Ще два роки тому це була просто закинута сторічна хатина на малолюдному хуторі, а зараз її інтер’єр схожий на картинки з Pinterest. Усе завдяки Наталі Ал Баз та її чоловіку, які виїхали з окупації та знайшли прихисток за сто кілометрів від рідного дому.
Наталі веде блог про ремонт на хуторі та каже, що підписники дякують їй за натхнення починати все з нуля.
«Можна втратити дім, майно, але залишитися собою і знайти сили побудувати своє життя навіть на покинутому хуторі. Сміття можна прибрати, стіни побілити, створити затишок своїми руками», — ділиться жінка.
Наталі Ал Баз
Зробила дизайнерський ремонт у закинутій хаті на хуторі
Потрапили в окупацію в перший день вторгнення
За три місяці до початку повномасштабної війни Наталі Ал Баз із чоловіком Євгеном і маленькою дочкою Ріанною переїхали в будинок чоловіка в село Циркуни, яке є передмістям Харкова. Євген працював у Харкові та саме завершив ремонт свого офісу в середині лютого 2022 року. Тоді ж зробили ремонт в кухні, коридорі та ванній і саме планували облаштовувати кімнати. Наталі розвивала власний магазин диджитал-товарів на Etsy та щодня возила доньку до Харкова в садочок і на гуртки.
Наталі Ал Баз із чоловіком Євгеном і дочкою Ріанною. Фото надала героїня
Вдосвіта 24 лютого два роки тому крізь сон Наталі почула вибухи та гул літаків. Напередодні подружжя пізно повернулося додому, тому не встигли купити харчі, заправити машину та зняти готівку. Вранці Євген поїхав на закупи, а жінка з дочкою та молодшим братом Євгена залишилися вдома й не знали, що робити. Коли чоловік повертався додому, назустріч йому вже їхали російські танки, а окупанти встановлювали свої блокпости. У перший же день великого вторгнення росіяни окупували Циркуни.
Перед виїздом на хутір снилася безлюдна дорога
З першого дня окупації в будинку Наталі не було опалення, зв’язку та інтернету. У кімнаті було холодно, тому нагрівали воду в каструлях і грілися від пари. Сусіди приходили до молодої сім’ї по воду, адже ті мали криницю в дворі. Люди в селі обмінювалися продуктами та давали собі раду, як могли.
Якось російський гвинтокрил пролетів прямо над будинком Наталі. Раніше вона бачила такі лише в дитячих ігрових наборах. Неподалік щось влучило в будинок, і з того моменту жінка все частіше задумувалася про виїзд. Щодня ставало гучніше.
«Ми намагалися гратися з дочкою, говорили, що нас захищає велике добре серденько, і що все буде добре. Нам сказали, що окупанти вже забирають автівки в місцевих, тому ми навіть боялися заводити свою. Проте коли влучили в будівлю Харківської ОДА, ми зрозуміли, що це надовго, і треба вибиратися з дому», — каже Наталі.
Сусіди радили прив’язати на автівку білі ганчірки, аби їх не розстріляли. А в ніч перед виїздом жінці снився довгий безлюдний шлях, яким вона їхала з чоловіком і дочкою. На щастя, біля блокпосту окупантів нікого не було, тому все ж вдалося виїхати. Наталі відчула дежавю — виїжджали тією ж дорогою, що їй снилася напередодні, і все було саме так, як уві сні. Свого Харкова жінка просто не могла впізнати — уламки, порвані дроти, налякані люди.
Новим домом стала закинута хата на хуторі
Свій новий дім Наталі з чоловіком, дочкою та братом чоловіка знайшли на хуторі за сто кілометрів від рідного села. Раніше бували тут у кумів на дачі. Проте в їхній хатині не працювала груба, було дуже холодно. Тому сім’я оселилася в хатині поряд, де не було проблем з опаленням.Так їхнім новим домом стала покинута сторічна хата на хуторі. На контрасті з життям в окупації подружжя було дуже щасливим, бо тут було тепло, зв’язок і ще й кухня.
Сторічна хатина на хуторі, куди переселилася Наталі з сім’єю два роки тому. Фото надала героїня
З моменту переїзду Наталі веде блог про життя на хуторі. Каже, що тоді опинилася наче в паралельній реальності й дуже хотіла поділитися цим з іншими. А ще подружжя хотіло створити на хуторі для себе та дитини максимально комфортні умови.
Веранда в хатині до ремонту. Фото надала героїня
«Спершу ми просто прибрали приміщення, принесли з іншої хати шафу, переставили меблі та облаштувалися. Чоловік з братом зробили для нас велике двоспальне ліжко зі старих дверей, які ми знайшли в сусідніх покинутих хатах на хуторі. У квітні ми з чоловіком офіційно одружилися та завели собі кіз», — згадує Наталі.
Євген з молодшим братом роблять двоспальне ліжко зі старих дверей. Фото надала Наталі
Улюблений куточок у хатині — декоративна стіна в спальні
У травні пара зрозуміла, що зимуватимуть теж на хуторі. Хоч ЗСУ й звільнили Циркуни, але росіяни часто їх обстрілювали. Тому Наталі вирішила відновити грубу, аби вона не диміла, та щоб не було багато пилюки.
Наталі на веранді після ремонту. Фото надала героїня
Коли відремонтували грубу, то стали спокійнішими, але жінку дуже дратувала побілка, тому вона вирішила її перефарбувати та зробити декоративну стіну. Так на старенькому хуторі почався «дизайнерський ремонт».
Елементи декору в сторічній хатині. Фото надала Наталі
У вересні в Наталі був день народження, тому її підписники та друзі подарували нові вікна.
«Ми робили все, щоб нам було там приємно жити, тому знаходили творчі рішення. Я захотіла поставити трафарет, тому написала виробникам з пропозицією співпраці, і вони мені його подарували. А ще намагалася максимально використати старовинні речі, аби вони виглядали красиво: зі старої рамки зробила дзеркало, з плаща із секонда — покриття на крісло», — розповідає Наталі Ал Баз.
Спальня на хуторі після ремонту. Фото надала Наталі
Жінці дуже подобається стіна, яку вона сама створила. Блогерка пригадує, що декор обійшовся їй лише в сто гривень, але тепер щодня дарує радість. Чоловік зробив полицю зі старих дощок, частину декору надіслали підписниці, а деякі речі Наталі створила своїми руками.
Декоративна стіна, яку створила Наталі. Фото надала героїня
Усі предмети інтер’єру вийшли досить бюджетними, навіть ванна коштувала 1700 гривень, хоча придбали її навесні 2022 року. Дорогими на хуторі є лише труби, адже довелося провести каналізацію до хатини. Тут лише одна кімната, нема звукоізоляції, проблеми з водопостачанням, але Наталі почуває себе тут щасливою та в безпеці.
Хутір, який не відпускає
У Харкові подружжя має власну квартиру, де минулої осені почали ремонт і переїхали на кілька місяців туди. Проте в їхньому районі часто «прилітає», тому вирішили ще поки залишатися на хуторі.
«Тут я почуваюся набагато спокійніше, хоча прильоти теж бувають за 10-15 кілометрів від нас. На хуторі зовсім інша естетика. У нас тут була найдовша в житті весна після евакуації з Циркунів два роки тому. Я розглядала кожен листочок, кожну квіточку, милувалася всім довкола. Раніше за щільним графіком життя я цього всього не помічала», — розповідає Наталі.
Наталі з родиною біля відремонтованої хати. Фото надала героїня
Крім власного блогу, жінка веде телеграм-канал «Створюй своїми руками» з інструкціями для людей, які цікавляться редизайном. А з кінця 2022 року Наталі також веде ютуб «Естетика хутора», де ділиться порадами, як почати ремонт, зробити зі старої шафи сучасну чи провести на хуторі швидкісний інтернет.
«Я відчуваю у своїй діяльності місію надихати людей. Можна втратити дім, майно, але залишитися собою і знайти сили побудувати своє життя навіть на покинутому хуторі. Сміття можна прибрати, стіни побілити, створити затишок своїми руками. Щодня мені про це пишуть люди й дякують за натхнення», — каже Наталі Ал Баз.
Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
Володимир Кальчук зростав біля землі: працював удома, орав та засівав поле з батьком, а також допомагав тому на роботі в колгоспі. У молодості чоловік пробував жити в місті, але все ж повернувся в рідне село, аби далі працювати з землею.
Майже 40 років тому Володимир почав займатися землевпорядкуванням професійно, а зараз старається, аби кожен клаптик рідної Черняхівської громади приносив прибуток у бюджет:
«Земля має приносити користь, годувати людей, але для цього на ній потрібно наполегливо працювати».
Володимир Кальчук
начальник відділу земельних ресурсів та екології Черняхівської селищної територіальної громади
Змалку звик до роботи на землі
У наш час багато молоді хотіло виїхати до міста. Я також навчався в Києві, згодом пішов служити в армію, а після неї зрозумів, що місто — це не моє.
У 1985 році прийшов працювати зоотехніком у колгосп рідного села Ксаверівка. Радянська влада хотіла відучити людей бути господарями на своїй землі, але після розпаду СРСР селяни знову відчули себе вільними.
У 1992 році я став землевпорядником у Черняхівській сільській раді, а також займався власним полем.
Володимир Кальчук змалку привчений працювати на рідній землі. Фото: ШоТам
Тоді було складно, але ми купили пару коней і тримали корову. Коли збільшили свою територію, і коні вже не могли впоратися, придбали перший трактор, за допомогою якого обробляли землю.
З часом до сімейної справи долучився мій син, і ми разом вирощували сою, пшеницю та кукурудзу. А з 2020 року я працюю з землею вже в органах місцевого самоврядування.
Не покинув власну землю в тяжкі часи
Коли почалася повномасштабна війна, було дуже складно розпочати весняні польові роботи, адже ми шукали солярку, де тільки могли, хоча її не було навіть на заправках. Уже навіть не зважали на її вартість — головне було засіяти поля.
А ще в перші місяці вторгнення ми з сином щомісяця їздили в Польщу та привезли не одну машину гуманітарної допомоги в нашу громаду.
Дехто зі знайомих покинув землю, бо не знав, що буде далі. Але ми дуже вболівали за свою справу і, попри труднощі, продовжили обробляти поля. Цьогоріч урожай був набагато кращий за попередні роки, тому земля нам віддячила.
Володимир Кальчук вважає, що земля приносить людям користь, тому продовжував працювати навіть у складні часи. Фото: ШоТам
Ми з сім’єю вклали багато коштів і сил у цю роботу. Це важливо й для держави, адже ми вирощуємо продукти та поповнюємо бюджет, який уже витрачають на потреби людей.
Тепер усі дані про землю зібрали в єдиному реєстрі
У 2023 році Черняхівська сільська рада почала працювати з Проєктом USAID «ГОВЕРЛА». Ми склали реєстр земельних ділянок, який значно полегшив нам роботу. Звісно, ми вели облік землі й раніше, але все це було дуже хаотично: записано на різних папірцях і в табличках, довго було збирати всі дані з сільських рад.
У нас була своя база, але не настільки досконала, щоб, відкривши таблицю, можна було побачити всю інформацію про земельні ділянки в громаді — орендну плату, договори оренди та процентні ставки, а також надходження до бюджету. Завдяки фахівцям Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» за три місяці ми нарешті заповнили єдиний реєстр комунальної власності в громаді.
Володимир Кальчук з командою зміг створити єдиний реєстр землі у громаді. Фото: ШоТам
Спершу ми не знали, як це правильно зробити, але юристи консультували нас з усіх питань і давали контакти громад, які вже створили такі реєстри, аби ми могли розпитати про їхній досвід.
Аби з кожного клаптика землі був прибуток у бюджеті
Завдяки реєстру ми можемо контролювати сплату за оренду землі. У нас у громаді навіть були орендарі, які не платили по два-три роки. Ми зверталися в податкову, але там довго вирішують такі питання, а за той час місцевий бюджет втрачає кошти.
Тепер ми змогли залучити майже 1,5 мільйона гривень від людей, які не сплачували орендну плату за землю. Це дуже великі гроші для нас, які підуть на зарплати та соціальні послуги для жителів громади. Також ми продовжили понад сотню договорів оренди на суму майже 4 мільйони та підписали 25 нових договорів.
Моя робота є важливою для громади, бо земля — це багатство України. Мені боляче дивитися на поля, які пустують чи заросли, які не використовуються за призначенням.
Я ж стараюся, аби з кожного клаптика землі йшли надходження в бюджет громади.
Автор ілюстрації — український художник й ілюстратор Кость Лавро. На ній зображений хлопчик, який пише лист до Святого Миколая.
Придбати поштовий набір можна у відділеннях Укрпошти, філателістичних крамницях і в поштовому маркеті за посиланням. Крім того, під час відкриття Різдвяної поштової резиденції відбулося спецпогашення марки.
Різдвяна поштова резиденція приймає листи дітей святому Миколаю до 25 грудня. Також можна отримати відповідь від святого Миколая.
Надсилати листи можна на відділення № 01001 у Києві за адресою вулиця Хрещатик, 22. Щоб лист не загубився, його потрібно зареєструвати за посиланням. Пропонують клеїти поштову марку «Лист Святому Миколаю». Діти, які надішлють цікаві листи, зможуть отримати подарунки.
Біля будівлі Київської міської державної адміністрації з’явилася нова 3D-конструкція «KYIV». На ній написані назви міст-побратимів столиці.
Про це повідомило Управління туризму та промоцій КМДА.
Символ вдячності та дружби
Київ має понад 70 міст-побратимів, які надають фінансову та гуманітарну допомогу, беруть участь у соціальних ініціативах та підтримують відновлення інфраструктури.
«Ця конструкція є символом дружби та взаємопідтримки. Її встановили на знак вдячності нашим партнерам за їхню допомогу та співпрацю», — зазначили в Управлінні туризму та промоцій КМДА.
Попередню конструкцію замінили через її незадовільний технічний стан. Нову версію встановлено за підтримки депутатського корпусу Київради.
Побратимські зв’язки між містами передбачають обмін досвідом, знаннями та культурною співпрацею. Це допомагає спільно працювати над розв’язанням актуальних проблем і розвивати сфери туризму, економіки, урбаністики та ЖКГ.
Завдяки співпраці між містами проводяться обміни делегаціями, художніми виставками, літературними заходами та іншими культурними ініціативами, які сприяють зміцненню партнерських відносин.
Нагадаємо, що на Київщині відбудували міст через річку Ірпінь (ФОТО).
Коментарі