на продаж, а цього року почали займатися сухоцвітами: зі старого сінника зробили майстерню, де складали букети та зберігали їх. У сезон ми приймали замовлення через Instagram і відправляли по всій Україні. Букети із сухоцвітів зберігаються роками та не потребують води. Зворушує, коли їх замовляють на подарунок, часто для бабусь. За сезон ми продали більше двох тисяч букетів.

У блозі показую нашу роботу та сільську естетику

Коли ми почали займатися господарством, я вирішила вести блог в Instagram, що став майданчиком для продажу нашої продукції. Розповідала, як і що ми вирощуємо, щоб зацікавити людей та показати — можна в селі працювати на себе. А ще блог — це гарна можливість донести людям, наскільки важлива наша робота, аби її більше цінували. З часом я зрозуміла: читачам не лише цікаво дивитися, що ми вирощуємо, але й бачити наш побут, цінності, буденне життя та сільську естетику.

Юлія Пархомець з букетом сухоцвітів з власного поля. Фото з архіву Юлії

Через блог ми продавали варення з різними смаками: полунично-трояндове, полунично-м’ятне, із зеленого горіха; вишню та сливу в шоколаді; в’ялені томати та сливи. Під час пандемії люди багато купували варення зі смаком яблука та бузини. Частина плодоносних дерев є вдома в мами, а частину ми придбали разом з будинком у Пузиковому. Для себе ми готували шампанське з чорнобривців, і я ділилася рецептом з людьми — читачам дуже подобаються мої рецепти.

Виростили тисячі штук розсади й прихистили людей у будинку

Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми були шоковані та не розуміли, чи комусь буде потрібна наша робота. Сезон завжди в нас починається в лютому-березні, тому ми дали собі тиждень, щоб оговтатися, а в березні почали працювати. 

За сезон 2022 року ми виростили понад 15 тисяч штук розсади, адже розуміли, що треба садити більше. Ми надсилали цю розсаду людям з деокупованих територій чи переселенцям, які мали землю. Магазини не працювали, люди тижнями сиділи в підвалах. Нам розповідали, що деякі люди раділи розсаді більше, ніж гуманітарці. Вони сподівалися, що коли щось посадять, то буде надія на нове життя. 

Юлія Пархомець з урожаєм 2022 року. Фото з архіву Юлії

У нашому селі було багато переселенців. Спершу ми прийняли в нову хату одну сім’ю, яка прожила в нас місяць, а потім приїхали інші люди з Луганщини, які прожили в нас рік. 

Ми ще робимо ремонт у нашій хатині та хочемо додати їй елементів етностилю. Я планую так відновити спогади з дитинства, яке я проводила в бабусі та дідуся в селі. Деякі речі купуємо, деякі реставруємо з хати. У хатині є дві печі — газова та глиняна — які ми хочемо обкласти кахлями, тому замовили їх у майстрів в Опішньому. Частину речей мені надсилають підписники, адже знають, що я хочу такий стиль хатини.

Читайте також: Страви з «Енеїди» та сучасні вечори на хуторі біля Диканьки. Як геологиня закохує людей в Полтавщину через етнотури

Жити в селі — це терапія 

Найбільше в роботі мені подобається те, що я ближче до природи. Якби я працювала копірайтеркою й надалі, то не знаю, звідки брала б той ресурс, який мені зараз дає земля. Часто підписники питають, чи не сумую я за містом, а я не сумую зовсім і вже не уявляю свого життя без села й ферми. Варто лише спробувати раз покопирсатися в землі, і це затягує. Я вже не можу дочекатися весни й не знаю, як пережити цю зиму без роботи в полі. 

Юлія Пархомець з урожаєм помідорів під час роботи в полі. Фото з архіву Юлії

Якщо є погані новини, то вони збивають з пантелику, але мені варто просто піти в поле вирвати бурʼян, і вже на душі легше. Життя в селі — це терапія для мене. Хоча я дуже втомлююся фізично, у мене болить спина, але ментально набагато легше. Крім фізичної втоми у фермерстві мінусом є нестабільність. Ми залежимо від погоди, хвороби рослин, граду чи заморозків — є багато ризиків. 

Зараз я на своєму місці

Ми з чоловіком хочемо збільшити площу під вирощення сухоцвітів та розширюватимемо асортимент — продаватимемо не лише букетики, але й віночки. Їх можна буде використовувати як головні убори, для фотосесій чи як прикрасу в хаті. Також повернемося до тваринництва на фермі — заведемо індиків, курей, спробуємо виготовляти сир від наших кіз, яких ми купили місяць тому.

Юлія Пархомець з козами, яких придбали минулого місяця. Фото з архіву Юлії

Мріємо не переживати за своє майбутнє та жити в безпеці, а ще про перемогу, щоб всі повернулися з фронту живими. Я вірю, що будуть ще такі часи, коли ми радітимемо кожному дню, не хвилюючись за своє життя. 

Знаю, що майбутнє за роботою на землі, бо вона може прогодувати кожного за будь-яких умов. Я зараз роблю те, про що завжди мріяла. Іноді ми піддаємося поглядам інших людей, які часто кажуть, що з села треба їхати, бо тут немає перспектив для молоді. Але я спробувала, не побоялась, і від того мені дуже радісно. Зараз я на своєму місці — там, де маю бути.

Коментарі

Суспільство

На Київшині з’явиться новий ландшафтний парк «Приірпіння»

Опубліковано

На Київщині планується створення нового ландшафтного парку під назвою «Приірпіння».

Департамент екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації оголосив тендер на розробку проєкту парку.

Переможець тендеру відповідатиме за створення проєкту, а також визначення території для створення регіонального ландшафтного парку. Основні завдання включають охорону, відтворення та рекреаційне використання природних комплексів і об’єктів парку.

Читати також: Український розробник створив інструмент для пасивного пошуку роботи

Оголошена вартість проєкту становить 350 тисяч гривень. Тендерні пропозиції приймаються до 7 жовтня.

Розробник має представити готовий проєкт парку «Приірпіння» до 15 грудня 2024 року.

Нагадаємо, що Нідерланди інвестують 400 мільйонів євро на створення та розвиток безпілотників для України.

Фото: Freepik.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Аудіогід українською мовою запрацював у Музеї мистецтва Метрополітен

Опубліковано

У Музеї мистецтва Метрополітен у США почав діяти аудіогід українською мовою.

Про це повідомила перша леді України Олена Зеленська у фейсбуці.

Це вже 89-й аудіогід у 47 країнах і важливий етап у проєкті з українізації світових пам’яток. Зеленська підкреслила, що це має значення не лише для України, а й для світової культури, адже «чем більше в неї мов, тим вона багатша».

Читати також: «Галичина» запустила рекламу для українців за кордоном: три причини повернутися додому

Українська культурна боротьба

Перша леді згадала про українських художників, таких як Архип Куїнджі, Іван Айвазовський та Ілля Рєпін, і зазначила, що відомі роботи, які раніше вважалися російськими, тепер мають правильну історичну ідентифікацію.

Працівники музею висловили задоволення від можливості ділитися своєю колекцією з українцями, включаючи як відомі твори мистецтва, так і менш відомі.

Нагадаємо, що киян запрошують відновити унікальну каплицю Вітте на Байковому цвинтарі: як допомогти.

Фото: TripAdvisor.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

На Київщині встановили рекорд України за найдовший ланцюг з українських хустин (ФОТО)

Опубліковано

На Київщині встановили новий рекорд України — «Найдовший ланцюг з українських хустин». Це сталося 5 жовтня 2024 року в селі Підгірці.

Керівниця Національного Реєстру Рекордів України Лана Вєтрова повідомила, що в ланцюзі налічується 377 хустин, об’єднаних у ланцюг завдовжки 421 метр.

«Українська хустина — це наша культурна спадщина, наш оберіг. Цим рекордом ми хочемо показати всьому світу, що, незважаючи на труднощі, ми продовжуємо жити, творити та вірити у майбутнє нашої країни», — зазначила організаторка рекорду, заступниця директора Підгірцівського ліцею Надія Бевз.

Про встановлений рекорд

Кожна хустина має бірку з інформацією про її походження. Цей символічний ланцюг об’єднав усю Україну, включаючи хустини з різних регіонів — від червоних з заходу до чорних з темними візерунками, що носили жінки у важкі часи.

Читати також: Українка перемогла на Турнірі найсильніших юніорів Європи з настільного тенісу

Лана Вєтрова також поділилася враженнями:

«Під час підрахунку я не могла відвести погляд від краси візерунків на цих хустинах».

Нагадаємо, що у Києві провели перегони на вітрильниках серед ветеранів та встановили рекорд України (ФОТО).

Фото: Лана Вєтрова.

Коментарі

Читати далі
Продовжити в браузері
Щоб встановити натисни Додати на Початковий екран
Додати на Початковий екран
Встановити
Швидкий доступу до ШоТам
Встановити
Додати «Люди кажуть, що в селі немає перспектив. Але я спробувала»: як копірайтерка стала фермеркою та веде блог про сільське життя на Початковий екран
Закрити

Для оптимізації роботи на мобільному пристрої додайте ярлик «Люди кажуть, що в селі немає перспектив. Але я спробувала»: як копірайтерка стала фермеркою та веде блог про сільське життя на головний екран мобільного пристрою

1) Натисніть кнопку поділитися на панелі меню вашого браузера
2) Натисніть «На Початковий екран».
Update Contents
ШоТам Ми хотіли б показувати вам сповіщення
Відхилити
Дозволити сповіщення