«Хочемо, щоб намисто передавалося у спадок». Як бренд Roots створює етноприкраси

Мода швидкоплинна, проте є бренди, які стоять на сторожі українських традицій та цінностей. Проєкт Roots відтворює прикраси за етнографічними зразками 19-20 століття: намисто з коралів та перлів, дукачі, срібні сережки-півмісяці. Все це носили в давнину наші пращури.

Випускниця кафедри фольклористики Ярина Дронь з першого курсу хотіла дізнатися більше про українську культуру, ніж те, що давала навчальна програма. Захоплення традиційною музикою, старовинним одягом, літературою вилилося в бізнес, мета якого — зберегти надбання української культури та відродити традицію передавати прикраси в спадок.

Ярина Дронь

Засновниця бренду етноприкрас Roots, грає в гурті US Orchestra.
Закінчила кафедру «Фольклористики» Інституту філології Київського національний університет ім. Тараса Шевченка. Народилася в місті Монастириська, Тернопільської області.

Все почалося з одягу

Спочатку я захопилася одягом. Мені подобалися старовинні речі, які я куповувала на антикварних ринках. Є навіть невеличка колекція. Прикраси завжди доповнювали стрій. І коли збираєш старовинний одяг з конкретного району та області, без прикрас виходить, скажімо, не повна етнографічна одиниця. 

Потім захотілося придбати антикварні намиста, але вони були дуже дорогі: від $3 за грам старовинного коралу. Тоді для мене, студентки, це була захмарна сума. Вирішила для себе зробити такої форми й фактури, щоб виглядало як старе. Купила коралову прикрасу десь в торгівельному центрі, розпустила її та зібрала в такому вигляді, як собі придумала. Не скажу, що це було «вау». Зараз навряд чи таке б зробила. Але тоді виглядало не так вже й погано. 

Дослідницький підхід у бізнесі

Крок за кроком захоплення переросло в бренд прикрас Roots, де ми беремо за основу етнографічні зразки кінця 19-го — початку 20 століття: коралі, перли, дукачі, срібні сережки. Якщо брати давніший період, то таких речей вже й не збереглося. Адже прикраси зношувались. 

Ми досліджуємо наукові та літературні джерела. Але найбільш інформативні — старі світлини. Всі фотографії, які зустрічаю — зберігаю. Потім безліч разів передивляюся та  завжди знаходжу щось нове. Багато потрібної інформації трапляється в художній літературі того часу, в самого лише Тараса Шевченка скільки! Це не фактологічні дані, але вони додають контекст щодо побутування прикрас.

Використовуємо також спеціалізовані видання, проте їх не багато. Це такі, як наприклад, альбом «Українські прикраси», де зібрані колекції в усій їх розмаїтості та територіальній особливості. З фактичного матеріалу — це найкраще джерело. Там є що відтворювати. 

Їздять в експедиції та розпитують бабусь

Записувати від сільських мешканців інформацію — дуже важливо. Оскільки я ще займаюся традиційною музикою, то зі своїм  гуртом часто їздила в експедиції та дізнавалася від старих людей факти про музику. І  заодно завжди запитувала про прикраси. 

Якось ми їздили по селах навколо Батурина і Бахмача. І от в селі Носелівка Чернігівської області бабуся розповідала, що було в неї червоне коралове намисто, яке вона одягала, коли боліла голова, щоб втамувати фізичний біль. Щоправда тієї прикраси вже не мала, щоб показати. Такі історії зустрічаються часто, коли спілкуємося з людьми 1920-30-х років народження. 

Читайте також: Була завучем – стала бізнесвумен: як донецька педагогиня створює автентичні прикраси

Бабуся може розказати, що намисто, наприклад, було в її матері. Проте більш детальної інформації не вивідати, тим паче що це був вичерпний ресурс. Якщо вже хтось проїжджав в тому селі, запитував про прикраси та купив в тієї бабусі намисто, або вона віддала його — вже не повернеш. Якщо усну інформацію вона може ще раз розказати, то прикрасу вона ще раз вже не покаже. 

Звідки беруть корали

Попри різноманіття коралу, не весь можна адаптувати до традиційної естетики. Як колись, так і тепер корал в Україні не видобувають. В давнину його завозили з Середземного та Червоного морів. Через купців корали потрапляли у містечка та села.

Корали — живі організми, види морських поліпів, які знаходяться на межі зникнення. Зараз промисловий видобуток червоного корала заборонений в Середземному морі. Тому цей вид використовують в дуже малих кількостях у високому ювелірному мистецтві — там, де один камінчик в персні. Більш доступний в ціні та кількості тихоокеанський корал.

Чому важлива градація за розміром

Я закуповую вже готові намистини. В мене їх є близько 20 видів. Найважче підібрати різні за розміром, але однакові за формою, або їх комбінувати в одну прикрасу. Тому завжди в пошуку. Коли знаходжу щось схоже, то в мене загораються очі.

Читайте також: Унікальні прикраси від українських майстрів, не дорожчі за 200 гривень

Градація від більших по центру до менших по краях — характерна особливість  традиційного намиста. Коли є перехід розміру, це фактурно збагачує прикрасу. В низці центральна коралова намистина може бути оздоблена срібним обручем, зробленим за старовинними зразками. Цим в Roots вже займаються наші ювеліри.

Як наближають до сучасності 

Ми випускаємо прикраси колекціями й не буває такого, що зробив однакові 20 штук і вони всі як один. Десь намистинка буде інакша, бо це живий матеріал. Тримаємося традиційного мінімалізму, не перевантажуємо фурнітурою. Обережні із стилізаціями.

Ми не сліпо відтворюємо прикраси, які носили в давні часи наші пращури, й ні кроку вліво, ні кроку вправо. Так, ми намагаємося наблизити до оригінального дизайну, традиційної естетики. Проте не до конкретно якоїсь однієї одиниці, а скоріше до загального сприйняття коралового намиста як такого, що мало сотні варіантів, але в цілому виглядало типово.

Як мода на перли доходила до селян

Використовуємо не тільки корал, але й перли, які теж носили в Україні, щоправда ще раніше — 17-18 століття. Вони також були дорогі. Є відомості, що в дочки гетьмана Війська Запорозького Івана Самойловича було 50 низок перлів приданого. Через дорожнечу такі прикраси більше носили міщани, заможні верстви населення. І тільки потім мода дійшла до селян, які також хотіли для себе щось модне, нове. Здебільшого, вони одягали доступніші прикраси зі скла, що імітували перли. Випадків, коли на початку 20 століття в селі носили справжні перли, дуже мало.

В 30-ті роки цей пласт культур надзвичайно постраждав. Адже люди все виміняли на їжу. Навіть були спеціальні комісії, які забирали не тільки продовольство в людей, але й коштовні речі. Однак, навіть після голоду та війни, все одно щось вдалося зберегти.

Фактично це три матеріали, з якими ми працюємо: корал, перли, і зовсім скоро буде ще перламутр. Також раніше носили скло, бісер. Але в мене душа лежить більше до натуральних матеріалів.

Звідки в «бідних» селян намисто

Мене запитували, звідки в селян було стільки намиста, зважаючи на їх бідність. Насправді це стереотип. Адже до 20-х років, до Революції 1917–1921 років, люди не так вже бідно жили, як могло здатися. Вони мали у розпорядженні землю після скасування панщини й трошки вдихнули свободи. Харчувалися із свого господарства, самі виробляли та шили собі одяг. 

Люди не витрачали гроші так, як ми зараз: кожного дня ходимо в магазин і купуємо продукти. Купівля дорогих прикрас була для них інвестицією. Вони все одно знаходили можливість надбати такі речі, які потім передавалися у спадок від матері до доньки й далі. Так коштовності зберігались в межах однієї сім’ї.

Тобто колись прикраси були вічними, а не сезонними. Ми щиро хочемо, щоб це сприйняття повернулося в наш час швидкої моди. Адже зараз так мало речей, які тебе тримають, закореняють. Тому в позиціонуванні бренду червоною ниткою проходить ідея передавати прикраси у спадок.