Суспільство
«Зруйнуйте комунізм». Як уникнути помилок радянського минулого під час відбудови? Пояснює архітектор
Після перемоги на Україну чекає масштабна відбудова: окремих будинків, мікрорайонів, міст і навіть областей. Однак будувати «як колись» вже не вийде: реалії диктують нові правила, в яких доступність і безпека для містян виходять на перший план.
Яких помилок радянського містобудування мають уникати сучасні українські архітектори та які європейські рішення з’являться у них містах вже незабаром – пояснює архітектор Алекс Валентіров.
Алекс Валентіров
архітектор, засновник компанії VALENTIROV & PARTNERS
Відійти від застарілих норм
На жаль, Україна все ще має вкрай застарілі норми в будівництві й містобудуванні. Декілька років тому так звані реформатори заявляли про успіх з ухваленням нових державних будівельних норм. Та насправді ті «нові державні будівельні норми» – це лише переписані старі, ще з радянських часів. Звісно, там є нововведення. Але, як на мене, їх не більш як 5%, і вони не здатні докорінно змінити ситуацію.
Зокрема чинні нормативи унеможливлюють зведення квартальної забудови. А це найсучасніший тренд містобудування у західних цивілізованих країнах. Він стає на противагу забудові житловими масивами, як це було колись – за радянських часів. Адже в квартальних забудовах жити значно комфортніше.
Є багато інших нормативів, які я також не розумію. Скажімо, що місця для паркування автівок слід облаштовувати на певній відстані від вікон. Часом, коли читаю вимоги в законах, складається враження, ніби комунізм уже побудували.
Потрібно змінювати підхід до формування нормативів. На щастя, в Україні вже є достатня кількість спеціалістів, які розуміються на урбанізмі й знають, як буде краще для нашої країни. І все ж закони продовжують писати застарілі кадри столичних інститутів, які живуть у вигаданому всесвіті.
Будувати безпечне
Звісно, у контексті пережитків минулого не можу оминути увагою будівлі, зведені так, що просто «посипалися» від атак російської армії. До того ж вони не були обладнані безпечними сховищами, у яких могли ховатися люди. Саме такі споруди будували у минулому, і точно не будуватимуть у майбутньому.
Я вважаю, що наші девелопери чудово впораються з цим завданням. Адже в Україні запит на формат житла надходить насамперед від клієнта. І цей запит з початком повномасштабного вторгнення відчутно змінився.
Сьогодні укриття та резервне живлення – це «мастхев», а не примха. Крім того, ми могли б перейняти досвід Ізраїлю, де в оселях облаштовують спеціальні кімнати-укриття. Думаю, забудовники й архітектори вже вивчають цей кейс.
Відійти від «кулуарщини»
Ми звикли, що рішення про найм архітекторів на масштабні обʼєкти ухвалюються кулуарно. Це відбувається і зараз, адже влада вже почала низку пілотних проєктів з відбудови та будівництва тимчасових помешкань для переселенців.
І я знаю, яких архітекторів вони обрали. Це дійсно класні спеціалісти. Але водночас жодних конкурсів не було. Ні, мене турбує не те, що в цьому списку немає мого прізвища. Я просто хочу, щоб в нашій країні була правильна процедура відбору. Якщо її не буде, то і якісного стрибка в «левелі» ухвалених рішень ми також не отримаємо.
Сучасний світ розвивається в контексті відкритих архітектурних конкурсів на всі об’єкти, які мають серйозний вплив на забудову. І рішення щодо того чи іншого архітектора не мають ухвалювати кулуарно. Усе просто: займатися обʼєктом має той, хто запропонував найкращий проєкт.
Шукати індивідуальні рішення
Україна має дуже централізовані нормативи щодо будівництва. У нас немає «містобудівної децентралізації». Скажімо, до мене звертаються замовники з громад, у яких ніколи не було дитячих садків, і я чую від них про одну й ту саму проблему.
Вимоги щодо побудови дитсадків чітко передбачають, скільки має бути квадратних метрів приміщення на одну дитину. Додайте сюди ще й розвинений медичний блок, ізолятор, місце для процедур, відновлення тощо. І не забудьте про облаштування окремих приміщень для 3-4 груп дітей різного віку. Так, аби ці групи не перетиналися між собою.
Читайте також: Панорамні вікна й сонячні батареї. Як архітектор Алекс Валентіров створив дитсадок, якому дивується світ
Усе це – повний комунізм. В одному селі на півтори тисячі мешканців мені сказали: «У нас по штату взагалі на всіх жителів – один лікар. Навіщо нам будувати зайві приміщення, витрачати на це стільки коштів?». А ще там немає достатньо діток, щоб сформувати стільки окремих вікових груп. Тобто виходить, що громада має власні кошти, хоче збудувати садок, але не може зробити це в законний спосіб.
Гадаю, має зʼявитися певна дерегуляція в цьому питанні. Одним із рішень могла б стати можливість впроваджувати власні варіанти будівельних нормативів, які будуть діяти лише на певній місцевості.
Дати слово громадськості
Ще одна проблема в будівництві частково повʼязана з попередньою – відсутність важелів впливу у громадськості. Нещодавно я мав цікавий досвід колаборації з чеськими архітекторами у межах великого об’єкта у передмісті Праги. Фахівці працювали на тому обʼєкті кілька років.
Коли ми закінчили свою частину роботи, я запитав керівника чеської архітектурної майстерні: «Які плани на майбутнє у цього проєкту?». А він каже: «Зараз все на павзі, тому що у цьому селищі провели референдум про те, чи мешканці взагалі підтримують зміни, які до їхнього способу життя привнесе це будівництво». Думки розділилися, тому поки що немає остаточного рішення.
З одного боку, є мільярдер-інвестор, який каже: «Я хочу тут побудувати щось круте. Буде гарна архітектура, все класно». А з іншого – люди, які живуть на цій місцевості. І вони можуть сказати: «Ми розуміємо, що ви хочете створити класний проєкт. Але нам добре і без нього». І жодна влада нічого з цим не зробить, якщо йдеться про демократичну країну.
Демократія – це завжди перемога процедури. Наше суспільство ще до цього не дійшло. У нас влада просто каже: «Ось є ділянка, і ми хочемо саме тут зробити шелтери для переселенців». Але ніхто не запитав людей у цьому населеному пункті, чи вони не будуть проти. Або, уявімо, ви – мешканець великого міста і купили собі будиночок у селі, аби час від часу насолоджуватися тишею. Аж раптом приходить забудовник і каже: «Ні, чуваки, ми вирішили, що тут буде щільна забудова. Ну це ж неправильно.
Україні вкрай потрібно вибудувати систему, в якій громадськість матиме важелі контролю за процесом будівництва. І ці важелі мають бути не декларативними, а реально працювати. Громадськість повинна залучатися до цього процесу: погоджуватися або виступати проти. Повинна бути організована здорова дискусія. Це нормально.
Дослухатися до фахівців
Ще одна проблема, яка тягнеться з нами роками, – невміння слухати професійну спільноту. Якось так склалося, що замовники архітектурних рішень – це здебільшого великі девелопери або держава. Вони дуже часто «продавлюють» своє бачення перед архітектором чи урбаністом.
Я б сказав, що у контексті містобудування ми взагалі не маємо культури дослухання до професіоналів. Можливо, це наша національна риса характеру. Проте замовник просто приходить і каже: «Ні, я хочу отак!». І, звісно, це часто призводить до не дуже гарних результатів.
Я чекаю, коли нарешті слово професійної спільноти буде остаточним. Адже кожен повинен займатися своєю справою, а також нести відповідальність за імплементовані рішення.
Міста ще не стали інклюзивними
Норми щодо інклюзивності прописані в Україні досить непогано. Як на мене, за останні 5-7 років ситуація вже змінилася на краще. Але залишається головна проблема: у місті може бути два інклюзивні будинки в різних районах, а людині з інвалідністю необхідно якось переміщуватися між ними. І тротуари, на жаль, не завжди мають пониження.
Це потрібно змінювати. Наші населені пункти мають бути комфортними для всіх верств населення, зокрема й тих, хто потребує інклюзії. У нормативах все ніби прописано красиво, але слід добряче попрацювати над імплементацією цих рішень.
Попереду ще багато роботи, повʼязаної з необхідністю розʼяснень. Ми маємо пояснити всім учасникам цього процесу (забудовникам, комунальним службам тощо), навіщо змінювати старе влаштування тротуарів і переобладнувати їх із точки зору доступності.
Забудьте про застарілі рішення
Ми не можемо повторювати радянські урбаністичні рішення. Україна має імплементувати найкращий сучасний європейський досвід і, звичайно, втілювати в життя всі сучасні містобудівні тренди, до яких Європа йшла багато років. Якщо ми зможемо це зробити, буде дуже круто.
Зараз ми маємо історичний шанс змінити ситуацію. Але я вбачаю ризики, що нам це не вдасться або вдасться не повною мірою. Знову ж, є низка проблем, які системно не вирішуються. Але в наших силах спільно працювати над тим, аби все склалося якнайкраще.
Фото – із соцмереж Алекса Валентірова
Суспільство
- Консультування;
- Короткотермінове проживання;
- Денний догляд дітей з інвалідністю;
- Представництво інтересів;
- Соціальну адаптацію;
- Кризове екстрене втручання;
- Соціальну інтеграцію та реінтеграцію;
- Соціальний супровід родин, у яких виховуються діти-сироти та діти позбавлені батьківського піклування.
Суспільство
- «Я бачу, вас цікавить пітьма» Ілларіона Павлюка
- «Стіни в моїй голові. Жити з тривожністю і депресією» Володимира Станчишина
- «Для стосунків потрібні двоє» Володимира Станчишина
- «Танці з кістками» Андрія Сем’янківа
- «Шлях до несвободи: Росія, Європа, Америка» Тімоті Снайдера
Суспільство
- вул. Академіка Гнатюка, 20;
- вул. Під Дубом, 2-А
- вул. С. Бандери, 15;
- вул. С. Бандери, 24;
- вул. С. Бандери, 32;
- вул. Ф. Ліста, 1;
- пл. Є. Маланюка – вул.М. Скорика, 17;
- вул. Стрийська, 38;
- пл. Є. Петрушевича, 3;
- просп. Т. Шевченка, 2;
- просп. Т. Шевченка, 15;
- вул. І. Виговського, 34;
- вул. Т. Шевченка, 25
- вул. Жасминова, 5-Б
- вул. К. Левицького, 67;
- вул. Пекарська, 7;
- вул.І .Мечникова, 8;
- вул. Зелена, 281-А
- вул. Луганська, 18;
- вул. В.Навроцького, 23:
- вул.Стрийська, 45-А;
- просп. Червоної Калини, 2-А;
- просп. Червоної Калини, 36;
- просп. Червоної Калини, 66;
- вул. Володимира Великого, 10;
- вул. С.Єфремова, 37
- вул. Генерала Чупринки, 85;
- вул. Київська, 10;
- вул. Наукова, 2-Б;
- вул.Т. Масарика, 2;
- вул. Ю. Федьковича, 6;
- вул. В. Липинського, 11;
- просп. В. Чорновола, 95;
- просп. В. Чорновола – вул. Торф’яна.
- вул. Миколайчука, 9;
- вул. П.Орлика, 4;
- вул. Реміснича, 16-Г;
- вул. Б.Хмельницького, 271;
- вул. Т. Шевченка, 120
- смт. Брюховичі, вул. В.Івасюка, 74.