Від несподіваної Троєщини до дослідження унікальних міських балконів. Ці фільми настільки різноманітні, що ніколи б не опинилися в одній збірці, якби не одне “але” – усі вони про Київ. Десь місто виступає мовчазним свідком, а десь – активним учасником подій.
До Дня Києва ШОТАМ зібрав для вас десять фільмів, у яких столиця – одна з головних героїнь.
Приятель небіжчика (1997)
Режисер: В’ячеслав Криштофович
Головного героя фільму залишила дружина. На дворі 90-ті. У той час, як всі знайомі кинулися заробляти «легкі» гроші, Анатолій ніяк не може вписатися в епоху «дикого капіталізму». Відчуваючи себе зайвим, чоловік звертається до найманого вбивці та замовляє йому самого себе. Цей необдуманий крок призводить до цілої низки дивних співпадінь, які врешті решт зводять героя з двома зовсім не схожими жінками.
«Приятель небіжчика» – екранізація повісті Андрія Куркова «Любий друг, приятель небіжчика», що була створена в спільній україно-французькій копродукції. Разом з тим це ще й маленьке зізнання в любові Києву. Українська столиця стає повноцінним героєм фільму та показується Криштофовичем із трьох різних сторін. Тут і модернове місто з новими дорогими місцями, Старий Київ, що поволі зникає, та місто спальних районів, що буквально зводяться на наших очах.
Стрімголов (2017)
Режисерка: Марина Степанська
Антон, музикант-вундеркінд, що не впорався з покладеними на нього сподіваннями, повертається додому після двох років навчання у Швейцарії і піврічного лікування алкогольної залежності в психоневрологічному диспансері під Києвом. Його дідусь, людина суворих принципів, вивозить хлопця в село, далеко від принад великого міста.
Одного разу Антон зустрічає Катю, яка, як і він, намагається знайти своє життя в житті. Вона незабаром має поїхати до Берліна разом із своїм хлопцем Йоганном, німецьким фотожурналістом, з яким вона познайомилася під час подій на Майдані. Однак її зустріч з Антоном приносить новий імпульс у її життя і глибоко впливає на них обох.
«Одразу було так задумано, щоб зйомки проходили золотою осінню, тому що в цей період року Київ найпрекрасніший, у тому числі візуально. Тому ніяких сірих багатоповерхівок у нас у кадрі немає. […] Ми довго сперечалися з колегами, до речі – багато хто вважає, що Київ неможливо знімати, тому що він абсолютно зґвалтований євроремонтом. Але в місті ще залишилося кілька місць, які зберегли той київський дух», – розповідає режисерка фільму.
Цвях (2016)
Режисер: Філіп Сотниченко
Валентина працює юристом в одному з банків Ліхтенштейну. Вона відповідає за зв’язки зі Східною Європою. Валя ще з дитинства непогано пам’ятає українську та російську мови, адже до 13-ти років жила в Києві. У 96-му, під час важкого, перехідного для економіки України періоду, Валентина разом із матір’ю та вітчимом емігрувала до Швейцарії. Минуло 20 років.
«Я знайшов касету, за допомогою якої побачив побут київської інтелігенції середини 90-х. На ній було записано святкування дня народження першого режисера Молодого театру Олександра Заболотного. Його дружина, театрознавець Валентина Заболотна, накрила стіл, і всі гості освідчуються одне одному в коханні та згадують молодість, хоча вони ще досить молоді люди. І це одночасно ні про що, та про все. […] Я намагався зробити римейк домашньої хроніки. У фільмі грали ті актори, з чиїх слів був написаний сценарій», – згадує в одному з інтерв’ю режисер стрічки.
Вхід через балкон (2020)
Режисер: Роман Блажан
«Вхід через балкони» – це подорож через десятиліття і погляд на балкони та їх власників у містах по всій Україні. Документальний фільм досліджує дивне архітектурне явище українських саморобних балконів. Відсутність державного регулювання дозволяє українцям будувати будь-які балкони незалежно від стилю будівлі. Часом в результаті імпровізованої реновації, балкони стають більшими за саму квартиру.
Через історію феномена балконів фільм досліджує історію пострадянської України – життя, культуру та взаємозв’язки між особистим та громадським простором міст. Це збалансований і глибокий погляд на балкони від їх власників, працівників міської влади, істориків, соціологів, урбаністів та архітекторів. Цей ліричний любовний лист до України та її жителів досліджує, як архітектура може стати цікавим шляхом до глибшого розуміння культури та простору.
Історія Зимового саду (2018)
Режисер: Семен Мозговий
На території київської ВДНГ стоїть павільйон квітникарства, що має назву Зимовий сад. Хранителька павільйону, Валентина Миколаївна, вже 45 років ретельно доглядає колекцію екзотичних рослин і оранжерею, де вони розмістилися.
Час виходу на пенсію невблаганно наближається, але прохання керівництва скласти повноваження шокує Валентину Миколаївну. Вона протестує, вважаючи, що рослини без неї загинуть – та схоже що її сад живе за власними законами.
«Якщо прибрати Валентину Миколаївну з цього місця, з нього зникає магія. Коли почалися всі ці зміни, то воно перетворилося на звичайну оранжерею. Я це помітив, поки ми знімали – магія та казковість відсиріли та пішли разом із нею», – ділиться режисер стрічки.
Читайте також: Кежуал по-українськи. Подружжя Логаїв створило бренд одягу «Спадщина» з етнічними мотивами, а з розвитком допоміг грант
Божественні (2019)
Режисер: Роман Бордун
Головні герої фільму – люди, що населяють сучасні українські міста: Київ, Одесу, Львів. Їхня реальність багатошарова та неприкрашена, позбавлена однозначних абсолютних трактувань добра і зла, гуманності і жорстокості, милосердя і байдужості. Ця історія – калейдоскоп, в окулярі якого усі ми: праведні, нещадні, смішні, наївні. Чесні.
«Божественні» – нейтральна назва. Вона не характеризує людей: там ніхто не поганий та не зразково хороший. Тут люди, може, це банально звучить, але дуже милі. Вони різні, смішні. Вони просто такі, як ми всі. Схоже, що наївне мистецтво – це щось дуже моє», – розповідає про стрічку сам режисер.
Колишні (2015)
Режисери: Олена Москальчук, Дмитро Бурко
Книжковий ринок Петрівка – місце, куди зносять старі, непотрібні книжки. Продавці цього ринку – люди «старого загартування», які досі сприймають книгу як своєрідну валюту.
В радості, і тільки в радості (2018)
Режисерка: Марина Рощина
Головна героїня стрічки – самотня молода мама – закохується в хлопця, але не наважується розповісти, що у неї є син. Стосунки стрімко розвиваються, і зізнатися стає все важче. Зрештою перед Катею постає вибір між особистим життям і відповідальністю за дитину.
Київ у цій короткометражці по-особливому контрастний. Адже безтурботна, весела та голосна Катя з Рейтарської щоразу перетворюється на Катю з Азербайджанської – мовчазну, втомлену та самотню. «В радості, і тільки в радості» вона лише в центрі столиці, а вдома на неї щоразу чекають рутинні проблеми. Здається, що це історія без гепі-енду, а може, зовсім навпаки.
Не все буде добре (2020)
Режисери: Адріан Пірву, Хелена Максьом
Адріан народився того ж року, коли сталася Чорнобильська аварія. Його матір завжди вірила – те, що він наполовину сліпий і має глаукому, пов’язано з її візитом до України на шостому місяці вагітності. Адріану майже тридцять – він самотній і не має цілі. Він вирішує поїхати до України, щоб зняти фільм про людей, що постраждали від Чорнобиля та, можливо, знайти якийсь спосіб, що допоможе йому почуватися трішки краще про самого себе.
«Стоп-Земля» (2021)
Режисерка: Катерина Горностай
16-річна Маша вчиться в звичайній київській школі в 11-А класі. Не почуватися дивно та відсторонено в колективі їй допомагають близькі друзі Яна та Сєня, по-своєму переживаючи напружену шкільну буденність. Окрім майбутніх екзаменів вийти з зони комфорту Машу змушує закоханість в однокласника Сашу. Вона розуміє, якщо не наважишся спитати – ніколи не знатимеш, чи це взаємно.
«Ми почали розробляти фільм в кінці 2016-го року.Сценарій більшою мірою був заснований на шкільному житті зразка 2000-х, але потім адаптований до сучасності. Тому “Стоп-Земля” – це певний сплав ностальгії мого покоління і актуального життя сучасного підлітка, приправлений ідеалістичними рішеннями, як-от українська музика та мова, що лунають з усіх сторін», – ділиться історією стрічки Катерина Горностай.
Нагадаємо, у театрі Золоті Ворота покажуть “Величне століття. Веселе”.
Фото: Скріншот з фільму “Стоп Земля”
