Українська мова протягом століть була не лише засобом комунікації, але й символом національної ідентичності. Плідна праця вчених та культурних діячів, які присвятили своє життя вивченню та захисту української мови, стала основою для її розвитку та збереження.
Редакція ШОТАМ зібрала 10 видатних постатей, які вивчали, боролися та розвивали нашу мову.
Іван Котляревський
1798 рік відзначається датою народження нової української мови, в цей час побачила світ перша частина «Переліцької Енеїди», в якій Іван Котляревський «щиру любов до батьківщини і особливо до трудового, надто часто зневажливого та кривдного населення» передає за допомогою «бездоганно чистої, народної мови» (Іван Франко).
Саме цей письменник став зачинателем нової української літературної мови. Він пов’язав у своїй творчості стару українську мову, яка мала багатовікову історію, пережила стихію асимілятивності з боку іншої держави, проте не втратила своєї самобутності, з новою, що розвивалася за власними природними законами і все активніше входила у вжиток.
Олександр Опанасович Потебня
Олександр Потебня — автор численних наукових праць із мовознавства, граматики, літературознавства, етнології та теорії словесності, основоположник психологічного напряму в слов’янській філології. Потебня систематизував унікальні ознаки української мови, що вирізняють її з-поміж інших слов’янських мов.
Сьогодні іменем вченого названо Інститут мовознавства НАН України.
Павло Гнатович Житецький
Павло Житецький був одним із основоположників українського мовознавства. Він глибоко вивчав історію української мови, літератури та фольклору, зокрема досліджував Пересопницьке Євангеліє, у тексті якого чимало рис живої української мови. Житецький активно працював над упорядкуванням норм українського правопису.
Серед праць вченого:
- «Нарис звукової історії малоруського наріччя» (1876)
- «Опис Пересопницького рукопису XVI ст.» (1876)
- «Нарис літературної історії малоруського наріччя в XVII ст.» (1889)
- «Нарис історії української мови в XVII ст.» (1914)
Борис Дмитрович Грінченко
Борис Грінченко — безумовно видатна особистість в історії України, автор першого словника української мови, який ми його сьогодні називаємо «Словником Грінченка». Письменник, перекладач, публіцист та громадський діяч, він залишив значний слід у розвитку української літератури та мовознавства. Грінченко також написав низку наукових і публіцистичних праць, а також шкільні підручники з української мови та літератури.
Бувши одним з організаторів Всеукраїнського товариства «Просвіта», Грінченко зробив великий внесок у розвиток української освіти та культури. Він також був співзасновником Української Радикальної Партії (1904), що виступала за автономію України.
Іменем Бориса Дмитровича сьогодні названо один із провідних університетів Києва.
Серед праць Грінченка:
- «Словник української мови» (1907–1909)
- «Як тепер народна школа в Україні» (1896)
- «Народні вчителі і вкраїнська школа» (1906)
- підручники «Українська граматика» та «Рідне слово»
Агатангел Кримський
За ініціативою Агатангела Кримського в 1918 році Українською академією наук було створено Комісію живої української мови з метою розробки українсько-російського словника. Під керівництвом і за його участю були складені «Найголовніші правила українського правопису» у 1921 році.
Євген Костянтинович Тимченко
Євген Тимченко — видатний український мовознавець, перекладач і поліглот, чия наукова діяльність залишила незгладимий слід в історії української філології. Як академік Академії наук УРСР, Тимченко зробив вагомий внесок у вивчення української мови, граматики, фонетики та діалектології, створивши численні праці, які й до сьогодні слугують важливими джерелами знань.
Один з найважливіших проектів у його житті — співавторство у складанні словника української мови, який нині відомий як «Словник Грінченка». Також, Тимченко розробив прототип «Історичного словника української мови», який, на жаль, через репресії більшовицької влади не був завершений.
Серед інших важливих праць вченого — «Історичний словник українського язика», «Причинки до української діалектології», а також «Словник Грінченка» (у співавторстві), що підкреслює його всебічний підхід до вивчення та збереження української мови.
Іван Іванович Огієнко
Іван Огієнко — український науковець, громадський та релігійний діяч, митрополит Української православної церкви Канади. Огієнко досліджував старослов’янську і українську мови, а також український правопис.
Основні праці:
- «Пам’ятки старослов’янської мови X — XI віків» (1929)
- «Історія українського друкарства» (1925, 1994)
- «Костянтин і Мефодій. їх життя та діяльність» (1926)
- «Нариси з історії української мови. Система українського правопису» (1927)
- «Історія української літературної мови» (1950)
Бориc Дмитрович Антоненко-Давидович
Борис Антоненко-Давидович — український письменник, публіцист і мовознавець, який активно боронив культуру української мови. У 1970 році він видав важливу книгу «Як ми говоримо», де розглянув проблеми розвитку і культури сучасної української мови.
Антоненко-Давидович постраждав за свою проукраїнську позицію: у 1935 році сталінський режим засудив його до 10 років таборів. Після звільнення вчений зазнавав подальших утисків з боку радянської влади.
Основні праці:
- «Як ми говоримо»
- «В літературі й коло літератури»
- «Здалека і зблизька: Літературні силуети й критичні нариси».
Юрій Володимирович Шевельов
Юрій Шевельов — визнаний мовознавець-славіст, літературознавець та активний діяч української культури і науки в еміграції. Як професор Гарвардського університету, він здобув міжнародне визнання за свій внесок у мовознавство.
Шевельов — один із провідних світових експертів у галузі славістики. Його науковий доробок включає 17 книг і численні фундаментальні праці, зокрема в сферах історії та розвитку сучасної української мови, етимології, діалектології та соціолінгвістики.
Основні праці:
- «Синтакса простого речення» (1941)
- «Нарис сучасної української літературної мови» (1951)
- «Галичина у формуванні нової української літературної мови» (1949)
- «A Prehistory of Slavic. The Historical Phonology of Common Slavic» (1964, 1965)
- «A Historical Phonology of the Ukrainian Language» (1979).
Олександр Данилович Пономарів
Олександр Пономарів – добре знаний сучасниками мовознавець, публіцист та перекладач, професор КУ імені Тараса Шевченка. Активно сприяв поширенню нового українського правопису, зокрема, працював у відповідній комісії, часто виступав у ЗМІ, дискутував з опонентами тощо.
Іменем вченого підписано більш ніж 250 наукових та публіцистичних праць з історії, культури, становлення та розвитку української мови.
Серед них:
- «Взаємодія художнього та публіцистичного стилів української мови» (1990, співавтор)
- «Лексика грецького походження в українській мові» (2005)
- «Етимологічний словник української мови» (1982—2012, укладач).
